Толерантність як професійно значуща якість особистості соціального педагога та її формування у виші

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ПРОФЕСІЙНО ЗНАЧУЩА ЯКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА ТА ЇЇ ФОРМУВАННЯ У ВИШІ

Актуальність дослідження обумовлена динамічністю соціальних процесів, спрямованих на гуманізацію сучасного суспільства. Саме цей соціальний пріоритет є методологічною основою організації процесів навчання і виховання особистості, формування її соціальної активності. Одним із напрямів на шляху гуманізації суспільства є цілеспрямована підготовка майбутніх соціальних педагогів на принципах гуманізму, поваги до інших і самоповаги, доброзичливості та милосердя, толерантності й неупередженого ставлення до тих, хто потребує допомоги, вимогливості до себе, динамічності та соціальної активності, оскільки саме толерантність як особистісна якість може допомогти організації ефективної взаємодії з колегами, клієнтами, попередженню конфліктів, проявів байдужості, агресивності, жорстокості, егоїзму, безвідповідальності.

Проблема сутності й структури професійно-значущих якостей майбутнього фахівця є однією із центральних проблем філософії, психології та педагогіки вищої школи, соціології освіти (К. Абульханова-Славська, А. Батаршев, В. Блюмкін, І. Вільш, О. Гура, Е. Зеєр, Г. Карпова, Н. Кузьміна, О. Леонтьєв, В. Лозова, К. Платонов, Т. Попова, О. Смирнова, А. Теймуразян, Р. Хмелюк, В. Шадриков, В. Ядов та ін.).

Феномен толерантності досліджували вітчизняні науковці Т. Алексєєнко, О. Безпалько, Т. Веретенко, І. Звєрєва, які розглядали його як інструмент регулювання відносин між людьми; характеристику індивідуальної свідомості, особливу особистісну рису, яка може бути сформована відповідною педагогічною взаємодією (І. Бех, С. Дем'янчук, Н. Петрук, Є. Рибак, Л. Скворцов, П. Степанов); основний моральний принцип солідарності людства, принцип дії у взаєминах між людьми, позитивну особистісну характеристику (Ю. Василькова, Г. Медведєва, А. Мудрик, О. Холостова).

Різні аспекти формування толерантної особистості в закладах освіти стали предметом наукового пошуку О. Карякіної, Л. Колобової, Т. Поштаревої, Ю. Тодорцевої та ін. Дослідники Дж. Морено та К. Роджерс займалися проблемою толерантності на рівні міжособистісних відносин. Проте, незважаючи на значну кількість наукових робіт, і на сьогодні проблема толерантності, безконфліктності, тактовності є об'єктом пильної уваги сучасних науковців.

Мета статті - розкрити сутність толерантності як професійно значущої якості, шляхи формування зазначеної якості в майбутніх соціальних педагогів.

Перш за все зазначимо, що професійно значущі якості є індивідуальними якостями суб'єкта, які впливають на ефективність його діяльності та успішність оволодіння нею [7, с. 352]; психологічними якостями особистості, що визначають продуктивність (якість, результат) діяльності. Вони багатофункціональні й разом з цим кожна професія має свій ансамбль таких якостей [2]; індивідуальні якості особистості, які сприяють ефективному опануванню професії в процесі навчання, у період адаптації і в ході безпосередньої діяльності, а також успішному виконанню професійних функцій [6, с. 30].

Щодо терміну „толерантність” (від латин. tolero - „нести”, „тримати”, „терпіти”), то його застосовували в тих випадках, коли треба було „нести”, „тримати” в руках певну річ, докладаючи значних зусиль, страждаючи й виявляючи терпимість. У ХХ ст. він набув статусу міжнародного. В англійській мові „толерантність” означає „готовність і здатність без протесту сприймати особистість або річ”, у французькій - „повагу до свободи іншої людини, її напряму думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів”. У китайській мові бути толерантним означає „дозволяти, допускати, виявляти великодушність щодо інших”. Отже, цим терміном визначають ідею міри, межі, до якої можна терпіти іншу людину або явище, навіть якщо вони незрозумілі, викликають здивування, неприйняття, навіть опір. Толерантність передбачає рівність особистостей, яким належать несхожі погляди. Справжнім суб'єктом толерантності може бути лише людина, що поважає іншого.

Важливим для нас стало дослідження соціокультурної толерантності Д. Зинов'єва, який визначає толерантність як „провідну якість особистості, що характеризує терпиме ставлення до інших людей, незалежно від їх етнічної, національної або культурної належності, терпиме ставлення до інших поглядів, характерів, звичок” [3, с. 51] і вважає її ознакою впевненості в собі та усвідомлення надійності власних позицій. На думку дослідника, ця якість виражається в прагненні досягти взаємної поваги, розумінні й узгодженні різнорідних інтересів і поглядів без застосування тиску, переважно методами роз'яснення й переконання. Сутнісними „характеристиками толерантності є повага, симпатія, доброта” [3, с. 52]. Результати опитування значної кількості студентів дозволили досліднику виявити ознаки толерантності, серед яких найбільш значущими виявилися: стриманість, терпимість, уміння спілкуватися, здібності зрозуміти іншого, сила волі, витривалість, доброта, повага тощо.

На наш погляд, толерантність можна розглядати як здатність бачити в іншій людині саме іншу - носія інших цінностей, логіки мислення, інших норм поведінки, усвідомлення її права бути іншою;

безумовно позитивне ставлення до такої несхожості, уміння бачити іншу людину „зсередини”; здатність глянути на світ одночасно з власного погляду та позиції іншої людини.

У XX ст. Г. Оллпорт створив типологію особистості (у континуумі толерантність - інтолерантність), надавши узагальнені характеристики толерантних і інтолерантних особистостей за рядом параметрів. На думку дослідника, для толерантної людини характерним є: знання самої себе (толерантна людина добре знає свої переваги та недоліки й не схильна в усіх лихах звинувачувати інших); захищеність (відчуття безпеки й переконаність, що загрозу можна подолати; гарантія розуміння й підтримки, відчуття безпеки й єднання з іншими людьми у протистоянні пагубному впливу соціуму); відповідальність (розвинута відповідальність, вияв внутрішньої сили в ситуації прийняття рішення); потреба у визначеності (толерантна людина не ділить світ на чорне і біле, а визнає розмаїття, готова вислухати будь-яку точку зору й відчуває менший дискомфорт у стані невизначеності); орієнтація на себе (орієнтована на особистісну незалежність); здатність до емпатії (соціально чутлива й схильна давати більш адекватні судження про людей); почуття гумору (здатна посміятися не тільки з інших, але й із себе); віддає перевагу свободі, демократії [8].

На сьогодні соціальний педагог є „спеціалістом, що організовує виховну роботу з дітьми, молоддю, дорослими в різних соціокультурних середовищах; вивчає психолого-педагогічні особливості особистості і її мікросередовище, визначає інтереси і потреби, відхилення в поведінці, конфліктні ситуації і надає соціальну допомогу й підтримку з метою реалізації прав і свобод клієнтів” [4, с. 9]; „зайнятий у сфері соціально- педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності, організовує взаємодію освітніх та позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення у соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку”[1, с. 79]; „покликаний творчо реалізовувати систему соціально-педагогічного сприяння розвитку й саморозвитку особистості, створювати умови найбільшого сприяння реалізації життєвих потреб і можливостей кожної людини” [5, с. 136].

Підготовка майбутніх соціальних педагогів має передбачати різноманітну взаємодію, яка ґрунтується на співробітництві, взаєморозумінні, взаємовідповідальності, толерантному ставленні до інших, емпатії, прагненні допомогти учасникам спільної справи, виявляючи милосердя, добровільно здійснюючи благодійність. L. Conway [9] підкреслює потребу формування сприятливого для роботи й навчання середовища, що допоможе майбутнім соціальним педагогам зрозуміти співвіднесеність своєї ролі з ролями інших, побудувати стосунки з іншими студентами за принципом взаємопідтримки, взаємодопомоги.

Важливою умовою саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення особистості студента є створення в навчальному закладі умов, які, збуджуючи відповідні внутрішні протиріччя, спонукають майбутніх соціальних педагогів до формування професійно значущих якостей, зокрема толерантності.

