Формування професійної компетентності студентів вищих навчальних закладів у процесі вивчення безпеки життєдіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371.3

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

О.В. Кобилянський к.т. н. Вінницький національний технічний університет, доцент кафедри МБОПБЖ

Проаналізовано особливості поетапного викладання дисциплін циклу «Безпека життєдіяльності» за освітньо-професійною програмою підготовки менеджерів у вищих учбових закладах. Розглядаються особливості вивчення цих дисциплін студентами в процесі підготовки до професійної діяльності.

Ключові слова: безпека життєдіяльності, структура предмету, практична підготовка, компетентність.

життєдіяльність менеджер учбовий професійний

The features of the stage-by-stage teaching of disciplines of cycle are analyzed «Safety of vital functions» after educationally professional by the program of preparation of managers in higher educational establishments. The features of study of these disciplines are examined by students in the process of preparation to professional activity.

Keywords: safety of vital functions, structure of object, practical preparation, competence.

Проанализированы особенности поэтапного преподавания дисциплин цикла «Безопасность жизнедеятельности» по образовательно-профессиональной программе подготовки менеджеров в высших учебных заведениях. Рассматриваются особенности изучения этих дисциплин студентами в процессе подготовки к профессиональной деятельности.

Ключевые слова: безопасность жизнедеятельности, структура предмета, практическая подготовка, компетентность.

Постановка проблеми. Входження в постіндустріальне суспільство ХХІ століття з комплексом глобальних природних, антропогенних, соціально політичних та економічних проблем, які викликали на Землі глобальну системну кризу, що поставила людство на метод виживання, змінило погляди на місце людини у Всесвіті, на її виховання, освіту, світогляд. В цих умовах відбувається переорієнтація людства на сталий розвиток, який передбачає вирішення глобальних проблем і забезпечення подальшого прогресу.

Особливої гостроти ці проблеми набули в Україні, позаяк її економіка десятиліттями формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів народу, належного економічного моніторингу окремих регіонів.

Економічні проблеми в Україні значно ускладнюються тим, що вони нашаровуються на демографічну кризу, яка набула загрозливого характеру. Зараз в Україні кожна п'ята економічно активна особа - старша за 50 років, а кожна чотирнадцята - старша від працездатного віку. Також слід враховувати, що нині близько 20,5 млн. працівників утримують 15 млн. пенсіонерів та 11 млн. непрацюючих громадян [2, с. 4].

Останнім часом фахівці з питань охорони праці звертають увагу на необхідність підвищення безпеки життєдіяльності населення взагалі, без існуючого поділу на два окремі напрями: підвищення промислової безпеки та охорони праці на підприємствах і безпеки життєдіяльності у побуті. Це пов'язано, в першу чергу, з розвитком малого та середнього бізнесу, підприємств сімейного типу, розташованих по місцю проживання.

Відсутність тенденції до значного зниження травматизму за останні роки в основному пов'язана з постійною реорганізацією державних наглядових органів, невизначеністю уряду, профспілок та громадських організацій щодо безпеки життєдіяльності населення, складними економічно-соціальними умовами в державі тощо. Особливо неприваблива ситуація виникла з нормативною базою тому, що, по-перше, в Державному реєстрі міжгалузевих і галузевих нормативних актів з охорони праці їх зафіксовано понад 2 тисячі; по-друге, близько 90% чинних актів - більш ніж десятирічної давнини, а 80% - п'ятнадцятирічної [7, с. 6]. Це практично унеможливлює створення ефективної системи управління охороною праці на новостворених багатогалузевих виробництвах.

Аналіз останніх досліджень. Глибока фахова компетентність є одним із головних пріоритетів закладів освіти. Тому проблема формування професійної компетентності студентів перебуває у центрі уваги багатьох учених (І. Ящук, Г. Балл, С. Батишев, В. Маслова, Г. Гаукач та ін.). Українська професійна освіта починає використовувати поняття «компетентність» у тому сенсі, який пропонують європейські країни. Як показує аналіз, компетентність є системою життєвого та професійного досвіду людини; а компетенція виражає актуальну сферу застосування людського досвіду.

Саме системний підхід до розгляду фахової компетентності дозволяє дійти висновку про її інтегративну природу, яка не окреслюється вузько професійними межами, оскільки від сучасного фахівця вимагається постійне осмислення розмаїття соціально-економічних, побутових, виробничих проблем, адекватне та успішне розв'язання яких пов'язане із підготовкою у системі як фахових, так і суміжних галузей знань [1].

Всім відомо, що найсуттєвішими недоліками сучасної професійної підготовки спеціалістів є низький рівень самостійності, побоювання відповідальності щодо прийняття управлінських рішень, відсутність комунікабельності та навичок роботи в колективі. Професійні вимоги до сучасного фахівця потребують інноваційних підходів до його формування.

Мета статті полягає у розгляді формування професійної компетентності майбутніх менеджерів в процесі вивчення дисциплін циклу безпеки життєдіяльності.

Виклад основного матеріалу. Педагогіка керування, яка продовжує бути домінуючого у нашому суспільстві, дозволяє чітко планувати, контролювати і коректувати процес розвитку дитини, учня, студента, фахівця, незалежно від того, наскільки вони самі прийшли до усвідомлення цієї необхідності.

Так Закон України від 21 листопада 2002 р. № 229-IV визначає у якості суб'єктів лише роботодавця і працівника. Цілий розділ цього закону у складі дванадцяти статей присвячений організації охорони праці, створення і забезпечення роботодавцем функціонування системи управління охороною праці на підприємстві для створення належних умов праці на кожному робочому місці; обов'язки працівника щодо і комісії з питань охорони праці на підприємства; організація медичних оглядів і навчання з охорони праці; фінансування і регулювання охорони в колективному договорі; розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій тощо.

Але над роботодавцем і працівником збудована потужна система державного управління і нагляду та громадського контролю за охороною праці, особливості організації якої визначено двома розділами у складі теж дванадцяти статей. Державне управління здійснюють: Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, органи з питань радіаційної безпеки,, пожежної безпеки та гігієни праці. Громадський контроль за додержанням законодавства з охорони праці здійснюють професійні спілки. Їх об'єднання в особі своїх виборчих органів і представників. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль здійснює уповноважена працівниками особа.

У відповідності з Законом про охорону праці усі працівники підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Фонд соціального страхування в межах своїх повноважень по профілактиці нещасних випадків також перевіряє стан профілактичної роботи на підприємствах, бере участь у розслідуванні нещасних випадків тощо.

Як наслідок, ці структури частково беруть на себе й відповідальність за стан охорони праці на місцях, тому майже всі галузі промислового виробництва України пов'язані з впливом комплексу шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища. Загрозу здоров'ю працюючих становлять майже 10 тис. хімічних речовин, 50 факторів фізичного характеру й 200 факторів біологічного походження, які діють нерідко у поєднанні з важкою та напруженою працею. У несприятливих та шкідливих умовах працює 30% від усіх зайнятих у промисловості. Найбільше людей вимушені працювати у таких умовах у вугільній промисловості (65,7%), чорній (49,2%) та кольоровій (36,4%) металургії, електроенергетиці (33,1%).

За даними Міжнародної організації праці в країнах з ринковою економікою один смертельний нещасний випадок на протязі року припадає на 23,5 тис. працюючих, а в Україні - на 11 тисяч. Рівень ризику травмування та загибелі працівників вище ніж у Великій Британії у 8,5 разів, у Японії - 3 рази, Німеччині - 2 рази тощо.

Треба визнати, що в Україні підхід до вирішення проблеми виробничого травматизму, його запобігання істотно відрізняється від інших країн. Якщо в Україні на всіх рівнях травматизм визнається як подія, пов'язана в основному з людським фактором (до 80% від загальної кількості [7, с. 6]), і головним напрямом її запобігання є суворі вимоги відповідальності до осіб нагляду і виконавця робіт, то в країнах Євросоюзу такий підхід визнавався прийнятним до 60-х років минулого століття.

Була розроблена система загального управління безпекою TSМ (Total Safety Management), яка об'єднує заходи, орієнтовані на убезпечення як людей, так і процесів виробництва на основі міжнародних стандартів: ІSО 9000 (система управління якістю), ІSО 14000 (система управління навколишнім середовищем), ОНSАS 18000 (система управління безпекою та гігієною праці), SA 8000 (система соціальної відповідальності) і рекомендацій МОТ - ІLО ОSН 2001 (система охорони праці) [8, с. 13].

При її впровадженні на підприємствах удосконалювались технології, йшли модернізація існуючого обладнання та придбання нового, проводилось якісне навчання персоналу, вводилась погодинна оплата праці, поліпшувалися медичне обслуговування та виробничий побут. Це привело до зниження рівня виробничої небезпеки та шкідливостей, поліпшення морального клімату в колективі. Завданням роботодавця є безумовне виконання вимог щодо кожного робочого місця будь-яким способом, який є для нього найбільш сприятливим і економічно вигідним. У директивах з охорони праці не ставиться за мету жорстко нормувати конкретні показники чи параметри безпеки, а застосовуються загальні формулювання кінцевої мети, якої має досягти роботодавець. Наприклад, «будівлі, в яких розміщуються робочі місця, за своєю конструкцією та міцністю повинні відповідати характеру їх використання», «освітлення в робочих приміщеннях і у проходах повинно виконуватися таким чином, щоб воно не могло стати причиною нещасного випадку».

Такий підхід до вирішення проблеми, що розглядається, дав змогу знизити присутність людського фактора у виробничому травматизмі до 12-18% [9, с. 17].

Впровадження в Україні системи управління якістю на заміну системи управління охороною праці необхідно вважати одним із стратегічним напрямків роботи підприємства. На розроблення і впровадження цієї системи впливають: рівень підготовки персоналу, конкретні цілі, продукція, сировина і продукція яку постачають і виробляють, технологічні процеси, а також розмір та структура організації. Для поліпшення процесу управління якістю у нас в країні впроваджено стандарт ДСТУ ISO 9004-2001, який є тотожним перекладом міжнародного стандарту ISO 9004-2000. Вимоги до систем управління якістю, установлені в цьому державному стандарті, визначають вимоги до персоналу, який повинен бути компетентним, тобто мати належні освіту, професійну підготовку, кваліфікацію та досвід.

Таким чином, для підвищення ефективності роботи підприємство повинне: визначити необхідний рівень компетентності для персоналу, залученого до робіт, що впливають на якість продукції; забезпечувати обізнаність персоналу щодо доцільності та важливості своєї діяльності і щодо свого внеску в досягнення цілей у сфері якості; реєструвати дані щодо освіти, професійної підготовки, кваліфікації та досвіду.

З метою підвищення показників діяльності підприємства керівництво повинне забезпечувати, щоб виробниче середовище мало позитивний вплив на мотивацію, задоволеність та показники діяльності працівників. Створення належного виробничого середовища, тобто поєднання людських та матеріальних чинників, передбачає врахування багатьох факторів: методів творчої праці та можливості ширшого залучення працівників для реалізації їхнього потенціалу на підприємстві; вимог нормативних актів та інструкцій з охорони праці, включаючи користування засобами захисту; ергономіки; соціальних взаємовідносин; використання сучасного устаткування; дотримання вимог гігієнічної класифікації праці: параметрів мікроклімату, повітря робочої зони виробничого освітлення тощо.

Усвідомлення того, що проблеми у створенні безпечних умов життєдіяльності людини на даному етапі розвитку суспільства пов'язані з проблемами і суперечностями педагогіки керування стимулювало пошук моделі навчально-виховного процесу, яка б замінила авторитарну систему колективної відповідальності на особливий механізм міжособистої взаємодії. З позиції цієї парадигми виховання - це створення максимально сприятливих умов для розвитку особистості.

Педагогіка сприяння, в порівнянні з педагогікою керування, створює більш сприятливі умови для стимулювання активності дитини, учня, студента, працівника, розвитку їх самостійності, індивідуальності, освіти. Учень перетворюється в повноправного партнера вчителя, студент - викладача, працівник - роботодавця.

Забезпечити відповідний рівень підготовки фахівців дозволяє перехід вищих навчальних закладів на триместрову систему навчання, за якою два триместри являються теоретичними, а один -- виробничий. У Вінницькому національному технічному університеті (ВНТУ) на першому та другому курсах усі студенти паралельно із освоєнням основної програми навчання отримують одну із 18 робітничих професій в проекції на майбутні спеціальності, а на третьому курсі впродовж одного триместру працюють на робочих місцях підприємств та організацій різної форми власності відповідно до здобутої професії, з року в рік підвищуючи свою кваліфікацію [4, с. 132]. Таке поєднання навчання і виробництва є досить вдалим, так як дозволяє студентам реалізувати свої можливості, досягти поставленої мети, стати більш самостійною і незалежною людиною тощо. Завданням викладачів є стимулювання студентів до здобуття професійних навичок та досвіду не лише винагородою у вигляді високих оцінок, але й використовуючи інші мотиваційні та психологічні прийоми.

Викладання дисциплін циклу БЖД у ВНТУ при підготовці студентів за спеціальностями для напряму 0502 - «Менеджмент» здійснюється згідно вимог навчальних програм у наступній послідовності: бакалаврат: І курс - «Охорона праці в робочій професії» (при отриманні диплома кваліфікованого робітника), ІІІ-ІV курс - «Безпека життєдіяльності», ІV курс - «Основи охорони праці»; магістратура (інженерія) - «Охорона праці в галузі» і в процесі дипломного проектування. Згідно нормативних програм дисциплін «Основи охорони праці» і «Охорона праці в галузі» передбачено виконання лабораторних робіт.

