Фольклорна практика як основа національного виховання та засіб популяризації українознавства серед студентів-філологів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фольклорна практика як основа національного виховання та засіб популяризації українознавства серед студентів-філологів

Оксана Циганок



Анотація

У статті розглянуто фольклорну практику як основу національного виховання та засіб популяризації українознавства серед студентів-філологів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Окреслено суть концепції підготовки студентів-філологів до здійснення українознавчої роботи в школі, згідно якій була розроблена Програма фольклорної практики. Окреслено головні завдання практики, які полягають у необхідності навчити студентів бачити сучасний стан усної народної творчості й усвідомити її значення у житті людини, визначити специфіку побутування фольклору у даній місцевості, встановити причини, що впливають на деформацію фольклорної традиції, що дадуть змогу налагодити контакт з носіями фольклорної традиції, інформаторами, правильно записати та оформити зібраний матеріал.

Ключові слова: українознавство, фольклорна практика, національне виховання, патріотичне виховання.



Сучасне становище української традиційно-побутової культури викликає певне занепокоєння. Люди перестають співати, забувають слова і мелодії віками улюблених пісень, переважна більшість представників молодого покоління не вміють вишивати, не послуговуються нормами традиційного мовленнєвого етикету, абсолютно не цікавляться народно-прикладним мистецтвом рідного краю. Причини цього слід шукати в складних соціально-економічних процесах урбанізованого суспільства, докорінних змінах у побуті.

Духовні і культурні цінності є найважливішими стабілізаційними факторами суспільного життя. На їх основі будується політична й економічна сфера. Тому сучасні підходи до викладання українського народознавства вимагають нових, якісно вищих вимог щодо викладання цієї навчальної дисципліни. Шаблонність і дилетантизм у викладанні народознавства уже завдали непоправної шкоди національному вихованню.

Був час, коли народознавство викладали люди абсолютно не підготовлені до цього. Певний час їх аматорський ентузіазм на хвилі національного піднесення кінця 80-х - початку 90-х років мав позитивний вплив, проте згодом це стало причиною дискредитації українознавства в школі. Ця криза у викладанні народознавства поглибилася у зв'язку з тим, що в суспільстві настійливо поширювалася думка наших можновладців про те, що «національна ідея не спрацювала».

Ця сакраментальна фраза стала ніби командою до згортання викладання українознавства в школі, натомість якого активно вводяться інші дисципліни, зокрема, валеологія. Отож освіта більше опікується здоровим тілом наших дітей, ніж їх духовним здоров'ям. Воно й зрозуміло: ми потрібні як дешева робоча сила. Раб мусить бути сильним, а не вільним. Тотальний наступ на українське народознавство, позбавлення його статусу державного компонента освіти призвели до зникнення його зі шкільного розкладу.

Тому надзвичайно актуальним у наш час є потреба мобілізувати зусилля фахівців-етнографів, фольклористів, педагогів, щоб активізувати життя наших дітей на основі українського народознавства.

Мета статті - простежити особливості вивчення фольклору як основи національного виховання, дослідити непересічне значення фольклору у формуванні майбутнього вчителя-філолога, визначити основні завдання фольклорної практики, розглянути зібрані матеріали під час фольклорної практики в с. Кочубіївка Уманського району Черкаської області.

В українознавчій підготовці майбутніх учителів-філологів виняткове значення має глибоке засвоєння ними фольклору України, а також тижневі фольклорна та етнографічна практики.

К. Ушинський розглядав фольклор як «вікно», через яке можна показати дітям той чи інший бік життя народу. Наш вітчизняний педагог вважав пісні прекрасним матеріалом для виховання високих моральних якостей, етичних уявлень, глибоких і благородних почуттів. З цього приводу він писав: «А яким прекрасним матеріалом є південноросійська народна поезія для розвитку найблагородніших і найніжніших почуттів у серці молодого покоління! О так, народ потрудився для нас і створив велику мову і велику поезію» [6, с. 440]. фольклорний національний виховання філолог

Про непересічне значення фольклору у формуванні майбутнього вчителя писали українські вчені-педагоги С. Баклажченко, О. Виховський, Й. Возовий, М. Зінчук, М. Дмитрук, А. Лазаріс, О. Лотоцький, С. Сірополко, Я. Чепіга. На важливості підготовки спеціалістів - збирачів фольклору наголошував М. Грушевський [2, с. 6-12].

