Ретроспективний аналіз поняття "ненасильство" у контексті виховання студентів комерційних технікумів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ретроспективний аналіз поняття «ненасильство» у контексті виховання студентів комерційних технікумів

Анна Стромило

Анотація

У статті на основі ретроспективного аналізу зроблено висновок, що поняття «ненасильство» було предметом досліджень багатьох учених у різні історичні періоди, зберігаючи повсякчас свою сутність (відмова від застосування сили, незастосування насильства в розв'язанні проблем) та актуальність. Також зроблено висновок, що це поняття найбільш дотичне до терміну «гуманізм». Обґрунтовано, що нині істотну роль у вихованні ненасильницьких, гуманних стосунків відіграє освітньо-виховний простір, оскільки саме в навчально-виховному процесі комерційних технікумів створюються ситуації культурного, міжособистісного, міжнаціонального, формального і неформального спілкування.

Ключові слова: ненасильство, насильство, гуманні стосунки, асертивність, комерційні технікуми, позиція насильства, позиція ненасильства, ненасильницька взаємодія.

Видатні досягнення науки і техніки докорінно змінили середовище проживання особистості і відкрили широкі перспективи для розвитку людства. Водночас, як зазначають філософи, соціологи, педагоги і психологи, технічний прогрес не супроводжується моральним удосконаленням людини. Основними стимулами науково-технічного прогресу продовжують залишатися прагнення держав до досягнення військової переваги і до наживи за будь-яку ціну. В усіх сферах життя обман, насильство і терор стали звичним явищем; спостерігається моральна деградація суспільства.

Щоб вижити в існуючому світі, потрібні нові орієнтири та ідеали, які б зробили людей більш відповідальними. Моральне вдосконалення, гуманізація у всіх сферах діяльності, формування ненасильницьких стосунків є єдиною альтернативою, здатною вивести людство із сучасних криз.

Нині складно виступати проти насильства в тій чи іншій галузі: тисячі років людство сприймало війну, як щось неминуче; нині насильством вирішуються національні та расові конфлікти; кримінальна злочинність. А відтепер - і політична, також забирають життя тисяч людей. Існує насильство над природою, над людьми у сфері виробництва, приховане насильство над дитиною в сфері освіти [16].

Це змушує замислитися, як виховати у молоді миролюбність, негативне сприйняття війни, гуманне ставлення до людей і природи.

Необхідно переглянути існуючу систему навчання і виховання, побудувати її по-новому.

Історія розвитку людства XIX-XX ст. дала нам чимало прикладів високої громадянської мужності в боротьбі за ідеали ненасильства: Л. Толстой в Росії, М. Ганді в Індії, М. Кінг в США та ін. своїм авторитетом, і навіть ціною власного життя прокладали шлях новому світогляду.

Поняття «ненасильство» - не нове, оскільки до нього зверталися багато педагогів ХХ ст. (Ш. Амонашвілі, К. Вентцель, Л. Виготський, А.Макаренко, В. Сухомлинський, Л. Толстой та ін.). Ненасилля як наукова і практична проблема розглядалася у працях І. Беха, А. Гусейнова, О. Калініної, В. Маралова, В. Сітарова та ін., що підтверджує актуальність питань, пов'язаних з проблемою унеможливлення насилля. У сучасній системі освіти «ненасильство» - це не новий або самостійний напрям, а практика педагогів, які виключають у своїй роботі примус особистості. Проте його актуальність завжди очевидна.

Мета статті - на основі аналізу наукових джерел здійснити ретроспективну характеристику поняття «ненасильство».

З біблійних часів і до нині суспільство намагається карати насилля відповідно до заповіді Мойсея «око за око, зуб за зуб», доручаючи це державі в особі армії, озброєних правоохоронців, суду, в'язниць тощо. Проте насилля у світі не зникло, адже боротьба була спрямована не на знищення самого насильства, а на знищення його носіїв. Учені ХІХ-ХХ ст. (Ш. Амонашвілі, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Л. Толстой та ін.) прийшли висновку, що існує тільки один шлях до ненасилля у суспільстві - створення необхідних умов для формування ненасильницьких, гуманних стосунків.

