У сучасному суспільстві відбувається швидкий темп розвитку науки, техніки та інформаційних технологій, саме тому Україні потрібні високоосвічені вчителі, які добре володіють не лише своєю спеціалізацією, але й сучасними засобами навчання: комп'ютерними технологіями, проекторами та ін. під час проведення уроків. Для того, щоб правильно створити сучасну методичну систему підготовки вчителів математики, при цьому навчити майбутніх вчителів пов'язувати теоретичні знання з практичним їх використанням, необхідно звертатися до попереднього досвіду підготовки вчителів математики в 60-х роках минулого століття, оскільки саме у квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла у відповідності з загальносоюзним закон "Об укреплении связи школы с жизнью и о дальнейшем развитии системы народного образования УССР".

Після прийнятого закону основним завданням педагогічних інститутів, а в статті будемо розглядати Слов'янський державний педагогічний інститут (СДПТ), стала підготовка висококваліфікованих вчителів математики, фізики масової школи, а також проведення відповідної науково-дослідницької роботи. Дбаючи про одержання студентами високих і міцних знань, колектив викладачів СДПТ разом з усіма громадськими організаціями вузу у 60-х роках ХХ ст. проводив і виховну роботу, звертаючи особливу увагу на виховання у студентів почуття відповідальності, державної дисципліни й готовності до виконання своїх службових обов'язків після закінчення інституту [1, с.1].

Тому актуальність теми дослідження не викликає сумнівів.

Метою нашого дослідження є проаналізувати навчальні плани для вчителів математики у 60-х роках XX ст., з метою виділення позитивного досвіду та використання його в процесі створення ефективної, адаптованої до нових умов розвитку освіти в Україні системи методичної підготовки вчителів математики.

У 1960-1961 навчальному році в СДПІ на фізико-математичному факультеті студенти навчалися за трьома профілями: фізика - математика, фізика - трудове навчання, математика - креслення.

У цьому ж навчальному році до складу науково-педагогічних кадрів кафедри математики входили: Вольперт Арон Якович (доцент, канд. фізмат. наук), М.М. Купіна, Н.І. Шибалкіна, В.М. Савченко, П.К. Мельніков, Т.А. Кособуцька, І.Ф. Боровик, В. Є. Шевченко, М.П. Авраменко, Г.Б. Савченко, М.В. Пахомов, О.В. Дейнега, В.І. Перепьолкіна, Н.І. Ігуменцева, В.Й. Климчик; до складу кафедри фізики: Ф.В. Фокін, М.П. Сергієнко, Ф.І. Беліков, О.В. Кравцов, І.Т. Петренко, Г.М. Будак'ян, І.К. Ігуменцев, Є.О. Костюк, В.О. Баглик, М.Т. Малюта, О.К. Васильєв [2, с.4].

У справі перебудови (в світлі рішень Партії та Уряду), слід відмітити роботу кафедри математики та викладачів, спрямовану на пов'язання теоретичних питань з практикою, на встановлення зв'язку з курсом математики, який викладався у школі, на виявлення нових форм організації навчальної роботи. Тому були переглянуті робочі навчальні плани, перероблені лекції й семінарські заняття, планувалася й проводилася вся масово-політична робота. На жаль, ця робота проводилася повільно, оскільки студенти користувалися підручниками, посібниками й задачниками, які були видані до прийняття Закону про перебудову народної освіти.

Одним з основних завдань перед викладачами СДПІ у 60-х роках ХХ ст. було удосконалення форм організації самостійної роботи студентів та контролю за нею, яка в значній мірі залежала від навчальних планів. Наприклад, у звіті за 1960-1961 навчальний рік зі спеціальності "математика, креслення" та "фізика, загально-технічні дисципліни" на перші 6 семестрів передбачено 36 годин тижневого навантаження. Фактично це ж навантаження збільшувалося у зв'язку з різними непередбаченими обставинами (раптовий від'їзд чи хвороба викладача, святкові дні). Крім того, завжди додатково вводилися різні курси (виховна робота в школі-інтернаті, марксистсько-ленінська етика та естетика). Студенти зобов'язані були прослухати два факультативні курси. Все це створювало надмірну переобтяженість студентів обов'язковими заняттями. Навіть коли за рахунок скорочення часу на обов'язкові курси можливо було б домогтися навантаження, що не перевищувало б 36 годин на тиждень, то це не зменшило б навантаження на студентів, оскільки об'єм програмного матеріалу від цього не зменшувався. Якщо додати, що студент зобов'язаний приймати участь у громадській роботі, у різних гуртках, то було цілком очевидним необхідність скорочення навчального плану у 60-х роках ХХ ст. [2, с.12].

З метою здійснення контролю за самостійною роботою студентів застосовувалися такі заходи: проводилися контрольні роботи, колоквіуми, перевірки конспектів, протоколів, лабораторних робіт, складався семестровий графік звітності студентів з виконання самостійної роботи з основних дисциплін кожного курсу (2-3 рази у семестрі), деякі студенти звітувалися на засіданні кафедри, якщо ж ухилялися від звітності, або не були підготовленими - застосовувалися методи громадського впливу, а в окремих випадках - адміністративні покарання.

Викладачі всіх кафедр СДПІ систематично проводили консультації для покращення знань студентів (1 раз на тиждень після занять) [1, с.12].

