Контроль сформованості методичної компетентності як наукове поняття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контроль сформованості методичної компетентності як наукове поняття

У статті розкрито зміст поняття «контроль сформованості методичної компетентності майбутніх філологів» крізь призму сучасної освітньої парадигми. На підставі аналізу наукової літератури автор дійшов висновку, що контроль сформованості методичної компетентності майбутніх філологів слід розглядати як навчально-пізнавальну дію, що є обов'язковим складником навчально-виховного процесу й полягає у визначенні дієвості та ефективності організації процесу формування методичної компетентності, з'ясуванні рівня засвоєння програмового матеріалу з фахових дисциплін і володіння методичними вміннями й навичками.

Серед засобів, необхідних для забезпечення ефективної реалізації процесу підготовки спеціалістів у вищих закладах освіти, особливе значення відведено науково обґрунтованому, раціонально спланованому контролю сформованості професійної компетентності студентів.

Різні аспекти проблеми контролю навчання розглянуто в працях А. Алексюка, Ю. Бабанського, В. Вакуленко, С. Гончаренка, В. Нагаєва, І. Підласого та ін. Учені підкреслюють особливу значущість контролю та оцінки для здійснення навчально-виховного процесу в сучасних умовах. Окрім того, питання застосування контролю як ефективного засобу перевірки рівня засвоєння знань не нове й у сучасній лінгводидактиці. Так, методиці оцінювання знань, умінь і навичок студентів філологічних факультетів присвячені наукові студії О. Горошкіної, В. Дороз, О. Семеног, В. Сидоренко, Т. Симоненко та ін. Однак проблема контролю сформованості методичної компетентності студентів-філологів не була об'єктом спеціального вивчення. Це й зумовлює актуальність нашої розвідки.

Метою статті є визначення особливостей контролю сформованості методичної компетентності студентів - майбутніх філологів як наукового поняття. Мета розвідки зумовила вибір таких завдань: на підставі аналізу наукових досліджень з педагогіки, педагогічної психології й лінгводидактики узагальнити погляди науковців на тлумачення понять «контроль» і «педагогічний контроль», здійснити порівняльний аналіз понять «контроль», «діагностика» і «моніторинг», сформулювати визначення поняття «контроль сформованості методичної компетентності студентів - майбутніх філологів».

Використання терміна «контроль» щодо організації навчального процесу неоднозначне. Так, у педагогіці під контролем розуміють «у широкому смислі перевірку чогось», а у вузькому - «принцип зворотного зв'язку, характерний для управління системою, що регулюється [9, с. 253]». Окрім того, автори посібника «Педагогіка» зазначають, що контроль забезпечує зовнішній зворотній зв'язок (контроль, що виконує вчитель (викладач) і внутрішній зворотній зв'язок (самоконтроль учня (студента) [9, с. 253].

З функційного погляду розглядає контроль Т. Туркот і зазначає, що контроль (від фр. control) у дидактиці вищої школи слід розуміти як педагогічний супровід, спостереження і перевірку успішності навчально-пізнавальної діяльності студентів [14].

В. Сластьонін підкреслює, що «контроль спрямований на отримання інформації, аналізуючи яку педагог вносить необхідні корективи в реалізацію процесу навчання [13]. Результати контролю, вважає науковець, можуть впливати на зміну змісту навчання, перегляд підходу до вибору форм і методів навчання або ж загалом перебудову всієї системи навчання. Отже, науковець підкреслює значущість діагностичної і корегувальної функцій контролю.

У педагогічній психології поняття «контроль» використовують в іншому значенні - як навчальну дію, що є складником навчальної діяльності. У такому випадку контроль як навчальна дія здійснюється не як перевірка якості засвоєння кінцевого результату навчальної діяльності, а як дія, що відбувається протягом навчальної діяльності для активного відстеження безпомилковості власних операцій, їх відповідності сутності і змісту (принципам, законам, правилам) навчальної теорії, що є орієнтовною основою для правильного вирішення навчального завдання [1, с. 259]. На нашу думку, це визначення й зумовило виділення таких видів контролю, як проміжний та підсумковий.

У Психологічному тлумачному словнику найсучасніших термінів контроль трактують з погляду пізнавальної діяльності. Автори зазначають, що «контроль - один з відносно завершених механізмів регуляції пізнавальних процесів. Походить від базальних потягів як умовний продукт їх вторинної «затримки» і може розглядатися щодо них як мотиваційна структура вищого порядку [12, с. 198]».