В історії освіти ідеї ненасильства, гуманних стосунків неодноразово аналізувалися видними педагогами. Вірячи в могутність дитячої природи, Ж.-Ж. Руссо (ХУІІ ст.) вважав першочерговим у вихованні - надання дитині повної свободи, ізоляцію її від суспільства. У цьому суть її вільного виховання. Ж.-Ж. Руссо був проти примусу дитини до навчання. У своїй книзі «Еміль, або Про виховання» він писав: «Не давайте вашому учневі ніяких словесних уроків, він повинен отримати їх лише з досвіду, не кладіть на нього ніяких покарань, бо він не знає, що таке бути винним, ніколи не змушуйте його просити вибачення, бо він не зумів би вас образити. Позбавлений будь-якого морального мотиву у своїх вчинках, він не може зробити нічого такого, що було б морально злим і заслуговувало б покарання» [9, с. 76].

Ж.-Ж. Руссо розумів свободу виховання не як звільнення від чогось, а як діяльність, причому самостійну діяльність, дитини. Вихователь не втручається в її діяльність, а спостерігає і, якщо буде потрібно, допомагає.

У цьому руслі будували свою творчу діяльність багато вчених, письменників, педагогів та ін. Так, М. Реріх (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.), аналізуючи природу ненасильства, приходить до висновку, що «світ вдосконалюється шляхом культури»; закони краси зможуть удосконалити людські стосунки, гуманізм людських взаємин можливий тільки з розвитком культури. М. Реріх висуває як першорядне у вихованні повагу до особистості людини, свободи особистості, заперечення примусу. Навчання, вважав він, тільки тоді матиме успіх, коли учень досягне високого рівня самосвідомості. Це заперечує насильство, а самовиховання, самодисципліна і самовдосконалення повинні бути в основі гуманної педагогіки, педагогіки ненасильства [8]. виховний ненасильницький неформальний спілкування

Е. Кей (ХХ ст.) в книзі «Століття дитини» підкреслювала необхідність надання дітям вільного розвитку, звільнення їх від гніту дорослих, навчання тільки тим знанням, що дітям необхідні [6].

У Франції намагався реалізувати ідею вільного виховання С. Фор (ХХ ст.). У створеному ним притулку «Вулик» не було покарань і заохочень, не було релігійного виховання, навчання моралі, обов'язкових в усіх школах Франції. Приділялась велика увага добровільній праці, де могли розвиватися співпраця і взаємодопомога [14].

Відомий італійський педагог М. Монтессорі (ХІХ-ХХ ст.) стверджувала, що дорослі не мають права втручатися у духовний розвиток дитини. Вони повинні створити такі умови, де б самостійно розвивалися задатки і здібності дитини. У відкритому нею «Будинку дитини» вона вела самостійні, індивідуальні заняття дітей з матеріалами, не виключаючи з дитячого життя гри, живе слово як засобу виховання і розвитку дітей, надаючи вихователю можливості спостереження за процесом спонтанного розкриття внутрішньої «життєвої сили» дитини. Критикуючи існуючу школу, вона писала, що в ній присутні муштра та ігнорування інтересів дитини. Вона стверджувала, що дорослі не можуть нав'язувати дитині свої закони, навички та установки, оскільки вона розвивається за своїми фізичними законами [7].

У Росії Л. Толстой (ХХ ст.) першим звернувся до проблеми вільного виховання, вважаючи, що в процесі виховання досконала природа дитини калічиться фальшивою культурою дорослих. Він критикував існуючу систему навчання і виховання, вважаючи, що процес навчання в школі, зміст освіти повинні будуватися тільки за бажанням дорослих. Учити, вважав Л. Толстой, слід ненасильством, бо діти запам'ятовують тільки те, що хочуть, і тримають це в пам'яті стільки, скільки хочуть [12].

Повною мірою ці ідеї реалізовані в концепції К. Вентцеля (ХХ ст.). В якості основної мети виховання він бачив звільнення дитини і виявлення її усіх позитивних даних для розвитку індивідуальності, вільної особистості. Говорячи про основний метод виховання, К. Вентцель зазначав, що цей метод має бути методом звільнення в дитини творчих сил, методом пробудження і підтримки в ній духу пошуку, дослідження творчості [5].

