Міжнародні стандарти медичної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні стандарти медичної освіти

Висвітлено історичну аргументацію та мету створення триплету «Міжнародні стандарти медичної освіти» 2003 р. Розглянуто особливості переорієнтації та реформування медичної освіти. Акцентовано увагу на тому, що міжнародні стандарти розглядаються як засіб впливу на якість європейської освіти. Дані Стандарти служать критерієм не тільки для проведення змін і реформування системи медичної освіти, а також являються прикладом для розробки навчальних програм у медичних вузах різних країн світу.

Проблеми в медичній освіті наростали поступово, критика незадоволених ставала все більшою. В світі розпочались процеси інтернаціоналізації. Великого поширення в світі набувала міграція як студентів так і лікарів. На рівень освіти впливало багато чинників: економічний стан країн, традиції, матеріальна база та розвиток науки. Таким чином виникла необхідність змінюватись разом з суспільством. Світова спільнота медиків та науковців довгий період часу проводила опитування, дослідження та аналіз стану медицини в цілому і дійшли висновку про те, що реформи необхідні, тому що очікування та потреби суспільства змінюються, новітні наукові знання та інформаційні технології запроваджуються, а це засвідчує те, що необхідна постійна професійна співпраця та вдосконалення своїх знань впродовж всього життя (WHO. Priorities at the Interface of Health Care, Medical Practice and Medical Education, 1994).

Мета роботи: дослідити роботу Всесвітньої федерації медичної освіти (ВФМО) в контексті інтернаціоналізації і розвитку медичної освіти. Розкрити питання та цілі, які висвітлюються в триплеті стандартів «Міжнародні стандарти медичної освіти».

Всесвітня федерація медичної освіти (WFME) - міжнародна організація, основною метою якої є підвищення якості медичної освіти та підготовки лікарів на всіх рівнях, вона представляє усі медичні навчальні заклади та вживає заходів щодо підтримки найвищих наукових та етичних стандартів у медичній освіті. Ще у 1984 році ВФМО почала роботу над реформуванням медичної освіти, запропонувавши «Міжнародну програму співробітництва з переорієнтації медичної освіти», яка знайшла своє відображення в Единбурській декларації, а також в рекомендаціях Всесвітнього саміту з медичної освіти (1993), відображені в

Резолюції 48.8, «Переорієнтація медичної освіти та медичної практики в ім'я здоров'я для всіх» (World Health Assembly, 1995). Під час обговорення стану медичної освіти на 5-й Всесвітній конференції з медичної освіти Всесвітньої медичної асамблеї (ВМА) (Мальта, 1991), було проголошено наступне:

• метою медичної освіти має бути виховання кваліфікованих і етично грамотних лікарів, які б дотримувалися своєї компетенції у взаєминах з пацієнтом;

• складові кваліфікації повинні включати знання, навички, цінності, поведінку і етику, які б забезпечували якісну профілактику та лікування окремого пацієнта і суспільства в цілому;

• дослідження, навчання і етичний догляд за пацієнтом нероздільні і істотні для досягнення мети - кваліфікованості лікаря;

• повинна бути розроблена міжнародна базова навчальна програма, яка дозволить підтримувати кваліфікацію лікаря, чиї навички не залежали б від державних кордонів;

• повинні бути розроблені міжнародні стандартизовані методи для оцінки професійної кваліфікації і діяльності, які застосовувалися б при переддипломній, післядипломній і безперервній медичній освіті;

• для допомоги в розвитку суспільної політики, навчанні лікарів та просвітництві громадськості має забезпечуватися вільне і швидке поширення професійно зібраної і проаналізованої інформації з питань епідеміології захворювання та громадського здоров'я;

• повинні бути встановлені міжнародні стандарти для оцінки навчальних програм медичної освіти;

• навчання протягом усього життя лікаря має бути внесено в якість моральних обов'язків всіх лікарів та в Міжнародний кодекс медичної етики;

• медичні асоціації у всіх країнах повинні швидко реагувати на сили, які представляють загрозу для цілісності медичної освіти;

• ефективність, безпека і застосовність нових технологій повинні швидко визначатися і включатися в процес медичної освіти (Декларація 5-ї Всесвітньої конференції ВМА щодо медичної освіти, 1991).

Були проаналізовані освітні програми багатьох країн світу. Більш ефективними виявились ті програми, які проходили певні системи оцінки та акредитації (Північна Америка, Мексика, Австралія) (Gastel B, Wilson M P & Boelen C., 1995, 70, Suppl.).

За участю Юнеско, ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), Всесвітньої медичної асоціації розпочалось впровадження програми «Міжнародні стандарти медичної освіти», метою якої стало забезпечення механізму вдосконалення якості медичної освіти. Міжнародна рада акредитації медичної освіти започаткувала стандарти оцінювання навчальних закладів, що дало поштовх до змін також. Відповідаючи на потребу переорієнтації та реформування медичної освіти й розвиваючи свій проект “Міжнародні стандарти медичної освіти” (The Executive Council, The World Federation for Medical Education, 1998), ВФМО (WFME) розробила стандарти додипломної медичної освіти та рекомендації щодо їхнього застосування - “Міжнародні стандарти базової (додипломної) медичної освіти” (International Standards in Basic Medical Education), проект якого було надруковано 2000 р. (WFME Task Force on Defining International Standards in Basic Medical Education, 2000, P. 665-675), а триплет стандартів був затверджений 15-19 березня 2003 року, де охоплено не тільки базову медичну освіту але й післядипломну медичну освіту та безперервний професійний розвиток лікаря.

Дані стандарти розроблялись трьома міжнародними комісіями і обговорювались в різних частинах світу. Перше обговорення робочої групи відбулось в Копенгагені (жовтень, 1999 р.) (World Federation for Medical Education, 2003), де були оприділені декілька першочергових стандартів базової медичної освіти для медичних вузів, які знаходяться на різних стадіях розвитку. Ці стандарти давали вагомий поштовх до реформування. Основними рекомендаціями були (The Executive Council, 1998): створення єдиних навчальних планів, які б містили фундаментальні знання з базових та клінічних дисциплін, комунікативні і клінічні навички, медичну етику, а також нерозривне навчання з пацієнтами; навчальні програми можуть доповнюватись до 40% певними елементами у відповідності з регіонарними, національними та інституційними потребами відповідно до стану здоров'я, традицій та культури країни; незалежність від економічного та політичного стану країни; впровадження наукової новизни та обміну знаннями в процес навчання, використання проблемно-орієнтованої форми навчання з читанням лекцій у малих групах; зменшення кількості екзаменів але з посиленням якості оцінювання знань та створення єдиних критеріїв системи контролю медичної компетенції; медична освіта повинна розвивати аналітичні здібності та стимулювати до постійного навчання.

Друге обговорення відбулось в Барселоні в 2001 році. Робоча група розробила керівні принципи реформ та видала посібник з впровадження цих стандартів. Якщо спочатку Стандарти ВФМО створювались як інструмент акредитації, то в подальшому вони стають гарантом якості освіти у різних регіонах світу.

Третє обговорення та прийняття Триплету стандартів відбулось в Копенгагені в червні 2001 року (World Federation for Medical Education, 2003). Стандарти згруповані за дев'ятьма категоріями.

А вони в свою чергу розподілені на 36 підкатегорій з двома рівнями кваліфікації. Категорії відповідають основним компонентам медичної освіти. Під-категорії відповідають конкретним аспектам категорій і мають відповідні показники діяльності. У межах кожної підкатегорії встановлено два рівні стандартів: базовий або мінімальний, якого має досягти кожен навчальний заклад, та рівень якісного розвитку та(або) стандарти підвищеної якості, який відповідає найкращій та ефективній освітній практиці в міжнародній медичній освіті (World Federation for Medical Education: Basic Medical Education, 2003).

Таким чином було сформульовано критерії трьох фаз безперервної медичної освіти (БМО) - переддипломного, післядипломного та безперервного професійного розвитку (БПР) (Левчук Л. В.): додипломна медична освіта - мінімум 6 років, 5500 годин. Підготовка лікарів у вищих медичних навчальних закладах; післядипломна медична освіта - від 2 до 10 років. Підготовка завершується отриманням ліцензії на самостійну медичну практику, сертифікату на лікарську спеціалізацію; безперервний професійний розвиток - 30-40 років навчання.

Кожний наступний етап ґрунтується на попередньому і забезпечує вищий за попередній рівень підготовки лікарів. Ступеневість медичної освіти передбачає завершену і поступову підготовку фахівців у галузі медицини на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні залежно від кваліфікації, що набувається як на додипломному, післядипломному рівнях, так і впродовж усієї професійної діяльності (World Federation for Medical Education, 2003).

Висновок

міжнародний медичний освіта

Отже, основними передумовами визнання стандартів стали: розгляд тільки загальних аспектів діяльності медичних вузів; відображення загальних категорій змісту, процесу чи середовища навчання; стимул до змін; добровільність у підтримці; автономність у розвитку; динамічність; використання як моделі розвитку від мінімальних вимог до найвищого рівня; дослідження, оцінка та обговорення.

Міжнародне визнання стандартів свідчить про те, що останні володіють широкими категоріями і можуть бути моделлю розвитку з подальшим вдосконаленням, а не конкретними показниками, вони стають важелем змін та реформ і підкреслюють динаміку розвитку медичної освіти.

Література

1.Декларація 5-ї Всесвітньої конференції ВМА щодо медичної освіти, 1991. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uazakon.com/documents/date_53/pg_ifcvof.htm

2.Левчук Л. В. Тенденції світового розвитку вищої освіти / Л. В. Левчук / / Publish journal РГПУ. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Http://rspu.edu.ru/university.

3.Gastel B., Wilson M. P. & Boelen C. (eds). Toward a global consensus on the quality of medical education: serving the needs of populations and individuals. In: Proceedings of the 1994 WHO / Educational Commission for Foreign Medical Graduates Invitational Consultation, Geneva, 3-4 October 1994. Academic Medicine 1995, 70, Suppl.

4.The Executive Council, The World Federation for Medical Education. International standards in medical education: assessment and accreditation of medical schools' educational programmes. A WFME position paper. Medical Education, 1998. - 32. - P. 549-558.

5.WFME Task Force on Defining International Standards in Basic Medical Education // Report of the Working Party, Copenhagen, 14 16 October 1999. - Medical Education. - 2000. - 34. - P.665-675.

6.WHO. Priorities at the Interface of Health Care, Medical Practice and Medical Education: Report of the Global Conference on International Collaboration on Medical Education and Practice, 12-15 June 1994, Rock¬ford, Illinois, USA. Unpublished Document, WHO/HRH/95.2, Geneva, 1995.

7.World Federation for Medical Education: Basic Medical Education. WFME Global Standards for Quality Improvement. WFME, Copenhagen 2003. http://www.wfme.org.

Размещено на Allbest.ru