На думку В. Ягупова, «контроль як педагогічне поняття становить усвідомлене, планомірне спостереження та фіксацію вербальних і практичних дій вихованців з метою з'ясування рівня набуття ними соціального досвіду, опанування програмного матеріалу, оволодіння теоретичними і практичними знаннями, навичками й уміннями та формування в них певних особистісних і професійних рис [15, с. 317]».

З. Курлянд наголошує, що «розвиток різноманітних видів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнавальну діяльність студентів [10, с. 146]». Спроби виключити педагогічний контроль повністю або частково з навчального процесу, як свідчить історія освіти, призводили до зниження якості навчання, рівня знань тощо.

У науковій літературі з педагогіки й лінгводидактики визначено мету й завдання контролю. Ми беремо до уваги всі погляди й думки, висловлені науковцями, водночас логіка нашого дослідження вимагає врахування мети й завдань контролю успішності науково-теоретичної та практичної методичної підготовки майбутніх учителів української мови, визначених В. Дороз.

На думку дослідниці, метою контролю є «виявлення рівня засвоєння студентами знань теорії методики навчання української мови в загальноосвітніх закладах, розуміння важливості теорії для планування та проведення навчально- виховної роботи в загальноосвітніх закладах й обсягу вмінь поєднувати набуті знання для вирішення практичних завдань навчання української мови [4, с. 87]», а його завдання - визначити рівень теоретичної, методичної підготовки студентів: глибини та міцності теоретичних знань, володіння термінологією, здатності творчо використовувати знання для вирішення конкретних методичних завдань, володіння основними професійно-методичними вміннями (гностичними, комунікативно-навчальними, конструктивно-планувальними, організаційними тощо).

Таким чином, у наукових працях контроль розглядають як:

-супровід, спостереження, перевірку й фіксацію успішності студентів (Т. Туркот, В. Ягупов);

-навчальну пізнавальну дію, що здійснюється з метою відстеження безпомилковості власних мислительних операцій (Б. Бадмаєв, В. Шапар);

-виявлення, вимірювання й оцінку навчально-пізнавальної діяльності студентів (В. Дороз, І. Підласий, В. Сластьонін).

У більшості досліджень з педагогіки й лінгводидактики поняття «діагностування», «моніторинг» і «контроль» зіставляють і використовують як синонімічні. Це пояснюється тим, що, на жаль, до сьогодні не існує єдиного підходу до їхнього тлумачення, проте науковці роблять спроби визначити їхні спільні та відмінні риси.

Так, І. Підласий вважає, що контроль і оцінювання знань, умінь і навичок є необхідними складниками педагогічного діагностування, і зазначає: «Перевірка лише констатує результати, без пояснення їх походження. Діагностування розглядає результати у зв'язку зі шляхами, способами їх досягнення, виявляє тенденції, динаміку формування продуктів навчання. Діагностування включає контроль, перевірку, оцінювання, накопичення статистичних даних, їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку явищ [11, с. 398-399]». Цієї ж думки дотримується й О. Ковальчук, зазначаючи, що контроль є обов'язковим компонентом процесу навчання, дидактичним засобом управління ним і ефективним засобом одержання зворотної інформації у процесі діагностування результатів навчання [6, с. 86].

В. Бондар розглядає педагогічну діагностику як новий рівень педагогічного контролю [3]

О.Колгатін, Л. Колгатіна на підставі ґрунтовного зіставного аналізу понять «педагогічний контроль» і «педагогічна діагностика» робить висновок, що ці поняття відрізняються за метою і спрямованістю результатів, тому це різні, хоча й дуже близькі поняття. Науковці підкреслюють, що «мета педагогічного контролю - корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання, крім цього, контроль виконує і діагностичну функцію. Мета діагностики - інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом, вибір оптимального методу навчання у конкретний момент навчального процесу [7, с. 126-127]».

Цінними для нашого дослідження є висновки авторів щодо характерних особливостей контролю [7, с. 126-127], зокрема такі: контролювати можна тільки те, що свідомо формується (навчальні досягнення, поведінку тощо); контроль передбачає прямий вплив на студента: заохочення або покарання; контроль може здійснюватися як на основі діагностики шляхом узагальнення результатів, так і за допомогою інтегральних методів, що перевіряють сформованість професійної компетентності через виконання комплексних практичних завдань; контроль містить інтегральну оцінку навчальної діяльності студента та його досягнень; контроль передбачає емоційно-ціннісну оцінку особистості й оперативну реакцію на виявлені порушення або успіхи.

