Напрями інноваційного розвитку педагогічної освіти в США у контексті проблеми полікультурності

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Напрями інноваційного розвитку педагогічної освіти в США у контексті проблеми полікультурності

С. Ф. Лук'янчук

У статті здійснено аналіз головних напрямів інноваційного розвитку педагогічної освіти у вищих навчальних закладах США, пов'язаних з необхідністю врахування вимог і потреб полікультурного шкільного середовища. Виявлено, що зусилля освітян спрямовано на залучення до професії більшої кількості представників етнічних і расових меншин; розробку ефективних навчальних курсів і програм з урахуванням принципів культуровідповідної педагогіки; підвищення вимог до педагогічної практики та розширення її за межі школи в середовище громади; запровадження однорічної інтернатури в школах професійного розвитку; стандартизацію університетських програм підготовки вчителів у межах штату і країни.

Ключові слова: інноваційний розвиток, педагогічна освіта, полікультурне шкільне середовище, культуровідповідна педагогіка, педагогічна практика, школи професійного розвитку, інтернатура, США.

Постановка проблеми. Поглиблення й прискорення соціально- економічних, політичних, соціокультурних, демографічних процесів у світі на початку третього тисячоліття має вагомий вплив на розвиток освіти як важливого чинника формування людини майбутнього. Географічне положення України на перетині шляхів між Європою та Азією, тісні зовнішньо економічні зв'язки з багатьма країнами світу, поява біженців з країн близького сходу, збільшення кількості міжетнічних шлюбів - усі ці чинники сприяють зростанню в школах кількості учнів різноманітного етнічного походження. Зазначений процес ставить перед вітчизняною педагогічною освітою потребу інноваційного розвитку з метою створення умов для підготовки вчителя, готового до професійної діяльності в умовах полікультурного шкільного середовища. У зв'язку з цим для українських освітян важливе значення має вивчення сучасних світових тенденцій інноваційного розвитку вищої педагогічної освіти й запозичення передового зарубіжного досвіду підготовки майбутніх учителів.

У кінці ХХ - на початку ХХІ століття в педагогічній освіті в університетах США відбулися зміни, пов'язані з посиленням уваги до проблеми підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності в умовах полікультурного шкільного середовища. Ці зміни торкалися таких питань, як збільшення кількості білінгвальних учителів, залучення до вчительської професії представників етнічних меншин, нововведення в навчальних планах і педагогічній практиці студентів та ін. На нашу думку, аналіз і запозичення досвіду підготовки майбутніх учителів такої надзвичайно етнічно й расово гетерогенної країни як США може бути використаний вітчизняними освітянами.

Аналіз актуальних досліджень. Українські вчені Т. Кошманова, Я. Гулецька, Т. Чувакова та інші звертались у своїх наукових пошуках до надбань освітян США в галузі педагогічної освіти. Так, дослідниця Т. Кошманова приділила увагу питанню розвитку педагогічної освіти в США, І. Радіонова дослідила сучасну американську філософію освіти й виховання, Я. Гулецька здійснила аналіз процесу полікультурної освіти студентської молоді в університетах США. Дослідження виявило, що проблема підготовки компетентного вчителя, готового до роботи в полікультурних і полімовних класах громадських шкіл, набула актуальності ще в 70-х роках ХХ століття. Але, як показало опитування Національного Центру з Освітньої Статистики за 1999 рік, більшість молодих учителів визнали, що за період навчання вони не були підготовленими до роботи з учнями, які походили з культурних і мовних меншин [7, 20]. Тому на початку ХХІ століття в педагогічних коледжах США почали впроваджуватись інновації, спрямовані на покращення ситуації, що склалася. Аналіз робіт вітчизняних учених показав, що головні напрями інноваційного розвитку педагогічної освіти в Сполучених Штатах, пов'язані з потребою розв'язання проблем і потреб расово й етнічно гетерогенного середовища суспільства та школи, не були достатньо вивчені українськими науковцями.

Мета статті. Таким чином, метою нашої статті є аналіз сучасного стану педагогічної освіти в університетах США та визначення головних напрямів її інноваційного розвитку в контексті проблеми полікультурності.