Важливою формою самостійної роботи студентів були курсові роботи, серед тем яких на кафедрі математики та фізики чимало таких, які вимагали дати обґрунтування розв'язування ряду задач, розробку методики викладання певної теми розділу (фахової дисципліни), або конспект кількох підручників з обраної теми, виготовлення складного фізичного приладу для лабораторної роботи та ін.

У звіті 1965-1966 навчального року недоліками в організації самостійної роботи були такі:

Надмірне перенавантаження навчального плану.

Недостатня чіткість планування навчального процесу, внаслідок чого, окремі види контролю проводилися несвоєчасно.

Не завжди здійснювався контроль за виконанням роботи. Переважав кількісний облік, а не якість виконання.

Відсутність ефективних заходів впливу до тих студентів, які не виконують самостійні завдання, або виконують їх несвоєчасно, зі значним запізненням [3, с.82].

В переважній більшості, математичні дисципліни проводилися викладачами, які мали стаж роботи у вузі більш ніж 5-7 років і забезпечували достатній науковий і методичний рівень викладання. Наслідки курсових екзаменів, відповіді на державних екзаменах свідчили про те, що такі дисципліни, як аналітична геометрія, вища алгебра, теорія функцій, проективна і нарисна геометрія, основи геометрії студенти засвоювали в достатній мірі. Складніша справа з курсом математичного аналізу. Успішність з цього предмету протягом багатьох років залишалася дуже низькою, що обумовлено рядом об'єктивних причин, а саме:

У І семестрі, у відповідності з навчальними програмами, вивчалися складні питання обґрунтування складних положень математичного аналізу, які важко сприймалися першокурсниками.

На засвоєння цієї дисципліни негативно впливав розподіл екзаменів та заліків.

Викладачі, що вели лекційний курс, не завжди в достатній мірі пов'язували матеріал лекцій з питаннями практичного застосування, що ускладнювало роботу студентів [2, с.25-26].

Низький рівень знань у студентів з теоретичної фізики на ІІ курсі, оскільки математичний аналіз вивчався паралельно, а диференціальні рівняння розглядалися в кінці курсу, тому вивчення теоретичної фізики було б доцільно перенести на наступний ІІІ курс.

Основною причиною вибуття студентів з СДПІ була їх неуспішність з вказаних вище та деяких інших дисциплін. З метою покращення успішності студентів з фізико-математичного факультету кафедри математики й фізики проводили значну роботу, а саме: систематичні консультації викладачів у відповідних кабінетах; контрольні роботи для виявлення поточної успішності, колоквіуми та ін.; організовувалися товариські взаємодопомоги; обговорювався стан успішності в групах та ін. Більш того, при виявленні студента, що відставав у навчанні, він, як правило, одержував індивідуальне завдання й постійну допомогу від викладачів та однокурсників.

У графіку 1 показано успішність студентів фізико-математичного факультету під час екзаменаційних сесій у процентному відношенні окремо кожного навчального року у 60-х роках ХХ ст.

Графік 1. Успішність студентів під час екзаменаційних сесій за навчальний рік у відсотковому відношенні (1960-1969 рр.).

З графіка дуже добре видно, що успішність у студентів з кожним навчальним роком збільшувалася і в кінці 60-х років вона почала зменшуватися. На жаль, колектив викладачів так і не зміг на фізико - математичному факультеті досягти 100 % успішності від студентів під час складання іспитів взимку та влітку. Найбільшим показником було 96,3 % у 1966-1967 навчальному році, а найменшим - 87,1 % у 1961-1962 році. Різниця майже у 10 %, отже, викладачі й справді змогли створити таку ефективну систему викладання своїх дисциплін та організувати контроль над знаннями студентів, що майже отримали 100 % результат. На жаль, у 1968-1969 навчальному році відсоток успішності різко зменшився і в Донецькому обласному архіві не збереглися звіти за наступні два навчальні роки, тому важко прослідкувати картину до кінця 60-х років ХХ ст.

У 60-ті роки у СДПІ було дуже багато студентських гуртків: наукового атеїзму, психолого-педагогічний, математичний, елементарної математики, методики математики, фізичний, радіотехнічний, фотографічний та ін.

Значні труднощі в роботі на денному відділенні викликала різноманітність навчальних планів: з п'ятирічним і чотирирічним терміном навчання. Наприклад, у 1962-1963 навчальному році студенти фізико - математичного факультету працювали за трьома різними навчальними планами, а у наступному році навчалися таким чином: спеціальність "математика" І і ІІ курси з 4-річним терміном навчання, спеціальність "математика, креслення" ІІІ і IV курси з 5-річним терміном навчання, спеціальність "фізика" І і ІІ курси з 4-річним терміном навчання, а ІІІ курс цієї ж спеціальності по 5-річному плану "фізика і технічна механіка", W і V курси по 5-річному плану "фізика, загально-технічні дисципліни" [4, с.1].

Наочно можна побачити у табл.1 різноманітність двох навчальних планів у СДПІ у 60-х роках ХХ ст.

Навчальний план І для денного відділення, термін навчання 4 роки зі спеціальності "вчитель математики середньої школи" [5, с.1].

Навчальний план ІІ для денного відділення, термін навчання студентів 5 років, зі спеціальності "вчитель математики та фізики (або фізики та математики) середньої школи" [6, с.1].