Концепція латерального мислення Е. Боно як основа активізації творчої діяльності майбутніх інженерів-педагогів

The key notion of concepts a concept E.Bono lateral (non-standard) thinking. This thinking is understood as a specific information processing, which aims to replace the existing models stereotyped perception of the world to an alternative. This becomes possible due to the fact that people in the chaos of information is suitable idea. According to scientists, this kind of thinking available to anyone who wants to find in any problematic situation something new.

Among the methods of concept E.Bono article describes such a method as “Plus -Minus - Interesting”; method of “Consequences and Sequel”; method “Alternatives, Possibilities, Choices”; method “Aims, Goals and Objectives”, method “Random Input”, method “Six Thinking Hats”. The basis of the organization of creative activity of the future engineers and educators in the conditions of use these methods become problematic situations and tasks. They were considered as a kind of “bridge” that connects the training specialist with the actual conditions of his future career. Considered, the smaller the gap will be between them, the easier it will be held in the subsequent process of acclimatization in the profession. It is shown that the use of the concept of E.Bono is organizing training sessions, business games. Solving cases helps to activate the creative activity of students.

Keywords: business games, engineer-teacher, case, concept, lateral thinking, method, creative activities, training.

Постановка проблеми. Інноваційна діяльність реалізується на основі використання творчого мислення особистості. Це стосується будь-якої сфери, у тому числі й освітянської. Особливого значення при цьому набувають питання пошуку ефективних технологічних підходів до формування творчого мислення через активізацію творчої діяльності тих, хто навчається. В особливих умовах знаходиться інженерно- педагогічна освіта. Адже тут необхідно на підґрунті інноваційної педагогічної діяльності поєднати творчу педагогічну та творчу фахову діяльність. Лише цей симбіоз дозволить провести якісну розроблення ділових ігор, навчальних тренінгів, кейсів та інших інноваційних технологій з тим, щоб перейти від декларування компетентнісно- го підходу в освіті до його реального втілення в умовах навчально-виховного процесу. Однак сьогодні виникає суперечність між вимогами суспільства до формування інженера-педагога як інноваційної особистості та недостатнім розвитком необхідного інструментарію для активізації творчої діяльності цих фахівців як базової основи реалізації інноваційних технологій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему інноваційної діяльності з позиції теорії та практики упровадження досягнень педагогічної науки й поширення передового педагогічного досвіду розглянуто в працях В. Кваші, М. Кларіна, Н. Конопліної, Л. Подимової, М. Поташника, B. Сластьоніна, Я. Турбовського та інших. Питання теоретико-методичної підготовки студентів до творчої педагогічної діяльності досліджують О. Волошенко, М. Касьяненко, Н. Кічук, О. Киричук, М. Лазарєв, Р. Скульський, Г. Шевченко. Особливий інтерес становлять напрацюван- ня С. Максименка, В. Моляко, С. Сисоєвої як такі, що висвітлюють конкретні шляхи формування творчого потенціалу особистості в умовах навчання. Йде активний пошук підходів до реалізації теорії Е. Боно до умов навчально-виховного процесу на різних рівнях (О. Гадаєв, О. Ніколаєва, О. Новікова). Але в інженерно-педагогічній освіті це питання висвітлено недостатньо і практично залишається поза увагою науковців.

Постановка завдання. Мета статті - запропонувати методичні підходи до активізації творчої діяльності майбутніх інженерів-педагогів через використання концепції латерального мислення Е. Боно.

Виклад основного матеріалу. Одним із шляхів організації творчої діяльності майбутніх інженерів-педагогів було обрано проблемні ситуації та педагогічні завдання.

Вони розглядались як “місток”, який поєднує навчання фахівця з реальними умовами його майбутньої професійної діяльності. Чим менша розбіжність буде між ними, тим легше у подальшому пройдуть процеси адаптації спеціаліста у професії.

Треба розрізняти поняття “проблемна ситуація” та “завдання”. На необхідність їх розведення наголошував свого часу А. Матюшкін, який вважав, що це принципово різні поняття, які означають різні психологічні реальності. Визначимось з їх особливостями для того, щоб свідомо обирати шляхи формування творчого мислення студентів через активізацію їхньої творчої діяльності.

У Новітньому психологічному словнику надається визначення проблемній ситуації як поняттю, яке “включає суперечність і не має однозначного рішення щодо співвідношення обставин та умов, в яких розгортається діяльність індивіда або групи” [6, с. 585]. С. Гончаренко визначає її як ситуацію, “для оволодіння якою окремий суб'єкт (або колектив) має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій” [4, с. 271]. Він же зазначає, що у проблемній ситуації слід розрізняти її об'єктивний бік (суперечність між складністю і недостатністю засобів для досягнення мети) та її суб'єктивний бік (усвідомлення суб'єктом цієї суперечності й прийняття або постановки ним відповідного проблемного завдання ) [4, с. 271]. Завдання ж цей вчений розглядає як дану в певних умовах мету діяльності, яка повинна бути досягнута перетворенням цих умов згідно з певною процедурою [4, с. 130]. Отже, проблемна ситуація - більш широке поняття, яке можна розглядати за певних умов через комплекс завдань. Саме проблемні ситуації та завдання найчастіше стають сьогодні основою проектування інноваційних технологій навчання (тренінгів, ділових ігор, кейсів тощо).

Наше завдання у плані активізації творчої діяльності майбутніх інженерів- педагогів було специфічним, оскільки концентрувалось на необхідності створення таких умов, які б забезпечили їх мисленнєвим інструментарієм для успішної реалізації цих технологій у процесі професійної підготовки.

З. Абасов пропонує технологію навчання аналізу проблемної ситуації і рішення педагогічних завдань за такою послідовністю [1, с. 115 - 116]:

1. Викладач створює проблемну ситуацію, формулює педагогічне завдання та пропонує шляхи його вирішення.

2. Викладач створює проблемну ситуацію, формулює педагогічне завдання, а студенти шукають шляхи його вирішення.

3. Викладач створює проблемну ситуацію, а студенти формулюють завдання та шукають способи його вирішення.

4. Студенти самі наводять приклади проблемних ситуацій, на їх базі формулюють педагогічні завдання та шукають способи їх рішення.

З нашої точки зору, наведений матеріал скоріше є не технологією, а ієрархічним конструктом проблемних ситуацій і педагогічних завданнь на їх основі, де навчання проводиться від більш простих елементів у межах теоретичного навчання до більш складних в умовах практичної підготовки в навчальному закладі. Але серед функцій, які виконують проблемні ситуації в навчальному процесі, вчений слушно визначає такі, як формування практичного та оперативного мислення, творчого стилю діяльності та творчої індивідуальності педагога [1, с. 115]. Тож, ще раз переконавшись у слушності того, що проблемні ситуації та завдання є шляхом активізації творчих процесів у діяльності особистості, ми продовжили науковий пошук. При цьому ми спирались на думку Л. Виготського, який наголошував на тому, що “... як електрика діє та проявляється не тільки там, де ... засліплює блискавка, але й у лампочці кишенькового ліхтаря; так само і творчість насправді існує не тільки там, де вона народжує видатні історичні твори, але й всюди там, де людина уявляє, комбінує, змінює й створює що-небудь нове, якою б крупинкою не здавалось це нове у порівнянні з твором геніїв” [3, с. 6]. Додержуючись цієї позиції, велись пошуки шляхів активізації творчої діяльності майбутніх інженерів-педагогів.

У колі нашої уваги постали концептуальні підходи щодо формування творчого мислення, запропоновані Е. Боно [2]. З'ясуємо їх особливості.

Вважається, що мислення - це процес вирішення проблеми, який відбувається завдяки переробці інтелектуальної інформації. У свою чергу інтелект здебільшого визначається природними, генними можливостями людини, а знання - це інформація для розумової діяльності.

Ключовим в концепції Е. Боно є поняття латерального (нестандартного) мислення, під яким розуміється специфічний процес обробки інформації, який спрямований на зміну існуючої стереотипної моделі сприйняття навколишнього світу через створення нових альтернатив для вирішення певних проблем. Це мислення, завдяки якому людина у хаосі інформації знаходить слушну ідею. На думку вченого, цей тип мислення доступний усім, хто хоче знайти в будь-якій проблемній ситуації щось нове. При цьому дивергентне мислення розуміється ним як один із видів латерального, оскільки воно має на меті знаходження великої кількості нестандартних варіантів вирішення проблеми. Повертаючись до того, що ми концентрувались на проблемних ситуаціях та завданнях, було уточнено сутність поняття “проблема” з позиції Е. Боно. На думку вченого - це невідповідність між тим, що людина має, і тим, чого вона хоче досягти. Проблема за цих умов може зводитись до необхідності чогось уникнути, досягти, позбавитись, розібратися у своїх прихованих бажаннях тощо.

У подальшому інструментарій з формування латерального мислення, запропонований Е. Боно, було адаптовано до умов реалізації інноваційних технологій в інженерно-педагогічній освіті, сценарій яких переважно проектується на основі вправ з використанням проблемних ситуацій чи завдань.

Серед методів, які пропонує вчений, нами було обрано такі.

1. Метод “Plus - Minus - Interesting” (PMI: плюс - мінус - цікаво) передбачає проведення аналізу певної проблемної ситуації, виходячи із завдання знаходження в ній позитивних, негативних та цікавих моментів. Зазначимо, що досить часто у центрі проблемної ситуації тренінгової вправи, кейсу тощо знаходиться технічний об'єкт зі сфери фахової спеціалізації майбутніх інженерів-педагогів. Аналізуючи його з позиції позитивних, негативних та цікавих (тих, що складно віднести до позитивних чи негативних) моментів шляхом мозкового штурму в малих групах (не більше 5 осіб), студенти будують мапу ставлення до ситуації. Ця робота систематизується (табл. 1).

Результати аналізу технічного об'єкту

Таблиця 1

2. Метод “Consequences and Sequel” (C and S - наслідки і результат). Цей метод передбачає застосування шкали часу з тим, щоб проаналізувати результати та наслідки запропонованого рішення проблемної ситуації через певний часовий проміжок. При цьому Е. Боно пропонує розглядати негайні наслідки, середньострокові та довгострокові. Поданий метод має особливий інтерес для проектування інноваційних технологій, оскільки у процесі розроблення, наприклад, сценарію тренінгових занять дає можливість конструювати його канву, виходячи з розгляду певної проблемної ситуації у часовому вимірі. Тобто ситуація моделюється у динаміці, а саме, визначається, які наслідки матиме знайдене рішення на теперішній час, через незначний час та у віддаленій перспективі. Такий підхід часто дає змогу розробити на прикладі лише однієї проблемної ситуації сценарій усього навчального тренінгу. Це усуває один із сценарних недоліків інноваційних технологій, де, як правило, використовуються здебільшого варіанти короткострокових наслідків рішення ситуації, що збіднює мислення фахівця. Схему аналізу проблемної ситуації або завдання наведено у табл. 2. Її заповнення студенти проводять за результатами віртуального моделювання у часі певного варіанту їх вирішення.

Схема аналізу варіанту рішення проблеми у часовому вимірі