Потрібно віддати належне внеску в педагогіку ненасильства В.Сухомлинського (ХХ ст.). Віра в дитину, любов до дітей були основними в його педагогічній практиці. «Ми, - писав він, - творимо Людину, як скульптор творить своє мистецтво з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого» [10, с. 478].

Звідси його принципи педагогіки ненасильства, гуманізму: знання дитини, вивчення її задатків і здібностей, любов до дітей, яка дає можливість педагогічної творчості.

Ідея ненасильства, ідея співпраці чітко простежується в практиці педагогів-новаторів другої половини ХХ ст. (Ш. Амонашвілі, І. Волкова, Т. Гончарова, О. Захаренка, Є. Ільїна, С. Лисенкова, В. Шаталова та ін.).

Так, сформульовані Ш. Амонашвілі принципи педагогіки гуманізму, ненасильства домінантні у наукових доробках кожного з перерахованих вище педагогів:

- будувати процес навчання з позицій інтересу дитини;

- у процесі навчання співпрацювати з дитиною, поважати її гідність;

- подання на кожному уроці чогось нового і включення в його процес кожної дитини [1].

Проблема формування ненасильницьких, гуманних стосунків, що розуміється як навчання вирішенню конфліктів на основі цінностей ненасильства, полягає в досягненні засвоєння універсальних і водночас зовні заданих для особистості цінностей.

На думку сучасного педагога І. Беха, ідея гуманістичної педагогіки охоплює все наше суспільство, особливо тих, хто причетний до сучасної освіти [3, с. 16]. Утвердження у сучасному суспільстві культури ненасильства виявилося надзвичайно необхідним. Проте нині загальна ейфорія, пов'язана з цією проблематикою, змінилася на глибоке її осмислення (на рівні теорії і на рівні освітньої практики), розуміння складності сутнісної трансформації сучасного освітнього процесу.

Істотну роль у вирішенні означеної проблеми відіграє освітній простір, оскільки саме в навчально-виховному процесі створюються ситуації культурного, міжособистісного, міжнаціонального, формального і неформального спілкування. Моделювання у навчальному закладі І-ІІ рівня акредитації, зокрема у комерційному технікумі, ситуацій конструктивного вирішення конфліктів передбачає чітке уявлення культурних універсалій у вигляді цінностей ненасильства, створення умов для переживання конкретно-чуттєвого досвіду, усвідомлення та осмислення цінностей взаємної поваги та взаємодії на рівні соціально-групової свідомості. Таке моделювання дозволило б учасникам навчально-виховного процесу узгоджувати власні цінності із заданими ззовні, здійснювати самовизначення у процесі спілкування.

Особливо актуальна проблематика формування виховання ненасильницьких, гуманних стосунків у молоді. У процесі неформального спілкування між ними часто виникають конфлікти, засновані на нерозумінні особливостей характеру, невмінні вирішувати суперечку конструктивно і тощо.

Виховання ненасильства, гуманних стосунків серед молоді - непросте завдання, яке охоплює життєву позицію особистості, її інтереси, специфіку самовираження. Формування культури міжособистісних взаємин вимагає взаємодії освітнього простору із родиною, із соціальним середовищем.

Ненасильство в широкому сенсі - це суть, що полягає в умінні узгоджувати і поєднувати культурні цінності суспільства та індивідуальні ціннісні орієнтації, як альтернативу психолого-педагогічних насильницьких способів взаємодії. До цінностей ненасильства, згідно із думкою

С.Баникіної і Б. Єгорова, можна зарахувати:

- визнання безумовної цінності іншої людини, її самоцінність;

- значимість самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації;

- домінування альтруїстичної мотивації в порівнянні з егоїстичними спонуканнями, проявами [13].

Цінності ненасильства - орієнтація на співробітництво, компроміс, пошуки згоди і співдружності в спільній творчій діяльності, що виступають умовами толерантності стосунків.

У вузькому сенсі «ненасильство» С. Баникіною і Б. Єгоровим розглядається як активність, демонстровану з метою задоволення будь-якої потреби з урахуванням потреб партнера і узгодження з ним спільних дій. Позиція ненасильства є стійкою системою взаємин людини до певних сторін дійсності, яка проявляється в конкретній поведінці і вчинках [13].

