Постановка проблеми. Тенденції переходу від техногенного суспільства, з його пріоритетом техніки над людиною, до суспільства постіндустріального викликали інтерес до моральних проблем буття й розвитку людства. В умовах трансформації та модернізації українського суспільства, переосмислення цінностей зростає потреба в науково обґрунтованих, національно зорієнтованих, виважених, конструктивних і перспективних концепціях, стратегіях і програмах, які, глибоко враховуючи деструкції соціального середовища і феномен дезорганізації та дезадаптації молоді, допоможуть у визначенні освітніх і виховних домінант. Науково-технічна революція, що спричинила інформаційний вибух, загострила сприйняття людських проблем; глобалізація 70-х років залишила відкритими ці питання, а згодом, у 80-ті роки, коли треба було вносити зміни в систему освіти, педагогічна наука не надала конкретних випереджувальних рекомендацій щодо напрямів розвитку освіти, хоч педагоги-новатори запропонували власні позитивні набутки.

Труднощі, що спостерігаються нині в системі освіти України, зумовлені також тим, що необхідно визначити шляхи виходу з кризи одночасно у трьох сферах - духовній, соціальній, моральній. У зв'язку з цим важливого значення набуває вивчення концептуальних засад морального виховання з огляду на історичні розвідки теоретичних підходів у цьому питанні, на з'ясування тенденцій розвитку концепцій морального виховання в сучасній педагогічній науці України. Особливої актуальності набуває вивчення наукових підходів до порушеної проблеми, що були розроблені вченими радянського і пострадянського періодів, починаючи з другої половини XX століття й дотепер, які є етапами фундаментального становлення педагогічного знання окресленої галузі.

У цьому контексті слушною нам видається думка В. Молодиченка, який підкреслює, що освіта є могутнім фактором розвитку духовної культури української політичної нації, вона ж може стати механізмом формування та поширення глобальних цінностей, а також сприяти пошуку компромісів між традиційними національними цінностями і цінностями глобальної культури [1, с.93].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Провідними теоретиками гуманістичного виховання й освіти можна вважати таких педагогів XX століття, як: Ш. Амонашвілі, A. Макаренко, В. Сухомлинський, С. Шацький. Теорії морального виховання базуються на концепціях гуманістичного виховання (К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Я. Корчак, С. Френе та ін.); програмах морального виховання (Л. Толстой, А. Пінкевич та ін.); основах аксіології (Б. Бім-Бад, Б. Гершунський, В. Миронов, Т. Троїцька, П. Фішер та ін.); працях, присвячених визначенню педагогічних вимог до фахівця соціокультурної сфери (І. Аносов, Т. Бакланова, Н. Максютін, В. Молодиченко, М. Елькін та ін.). Особливості морального розвитку розкриває сучасна педагогічна наука (І. Бех, В. Бондар, О. Сухомлинська, М. Євтух,І. Зязюн, B. Кремень, М. Сметанський, М. Окса, Г. Шевченко Б. Кобзар, І. Подолян, Н. Молодиченко, О. Вишневський, С. Карпенчук та ін.).

Сучасний дослідник-педагог Б. Коротяєв підкреслює:". сучасне життя кидає виклик моральності" і зауважує, що". визначити показники соціально-морального і духовного здоров'я важко через наявність спірних, полярних, суперечливих і взаємовиключних концепцій. Усе ж найбільш суттєвими показниками можуть бути ті, які пов'язані із загальнолюдськими цінностями" [2, с.83].

Академік О. Киричук наголошує, що "науково-технічна революція, примножуючи можливості людини в освоєнні планети й космосу, створенні матеріальних благ, несе разом із тим багато негативних явищ: посилення технократизму й бездуховності, нестабільність життя, руйнування звичних світоглядних настанов і моральних орієнтирів, соціальні та екологічні катаклізми, стрімке зростання впливу антропогенних та енергоінформаційних факторів на природу й людину в глобальних масштабах, що ставлять під сумнів можливість збереження необхідних умов життя людства на землі" [3, с.25].

