Здійснення управлінської підтримки впровадження освітніх інновацій у навчально-виховному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Здійснення управлінської підтримки впровадження освітніх інновацій у навчально-виховному процесі

Тригубка Н.А., Проданець М.П.

педагог інновація навчальний творчість

Ми живемо в динамічному світі, що дуже швидко змінюється. Ці зміни стосуються всіх сфер нашого буття, а особливо - освітньої галузі. Професійна діяльність учителя останнім часом нагадує безперервний процес адаптації, від якого в значній мірі залежать успіх та можливості самореалізації особистості. Тому стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження, насамперед, досягнень психолого-педагогічної науки, а також вивчення, узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду. Слід зазначити, що інноваційну спрямованість освітнього простору зумовлюють соціально-економічні перетворення, які вимагають відповідного прагнення вчителів до освоєння та застосування педагогічних новинок, а також конкуренція загальноосвітніх закладів у пошуку більш ефективних форм і методів організації навчально-виховного процесу.

Питання нової сутності суспільної ролі педагога, його місця в інноваційному освітньому просторі розглянуті в працях Л. Ампілогової, К. Ангеловського, В. Безрукова, Б. Гершунського, В. Гусева, О. Данилевича, Г. Данилової, Л. Зайцевої, І. Зязюна, В. Химинця. Учені О. Козлова, Т. Морозова, О. Остапчук, С. Сисоєва, В. Скопенко присвятили свої дослідження проблемі діагностики, експертизи успішності діяльності вчителя; Н. Меликова, Л. Набокова, В. Олійник, М. Скрипник - підготовці вчителя-інноватора, дослідника.

Проте, аналіз літературних джерел допоміг установити, що проблема розвитку професійної діяльності педагога з огляду на інноваційні процеси, мотивація його дій на досягнення успіху, висвітлена недостатньо.

Тому мета нашої статті - розкрити механізм здійснення управлінської підтримки впровадження освітніх інновацій у навчально-виховному процесі.

Загалом, освітні інновації, що здійснюються на сучасному етапі розвитку вітчизняної моделі освіти, спрямовані на внесення нововведень у зміст навчання й виховання учнів, форми, методи та технології навчання, виховання й розвитку дітей, структуру управління навчальним закладом. Цей процес пов'язаний із розробкою та упровадженням у педагогічну практику ефективних методик формування інтелектуальних і творчих здібностей особистості, становлення її ціннісно-смислової сфери. Проте, як свідчать результати дослідження, керівники шкіл не завжди підготовлені до управління саме інноваційною діяльністю педагогічного колективу. Тому впровадження педагогічних інновацій у навчально-виховний процес нерідко відбувається стихійно, за відсутності достатнього наукового обґрунтування, необхідних теоретичних знань з управління інноваційною діяльністю, прогнозованості результатів упровадження інновацій, створення відповідних умов для їх втілення. Визначна роль у побудові таких умов в учбовому закладі належить керівникам.

Пропонуємо розглянути умови, за яких у навчальному закладі вибудовується атмосфера творчості, формується готовність педагогів до інноваційних змін. По-перше, керівники повинні пам'ятати, що прояв творчості неможливий у суворих рамках наказів чи розпоряджень. Для творчості повинна бути створена особлива ситуація довіри, тому контроль ні в якому випадку не повинен сковувати ініціативу працівників.

По-друге, творчим має бути й сам керівник. Він - і генератор ідей, і акумулятор колективу. Це вміння бачити в педагогах те, що вони повинні бачити в дітях. Якщо в кого-небудь з учителів з'явилась ідея, необхідно все зробити для того, щоб вона втілилась у життя навчального закладу. Уміння керівника помічати позитивне в роботі вчителів виступає однією із провідних якостей управлінської діяльності.

Окрім того, іноді керівникам здається, що головний шлях до успіху - критика недоліків. Однак, як засвідчує досвід управління, позитивна оцінка відіграє більш важливу роль. З великим хвилюванням, душевним трепетом чекає педагог оцінки своєї роботи. Уміння проявити при цьому доброзичливість, виділити позитивне, тактично висловити зауваження, відмітити успіх у присутності інших членів колективу - усе це необхідно врахувати при організації роботи з ініціативними вчителями. Для цього керівник має пам'ятати декілька правил:

1. Слід допомагати педагогу отримувати успіх. Тільки так можна вселити в нього впевненість у свої сили.

2. Учити педагогів доводити свою точку зору, за необхідності сперечатися, вести дискусію.

3. Усе, що з'являється нового в школі, - здобуток усіх.

4. Коли закінчується самоосвіта, зникає педагог. Тому необхідно створювати такі умови, щоб він мав змогу постійно підвищувати професійний рівень.

5. Стимулювання творчості. Колектив повинен знати своїх новаторів і пишатися ними.

6. Знання керівником потенційних можливостей кожного педагога.

Бажано також ураховувати, що характер результату запровадження освітніх інновацій може бути різним. З одного боку, він забезпечує зростання професійної майстерності педагогічних працівників (учителів, керівників), а, з іншої, повинен сприяти підвищенню рівня навчальних досягнень учнів та розвитку їх творчого потенціалу. Тому управління інноваційними змінами здійснюється за певними принципами, що постають як норми, орієнтири управлінської діяльності. Так, принцип організованої інноваційної зміни станів системи освіти, який орієнтує на необхідність свідомої діяльності під час переходу від одного до іншого, більш досконалого рівня організації навчально- виховного процесу. Його застосування передбачає певну систему діяльності, яка охоплює етап підготовки до зміни стану системи освіти й етап реалізації цих змін, що передбачає висунення, обґрунтування головної мети запланованих змін, визначення засобів і умов, за допомогою яких цю мету буде реалізовано. Найскладнішим і найважливішим є забезпечення змін у системі освіти відповідними засобами: новими підручниками, методичними розробками, підготовленими кадрами, необхідним матеріально-технічним устаткуванням.

Наступний - це принцип переходу від стихійних механізмів перебігу інноваційних процесів до свідомо керованих. Реалізація цього принципу передбачає визначення та відпрацювання ефективного механізму свідомого управління зміною станів, що відбувається в різних напрямах. Один із них пов'язаний із поєднанням процесів створення нового, його освоєння педагогами й застосування на практиці в одному навчальному закладі. Таким закладом може стати школа як керована інноваційна система.

Принцип інформаційної, матеріально-технічної, кадрової забезпеченості реалізації основних етапів інноваційних освітніх процесів передбачає обов'язкове інформаційне, матеріальне, кадрове забезпечення інноваційних процесів на кожному з основних етапів. Наприклад, створення педагогічних нововведень вимагає відповідного кадрового забезпечення, тобто наявності в педагогічному колективі достатнього потенціалу творчих людей, здатних виступити їх авторами. Якщо такі нововведення вже є в арсеналі педагогічної науки й практики, потрібно мати відповідну інформацію про них. У такому разі постає необхідність в адекватній матеріально-технічній базі, що забезпечує перший етап інноваційних процесів.

Принцип прогнозування зворотних або незворотних структурних змін в інноваційному соціально-педагогічному середовищі. Цей принцип ураховує закон незворотної дестабілізації педагогічного інноваційного середовища, а також його цілісність та адаптаційні можливості. Інноваційне середовище без таких можливостей не могло б існувати й під натиском педагогічних інновацій було б зруйноване. У цьому сенсі опір інноваційного середовища нововведенням, який може набувати форми консервативних дій щодо нового, природний і навіть закономірний для збереження усталеності середовища як системи. Прийняття або неприйняття нового можна розглядати з позицій якісного стану інноваційної системи, можливості або неможливості її збереження, усталеності й здатності до саморозвитку. Дія цього принципу спрямована на недопущення стихійних, непередбачуваних змін, що можуть значно затримати реалізацію інноваційних процесів. Тому управління ними повинно охоплювати передбачення, прогнозування змін, які можуть відбутися із вторгненням педагогічного нововведення в інноваційне середовище. Йдеться про те, як нововведення приймуть педагоги, про їх готовність до освоєння нового, чи не спровокує воно конфлікт у педагогічному колективі, як вплине на звичні зв'язки в змісті навчання й виховання тощо.

Принцип посилення стійкості інноваційних освітніх процесів. Суть його виявляється в тому, що при переході від стихійних процесів до керованих повинна посилюватися й стійкість інноваційних процесів, їх здатність до своєрідного самозахисту, самоадаптації. Це виявляється у визнанні їх невипадковості, закономірності, необхідної для освітньої системи. Унаслідок цього змінюється ставлення колег до педагогів-новаторів, зростає ступінь очікування нового в педагогіці, тобто виникає механізм необхідної реалізації нового.

Принцип прискорення розвитку інновацій, у свою чергу, розкриває ефективність організації та механізми реалізації інноваційних процесів. Він означає прогресування інноваційних змін унаслідок їх раціональних запроваджень у практику освітніх закладів.

Залежно від особливостей новації ефективними можуть бути різні методи управління її впровадженням. Кожен етап інноваційного процесу вимагає певної управлінської дії. В одних випадках потрібне чітке окреслення меж ініціативи й відповідальності, в інших, наприклад, при виконанні робіт, які потребують ініціативи, творчого підходу, оперативного реагування на швидкозмінювані ситуації. Чіткий розподіл обов'язків і відповідальності неможливий і навіть шкідливий, оскільки потрібна гнучка організація праці, за якої багато залежатиме від неформальних стосунків між виконавцями. Досягнення очікуваних від реалізації інноваційного педагогічного процесу результатів залежить і від мотивації керівників та виконавців. Це означає, що для виникнення в них зацікавленості в досягненні успіху потрібно створити відповідні умови, передбачити колективні та персональні стимули. Однак не завжди створення їх породжує в тих, на кого покладається реалізація нововведення, позитивне ставлення й зацікавленість у його освоєнні. У багатьох людей можуть бути свої резони, щоб ігнорувати його, протидіяти йому чи, принаймні, імітувати свою участь у його реалізації. Нерідко можливий і опір змінам. Усе це потрібно прогнозувати, мати сукупність тактик щодо ослаблення опору, підвищення зацікавленості, активізації участі тих, хто з певних причин опинився в опозиції до ініціаторів змін. Учасники інноваційного процесу, крім готовності й прагнення впроваджувати новації, повинні мати належну кваліфікацію для виконання покладених на них обов'язків. Тому необхідною умовою ефективної інноваційної діяльності є спеціальна підготовка педагога, нагромадження та осмислення ним досвіду такої діяльності, внутрішня налаштованість на пошук та осягнення нового.

Як бачимо, інноваційний процес за структурою є складним. Часто він не лише структурується на послідовні етапи, а й охоплює кілька проблемно-смислових розгалужень. Тому реалізовувати його належить не одній людині, а групі, іноді масштабним колективам, кожен з яких покликаний працювати задля досягнення єдиної мети. Для цього керівникам належить забезпечувати ефективний обмін інформацією, налагоджувати ефективні зовнішні та внутрішні комунікації. Тому ініціатори інноваційного процесу мають заздалегідь продумати й змоделювати комунікативні канали й механізми, стежити за ефективністю їх функціонування, вносити за необхідності корективи, долати збої, дбаючи, щоб кожен учасник реалізації нового знав, що, як і де відбувається, якими є проміжні результати, які вносяться зміни й до чого вони зобов'язують. Отже, доступність, своєчасність надходження, достовірність інформації, сприятливий для професійного спілкування клімат забезпечують ефективну взаємодію всіх учасників навчально-виховного процесу, що є передумовою злагодженої роботи шкільного колективу.

Література

1. Малихіна В.М. Управлінська підтримка інноваційної діяльності вчителя // Післядипломна освіта в Україні. - 2002. - № 2. - С. 69-71.

2. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя. - К.: Педагогіка, 1994. - 117 с.

3. Хомерики О.Г., Поташник М.М., Лоренсов А.В. Развитие школы как инновационный процесс. - М.: Наука, 1994. - 214 с.

4. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник - К.: Академвидав, 2004. - 352 с.

5. Євдошенко Г. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи // Директор школи. - 1999. - № 45. - С. 8-9.

6. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. - М.: Образование, 1998. - 312 с.

7. Буркова Л. Ключ до управління: Класифікація педагогічних інновацій як елемент механізму керування інноваційним процесом в освіті / Л. Буркова // Директор школи, ліцею, гімназії. - 2000. - № 1. - С.31-37.

Размещено на Allbest.ru