Для українського народу, впродовж віків позбавленого власного державотворення, фольклор - більше, ніж народна традиція. Він надавав народу духовних сил і за складних умов залишався важливим фактором збереження національної свідомості. За умов русифікації, полонізації, дискримінації українського шкільництва він був важливим оплотом збереження самосвідомості. Його природа, структура продиктовані потребами соціуму, він виступає каталізатором моральних устоїв, його аксіоматичні істини сприймаються на віру. Та він і сам є частиною віри, що й досі явно проглядається у нашій культурі, медитації, емпатії [1, с. 300]. Носіями фольклорної, етнічної, родової пам'яті українців є люди похилого віку, які поступово відходять у вічність, забираючи разом із собою надзвичайно цінну національну скарбницю. Такий стан спонукає викладачів педагогічних університетів, студентів та всіх шанувальників традиційно-побутової культури шукати шляхів збереження та популяризації її зразків.

Тому вивченню фольклору, а отже і фольклорній практиці, в Уманському педагогічному університеті надають великого значення. Керівник науково-дослідної лабораторії «Етнологія Черкаського краю» кандидат педагогічних наук, професор Н. П. Сивачук розробила концепцію підготовки студентів-філологів до здійснення українознавчої роботи в школі, суть якої полягає в цілісному розвитку особистості майбутнього вчителя української мови і літератури та українознавства, згідно якій була розроблена Програма фольклорної практики. Її головне завдання - навчити студентів бачити сучасний стан усної народної творчості й усвідомити її значення у житті людини, визначити специфіку побутування фольклору у даній місцевості, встановити причини, що впливають на деформацію фольклорної традиції. Досягти цього можна шляхом набуття певних професійних навичок, що дають змогу налагодити контакт з носіями фольклорної традиції, інформаторами, правильно записати та оформити зібраний матеріал.

Фольклорна практика включає цілу низку завдань: навчальних (розширення і поглиблення знань студентів з фольклору, українознавства), професійних (вироблення у студентів навичок фольклориста-збирача), наукових (озброєння студентів навичками, технологією ведення наукового дослідження, уміння спостерігати, записувати фольклор, систематизувати його) [3, с. 16].

Зібраний фольклорний матеріал служить основою для курсових, дипломних та магістерських робіт, а також для дисертаційних досліджень співробітників лабораторії.

Підготовка до фольклорної практики проходить у декілька етапів. У процесі читання лекцій і проведення практичних і лабораторних занять викладачі орієнтують студентів на завдання майбутньої практики, використовують регіональні фольклорні матеріали, запрошують на заняття виконавців фольклорних творів, народні фольклорні колективи. На лабораторних заняттях студенти прослуховують аудіозаписи, переглядають відеоматеріали, записані під час попередніх експедицій, кращі зразки вивчаються під керівництвом викладачів, зокрема викладача музичної фольклористики.

У другому семестрі студентам І курсу факультету української філології читається дисципліна «Методика українознавчих досліджень», де висвітлюються такі теми: «Розвиток пошуково-дослідницької роботи з кінця ХУШ до початку ХХ століття», «Історія підготовки студентів до пошукової народознавчої роботи», «Експедиційна діяльність вітчизняних фольклористів-етнографів», «Поняття «експедиція», прийоми обстеження види дослідницької роботи», «Стаціонарний та експедиційний способи обстеження. Емпіричні методи дослідження», «Основні вимоги до запису фольклорного матеріалу», «Фольклорно-етнографічна практика - складова народознавчої підготовки студента-філолога, «Методика і практика роботи у польовій етнографічній експедиції».