Наукова рефлексія ідеї виховання моральної особистості зумовлюється не тільки нашими науковими інтересами, а, насамперед, використанням позитивного досвіду в модернізаційних процесах системи освіти України, адже педагогічна теорія і практика, на нашу думку, перенасичені залученням до змісту освіти зарубіжного педагогічного досвіду та філософсько-педагогічної спадщини і потребують використання власного етнокультурного за змістом і формою, ментально сприятливого доробку.

Формулювання цілей статті. Метою нашої статті є здійснення наукової рефлексії та періодизації трансформації розвитку ідей морального виховання в освітніх концепціях системи освіти України кінця XX - початку XXI століття для пошуку шляхів удосконалення процесу виховання.

Виклад основного матеріалу дослідження. У межах досліджуваного хронологічного періоду ми орієнтовно визначаємо три етапи становлення й розвитку концепцій морального виховання. Розроблена нами періодизація уможливить розгляд специфічних, притаманних лише окремим десятиріччям і рокам, ознак розвитку ідей морального виховання у вітчизняній педагогічній думці в контексті політичних, економічних, со ціо культур них змін, а отже, надасть досліджуваним явищам конкретності, предметності й достовірності.

Ми виходимо з того, що перший визначний етап розпочався ще із середини 50-х років, із праць В. Сухомлинського, який глибоко обґрунтував теми і проблеми, які раніше не були предметом педагогічної рефлексії у структурі радянської ідеологеми. Зауважимо, що хоч кінець XX століття визначається періодом 19752000 рр., а твори В. Сухомлинського з'явились дещо раніше, все ж вони є етапом у розвитку педагогіки середини XX століття (хоча, безумовно, й випереджувальним, надто глобальним здобутком для подальших часів). Педагог вивчав духовний світ особистості, її моральні цінності задовго до того, коли на цю проблему звернули увагу інші дослідники. Це викликало обурення з боку офіційної педагогіки; твори О. Сухомлинського були піддані нищівній критиці (Б. Лихачов, B. Кумарін, Л. Гордій, В. Коротов), а сам педагог-новатор був звинувачений у проповіді "абстрактного гуманізму". Позбавлений можливості відстоювати свої позиції в педагогічній пресі через відмову друкувати статті, у непростих умовах В. Сухомлинський продовжував розвивати свої ідеї в загальновідомих творах [4]. Попри те, що концепції виховання В. Сухомлинського базувалися на ідеях комуністичного виховання, автор змальовував комунізм як суспільство щасливих, гармонійно розвинених людей, яких поєднують високоморальні відносини, де утверджується соціальна справедливість, розвивається висока духовність. При цьому відкрита риторика щодо комуністичного виховання у творах педагога мала місце, але вона була другорядною, а весь педагогічний простір заповнювався екзистенційно-спрямованою "педагогікою серця".

Це етап, коли основи законодавства СРСР про народну освіту проголошували марксистсько-ленінський світогляд, соціалістичний інтернаціоналізм, радянський науковий вісник мелітопольського державного педагогічного університету патріотизм, комуністичну ідеологію. Як наслідок, згодом поширилися національний нігілізм, зневага до української культури, формалізм, бюрократизм. У системі виховання активними складниками були такі ланки, як комсомол, піонерські організації, які проголошували моральний кодекс будівника комунізму (1971), виховання комуністичної моралі, радянського патріотизму. Вони тривалий час були дієвою силою згуртування молоді, та вже у 80-х роках виявилось, що їх лозунги мали декларативний, формалізований характер, були упередженими, заангажованими, а з 90-х і до 2000-х років настав час зняття ідеологічних табу, виникнення нових підходів і концепцій, визнання можливості актуалізації ідей морального виховання молоді.

У підручниках із педагогіки до 90-х років розкривалися основи так званої радянської педагогіки, її суть, закономірності, шляхи комуністичного виховання, освіти і навчання молодого покоління в соціалістичному суспільстві, пропонувалися для вивчення теми: завдання комуністичного виховання в радянській школі, основи комуністичної моралі, посилання на першоджерела (статут КПРС, матеріали з'їздів КПРС), позитивний аналіз впливу піонерської, комсомольської організацій на особистість тощо. Радянська школа використовувала методи вихованнякомуністичної моралі, виховувала борця за перемогу комунізму, будівника безкласового комуністичного суспільства. Основним змістом виховання в соціалістичному суспільстві було формування комуністичних поглядів і переконань, усебічний розвиток членів комуністичного суспільства, борців за комунізм.

