Сутність діалогу культур у процесі міжкультурного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУТНІСТЬ ДІАЛОГУ КУЛЬТУР У ПРОЦЕСІ МІЖКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ

В умовах розвитку сучасного суспільства, де нерідко трапляються непорозуміння чи й навіть конфлікти на підґрунті культурних непорозумінь, все більшого значення приділяють встановленню та підтриманні діалогу культур, а саме цілісності та взаємозв'язкам, відкритості й прозорості, толерантності у сприйнятті інших культур та народів.

На сьогоднішній день вже існує стала сформована картина культурного життя людства, яка складалася у результаті функціонування та взаємодії культур як соціальних явищ, у процесі соціального відбору, збереження своєї унікальності, цілісності, з однієї сторони, а з іншої - як результат саморозвитку культури, так і в ході міжкультурного діалогу, запозичень, взаємопроникнення та взаємозбагачення. Все це породило різноманіття культур, що саме по собі є важливим чинником життя сучасної людини.

Питання культурної самобутності людини, її місця у діалозі культур набирає фундаментального значення. Особливо це помітно у даний час європейської інтеграції. Як зазначає К. Кошевська, традиція, покоління, мова, звичаї, виховання, спільна спадщина, релігія, які є складовими елементами культури, впивають на усвідомлення національної неповторності. Це в свою чергу стає причиною уявного поділу на «своїх» та «чужих». На її думку, проблемою культурного виміру сучасного світу є проблема культурної самобутності людини, а саме «проблема ролі навчання і виховання в добу культурних різниць, проблема визначення завдань міжкультурної освіти» [9, с. 5]. Саме тому питання сутності діалогу культур у процесі міжкультурного виховання є актуальним на сьогоднішній день.

Аналіз сучасних вітчизняних і зарубіжних досліджень та публікацій свідчить, що питання діалогу культур є надзвичайно актуальним, його детально вивчають ряд науковців та вчених: А. Абрамян, В. Бойченко, О. Бондаревська, Н. Бордовська, Г. Волков, Г. Дмитрієв, А. Кузьминський, В. Павленко, Г. Палаткіна, Л. Черток та інші. Особливу увагу діалогу культур у полікультурному освітньому просторі та міжкультурному вихованні приділяли Н. Воскресенська, Я. Гулецька, О. Гукаленко, Н. Кифоренко. У філософській парадигмі даній проблемі присвячені роботи М. Бубера, М. Бахтіна та В. Біблера.

Питанням міжкультурного діалогу, міжкультурного виховання присвячується увага не лише окремих науковців, а й відповідних організацій Ради Європи. Так, прийнято та затверджено ряд декларацій, проектів та програм: Проект освіти та культурного розвитку мігрантів (1981 р.); Рекомендації Кабінету міністрів Ради Європи з підготовки викладачів на засадах культурного підходу (1984 р.); Проект «Демократія, права людини, меншини; освітні та культурні аспекти» (1997 р.); «Освіта на базі принципу демократичної моральності» (2000 р.); Міжкультурна проблема в системі освіти: релігійне розмаїття, діалог у Європі (2002 р.); Декларація постійної Конференції європейських міністрів освіти: «Міжкультурна освіта; керування розмаїттям, зміцнення демократії»; матеріали міжнародного семінару з проблем міжкультурного діалогу в університетському кампусі (2008 р.), Біла книга з міжкультурного діалогу «Жити разом у рівності й гідності» (2008 р.).

Мета написання статті - визначення суті діалогу культур у процесі міжкультурного виховання через детальне вивчення даного поняття.

Проблема діалогу культур формулюється залежно від розуміння самого феномену культури. В. Біблер тлумачить культуру як мікросоціум людей, який маніфестує у домінантному «творі» своєї епохи (наприклад, трагедія в античному світі) логіку власної культури. Діалог є діалогом логік і спілкуванням культур незалежно від історичних меж їх існування (наприклад, культурне XX ст. й античність, сучасність і Відродження) [3, с. 17].

Діалог культур є не просто порівнянням чи взаємодією культур, він сприяє породженню нових смислів. На сьогоднішній день культура висувається у центр людського буття, розкриваючи свій трагедійний характер. Найповніше діалог реалізується у новітню добу, коли наявна така велика різноманітність культур як рівноправних суб'єктів, чому відповідає поняття мультикультуризму. Значною мірою на цьому ґрунтується і акультурація, що в широкому значенні розуміється як взаємодія культур різного типу, у вужчому - як процес переймання повністю чи частково культурою одного народу культури іншого, зазвичай розвиненішої [3, с. 17].

Багатогранність поняття «діалог культур» або ж «міжкультурний діалог» як форм міжкультурної взаємодії засвідчує ряд визначень. Так, Рада Європи затвердила, що «міжкультурний діалог - це відкритий і шанобливий обмін думками між людьми, групами з різним етнічним, культурним, релігійним і лінгвістичним підґрунтям на підставі взаєморозуміння й поваги» [5, с. 10].

ЮНЕСКО сформувало дещо обширніше визначення: «Діалог між цивілізаціями - це процес, що відбувається усередині цивілізацій і на їхньому стику, що заснований на загальній участі й колективному бажанні вчитися, відкривати для себе й вивчати концепції, виявляти сфери загального розуміння та основні цінності й зводити різні підходи в єдине ціле за допомогою діалогу» [6, с. 3].

Дослідниця Л. Черток дає таке визначення поняттю «діалог культур»: «Це не тільки визнання та розвиток культурного плюралізму, забезпечення рівних прав, можливостей для всіх громадян, вільний вибір ідентичності, а й взаємодія різних культур на базі рівності, довіри та толерантності» [12, с. 8]. На нашу думку, дані визначення влучно та детально розкривають сутність поняття «діалог культур», охоплюючи внутрішні та зовнішні культуро творчі процеси, питання освіти, самопізнання та комунікації.

У Білій книзі з міжкультурного діалогу від імені урядів 47 держав-членів Ради Європи стверджується, що міжкультурний діалог дозволяє долати мовні, культурні, етнічні та релігійні бар'єри, дозволяє спільно рухатися вперед, конструктивно і демократично взаємодіяти на основі спільних універсальних цінностей. Генеральний секретар Ради Європи Тері Девіс стверджує, що «міжкультурний діалог є потребою нашого часу. У світі, дедалі більш розмаїтому й непевному, мусимо розмовляти через етнічні, релігійні, мовні та національні бар'єри, щоб досягти суспільної злагоди й запобігти конфліктам» [5, с. 5].

Проте, як зазначається у Білій книзі з міжкультурного діалогу, розвиток та існування діалогу культур можливе лише за певних умов: «необхідно запроваджувати демократичне управління культурним розмаїттям у різних формах; зміцнювати демократичне громадянське суспільство і розширювати участь громадян; навчати і засвоювати навички міжкультурного діалогу; створювати і розширювати місця для міжкультурного діалогу; виводити міжкультурний діалог на міжнародний рівень» [5, с. 4]. Виконання даних вимог зумовлює надання чи не першочергового значення та привертає увагу науковців, вчених та педагогів до питання міжкультурного виховання, яке є запорукою готовності майбутніх поколінь до міжкультурного діалогу.

Шлях до участі у європейській культурі веде через зрозуміння власної самобутності, власний розвиток, завдяки спілкуванню з іншими і, як наслідок, взаємозбагачення. Це можливо завдяки відкритості та діалогу, пізнавальній цікавості та толерантності, які, в свою чергу, є складовими елементами у процесі міжкультурного виховання.

Одним з вихідних принципів школи діалогу культур виступає усвідомлення необхідності переходу від «людини освіченої» до «людини культури», що «поєднує в своєму мисленні і діяльності різні, незводимі одна до одної культури, форми діяльності, ціннісні, смислові спектри» [4, с. 66].

Принцип діалогу починає набувати все проникаючого характеру. По-перше, діалог розглядається не тільки як прийом засвоєння монологічного знання й уміння, але й частково визначає саму суть і значення понять, що передаються та формуються у процесі взаємодії. По-друге, діалог дістає «реальне освітнє дієве значення» як діалог культур, що «спілкуються між собою - в контексті сучасної культури, - осередді основних питань буття, основних точок здивування нашого розуму». По-третє, діалог стає постійно діючим аспектом в свідомості учня (і вчителя), виступаючи тим самим основою реального розвитку творчого (гуманітарного) мислення [4, с. 68].

У такому випадку варто розглянути діалог культур як засіб встановлення взаєморозуміння та толерантності у процесі міжкультурного виховання. Так, взаєморозуміння не передбачає «одностороннього сходження одного до логіки іншого» [11, с. 157], а пропонує компроміс ціннісних ідей, позицій. Тоді як, за В. Межуєвим, «будь-яка об'єктивація є випадінням з діалогу й, отже, зі світу людських взаємовідносин» [10, с. 95].

Потреба в толерантних відносинах з'являється тоді, коли є ймовірність виникнення найменших розходжень у культурних, релігійних чи національних цінностях, тобто майже завжди. На думку А. Кир'якової, етнічна толерантність допомагає кожному індивіду засвоїти усю систему загальнолюдських цінностей [8, с. 31]. Толерантність, яка власне корегує процес діалогу культур, є одним з фундаментальних елементів підготовки майбутніх вчителів до міжкультурного виховання. Толерантність визначається як здатність приймати ціннісну систему іншої культури, яка не є загрозливою для власної. У свідомості толерантної людини існування образу ворога є неможливим, оскільки вона сприймає іншу людину перш за все як представника людської спільноти і як на громадянина, представника власної спільноти [13]. На нашу думку, у процесі взаємодії та взаємопроникнення різних культур великого значення набуває безпосереднє взаємозбагачення духовними цінностями. За словами М. Бахтіна, «чужа культура тільки в очах іншої культури розкриває себе повніше й глибше. Один смисл розкриває свої глибини, зустрівшись і зіткнувшись з іншим, чужим змістом, між ними починається ніби діалог, який долає замкнутість і однобічність цих смислів, цих культур. При такій діалогічній зустрічі двох культур вони не зливаються і не змішуються, але вони взаємно збагачуються» [2, с. 354].

Процес підготовки до міжкультурного виховання передбачає не лише детальне вивчення поняття «діалог культур», розуміння його сутності, а й усіх інших складових даного процесу. У своєму дослідженні Л. Черток акцентує увагу на тому, що в педагогічній сфері питання діалогу культур розглядається як взаємозв'язок науки, культури та освіти, а власне поняття «діалог культур» вважається одним з основних дидактичних принципів освіти [12, с. 8]. Як зазначає Є. Зеленов, в умовах полікультурності сучасного світу та українського суспільства зокрема полікультурна освіта стає невід'ємною частиною міжкультурного виховання молоді в дусі толерантності та діалогу культур, а саме «вона включає культурологічні, етноісторичні знання, розуміння важливості культурного плюралізму, уміння виділяти і вносити в зміст майбутньої професійної діяльності ідеї, що відображають культурне різноманіття світу, а також уміння брати участь в педагогічному процесі, організованому як діалог носіїв різних культур в часі і просторі» [7, с. 41].

Оскільки освітній вектор сучасного суспільства спрямований на встановлення, підтримання та покращення міжнародних зв'язків, міжнародної комунікації, ми приділяємо велику увагу і відводимо вагоме місце у цих процесах саме міжкультурному вихованню, яке є запорукою їх успішності. Таким чином, зв'язок між наступними поняттями «міжкультурна взаємодія - міжкультурна комунікація - діалог культур - міжкультурне виховання» є очевидним. М. Бахтін, розвиваючи свою концепцію культурного діалогу, висловлює впевненість у тому, що «тільки у спілкуванні, у взаємодії людини з людиною розкривається «людина в людині» як для інших, так і для самого себе» [1 с. 294].

Пріоритетним є вирішення питання спілкування та взаємин на рівні вчитель - учень. Вміння розпочати діалог на елементарному рівні є основою виховання, завдяки якому кожен може будувати взаємовідносини з іншими індивідуумами тієї ж культури чи іншої, здійснюючи тим самим перші кроки до міжкультурної комунікації. Основою таких взаємовідносин є правила, що регулюють норми поведінки, життя кожного з членів суспільства, які визначаються на основі цілей та ґрунтуються на спільних цінностях єдиної системи міжкультурного виховання.

Таким чином, педагогіка толерантності, концепція діалогу культур є педагогічними основами міжкультурного виховання. Питання діалогу культур потребує роз'яснення та вирішення не тільки на міждержавному, міжнаціональному рівні, а й на міжрегіональному та місцевому. Саме тому воно є надзвичайно актуальним у процесі підготовки майбутніх вчителів іноземної мови до міжкультурного виховання і потребує подальшого вивчення.

діалог міжкультурний виховання

Список використаних джерел

1. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского / М. М. Бахтин. - М.: Советская Россия, 1979. - 320 с.

2. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин - М.: Искусство, 1986. - 445 с.

3. Безвершук Ж. О. Культурологія: відповіді на питання екзаменац. білетів: навч. посіб. / Ж. О. Безвершук, О. В. Щербакова. - К.: Знання, 2010. - 326 с.

4. Библер В. С. Целостная концепція школі диалога культур. Теоретические основы программы / В. С. Библер // Психологическая наука и образование. - 1996. - № 4. - С. 66-73.

5. Біла книга з міжкультурного діалогу «Жити разом у рівності та гідності». - Київ: «Оранта», 2010. - 72 с.

6. Глобальная повестка дня для диалога между цивилизациями / Резолюция, принятая Генеральной Ассамблеей. - A/RES/56/6. - 21 Nov. 2001. - P. 3.

7. Зеленов Є. А. Педагогіка толерантності та діалог культур як основи планетарного виховання учнівської молоді [Електронний ресурс] / Є. А. Зеленов // Духовність особистості. - 2011. - Вип. 3. - С. 36-43. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/domtp_2011_3_7.pdf

8. Кирьякова А. В. Аксеологический подход к формированию этнической толерантности студентов / А. Кирьякова, О. Юдина // Вестник ОГУ. - № 12. - 2005. - С. 31.

9. Кошевська К. Передмова. Міжкультурна освіта: порадник для вчителя. - Варшава: Ортдрук. - 176 с.

10. Межуєв В. Діалог як спосіб міжкультурного спілкування в сучасному світі / В. Межуєв // Філософська думка. - 2011. - № 4. - С. 96-97.

11. Мосиенко Л. В. Генезис педагогического знания о диалоге / Л. В. Мосиенко // Вестник ОГУ. - № 11(105). - 2009. - С. 157.

12. Черток Л. П. Діалог культур у післядипломній гуманітарній освіті Швейцарії: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки»/ Л. П. Черток. - Ялта, 2011. - 22 с.

13. Шимановський М. М. Виховання громадянської толерантності як цінності / М. М. Шимановський // Цінності освіти і виховання: наук.- метод. зб. / за заг. ред. О. В. Сухомлинської. - К., 1997. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru