Особливості виховання толерантності як компонента полікультурної компетентності у студентів ВНЗ у процесі вивчення іноземної мови

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Однією з ключових характеристик сучасності, що зумовлюють характер і динаміку розвитку сучасного людства, стала глобалізація. Процес глобалізації як наслідок і результат науково-технічного прогресу цивілізації супроводжується позитивними та негативними явищами. Він зробив кордони між країнами та народами прозорішими у зв'язку з активним розвитком інформатизації суспільства та розширенням міжнародного співробітництва. Водночас, ці ж явища поставили перед нами низку гострих економічних, політичних, соціальних і моральних проблем.

В умовах швидких та глибоких змін у суспільстві, науці, культурі перед теорією та практикою освіти стоїть важливе завдання осмислити динамічні зміни, здійснити вибір цінностей, знань, переконань, способів та методів діяльності, які б забезпечували здатність людини вирішувати свої професійно-особистісні проблеми розумно та безконфліктно, чого можна досягти лише за умови сформованості толерантності.

Проблема формування толерантності особливо актуальна для студентів ВНЗ, оскільки сучасна виховна система у вищих навчальних закладах повною мірою не забезпечує формування у майбутніх спеціалістів цієї якості. Толерантність є важливим показником соціальної і професійної зрілості фахівця, його конкурентоспроможності, адже вона сприяє конструктивному спілкуванню з представниками інших культур у поліетнічному просторі.

Історико-філософська інтерпретація проблематики толерантності відображена в працях О. Асмолова, Б. Вільямса, М. Волцера, Б. Гершунського, Ю. Давидова, В. Золотухіна, Дж. Локка, В. Лекторського, Д. Мілля, П. Ніколсона, О. Перцева, В. Шаліна, в яких толерантність розглянуто як феномен плюралістичного світу, норму цивілізованого компромісу між культурами, що конкурують, моральний ідеал. Психолого-педагогічний аспект виховання толерантності представлений у дослідженнях В. Глєбкіна, Л. Ільченко, О. Некрасовой Л. Рюмшиної, Л. Семиної, Г. Солдатової, Л. Шайгерової, О. Шарової, Н. Юліної, в яких виховання толерантності розуміють як долучення підростаючого покоління до мистецтва жити у світі несхожих на нас людей та ідей. Дослідження взаємозв'язку міжкультурної комунікації, а також навчання іноземних мов і виховання толерантності ми знаходимо у М. Баришникова, О. Литвиненко, О. Петренко, В. Сафонової. Проте окремі аспекти виховання толерантності потребують доопрацювання. Зокрема, питання виховання толерантності студентів ВНЗ у процесі формування іншомовної комунікативної компетентності залишається недостатньо вивченим.

Мета статті обґрунтувати важливість виховання толерантності як компонента полікультурної компетентності у студентів ВНЗ та проаналізувати особливості її виховання в процесі вивчення іноземної мови.

У системі вищої освіти при підготовці фахівця особливу роль відіграє розвиток базових здібностей до розуміння іншої людини, прийняття загальнолюдських цінностей, готовності до діалогу, взаємодії різних культур. Викладачам ВНЗ потрібно готувати не просто грамотних фахівців, а виховувати кожного студента як духовного, активного носія норм і цінностей культури, мови, яка визнає права і свободи інших громадян, адже освіта це входження людини у світ науки і культури. Для досягнення цих цілей важливим компонентом навчання і виховання студентів є толерантність. У перекладі з латинської мови “толерантність” означає “терпіння, поблажливість”. На Генеральній конференції ЮНЕСКО в 1995 р. була затверджена “Декларація принципів толерантності”, згідно з якою толерантність це повага, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, різних форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності. Вона є не тільки моральним обов'язком, а й політичною і правовою вимогою [4, с. 95].

У ціннісному контексті толерантність передбачає готовність сприйняття інших такими, якими вони є, і взаємодію з ними на основі згоди. Регулятивні функції цінностей, у комплекс яких у полікультурному суспільстві входить і толерантність, спрямовані не тільки на збереження миру та взаємопорозуміння, а й на створення умов для самореалізації особистості. З погляду філософії освіти, справжня толерантність передбачає взаємність і активну позицію всіх зацікавлених сторін, що створює можливості для взаємозбагачення суб'єктів комунікацій [5].

Як відомо, в структуру іншомовної комунікативної компетентності молодого фахівця входить декілька компетенцій: мовна, мовленнєва, соціокультурна та полікультурна. Під полікультурною компетентністю розуміють комплексну якісну характеристику індивіда, результативний блок, сформований через знання не тільки рідної, а й інших культур, уміння застосовувати свої знання в процесі міжкультурної комунікації (у широкому значенні), досвід міжкультурного спілкування, толерантне ставлення до представників інших культур, поведінкові реакції в умовах міжкультурного спілкування. О. Котенко визначає полікультурну освіту як освіту та виховання особистості в дусі діалогічності, цінування культурних надбань людства, певним чином побудовану систему навчально-виховного процесу, в основі якої триєдина мета: усвідомлення різноманітності соціокультурного простору шляхом оволодіння знаннями з полікультурності; виховання толерантної людини, здатної до функціонування в багатокультурному соціумі; розвиток умінь міжкультурного об'єднання на засадах рівноправності [3, с. 6]. Як бачимо, формування полікультурної компетенції студента ВНЗ є важливим структурним компонентом іншомовної комунікативної компетентності майбутнього фахівця, а виховання толерантності невід'ємна складова цього процесу.

Найширші можливості для спілкування та виховання толерантності у студентів відкриваються на заняттях з іноземної мови. У процесі її вивчення студенти не тільки опановують мовні та мовленнєві одиниці, а й освоюють лінгвокраїнознавчий, культурознавчий та соціолінгвістичний матеріал. Оскільки для успішного вивчення іноземної мови важливим є практичне оволодіння іноземною мовою, тобто спілкування, студенти вчаться сприйняттю співрозмовника, самостійному судженню, вмінню вести діалог. Отже, викладач має можливість формувати у студентів уміння будувати відносини на основі толерантності. Для цього можуть використовуватися заняття диспути, “круглі столи”, конференції, рольові ігри за темами, що вивчаються в межах тієї чи іншої спеціальності. Можна зазначити, що будь-яка програмна тема дає змогу включити в обговорення важливі проблеми сучасності, пов'язані з духовними й моральними якостями особистості. Серед них виділяються такі, як проблеми толерантності, сім'ї, освіти, професійного зростання, національної культури тощо.

До прийомів виховання толерантності на заняттях з іноземної мови належать також колективні форми взаємодії: групова та парна. Саме в групах і парах відбувається обговорення тієї чи іншої проблеми, саме у взаємодії з оточенням складаються певні погляди. Таким чином, обговорення проблеми в цьому випадку є одним із прийомів роботи. Причому робота не закінчується одним лише обговоренням. Рішення, прийняте під час обговорення якоїсь проблеми, презентується всій групі, тоді як група вибирає краще рішення й обґрунтовує свій вибір. Ще одним ефективним прийомом роботи в зазначеному вище напрямі є рольова гра, яка також являє собою форму колективної взаємодії. Проте в цьому випадку кожен студент уже несе індивідуальну відповідальність за прийняте рішення. Водночас у рольовій грі зазвичай наперед обумовлюють траєкторію поведінки учасника гри в певній ситуації, хоча в деяких випадках обумовлюватися може тільки результат взаємодії, тоді як траєкторія поведінки залишається на розсуд самого студента [2].

Вивчення іноземних мов надає можливість не тільки розвивати лінгвістичну компетенцію, а й знайомити студентів з культурою різних країн. Важливо, щоб разом із зразками художньої культури наводилися описи цінностей, звичаїв, традицій, норм поведінки носіїв іншої культури. Вдало підібраний текст або відеоматеріал є предметом для обговорення та аналізу студентами інформації про культуру, думки автора тексту або дій героїв фільму. Зіставлення елементів культури іншої країни зі знанням рідної культури дає можливість отримати підтвердження ідеї різноманіття культур, усвідомити особливості культурних проявів, зумовлені специфікою економічного, політичного та соціального розвитку, прийняти ці особливості як даність, ураховувати їх у відносинах з носіями інших культур, викликаючи почуття поваги до культурних досягнень іншого народу, причетності до його проблем і труднощів, прагнення до культурного співробітництва із зарубіжними країнами.

Формуванню толерантної свідомості сприяє й зіставлення суто лінгвістичних реалій, наприклад граматики різних мов. У російській мові слова легко можна пов'язувати за допомогою відмінкових закінчень. У французькій та англійській мовах їх немає, зате цю функцію виконують службові слова. Таким чином, вивчаючи іноземну мову, людина вчиться дивитися на світ з іншого, незвичного для себе погляду. Іншими словами, толерантність основа міжкультурної комунікації.

Виховуючи толерантність у процесі міжкультурного спілкування, потрібно, на думку К. Сторті, приділяти увагу чотирьом основним моментам [6, с. 136]: формуванню адаптивної поведінки; здатності вирішувати проблеми; спілкуванню з носіями іноземної мови з метою ближчого знайомства з їх культурою; вивчення своєї культури для того, щоб зрозуміти чужу.

Адаптивна поведінка передбачає використання кінетики (виразу обличчя, погляду, жестів, дотиків, рухів тіла) і проксемики (правильного використання дистанції простору між людьми).

Для формування толерантної особистості студента важливим є оволодіння дискурсною поведінкою, тобто поведінкою під час розмови. Вона включає в себе специфіку вітання, обіцянок, схвалення, несхвалення, жалю, вибачення, прохань, компліментів, запрошення, подяки тощо. При цьому в методиці домінує урахування двох основних принципів подання іншомовного матеріалу країнознавчого та лінгвокраїнознавчого з позиції інсайдера (жителя країни) і аутсайдера (жителя іншої країни). У процесі навчання студентів іноземної мови необхідно враховувати такі чинники, що сприяють вихованню толерантності [1]: зіставлення іншомовного матеріалу крізь призму інсайдера й аутсайдера та виявлення спільних і відмінних професійно значущих умінь та контекстів професійної діяльності; вибір відповідних технологій навчання на основі комунікативно-прагматичного та когнітивного підходів, які відповідають характеру професійної діяльності інокомунікантів; розробка інфраструктури курсу відповідно до закономірностей пізнавальної діяльності студента та підбір навчальних матеріалів. педагогічний студент толерантність

Для досягнення продуктивності навчання викладачеві іноземної мови потрібно залучати велику кількість культурних знань і використовувати найрізноманітніші форми й методи навчання та виховання. Тісна взаємодія викладача і студентів дає змогу безпосередньо вивчати різноманітні індивідуальні та психологічні особливості й відповідним чином обирати методи, прийоми та засоби педагогічного впливу. Відбувається зміна загальноосвітніх парадигм, традиційна технологія навчання (від знань до умінь) доповнюється новими технологіями, які базуються на закономірностях пізнавальної діяльності, де головною особою є студент як суб'єкт освітньої діяльності. Зі зміною освітньої парадигми змінюються цілі педагогічної діяльності, які будуть визначатися самими учасниками освітнього процесу. Позиція авторитаризму з боку педагога змінюється позицією лідерства та партнерства, відповідно, змінюються методи та прийоми педагогічної діяльності з директивно-монологічних на діалогові [3].

Сучасна ситуація змушує суспільство звернутися до ідей толерантності, оскільки толерантність абсолютно необхідна умова ефективного соціального та професійного функціонування випускника ВНЗ. Пріоритетними напрямами у професійній освіті стають розвиток загальних психічних функцій і виховання високих моральних відносин, емоційного інтелекту, творчої активності та соціальної зрілості особистості. У зв'язку з цим, розвиток толерантності як компонента полікультурної компетентності є одним із пріоритетних завдань професійного навчання.

Навчальна дисципліна “Іноземна мова” має величезний потенціал для формування толерантності у студентів, їх виховання в дусі діалогу культур, гуманізації міжкультурних відносин. У наш час одним з основних завдань навчання іноземної мови є навчання в нерозривній єдності зі світом і культурою народів, що говорять іноземною мовою.

Література

1. Васильева А.А. Формирование толерантной личности студента средствами иностранного языка / А.А. Васильева // Проблемы и перспективы развития образования: матер. Междунар. науч. конф. (г. Пермь, апрель 2011 г.). Пермь: Меркурий, 2011. Т. II. С. 52-55.

2. Коржуев А.В. Толерантность в контексте педагогической культуры преподавателя вуза / А.В. Коржуев // Педагогика. 2003. № 5. С. 44-49.

3. Котенко О.В. Розвиток полікультурної компетентності вчителів світової літератури в системі післядипломної освіти: автореф. дис. ... канд. пед. наук / О.В. Котенко. К., 2011. 20 с.

4. Мирошниченко Л. Программа воспитания культуры толерантности в университете / Л. Мирошниченко // Высшее образование в России. 2007.№ 9. С. 94-97.

5. Риэрдон Б.Э. Толерантность дорога к миру / Б.Э. Риэрдон. М.: Бонфи, 2001. 289 с.

6. Storti С. The Art of Crossing Cultures / С. Storti. Yarmouth ; Maine: Intercultural Press, 1989. 204 p.

Размещено на Allbest.ru