Соціально-педагогічні функції професійної діяльності вчителя як наставника у творчій спадщині В. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ФУНКЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЯК НАСТАВНИКА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

аспірантка кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

У статті розкрито соціально-педагогічні функції вчителя як наставника, рушійні сили пізнавальної діяльності учнів та їх відображення у навчально-виховному процесі. Вказано на безумовну необхідність навчальної самодіяльності, творчої активності як важливих чинників пізнавальної діяльності учня, без чого неможливий успішний процес навчання. Охарактеризовано вчителя, який, знаючи, що тенденції суспільного, морального, інтелектуального й науково-технічного прогресу є складними, зобов'язаний проектувати багатогранні якості моральної особистості в її найскладніших аспектах та взаємозв'язках.

Ключові слова: соціально-педагогічні функції, творча активність, пізнавальна активність, рушійна сила, власні зусилля, навчальна самодіяльність.

вчитель наставник самодіяльність пізнавальний

В статье раскрыты социально-педагогические функции профессиональной деятельности учителя как наставника, движущие силы познавательной деятельности учащихся и их отображение в учебно-воспитательном процессе. Указано на безусловную необходимость учебной самодеятельности, творческой активности как важных факторов познавательной деятельности ученика, без чего невозможен успешный процесс обучения. Охарактеризовано учителя, который, зная, что тенденции общественного морального, интеллектуального и научно-технического прогресса являются сложными, обязан проектировать многогранные качества моральной личности в ее труднейших аспектах и взаимосвязях.

Ключевые слова: социально-педагогические функции, творческая активность, познавательная активность, движущие силы, собственные усилия, учебная самодеятельность.

In the article social-pedagogical functions of teacher's professional activity as a tutor, motive forces of pupils' cognitive activity and their reflection in the educational process have been exposed in the article. It's shown to the absolute necessity of educational self-activity, creative cognitive activity as important factors of pupil's cognitive action without which it's impossible to speak about successful studing. The teacher is characterized as a person, who knows that tendencies of social, moral, intellectual, scientific and technical progress are hard, and is obliged to project diverse qualities of moral individual in his most difficult aspects and correlations.

Key words: social-pedagogical functions, creative activity, cognitive activity, motive forces, own efforts, educational self-activity.

Постановка проблеми. ХХІ століття висуває до освіти нові вимоги, адже глобалізація та швидка зміна технологій зумовлюють зростання ролі освіти. Життя в умовах новітніх науково-інформаційних технологій, демократизації особистості, конкурентоспроможності, ринку праці - все це робить своєрідний виклик освіті, зумовлює потребу її радикальної модернізації за рахунок прискореного, випереджувального розвитку, забезпечення умов для розвитку, самоствердження й самореалізації особистості впродовж життя.

Сучасна освіта утверджує національну ідею, сприяє розвитку культури та підпорядкована ідеї консолідації українського народу в єдину націю, яка прагне жити в співдружності з усіма народами й державами світу. Вона спрямована на формування національних цінностей і водночас сприяє оволодінню багатствами світової культури, загальнолюдських надбань. Розвиток та вдосконалення системи середньої освіти в Україні передбачає високу якість навчально-виховного процесу та важливу роль учителя в ній, кращу теоретичну й практичну підготовку майбутніх спеціалістів до професійної діяльності, всебічний розвиток їх духовних та фізичних сил, формування національної самосвідомості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі проблема соціально-педагогічних функцій професійної діяльності вчителя як наставника знайшла глибоке обґрунтування в працях педагогів (Д. Ельконіна, Б. Коротяєва [1], А. Кузьмінського [2], З. Курлянд [3], В. Омеляненка [2], В. Сухомлинського [4-6], К. Ушинського [7], Р. Хмелюк [3], О. Яцій [3] та ін.) і психологів (Л. Виготського, Г. Костюка, М. Савчина та ін.). Відтак роль учителя як наставника в пізнавальній активності школярів окреслена недостатньо чітко. Історико-педагогічні дослідження проблеми організації активної навчально-пізнавальної діяльності та ролі вчителя в ній, з'ясування її особливостей у науковій думці зазначеного періоду сьогодні відсутні.

Мета статті - розкрити соціально-педагогічні функції професійної діяльності вчителя як наставника у творчій спадщині В. Сухомлинського.

Виклад основного матеріалу. Науково-педагогічна творчість В. Сухомлинського значно збагатила теорію та практику вітчизняної педагогіки новими ідеями та способами їх реалізації. Сфера його інтересів настільки багатоаспектна та багатогранна, що включає в себе як проблеми формування морального стану особистості, її переконань, ціннісного ставлення до праці, розвитку колективу та особистості в колективі, виховання дітей у сім'ї, так і особистісного зростання вчителя як наставника та вихователя. Саме соціально-педагогічні функції професійної діяльності вчителя як наставника та організатора навчально-виховного процесу стали основною даного дослідження.

Оцінюючи значення педагогіки як соціальної науки, значну увагу варто приділити її методологічним проблемам, що включають вияв об'єктивно існуючих зв'язків між метою, засобами та результатами педагогічної діяльності. Сьогодні в педагогічній науці розглядаються проблеми наукової організації праці, навчальної діяльності як взаємопов'язаного, діалектично взаємодіючого процесу, тобто такого, що встановлює зв'язки між організаційними й методичними елементами шкільного навчання. Проте в багатьох випадках наукова організація праці зводиться до таких організаційних і методичних сторін й елементів процесу навчання, як виконання домашнього завдання, відповідь біля дошки, підготовка вчителя до уроку тощо. Безперечно, ці моменти також повинні враховуватися, проте в основу наукової організації праці в школі слід залучати саме пізнавальну активність учнів як безпосередніх учасників цієї діяльності. З іншого боку, розумова діяльність учнів, оволодіння знаннями, поглиблення, закріплення, застосування цих знань та вміле керівництво розумовим розвитком - це педагогічна майстерність учителя, яка, безумовно, має проявитися в навчанні.

Досліджуючи проблему навчання й виховання справжньої людини, В. Сухомлинський розглядав педагогіку як науку про моральність та етику особистості, якою повинен оволодіти кожен учитель на шляху свого становлення як майстра-вихователя. При цьому центральним завданням учителя вчений визначив саме моральне виховання, завдяки якому дитина проходить шлях від засвоєння загальнолюдських цінностей до особистісного їх прийняття та захисту. Педагог намагався створити в душі дитини стан радості, але через пізнання та розуміння страждань інших людей. Вагомого значення В. Сухомлинський надавав опануванню педагогічними працівниками способами індивідуальної психокорекції: вчитель повинен пам'ятати, що навчально-виховний ефект залежить від урахування особливостей особистішої внутрішньої позиції вихованця, а цьому сприятиме глибоке вивчення індивідуальних та вікових особливостей учнів [3, с. 347]. Педагог наголошував, що серед колективу класу вчитель повинен бачити окрему дитину, її духовний світ, досягнення та проблеми.

Особливого значення в педагогічній творчості В. Сухомлинського набуває вчення про сутність та соціальні функції професійної діяльності вчителя як наставника дітей, що знайшло своє відображення в таких положеннях:

- учитель та педагогічний колектив школи повинні творити майбутнє своїх учнів з урахуванням складних тенденцій суспільного, морального, інтелектуального й науково-технічного прогресу, проектувати багатогранні якості моральної особистості в її найскладніших аспектах, взаємозв'язках та взаємозалежностях;

- гарантія суспільного розвитку неможлива без розквіту сил, здібностей, таланту кожної людини, її щастя;

- знання й освіченість учителя - велике благо суспільства, що повинне постійно відкриватися перед вихованцями з метою формування гармонії шкільного виховання, в якому необхідно забезпечити єдність морального, розумового, естетичного, емоційного становлення особистості;

- духовне багатство педагогічного колективу обумовлює щасливе життя вихованців [3, с. 347].

Отже, основною рисою педагогічної культури вчителя має бути відчуття духовного світу кожної дитини, здатність приділити стільки уваги і сил, скільки необхідно для того, щоб уявити перспективи розвитку навчально-пізнавальної активності учня, з'ясувати можливі труднощі, що виникатимуть у процесі реалізації задуманого, та знайти способи їх усунення.

В. Сухомлинський писав, що процеси навчання й виховання є творчими і їхня істинна наукова основа не в тому, щоб не відступити ні на крок від запланованого, а в тому, щоб під час уроку внести в нього необхідні зміни [5, с. 147]. Учений стверджує, що досвідчені вчителі ніколи наперед не планують, кого будуть опитувати, тому лише зайшовши в клас і побачивши очі учнів, вони вирішують це питання. Зазначимо, що перевірку знань не можна розглядати окремо від навчальної діяльності. Сухомлинський вважав: «Перевірка знань - це частинка загального процесу навчання. Тому від того, яка культура педагогічного процесу, наскільки керованим є процес навчання залежить і посильність розумової праці школярів» [5, с. 148]. Важливим у цьому аспекті діяльності вчителя є те, що, плануючи навчальний матеріал, він повинен відкрити перед учнями непомітні на перший погляд причинно-наслідкові, часові, функціональні та інші зв'язки. Внаслідок цього збуджується інтерес, що породжує пізнавальну активність учнів та проявляється в запитаннях, які свідчать про стимул і бажання знати. Крім того, при організації навчально-пізнавальної діяльності обов'язково слід ураховувати самостійну роботу учнів.

Підтвердження цієї думки знаходимо у Б. Коротяєва, котрий стверджує, що основний шлях підняття пізнавальної діяльності на більш високий творчий рівень - це цілеспрямована робота вчителя під час навчання учнів цій активній пізнавальній діяльності, її основним пізнавальним елементам (розпізнавання явищ і предметів, їх описування, пояснення та перетворення). Автор чітко вказує на одну з основних, на його думку, функцій учителя - прогностичну. За допомогою цієї функції, її постійного врахування в процесі навчання учнів можна не лише звільнити час, що витрачається на лишню репродуктивну і стомлюючу діяльність, але й використати його для розвитку творчих здібностей учнів [1, с. 159]. Отже, ефективність розумової праці на уроці здебільшого залежить від того, як учитель уміє визначити співвідношення нового матеріалу із засвоєним раніше, наскільки переплітається вже вивчене з новим, адже нове засвоюється міцно лише тоді, коли тісно поєднується з уже знаним.

Одне з найважливіших виховних завдань учителя як наставника, зазначав В. Сухомлинський, - у процесі оволодіння знаннями кожна дитина має переживати почуття людської гідності та гордості. Учитель не лише відкриває світ перед учнем, але й утверджує дитину як активного творця, який відчуває гордість за свої успіхи, досягнення. Навчання відбувається в колективі, проте кожен свій крок на шляху пізнання учні роблять самостійно. Адже процес пізнання - глибоко індивідуальний та залежить не тільки від здібностей, але й від характеру дитини та багатьох інших умов, котрі досить часто є непомітними [4, с. 75].

Важливо зазначити, що процес пізнання та розумова праця мають гармонійно поєднуватися з працею рук. При цьому В. Сухомлинський довів, що коли підліток бере участь у створенні матеріальних благ, він стає повноцінним громадянином, духовно багатою особистістю, в той час як лінощі й байдужість до виконання своїх власних обов'язків серед молодих людей - результат безтурботного дитинства, позбавленого радості творчої праці [6]. Саме тут важливе місце посідає вчитель як наставник, який веде, підказує, вчить бачити, але не втручається в процес пізнавальної діяльності. У системі трудового виховання педагог вивів ряд принципів, які б допомагали вчителю-наставнику та тісно поєднувалися з провідними завданнями морального, розумового, естетичного та фізичного виховання дітей:

- єдність загального розвитку та трудового виховання;

- суспільно корисна спрямованість праці;

- безперервність праці і раннього залучення дітей до виробничої праці;

- творчий характер праці;

- розвиток індивідуальних здібностей;

- посильність праці [3, с. 347].

Звідси стає очевидним те, що як розумова праця, так і фізична сприяють розвитку особистості, її індивідуальних здібностей, розкривають творчий потенціал учня, а також допомагають адаптуватися до умов сьогодення. При цьому вчитель як наставник повинен уміло організувати та скерувати зусилля учня на досягнення поставленої мети, враховуючи гармонійне поєднання цих двох видів діяльності.

Бажання добре вчитися для кожної дитини - це закономірне людське бажання, яке має не лише виникати, а й розвиватися. Адже від того, як учень ставиться до навчання, успіхів та труднощів, що виникають під час засвоєння знань, та їх розв'язання залежить його формування як особистості. Варто згадати К. Ушинського, який писав, що дитина від природи не має душевної ліні, вона любить самостійну діяльність, хоче все робити сама [7, с. 536]. Саме тому найголовніше завдання вчителя - навчити учнів думати, спостерігати, розуміти, що саме є розумовою діяльністю та розвивати її. У процесі навчання кожен учень повинен пережити радість пізнання, яка і буде його рушійною силою в подальшому подоланні труднощів, що виникатимуть у нього.

Оскільки навчання є багатоаспектним і багатогранним процесом, то розуміння протиріч, внутрішніх рушійних сил пізнання є особливо актуальним завданням, яке учитель і намагається розв'язати. Перед ним постає питання механізму рушійної сили, що допоміг би найефективніше подати навчальний матеріал, а учневі - найкраще засвоїти його. Адже дія рушійної сили є обов'язковим чинником процесу пізнання, проте механізм цієї дії здебільшого непомітний, носить внутрішній характер та не завжди сприймається учнями. Тому вчитель має глибоко усвідомлювати сутність рушійної сили та механізм її дії, створювати ситуації стосовно конкретної навчальної теми з урахуванням означеного механізму.

За означенням А. Кузьмінського та В. Омеляненка, «рушійна сила процесу навчання - це результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь і навичок, з іншого», тому маємо “певне психологічне відчуття труднощів у розв'язанні поставлених завдань. Ця рушійна сила проявляється у підвищенні розумової активності (чому? як?) та спрямовується на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом знань, умінь та навичок із метою розв'язання поставленого завдання” [2, с. 93]. У зв'язку з цим процес навчання характеризується наявністю багатьох протиріч - зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних і об'єктивних, істотних та неістотних. Найбільше уваги слід приділяти внутрішнім протиріччям, адже вони збуджують психічні сили, які є рушієм навчальної діяльності учнів. Таким чином, у результаті дії механізму рушійної сили створюються оптимальні умови для інтелектуального розвитку особистості, оволодіння нею методами пізнавальної діяльності, формування пізнавальних мотивів навчання, а тому й забезпечення міцності знань.

Висновки. В. Сухомлинський намагався організувати таку навчально- виховну діяльність, в якій розумова праця вміло поєднувалася б із працею рук. Разом вони спонукатимуть учня до самостійної діяльності, розвитку пізнавальної активності і творчої ідентифікації - важливих супутників учителя у формуванні зрілої та самодостатньої особистості. Найголовніше завдання, яке повинен ставити вчитель, - навчити учнів учитися, розвивати в них почуття власної гідності, гордості за свої успіхи, творчої самореалізації. У процесі навчання учень повинен пережити радість пізнання, яка й буде його рушійною силою в подальшому подоланні труднощів, що виникатимуть у нього.

Учитель, знаючи, що тенденції суспільного, морального, інтелектуального й науково-технічного прогресу є досить складними, зобов'язаний проектувати багатогранні якості моральної особистості в її найскладніших аспектах та взаємозв'язках. Адже знання, освіченість і духовність учителя - це ті якості, що є необхідною складовою особистості (учителя) й упливають на формування гармонійного шкільного виховання, в якому необхідно забезпечити єдність морального, розумового, естетичного, емоційного становлення особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Коротяев Б. И. Учение - процесс творческий: кн. для учителя: из опыта работы / Б. И. Коротяев. - Изд. 2, доп. и испр. - М.: Просвещение, 1989. - 159 с.

2. Кузьмінський А. І. Педагогіка: підручник / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. - Вид. 3, випр. - К.: Знання - Прес, 2008. - С. 93-95.

3. Курлянд З. Н. Педагогіка: навчальний посібник / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, О. М. Яцій. - Х.: Одіссей, 2003. - С. 345-349.

4. Сухомлинский В. А. Дайте ребенку радость умственного труда, радость успеха в учении / В. А. Сухомлинский; сост. Е. С. Березняк // Молодому учителю: практ. руководство. - К. : Рад. школа, 1988. - С. 73-95.

5. Сухомлинский В. А. О руководстве умственным трудом школьников / В. А. Сухомлинский // Разговор с молодым директором школы. - М. : Просвещение, 1973. - С. 147-160.

6. Сухомлинский В. А. Павлышская средняя школа. Обобщение опыта учебно-воспитательной работы в сельской средней школе / В. А. Сухомлинский. - Изд. 2. - М. : Просвещение, 1979. - 393 с.

7. Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания / К. Д. Ушинский // Собр. соч. : в 11 т. - М. : АПН РСФСР, 1950. - Т. 9. - С. 536.

Размещено на Allbest.ru