Окрім того, на філологічному факультеті Уманського педагогічного університету працює студентське наукове фольклорне товариство імені Хрисанфа Ящуржинського, у процесі роботи якого студенти знайомляться з дослідженнями провідних вчених-фольклористів, обговорюють нові публікації з проблем фольклористики, етнографії, націології, зустрічаються з провідними науковцями [3, с. 20].

Дослідження регіону історичної Уманщини студентами, магістрантами, аспірантами та співробітниками науково-дослідної лабораторії «Етнологія Черкаського краю» відбувається планово і поетапно, адже це справа не двох-трьох років, а десятиліть, тому поспішність тут може стати ознакою дилетантизму, аматорства. Отже, дослідження регіону проводиться поступово, село за селом, вулиця за вулицею.

Так, у 2001 та 2008 рр. були проведені фольклорно-етнографічні експедиції у с. Кочубіївка Уманського району Черкаської області.

Ми зупинимося на нашому основному респондентові - Ковтун Марії Арсентіївні 1928 року народження, оскільки від неї записано значну частину зібраного матеріалу. Зокрема, нами зафіксовано: молитов - 3, замовлянь - 6, легенд - 2, казок - 3, ліричних пісень - 7, балад - 8, романс - 1, рекрутських пісень - 4, зразки дитячого фольклору, зокрема, загадки - 6, прозивалки - 4, лічилки - 5, дитячих ігор - 5, забавлянки - 2, обрядових пісень - 34, зокрема, колядок та щедрівок - 8, веснянок - 16, петрівчаних пісень - 4, купальських пісень - 6.

У спілкуванні з цією жінкою вражає її життєва мудрість, висока духовність, доброзичливість, природний гумор, гостинність, феноменальна пам'ять, велике фольклорне багатство, красномовність.

Під час розмови та співу, вона за асоціацією враз пригадувала одну, а то й кілька пісень, які ми одразу вносили до свого каталогу.

Кожен наш запис ми перечитували Марії Арсентіївні, пісню переспівували, і вона, за домовленістю, виправляла. Треба відзначити, що ця співачка вимагала найточнішого запису як у тексті, так і в мелодії.

Нами зафіксовано два найдавніших жанри української словесності: замовляння і легенди.

Через зв'язок цього жанру з магією, записувати замовляння надзвичайно важко, нами зафіксовано лише 6: від ворогів, від наглої смерті, від вроків, замовляння з астральною символікою, лікувальне.

Замовляння від ворогів

На Синайській горі,

На Христовій землі,

Там Діва-матінка ходила,

Свого сина за ручку водила.

Повела його на всеношну,

З всеношної - на службу Божу,

З служби Божої - на синє море.

На синьому морі престоли стояли,

Свічі палали.

Сам Господь лежить, ручки зложив, очки склепив.

Приходить до нього Петро і Павло:

«Господи, ти за нас муку держиш».

- Петро і Павло, не дивіться на мою муку,

А візьміте хреста в руки, та біжіть по світі І розкажіть старому й малому:

Хто буде цю молитву знати,

Не буде у воді потопати, в огні погорати,

Наглою смертю помирати.

- Сам прийду, Янгола пришлю по тіло, по душу.

Амінь.

Замовляння від вроків

Вроки на сороки.

Біг пес через панський овес,

Замочився, обросився,

Щоб не вадилу ні псу, ні вівсу,

Ні Івану молодцю.

Геть, згинь, пропади,

Де взялося, туди йди.

Йди на очерета, болота,

Де люди не ходять, де звірі не бродять,

Де собака не бреше, де дівка коси не чеше.

Іди з тіла Іванка.

Зійди все зло із тіла Іванка, білої кості не ломи,

Червоної крові не мути.

Святая водице, ти омиваєш луги, береги, омий і очисти моє тіло від недуги (говорять на Чистий четвер).

Місяцю молоденький, в тебе ріг золотенький.

Місяцю-князю, що я тобі скажу:

Неділя з понеділком, середа з вівтірком,

Четвер з п'ятницею, а субота - одиниця,

Що про мого милого присниться.

(Якщо побачиш перший раз молодого місяця з правого боку, то буде удача. Тоді візьми з-під ніг те, на чому стоїш і поклади собі під подушку).

Зафіксовано також багато календарно-обрядових пісень.

З дитинства Різдвяна зірка єднає українців усього світу, а колядки та щедрівки озиваються у серці кожного хоралом любові до Бога і України.

Кордоцентризм є основною рисою колядок. Різдвяне благоговіння дорослих перед Богом, людьми та природою передається дітям, адже всі чекають народження Богодитяти, тому у великій пошані діти-колядники, вони сприймаються по-особливому на рівні ангеликів, адже згідно світоглядних уявлень праукраїнців діти до семи років є безгрішними, вони є вісниками небес, їх тоненькими голосочками співають душі предків.

Вважається, що всі побажання, які висловить дитина у колядці, обов'язково збудуться, бо «їх вустами глаголить істина».

Відповідно до цього міра статку в обійсті, рівень добробуту, врожаю, здоров'я членів родини прямо залежать від кількості та якості хвальних пісень-колядок чи щедрівок на адресу господаря та його сім'ї.

Чи вдома, вдома наші бабуня?

Ой дай, Боже!

Нема їх вдома: пішли до Бога.

Ой дай, Боже!

Що вони діють? Золото віють.

Ой дай, Боже!...

Новий рік в українців справіку мав господарський зміст, оскільки вся ідея свята спрямована на «ублагання Щедрого бога, що в ту ніч невидимо сходив до хлібороба, до скотаря, оглядав його господарство, худібку, розмовляв з нею, оглядав його поля і переселяв добрих духів-ладо, душі покійників, роду чи родинні хліборобські ниви... Усі дії новорічної ночі та Нового Року - це магічні дії, у цю ніч відкрите небо і відтіля можна випросити, чого тільки бажаєш» [4].

Складовими новорічного циклу свят є: «Щедрий вечір», «Маланка», «Василь, «Новий рік», «Голодна кутя».

Гиля-гиля, на Василя,

Колихала мати сина.

Прилетіло два ангела,

Взяли його на крилеса,

Та й понесли під небеса.

Та небеса отворились - Всі святії поклонились.

Щедрий вечір часто ще називають Маланкою. У піснях про Маланку обов'язково згадується річка, озеро, криниця, куди ніби Маланка йде по воду, де вона має мити посуд, такий мотив є свідченням зв'язку її з водою:

Ще учора, ізвечора Пасла Меланка два качура.

Ой пасла, пасла - загубила,

Шукаючи, заблудила...

Маланкою закінчувалися Святі вечори, коли нічого не можна було робити по господарству, окрім догляду за худобою. До щедрої Вечері готуються з полудня, все миють, прибирають, чистять. Особливо шанують у цей вечір піч.

Поки не смеркло, діти ходять від хати до хати і починають співати щедрівки, народні обрядові величальні пісні на честь початку нового хліборобського року [4].

Мотиви дитячих щедрівок близькі до колядок, але тут перевага надається темі господарській, адресуються вони родичам, ровесникам. Особливо багато щедрівок адресуються дядькові та тітці:



Добрий вечір, пане господарю!

Щасти Боже твоєму товару.

В тебе товару повна обора,

В тебе жінка чорноброва ...

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,

Стала вона щебетати,

Господаря викликати...

У давнину твори, що виконувались у весняний час (веснянки і гаївки), були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни. Вони супроводжувались імітативно-магічними рухами або танцями.

Ти чижику, ти горобчику,

Вилеть, вилеть на піддашечок (2).

Скажи мені усю правдоньку...

З літнього циклу календарної обрядовості нами зафіксовано петрівчані пісні та купальські обрядодійства. Русальних пісень у селі Кочубіївка не виявлено.

Петрівка святкувалася 12 липня. Жінки в цей день нічого не робили, а мусили робити чоловіки. Це був єдиний день, коли жінки нічого не робили [5].

В останній день Петрівки господарі йшли на поле і жали перший сніп, навіть тоді, коли зерно було ще зелене. Цей же сніп залишався на полі:

Ой візьму я серпика нового,

Ой піду я до житечка свого...

На Петра готувалося обрядове печиво - мандрики або мандриги. Сир змішували з мукою, та додавали трохи масла, солі, яйця, замішували тісто і виробляли невеликі пампушки, їх пекли у кожній хаті, роздавали пастушкам, які наймалися пасти худобу. Пастухи, це були діти, робили в цей день свято на паші, але при цьому вони повинні були добре напасти худобу. Про це також співається у піснях:

Ой вже Петрівка минається,

Сива зозуля ховається,

Ой ховається під дубочок, щоб не змінився голосочок.

Ой ховається під зелененький, щоб не змінився голос тоненький.

Ковтун Марія Арсентіївна розповіла нам про святкування Івана Купала у с. Кочубіївка.

Більшість обрядів осіннього циклу в тому вигляді, в якому вони збереглися, пов'язані не із конкретною датою чи святковим днем, а із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря - початок збору врожаю, час жатви та завершення жнив, період косовиці тощо. Кожен з цих етапів мав свої звичаї, якими супроводжувався процес праці.

Під час запису фольклорних матеріалів села Кочубіївка нами записано велику кількість зразків дитячого фольклору: загадки, прозивалки, лічилки, дитячі ігри, казки, колискові пісні.



Висновки

Сучасний пісенний фольклор є складним поєднанням старого й нового, колективної та індивідуальної творчості, традицій і новаторства. Це не хаотичне нагромадження різнорідних понять, не конгломерат несумісних явищ - воно підпорядковане певній закономірності, яка залежить від соціальних перетворень життя села, злету культурного рівня його жителів, - з одного боку, і від ступеня збереження місцевих фольклорних традицій - з другого. Значення цих факторів різне на тому чи іншому етапі життя народу. Але саме пісенна традиція і увесь комплекс сучасного культурного життя - література, преса, радіо, телебачення, кіно та ін. - значною мірою впливають на формування пісенної культури сучасного села і визначають шляхи її дальшого розвитку.

Тож прищепити молоді високі художні смаки, навчити відчувати і глибоко переживати прекрасне, захопити красою, яка владно входить в наше життя, духовна потреба сьогодення. І не тільки сприйняти величезні багатства культури, а й уміти їх зберегти - це стає велінням часу.

Основою статті стало узагальнення матеріалів, записаних від знавця української народної словесності Ковтун Марії Арсентіївни під час фольклорної практики в с. Кочубіївка Уманського району Черкаської області. Наведені зразки фольклорних творів є тільки частиною майбутнього дослідження, яке готується автором статті, де будуть представлені повні тексти пісень та описи обрядів.



Список використаних джерел

1. Грица С. Й. Українська художня культура : навч. посібник / С. Й. Грица. - К. : Либідь, 1996. - 415 с.

2. Грушевський М. С. Береження і дослідження побутового і фольклорного матеріалу як відповідальне державне завдання / М. Грушевський // Україна. - 1925. - № 5. - С. 6-12.

3. Сивачук Н. П. Фольклорна практика / Н. Сивачук ; Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини. - 2-ге вид. - К. : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2008. - 68 с.

4. Сивачук Н. П. Український дитячий фольклор : підручник / Н. Си- вачук. - К. : Деміур, 2003. - 288 с.

5. Скуратівський В. Т. Місяцелік: Український народний календар / В. Скуратівський. - К. : Мистецтво, 1993. - 207 с.

6. Ушинский К. Д. Избранные педагогические произведения / К. Ушинский. - М., 1945. - Т. 2. - 567 с.

Размещено на Allbest.ru

...