Проблемне навчання як засіб підвищення пізнавальної активності молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Проблемне навчання як засіб підвищення пізнавальної активності молодших школярів

Величко О.В., Шабанець С.М.

У статті розглядається роль проблемного навчання як засобу активізації пізнавальної діяльності учнів молодших класів.

Перед сучасною школою поряд із вимогами дати школяреві глибокі й міцні знання, стоїть завдання розвинути творчі здібності кожного учня, сформувати в нього такі вміння та навички, за допомогою яких він зможе самостійно опанувати нові знання. У зв'язку із цим у педагогічній практиці стало широко застосовуватися проблемне навчання. Засноване на конструюванні творчих навчальних завдань, що стимулюють пізнавальний процес і підвищують загальну активність учнів, проблемне навчання формує пізнавальну активність учнів, сприяє виробленню психологічної установки на подолання пізнавальних труднощів, розвитку творчих здібностей.

Пізнавальна активність учня, зокрема, учня початкових класів - це одна із центральних проблем педагогіки. Особливий внесок у розробку теорії проблемного навчання зробили А. В. Брушлинський С. Л. Рубінштейн, А. М. Матюшкін, І.Я. Лернер, М. І. Махмутов, М. Н. Скаткін, Т. В. Кудрявцев, І. А. Ільницька. У проблемному навчанні створюються найбільш сприятливі умови для формування таких якостей особистості, як пізнавальний інтерес, творча активність і самостійність.

Теоретичні розробки питання проблемного навчання досить різнобічні. Саме поняття «проблемне навчання» вчені відносять до різних категорій, включаючи в нього різний зміст. Одні вчені вважають його методом навчання (А. Н.Брушлинський) [1], другі вчені вважають, що воно (проблемне навчання) є принципом дидактики (В. Т. Кудрявцев) [2], треті - типом навчального процесу (М. І. Махмутов) [3], четверті - психолого-педагогічною системою в організації навчально-пізнавального процесу (В. Н. Максимова) [4], п'яті - особливим підходом до навчання, що виявляється насамперед у перетворюючому характері пізнавальної діяльності школярів (М. Н. Скаткін) [5].

Пізнавальна потреба виникає в людини в тому випадку, коли вона не може досягти мети за допомогою відомих йому способів дії, знань. Ця ситуація й називається проблемною. Центральною ланкою проблемного навчання виступає проблемна ситуація, за допомогою якої пробуджується думка, пізнавальна потреба, активізується мислення, створюються умови для формування правильних узагальнень.

Створення проблемних ситуацій є необхідною умовою організації процесу навчання, що сприяє розвитку продуктивного мислення дітей, їхніх творчих здібностей. Що ж включає в себе проблемна ситуація? Які її основні елементи? У ролі одного з головних компонентів проблемної ситуації психологи виділяють невідоме, яке розкривається в проблемній ситуації. «Відношення невідомого, заданого, шуканого до вихідних даних проблеми, - відмічав С. Л. Рубінштейн, - визначає напрямок розумового процесу. Єдність цього напрямку обумовлює єдність розумового процесу, спрямованого на вирішення певної проблеми» [6, с. 53]. Тому, щоб створити проблемну ситуацію, потрібно перед дитиною поставити таке завдання, під час виконання якого місце невідомого будуть займати знання, що підлягають засвоєнню. Факт зіткнення із труднощами у виконанні запропонованого завдання за допомогою наявних знань і способів створює потребу в нових знаннях.

М. І. Махмутов писав «під проблемними ситуаціями маються на увазі такі навчальні ситуації, які виникають у моменти, коли учень розуміє задачу, намагається її вирішити, але відчуває недостатність наявних знань. Ці ситуації викликають активну розумову діяльність учня, спрямовану на подолання труднощів, тобто на придбання нових знань, умінь, навичок» [7, с. 8]. Нові ситуації не можуть бути розв'язані за допомогою наявних в учнів знань і логічних прийомів мислення, тому школярі відчувають труднощі, у яких виражається протиріччя між пізнавальною задачею й готовністю до її вирішення. Отже, провідна роль в активізації пізнавальної діяльності школяра і його розумовому розвитку належить протиріччям [8, с. 13]. Слід зазначити, що лише усвідомлене протиріччя спонукає учнів до діяльності.

Ця потреба є основною умовою виникнення проблемної ситуації й одним із головних її компонентів. В якості ще одного компонента проблемної ситуації виділяють можливості учнів аналізувати поставлені завдання та засвоювати нові знання. Таким чином, у психологічну структуру проблемної ситуації входять наступні три компоненти: невідомим є знання, що підлягають засвоєнню, пізнавальна потреба, що спонукає людину до інтелектуальної діяльності та інтелектуальні можливості людини, які включають його творчі здібності й минулий досвід.

Мета активізації учнів за допомогою проблемного навчання полягає в тому, щоб підняти рівень розумової діяльності учня, навчати його не окремим операціям у випадковому, стихійному порядку, а в системі розумових дій, яка характерна для вирішення нестереотипних завдань, що вимагають застосування творчої розумової діяльності. Поступове оволодіння учнями системою творчих розумових дій призведе до зміни якості розумової діяльності учня, виробить особливий тип мислення, який зазвичай називають науковим, критичним, діалектичним. До розвитку такого типу веде систематичне створення вчителем проблемних ситуацій, формування в учнів умінь і навичок самостійної постановки проблеми, висування пропозицій, обґрунтування гіпотез та їх доказ шляхом застосування наявних знань у поєднанні з новими чинниками, а також навичок перевірки правильності розв'язання поставленої проблеми.

Щоб створити проблемну ситуацію, перед учнями слід ставити таке практичне або теоретичне завдання, виконання якого вимагає відкриття нових знань і оволодіння новими вміннями; тут може йти мова про загальні закономірності, загальні способи діяльності або загальні умови реалізації діяльності:

завдання повинно відповідати інтелектуальним можливостям учня;

ступінь складності проблемного завдання залежить від рівня новизни матеріалу, що викладається та від ступеня його узагальнення;

проблемне завдання дається до пояснення матеріалу, який необхідно засвоїти. Проблемними завданнями можуть бути: засвоєння; формулювання питання; практичні завдання. Проблемне завдання може призвести до проблемної ситуації тільки вразі врахування вищезазначених правил. Одна й та ж проблемна ситуація може бути викликана різними типами завдань.

Підготовленість учня до проблемного навчання визначається насамперед його вмінням побачити запропоновану вчителем проблему, сформулювати її, знайти шляхи вирішення й вирішити ефективними прийомами. Навчальна проблема не тотожна завданню. І в житті, і в школі зустрічається багато завдань, вирішення яких вимагає лише механічної діяльності, що не сприяє розвитку самостійності мислення.

Навчальна проблема - форма реалізації принципу проблемності в навчанні. Завдання - явище об'єктивне, для учня воно існує із самого початку в матеріальній формі, і перетворюється в суб'єктивне явище лише після сприйняття й усвідомлення. Основними елементами навчальної проблеми є «відоме» і «невідоме» (потрібно знайти «зв'язок», «відношення» між відомим і невідомим). В умовах задачі обов'язково містяться такі елементи, як «дано» і «вимоги».

Отже, у педагогічній літературі під проблемним навчанням розуміють навчально-пізнавальну діяльність учнів із засвоєнням знань та способів діяльності на основі створення й розв'язання проблемних ситуацій. Кожна навчальна проблема - це штучна педагогічна конструкція, яка моделюється вчителем у структурі змісту навчального предмета.

Проблемне навчання спрямоване на формування здібностей до творчої діяльності й потреби в ній. Для того щоб проблемне навчання в школі було оптимальним у цьому відношенні, недостатньо включити в процес навчання випадкову сукупність проблем і проблемних завдань. Система проблем повинна охоплювати всі основні їх типи, властиві кожній області знання, важливі для загальної освіти методи пізнання; характеристики творчої діяльності повинні відрізнятися поступово зростаючою складністю.

Проблемне навчання впливає на хід усього навчального процесу, але не можна все навчання зробити проблемним, так як, по-перше, цілі проблемного навчання не вимагають використання всього навчального матеріалу. По-друге, у змісті освіти є багато складних питань, недоступних для самостійного проблемного засвоєння учнями. Нарешті, є багато матеріалу, який необхідно просто запам'ятати. Ось чому в кожному конкретному випадку треба вирішувати питання про доцільність використання проблемного навчання.

Проблемне викладання складається з наступних етапів діяльності суб'єктів дидактичного процесу:

Організація проблемної ситуації.

Формулювання проблеми.

Індивідуальне або групове вирішення проблеми суб'єктами навчання.

Верифікація (перевірка, тлумачення й систематизація) отриманої інформації.

Використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.

У початкових класах використання проблемно-пошукових методів на уроках дає можливість забезпечити активне ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивного розвитку їхньої самостійної пізнавальної діяльності та індивідуальних творчих здібностей. Суть технології проблемного навчання полягає у створенні на уроці проблемних ситуацій, сприйнятті, усвідомленні та розв'язанні їх у процесі спільної діяльності вчителя й учнів, під час якої вони самі «відкривають нові істини.

