Сутнісний зміст поняття "здоровий спосіб життя"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутнісний зміст поняття «здоровий спосіб життя»

В умовах економічної та екологічної кризи в Україні актуалізується проблема збереження і зміцнення здоров'я молодого покоління, яка сьогодні по праву посідає одне з провідних місць серед глобальних проблем, пов'язаних з подальшим існуванням людства як біологічного виду.

За даними статистики, значно збільшилася кількість дітей, які мають хронічні захворювання та функціональні відхилення стану здоров'я. Тільки кожна п'ята дитина є здоровою.

Саме тому серед актуальних проблем теорії і практики педагогіки одне з чільних місць займають питання, пов'язані з формуванням в учнів здорового способу життя та визначенням шляхів його забезпечення.

Висвітленню загальних питань реалізації валеологічного підходу, обґрунтуванню його системної ролі для педагогічної теорії і практики присвячені праці Г. Нагорної, Т. Грузєва, Т. Кульчицької, С. Горчака, Л. Сущенко.

У наукових розвідках Ю. Лісіцина, Р. Поташнюк, Л. Сущенко розкрито сутність педагогічних умов підготовки майбутніх учителів до формування окремих аспектів здорового способу життя; система валеологічних знань і вмінь (М. Лалонд), валеологічна компетентність (Д. Венедиктов, С. Волкова, О. Царік, Ю. Шадіметов), валеологічна підготовленість (А. Мудрик), теоретична і практична готовність (С. Свириденко) визнаються важливим результатом професійно-педагогічної підготовки.

Аналіз наукової літератури (зокрема, праць О. Савченко, Н. Бібік, В. Дивака, Т. Бойченко, С. Страшко), практичного досвіду загальної середньої і вищої освіти свідчать, що здоровий спосіб життя учнів усе частіше стає предметом психолого-педагогічних досліджень.

Мета статті - на основі аналізу наукової літератури розкрити сутність поняття «здоровий спосіб життя».

З метою уточнення змісту поняття «здоровий спосіб життя» звернемося до аналізу наявних у науковій літературі визначень.

Поняття «здоровий спосіб життя» людини було відоме ще з часів Стародавньої Індії, де було сформульовано поради щодо збереження здоров'я людини; у Стародавній Греції - Гіппократ пов'язував здоровий спосіб життя людини з її віком, з порою року, звичками, країною, місцевістю, будовою тіла і стверджував, що спосіб життя слід влаштовувати так, щоб протистояти природним явищам, бо тільки так досягається найкраще здоров'я [3; 4].

У наш час, сутність здорового способу життя науковці розглядають на підставі таких детермінант, як:

- умови здорової життєдіяльності (соціальні, побутові, фінансові тощо);

- форми життєдіяльності (активні, пасивні тощо);

- суб'єктивні (психологічні та фізіологічні) фактори життєдіяльності.

Характеризуючи сутність поняття здорового способу життя, в теорії зазначено ряд критеріїв, характерних для нього - це:

- гігієнічна обумовленість поведінки людини;

- фізіологічно оптимальний режим праці;

- достатня рухова активність;

- раціональне харчування;

- відмова від шкідливих звичок;

- корисні для особистості і суспільства форми дозвіллєвої активності.

Зокрема, у праці П. Отрощенка і В. Мовчанюка йдеться про те, що життєдіяльність людини базується на органічній єдності фізичного, психічного і соціального компонентів [8].

На думку І. Беха, здоровий спосіб життя людини виявляється у повноцінному виконанні нею соціальних функцій [2].

На гармонійній єдності фізіологічних, психічних і трудових функцій людини як уособленні здорового способу життя акцентує Н. Панкратьєва [10].

Здоров'я людини характеризується трьома основними аспектами - соматичним (грец. sота - тіло), психічним (грец. рsусhе - душа) і духовним (грец. nous - дух); здоровий спосіб життя - високою соціальною, трудовою, фізичною активністю; високою моральністю; виключенням шкідливих звичок, зокрема паління, переїдання, зловживання алкоголем тощо.

Проаналізуємо зміст і структуру складових здорового способу життя окремо.

Першою складовою є здоров'я людини. Поширеним є визначення здоров'я, прийняте Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), яка визначає його як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичного дефекту [6].

Т. Іванова під здоров'ям людини розуміє функціональний стан її організму, який забезпечує тривалість життя, фізичну і розумову працездатність, самопочуття і функцію відтворення здорових нащадків [5].

Як гармонійну єдність біологічних, психічних і трудових функцій, що зумовлює повноцінну необмежену участь людини в різних видах суспільної трудової діяльності інтерпретують сутність здоров'я С. Палій, В. Панін та Е. Стальков [9].

Згідно з поглядами Л. Сварковської, здоров'я - це динамічний стан збереження і розвитку біологічних, фізіологічних та психічних функцій людини, оптимальної працездатності і тривалої соціальної активності за максимальної тривалості активного життя [11].

Поняття здоров'я знайшло своє відображення в Концепції національного виховання, у якій зазначається, що здоров'я людини є здатністю зберігати згідно віку стійкість потоку сенсорної, вербальної та структурної інформації [7].

Відомий підхід, за якого поняття «здоров'я людини» розглядається як:

- здатність організму активно адаптуватись до умов навколишнього середовища, вільної взаємодії з ним на основі її біологічної, психологічної, духовної і соціальної сутності;

- відсутність хвороби;

- процес збереження і оптимального розвитку фізіологічних, біологічних і психічних функцій;

- здатність організму і особистості швидко і своєчасно пристосуватись, адаптуватись до соціально-психологічних і природно-екологічних умов, які постійно змінюються [4].

Ми погоджуємося з таким розумінням цього поняття й уточнюємо, що здоров'я є цілісним, системним явищем, яке виявляє себе в рівновазі взаємовідносин людини з навколишнім світом. Суб'єктивно здоров'я характеризується людиною через відчуття нею загального благополуччя, радості життя, працездатності, здатності до адаптації та опору.

Поведінка людини тісно пов'язана з факторами соціального і фізичного середовища, яке її оточує. Сучасне розуміння сутності умов, в яких формується здоров'я зумовило нову політику в галузі збереження здоров'я, в основу якої покладені, поряд з охороною та оздоровленням навколишнього середовища, утвердження здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя - це не тільки спеціальний вид діяльності, усвідомлений особистістю, спрямований на збереження, поліпшення свого здоров'я, а й організація всієї життєдіяльності людини.

Аналіз літературних джерел, що розкривають цю точку зору, дав змогу визначити якісні характеристики здорового способу життя людини. Зокрема це:

- висока соціальна, трудова, фізична активність;

- висока моральність;

- виключення шкідливих звичок.

Здоровий спосіб життя передбачає одночасне існування цих якісних характеристик. Адже будь-яка з них, за умов окремої реалізації, не дає результату, спрямованого на здоровий спосіб життя. Тобто за відсутності хоча б однієї з цих характеристик можна вести мову про нездоровий спосіб життя.

Наприклад, висока активність і висока моральність за наявності шкідливих звичок - нездоровий спосіб життя; відсутність шкідливих звичок і висока моральність при лінощах, пасивності - нездоровий спосіб життя; висока активність і відсутність шкідливих звичок за аморальної поведінки - здоровий спосіб життя.

Здоровий спосіб життя людини слугує об'єктивною підставою її здоров'я, що створюється і дотримується нею самостійно, суб'єктивно, за власною ініціативою і на підставі власних уявлень і цінностей.

Спосіб життя належить до провідних факторів, які формують здоров'я, фізичний і нервово-психічний розвиток дітей шкільного віку.

У людини немає більшої цінності ніж здоров'я. Здоров'я - це те, без чого людина не може бути щасливою, тому воно має посідати перше місце в ієрархії її потреб. Тому важливим у системі освіти є вивчення майбутніми вчителями та учнями школи основ валеології як:

- науки про здоровий спосіб життя людини;

- філософсько-світоглядної системи;

- системи практичної діяльності та оздоровчих технологій.

Валеологія забезпечує реалізацію таких завдань, як:

· ознайомлення учнів з принципами та закономірностями життєдіяльності людини;

· створення в учнів сталих мотиваційних установок на валеологічну поведінку і здоровий спосіб життя, збереження та зміцнення здоров'я;

· виховання в учнів усвідомлення, що людина є часткою природи і що стан її здоров'я формується і залежить від факторів і встановлення гармонійних взаємин із природою та суспільством;

· свідоме оволодіння учнями валеологічних знань, вміннями і навичками, застосування їх для формування, збереження і зміцнення індивідуального здоров'я.