Другий етап охоплює період, коли, незважаючи на певні недоліки в освіті, все-таки став можливим творчий підйом учителів. Його можна схарактеризувати як час змагань між традиціоналізмом і новаторством, як період становлення гуманістичної парадигми у філософії та педагогіці й оформлення нового напряму - "педагогіки співробітництва". Відомі педагоги (Ш. Амонашвілі, М. Гузик, І. Волков, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, С. Лисенкова, В. Шаталов та ін.) створили нові виховні системи на основі принципів гуманізму, духовності, творчого підходу до навчально-виховного процесу, що витримали випробування часом.

Після проголошення Україною незалежності й затвердження Законів України "Про освіту" (1991) та інших державних документів розпочався процес реформування системи освіти і формування нових концепцій виховання з урахуванням нових пріоритетів незалежної демократичної держави. У цей час ряд досліджуваних питань як соціально-психологічного феномена розширився, але з'ясувалося, що стан морального розвитку молоді занадто низький, загострилась духовна криза, стали реаліями не тільки розпад поколінь, а й розпад свідомості особистості. Усе це викликало особливе занепокоєння в науковців і практиків. В умовах дегуманізації суспільних відносин, утрати виховних ідеалів, відчуження людей один від одного, важливим став пошук ефективних форм і методів морального виховання. Усі ці процеси - результат соціальної нестабільності, недієвості регулятивних механізмів, невизначеності програм кардинального реформування суспільства у гуманітарно-культурній сфері. Нагальною проблемою педагогіки стало пом'якшення цих болісних процесів, максимальне обмеження, нівелювання негативних впливів, збереження й розбудова ціннісних засад розвитку особистості, не спонтанне, а системне, випереджувальне реагування на гуманітарний хаос у суспільстві, розробка моральних орієнтирів і духовних засад виховання.

Третій етап характеризується появою нових концептуальних орієнтирів для школи, а саме: Державною національною програмою "Освіта" (1991); Законом України "Про освіту" (1991); Концепцією національного виховання (1994), яка, звичайно ж, потребувала розвитку й удосконалення; концепцією О. Вишневського, засади якої схвалені Всеукраїнським Педагогічним Товариством імені Г. Ващенка; концепцією академіка А. Алексюка, яка акцентує на складності та суперечливості процесу переходу навчання й освіти в Україні від стану жорстокої уніфікованості в умовах СРСР до утвердження в цій сфері якісно нових, властивих вільним суспільствам, демократичних принципів [5, с.58]; концепцією української школи-родини, яку розробив академік П. Кононенко і яка засновується на здобутках національної етнопедагогіки [5, с.122]; концепцією М. Стельмаховича, яка передбачає в XXI столітті новий злет демократичного вдосконалення суспільства, що базується на силі розуму й людяності й характеризується такими ознаками: відродженням і розквітом націй, націоцентризмом,інтелектуалізмом, інтенсивною науковою поінформованістю, соціальною справедливістю, компетентністю і професіоналізмом, духовністю та мораллю, виявом творчої ініціативи [5, с.137].

Для цього етапу важливими є такі державні документи, як "Концепція превентивного виховання дітей і молоді" (1998); "Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності" (2000); "Концепція художньо-естетичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл" (2001); "Концепція громадянської освіти в школах України" (2001); "Програма виховання дітей та молоді" (2003/2004 н. р.); "Національно-експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі" (2007/2013 рр.).

"Національна доктрина розвитку освіти" (2002) визначає стратегію та основні напрями розвитку освіти в першій чверті XXI ст., проголошує необхідність створення умов для розвитку, самоствердження й самореалізації особистості, визначає обов'язком держави забезпечення виховання особистості. На думку В. Коротяєва та В. Курило, доктрина є недосконалою і повторює стару партійну доктрину (партійно-державну або партійно - урядову). Науковці доводять, що завдання доктрини щодо мети виховання є недосяжними, ілюзорними, узятими зі старої епохи (комуністичними "духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість"), а також звертають увагу на те, що доктрина - це державний документ, який підлягає обов'язковому виконанню. Загалом цільові програмні настанови повторюють у завуальованому вигляді декларативні імперативи минулого [2].

