Важковиховуваність як педагогічна проблема

Таким чином, найважливішою умовою успішного здійснення індивідуального підходу є віра педагога в можливість виправлення важковиховуваного. Без оптимістичної гіпотези (треба лише знайти шлях до розкриття потенціальних можливостей учня) неможлива ніяка робота з перевиховання. Довіра до дитини, віра в те, що в неї є багато позитивного, викликає бажання стати такою, виправдати довіру.

Отже, основою в перевихованні є опора на позитивне. Виставлення назовні недоліків учня в надії, що він зможе критично оцінити свою поведінку і змінити її, може лише уразити самолюбство дитини, принизити почуття власної гідності.

Опора на позитивне передбачає активізацію найважливішого, особисто значимого, найчутливішої ланки у складній системі життєвої мети та інтересів, стосунків і почуттів підлітка (наприклад, любові до своєї сім'ї, бажання бути не гіршим за інших, позбавитися від відчуття своєї не виправності, завоювати визнання однокласників, займатися улюбленою справою, оволодіти якоюсь майстерністю тощо). Таке життєво важливе, болюче необхідно знайти у кожного важковиховуваного. Це основа, на якій можна будувати виховний процес.

У виховній роботі з важковиховуваними підлітками важливим моментом є також необхідність пробудження в їхній свідомості почуття розкаяння в тому, що вони скоїли, щирого засудження свого вчинку. Викликає віру у власні сили, у можливість позбутися власних недоліків і прискорює процес перевиховання важковиховуваних проектування, формування, закріплення всього позитивного, що є у підлітку.

Індивідуальна виховна робота з важковиховуваними учнями потребує від класного керівника додержання ряду принципів. По-перше, вимоги, завдання навчального чи виховного характеру, які ставляться перед школярами, повинні бути посильними для кожного конкретного учня. Тобто, щоб виконати якусь роботу, він повинен мобілізувати позитивні якості особистості, свої знання й уміння. І порівнювати успіхи важковиховуваного необхідно з його досвідом, а не з досвідом, успіхами інших дітей. По-друге, у роботі з важковиховуваними потрібні поступовість, деталізація завдань, бо не завжди учень може відразу ж виконати вимоги, які перед ним ставляться.

Поступово такі завдання ускладнюються: учень, переконавшись, що вимоги можна виконати, починає вірити у свої сили, у нього з'являється готовність до виконання складніших завдань. Ускладнення завдань повинно бути спрямоване на подальший розвиток особистості, використання її позитивних потенційних можливостей. При цьому потрібно систематично контролювати виконання поставлених перед учнем навчальних, трудових завдань, його поведінку; своєчасно оцінювати досягнуті успіхи; доброзичливо допомагати долати труднощі. І обов'язково всі засоби заохочення (й покарання) повинні бути об'єктивними, об'єктивність має бути зрозумілою, добре роз'ясненою кожному учневі. «Справжній майстер виховання і спонукає, і примушує, але все робить так, що в дитячому серці ніколи не згасає цей дорогоцінний вогник - бажання бути хорошою», - підкреслював В.О. Сухомлинський.

Слід звернути увагу до деяких груп важковиховуваних учнів, які потребують особливої турботи з боку педагогів, спільної роботи з сім'єю. Насамперед це педагогічно занедбані учні. Такі підлітки з раннього дитинства не дістали потрібного виховання в сім'ї, не навчились правильному спілкуватися з батьками та дорослими, внаслідок чого для них характерний при психічному і фізичному здоров'ї чітко виявлений низький рівень морального розвитку, брак навичок гарної поведінки.

Дуже важливо в роботі з ними створювати в класі спокійну обстановку, щоб не травмувати невдачами в навчанні. Цьому допомагає і встановлення близького контакту вчителя з підлітками, що сприяє формуванню позитивного ставлення до педагогів і навчання в цілому.

3.3 Взаємодія школи та сім'ї

Успішне залучення важковиховуваних підлітків до різних видів діяльності як необхідний фактор корекції їхньої життєвої позиції можливе лише у тісній взаємодії шкільного й сімейного виховання. Саме в сім'ї починається формування особистості дитини, її моральних якостей, у сім'ї вона проводить і більшу частину свого часу. Тому весь сімейний мікроклімат, атмосфера життя в рідному домі, морально-культурний та освітній рівень батьків, їхнє ставлення до своїх трудових, громадських, батьківських, домашніх обов'язків, життєві плани та прагнення, характер взаємин між батьками, батьками й дітьми, ставлення до інших людей, сімейні традиції тощо мають найважливіше значення у формуванні особистості дитини. Саме сім'я може повніше забезпечити адаптацію дитини у складних суспільних зв'язках і взаєминах, бо в ній є найкращі можливості для врахування індивідуальних особливостей, розкриття потенціальних можливостей особистості.

Чуйність і турбота батьків у взаєминах, раціональні способи розв'язання проблем і конфліктів створюють сприятливі умови для виховання дітей. Саме в таких сім'ях діти набувають душевної рівноваги, здатності правильно реагувати на вимоги навколишніх і відповідно їх виконувати.

Дослідження показують: коли сім'я є для дитини прикладом для наслідування життєвих правил і установок, якщо взаємини базуються на повазі до особистості дитини, віри в її розумові й моральні можливості, у таких сім'ях діти прагнуть до спілкування з батьками, діляться з ними своїми думками й переживаннями, бо знають, що знайдуть розуміння і підтримку, справедливу й доброзичливу оцінку своїх вчинків. Н.К. Крупська підкреслювала: «Якщо члени сім'ї - люди чутливі, чуйні, якщо в них широкі громадські інтереси, якщо праця об'єднує сім'ю в дружню спілку, сім'я буде мати добрий вплив на дитину».

У сім'ях, де складаються несприятливі умови для виховання дитини, порушується весь процес її соціалізації, ускладнюється засвоєння норм і правил поведінки, що негативно впливає на навчальну діяльність, відбивається на морально-вольових якостях особистості, створює потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, позбавляє можливості розвивати творчі, інтелектуальні здібності, нормально спілкуватися з дорослими, однолітками. У такій ситуації становлення життєвої позиції підлітка нерідко потрапляє під суперечливий вплив сім'ї та школи, що сприяє формуванню таких негативних рис, як моральної стійкості, пасивності, байдужості, душевної спустошеності тощо.

Основна спрямованість роботи школи з батьками - констатація, що сім'я не справляється з вихованням. Основний вид роботи з батьками важковиховуваних - це засудження поведінки таких учнів на батьківських зборах, під час індивідуальних бесід з батьками. Громадськість, виробничі колективи також залучаються до роботи з цими батьками епізодично або на тому етапі, коли школа вже не може вплинути на них.

Велику роботу необхідно проводити класному керівникові з сім'ями важковиховуваних з метою забезпечення нормального становища дітей у сім'ї, надання допомоги батькам у налагодженні, організації правильного спілкування з дітьми, ліквідація непорозумінь та конфліктів. Адже нормальне спілкування між батьками й дітьми в родині - також одна з необхідних умов у корекції життєвої позиції важковиховуваних.

Слід роз'яснити батькам, що в основі їхнього взаєморозуміння з дітьми лежить доброзичливість у ставленні до дитини, намагання зрозуміти її, врахування її вікових та індивідуальних особливостей, конкретних умов виховання, неприпустимість грубості, неповаги у ставленні до дитини.

Однією з умов встановлення позитивних між особових взаємин між батьками й дітьми в сім'ї, як зазначають вчені - соціологи, психологи, - є високий рівень взаємної поінформованості про інтереси, потреби, настрій, переживання, турботи, удачі та невдачі, коло читання, особливості спілкування з друзями, вільний час тощо. Тому робота класного керівника з родинами важковиховуваних повинна бути спрямована на роз'яснювання батькам необхідності такої поінформованості, яка допоможе позбутися байдужості в ставленні між батьками і дітьми, непорозумінь, образ, недовіри. Високий рівень взаєморозуміння між батьками та дітьми породжує увагу, довіру, доброзичливість.

Встановленню контактів із батьками важковиховуваних учнів сприяє активне залучення батьків до активної рівноправної (з учителями та учнями) участі у розв'язанні багатьох шкільних справ, громадської діяльності в школі. Зокрема, до організації та проведення екскурсій, керівництва гуртками, участі в різних рейдах, комісіях тощо. Чим більшу кількість батьків залучати до активної допомоги школі, тим більшим буде успіх.

Висновки

важковиховуваність учень педагогічний

Проблема важковиховуваності у дітей є актуальною проблемою для нашого суспільства, яку потрібно вирішувати на соціальному, психологічному, родинному, педагогічному рівнях. Протиріччя, що мають місце в період демократизації суспільного життя, недоліки сімейного і шкільного виховання, значне скорочення позашкільних закладів призводять до збільшення кількості учнів, чия поведінка виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм. Усе це зумовлює необхідність корекції важковиховуваності та індивідуального підходу у роботі з важкими учнями.

Перевиховання «важких» підлітків - один з напрямків профілактичної роботи у боротьбі з правопорушеннями неповнолітніх.

Вивчення проблеми перевиховання педагогічно занедбаних підлітків показує, що її розв'язання залежить від таких умов:

· знання індивідуальних особливостей важковиховуваного підлітка;

· вміння використати позитивні якості підлітка, вплив громадської думки на нього; взаємовідносин вихованця в сім'ї;

· налагодження доброзичливих стосунків важковиховуваного з батьками, вчителями, ровесниками;

· залучення педагогічно занедбаного учня до самовиховання, вдосконалення своєї особистості;

· озброєння педагогів, батьків, представників громадськості методами і прийомами перевиховання, вміння користуватися ними в конкретній життєвій ситуації;

· комплексний підхід до виховання педагогічно занедбаних дітей школи, сім'ї і громадськості.

