Використання музейної педагогіки в навчально-виховному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасний період розвитку суспільства в нашій незалежній Україні відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти, кінцевим результатом якої є підготовка висококваліфікованих спеціалістів, дипломи яких будуть визнані світовою науковою спільнотою. Це обумовлює новий підхід до виховання студентської молоді, яка змогла б розв'язувати як щоденні, так і масштабні завдання, що забезпечують не просто виживання, а прогрес нації.

Виховання такої особистості вимагає, перш за все, удосконалення патріотичного виховання, відродження духовності, формування гармонійно розвиненої особистості, залучення до вивчення історії культурних цінностей українського народу, історії рідного краю.

Досягти високого рівня професійної підготовки неможливо без інтеграції та співпраці навчального закладу з осередками культури, особливо зараз, коли національна освітня парадигма націлена на гуманітарне оновлення. І тут важливе місце відводиться музеям, що є ґрунтовною джерельною базою й науково-методичним складником навчально-виховного процесу.

Музейна педагогіка визнана як наукова дисципліна вченими всього світу (Й. Аве, Л. Бєлякова, Е. Бондаревська, М. Гнедовський, А. Кунтс, К. Пацвалл, Н. Рева, М. Юхневіч, К. Фрізен, В. Хільгерс, Р. Якушек та ін.). Дослідженню ролі музейної педагогіки в процесі громадянського виховання молоді приділяли увагу такі учені, як М. Білавов, П. Бірюкова, Є. Гетьманська, Е. Корчагин, тощо. Істотна увага приділяється музейній комунікації, яка розглядається як предмет дослідження музейної педагогіки (Л. Бєлякова, В. Глузінський, М. Гнедоський, Ю. Каграманов, Д. Камерои, Н. Никішин, Д. Портер, Ю. Родемер та ін.).

Аналіз існуючих наукових досліджень з даної проблеми дозволяє виділити музейну комунікацію як основу музейно-педагогічного процесу, проте його структура, зміст і методичне забезпечення ще не отримали належного висвітлення в теорії і практиці виховної роботи. Саме цей факт і визначив мету нашої роботи.

А. Бакушинським, Е. Вансловою, Л. Виготським, Ю. Корольовим та ін. глибоко і всебічно досліджені освітні можливості експозиції - основної форми музейної комунікації. Музейна експозиція транслює соціально значущу інформацію за допомогою «мови речей» і може робити вплив на формування громадянських та моральних якостей студентів. Проте питання освоєння цієї «мови» відвідувачами музею не отримали належної наукової розробки. освітній музейний студент експозиція

Загальновизнано, що музей сприяє візуалізації освітньо-виховного процесу. Вітчизняні вчені А. Бойко, Е. Вансалова, И. Жвітіашвілі, О. Кокшайська, О. Платонов, Б. Столяров, Є. Спиридонова та ін. досліджують питання взаємодії музею і навчального закладу.

У той же час слід зазначити, що інтеграція музейних занять у навчальному процесі поки що носить одиничний характер і не знайшла належного віддзеркалення ні в науково-методичному, ні в практичному аспектах.

Тому метою статті стало розкриття освітнього й виховного потенціалу музею як одного з провідних інститутів формування громадянської свідомості студентської молоді; описання методичних засад використання музейної педагогіки в навчально-виховному процесі навчального закладу.

Оскільки сучасна молода людина нової формації, за визначенням, є діалогічною (а не монологічною), потрібно шукати нові форми спілкування, за яких робота з аудиторією відбувалася б більш ефективно, популяризувати нові технології в музейній освіті.

Тому варто переходити від одиничних і епізодичних контактів до створення багаторівневої системи музейної освіти, що дозволить долучити до музею і до його культури якомога більшу кількість студентів.

Кожна область багата культурними традиціями. На Луганщині, наприклад, діють літературний музей В. Даля, меморіальний музей Б. Грінченка, музей-квартира В. Титова, музей-кімната В. Сосюри, музей історії і культури Луганська, краєзнавчий музей та ін. Усе це має бути в колі зацікавлень наших словесників, істориків та інших викладачів.

