Гендерна освітня політика держави та її відображення у шкільних підручниках (1991-2012 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

У статті представлено аналіз різноманітних періодизацій підручникотворення у контексті гендерної освітньої політики української держави (Є. Красняков, Т. Дороніна, Я. Кодлюк), здійснено характеристику кожного з виокремлених етапів підручникотворчого процесу у галузі освіти України, а саме: перехідний (початок 90-х - 1995); період розробки державних стандартів загальної середньої освіти (1996-1999); стан підручникотворення у період запровадження Державного стандарту початкової загальної освіти.

Ключові слова: гендерна освіта, державна освітня політика, підручникотворення.

Розвиток системи вітчизняної народної освіти й виховання наприкінці ХХ століття був детермінований кардинальними політичними й соціальними змінами, що зумовили масштабні перетворення й у сфері освіти й виховання.

Освіта і виховання, педагогічна наука, що є невід'ємною частиною загального культурного, державного, політичного розвитку суспільства, містили у собі всі основні риси та протиріччя, властиві тогочасному устрою. У освіті знаходили висвітлення як ідеали і цінності цього історичного моменту, так і його проблеми, визначалися шляхи й способи вирішення важливих питань епохи. До них, зокрема, належать і питання гендерної соціалізації особистості, гендерної ідентифікації, гендерної стереотипізації тощо.

Державну політику в галузі освіти досліджували Є. Красняков [9], Е. Днєпров [2]; впровадження гендерної освіти в навчальних закладах України представлена у працях Т. Дороніної [3], К. Дзюбак [1]; підручникотворчий процес у галузі освіти України в умовах державної незалежності досліджувала Я. Кодлюк [7].

Предметом дослідження є освітні процеси в Україні як передумова активізації розвитку підручників.

Основне завдання статті полягає у дослідженні впровадження гендерної освіти в навчальних закладах України (1991-2012 рр.) і її відображення в шкільних підручниках.

Цикл життя школи, як правило, відповідає циклу життя суспільства. І наприкінці ХХ ст., інколи відстаючи, інколи випереджаючи, школа разом із суспільством увійшла в смугу радикальних політичних і соціально-економічних змін [2, с. 22].

Як стверджує головний консультант секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Є. Красняков, «державна політика в галузі освіти - це складова частина (підсистема) загальнодержавної політики, що включає сукупність певної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного та впроваджувального супроводу стратегій розвитку системи освіти» [9].

Виходячи із зазначеного вище, Є. Красняков виділяє такі етапи розвитку державної політики в галузі освіти України: (травень 1991 р. - березень 1996р.) - ухвалення Закону Української РСР «Про освіту» та затвердження державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття); (березень 1996р. - грудень 1998р.) - удосконалення базового законодавства про освіту, ухвалення Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту», який за своєю суттю, змістом і напрямами став фактично новою редакцією Закону «Про освіту»; (грудень 1998 р. - січень 2002 р.) - прийняття законів прямої дії, що визначають стратегію розвитку національно освіти, закріплюють її нормативи, вимоги, стандарти, законодавчо регулюють відносини всіх структурних підрозділів освіти; (січень 2002 р. - жовтень 2002 р.) - утілення в життя окремих положень законів прямої дії шляхом формування нормативно-правової бази галузі освіти; розробка стратегічного документа щодо розвитку освіти, підготовка до затвердження цільових державних програм; (жовтень 2002 р. - липень 2010р.) - затвердження стратегічного плану дій - Національної доктрини розвитку освіти, формування відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на її реалізацію; (липень 2010р. - жовтень 2011 р.) - забезпечення поліпшення функціонування та інноваційного розвитку освіти, підвищення її якості та доступності, коригування завдань та заходів відповідно до сучасних потреб (запровадження 11-річного терміну навчання в загальноосвітніх навчальних закладах та обов'язкової дошкільної освіти дітей 5-річного віку), інтеграція до європейського освітнього простору; (жовтень 2011 р. - до цього часу) - ухвалення Національної стратегії розвитку освіти України на 2012-2021 рр., визначення основних напрямів дальшого розвитку системи освіти [9, с. 22-23].

У свою чергу, Т. Дороніна (2012) запропонувала таку періодизацію впровадження гендерної освіти в навчальних закладах України досліджуваного періоду: підготовчий - 90-ті рр. ХХ ст. - час докорінних змін суспільного функціонування, пов'язаних з державною перебудовою, здобуттям Україною незалежності, становленням якісно нової системи освіти, розробкою й запровадженням Державного стандарту середньої та вищої освіти в нових соціальних умовах; інституалізаційний (кінець 90х рр. ХХ ст. - 2005 р.) - період поступового впровадження гендерних ідей до вітчизняної освіти, цей процес значною мірою активізувався та одержав підтримку переважно міжнародних громадських організацій уже на початку 2000 р.; апробаційний (із 2005р. дотепер) - із 2005 р. після ухвалення Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків в Україні» завдяки наказам та розпорядженням МОН України за підтримки низки проектів Програми розвитку ООН відбувається широке впровадження ідей тендерної теорії в діяльність загальноосвітніх навчальних закладів [3].

Українська вчена Я. Кодлюк «підручникотворчий процес у галузі освіти України в умовах державної незалежності» поділяє на три підетапи: перехідний (початок 90-х - 1995); період розробки державних стандартів загальної середньої освіти (1996-1999); стан підручникотворення у період запровадження Державного стандарту початкової загальної освіти [7, с. 24]. підручникотворення гендерний український освіта

Проаналізуємо гендерну освітню політику української держави і її відображення у шкільних підручниках відповідно до схарактеризованих періодизацій (Є. Красняков, Т. Дороніна, Я. Кодлюк) і нормативних документів.

Початок 90-х - 1995 рр. характеризувалися тим, що політичні та економічні зміни в Україні після проголошення незалежності (1991) висунули нові завдання щодо реформування державної політики в різних сферах соціального і культурного життя, спричинили, відповідно, і трансформацію гендерної ідеології: держава втратила роль монопольного агента, який формує гендерний контракт, частково зруйнувалась система соціальної та ідеологічної підтримки материнства. Ринкові механізми і ліберальна суспільна сфера сприяли диференціації гендерних норм і практик у різних соціальних прошарках, формуванню нових, гендерних ідеологій та інтерпретацій жіночності й мужності, які суперечили одні одним. Реконфігурація офіційних, повсякденних і нелегітимних правил радянського часу привела до формування нових гендерних контрактів з різними правилами, практиками й ідеологіями. Фактично в країні, де більше сімдесяти років була проголошена рівність чоловіків і жінок, збереглись досить жорсткі соціально-психологічні моделі фемінності і маскулінності, хоча й з певними змінами.

Прийнятий у 1991 р. Закон України «Про освіту» проголосив метою освіти «вільний розвиток людської особистості», яка вважається найвищою цінністю суспільства [6, с. 1]. Закон України «Про освіту» має одну пряму згадку про забезпечення гендерної рівності - в статті 3 «Право громадян України на освіту» зазначено, що «громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин» [6, с. 1].

«Концепція середньої загальноосвітньої школи України» (1991 р.) стала важливим кроком до забезпечення змістової роботи школи [8]. Зокрема, у «Концепції» недоліками радянської системи освіти визнавалося нівелювання особистості учня, відчуження школи від суспільства і національної культури тощо, відтак, завданням освіти визначалась орієнтація на розвиток індивідуальності [8].

Процес зміни змістового наповнення шкільних підручників в Україні впродовж 1991-1995 рр. зумовлений впливом на них суспільно-політичних факторів, особливий наголос при цьому робився на питанні, окресленому межами - «державна освітня політика - наука - шкільна освіта - шкільний підручник».

У дев'яності роки почала відбуватися зміна старої статичної, відтворюючої, репродуктивної моделі освіти, у якій школа як соціальний інститут виступала як консервант існуючої суспільної системи, типу й характеру суспільних відносин, як механізм відтворення застиглих соціальних структур [2].

Важливою віхою у державній гендерній політиці досліджуваного періоду стали парламентські слухання (1995), учасниками яких було розроблено рекомендації «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» [10], серед яких були рекомендації безпосередньо для органів освіти, як-то: з метою формування об'єктивного сприйняття і розуміння питань історії та сучасності жіночого руху, ... розробити стратегію виховання та формування нового світогляду по навчанню демократії. Запровадити відповідні навчальні програми, посібники, методичні рекомендації для ВНЗ, технікумів і шкіл [10].

Починаючи з 1996 р., в Україні розпочався період розробки державних стандартів загальної середньої освіти, заміна програм і підручників, введення в них нових курсів і нового матеріалу, і, відповідно, перепідготовка педагогів, без чого неможливі ні зміна самої концепції освіти, ні радикальне оновлення її змісту.

У статті 24 Конституції України (1996) проголошується гендерна рівність. У ній закріплюється рівність конституційних прав і свобод жінок і чоловіків, наголошується, що «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Після прийняття закону «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. [4], українська загальноосвітня школа працює в режимі освітянської реформи, основною метою якої стала громадянська освіта. Однак зміни концептуальних засад освіти й виховання не враховують гендерного аспекту, цінності гендеру в громадянському суспільстві [1, с. 150].

Усунення тендерної різниці в початковій та середній освіті до 2015 року було проголошено на Саміті тисячоліття ООН (2000 р.) одним з найважливіших завдань та цілей розвитку громадянського суспільства [12]. Відтак актуалізувалась проблема не лише гендерного аналізу стандартів освіти, підручників тощо, але й виникла нагальна потреба написання нових, гендерно чутливих підручників і посібників, впровадження яких дасть можливість інтегрувати гендерний підхід в освітню практику, для того щоб дотримуватися принципів гендерної рівності, уникати будь-яких проявів упередженості та дискримінації дітей за статевою ознакою, диференціювати вимоги щодо їхнього розвитку, навчання та поведінки на підставі належності до певної статі, створювати умови для максимального розкриття здібностей та інтересів дівчаток і хлопчиків під час педагогічної взаємодії.

Інтегрування гендерного підходу в національний освітній простір закріплюється чинною законодавчою базою, зокрема Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків» (8 вересня 2005 р.) у 5 розділі статті 21 розкриває сутність гендерних ініціатив в освітній практиці таким чином: «Навчальні заклади забезпечують: рівні умови для жінок і чоловіків під час вступу до навчальних закладів, рівні умови оцінки знань...; підготовку та видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка; виховання культури тендерної рівності, рівного розподілу професійних і сімейних обов'язків тощо» [5]. Законом передбачено правове досягнення паритетного становища чоловіків і жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, створення умов і можливостей для рівної участі обох статей у прийнятті суспільно важливих рішень [5].

Впродовж цього періоду провідну роль відіграє відповідна організація освітнього процесу державою, відбувається створення нових схем і підходів у формуванні гендерного змісту шкільної освіти.

Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням, прийнятим 21 листопада 2012 року, схвалив Концепцію Державної програми забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року. Водночас Мінсоцполітики розробило концепцію на виконання статті 11 Закону «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків». Крім того, забезпечення гендерної рівності передбачене Цілями розвитку тисячоліття до 2015 р. Мета Концепції, схваленої урядом - впровадження гендерних підходів в усі сфери життєдіяльності суспільства [11].

Все це зумовило редагування навчальних програм і, відповідно, редагування шкільних підручників.

Українські шкільні підручники першого десятиліття ХХІ ст. значно логічніше та послідовніше побудовані і мають достатньо розгалужений методичний апарат, ширшу ілюстративну базу, переважно зорієнтовані на продуктивну діяльність учнів як під керівництвом учителя, так і самостійно, однак вирішення проблеми гендерно збалансованих підручників обтяжене як негативною спадщиною минулого, так і суперечливою практикою сучасних трансформацій.

При аналізі гендерної освітньої державної політики необхідно зважати на те, що підручник є концентрованим залишком певної освітньої системи, у межах якої він формувався.

Саме такий історико-педагогічний підхід дає можливість глибше зрозуміти закономірності поступового розвитку педагогічних, психологічних і книгознавчих явищ, їх обумовленість соціально-культурними, політичними й іншими факторами, виявити взаємозв'язки, об'єктивно оцінити сучасний стан і з'ясувати загальні тенденції розвитку підручників у їх гендерному вимірі.

Державна політика досліджуваного історичного періоду зумовлювала змістову наповненість підручників (у тому числі й гендерну). Вони були і залишаються одним з найважливіших елементів навчально-методичного комплексу і сутнісним компонентом освітньої системи. Саме підручники найчастіше є першоджерелами з вивчення процесу появи нових підходів до оцінки минулого, формування нових концепцій; саме через підручник впроваджується соціальна практика в шкільне життя, формується світогляд підростаючого покоління, вирішуються освітні й виховні завдання.

Список використаних джерел

1. Дзюбак К. М. Проблеми тендерної освіти в загальноосвітніх закладах України / К. М. Дзюбак // Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - К. : КПЦ «Фоліант», 2003. - С. 148-151.

2. Днепров Э. Д. Новейшая политическая история российского образования / Э. Д. Днепров. - М. : Мариос, 2011. - 472 с.

3. Дороніна Т. О. Теорія і практика ґендерної освіти і виховання учнівської молоді в навчальних закладах України (ІІ половина ХХ - початок ХХІ століття) : дис. ... доктора пед. наук : 13.00.01 / Дороніна Тетяна Олексіївна. - Київ, 2012. - 524 с.

4. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 р. № 651-XIV // Освіта в Україні. Нормативна база. - К. : КНТ, 2007. - Вид. 3. - С. 95-119.

5. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків» (№ 2866 - IV від 8 вересня 2005 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 52. -С. 561.

6. Закон України «Про освіту» (1996, зі змінами і доповненнями 2001). - Харків : Інформаційно-правовий центр «Ксилон», 2002. - 36 с.

7. Кодлюк Я. П. Теорія і практика підручникотворення у галузі початкової освіти України (1960-2000 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра пед. наук : спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Я. П. Кодлюк. - Т., 2005. - 32 с.

8. Концепція середньої загальноосвітньої школи України» (1991 р.) // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1992 - № 6. - С. 6.

9. Красняков Є. Формування державної політики в галузі освіти України на загальнодержавному рівні / Є. В. Красняков // Вісник державної служби України. - 2010. - № 3. - С. 19-24.

10. Про реалізацію в Україні положень Конференції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» // Голос України. - 1995. - № 164. - 1 вересня. - С. 3.

11. Про схвалення Концепції Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/1002-2012-%D 1 %80

12. Саміт тисячоліття ООН (2000) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://futurecenter.in.ua/uncategorized/tsili-rozvytku-tysyacholittya-vid-oon/

Размещено на Allbest.ru