Готовність вихователів дошкільних навчальних закладів до формування народознавчої компетенції засобами етнорегіональної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371. 134 ББК 74.580

ГОТОВНІСТЬ ВИХОВАТЕЛІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО ФОРМУВАННЯ НАРОДОЗНАВЧОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ЗАСОБАМИ ЕТНОРЕГІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Надія Лазарович

Сьогодні існує розуміння того, що виховати свідомого громадянина й патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань і вмінь, особистісних якостей і рис характеру. Зокрема, йдеться про повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності як його представника, спадкоємця і наступника; працьовитість; високу художньо-естетичну культуру тощо [7, c.12], тобто сформувати гармонійно-розвинену компетентну особистість, яка “знає як діяти в тій чи іншій ситуації, може знайти для цього належні засоби, володіє необхідними уміннями і навичками, щоб реалізувати свою ініціативу...” [4, c.94] .

Важливою складовою особистісного зростання дитини, розвитку її культури вважаємо формування народознавчої компетенції, яка є необхідною умовою соціалізації особистості як здатності до розвитку упродовж усього життя в процесі засвоєння і відтворення культури суспільства [1, с.266]. Вперше в теорії і практиці дошкільного виховання визначено компетентність дитини у Базовому компоненті дошкільної освіти України, ступінь якої в ньому розглядається як комплекс особистісних якостей і властивостей, розвинених потреб і здібностей, рівень знань, умінь і навичок, необхідних для успішної життєдіяльності в суспільстві [1]. Цей документ більше, ніж чинні програми, підкреслює особливий, неповторний внесок дошкільного дитинства у формування людської особистості, акцентує увагу на тому, що головна мета системи дошкільної освіти - виховання різнобічно розвиненої особистості, створення сприятливих умов для реалізації кожною дитиною свого природного потенціалу [1].

Українська традиційна народна культура як суспільно-історичне явище, де відбився світогляд, морально-етичні і естетичні цінності народу слугує національному самовизначенню, суспільній консолідації, гуманізації міжособистісних стосунків людей. Зокрема, одним із пріоритетним завдань у національній системі дошкільної освіти є створення культурного середовища, сприяння становленню в дитини базису особистої культури, залучення до світу національної та світової культури [4; с.14]. Виходячи з цього, у Коментарі до базового компонента дошкільної освіти знаходимо поняття “базовий рівень розвитку особистісної культури”, яке ґрунтується на “концентрованому, організованому досвіді людства і є основою розуміння, осмислення дійсності, інтеграції дитини у соціумі, реалізації нею своїх потенцій” [4].

Отже, реалізація завдань щодо етнізації дошкільної царини освіти вимагає відповідної фахової підготовки педагогічних кадрів. Активізація відродження культурної спадщини на етнорегіональному рівні ставить перед професійною педагогічною освітою вимогу підготовки фахівця спроможного вирішувати проблеми етнокультурного життя соціуму в руслі навчально-виховного процесу. Відтак на часі виникає потреба дослідити готовність вихователів дошкільних навчальних закладів до формування народознавчої компетенції дітей, яка і зумовила проведення експериментального дослідження співробітниками Науково- методичного центру “Українська етнопедагогіка і народознавство” на базі дошкільних навчальних закладів міста Івано-Франківська та області.

Дослідженням було охоплено 138 педагогів, з них 92 вихователі, котрі закінчили університет (педагогічний інститут) і працюють за фахом не менше 5 років у ДНЗ і 33 у навчально-виховних комплексах “дитячий садок-школа”. Вивчення реального стану процесу формування народознавчої компетенції в дошкільних закладах гуцульського етнорегіону здійснювалось у природних умовах діяльності педагогічних працівників й вихованців за такими напрямами: визначення рівнів сформованості етнічної самосвідомості вихователів-практиків (на прикладі гуцульщинознавства); вивченння труднощів, які виникають при залученні елементів гуцульської родинно-побутової культури в навчально-виховній роботі з дошкільниками.

Поняття “готовність” до професійно-педагогічної діяльності в дослідженнях проблем вищої школи (В.Беспалько, О.Дубасенюк, М.Кобаєв, Т.Котик, В.Семиченко та ін.) визначається як складне соціально-педагогічне явище, комплексна єдність особистісних індивідуально-психологічних якостей і системи професійно- педагогічних знань, умінь і навичок. Водночас, суттєвими є твердження вчених про те, що в структурі суб'єкта діяльності не все визначається лише професійними знаннями. Важливе місце належить особистісному компоненту. В роботах українських науковців зосереджено увагу на формуванні окремих складових педагогічної діяльності майбутнього педагога - національної та правової свідомості (Р.Береза, С.Борисова, Р.Осипець, І.Романова), екологічної грамотності (Т.Вайда, Н.Ясинська), творчої активності (О.Полякова), гуманістично-світоглядної позиції (М.Клепар) тощо [2]. Таким чином, індивідуально-психологічні якості особистості в нашому дослідженні розглядаємо як здатність до діяльності, від якої залежить успішність оволодіння уміннями й навичками, спрямованих на формування народознавчої компетенції дошкільників.

У роботі послуговуємося розробками В.Лаппо, які пояснюють “готовність” за трьома блоками, кожен з яких, охоплює певну компетенцію - етніну, етнопедагогічну та креативну. Змістовні компоненти визначають показники, що конкретизують етапи готовності педагога до організації процесу формування народознавчої компетенції [5]. Наводимо їх коротку характеристику. навчальний виховний народознавчий компетенція

В.Лаппо ці категорії характеризує наступним чином:

Етнічна компетенція складається з наступних структурних компонентів: інформативного (визначення категоріально-понятійного апарату етнопроблематики); ідентифікуючого (усвідомлення приналежності до певної етнічної групи, (національної меншини), що перебуває в складі української нації)); пошуково- творчого (докладання власних здібностей та хисту для примноження етнокультурних цінностей свого народу).

Етнопедагогічна компетенція передбачає наявність: психолого-педагогічного компоненту (знання змісту та специфіки державних, регіональних та альтернативних програм для ДНЗ основних категорій етнопедагогіки); аналітико-синтезуючого (спроможність активізувати кращі здобутки етнокультури в формуванні етнічної свідомості дошкільника) та прогностичного (здатність моделювати й коректувати педагогічний процес задля підвищення ефективності етносоціалізуючого впливу).

Креативна компетенція визначає низку вмінь і навичок, які об'єднані за такими напрямами: добір речей із самобутнім етнічним забарвленням задля використання під час навчальних занять в якості наочного та роздаткового матеріалу і т.п.; побудова навчально-виховного процесу з опертям на етнопедагогічні принципи (природовідповідності, культуровідповідності, гуманізму, демократизму, систематичності педагогічного впливу) і т.д.; вміння ставити завдання з формування народознавчої компетенції дошкільника та знаходити шляхи їх вирішення [5].

Діагностичні методики дослідження спрямовувались на виявлення рівня сформованості в респондентів знань, умінь і навичок по кожній з виокремлених компетенцій. Вони складались із завдань, для розробки яких послуговувались наступними методами: спостереження за діяльністю педагогів, анкетування, співбесіди, моделювання педагогічних ситуацій під час практичних занять, вивчення навчальної документації, письмових, графічних і творчих робіт. Перелічені методи залучались адекватно завданням з діагностування певної компетенції.

Анкета складалася з: прямих закритих запитань, що вимагають від респондента самостійної відповіді; запитань, що стимулювали до висловлення власних думок, пропозицій, зауважень, коментарів щодо вивчення й актуалізації гуцульської етнокультури. Зокрема, при визначенні гуцулів як окремої спільноти з трьох пропонованих варіантів - “етнічна група” обрало 65 % (83) вихователів. Два інших (не вірних) варіанти відзначили відповідно 16 % (20). 19 % (24) не змогли відповісти. Дещо вищими виявились знання респондентів з приводу ареалу проживання гуцульської етнічної групи - 76 % (127), 75 % (96) дали вірну відповідь.

Спираючись на усталену сентенцію про те, що феномен будь-якого етносу чи етнічної групи найповніше віддзеркалюється в мистецьких творах, респондентам було запропоновано назвати літературні, музичні та твори художнього мистецтва гуцульської тематики. Анкетування педагогів-практиків, окрім виявлення рівня обізнаності з самобутніми рисами гуцульської етнічної групи, містило блок запитань спрямованих на з'ясування реального стану залучення елементів гуцульської етнокультури в навчально-виховну роботу з дошкільниками. На запитання: “чи застосовуєте Ви елементи гуцульської матеріальної і духовної культури в роботі з дошкільниками?” одержали наступні результати, “так, дуже часто” - 29 % (37осіб), “час від часу” - 24 % (31). “зрідка” - 33,5 % (45), “ніколи” - 13 % (17). При визначенні основних форм залучення елементів гуцульської етнокультури в освітній процес дошкільного закладу 12,5 % (18) визнали, що у своїй практиці зовсім не використовують гуцульську тематику.

