Професійне навчання робітничим професіям: проблеми державного регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Професійне навчання робітничим професіям: проблеми державного регулювання

Насиченість виробничих процесів інформаційними технологіями, які відбуваються дуже швидкими темпами, розвиток сучасної техніки, вимагають не просто високого, а якісно нового рівня підготовки робітничих кадрів. Тому забезпечення професійної компетенції є головним завданням професійного навчання сучасних робітничих кадрів, їх «універсальність» і конкурентоспроможність на ринку праці, які відповідали б високим запитам роботодавців.

Брак кваліфікованих робітничих кадрів, їх відтік на зовнішні ринки праці є однією з проблем і реалій вітчизняної економіки. В зв'язку з цим, система професійно-технічної освіти вимагає радикального реформування, що забезпечує випереджувальне, неперервне підвищення кваліфікації робітників. Причина цього явища - не тільки вигідніші економічні умови, спад вітчизняного виробництва, але, на жаль, і відставання процесу реформування системи освіти від зростаючих потреб сучасного виробництва.

Проблемам професійного навчання постійно приділяють увагу українські вчені: О. Гонта, О. Грішнова, С. Дуднікова, Є. Дубініна, І. Каленюк, А. Колот, В. Коновалов, Е. Лібанова, Л. Лісогор, С. Мельник, І. Петрова, В. Савченко. Проте, незважаючи на масштабність і глибину наукових досліджень у цьому напрямі, недостатньо уваги приділяється питанням забезпечення якісної професійної підготовки робітничих професій.

У зв'язку з цим метою статті є визначення проблем розвитку професійного навчання робітничим професіям та надання рекомендацій щодо їх вдосконалення, зокрема вдосконалення мотивуючого впливу держави на розвиток системи професійного навчання робітничих кадрів.

Професійно-технічна освіта, як одна із важливих освітніх підсистем, є глибоко інтегрованою з виробництвом та сферою послуг і відіграє ключову роль у побудові конкурентоспроможної вітчизняної економіки.

Професійно-технічна освіта в Україні, в умовах незалежності, поступово, але неухильно рухається в напрямку системних реформ, які мають вивести її на якісно новий рівень, що в свою чергу, забезпечить ефективне використання її головної функції - підготовку високо кваліфікованих фахівців широкого профілю, соціально-адаптованих, здатних задовольнити вимоги економічних структур, а також упродовж усього життя самостійно здобувати та оновлювати вміння і знання, необхідні для повноцінної трудової діяльності.

На думку вітчизняних дослідників, реалізація програм професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації незайнятого населення дозволяє не тільки збалансувати інтереси роботодавців і шукачів роботи, а й зберегти наявні трудові ресурси на основі підвищення їх професійної і соціальної мобільності, недопущення поширення процесів маргіналізації, насамперед, серед молоді та жінок [1].

Зростання попиту на робітників високої кваліфікації і компетенції стає глобальним і вимагає постійних пошуків ефективних шляхів оптимізації підходів і методів їхньої професійної підготовки. Незважаючи на те, що шляхи пошуку у різних країнах дещо відрізняються, їх загальною метою є максимальна швидка підготовка фахівців з кваліфікацією широкого профілю, зорієнтованих на конкретні робочі місця. У робітників, і перш за все у молоді, повинна бути сформована кваліфікація, яка б дозволяла успішно конкурувати на ринку праці та задовольняла сучасні вимоги роботодавців. Її параметри сьогодні визначаються такими критеріями:

- кваліфікація робітників має широкий профіль і відповідає вимогам виробничих процесів конкретних технологій у виробництві та сфери послуг;

- кваліфікація підвищується у відповідності з розвитком техніки і технології;

- робітник на реальному робочому місці володіє необхідним комплексом знань у сфері менеджменту, соціальної психології, колективної співпраці тощо;

- робітник готовий до змін та інновацій.

Формування цих параметрів має розпочинатися в системі первинної освіти. Її зміст повинен базуватися на вимогах роботодавців до сучасних кваліфікацій, розпізнаванні перспективних кваліфікацій.

Сьогодні українські підприємства потребують висококваліфікованих газозварників, ливарників, токарів, слюсарів-інструментальників, фрезерувальників тощо. підстави для стверджень, що потреба у кваліфікованих робітниках у більшості регіонів України задовольняється не більше як 1/3. Такі дані дають вибіркові обстеження на підприємствах промисловості [2, С. 34]. Водночас, спостерігається суттєве скорочення учнів навчальних закладів, в середньому на 8 тис. учнів за рік; за період з 1995-го р. по 2010-й р. кількість учнів у ПТНЗ зменшилася на 121,7 тис. осіб, випуск кваліфікованих робітників - на 30 тис. осіб [3, С. 443].

Про надлишок робочої сили свідчить аналіз попиту і пропозиції на ринку праці, зокрема, кількість випускників ПТНЗ, зареєстрованих безробітними державною службою зайнятості, зросла з 2,6 тис. осіб у 2007 р. до 11 тис. осіб у 2010 р. [4, С. 186]. З рис. 1 видно, що у 2010 р. 69,9 тис. осіб за професійною групою «кваліфіковані робітники з інструментом» залишилися незатребуваними, тоді, як майже у 6 разів меншою (13,2 тис. осіб) виявилася кількісна потреба підприємств в таких працівниках. До речі, таку потребу, можна співставити із загальною кількістю випускників ПТНЗ, зареєстрованими в якості безробітних в цьому ж році.

Динаміка кількості безробітних серед випускників ПТНЗ і тенденції попиту та пропозиції на ринку праці стосовно кадрів кваліфікованих робітників. Джерело: [4, С. 183, 186]

З вище сказаного слідує, що на ринку праці відбувається кадровий дефіцит, а також незатребуваність частини випускників ПТНЗ. Слід відмітити, що не має гарантії щодо працевлаштування на гідне робоче місце за наявності професійно-технічної освіти. Адже, кожен третій, серед безробітних, має професійно-технічну освіту. Таку тенденцію спостерігаємо на протязі останніх 10 років: (наприклад, серед безробітних, зареєстрованих у 2010 р. (544,9 тис. осіб) таку освіту мали 34,6% або 188,5 тис. осіб). Тому з впевненістю можна сказати, що держава марно витрачала кошти на підготовку таких робітників, а потім вона ж знов витрачає кошти на виплату соціальної допомоги у зв'язку з безробіттям і подальше їх перенавчання за направленням служби зайнятості.

Такий стан справ підтверджує відсутність системного підходу до підготовки робітничих кадрів, який свідчить про дисбаланс у сфері підготовки робітничих кадрів, що спостерігається між обсягом та структурою попиту на робітничі кадри і обсягом та структурою їх пропозиції; між вимогами роботодавців до якості робочої сили і можливостями задоволення таких вимог. Залишаючись все ще потужною системою підготовки кадрів, профтехосвіта не в змозі швидко адаптуватися до структурних змін в економіці, коливань ринкового попиту, забезпечити кількісно-якісні вимоги роботодавців до підготовки робітників. Опитування експертів доводять, що частково задоволені якістю підготовки робітників лише 40% роботодавців, зокрема, підприємства машинобудування сьогодні відчувають гостру потребу у робітниках не 3-го розряду, як масово пропонують ПТНЗ, а 5-6 розрядів [2, С. 34].

Адже відомо, що формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів здійснюється Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством освіти, науки, молоді та спорту України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України разом з іншими державними замовниками, виходячи з реальних потреб держави у робітниках певних професій, урахуванням попиту регіональних ринків праці. Але формування даного замовлення не означає забезпечення можливостей його реалізації в умовах, коли ПТНЗ вимушені були перепрофілюватися у першу чергу на підготовку малозатратних професій і тих, які першочергово відповідають попиту населення, інтересам і очікуванням абітурієнтів та їх батьків, а не потребам роботодавців на сьогоднішній день. Механізму взаємодії між замовниками і виконавцями у сфері професійного навчання кадрів нині все ще не сформовано, внаслідок чого маємо деформації у підготовці кадрів, їх розподілі та використанні. Сьогодні ПТНЗ готують більш як утричі менше кадрів у розрахунку на 10 тис. населення, ніж у вищих навчальних закладах, про що говорять дані державної служби статистики України, тоді як попит ринку праці упродовж 2000-2010 рр. більш як на 60-70% орієнтований на робітничі професії і менш як на 30% - на фахівців з дипломами вищої школи [3, С. 330, 443, 444, 446; 4, С. 183].

Нині профтехосвіта перебуває на роздоріжжі, до старих проблем додалися нові. Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України не спроможне їх розв'язати без належної підтримки з боку держави і громадськості. Зруйновано не тільки зв'язок переважної більшості професійних технічних навчальних закладів з базовими підприємствами, але й їх навчально-матеріальну базу. Обсяги фінансування професійно-технічної освіти зменшилися внаслідок зміни форм власності підприємств та розвалу планової економіки. За радянських часів близько 40-50% фінансування профтехучилищ здійснювалося базовими підприємствами, галузевими міністерствами й відомствами. В сучасних умовах розвитку країни жодне підприємство не обтяжує себе утриманням закладів профтехосвіти. Оскільки практично вся діяльність цих закладів фінансується з державного бюджету, грошей хронічно не вистачає і ефективність такої освіти постійно знижується [5].

Вважаємо, що такий стан речей у сфері навчання та підвищення кваліфікації унеможливлює реалізацію завдань модернізації економіки та підвищення її конкурентоспроможності, адже рух в інформаційне суспільство потребує готовності майбутніх робітників, фахівців, керівників працювати на сучасному обладнанні, з новими технологіями, упроваджувати інновації тощо. Масова неготовність працівників до таких завдань може надалі призвести до масової неконкурентоспроможності вітчизняних найманих працівників, які втратять як наявні, так і модернізовані робочі місця, не витримавши конкуренції з іноземними працівниками.