Вважаємо, що виховання майбутніх соціальних педагогів у дусі толерантності не обмежується засвоєнням змісту поняття „толерантність”. Воно полягає в тому, щоб навчити студентів способів поведінки й реагування, які не шкодять іншому, щоб закріпити зазначені способи поведінки як внутрішню установку людини, що визначає відносини між людьми. В основі процесу формування толерантності закладена ідея добровільного й свідомо обраного ставлення до поведінки і вчинків іншої людини. На жаль, аналіз сучасної педагогічної практики свідчить про те, що у ВНЗ практично не акцентується увага на формуванні в студентів установки на позитивні емоційні контакти з оточуючими, здатності корегувати свої емоційні реакції на зовнішні і внутрішні подразники.

Основою формування толерантності студентів є створена позитивна суб'єкт-суб'єктна взаємодія в системах „викладач - студент”, „студент - студент”, „студент - студенти”, під час якої учасники навчально-виховного процесу (люди різних поглядів, позицій, орієнтацій) виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги погляди один одного, визначають право на їх відмінність від власної, узгоджують свої позиції.

В основі зазначеної взаємодії має бути діалог (діалогізація змісту навчального курсу через інтеграцію, поліфонізм, багатоаспектність, плюралізм подачі навчального матеріалу; діалогічна взаємодія учасників педагогічного процесу; цілеспрямована рефлексія (діалог з собою) як засіб самовдосконалення), у якому виявляється індивідуальність і осягається своєрідність іншого, визнається рівність позицій у спілкуванні, виявляються емпатія, почуття партнера, уміння прийняти його таким, який він є, відсутність стереотипності в сприйнятті інших, гнучкість мислення, уміння „бачити” свою індивідуальність, уміння адекватно „приймати” (оцінювати) свою особистість. Така характеристика діалогової взаємодії („побач себе в інших” - розуміючи інших, зрозумій себе) є фундаментом толерантних відносин.

Технологія організації діалогу передбачає: уявлення комунікативної ситуації (Де відбувається діалог? Хто партнер у діалозі? Яка мета діалогу? (у того, хто вступає в діалог виникає потреба щось з'ясувати, повідомити, переконати, до чогось спонукати). Мотив спричиняє найрізноманітніші вияви спілкування: запитання-відповідь, прохання-згода (або відмова), пропозиція-згода (незгода) тощо. Зорієнтувавшись у комунікативній ситуації, учасник діалогу має спланувати своє висловлення, тобто продумати його тему, основну думку, форму і стиль.

Співробітництво викладачів і студентів сприяє формуванню толерантності студентів через відсутність опору (у співпраці немає переможців і переможених, опір відсутній; відбувається сумісна робота над розв'язанням проблеми; взаєморозуміння поглиблюється, формується толерантне ставлення до думок інших й відповідні відносини); реалізацію рішень (відбувається реалізація власних рішень студентів); підвищення якості прийнятих рішень (якість рішень, прийнятих спільно викладачем і студентом, значно вища, ніж прийнятих однією стороною); відсутність примусу (сприяє взаєморозумінню представників різних поколінь); відсутність використання влади (за такої ситуації знімаються захисні функції студентів і педагогів, поліпшується морально-психологічна атмосфера на заняттях та поза ними); взаємну симпатію (студентам подобаються викладачі, викладачам студенти) [3, с. 66]. Позитивні почуття сприяють формуванню доброзичливих стосунків, підвищенню ефективності навчально- виховного процесу.

Багаторічний досвід роботи у вищій школі доводить, що впровадження в навчальний процес інтерактивних форм і методів навчання (диспути, дискусії, „мозкова атака”, „круглий стіл”, лекції (лекція-бесіда (діалог), лекція-дискусія, проблемна лекція, лекція- консультація, лекція-удвох), метод проектів, рольові ігри, співробітництво студентів у парі змінного складу, взаємонавчання, групове розв'язування проблемної ситуації) забезпечує колективне співробітництво, у ході якого студенти обмінюються думками, почуттями, діями, відчувають симпатію один до одного, легше сприймають погляди інших учасників, виявляють готовність до зміни власних установок. За такої організації навчальної діяльності, що базується на принципах терпимості, взаєморозуміння, взаємоповаги та співпраці, створюються умови для формування як у студентів, так і у викладачів уважного ставлення до труднощів інших, турботи про них, відповідальності за результати своєї справи; уміння „бачити й чути” партнера та розуміти його; прийняти позицію партнера; бути тактовним, увічливим, уважним, терпимим, виявляти доброзичливість, турботливістю, стримувати свої негативні емоції; переконливо й терпляче доводити свою правоту, спростовувати ті або інші судження.

