Методологічні засади використання системного підходу в дослідженні якості професійної підготовки студентів вищого навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні засади використання системного підходу в дослідженні якості професійної підготовки студентів вищого навчального закладу

Підвищена увага до наукових досліджень, виконаних на підставі системного підходу до аналізу й оцінки різноманітних процесів та явищ природи і суспільної діяльності людей спостерігається уже давно. Це зумовлено, перш за все, якісним піднесенням процесу пізнання оточуючої дійсності, успіхами розвитку наукових здобутків, бажанням пізнати різноманітні явища і процеси в їх взаємозв'язку та взаємозумовленості, побудувати певні моделі систем у сфері живої та неживої природи і суспільного розвитку.

У контексті нашого дослідження слід зазначити, що розв'язання завдань підвищення якості професійної підготовки майбутніх фахівців різних спеціальностей вимагає розробки відповідної теорії й методології дослідження проблеми. Найбільш загальним і разом з тим конструктивним у цьому плані є системний підхід.

Завдяки працям таких науковців як І. Блауберг, Л. Блюменфельд, В. Макаров, В. Садовський, А. Сараєв, В. Тюхтін, О. Уйомов, Е. Юдін було розроблено основні категорії системного підходу, окреслено шляхи та можливості його застосування в різних сферах наукового пізнання. Застосували ідеї системного підходу в педагогіці, економіці, філософії також Р. Вайнола [1], О. Гетманцев [2], С. Гончаренко, В. Кушнір і Г. Кушнір [3], В. О. Зінченко [4], В. Качалов [5], Ю. Конаржевський [6], М. Кондаков [7], Н. Л. Кусик і С. В. Багдік'ян [8], В. С. Лазарев [9] М. Локтіонов [10], В. Федоров [11], В. Шинкарук [12], В. Андрущенко [13], А. Фокшек [14].

Мета статті: охарактеризувати суть та значення системного підходу для сучасних наукових досліджень, визначити методологічні засади використання системного підходу в дослідженні якості професійної підготовки студентів вищого навчального закладу.

Сам по собі термін «підхід» пов'язаний з терміном «метод». За М. Кондаковим, «метод... це підхід до явищ природи і суспільства, шлях, спосіб досягнення мети, прийом теоретичного дослідження або практичного здійснення чогось, що виходить із знань найбільш загальних закономірностей розвитку об'єктивної дійсності...» [7, с. 301]. Під підходом слід розуміти певний погляд на об'єкт, а також особливу процедуру побудови всього дослідницького циклу. Деякі методологи називають підхід «дослідницькою стратегією». У більш широкому розумінні підхід - це органічне поєднання теорії (або концептуальних поглядів) з батареєю методів, які в сукупності дають відображення реальності.

Поняття «системного підходу» тлумачиться неоднозначно. В. Андрущенко стверджує, що «системний підхід - це спосіб наукового пізнання та практичної діяльності, що вимагає розгляду частин у нерозривній єдності з цілим» [13, с. 536]. А. Фокшек вважає, що системний підхід спирається на переважання цілого відносно його складових компонентів й передбачає безперервний перехід від спільного до часткового, в основі якого лежить істинна мета; дозволяє розглядати педагогічний процес в університеті з точки зору його структури, змісту, функцій, сукупність методів, системних зв'язків [14, с. 216]. Як зазначає С. Гончаренко, «системний підхід - це послідовність процедур для створення складноорганізованого об'єкта як системи, а також спосіб опису, пояснення, прогнозування поведінки таких об'єктів; дослідження складноорганізованих об'єктів як комплексу взаємопов'язаних підсистем, поєднаних загальною ціллю, що розкриває інтегративні властивості об'єкта як системи, а також зовнішні й внутрішні зв'язки; цілісне бачення складноорганізованих об'єктів дослідження» [3, с. 3]. Аналізуючи системний підхід як напрям методології наукового пізнання, він аргументує, що в його основу покладено розгляд об'єктів дослідження як систем і який передбачає розкриття цілісності об'єкта дослідження, виявлення розмаїття зв'язків у ньому та зведення цього розмаїття до певної цілісної картини; сукупність методів і засобів, що дають змогу досліджувати властивості, структуру й функції об'єкта дослідження як системи зі складними взаємодіями й взаємозв'язками; принцип, який становить сукупність методів і засобів певної логічної системи, що повинна забезпечити глобальну ціль функціонування об'єкта як системи [3, с. 5].