Лабораторний практикум [5,6] дає можливість формування не лише інтересу до предмету, а й інтересу до майбутньої професії через включення до змісту лабораторних робіт дослідницьких завдань по аналізу умов праці на відповідність нормативним актам. Роботи виконуються у двох лабораторіях окремими підгрупами у складі трьох бригад за індивідуальним графіком для кожної із них. Таким чином, під час кожного лабораторного заняття аналізуються існуючі в цей час комплексні параметри умов праці (метеумови, освітленість, шум, вібрація тощо), чого неможливо досягти при «фронтальному» виконанні робіт. Моделюється виробнича ситуація за умови сумісної діяльності як окремих членів бригади, так і трудового колективу в цілому з керівником (викладачем). Якщо під час першого лабораторного заняття викладач змушений активно впливати на хід виконання роботи з залученням лаборанта, не зважаючи на проведення вступного заняття і домашню підготовку (загальнотеоретичну і підготовку схем і протоколів вимірювань для звіту по виконанню робіт), то під час наступних достатньо загального нагляду і невеличких консультацій.

Як показали дослідження, проведені у ВНТУ [3, c. 103], студентів IV курсу на відміну від І курсу вже не влаштовують прості лекції та розповіді а найбільш цікавою формою подання матеріалу стають дискусії.

На дискусію покладається певний обсяг завдань. Окрім набуття навичок вести конструктивний діалог, підвищувати культуру спілкування, дискусійні форми навчання передбачають формування таких умінь: висловлювати власну позицію, послідовно й доказово відстоювати свої погляди без побоювання помилитися; вміння наводити аргументацію на користь своєї думки; ставити запитання, коректно й етично подавати репліки, вступати до розмови та ін.

Загальний результат дискусійної технології полягає у набутті навичок самостійної роботи з різними джерелами інформації; формуванні умінь аналізувати і синтезувати отриману інформацію різної модальності з подальшим її узагальненням у вигляді власних висновків, пропозицій, що є необхідною умовою професійної компетентності.

Висновки

Отже, у сучасних умовах, коли від кваліфікації та ініціативи спеціаліста, його вміння організувати безпечні умови праці в процесі практичної діяльності залежить успіх справи, актуалізується питання професійної компетентності студентів, які здатні творчо мислити, реально впливати на ефективність виробничих процесів, уміло вирішувати економічні й управлінські ситуації, вміти мобілізувати колектив на виконання складних завдань, самостійно приймати вірні рішення та ін. Професійна компетентність є визначальною якістю особистості майбутнього фахівця економічного спрямування та характеризує рівень його інтеграції у середовище професійної діяльності.

Подальші дослідження повинні передбачати пошук оптимальних форм і методів навчально-виховного процесу по збільшенню практичної підготовки з використанням сучасної нормативної бази, розробку спеціальних технологій в межах кредитно-модульної системи формування професійної компетентності у майбутніх спеціалістів під час навчання у ВНЗ.

Список літератури

1. Дубасенюк О.А. Виховна діяльність педагога: досвід порівняльного дослідження / О.А. Дубасенюк. - Житомир, 2002. - 184 с.

2. Карнаух М. Г. Актуальні питання збереження здоров'я працюючого населення / М. Г. Карнаух // Соціальне партнерство. - 2007. - № 7-8. - С. 3-5.

3. Кобилянський О.В. Проблеми підготовки спеціалістів з безпеки життєдіяльності у вищих навчальних закладах / О.В. Кобилянський // Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2008. - № 4. - С. 99-104. - ISSN 1997-9266.

4. Небава І.М. Мотиваційні аспекти навчання студентів 1-3 курсів протягом робочих триместрів / І.М. Небава, Л.О. Нікіфорова // Вісник Вінницького політехнічного інституту. - 2008. - № 4. - С. 132-134. - ISSN 1997-9266.

5. Основи охорони праці: лаборат. практ. / Е.А. Бондаренко, В.А. Дрончак, О.В. Кобилянський та ін. - Вінниця: ВНТУ, 2007. - 68 с.

6. Охорона праці в галузі: лаборат. практ. / Е.А. Бондаренко, В.А. Дрончак, О.В. Кобилянський та ін. - Вінниця: ВНТУ, 2007. - 116 с.

7. Пайдасі О. Нагляд на користь державі / О. Пайдасі // Охорона праці. - 2006. - № 2. - С. 3-6.

8. Романчук А. О. Загальні принципи управління безпекою на підприємстві / А. О. Романчук // Безпека життєдіяльності. - 2006. - № 4. - С. 12-14.

9. Савченко І. Поведінка працівника - суб'єктивний фактор безпеки праці / І. Савченко // Охорона праці. - 2007. - № 1. - С. 16-18.

Размещено на Allbest.ru