Упровадження в навчально-виховний процес тренінгів, рольових ігор, диспутів, обговорень сприяє встановленню в студентській групі таких стосунків, як довіра, терпимість, взаємодопомога, турбота, що впливатиме на формування навичок толерантної взаємодії студентів.

Тренінг є одним з ефективних і поширених засобів психологічної корекції та корекції агресивної поведінки. Це групові методи формування умінь і навичок спілкування, самопізнання, формування ефективних способів поведінки та взаємодії. Тренінги дозволяють викладачу забезпечити максимально високий рівень засвоєння інформації студентами завдяки методичним прийомам, творчим завданням. А студентам вони дозволяють виявити дієвість толерантності, з'ясувати рівень сформованості толерантних відносин у студентській групі.

На нашу думку, тренінги дають змогу реалізувати потребу майбутніх фахівців у спілкуванні, груповій взаємодії, прямому й опосередкованому впливі на інших людей, а також тренінг спрямований на те, щоб дати студентові можливість набути знання та навички, необхідні для адекватного виконання конкретного завдання чи певної роботи.

Під час тренінгів доцільним є послугування сучасними методами активного навчання і тренінгової роботи, створення спеціальних соціально-педагогічних ситуацій, які вимагають виявлення чемності, люб'язності, толерантності, делікатності (гуманістичний аспект). Кожна така ситуація сприяє засвоєнню студентами принципу доцільності дій.

Застосовані нами психолого-педагогічні тренінги спрямовані на виконання таких завдань: знайомство з поняттями толерантності, толерантної поведінки, толерантних відносин - когнітивний компонент толерантних відносин; активізація пізнавальних психічних процесів з метою викликати емоційний відгук, почуття й переживання - емоційний компонент толерантних відносин; навчання навичкам толерантної поведінки, толерантної взаємодії в родині, ВНЗ, в інших сферах життєдіяльності - поведінковий компонент толерантних відносин.

Методика проведення тренінгів має ґрунтуватися на таких засадах, як: опора на позитивні почуття та особистісний інтерес студента до формування толерантних відносин; заохочення студентів до самостійної роботи над розвитком толерантності; визначення реальної соціальної і морально-психологічної цінності сформованості толерантних відносин.

Провідне місце в тренінгах мають зайняти такі методи, як творча пошукова діяльність студентів, евристична бесіда, діалог, дискусія, симпозіуми, „мозкова атака”, групова й індивідуальна, самостійна робота, метод „круглого столу”, метод проектів, рольові ігри, навчання в співробітництві, драматизація, семінари, диспути, полікультурні колоквіуми, у ході яких студент здобуває досвід розв'язання проблем, пов'язаних з особливостями взаємодії в професійно спрямованому середовищі і які спрямовані на формування толерантності.

Так, у ході тренінгу „Що таке толерантність?” учасникам групи було запропоновано інформацію про „толерантність”, „інтолерантність”. Потім учасникам надали можливість самостійно сформулювати „наукове поняття” толерантності й показати його багатоаспектність. У кінці тренінгу проводилося обговорення. Мета тренінгу - ознайомити студентів з поняттями „толерантність”, „толерантні відносини”, соціальними виявами толерантності й інтолерантності, показати значення толерантних відносин взаємодії людей; навчити учасників конкретним прийомам, що дозволяють розвити в собі якості толерантної особистості; розвивати уяву, здатність до емпатії, співпереживання й співчуття, довіру, достоїнство й самопізнання як елементи толерантних відносин у контексті стосунків „Я” і „Інші”.

Під час проведення тренінгу „Як будувати стосунки з іншими?” акцентували увагу на тому, що джерелом толерантних відносин є діяльність заради блага інших людей; прагнули до того, щоб цей тренінг був інформативно насиченим, викликав емоційні переживання, стимулював діяльність, спрямовану на піклування про людину й особисте вдосконалення. Ефективними виявилися вправи на встановлення контакту з клієнтом („Контакт”, „Оцінювання”, „Люди, які мені допомагають”, „Консультативний діалог - дослідження проблеми”, „Техніки постановки питань”, „Інтерв'ю з клієнтом”).