Основним поняттям системного підходу є система. Сам термін «система» має грецьке походження й означає «складання», «поєднання», «утворення» - тобто сукупність визначних елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія [12, с. 626]. Категорія «система» має здебільшого філософський зміст і розглядається як проблема співвідношення частини і цілого.

Сам системний підхід отримав досить значне поширення в другій половині ХХ століття, результатом чого стала поява великої кількості визначень системи. Не вдаючись в детальний аналіз існуючих визначень системи, лише констатуємо, що система - це сукупність взаємозв'язаних елементів, які утворюють певну цілісність, що має власні властивості. Тобто, система - це комплекс взаємодіючих компонентів, сукупність елементів, які знаходяться між собою у взаємозв'язках, утворюючи таким чином визначену єдність. Тобто, система - це нова якісна характеристика утворюючих її елементів у порівнянні з безсистемною характеристикою тих самих елементів. Частина системи, яка виконує в ній визначену функцію з метою підтримання її функціонування є елементом системи.

Відносини між елементами характеризують структуру системи. Універсальність категорій «система», «елемент», «структура», які в сукупності характеризують системний підхід, дають можливість їх використання для різних об'єктів пізнання, зокрема і до явищ правового характеру.

Системний аналіз є невід'ємною частиною системного підходу до управління. За Ю. Конаржевським, системний аналіз - це сукупність взаємозалежних прийомів і процедур, які використовують для вивчення складних об'єктів і процесів, що представляють собою складні цілісні системи [6, с. 24]. В. Лазарєв вважає, що з позицій системного аналізу висвітлити якийсь об'єкт дійсності як систему - значить визначити його системні об'єкти, їх зв'язки і властивості [9, с. 41-48].

За М. Локтіоновим, метод системного аналізу включає такі послідовні дії:

1. Формулювання проблеми.

2. Визначення, розроблення і перевірка альтернативних рішень.

3. Побудова і використання моделей для попередження небажаних наслідків застосування конкретних рішень.

4. Порівняння і ранжирування альтернативних рішень.

5. Оцінний аналіз.

6. Прийняття рішення і його здійснення.

7. Оцінка отриманих результатів [10, с. 141].

Аналіз систем дає можливість з'ясувати, з яких саме компонентів утворюється система, що вивчається. О. Гетманцев вважає, що системний підхід не повинен зводитись лише до аналізу елементів системи. Межі його застосування призначені вирішувати більш широкі завдання, а саме: 1) розгляд системи як певного цілісного утворення; 2) аналіз елемента (або елементів) системи; 3) визначення характеру зв'язків, взаємодії, складових елементів системи (структурний аналіз); 4) просторово часові особливості існування системи (динаміка функціонування системи та її елементів) [2, с. 71].

Вищий навчальний заклад, будучи освітньою організацією, відповідає основним властивостям системи: 1) цілеспрямованості (мети в області якості); 2) складності (безліч структурних підрозділів і складність їх взаємозв'язку); 3) подільності (освітня, науково-дослідна, навчально- методична, господарська діяльність); 4) цілісності (спрямованість дій структурних підрозділів підпорядковане єдиним цілям); 5) різноманіттю елементів і розбіжності їхньої природи (різні види діяльності мають свою функціональну специфічність і автономність); 6) структурності (взаємозалежність і взаємозв'язок між підрозділами згідно ієрархічних рівнях). Використання системного підходу до управління освітньою організацією полягає, передусім, в розгляді її взаємозв'язаних елементів та обліку впливу зовнішнього середовища і зворотного зв'язку на ефективність їх діяльності. Таким чином найбільш раціональним підходом до управління якістю послуг в освітній організаціях, що відповідає вимогам сьогоднішньої практики є системний підхід [8, с. 98-99].