Валеологічні знання, здобуті учнями в школі, дозволяють їм сформувати в себе свідоме, дбайливе ставлення до здоров'я як найважливішої людської цінності, як умови реалізації духовного, творчого й фізичного потенціалу особистості, як ефективного методу запобігання інфекційним, соматичним і психічним захворюванням, хворобам, що передаються статевим способом та СНІД, а також набути навичок безпечної життєдіяльності для запобігання травматизму, нещасним випадкам, здобути вміння першої медичної само- і взаємодопомоги в екстремальних умовах.

Валеологічне навчання учнів у закладах загальної середньої освіти сприяє отриманню ними спеціальних знань, умінь і навичок, необхідних для виховання валеологічного світогляду, поведінки та здорового способу життя як важливої умови й ефективного механізму формування, збереження чи зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров'я молодого покоління.

Валеологічна освіта включає три основні компоненти - пізнавальний, мотиваційний, практичний. Зокрема, пізнавальний компонент валеологічної освіти (цінності, символи, знання, уявлення, ідеї, світогляд) містить основні поняття курсу - здоров'я, культура здоров'я, здоровий спосіб життя, гігієна, хвороба, різні оздоровчі системи, основи гігієнічних знань, способи загартування, знання про негативний вплив паління, алкоголю, наркотиків тощо; мотиваційний компонент (потреби, інтереси, настанови, мотиви) формує в учнів розуміння необхідності вести здоровий спосіб життя, розвивати потребу систематично зміцнювати здоров'я; практичний компонент (практичні дії, звички, спосіб життя, оздоровчі технології) сприяє розвитку елементарних гігієнічних навичок, методів загартування, самомасажу тощо.

Основною метою валеологічної освіти й виховання учнів є формування в них валеологічного світогляду та поведінки, мотивацій, що забезпечують активне й свідоме залучення кожного до процесу збереження власного здоров'я. Валеологія як навчальний предмет являє собою систему наукових і емпіричних (народних) знань, умінь і практичних навичок, які необхідні для виховання валеологічного світогляду й поведінки, стійких мотивацій на здоровий спосіб життя й безпечну життєдіяльність.

Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими - фізичною, хімічною, енергетичною тощо; невід'ємною її властивістю є активність. Науковці визнають «життя» як процеси самовідновлення, системного управлінням, саморозвитку, фізичного і функціонального в діяльності живих істот та їх суспільних відношення; життя розглядається як послідовний упорядкований обмін речовин і енергії.

Спосіб життя як самостійна наукова категорія, що не тотожна образу життя, вперше була введена в науковий обіг К. Абульхановою-Славською. За її словами, сутність цього поняття полягає у виборі умов, напряму життя, у виборі тієї освіти, професії, які б максимально відповідали особливостям особистості людини, її бажанням, здібностям у побудові відповідної стратегії життя [1]. Спосіб життя відбиває і виражає тип життєдіяльності людей, що складається під впливом як об'єктивних умов, так і внутрішніх спонукальних сил. Він показує, які саме можливості закладені у способі життя і його об'єктивних умовах, реалізуються в життєдіяльності людини, і в якій формі. Це провідна ланка втілення соціальних можливостей людини у дійсність її життя.

Зокрема, важливим для нашого дослідження є розуміння відношення в системі «людина - життєве середовище», де людина є суб'єктом у цих відносинах, а життєве середовище - об'єктом. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває конкретна людина; воно складається з трьох компонентів: природного, соціального (соціально-політичного) та техногенного.

До природного середовища відносять повітря, земний грунт тощо; до соціального - форми спільної діяльності людей та єдність способу їхнього життя; до техногенного - житло, транспорт тощо.

Зокрема, у природному середовищі діють закони природного розвитку - фізичні, хімічні, геологічні, біологічні, астрономічні; у соціальному середовищі - закони людських відносин, де виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозуміння, конфліктні ситуації тощо; у техногенному середовищі - закони, що формуються людиною, як правило, в односторонньому порядку, без участі природи і є сукупністю досягнень суспільства.

Головною закономірністю створення і розвитку техногенного середовища є прагнення людини задовольнити свої потреби, які весь час зростають. Це інколи призводить до техногенних криз, до яких на сучасному етапі слід віднести проблеми екології, енергетики, води та інші.