Музейні експонати, пам'ятки історії та архітектури чудово допомагають пов'язати минуле і сучасність. Саме музейна педагогіка, тобто система пізнання, яка передбачає використання в навчальному процесі автентичних пам'яток, надає можливість пов'язати програмний матеріал з конкретними матеріальними свідченнями минулого. Музейні предмети виступають як свідки реальності минувшини. У той же час вони є опорними сигналами певної інформації, таким чином розповідь про митця не є абстрактною. Програмний матеріал стає конкретнішим, зрозумілішим, ближчим і, що цінно, значно цікавішим для студентів.

На думку Л. Бєляєвої, музейні уроки пропонують та передбачають практичне засвоєння культурної спадщини за допомогою дослідницької роботи.

Опановуючи досвід педагогів України, ми спробували застосувати потенціал музейної педагогіки у вивченні предметів української літератури та історії в коледжі.

Безперечно, музей - це храм історичної пам'яті, який зберігає часточки минулого, що допомагають нам відродити картини багатьох подій, поєднати минуле з сучасним, зберігаючи їх для майбутнього покоління. Велика Вітчизняна війна - це особлива сторінка нашої історії, яка не може зникнути з людської пам'яті. Тому саме знання з теми «Наш край в роки Великої Вітчизняної війни» найкраще провести в Луганському обласному краєзнавчому музеї, де зібрані реліквії Великої Вітчизняної війни. Експозиції музею дозволяють на конкретних прикладах показати різні види джерел та їх цінність як свідків історії. Це той випадок, коли краще один раз побачити, ніж сто раз почути.

В експозиційних залах, присвячених Великій Вітчизняній війні, представлено близько 900 оригінальних експонатів у вигляді вогнепальної і холодної зброї, радянських нагород і знаків, прапорів, плакатів, а також військового обмундирування, предметів побуту фронтовиків та мирного населення.

Із завмиранням серця слухають студенти розповідь про жахливу добу нацистської окупації Ворошиловградської області, яка тривала до вересня 1943 року. До уваги студентів представлена діорама «Партизанська землянка» з оригінальними предметами побуту, документами партизанського загону Я. Сиворонова. Зрозуміло, що значний обсяг наочності покращує сприйняття інформації, а хвилююче слово свідка цих подій пробуджує патріотичні почуття.

Подібні заняття можна проводити в музеях і з інших тем. Наприклад: «Громадянська війна», «Культура 20-30 років», «Розстріляне відродження » та інші. Такі заняття побудовані на розумінні, що музей стає не засобом розширення культурних обріїв сучасного життя, а набуває значення інституції, що регулює процеси спілкування. Це важливо з позиції засвоєння цінностей минулого, оживлення історії та стимулювання інтересу до вивчення власної спадщини.

Для кращого оволодіння студентами матеріалу з української літератури корисно ближче познайомити їх з колекціями літературних музеїв Луганщини. Завдяки екскурсіям до літературних музеїв поглиблюється вивчення як окремих програмних творів, так і творчість письменника в цілому. Як приклад, пропонуємо заняття «Література рідного краю. Б. Грінченко» в Меморіальному музеї Б. Грінченка, що знаходиться в селі Олексіївці Перевальського району Луганської області.

Це про нього сучасники говорили, що він «більше працював, ніж жив». Перш ніж ознайомитись з експозиціями музею, студенти з цікавістю слухають розповідь про історію створення цього музею.

У 1988 р. за ініціативою групи інтелігенції Луганщини (Г. Довнар, М. Ночовний, М. Чернявський, Ю. Єненко) та рішенням сесії Михайлівської селищної Ради до 125-річчя від дня народження видатного діяча української культури була відкрита музейна кімната Б. Грінченка. Багато матеріалу для музейної кімнати передав заслужений вчитель Б. Пастух. 28 листопада 1988 р. урочисто відкрито музейну кімнату та пам'ятник Б. Грінченку (перший і єдиний в Україні). Автор пам'ятника - луганський скульптор Іван Михайлович Чумак.