Є різні точки зори щодо побудови системи якості вищої освіти, зокрема якості професійної підготовки студентської молоді. Так, на думку Р. Вайноли, розробка системи якості вищої освіти має бути побудована за такою схемою: визначення концептуальних основ якості професійної освіти і системи якості; розробка моделі стандартизації професійної освіти вищого навчального закладу, як компонента системи якості; моделювання менеджменту якості професійної освіти, як компонента системи якості; визначення концептуальних і методологічних основ проектування системи якості в контексті фахової професійної освіти [1, с. 72].

В. Качалов [5] розглядає систему якості вищої освіти у вигляді класифікації із трьох напрямів:

1. Якість суб'єкта одержання освіти (абітурієнта, студента, слухача, аспіранта).

2. Якість об'єкта надання освітніх послуг (освітні установи).

2.1. Якість керування (призначення, цілі, принципи, методи, структура, організація планування).

2.2. Якість проекту надання освітніх послуг (структура й зміст програм навчання).

2.3. Якість ресурсного забезпечення процесу надання освітніх послуг:

- матеріально-технічного (навчальні аудиторії й лабораторії,

устаткування, видаткові матеріали);

- методичного (навчальна література, посібники, збірники завдань);

- кадрового (професорсько-викладацький і допоміжний персонал);

- фінансового.

3. Якість процесу надання освітніх послуг.

3.1. Якість організації й реалізації застосовуваних технологій надання освітніх послуг (структура взаємодії суб'єктів, форма й зміст освітніх процесів, мотиваційні фактори).

3.2. Якість контролю над процесом надання освітніх послуг.

3.3. Якість контролю результатів надання освітніх послуг [5, с. 85].

Спираючись на принципи і методологію системного підходу, В. Зінченко [4] вважає, що систему якості вищої освіти можна представити у вигляді піраміди. Відповідно до цього основу піраміди якості вищої освіти буде становити якість попередньої підготовки абітурієнтів, наявність у них певного досвіду самостійної навчально-пізнавальної діяльності та будь-якої діяльності у сфері виробництва; ґрунтовність визначення бажаних для суспільства, роботодавців та особистості результатів навчання; наявність загальнодержавної політики підготовки фахівців, яка враховує світові тенденції розвитку вищої освіти, спирається на широку законодавчу базу та дієві фінансові механізми.

Другий рівень піраміди складає можливість вищого навчального закладу здійснювати освітню діяльність. Ця можливість виходить з наявності необхідного обсягу та рівня розвитку матеріально-технічної бази університету, якісного та кількісного складу професорсько-викладацьких кадрів; різноманітності діяльності ВНЗ, яка дає можливість надавати широкий спектр освітніх послуг, інтегрувати освіту та науку; існування соціально-побутових умов для навчання та життя студентів, а також діяльності викладачів.

Третій рівень відведено якості роботи - якості процесу підготовки фахівців, яка містить значну кількість складників. Оскільки будь-який процес розпочинається з планування, то й процес підготовки фахівців розпочинається зі створення планів та програм їхньої підготовки, що значною мірою визначає сутність та особливості діяльності студентів і викладачів. На підставі наявних планів та програм будується навчальний процес, у якому в потрібній логіці виставляються навчальні дисципліни в тих чи тих формах навчання. Не можна не погодитися з науковцем, що на цьому рівні піраміди якості важливе місце займає система прийняття рішень щодо управління якістю підготовки фахівців. Така система повинна спиратися на розподіл ролей та відповідальності за діяльність, а також на наявність внутрішньої системи нормативних актів, у яких регламентовано діяльність усіх учасників процесу підготовки фахівців, сформовано стратегію й тактику розвитку освітньої діяльності навчального закладу та забезпечення якості вищої освіти [4, с. 28-29].