Виклад основного матеріалу. На початку ХХІ століття в американських засобах масової інформації та педагогічних виданнях почали активно з'являтися публікації та інші матеріали, які містили критику університетських програм підготовки вчителів. Вони вказували на значні розходження між теоретичними знаннями, які пропонуються студентам, та вимогами, що постають перед ними на практиці у зв'язку зі зростанням етнічно-расової різноманітності в учнівському складі громадських шкіл. На думку дослідниці Ж. Гай, етнічність і культура особистості є центральними елементами не лише в спілкуванні та оволодінні інформацією. Вона обумовлює процеси мислення індивідів і цілих груп. Тож учені Ж. Гай і Г. Ладсон-Біллінгс вважають за необхідне для освітян урахування в їх педагогічній діяльності принципів культуровідповідної педагогіки (culturally relevant pedagogy), головною метою якої є заохочення етнічно- різноманітних учнів до досягнення академічної успішності, усвідомлення своєї культурної належності та прищеплення почуття цінності й неповторності особистості [4, 127; 6, 221]. Наголошується на важливості оволодіння майбутніми вчителями культуровідповідними педагогічними вміннями. Культуровідповідне навчання Ж. Гай визначає як використання відомостей про культуру, попередній життєвий досвід і стилі навчальної діяльності етнічно різноманітних учнів з метою забезпечення більшої ефективності навчального процесу [4, 31].

У січні 2003 року у Вісконсіні пройшла конференція Американської асоціації коледжів освіти вчителів, що була присвячена проблемі невідповідності якості підготовки майбутніх учителів сучасним вимогам. Зокрема, мова йшла про те, що існуючі програми полікультурної підготовки вчителів, а особливо тих із них, що походять з етнічно-расових меншин, розроблені недостатньо. Результатом роботи конференції стала розробка великої кількості рекомендацій щодо модифікації вчительського складу американських шкіл і забезпечення професійного розвитку як практикуючих, так і майбутніх учителів з метою покращення знань і вмінь, необхідних для успішної роботи з усіма учнями, незалежно від їх походження [2]. Перед студентами закладів педагогічної освіти було поставлено вимогу виробити за період професійної підготовки розуміння різноманітності стилів навчальної діяльності учнів різного етнічного походження й уміння адаптувати методи навчання відповідно до цих стилів.

Щодо модифікації вчительського складу, то йдеться про необхідність залучення до вчительської професії більшої кількості представників етнічних і расових меншин. Маючи ідентичний історичний і культурний досвід, ці вчителі можуть найкраще зрозуміти проблеми школярів різного походження, стати з'єднувальною ланкою в культурній прогалині (cultural gap) між школою та сім'єю [3, 148]. Знання мови й культури допомагають учителям у виборі навчальних стратегій, які б сприяли ефективному оволодінню учнями академічними знаннями, а також забезпеченню активної взаємодії між учнями на всіх етапах навчально-виховного процесу з метою встановлення міжособистісних контактів, формування навичок міжкультурної взаємодії та полікультурного виховання.

Рівень підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності обумовлюється двома чинниками: ефективністю університетських курсів і якістю педагогічної практики в школах. У зв'язку з цим американські освітяни проводять дослідження щодо створення ефективного навчального плану й програм підготовки. Реформа університетських програм передбачає надання студентам можливості вивчати й використовувати на практиці результати психолого-педагогічних досліджень щодо культурно обумовлених домінуючих стилів пізнавальної діяльності та специфіки невербальних способів комунікації учнів різноманітного етнічного походження. Обов'язковим є включення курсу з полікультурної освіти студентів. Наголошується на необхідності забезпечення партнерської взаємодії університетів і коледжів на всіх етапах розроблення такого курсу: обґрунтування, планування, визначення його змісту, кількості годин (юнітів), добір методів навчання й оцінювання, планування бажаних результатів.

Проте, сама лише наявність курсу з полікультурної освіти вважається недостатньою. Освітяни Р. Гарріс, Ч. Ігел і Т. Клемонс розробили рекомендації, у яких головна увага приділяється забезпеченню полікультурної спрямованості всього навчального плану програми підготовки майбутніх учителів. На думку авторів рекомендацій, полікультурний навчальний план повинен включати елементи самовираження та соціальної справедливості; педагогічну практику слід узгоджувати з полікультурним навчальним планом; учителі-наставники в школах повинні проходити спеціальну підготовку для роботи зі студентами- практикантами; учителі-наставники повинні мати погляди й переконання, які б відповідали ідеям полікультурної педагогіки; до програм підготовки вчителів для роботи в міських школах необхідно включати компонент, який би передбачав перебування студентів-практикантів у громадах їхніх учнів; викладачам закладів підготовки вчителів варто підтримувати тісні зв'язки зі школами-партнерами [5].