Протиріччя між потребами модернізації вітчизняних підприємств і нестачею кадрів професійних робітників, висококваліфікованих інженерів, фахівців-представників новітніх видів діяльності (такі сотнями з'являються у світі щорічно), погіршенням якості підготовки - усе це неодмінно накладає негативний відбиток на соціально-трудові відносини, оскільки гальмує реалізацію головних економічних інтересів соціальних партнерів у сфері праці, передусім, заважає отримувати бажаний дохід. З нашої точки зору, наявні переваги в освіті кадрів Україна швидко втрачатиме за умов відсутності системи безперервного навчання найманих працівників. Наслідком такої ситуації стає перетворення України в «постачальника» дешевої робочої сили для країн Європи та інших розвинених держав світу.

Посилення мотивації роботодавців до професійного навчання робітничих кадрів може бути забезпечено створенням Фонду професійного навчання, фінансування якого відбуватиметься за рахунок відрахувань 0,1% внесків із заробітної плати працівників та 0,5% внесків з фондів роботодавців. Управління цим Фондом здійснюватиметься соціальними партнерами на паритетних засадах. До функцій Фонду професійного навчання належатиме надання безвідсоткових кредитів на організацію професійного навчання працівників тих підприємств, які сплачують внески у цей фонд.

Застосування системи пільг і бонусів може стимулювати роботодавців до професійного розвитку робітничих кадрів. Водночас слід зазначити, що навчання персоналу на власній матеріально-технічній базі забезпечуватиме підприємству право на отримання щорічної субсидії на розвиток персоналу.

Підготовка кадрів безпосередньо на виробництві, на існуючій матеріально-технічній базі та за участю кваліфікованих майстрів-наставників виробничників залишається ресурсом вирішення кадрових проблем підприємства. Однак отримання сертифікату по закінченню курсу навчання, що дозволяє робітнику працювати за фахом лише на цьому підприємстві, суттєво обмежує можливості працевлаштування на інших підприємствах. Це підтверджує можливість застосування зарубіжного досвіду «сертифікації знань», який передбачає можливість видачі працівникам сертифікат після проходження професійного навчання працівників безпосередньо на виробництві. Цей сертифікат підтверджується у ході атестації Незалежної кваліфікаційної комісії, та передбачає видачу сертифікату державного зразку, що визнається іншими підприємствами.

Посилення мотивації роботодавців до професійного навчання робітничих кадрів передбачає активізацію розвитку соціального діалогу на макро, мезо - та мікрорівнях. Залучення соціальних партнерів до організації та здійснення контролю за якістю професійного навчання може бути забезпечено на основі:

- включення умов організації та проходження навчання до колективного договору на національному, галузевому рівнях і на рівні підприємств;

- забезпечення участі в процедурі оцінювання та сертифікації знань, отриманих у ході навчального процесу;

- надання оплачуваної відпустки для підготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів [6].

Незалежно від кризової ситуації слід розуміти, що надалі перспективи інноваційного розвитку означатимуть більший попит на кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників, здатних до інновацій. Тому варто мати на увазі необхідність особливої турботи про цю категорію персоналу. Виходом з такої ситуації має бути організація масового перенавчання працівників в інтересах підвищення їхньої конкурентоспроможності й створення модернізованих робочих місць, яким притаманна більш висока оплата праці й привабливі умови праці.

Одним з основних кроків, що дозволяють подолати цю тенденцію, є внесення змін в законодавчу базу професійно-технічної освіти, зокрема, розробка, затвердження і впровадження Державних стандартів на робітничі професії.

Література

навчання робітничий професійний державний

1. Капченко Р.Л. Інновації у професійному навчанні - засіб формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери / Р.Л. Капченко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. nbuv.gov.ua/portal/natural

2. Гнибіденко І.Ф. Трудовий потенціал промисловості - основа економічної безпеки України / Проблема ефективного використання та професійно-технічної підготовки кадрів промислового сектору економіки України. Доповіді між нар. наук.-практ. конф., м. Київ, 28-29 листопада 2007 р. У двох томах. - К.: РВПС України, 2008. - Т.1. - С. 32 - 40.

3. Статистичний щорічник України за 2010 рік // Державна служба статистики України, К.: ТОВ «Август Трейд»».-К., 2011. - 559 с.

4. Економічна активність України 2010: Статист. збірник / Державна служба статистики України, К.: Держаналітінформ, 2011. - 207 с.

5. Бахтін М.І. Організаційно-технічні аспекти підготовки сучасних робітничих кадрів: історія і сучасність // [Електронний ресурс] / М.І. Бахтін // Режим доступу: http://www.filosof.com.ua/jornel/M_59/Bahtin.pdf

6. Орлова А.А. Стимулювання розвитку системи професійного навчання робітничих кадрів в Україні [Електронний ресурс] / А.А. Орлова // Ефективна економіка. Ї 2012. Ї №11. Ї Режим доступу: http://www.economy.nayka.com. ua/index.php? operation=1&iid=1572

Размещено на Allbest.ru