Щоб залучити учнів до активної пізнавальної діяльності, учитель повинен таким чином організувати свою роботу, щоб в учнів виникло бажання діяти й вносити нове у свій навчальний досвід. У цьому допомагає створення ситуацій, у яких учень має [9]:

захищати свою думку, наводити аргументи, докази на її захист, користуючись здобутими знаннями;

виконувати завдання, розраховані на читання додаткової літератури, першоджерел, тривалі спостереження;

ставити запитання вчителю, товаришам, з'ясовувати незрозуміле;

рецензувати відповіді товаришів, творчі роботи, вносити корективи, давати поради;

ділитися своїми знаннями з іншими;

допомагати своїм товаришам, коли вони відчують, що зіткнулися із труднощами.

Учитель для цього має:

спонукати учнів знаходити не один, а декілька самостійно зроблених висновків;

викликати інтерес до колективної діяльності, на основі якої відбувається формування самоперевірки, аналізу, особистих пізнавальних і практичних дій;

урізноманітнювати пізнавальну діяльність, включати в пізнання елементи праці, гри, художньої діяльності;

практикувати вільний вибір завдань, переважно пошукового, творчого характеру;

включати в пізнавальну діяльність розгляд сучасного матеріалу, актуальних проблем.

Проблемне навчання не може бути однаково ефективним у будь-яких умовах. Практика показує, що процес проблемного навчання породжує різні рівні як інтелектуальних труднощів учнів, так і їхньої пізнавальної активності. Пізнавальна самостійність учня може бути або дуже високою, або майже повністю відсутньою. У зв'язку із цим фактом виділяють наступні види проблемного навчання.

Перший вид (наукова творчість) - це теоретичне дослідження, тобто пошук і відкриття учнем нового правила, закону, теореми й т. д. В основі цього виду проблемного навчання лежить постановка й розв'язання теоретичних навчальних проблем.

Другий вид (практична творчість) - пошук практичного розв'язання, тобто пошук способу застосування відомого знання в новій ситуації, конструювання, винахід. В основі цього виду проблемного навчання лежить постановка й розв'язання практичних навчальних проблем.

Третій вид (художня творчість) - це художнє відображення дійсності на основі творчої уяви, що включає літературні твори, малювання, написання музичного твору, гру й т. д. Усі види проблемного навчання характеризуються наявністю репродуктивної, продуктивної та творчої діяльності учня, наявністю пошуку й вирішення проблеми. Вони можуть здійснюватися під час різних форм організації педагогічного процесу.

Однак перший вид найчастіше зустрічається на уроці, де спостерігається індивідуальне, групове або фронтальне розв'язання проблем. Другий - на лабораторних, практичних заняттях, під час проведення предметного гуртка, факультативу. Третій вид - на уроці й позаурочних заняттях. Останні два види проблемного навчання характеризуються рішенням, головним чином, індивідуальних або групових навчальних проблем.

Цілком зрозуміло, що кожен вид проблемного навчання як внутрішньо-диференційована діяльність має складну структуру, що дає залежно від безлічі факторів різну результативність навчання. Ефективним може вважатися такий процес навчання, який обумовлює:

збільшення обсягу знань, умінь і навичок учнів;

поглиблення й зміцнення знань, новий рівень знань та вихованості;

новий рівень пізнавальних потреб навчання;

новий рівень сформованості пізнавальної самостійності й творчих здібностей.

Кожен із перелічених видів проблемного навчання може відбуватися з різним ступенем пізнавальної активності учня. Визначення цього ступеня має важливе значення для управління процесом формування пізнавальної самостійності школярів.

У початкових класах найдоцільнішими видами проблемних ситуацій та прийомами їх створення можуть бути:

Проблемна ситуація, що виникла «зі здивуванням»:

пред'явити суперечливі факти, теорії або точки зору;

зіштовхнути різні думки учнів за допомогою питання або практичного завдання;

виявити побутове уявлення за завдання «на помилку» та підтвердити науковий факт за допомогою повідомлення, експерименту чи наочності.

Проблемна ситуація, що виникла «із труднощами»:

запропонувати практичне завдання, що не може бути виконаним взагалі або відмінне від попередніх;

запропонувати завдання, що є схожим із попередніми, але не може бути виконаним, довести, що завдання не виконане.

Прикладами таких ситуацій у молодшій школі можуть бути наступні:

Запропонувати учням виконати обчислення приклада двома способами, що приведуть до однакових виразів, але різних результатів.

Від 8 відняти 3. До різниці додати 4: 8-3+4=9.

До 3 додати 4. Від 8 відняти отриману суму: 8-3+4=1.

Чому відповіді різні? Які дії виконувалися першими, які другими? Як визначити порядок виконання дій?

Запропонувати учням визначити, до жіночого чи чоловічого роду належать наступні слова: вікно, дерево, поле. Після того як учні не зможуть знайти місце цим словам у жодній із груп, запропонувати виділити ці слова в окрему групу, підставивши до них слово «воно». Це слова середнього роду. Звернути увагу учнів на закінчення.

Початкова школа є базовою для проблемного навчання в середній школі. Результатом навчання молодших школярів є зміни в структурі знань, формування вмінь і навичок учнів самостійно вчитися.

Уведення в початкову школу регулярних розвивальних занять, включення дітей у постійну пошукову діяльність істотно покращує початкову освіту. Такий систематичний підхід створює умови для розвитку в дітей пізнавальних інтересів, формує прагнення дитини до роздумів і пошуку, викликає почуття впевненості у своїх силах, у можливостях свого інтелекту. Під час занять із використанням проблемного навчання, відбувається становлення в дітей розвинених форм самосвідомості й самоконтролю, зникає боязнь хибних кроків, знижується тривожність і необґрунтоване занепокоєння.

Література

проблемний навчання принцип

1. Брушлинский А.Н. Психология мышления и проблемного обучения / А.Н. Брушлинський. - М., 1983. - 93 с.

2. Кудрявцев В.Т. Проблемное обучение: истоки, сущности, перспективы / В.Т. Кудрявцев. - М.: Знание, 1991. - 79 с.

3. Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе. Книга для учителя / М.И. Махмутов. - М., 1977. - 240 с.

4. Максимова В.Н. Пізнавальна діяльність школярів. Проблемний підхід до навчання в школі / В.Н. Максимова. - Л., 1973. - 73 с.

5. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований/ М.Н. Скаткин. - М., 1986. - 185 с.

6. Рубинштейн С.Л. О мышлении и путях его исследования / С.Л. Рубинштейн. - М., 1958. - С. 53.

7. Махмутов М.И. Проблемное обучение в опыте передовых учителей Татарии / М.И. Махмутов // Народное образование. - 1967. - № 4. - С. 4-12.

8. Брызгалова С.И. Проблемное обучение в начальной школе: Учебное пособие. Издание 2- е, испр. и доп. /С.И. Брызгалова. - Калининград: Калининградский университет, 1998. - 91 с.

9. Бівол О.С. Проблемно-пошукові методи навчання на уроках у початкових класах як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів / О.С. Бівол // Таврійський вісник освіти. - 2012. - № 3 (39). - С. 103-107.

У статті розкрито аспекти вивчення лексико-граматичних конструкцій на прикладі віршовано-ритмічних творів, наведено поради вчителю відносно добору пісенного матеріалу та роботи з піснею на уроках англійської мови.

Сучасне суспільство висуває нові вимоги до викладання та вивчення іноземних мов у школі. Оновлення змісту навчання іноземних мов у загальноосвітніх закладах пов'язане, насамперед, із деякими змінами в стратегічних напрямках розвитку сучасної шкільної освіти, а саме: спрямуванням навчальної діяльності на формування в учнів необхідних життєвих компетенцій, що в майбутньому надало б можливість випускникам школи комфортно почуватися у світовому мультинаціональному просторі. Визначення та реалізація оновленого змісту навчання забезпечуються активною переорієнтацією шляхів набуття шкільної іншомовної освіти на комунікативно-діяльнісне, особистісно орієнтоване та культурологічне спрямування навчального процесу [3]. Вищезазначене змушує різнобічно переосмислити теоретичні підходи до вибору ефективних технологій і засобів навчання іноземної мови. Пріоритетна роль належить інтерактивним методам та інноваційним технологіям навчання, що стимулює в учнів різного віку творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення.

За сорок п'ять хвилин уроку буває непросто залучити кожного учня до співпраці один з одним, та й використання різноманітних вправ не завжди вирішує проблему. Окрім того, завжди знайдуться такі учні, які за тих чи інших причин не беруть участі в роботі. Тому в багатьох випадках навчання учня цілковито залежить від методичної підготовленості вчителя.

Серед великого розмаїття видів робіт хотілося б зупинитись на одному, який заслуговує на загальну увагу, оскільки при вдалому підході до нього тренуються всі види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання й письмо. Мається на увазі використання пісень у запланованій серії завдань для виконання на уроці англійської мови.

Размещено на Allbest.ru