У сучасному тлумаченні ідея ненасильства передбачає безумовне примирення «всіх з усіма», «послужливість» слабкого сильному або беззастережне прийняття тієї чи іншої позиції. Це соціально-впевнена позиція, що охоплює визнання рівного права сторін на незалежність і успіх, власну думку, самостійність, відповідальність, орієнтацію свідомості людей на зближення позицій, узгодження цілей та інтересів, пошук нових способів для їх забезпечення. Саме тому у сучасному тлумачному словнику української мови поняття «ненасильство» трактується так: «Відмова від застосування сили, незастосування насильства в розв'язанні проблем, що стоять перед суспільством» [4, с. 768]. Як бачимо, поняття «ненасильство» синонімічне поняттю «гуманізм»: вільний вияв прагнень і бажань людини; утвердження любові та поваги до людини [4, с. 266].

Соціальна позиція особистості, як результат освоєння різноманітного досвіду взаємин з людьми, проявляється в установках, поглядах, переконаннях людини, представляючи єдність суб'єктивного та об'єктивного. Вона є суміщеною характеристикою самосвідомості та системи стосунків і типу взаємодії. У конфліктології виокремляють такі особливості самосвідомості [11]:

- конфронтаційна: відчуження від реальної дійсності; індивідуалізація супроводжується почуттям самотності, страхом, депресією або агресією;

- неконфронтаційна: характеризується своєчасним дозволом проблем, що виникли; особистість здатна переживати себе як гармонійну цілісність, здійснювати процес особистісного саморозвитку.

Незважаючи на те, що досвід стосунків у кожного індивідуальний, можна виокремити два їх типи: з позиції насильства (насильницькі) і з позиції ненасильства (гуманізму), характеристику яких подаємо у таблиці 1.

Таблиця 1. Риси, характерні для різних позицій у стосунках за С. Баникіною і Е. Степановим [2]

1. Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике / Ш. А. Амонашвили. - М. : Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 2001. - 464 с.

2. Баныкина С. В. Современный подросток как субъект школьного социума. Социальные конфликты: Экспертиза, прогнозирование, технология разрешения / С. В. Баныкина, Е. И. Степанов. - М. : АРКТИ, 2005. - 276 с.

3. Бех Д. І. Психологічні джерела виховної майстерності : [навч. посібник] / І. Д. Бех. - К. : Академвидав, 2009. - 248 с.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. ; з дод., допов. та CD. - Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. - 1736 с.

5. Вентцель К. Н. Новые пути воспитания и образования детей / К. Н. Вентцель. - М., 1910. - 111 с.

6. Кей Э. Век ребенка / Э. Кей ; пер. со швед. - 2-е изд. - М. : Саблин, 1910. - 313 с.

7. Монтессори М. Разум ребёнка / М. Монтессори. - М., 1997. - 176 с.

8. Рерих Н. К. О Вечном / Н. К. Рерих. - М. : Политиздат, 1991. - 462 с.

9. Руссо Ж.-Ж. Эмиль, или О воспитании / Ж. -Ж. Руссо // Пед. соч. : в 2 т. - М., 1981. - Т. I. - С. 94-289.

10. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлин- ський // Вибр. тв. : в 5-ти томах. - К. : Рад. шк., 1976. - Т. 4. - 640 с.

11. Толерантность в пространстве образования : [учебное пособие] / Г. В. Безюлева, С. К. Бондырева, Г. М. Шеламова. - М. : Московский психолого-социальный институт, 2005. - 152 с.

12. Толстой Л. Н. Педагогические сочинения / сост. Н. В. Вейкшан (Кудрявая). - М. : Педагогика, 1989. - 544 с.

13. Учимся толерантности : [методическое пособие для проведения классных часов, бесед] / С. В. Баныкина, В. К. Егоров. - М. : АРКТИ, 2007. - 128 с.

14. Фор С. Заметки воспитателя / С. Фор // Свободное воспитание. - 19141915. - № 5. - С. 9-22.

15. Шамиева В. А. Ассертивность в стуктуре личности субъекта адаптации : автореф. дис. на соиск. ученой степени канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Общая психология, психология личности, история психологии» / В. А. Шамиева. - Хабаровск, 2009. - 20 с.

16. Шрейдер Ю. А. Утопия или устройство / Ю. А. Шрейдер // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. - М., 1990. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru