Урахування специфіки фахової термінології у проектуванні науково-методичної системи формування професійного мовлення майбутніх фахівців технічних спеціальностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Урахування специфіки фахової термінології у проектуванні науково-методичної системи формування професійного мовлення майбутніх фахівців технічних спеціальностей

У статті розглянуто особливості фахової термінології професійної комунікації майбутніх фахівців технічних спеціальностей, обґрунтовано доцільність урахування її в моделюванні науково-методичної системи формування комунікативної компетентності майбутніх електротехніків у процесі вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Інтерпретовано методичний аспект практичної реалізації текстоцентричного підходу в навчальному процесі вищого закладу освіти.

Динамічні процеси, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя країни, а також реформування мовної освіти у вищій школі висувають важливі завдання щодо формування професійної мовленнєвої компетентності у майбутніх фахівців технічних спеціальностей, електротехнічної зокрема.

Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національна доктрина, концепції мовної освіти навчання української мови у вищій школі зорієнтовують на формування мовної творчої особистості, складниками якої є мовна, мовленнєва, комунікативна компетентності. Сучасні вимоги до підготовки майбутніх фахівців технічних спеціальностей потребують перебудови лінгводидактичних засад мовної підготовки студентів, впровадження ефективної науково-методичної системи, використання нових підходів до змісту, принципів, методів і форм організації занять.

Актуальність статті зумовлена необхідністю перегляду теорії і практики навчання української мови (за професійним спрямуванням) у вищих навчальних закладах, якісної перебудови навчально-виховного процесу, які сьогодні неможливі без істотного оновлення змісту мовної освіти та запровадження ефективної науково-методичної системи навчання, інтерактивних та імітаційних форм і технологій, методів навчання, добору адекватних їм засобів тощо.

Мета статті полягає в з'ясуванні особливостей професійної термінології у контексті моделювання науково-методичної системи формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців технічних спеціальностей.

У формуванні професійної комунікативної компетентності майбутніх фахівців технічних спеціальностей важливу роль відіграє українська мова (за професійним спрямуванням).

Вивчення української мови у вищому навчальному закладі технічного профілю є не лише дидактичною проблемою, але й філософською, культурологічною, політико-правовою, оскільки курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)» визначено як особливу категорію суб'єктно-діяльнісної парадигми у формуванні мовної, мовленнєвої, комунікативної компетентностей майбутніх фахівців.

Українська мова, як навчальна дисципліна, є інструментом залучення до духовних скарбів рідного народу і стає основною мовою комунікації, відтак створює для студентів унікальні можливості щодо орієнтування у сферах офіційно-ділового писемного та усного спілкування, сприяє збагнути особливості мовної стилістики, специфіку використання різних мовних одиниць залежно від сфери та мети вживання [4].

Проблема удосконалення мовлення майбутніх фахівців досліджується психологами, лінгвістами, педагогами, лінгводидактами. Психологічний аспект розвитку мовлення висвітлюється у працях П. Гальперіна, Л. Виготського, М. Жинкіна, О. Лурії, А. Маркової, В. Семиченко та ін.

Психологічний компонент, який ґрунтується на уявленні про структуру мовленнєвої діяльності, різноманітні психофізіологічні механізми породження мовлення розкривається в дослідженнях Б. Баєва, І. Зимньої, О. Леонтьєва та ін.

Лінгвістичні передумови формування професійної комунікативної компетентності знаходимо у роботах Л. Булаховського, І. Вихованця, К. Городенської, Ж. Колоїз, Л. Мацько, М. Степаненка та ін.

Лінгводидактичні закономірності формування комунікативної компетентності особистості простудійовано З. Бакум, М. Вашуленком, Н. Голуб, О. Горошкіною, С. Караманом, О. Любашенко, В. Мельничайком, М. Пентилюк, С. Омельчуком та ін.

Учені дійшли висновку, що одним із найважливіших завдань сучасного вищого навчального закладу є забезпечення розвитку українського професійного мовлення студентів, які спроможні репрезентувати в подальшій професійній діяльності стійкі фахові знання українською мовою та виявляти професіоналізм у ділових ситуаціях спілкування. Орієнтація вищого педагогічного навчального закладу на всебічний розвиток мовлення студентів технічних спеціальностей, зміцнення їхніх мовленнєвих навичок та вдосконалення вмінь правильно й виразно передавати думки, посилення зв'язку змісту навчання студентів з їхньою майбутньою професійною діяльністю є тим фундаментом, на якому має ґрунтуватися увесь навчальний процес із будь-якого фаху.

Спостереження показують, що навчання української мови (за професійним спрямуванням) у технічних вищих навчальних закладах обмежується вдосконаленням умінь і навичок правильного письма в студентів та формування умінь оформляти ділові папери. Поза увагою залишається розвиток умінь правильно будувати та сприймати висловлення в професійних ситуаціях спілкування, використовувати фахову термінологію, виступати перед аудиторією. Не відповідає сучасним вимогам і рівень володіння мовленнєвими вміннями і навичками студентів технічних спеціальностей, у яких виникають труднощі під час перекладу фахових текстів, побудові діалогічних та монологічних висловлень.

Ми поділяємо думку О. Любашенко, яка вважає, що навчання української мови (за професійним спрямуванням) у вищому навчальному закладі доцільно проводити шляхом усвідомленого здійснення певних операцій на рівні актуальної підготовки (тобто як діяльнісного акту) з подальшою автоматизацією і виконанням більш складних дій. Проблеми формування професійного мовлення майбутніх фахівців дослідниця пропонує вирішувати шляхом опори на суб'єктно-діяльнісний підхід як кероване та усвідомлене (з позиції суб'єктів - викладача та студента) оволодіння змістом навчання, що поєднує мовні та мовленнєві знання, уміння (дії), навички (операції), а також оволодіння методичної системою навчання [4].

Продуктивною для з'ясування лінгводидактичних засад мовленнєвої професійної підготовки майбутніх фахівців технічних спеціальностей є позиція про домінантну роль методичної системи навчання як «сукупності взаємопов'язаних і взаємозумовлених її елементів - мети, змісту, методів, форм, і засобів навчання [7]».

Для ефективної підготовки майбутніх фахівців технічних спеціальностей нами запропоновано науково-методичну систему навчання, організаційними формами якої обрано лекційні та практично-семінарські заняття; добір системи вправ і завдань (конструктивних, мовленнєвих, комунікативних); побудову узагальнювальних схем і таблиць, моделей-опор; написання рефератів, опрацювання та самостійне продукування текстів професійно орієнтованого змісту.

Особливістю побудови науково-методичної системи є відбір того матеріалу для роботи зі студентами, який би забезпечував формування професійно зумовленого мовлення. Майбутні фахівці на практичних заняттях з курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» вчаться прогнозувати можливі утруднення в засвоєнні програмового теоретичного матеріалу, обґрунтовувати варіантні підходи до подолання таких утруднень, складають пам'ятки для проектування системного викладу теоретичного матеріалу в кількох аспектах: понятійному, дидактичному, лінгвістичному, психологічному, логічному.

Наприклад, під час вивчення української електротехнічної термінології студенти аналізують лексику спеціальної комунікації, до якої належать терміни, номенклатура та професіоналізми, обґрунтовують співвідношення між поняттями «термінологія» та «номенклатура», опрацьовують текст професійного спрямування, у якому йдеться про морфологічні способи творення електротехнічних термінів, описуються суфіксальні, префіксальні та префіксально-суфіксальні утворення, композити, юкстапозити й абревіатури.

Подаємо текст як зразок, з яким працюють студенти.

Творення електротехнічних термінів

Одним з основних способів творення електротехнічних термінів є суфіксація. Більшість термінів утворено за допомогою суфіксів -ач, -ість, -изм, -ій-, -цій-, -ацій-, -к-, - н'-, -н'н'-, -ник, -тор/-атор на національній мовній основі. Вони мають різну продуктивність.

Основним засобом творення українських девербативних електротехнічних термінів на позначення предметних понять є суфікс -ач-, їхніми твірними основами виступають дієслова недоконаного виду на -а-, -ува-, напр.: вимика-(ти) - вимикач, заземлюва-(ти) - заземлювач,

підсилюва-(ти) -підсилювач та ін.

Типовим для цих термінів є словотвірний тип із суфіксом -ість, за допомогою якого від прикметникових (дієприкметникових) основ утворюються іменники жіночого роду для вираження ознаки або властивості чого-небудь, пор.: електропровідн-(ий) - електропровідність, індуктивний) індуктивність, напружен-(ий) - напруженість.

Значною продуктивністю вирізняється і прикметниковий суфікс -н-, за допомогою якого від іменників утворюються прикметники, пор.: вентиль - вентильний, імпульс - імпульсний, транзистор - транзисторний тощо.

