Постановка проблеми. Питання вивчення ономастики в школі сьогодні залишається поза увагою українських учених-лінгвістів. Натомість існує цілий ряд праць російських мовознавців, в яких порушується означена проблема [1; 6; 7]. Її вирішення сприятиме також ґрунтовному вивченню таких розділів, як "Лексикологія", "Словотвір", "Орфографія".

Отже, мета нашого дослідження - показати важливість вивчення в школі ономастики як структурного компонента лексикології в цілому.

Відповідно до мети статті було виокремлено наступні завдання:

- з'ясувати зміст терміна "ономастика";

- охарактеризувати розділи ономастики;

- вказати на міжпредметні зв'язки, що реалізовуються при вивченні ономастики;

- охарактеризувати особливості вивчення ономастики в школі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Чимало праць останніх десятиліть присвячено різним аспектам ономастики. Зокрема, це дослідження вітчизняних мовознавців: Д. Бучка, М. Габорака, В. Горпинича, Ю. Карпенка, І. Ковалика, Л. Масенко, М. Худаша, Є. Черняхівської. В Росії ономастичними дослідженнями займалися Н. Алефіренко, В. Бондалетов, Д. Горбаневский, Л. Дмитрієва, О. Суперанська та ін. На жаль, проблемі вивчення ономастики в школі присвячено лише праці російських науковців [1; 6]. Частково ми вже торкалися вивчення цього питання у науковій розвідці "Особливості вивчення розділу "Словотвір"", де порівнювали функції афіксальних морфем при творенні апелятивів та різних груп онімної лексики [4].

Виклад основного матеріалу. Ми живемо в оточенні слів - назв предметів, процесів, якостей, явищ. Але є слова, що займають особливе місце в системі мови, призначені для позначення конкретних предметів та явищ і виділяють їх із ряду подібних, однотипних, - це власні імена. Ми вживаємо їх у мовленні практично кожного дня. До них відносяться як імена реально існуючих людей, клички тварин, назви міст і річок, так і найменування предметів і суб'єктів, створених фантазією людини (імена героїв літературних творів, богів і демонів тощо).

Дуже часто людина задається питаннями, звідки походить та чи інша назва, прізвище, ім'я, чому місто, річка, країна так називаються. Найчастіше пояснити це дуже складно або навіть неможливо, тому що назви ці такі давні, що сприймаються як щось само собою зрозуміле. Іноді конотація власних імен стирається і вони переходять у розряд загальних назв.

Розмаїття власних назв, їх активне поширення в нашому житті та складність цього аспекту мови призвели до виникнення особливої галузі мовознавства - ономастики (у перекладі з грецької - мистецтво давати імена). У свою чергу, поява цієї науки призвела до того, що зросла необхідність у її вивченні. Перше найповніше лексикографічне опрацювання ономастичної термінології, що використовується в українському мовознавстві, було здійснене лише в 2012 році Д. Бучком та Н. Ткачовою у праці "Словник української ономастичної термінології" [2].

Сьогодні виокремлюють такі розділи ономастики:

- антропонімія (вивчає власні імена людей);

- топонімія (вивчає власні географічні назви, які, у свою чергу, поділяються на класи - ойконіми, гідроніми, ороніми, урбаноніми тощо);

- теонімія (вивчає власні назви різноманітних божеств);

- космонімія (вивчає назви об'єктів зоряного неба);

- ергонімія (вивчає власні назви організацій, виробничих і суспільних об'єднань);

- хрононімія (вивчає назви відрізків часу, історичних подій);

- поетонімія (вивчає різноманітні власні назви в художніх творах).

Практично з усіма ними школярі знайомляться не лише на уроках

української мови, а й географії, історії, літератури. Отже, ономастика як наука дотична не лише до мовознавства. Філологів цікавлять, у першу чергу, питання, пов'язані з розвитком мови, семантикою, дериватологією. Історик шукає в ономастичному матеріалі відомості про певні аспекти минулого рідного краю. Крім цього, у багатьох пунктах ономастика тісно зливається і з географією, етнографією, соціологією. Об'єднує їх і матеріал досліджень. Наприклад, літописи, кадастрові книги, археологічні знахідки, виявлені під час розкопок, результати перепису тощо, які є не лише важливими документами для історичних досліджень, а й невичерпним джерелом для ономастики. Однак ці документи історики, лінгвісти, етнографи, географи і соціологи аналізують по - різному, з різною метою та для одержання різної інформації.

Вивчення ономастики в школі, на нашу думку, повинно базуватися на вирішенні цілого ряду лінгводидактичних завдань в єдиному семантичному просторі. Семантичний простір визначається граматичними, орфографічними, лексичними мовознавчими завданнями. Таким простором може бути й онімія, або ж власні назви. Вони тісно пов'язані з культурою, історією країни і, разом із тим, мають специфічні риси морфемної будови, словозміни, словотвору та орфографії. Саме власні назви дозволяють познайомити дитину-школяра з мовною картиною світу. Разом з тим, учитель у ході роботи може сприяти запам'ятовуванню учнями лінгвістичної термінології. На нашу думку, таку роботу педагог-словесник може розпочинати вже з п'ятого класу, поступово вдосконалюючи її.

При вивченні питань ономастики реалізується принцип персоналізації, тобто максимального залучення на уроках мови особистості дитини, її біографічного та мовленнєвого досвіду. Такі уроки розвивають спостережливість, допитливість школярів, зацікавлення своїм родоводом, історією рідного краю. Учитель може ще на початку навчального року дати учням завдання, спрямовані на дослідження онімного матеріалу. Наприклад, школярам можна запропонувати з допомогою дорослих написати творчу роботу "Чому мене так назвали?" або "Що в імені моїм?". Вивченню історичного коріння родини сприятимуть завдання зі створення незвичайних словників: "Топонімічний словник нашої сім'ї", "Словник найпопулярніших імен нашої школи", "Словник мого міста (села, вулиці, району.)" або ж "Словник зоонімів", до якого можуть увійти клички домашніх улюбленців чи клички тварин загалом. У такий спосіб школярі не лише опановують ономастичну термінологію (антропоніми, зооніми, топоніми, урбаноніми), а й знайомляться з тими власними назвами, що їх оточують.

Завдання з ономастики також сприяють засвоєнню теоретичних положень таких розділів мовознавства, як "Морфеміка" та "Словотвір", удосконаленню орфографічних умінь та навичок. З цією метою учням можна запропонувати наступні завдання: виконати морфемний чи словотвірний аналіз слів - власних назв; утворити похідні прикметники від іменників власних назв та ін.

У повсякденному спілкуванні нам часто доводиться звертаємося до когось по імені. Вокативну функцію при цьому виконує кличний відмінок української мови. Типовою орфограмою форми кличного відмінка є флексія. При підготовці учнів до виконання вправ на зразок: від запропонованих особових назв утворіть форму кличного відмінка, їм варто наголосити, що згідно з морфологічними нормами української мови закінчення - є характерне для жіночих імен, як-от: Соломія, Надія, Марія та ін., відповідно у формі кличного відмінка - Соломіє, Надіє, Маріє. Для чоловічих імен властиве закінчення - ю: Андрію, Сергію, Валерію.

Не менше труднощів у школярів виникає, коли вони утворюють імена по батькові. Тож необхідно пам'ятати, що від чоловічих антропонімів імена по батькові утворюємо з допомогою суфікса - ович (-ьович, - йович), а від жіночих за допомогою суфікса - івн-а (-ївн-а). Частими є помилки типу: Миколаєвна, Сергієвич, Георгієвич. Варто зазначити, що подібні рекомендації були висвітлені в публікації українського мовознавця С. Вербича "Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект" [3, с.54-57].

ономастика школа лексикологія

Щодо іншого класу онімної лексики - топонімів - хотілося б зупинитися на таких аспектах, як-от: правопис складних географічних назв і їх відмінювання, творення прикметників від географічних назв. Частина географічних найменувань за своєю будовою є складними. Найчастіше вони утворюються з двох лексем (іменника і прикметника) або ж із двох іменників. Слід наголосити, що ойконіми, до складу яких входить іменник і дальший прикметник чи два іменники, пишуться через дефіс. Наприклад: Переяслав - Хмельницький, Новоград-Волинський, Рава-Руська, Пуща-Водиця та ін. При відмінюванні таких географічних назв варто пам'ятати, що змінювати потрібно не лише прикметник, а й іменник. Тобто не Переяслав-Хмельницького, Новоград-Волинського, Рава-Руської, а Переяслава-Хмельницького, Новограда - Волинського, Рави-Руської і т.д. Ті географічні назви, які складаються з прикметника та іменника, пишуться окремо: Біла Церква, Гола Пристань, Нове Місто та ін.

Досить часто у мовленнєвій практиці доводиться утворювати від топонімів прикметники. Найчастіше вони творяться за допомогою суфікса - ськ. При цьому варто пам'ятати про фонетичні закони сучасної української літературної мови. Якщо названий суфікс додається до топоніма з основою на приголосний г, ж, з; к, ч, ц; х, ш, с, то в результаті такого поєднання з'являються нормативні сполуки - зьк, - ськ, - цьк. Наприклад, Збараж - збаразький, Кременчук - кременчуцький, Сиваш - сиваський, а не збаражський, кременчукський, сивашський і под. Окрім суфікса - ськ для творення відтопонімних прикметників слугують й інші суфіксальні морфеми: - іськ-ий, - анськ-ий, - енськ-ий, - инськ-ий, - ецьк-ий і под. Їх вибір часто зумовлений усталеними традиціями та мовними правилами. Така інформація систематизована сьогодні у праці В. Горпинича "Словник відтопонімних прикметників і назв жителів України" [5].

Різні групи онімної лексики можуть утворюватися не лише морфологічним способом, а шляхом переосмислення внутрішнього змісту апелятива, тобто лексико-семантичним способом. Тоді вибір орфографічної норми буде зумовлений семантикою лексеми. Пропонуємо варіанти вправ, які допоможуть закріпити наведені теоретичні положення:

Вправа 1. Визначити й з 'ясувати, на основі якого способу словотвору виникли виділені у словосполученнях слова, охарактеризувати спосіб словотвору, його вияв. До виділених та аналізованих похідних слів дібрати словосполучення з твірними словами. Пояснити правопис виділених слів. Навести три аналогічні приклади.

Кафе "Галина", перукарня "Юлія", ательє "Ластівка", фестиваль юних виконавців "Молодість", кінотеатр "Київська Русь", журнал "Київ", готель "Київ", рентген, дизель, санаторій "Крим", площа Льва Толстого, станція метро "Площа Льва Толстого", поїзд "Луганський".

Вправа 2. Увести запропоновані слова в речення таким чином, щоб вони були як загальними назвами, так і власними, пояснити правопис.

Мала ведмедиця, старий млин, великі луки, біла криниця, дзвін, ромашка, верес, здоров'я.

Велике зацікавлення в учнів викликають завдання з цікавої ономастики. Вони не лише сприяють засвоєнню мовознавчого матеріалу, а й розширенню загального кругозору школярів, закріпленню знань із географії, розвитку ерудиції:

1. Місто левів.

2. Річка, у назві якої поєднано прийменник і кількісний числівник.

3. Місто, яке дарує енергію.

4. Ніжне місто.

5. Місто, в назві якого є присвійний прикметник, утворений від чоловічого імені.

6. Найрівніше місто України.

7. Місто, назване на честь відомого українського гетьмана.

8. Країна, назва якої перекладається як "крижана земля".

9. Яке місто "плаває"?

10. Яку країну ми носимо на голові?

11. В якому місті кисла вода?

12. Яка річка найстрашніша?

13. Яким озером милуються в театрі?

14. Яке місто можна "з'їсти"?

15. Назва річки, що є одночасно назвою селища міського типу в Тернопільській області, в її основі - біонім - різновид риби.

16. Назва країни, що позначає рід діяльності людини + єднальний сполучник + особовий займенник.

17. Назвіть кольорові моря.

18. Яку річку можна "переламати"?

19. Який острів "отруйний"?

20. Ім'ям якого півострова називають задні ряди парт у класі?

Відповіді: 1 - Львів, 2 - Прип'ять, 3 - Енергодар, 4 - Ніжин, 5 -

Миколаїв, 6 - Рівне, 7 - Хмельницький, 8 - Ісландія, 9 - Судак, 10 - Панама, 11 - Кисловодськ, 12 - Тигр, 13 - "Лебединим", 14 - Ізюм, 15 - Коропець, 16 - Швеція, 17 - Чорне, Червоне, Біле, Жовте, 18 - Прут, 19. - Зміїний,20 - Камчатка.

Висновки. Як бачимо, ономастика перебуває у тісному взаємозв'язку з цілою низкою дисциплін, які вивчаються в загальноосвітніх школах. Її вивчення сприяє всебічному розвитку особистості школяра. Сподіваємося, що наша розвідка спонукатиме вчителів-словесників до застосування нетрадиційних підходів у вивченні елементарних понять із мовознавства, а можливо, буде початком нового підходу до вивчення лексикології в школі.

Список використаної літератури

1. Бондалетов В.Д. Русская ономастика / В.Д. Бондалетов. - М., 2000. - 312 с.

2. Бучко Д. Словник української ономастичної термінології / Д. Бучко, Н. Ткачова. - Харків, 2012. - 256 с.

3. Вербич С. Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект / С. Вербич // Вісник НАН України. - К., 2008. - № 5. - С.54-60.

4. Волянюк І.О. Особливості вивчення розділу "Словотвір" / І.О. Волянюк // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету. Бердянськ: БДПУ, 2012. - № 1. - С.36-43. - (Серія "Педагогічні науки").

5. Горпинич В.О. Словник відтопонімних прикметників і назв жителів України / В.О. Горпинич. - Дніпропетровськ, 2000. - 370 с.

6. Кокорина Л.Я. Лингвистическое краеведение в школе / Л.Я. Кокорина. Кемерово, 1990.

7. Кторова А. Сладостный дар имен, или тайна имен и прозвищ / А. Кторова. - М., 2002.

Размещено на Allbest.ru