Таким чином, педагогічний контроль і педагогічна діагностика є обов'язковими взаємопов'язаними складниками процесу формування методичної компетентності майбутнього філолога: педагогічний контроль виконує діагностичну функцію, сприяє визначенню результатів засвоєння професійно значущих знань, сформованості вмінь і навичок з метою її подальшого аналізу, оцінювання та корегування; натомість педагогічній діагностиці підлягають навчальні досягнення і психофізіологічні властивості студентів, що впливають на ефективність навчання, а інтерпретація результатів діагностики цих досягнень і властивостей відбувається після накопичення, класифікації та формування рекомендацій щодо корекції навчання, прогнозування його результату, вибору найбільш ефективних форм, методів, прийомів і засобів навчання. Отже, педагогічний контроль стосується переважно організації навчального процесу, а педагогічна діагностика - управління цим процесом.

На думку К. Климової, «моніторинг успішно замінив на сучасному етапі контроль, поглибивши і розширивши характеристики останнього, <...> й об'єднує форми педагогічного контролю і педагогічної діагностики [5, с. 129-130]». Серед характерних рис педагогічного контролю дослідниця виділяє такі: діє за рішенням управлінських структур, є одноразовим актом, передбачає емпіричне збирання матеріалів, характеризується стихійністю, безсистемністю, несистематичністю, непристосованістю до мінливих умов, об'єкти контролю змінюються щорічно [5, с. 129]. Водночас протилежну думку щодо стихійності, безсистемності й несистематичності проведення контролю висловлює І. Михалкіна, зокрема зазначаючи, що контроль є «найважливішим системоутворювальним компонентом цілісної системи навчання, невід'ємним компонентом етапу педагогічної взаємодії [8, с. 121-122]».

На думку Н. Байдацької, моніторинг і контроль мають багато спільного: контроль, як і моніторинг, забезпечує зворотний зв'язок, інформує про стан справ; об'єктами контролю, як і моніторингу, можуть бути і процес, і результат навчальної діяльності; суб'єктами моніторингу і контролю можуть бути адміністрація, завідувачі кафедр, викладачі і самі студенти; контроль і моніторинг можна зіставляти за видами, формами і методами (попередній контроль - вхідний моніторинг; поточний контроль - проміжний моніторинг; підсумковий контроль - вихідний моніторинг; тематичний контроль - вибірковий моніторинг; фронтальний контроль - комплексний моніторинг) [2 , с. 3]. Цілком погоджуємося з дослідницею в тому, що контроль заклав фундамент для створення моніторингу, що є багатогранним процесом, до складу якого невід'ємно входить контроль.

Отже, на підставі аналізу визначень понять «контроль», «педагогічний контроль», «діагностика» і «моніторинг» ми розумітимемо контроль сформованості методичної компетентності майбутніх філологів як навчально-пізнавальну дію, що є обов'язковим складником навчально-виховного процесу й полягає у визначенні дієвості та ефективності організації процесу формування методичної компетентності, з'ясуванні рівня засвоєння програмного матеріалу з фахових дисциплін і володіння методичними вміннями й навичками.

Перспективним напрямом нашого дослідження вважаємо визначення шляхів реалізації функцій контролю сформованості методичної компетентності майбутніх філологів.

педагогічний методичний компетентність

Література

педагогічний методичний компетентність

1.Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологи : учеб.- метод. пособие [для преподават. и аспирантов вузов] / Бадмаев Б.Ц. - М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. -304 с.

2.Байдацька Н.М. Спільні риси і відмінності педагогічногомоніторингу, діагностики, дослідження, контролю і оцінювання [Електронний ресурс] / Н.М. Байдацька.

3.Бондар В.І. Дидактика / Бондар В.І. - К. : Либідь, 2005. - 264 с.

4.Дороз В.Ф. Методика викладання української мови у вищій школі : [навч. посібник] / Дороз В.Ф. - К. : Центр учбової літератури, 2008. - 176 с.

5.Климова К.Я. Теорія і практика формування мовнокомунікативної професійної компетенції студентів нефілологічних спеціальностей педагогічних університетів : [монографія] / Климова К.Я. - Житомир : ПП «Рута», 2010. - 560 с.

6.Ковальчук О. Діагностування результатів навчання як один з напрямів педагогічної взаємодії суб'єктів навчального процесу [Електронний ресурс] / Орися Ковальчук // Вісник Львівського університету. - 2005. - Вип. 19. - Ч. 2. - Серія : Педагогіка. - С. 83-91.

7. Колгатін О.Г. Педагогічна діагностика і педагогічний контроль [Електронний ресурс] / О.Г. Колгатін, Л.С. Колгатіна.

Размещено на Allbest.ru