Ефективним є соціальне проектування - соціальна технологія, спрямована на інтеграцію гуманітарного знання у процес вирішення соціальних проблем з урахуванням даних практичних напрацювань у волонтерській роботі, доступних ресурсів і намічених цілей розвитку регульованої соціальної ситуації. Виконання соціального проекту передбачає етапність дій: „Пошук”, де визначається задум соціального проекту; „Уточнення”, що передбачає різноаспектний аналіз проблеми; „Розробка”, що виявляється у практичній реалізації соціального проекту волонтерської роботи й обговоренні результатів.

Формування толерантності майбутнього соціального педагога відбувається не лише під час навчального процесу, тобто засобами навчання, а й позааудиторної діяльності, яка передбачає такі різновиди: проведення соціально-педагогічних, просвітницьких та соціально- психологічних тренінгів; виставок-презентацій; аудіо-, відеопрезентацій; участь у волонтерських програмах, театрі вуличного дійства, вуличній ігротеці; захист проектів; телефонне консультування („телефон довіри”); проведення театральної сесії, трудових десантів, акцій, інтерактивних шоу, фестивалів, вікторин, брейн-рингів; організація гуртків, творчих студій; „peer education” (навчання ровесників ровесниками); портфоліо; презентація на Web-сторінці в Інтернеті тощо. Ефективність зазначених форм та методів роботи доказана у працях провідних вітчизняних та зарубіжних дослідників О. Безпалько, Р. Вайноли, М. Галагузової, Ю. Галагузової, І. Звєревої, А. Капської, Д. Карпієвич, О. Карпієвич, Г. Лактіонової, Л. Міщик, Л. Нагавкіної, В. Оржеховської, В. Петровича, Ю. Поліщука, В. Сидорова, С. Харченка, М. Шакурової та ін.

Підводячи підсумки, зазначимо, що зміщення в навчальному процесі вищої школи акцентів на формування толерантності студентів можливо за умови організації цілеспрямованої роботи з формування у студентів навичок толерантної взаємодії; співпраці викладачів та студентів, що базується на принципах терпимості, взаєморозуміння, взаємоповаги; надання студентам знань про толерантність, толерантні відносини та формування особистісних навичок толерантного ставлення у процесі спілкування до людей різних поглядів, ціннісних орієнтацій; створення „позитивного емоційного фону” і потрібного „тону”; культивування такого способу людського життя, де б толерантні відносини панували скрізь, нівелюючи спалахи індивідуальної або колективної агресії, жорстокості, насильства.

адаптація навчання професія толерантність

Список використаної літератури

1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Безпалько О. В. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 208 с.

2. Зеер Э. Ф. Психология профессий: учеб. пособ. / Э. Ф. Зеер. - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - 336 с.

3. Зиновьев Д. В. Социокультурная толерантность - ее сущностные характеристики / Д. В. Зиновьев // Парадигма. - 1998. - № 1. - С. 50 - 61.

4. Мустаева Ф. А. Социальная педагогика: учебник для вузов / Ф. А. Мустаева. - М.: Академический проект ; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. - 528 с.

5. Поліщук В. А. Теорія і методика професійної підготовки соціальних педагогів в умовах неперервної освіти: дис.... доктора пед. наук: 13.00.04 / Поліщук Віра Аркадіївна. - Тернопіль, 2006. - 454 с.

6. Попова Т. Н. Педагогические условия формирования профессионально важных качеств у будущих учителей: дис.. канд. пед. наук: 13.00.01 / Татьяна Николаевна Попова. - Саратов, 2001. - 230 с.

7. Энциклопедия профессионального образования: в 3 т. / [под ред. С. Я. Батышева]. - М.: АПО, 1998. - Т. 2. - 1998. - 568 с.

8.Allport C. Nature of prejudice. - Cambridge: M. A., 1954. - 76 p.

9.Conway L. Working with Volunteeres: Support. - London, 1994. - 32 p.

Размещено на Allbest.ru