Аналіз педагогічної, соціологічно-психологічної літератури дав змогу визначити сутність важковиховуваності як соціально-психологічного та педагогічного явища, категорії важковиховуваності, з'ясувати причини появи дітей з девіантною поведінкою, роль сім'ї у формуванні особистості, виділити низку поглядів вчених з психології та педагогіки на дану проблему.

Багато вітчизняних дослідників відзначали, що сім'я є тим середовищем, в якому дитина отримує почуттєвий досвід. Для душевного стану і спокою дітей важливим є любов батьків, їх відношення до дітей та як вони самі ставляться до батьків. Педагоги та психологи, які мають досвід у спілкуванні з важкими дітьми, знають, як важко похитнути їх віру в те, що нікому нема до них діла, що дорослі бажають їм тільки поганого.

Кожна з причин, що викликає занедбаність школяра в процесі навчання відображає певні підходи щодо її подолання. Тому й знання конкретних причин сприятиме ефективній організації навчання з врахуванням ступеня педагогічної занедбаності. Чимало уваги в педагогічній літературі звернено щодо використання індивідуального підходу у подоланні педагогічної занедбаності. Важливо відзначити, що схильність до поведінки з відхиленням залежить від наявності певних особистісних якостей особистості учня, до яких належать агресивність, тривожність, відсутність або слабкість вольового контролю емоцій, невідповідальність, демонстративність. Таким чином, можна сказати, що така найважливіша властивість особистості як самооцінка, розвивається відповідно до внутрішніх властивостей особистості і її сфер соціалізації, опосередкуючи відношення людей до індивідуума й одночасно будучи наслідком їхніх відносин до даної особистості.

Перевиховання важковиховуваних підлітків - важлива соціальна проблема. Від її правильного розв'язання залежить, чи включиться дитина до корекції своєї «важкої» поведінки. Перед школою стоїть важливе завдання - здійснювати ідейно-політичне і моральне виховання всіх учнів, у тому числі важковиховуваних підлітків. Рівень розвитку нашого суспільства, досягнення психолого - педагогічної науки, досвід виховання у сім'ї і школі забезпечує можливість справитися з цим завданням, якщо роботі надати цілісного, систематичного, цілеспрямованого характеру. Важливим є врахування, у процесі роботи, характерологічних і психологічних якостей дитини.

Список використаної літератури

1. Волошина О.В. Основи корекційної педагогіки: довідник. 2012. - 147 с.

2. Завацька Л.М. Технології професійної діяльності соціального педагога: навч. посібник. 2008. - 234 с.

3. Зайцева З.Г. Школа та важковиховувані підлітки: книга для вчителя. 1991. - 78 с.

4. Пєтухова Є.І. Запобігання відхиленням у поведінці школярів: метод. посібник. 1992. - 143 с.

5. Каплінський В.В. Основи виховної діяльності вчителя фізичної культури: навч. посібник. 2014. - 164-194 с.

6. Кочетов А.И. Мастерство перевоспитания. 1981. - 159 с.

7. Кочетов А.И. Работа с трудными детьми: книга для учителей. 1986. - 160 с.

8. Софій Н., Єрмаков І. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: наук.-метод. збірник. 2000. - 336 с.

9. Некрасова І.М. Психологія і педагогіка проблемних підлітків Ч. 3. 2011. - 80 с.

10. Некрасова І.М. Психологія і педагогіка проблемних підлітків Ч. 2. 2010. - 64 с.

11. Некрасова І.М. Психологія і педагогіка проблемних підлітків Ч. 1. 2010. - 92 с.

12. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: навч. метод. посібник з додатками. 1996. - 352 с.

13. 378/ П32 Підготовка студента до роботи класним керівником. 1978. - 69 с.

14. 15/П86 Психологія: республіканський наук.-метод. збірник. 1984. - 120 с.

15. 158.015/П86 Психологические проблемы предупреждения педагогической запущенности и правонарушений несовершеннолетних. 1982. - 175 с.

16. Зюбин Л.М. Психолого-педагогический аспект правового воспитания учащихся профтехучилищ и роботы с трудными подростками. 1976. - 63 с.

17. Соловейчик С.Л. Час ученичества. 1972. - 256 с.

18. Сорока-Росинский В.Н. Педагогические сочинения. 1991. - 240 с.

19. Сорочинська В. Є. Організація роботи соціального педагога: навч.-метод. посібник. 2003. - 198 с.

20. Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. 1981. - 102 с.

21. Холковська І.Л. Методика виховної роботи: практикум. 2013. - 208 с.

22. Холковська І.Л. Методика виховної роботи: курс лекцій. 2013. - 192 с.

23. Холковська І.Л. Робота з важковиховуваними в таборі. 2001. - 54 с.

24. Штифурак В.С. Виховна робота з важковиховуваними дітьми. 2003. - 3-45 с.

25. Штифурак В.С. Психологічні основи подолання дитячої важковиховуваності: навч.-метод. посібник. 2012. - 215 с.

Размещено на Allbest.ru