Одними з основних інновацій у процесі реформування програм педагогічної освіти в США стали такі: виділення більшої кількості годин на педагогічну практику, посилення зв'язку між змістом полікультурної освіти й педпрактики, інтенсивна підготовка студентів до практики, старанний добір і підготовка вчителів-наставників, моніторинг процесу. Коледжі й університети заздалегідь планують те, який практичний досвід мають отримати студенти під час практики. Для цього створюються спеціальні інформаційні пакети (information packet), що містять необхідну інформацію про мету й завдання практики. їх надають учителям-наставникам, яких прикріплюють до практикантів. Таким чином, досягається погодженість між університетом і школою [1, 146]. Головними вимогами, що ставляться перед програмами проходження практики, є: міцна організаційна структура з чітко визначеними завданнями для всіх учасників; ефективна взаємодія всіх осіб, які задіяні в програмі; здійснення вчителями- наставниками високопрофесійного менторства.

Американські дослідники пов'язують успіх програм підготовки майбутніх учителів із розширенням педагогічної практики за межі школи й зануренням студентів-практикантів у середовище громади. Вони вважають, що для майбутніх учителів корисно мати безпосередній контакт із тим оточенням, у якому вони будуть невдовзі працювати, дізнаватися більше про учнів, їхні інтереси, культуру, батьків, особливості побуту. Педагогічна практика в культурно різноманітному середовищі сприяє розвитку в студентів полікультурної компетентності.

Важливою стратегією інноваційного розвитку вищої педагогічної освіти США є курс на максимальну стандартизацію університетських програм підготовки вчителів у межах штату і навіть усієї країни, оскільки це сприятиме узгодженості й надасть можливість централізовано перевіряти ефективність курсів.

Головна роль у створенні університетських програм підготовки майбутніх учителів належить викладачам закладів педагогічної освіти. Американські освітяни все частіше піднімають питання змін у етнічному представництві професорсько-викладацького складу педагогічних коледжів і підвищення рівня їх професійної майстерності відповідно до завдань полікультурної освіти й виховання. Адміністрації коледжів та університетів нерідко віддають перевагу представникам етнічних і расових меншин під час найму на вакантні посади викладачів та інших працівників своїх закладів.

Вагомою інноваційною складовою системи американської педагогічної освіти стало створення шкіл професійного розвитку (Professional Development Schools) при університетах. У цих школах після отримання ступеня бакалавра молоді вчителі проходять інтернатуру протягом одного навчального року. На партнерських засадах співпрацюють викладачі університету й учителі- наставники. Ці заклади виконують роль навчальних лабораторій, у яких учителі-початківці набувають практичного досвіду роботи з культурно й мовно різноманітними учнями [8, 45].

Висновки

інноваційний педагогічний освіта полікультурний

Отже, головними напрямами інноваційного розвитку вищої педагогічної освіти США в контексті проблеми полікультурності є такі, як модифікація студентського та викладацького складу педагогічних коледжів шляхом залучення до професії більшої кількості представників етнічних і расових меншин; розробка ефективних навчальних курсів і програм з урахуванням принципів культуровідповідної педагогіки; підвищення вимог до педагогічної практики, виділення на неї більшої кількості годин та розширення за межі школи в середовище громади; запровадження однорічної інтернатури в школах професійного розвитку; стандартизація університетських програм підготовки вчителів у межах штату і країни.

Література

Гулецька Я. Г. Полікультурна освіта студентської молоді в університетах США : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Гулецька Яна Гаврилівна. - К., 2008. - 262 с.

ACTE (American Association of Colleges for Teacher Education) Windspread Conference, 2003, Sept «Preparing Teachers for Diverse Student» [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://www.eaccesseric.org/.

Chou H-M. Multicultural Teacher Education: Toward Culturally Responsible Pedagogy [Електронний ресурс] / Hui-Min Chou // Essays in Education. - 2007. - Vol. 21. - Р. 139-162. - Режим доступу :

http://www.monarchcenter.org/pdfs/Chou_07.pdf.

Gay G. Culturally Responsive Teaching: Theory, Research, and Practice / Geneva Gay. - [2nd ed.]. - New York : Teachers College Press, 2010. - 290 p.

Harris R. C. Promising Practices in University-School District Urban Teacher Preparation Programs [Електронний ресурс] / R. Carrie Harris & others. - Режим доступу :

Размещено на Allbest.ru