Відсоток заперечних відповідей з приводу інтеграції гуцульського колориту в умовах ДНЗ спонукає до виявлення причин, що зумовили такий стан речей. Відтак педагогам було запропоновано зазначити причини, через які вони не залучають елементи гуцульської етнокультури в роботу з дошкільниками. Відповіді на це запитання дозволяють зробити висновок про те, що 36 % (46) педагогів відчувають брак знань про особливості гуцульської етнокультури, 21 % (27) не обізнані з відповідними методиками, 49 % (63) педагогів не вбачають доцільності виокремлювати елементи гуцульської етнокультури з народознавчого контексту. Лише 3 %, тобто 4 вихователів від загальної кількості опитаних висловили фрагментарні здогади про особливості гуцульської етнопедагогіки. Решта педагогічної аудиторії визнали свою необізнаність з виховними традиціями Гупульпіини. Відрадно, що респонденти активно виявили бажання поповнити свої знання з означеної проблематики. Про це повідомили 97 педагогів, що становить 76 % опитаних. З них 39 % (38) пояснили це бажанням підвищити загальний розвиток, а 61 % (59) педагогів мотивували прагненням залучати кращі педагогічні здобутки народу в педагогічну діяльність.

На підставі детального, диференційованого аналізу знань, умінь і навичок кожного респондента (змісту конкретного показника за десятибальною системою) визначався загальний рівень готовності до формування народознавчої компетенції у дітей дошкільного віку.

Проаналізуваваши результати дослідження, помітним стало те, що найбільше вихователів, які продемонстрували високий та середній рівні готовності, є працівники Івано-Франківського дошкільного навчального закладу № 15 “Гуцулочка” за керівництва завідуючої Т.Грицай. Колектив цього закладу уклав цікавий досвід роботи: розроблена спеціалізована програма ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з Гуцульщиною з орієнтовною перспективною сіткою занять, яка дає можливість вихователям ефективно використовувати матеріали рідного краю, поглиблювати знання дітей про регіональні звичаї та традиції; проводиться гурткова робота, зокрема гуртки художньої праці, де дошкільники можуть не тільки ознайомитись із гуцульськими ремеслами, а й взяти участь у виготовленні вишиванок, писанок, виробів із соломи і т.п.; своя національна кухня (разом з традиційними стравами, що подаються дітям, тут пропонуються страви гуцульської кухні (бануш, кулеша, бринза); інтер'єр групових кімнат закладу “Гуцулочка” передбачає розширення обсягу знань про гуцульський край (народознавчі куточки кожної вікової групи оформлені атрибутикою гуцульської культури: іграшки, одяг, взуття, предмети побуту); для підвищення професійної підготовки вихователів застосовуються сучасні педагогічні технології, проводяться семінарські, тематичні заняття для поглиблення та вдосконалення знань із гуцульщинознавства; систематично проводяться свята та розваги із застосуванням гуцульських традицій.

Відповідно працівники цього колективу виявляють глибокі знання про виховні традиції народу; принципи, форми організації, методи й засоби народного виховання, вміють самостійно знаходити шляхи залучення кращих здобутків народної педагогічної спадщини в навчально-виховну роботу ДНЗ, попередньо спрогнозувавши їх практичну значущість у формуванні етнічної самосвідомості дошкільника. Респондентам цього рівня притаманні аналітичний підхід до феномену етнокультури, намагання виокремити структурні елементи гуцульщинознавства задля осмислення їх та прийнятності в сучасному освітньому процесі.

Отож, результати дослідження дозволяють стверджувати, що пасивне користування готовими методиками є відчутною перешкодою на шляху педагогічного пошуку й творчості молодих вихователів.

Наведений матеріал не закликає до переходу на авторські етнокультурні навчально-виховні програми, але як бачимо з дослідження, залучення в процес виховання близького сприйманню дитиною етнічного середовища уможливлює ефективне формування народознавчої компетентності. Вихователі не випадково надали перевагу саме таким джерелам здійснення педагогічної роботи, як методична література й періодична преса, адже саме в них подається готова технологія процесу виховання дітей, і в яких уже спроектована не лише діяльність педагога, а й діяльність вихованців. Певна установка на послуговування готовими рекомендаціями закладена і в перевазі вибору вихователями картотеки передового педагогічного досвіду над інтернет-ресурсами, теле- і радіопередачами, зміст яких варто впроваджувати в навчально-виховний процес.

Література

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. - К.: Ред. ж-лу “Дошкільне виховання”, 1999. - 59 с.

2. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Кн. 1.: Особистісно орієнтований підхід: теоретико- технологічні засади: Навч.-метод. видання. - К., 2003. - 278 с.

3. Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному закладі. К., 2002. - 407 с.

4. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.-метод. посіб. / Наук. ред. О. Л. Кононко. - К.: Ред. журн. “Дошкільне виховання”, 2003. - 243 с.

5. Лисенко Н. В., Лаппо В. В. Етнопедагогіка. Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Ів.-Фр., 2003. - 129 с.

6. Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. - К., 1974.

7. Якубенко В. Від народознавства - до свідомого патріотизму // Дошкільне виховання. - 2002. - № 8. - С. 12-13.

Анотація

Ключові слова: готовність, компетентність; народознавча, етнічна, етно-педагогічна, креативна компетентність, етнокультура, дошкільник, вихователь.

Key words: readiness, competence, ethnic, pedagogical, creative competence of ethnology, ethnic culture, preschool child, educator.