Аналіз підходів до систем виховання дав змогу В. Білоусовій узагальнити їх відповідно до певних тенденцій: в антропоцентричній системі - самореалізація, автономність, користь, щирість, індивідуальність; у теологічній - християнське милосердя, довіра, терпимість, скромність; у соціоцентричній - найвищою цінністю є людство загалом. На цій підставі термін "моральне виховання" слід розглядати як процес, що здійснюється за власними правилами та закономірностями, як суспільне явище, що підпорядковується законам суспільного розвитку; як форму трансформації досвіду та сферу реалізації людської моральної культури; як корекцію поведінки, бажань, почуттів, чеснот, мотивів; як виховання моральних якостей, умінь і навичок моральної поведінки та гуманних взаємин [6].

Л. Гриценко пропонує особистісно-соціальну концепцію виховання, у якій знайшли відображення елементи сучасних теорій, заснованих на гуманістичній психології. Сутність концепції полягає в синтезі антропоцентричних і соціоцентричних підходів до виховання, при цьому становлення особистості здійснюється в єдиному цілісному процесі розвитку індивідуальності кожної дитини та її соціалізації [7].

Сьогодні слушним є застереження О. Вишневського, що головною небезпекою морального виховання людини є релятивізм, який проголошує моральні цінності "відносними", що частково, а іноді й повністю руйнує людину від моральної істини. "Релятивізм з'являється й руйнує мораль тоді, коли послаблюється духовний компонент свідомості людини і суспільства. Сприяє цьому і спроба суто секулярної інтерпретації моральних засад" [8].

Ретроспективний аналіз трансформації розвитку ідей виховання моральної особистості кінця XX - початку XXI століття дає змогу з'ясувати чинники, що впливали на методологію та організацію виховного процесу, детермінанти ідейної спрямованості виховання молоді. Складена нами схема є спробою конкретизації трансформації розвитку ідей виховання в означений період (див. табл.1).

Конкретним регулятивним механізмом, цільовою програмною настановою, дієвим орієнтиром для сучасної освіти є концепція виховання О. Сухомлинської, де визначаються такі складники моральності, як: моральні почуття (любові, довіри, співчуття, співпереживання); моральні переконання; моральна діяльність і стосунки. Формувати духовність у молоді потрібно на основі моральних вимог, що фіксуються у свідомості людини у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять. На основі залучення молоді до універсальних цінностей формуються компоненти духовного світу, моральність особистості, що допомагає їй сформувати свої життєві орієнтири [9, с.52].

На часі - створення державної програми морального розвитку особистості з обґрунтуванням основних принципів морального розвитку та виховання. У проекті "Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 20122021 роки" поставлені завдання, які співзвучні з Національною доктриною розвитку освіти, затвердженою Указом Президента України в 2002 р.: оптимізація державних управлінських структур, децентралізація управління освітою; упровадження та розвиток дистанційної освіти; упровадження новітніх інформаційно-управлінських і комп'ютерних технологій; оптимізація мережі навчальних закладів тощо. Безперечно, до важливих напрямів реформування української освіти належить створення системи моніторингу її якості, але, незважаючи на те, що майже десятиріччя визнається необхідність такого нормативного документа, у проекті знову пропонується розпочати роботу з розроблення такої Концепції моніторингу.

Останнім часом до виховання почали підходити як до процесу управління розвитком особистості через створення культурно-освітнього середовища [10, с.33]. У багатьох навчальних закладах упроваджуються нові моделі позаурочної виховної діяльності, освітяни працюють над створенням системи виховної роботи і враховують імперативи сучасної науки. Як приклад, Концепція розвитку навчального закладу [11, с.18].

Отже, для вдосконалення морального виховання в системі освіти України необхідними є: зміна методології освіти та її ціле покладання; пріоритетна моральна складова як основа освіти, визнання державної функції освіти, не як послуги, а як базового складника, переорієнтація освіти із засвоєння предметів на оволодіння діяльністю, на розвиток особистості, її особистісних якостей та настанов; доповнення виховних програм навчальних закладів релігійною компонентою.

Список використаних джерел