Ми розділяємо погляд на зазначену проблему В. Федорова [11]. Науковець вважає, що в університет як організаційно-освітню систему входять інститути й факультети, кафедри інститутів і факультетів, професорсько-викладацький склад, студенти. Взаємини й взаємозв'язок між даними елементами, що визначають структуру ВНЗ, є основою для системи організації ієрархічного керування в освітньому закладі. При такому підході кожна з перерахованих вище складових ВНЗ являє собою підсистему керування, яка в ієрархії всієї системи керування відповідає певному рівню [11, с. 192]. Слід підкреслити, що головна мета функціонування університету - це якість професійної підготовки студентів-випускників на «виході» з навчального закладу. Досягнення цієї мети забезпечує організаційно-освітня система ВНЗ за допомогою тісного взаємозв'язку між вищезазначеними елементами, на рівні кожного із них здійснюється професійне становлення майбутніх фахівців.

Отже, взаємопов'язаність всіх елементів (рівнів) такої складної і багаторівневої системи, як вищий навчальний заклад, безумовно впливає на якість кінцевого результату діяльності ВНЗ - якість професійної підготовки майбутніх фахівців. Саме тому, застосування системного підходу дасть змогу підвищити якість освітніх, науково-інноваційних процесів і забезпечити конкурентоспроможність ВНЗ та його випускників на ринку освітніх послуг.

У подальших дослідженнях буде визначено особливості функціонування системи забезпечення якості професійної підготовки майбутніх економістів в умовах вищого навчального закладу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

системний педагогічний університетський освіта

1. Вайнола Р.Х. Педагогічні засади особистісного розвитку майбутнього соціального педагога в процесі професійної підготовки : дис. ... доктора пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Ренате Хейкіївна Вайнола. - К., 2006. - 542 с.

2. Гетманцев О.В. Системний підхід у науці цивільного процесуального права / О.В. Гетманцев // Наук. вісник Чернівец. ун-ту. - 2011. - Вип. 597 : Правознавство. - С. 69-73.

3. Гончаренко С. Методологічні особливості наукових поглядів на педагогічний процес / С. Гончаренко, В. Кушнір, Г. Кушнір // Шлях освіти. - 2008. - № 4. - С. 2-10.

4. Зінченко В.О. Моніторинг якості навчального процесу у вищому навчальному закладі : монографія / В.О. Зінченко; Держ. закл. «Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка». - Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. - 360 с.

5. Качалов В.А. Проблемы управления качеством в вузах: заметки менеджера по качеству / В.А. Качалов // Стандарты и качество. - 2000. - № 12. - С. 82-85.

6. Конаржевский Ю.А. Система. Урок. Анализ / Ю.А. Конаржевский. - Псков : ПОИПКРО, 1996. - 440 с.

7. Кондаков Н. Логический словарь : словарь / Н.И. Кондаков. - Москва : Наука, 1971. - 656 с.

8. Кусик Н.Л. Система управління якістю освітньої організації: загальні та специфічні характеристики / Н.Л. Кусик, С.В. Багдік'ян // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності : зб. наук. пр. - Маріуполь : ПДТУ, 2011. - Т. 2. - С. 74-77.

9. Лазарев В.С. Системное развитие школы : пособие для руководителей / В.С. Лазарев. - М. : Педагогическое общество России, 2002. - 304 с.

10. Локтионов М.В. Системный подход в менеджменте : монография / М.В. Локтионов. - М. : Генезис, 2000. - 288 с.

11. Федоров В.А. Профессионально-педагогическое образование: теория, эмпирика, практика : монографія / В.А. Федоров. - Екатеринбург : Изд-во Урал. гос. проф.-пед. ун-та, 2001. - 330 с.

12. Філософський словник / за ред. академ. В.І. Шинкарука. - К. : Голов. ред. УРЕ, 1986. - 796 с.

13. Філософський словник соціальних термінів / ред. колегія: В.П. Андрущенко та ін. - Х. : РИФ, 2005. - 672 с.

14. Фокшек А.В. Системний та синергетичний підходи у моделюванні сучасного педагогічного процесу / А.В. Фокшек // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького: зб. наук. пр. Серія: Педагогіка. - 2011. - № 6. - С. 213-220.

Размещено на Allbest.ru