Техногенне середовище в теорії поділено на побутове та виробниче.

Побутове середовище - це середовище, в якому проживає людина. Воно містить сукупність житлових будівель і споруд культурного і спортивного призначення, комунально-побутових організацій і установ.

Виробниче середовище - це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність - комплекс підприємств, установ, організацій, комунікацій, засобів транспорту тощо.

Оволодіння знаннями і навичками щодо даних середовищ, в яких постійно перебуває людина, забезпечує в сучасній освіті навчальна дисципліна з безпеки життєдіяльності, яка не є основною для вирішення спеціальних проблем безпеки, але вона забезпечує загальну освіту в галузі

Узагальнюючи результати теоретичного аналізу психолого-педагогічної і спеціальної літератури з проблеми дослідження, ми усвідомлюємо, що розуміння поняття «здоровий спосіб життя» лежить у розкритті змісту категорій «здоров'я», «життя» та «спосіб життя» і дозволяє трактувати проблему дослідження в контексті системного підходу.

Ми розглядаємо здоров'я людини як складну модель, яка включає: медичний, біомедичний, біосоціальний й ціннісно-соціальний аспекти; фізичну, психічну, соціальну і духовну сфери; спосіб життя людини - як стійку форму її соціального буття, яке складається з різноманітних способів і стилів життя, прояву особистості; здоровий спосіб життя - як стан здоров'я, фізичний розвиток та психоемоційний стан дітей шкільного віку, який є взаємопов'язаний і детермінуються відповідністю організації навчання і виховання в освітніх закладах функціональному стану та адаптаційним можливостям організму учнів. Здоров'я і здоровий спосіб життя на сучасному етапі розвитку суспільства потребують особливого інтегрованого підходу щодо підготовки майбутніх учителів до формування цих понять у молодших школярів.

Список використаних джерел

учень здоров'я виховання освітній

1. Альбуханова-Славская, К.А. Деятельность и психология личности / К.А. Альбуханова-Славская. - М.: Наука, 1980. - 337 с.

2. Бех І. Д. Особистісно орієнтоване виховання: наук.-метод. посібник / І. Д. Бех; Ін-т змісту і методів навч. МО України - К., 1998. - 204 с.

3. Энциклопедия семейного врача: в 2 кн. / А.С. Ефимов (отв. ред.); В.М. Анищенко, Г.Л. Апанасенко, А.А. Андрущук [и др.]. - К.: Здоров'я, 1995. - Кн. 2. - 671 с.

4. Этюды валеологии / В.П. Петленко, В.А. Ананьев, Д.Н. Давиденко (общ. ред.), Г.А. Хомутов; Санкт-Петербург. гос. техн. ун-т.; Балтийская пед. академия, Отд-ние валеологии и психофизиологии. - СПб., 2001. - 211 с.

5. Зязюн І. А. Гуманістична парадигма в освіті / І. А. Зязюн // Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф., 17-18 квітня 1996 р. / М-во освіти України; АПН України, Ін-т педагогіки і психології проф. освіти; ред. В.П. Андрущенко. - К., 1996. - Ч. 1: Нова парадигма вищої освіти. - С. 8-12.

6. Конвенція ООН про права дитини. - К.: Столиця, 1997. - 32 с.

7. Концепція національного виховання / Ін-т систем. досліджень освіти України; П.М. Щербань [та ін.] // Рідна школа. - №6. - 1995. - С. 18-25.

8. Отрощенко, П.Г. Хочу быть здоровым / П.Г. Отрощенко, [и др.]. - К.: Лыбидь, 1991. - 336 с.

9. Палий С.Г. Валеология - физиология процесса образования / С.Г. Палий, В.А. Панин, Е.А. Стальков // Валеология на рубеже тысячелетия. - Калининград: [б. и.], 1998. - С. 15-16, 21-22.

10. Панкратьева Н.В. Здоровье - социальная ценность: вопросы и ответы. - М.: Мысль, 1989. - 236 с.

11. Сварковська Л.А. Формування у дітей 5-6 років мотивації до занять фізичною культурою: дис…. канд. пед. наук: 13.00.08 / Л.А. Сварковська. - К., 2000. - 233 с.

Размещено на Allbest.ru