Далі студенти з цікавістю розглядають мистецьки виконані графічні малюнки, фотографії та ксерокопії документів, які розповідають про родину меценатів Алчевських.

Детально з життям і творчістю Б. Грінченка знайомлять експонати зали «Промінь добра». «Якщо не я, то хто ж інший?» - ось провідна спонука всеохоплюючого відчуття обов' язку перед рідним краєм та його культурою, що повсякчас спрямовувала письменника.

У вітрині - графічний портрет матері, ксерокопії фотографій будинку на хуторі Кути, де провів своє дитинство маленький Борис, види Харкова того часу, коли він навчався в середній школі. Саме тут відкрився перед ним світ книг, які стали його найкращими друзями і порадниками.

За період роботи в Олексіївці Борисом Дмитровичем було написано близько 200 творів різних за жанрами: оповідання «Каторжна», «Олеся», «Грицько», «Кавуни», «Панько», «Украла», повість «Сонячний промінь», багато віршів, байок.

Слід зазначити, що студенти були в захваті від того, що вони розуміють про що йдеться в розповіді екскурсовода. Вони ставлять доречні запитання, спираючись на власні знання, намагаються доповнити його розповідь. Так, використовуючи матеріал, отриманий в літературному музеї В. Даля, студенти узагальнили, що на теренах нашого краю перетнулись дві долі: укладача першого словника російської мови та укладача першого словника української мови. В 1863 р. вийшов з друку «Толковый словарь живого великорусского языка» В. Даля, цього ж року народився Б. Грінченко - укладач «Словника української мови».

Етнічний українець на початку ХХ ст. створив словник рідної мови, здійснивши заповітну мрію В. Даля, який був зачарований красою української мови. Студенти поділилися знаннями про те, що перше видання «Словника української мови» у чотирьох томах вийшло в Києві у 1907-1909 роках. Словник містить понад 68 тисяч реєстрових слів з перекладом або тлумаченням їх російською мовою. У ньому представлена лексика літературної мови XIX століття, фольклору, більшості українських діалектів. Словник насичений багатим і часто унікальним ілюстрованим матеріалом.

Заняття в музеї наочно продемонстрували студентам, що життєвий шлях Бориса Дмитровича був тернистим - це був шлях праці, здобування знань, поширення освіти в народні маси. Таким шляхом простував письменник, намагаючись пробитись крізь темряву ночі, що нависла над рідним краєм.

Отже, упроваджуючи в педагогічну практику музейно-освітні програми, важливо зазначити, що екскурсії до літературно-меморіальних, історико-краєзнавчих, художніх музеїв, збагачують студентство духовно, розширюють їх світогляд, сприяють глибшому розумінню ними зв'язку художньої літератури з життям і є логічним продовженням розмови про життєвий і творчий шлях митця, розпочатої в аудиторії.

Важливо відзначити, що головним джерелом інформації для студентів у музеї є інформація музейного співробітника, який розповідаючи студентам про особливості тієї чи іншої події, музейної пам'ятки, реліквії, стимулює студентів до активного включення в процес комунікативної взаємодії. Паралельно відбувається контроль, оцінка та корекція знань студентів, що унеможливлює будь-який тиск на них - усе базується на бажанні пізнати нове, відкрити для себе частинку музею, зазирнути в духовну скарбницю нашого минулого.

Звичайно, важливим є аналіз кожного заходу, що відбувається в музеї, виконання домашнього завдання, написання творів, відгуків, заліково-творчих робіт, рефератів за обраною тематикою, що дає можливість охопити декілька музеїв.

Експонати музеїв наближають студентів до творчості письменника та історичних подій, «оживляють» історію і це дуже важливо, адже ставлення до минулого завжди народжує майбутнє. Ми переконані, що саме заняття, проведені в музеях, надихають студентів на творчість. Ось творча робота студентки Юлії Сулейманової, написана після відвідування музею:

Пам'яті Бориса Грінченка

На Харківщині, якось взимку весь світ отримав божий дар - Борис Грінченко народився - на хуторі Вільховий Яр.

Серед збіднілого дворянства малюк допитливий зростав, Самоосвітою займався та безліч дисциплін вивчав.

Саме тоді малий Грінченко народну мову полюбив.

Сам українську став вивчати, хоч батько і заборонив.

З дитинства відрізнявся хистом до слова, віршики складав.

Борис Грінченко з шести рочків свої «журнали» видавав.

Хлопчина здібний у сім років вподобав Байрона, Гюго,

Пізніше волелюб Шевченко серйозно захопив його.

Навчався він в реальній школі, та учня вигнали тому,

Що у свої шістнадцять років юнак потрапив у тюрму.

Відправили за грати хлопця, бо він читав не те, що слід.

Читав позацензурні твори про те, який насправді світ.

В тюрмі юнак подорослішав і світобачення змінив.

В поеті дух революційний, народний голос говорив.

Але коли його звільнили, він вчителем народним став.

Грінченко у селянській школі науки різні викладав.

Став педагогом, щоб свідомість роздмухати в усіх серцях.

Почався так його недовгий тернистий та величний шлях.

Отже, наш педагогічний досвід свідчить про те, що екскурсії в музеї містять великі потенційні можливості для всебічного розвитку студентів. Заняття, проведені в музеях, ґрунтуються на засадах особистісно зорієнтованого й розвивального навчання. Це сприяє ефективному засвоєнню студентами культурно мистецької спадщини у процесі їх залучення до сфери художнього бачення світу, виховує національну свідомість, стимулює зацікавленість видатними особистостями та творчими постатями всеукраїнського та світового значення; формує відчуття гордості за рідний край, Батьківщину. Ми вважаємо, що музейна педагогіка буде високоефективним виховним засобом у тому випадку, якщо вона буде поєднуватися з традиційними формами навчання - лекціями і практичними заняттями, орієнтованими на вивчення історії вітчизняної культури в органічному зв'язку з історією культури Луганщини.

Варто залучати студентів до науково-пошукової діяльності, роботи в творчих групах, підготовки навчально-просвітницьких заходів у музейному середовищі, навчально-наукових публікацій і виступів на студентських конференціях. У подальшому вважаємо за доцільне створення музеїв Великої Вітчизняної війни та краєзнавства в навчальному закладі на основі збору експонатів та визначення й обґрунтування їх виховуючого змісту.

Література

1. Белякова Л.М. Музейная педагогика: новый взгляд на образование / Л.М. Белякова // Дополнительное образование и воспитание. - 2006. - №5. - С. 17 - 21.

2. Белякова Л.М. Новые образовательные технологии в музейной коммуникации / Л.М. Белякова // Дополнительное образование и воспитание. - 2007. - №7. - С. 25 - 30.

3. Белякова Л.М. Уроки в музее / Л.М. Белякова // Школьные технологии. - 2006. - №5. - С. 139 - 140.

4. Гетманская Е.В. Воспитание музейной культуры учащихся (на примере литературных экспозиций) / Е.В. Гетманская // Дополнительное образование и воспитание. - 2007. - №1. - С. 21 - 24.

5. Иванова Г. Музейная педагогика / Г. Иванова // История: газ. издательского дома «Первое сентября». - 2005. - №6. - С. 46 - 47.

6. Музейна абетка літературної Луганщини. - Луганськ, 2004. - 24 с.

7. Нагорский Н.В. Музейная педагогика и музейно педагогическое пространство / Н.В. Нагорский // Педагогика. - 2005. - №5. - С. 3 - 12.

8. Чумалова Т. Музейная педагогика сегодня / Т. Чумалова // Исскуство: прил. к газ. «Первое сентября». - 2003. - №8. - С. 14.

Размещено на Allbest.ru