Почасти словотвірними засобами термінологічних назв є іншомовні суфікси. Для вираження різноманітних процесів в українській електротехнічній термінології використовуються іменники, реформовані на основі словотвірних типів із суфіксами -ій-, -цій-, -ацій-, напр.: генерува-(ти) - генерація, індукува-(ти) - індукція, синхронізува-(ти) - синхронізація та ін. Твірними для таких дериватів з погляду синхронної системи словотвору є дієслівні основи на -ува-; -ізува-/-изува-. Зазначені віддієслівні словотвірні типи особливо продуктивні в цій терміносистемі.

Другий продуктивний словотвірний тип представляють віддієслівні іменники із суфіксом -тор/-атор(-ятор), що називають предмет за процесуальною ознакою: акумулятор, аналізатор, конденсатор, ізолятор. Для останнього терміна характерна категорійна полісемія: він поєднує в собі два значення: матеріал і прилад, пор.: а) назва матеріалу (ізолятор); б) назва приладу (лінійний ізолятор, електричний ізолятор, натяжний ізолятор тощо).

В електротехнічній термінології простежуємо тенденцію до гніздового термінотворення: створення комплексів, пов'язаних спільною основою, зокрема дієслово - віддієслівна назва дії - прикметник - назва особи, споруди, машини тощо, що сприяє формуванню широких мотиваційних полів, напр.: вимірювати - вимірювання - вимірювальний - вимірювач.

Продуктивним способом творення електротехнічних термінів є також префіксація. До найуживаніших належать такі префікси та префіксоїди: ви-, від-, де-, з-, за-, на-, над-, пере-, під-, проти-, роз-, бі-, мега-, мікро-, пів-, напів-.

Іншомовний префікс де-, що виражає заперечення, є найпродуктивнішим словотворчим засобом. Деривати з цим формантом мають значення виконати дію, протилежну дії мотивувального дієслова, анулювати дію, яку називає таке дієслово, напр.: електризувати - деелектризувати, поляризувати деполяризувати, синхронізувати - десинхронізувати.

Префікс пере-, досить продуктивний в українській електротехнічній термінології, вказує на повторюваність дії або явища, вияв дії, більшої за норму ознаки, яку виражає твірне слово, у ролі якого виступає здебільшого дієслово, пор.: зарядити - перезарядити, збуджувати - перезбуджувати, напружувати - перенапружувати тощо.

Префікси ви-, від-, з-, за-, на-, над-, під-, проти-, роз- в електротехнічній термінології є малопродуктивними, свідченням чого є обмежена кількість термінолексем із цими формантами: викрутити, від'єднати, заблокувати, занулювати, намагнітити, наднапруга, підстанція, протиструм, розмагнітити.

До найуживаніших префіксоїдів в українській електротехнічній терміносистемі належать мікро-, бі-, мега-, пара-, пів-, напів-. Вони мають яскравий термінологічний характер і виділяються лише тоді, коли є відповідні безпрефіксні твірні основи або коли ті самі корені приєднують до себе інші префікси чи префіксоїди.

З-поміж префіксоїдів іншомовного походження найпродуктивнішим є мікро- (гр. mikros - малий), що має значення «дуже малий, найдрібніший»: ампер - мікроампер, вимикач - мікровимикач. індикатор - мікроіндикатор; вольт - мікровольт, кулон - мікрокулон та ін.

Решта префіксоїдів цього походження є малопродуктивними в електротехнічній термінології.

До продуктивних питомих префіксоїдів належать пів- та напів-, які виражають неповний вияв ознаки: автомат - напівавтомат, ізольований - напівізольований, провідник - напівпровідник, вольт - піввольт тощо.

Префіксально-суфіксальний спосіб відзначається невисокою продуктивністю у творенні української електротехнічної термінології. Чималі труднощі для диференціації прикметників становить їхній семантичний і структурний зв'язок з твірними основами. Такий характер сучасних структурно-семантичних зв'язків прикметників з твірними основами спричинився до того, що дослідники словотвору неодностайні в принципах поділу прикметників із префіксами прийменникового походження за способами творення. Деякі мовознавці пояснюють це явище полімотивацією похідних основ.

Префіксально-суфіксальні терміни становлять два основні типи:

1.Із конфіксом без-..., -н- в основах прикметників, що вказує на відсутність, заперечення того, що позначає твірна сполука слова, напр.: без аварії безаварійний, без гістерезису безгістерезисний, без реостату ^ безреостатний тощо.

2.Із конфіксом між-..., -н-, що позначає місце або простір між однаковими предметами чи явищами, названими твірною прийменниково-відмінковою формою: між полюсами - міжполюсний, між системами - міжсистемний. Цей тип в електротехнічній термінології лексично обмежений.

Велику групу термінів утворюють слова, що мають у своїй структурі дві й більше твірних основ. Традиційно в українській дериватології їх визначають як основоскладання (композицію), словоскладання (юкстапозицію) і скорочення (абревіацію).

Установлено, що 10% української електротехнічної термінології становлять складні слова, більшість із яких утворено основоскладанням.

Терміни-композити за структурно-морфологічними ознаками та способом і характером сполучення основ поділяємо на такі типи:

1.Терміни-композити, перша основа яких числівникова, а друга - іменникова, напр.: двоелектродний, першоелемент, трифазний, чотириелектродний, чотириполюсний. Тип високопродуктивний у електротехнічній термінології.

2.Складні терміни, першою частиною яких є

займенникова основа сам, а другою - дієслівна або іменникова: самоблокування, самовипромінювач,

самоіндукція, самосинхронізація тощо. Цей тип творення термінів також є високопродуктивним.

3.Композити, співвідносні зі сполученням неозначено-кількісного числівника багато та іменника, напр.: багатоватний, багатожильний, багатокаскадний та ін. За цим продуктивним типом утворюються переважно електротехнічні терміни-прикметники.

4.Складні терміни, першою частиною яких є усічена прикметникова основа, а другою - іменникова безсуфіксна або суфіксальна: світлофільтр. Цей тип творення термінів є малопродуктивним.

В. Русанівський вважає, що терміни з першо- можна умовно розглядати на тлі словосполучень, якщо вважати першу частину складання слів скороченим прикметником: першоджерело, першоелемент тощо. Ці терміни, розгортаючись у відповідні словосполучення, перетворюються на суму слів, позбавлених єдиного змісту.

Так само розглядаємо й композити з префіксоїдом авто-, який виявляє високу продуктивність у творенні українських електротехнічних термінів: автогенератор, автомодуляція, автотрансформатор та ін.

Окрему групу становлять терміни, однією з частин яких у препозиції чи в постпозиції є іншомовні елементи відео-..., ...-граф, ...-трон та ін. Міжнародні терміноелементи мають певну спеціалізацію. Постпозиційні виконують систематизаційну функцію. Зокрема блок ...-граф утворює назви приладів, які забезпечують запис або призначені для запису чогось: акселерограф, гістерезисограф, осцилограф. В електротехнічній термінології постпозиційний іншомовний елемент ...-трон використовується для творення термінів - назв різноманітних вимірювальних приладів та установок: альфатрон, амплітрон, циклотрон тощо.

Препозиційні терміноелементи мають загальнішу орієнтацію: відеонапруга, відеопередавач, відеострум, відеотрансформатор та ін.

Дещо менше електротехнічних складних термінів іменників-юкстапозитів, якими називають прилади, одиниці вимірювання, процеси, спеціальності: реле-регулятор, інженер-електрик, ват-година, ампервольтметр, вольтампер, грам-молекула. Слід відзначити, що особливої інтенсивності набуло малопродуктивне раніше в українській мові словоскладання на зразок: блок-контактор, гама-реле, двигун-генератор тощо.

З-поміж словотвірних засобів поповнення лексичного складу української електротехнічної терміносистеми важливе місце належить абревіації. У цій термінології наявні такі структурні типи абревіатур: а) ініціальні, б) комбіновані (змішані), в) графічні (умовні) скорочення.

Ініціальні електротехнічні абревіатури доцільно, у свою чергу, поділити на а) ініціально-літерні: АМ - амплітуда модульна, АРП - автоматичне регулювання потужності, ВН - висока напруга, ДП - діелектричний підсилювач, ЕМ - електромагніт, ФМ - фазова модуляція, ШГ - шумовий генератор; б) ініціально-звукові: ГЕС(гес) гідроелектростанція, ДІД - двофазовий індукційний двигун, МЕК - міжнародна електротехнічна комісія, РЕ - реле електромагнітне; в) літерно- і звуко-цифрові: АЗДС-20М - акумуляторно-зарядна дизельна електростанція, ГЗ-36 - генератор звуковий, ЕМ-7 - електромагніт, ТГ-150 - теплогенератор.

Комбіновані абревіатури малопоширені. Серед них мікрогес, АМ сигнал, геоТЕС.

Графічні скорочення, як електротехнічні терміни, поділяємо на: а) утворені вичленовуванням першої літери слова (графічні позначення): А - ампер, Б - батарея, Г - генрі; б) утворені з слова перших літер складного або сполучення слів: ав - ампер-виток, аг - ампер-година, пА - пікоампер.

На думку деяких мовознавців, в окрему групу варто виділити терміни-абревіатури, початковим елементом яких є електро-, магніто-, теле-, термо-: електрогенератор, електроенергія, електромагнетизм, магнітометр, магнітоопір, магнітофуга, телеавтоматика,

телеамперметр, термовольт, термоізоляція, термореле [3].

Як показують результати проведеного дослідження, найвищу продуктивність у формуванні професійно зорієнтованого мовлення забезпечують практично завдання, побудовані на текстовій основі.

Студентам пропонується завдання до тексту фахового спрямування:

1.На основі запропонованого тексту складіть діалог, проведіть його із використанням термінології з фаху.

2.Складіть узагальнювальну таблицю, у якій зазначте основні способи творення електротехнічних термінів.

3.Виконайте морфемний аналіз термінів: електризувати, синхронізувати, вимикач, відеострум. Прокоментуйте особливості перекладу поданих термінів російською мовою.

4.Поясніть значення термінів. П'ять термінів (на вибір) уведіть у речення.

5.Випишіть 20 прикладів речень із фахової літератури, що віддзеркалюють здобутки сучасної технічної галузі. Проаналізуйте словотвірні особливості вжитих професіоналізмів.

Важливим складником науково-методичної системи є співвідношення інтенсивного й екстенсивного навчання, орієнтація на конденсацію теоретичного матеріалу, вивчення його укрупненими одиницями засвоєння (блоками).

Від заняття до заняття студентами напрацьовується досвід навчальної роботи над укрупненими, логічно завершеними частинами (формуються навички послідовного здійснення розумових операцій, формулювання самостійних висновків, моделювання лінгвістичних явищ та правил за допомогою графічних позначок, символів).

Особливе місце у науково-методичній системі посідає потенціал електронних дидактичних засобів, розроблених як альтернативних до традиційних, Інтернет-ресурси, інформаційно-комунікаційні технології, що дають змогу розкрити внутрішні інтелектуальні та творчі ресурси студентів, забезпечити необхідні умови для управління їхньою самостійною пізнавальною діяльністю, підвищити продуктивність навчання, оскільки створюються сприятливі умови для тренування на одному й тому ж мовному матеріалі в індивідуальному темпі. Окрім того, зміст завдань, що пропонуються на електронних носіях, сприяє розвитку самоосвітньої діяльності студентів, спонукає до вдосконалення україномовної професійної комунікації.

Отже, вивчення спеціальних досліджень та наукових джерел із психології, лінгвістики, педагогіки, лінгводидактики уможливило визначення провідних тенденцій та складників у розробленні науково-методичної системи навчання, суть якої полягає в оптимальному поєднанні традиційної методики навчання та інноваційних технологій з високим дидактичним та інформаційним потенціалом (електронний навчально-методичний комплект, глобальна комп'ютерна мережа Інтернет, система завдань для розвитку професійної мовотворчості, розміщена на електронному репозитарії вищого навчального закладу, що значно розширюють діапазон освітніх послуг для студентів, сприяють інтенсивному засвоєнню курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)», сприяють розвитку в них практичних умінь і навичок професійної комунікації.

методичний комунікативний технічний

Література

1.Бубнова Д.В. Методика навчання ділового спілкування англійською мовою студентів старших курсів вищих технічних навчальних закладів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 «Теорія і методика навчання (українська мова)» / Дінара Володимирівна Бубнова. - К., 2007. - 24 с.

2.Любашенко О.В. Лінгводидактичні стратегії : проектування процесу навчання української мови у вищій школі : [монографія] / Олеся Вадимівна Любашенко. - Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект- Поліграф», 2007. - 296 с.

3.Мацько Л.І. Українська мова в освітньому просторі : навч. посібник [для студ.-філол. освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»] / Любов Іванівна Мацько. - К. : Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2009. - 607 с.

4.Момот В.М. Теорія і практика формування професійно зорієнтованого мовлення у студентів технічного профілю / В.М. Момот // Українська література в загальноосвітній школі. - 2004. - № 3. - С. 44-46.

5.Рукас Т. Про зміст курсу «Ділова українська мова» / Т. Рукас // Дивослово. - 2004. - № 4. - С. 54-56.

6.Тищенко О. Модель курсу «Мова професійного спілкування (психолінгвістичний аспект)» / О. Тищенко // Дивослово. - 2003. - № 9 - С. 56-59.

7.Тоцька Н. Методика роботи викладачів вищого технічного навчального закладу над українським професійним мовленням студентів / Н. Тоцька // Дивослово. - 2003. - № 1. - С. 62-65.

Размещено на Allbest.ru