Особливості організації самостійної роботи студентів при вивченні безпеки життєдіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371.3

Особливості організації самостійної роботи студентів при вивченні безпеки життєдіяльності

О.В. Кобилянський

Утвердження ринкових відносин, зміна соціально-економічних умов розвитку суспільства, науково-технічний прогрес постійно підвищують вимоги до рівня підготовки випускників вищої школи по створенню на виробництві нешкідливих та безпечних умов праці. Професійне здоров'я є одним з інформативних показників стану суспільного здоров'я, яке чутливо реагує не тільки на соціально-економічні зміни, якість життя, але й на умови праці. Законом України № 137-V від 14.09.2006 р. була ратифікована переглянута Європейська соціальна хартія, стаття 3 якої передбачає поліпшення охорони праці і виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам та травматизму, що виникають внаслідок виробничої діяльності, пов'язані з нею або мають місце у процесі її здійснення, зокрема шляхом мінімізації причин виникнення ризиків на виробництві.

Дотепер на законодавчому рівні в Україні не впроваджено механізм економічної зацікавленості роботодавця у створенні безпечних умов праці. В нашій країні стан виробничого травматизму, відшкодування збитків від якого здійснюється на державному рівні, взагалі не впливає на економічні показники підприємства, організацій. На сучасному етапі майже всі галузі промислового виробництва України пов'язані з впливом комплексу шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища. Загрозу здоров'ю працюючих становлять майже 10 тис. хімічних речовин, 50 факторів фізичного характеру й 200 факторів біологічного походження, які діють нерідко у поєднанні з важкою та напруженою працею. У несприятливих та шкідливих умовах працює 30% від усіх зайнятих у промисловості. Найбільше людей вимушені працювати у таких умовах у вугільній промисловості (65,7%), чорній (49,2%) та кольоровій (36,4%) металургії, електроенергетиці (33,1%).

В результаті такого державного підходу викладання дисциплін циклу безпеки життєдіяльності здійснюється за застарілими програмами, посібниками та законодавчо-нормативною базою, які не враховують сучасні реалії, тому умови праці практично не покращуються і є неприпустимими для європейської країни.

Метою статті є дослідження проблем по організації самостійної роботи студентів в процесі вивчення безпеки життєдіяльності при підготовці фахівців економічного профілю.

Спільним наказом Міністра освіти і науки та Начальника штабу-заступника начальника ЦО України № 182/200 від 20 липня 1995 р. була введена до навчальної програми усіх ВНЗ України обов'язкова дисципліна «Безпека життєдіяльності», яка складалась з двох частин: «БЖД» - для підготовки бакалаврів; «Цивільна оборона» - для підготовки фахівців і магістрів загальнотехнічних, будівельних, транспортних, економічних і подібних спеціальностей.

Викладання дисципліни БЖД для підготовки бакалаврів було передбачено у 2-7 семестрах на вибір вищого навчального закладу. Вона складалась з двох розділів: «Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва й побуту» та «Безпека життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій». У розділі безпеки життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва й побуту розглядаються питання: середовище проживання людини; небезпечні і шкідливі фактори середовища проживання; виробниче середовище; а у розділі безпеки життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій: надзвичайні ситуації мирного та воєнного часу та їхній вплив на життєдіяльність населення; оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях; захист населення у надзвичайних ситуаціях; стійкість роботи промислових об'єктів у надзвичайнім ситуаціях; ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій; правові, нормативно-технічні й організаційні основи забезпечення безпеки життєдіяльності.

Викладання дисципліни «Цивільна оборона» заплановано у 9 семестрі у відповідності із спеціальністю. Складається із питань:цивільна оборона у сучасних умовах; надзвичайні ситуації мирного і воєнного часів та їх вплив на життєдіяльність людей; оцінка обстановки у надзвичайних ситуаціях; захист населення в надзвичайних ситуаціях.

Як видно із змісту програми цієї дисципліни, вона практично не відрізняється від змісту розділу безпеки життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій, що дало можливість до даного часу пропонувати створити єдину програму з дисциплін БЖД та «Цивільна оборона»

У 1999 році на виконання наказу № 420 була видана Програма нормативної дисципліни "Безпека життєдіяльності" для вищих закладів освіти, затверджена Міністром освіти України від 04.12.98 p.

БЖД є інтегрованою дисципліною гуманітарно-технічного спрямування, яка узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категорійний, теоретичний і методологічний апарат, необхідний для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивчають конкретні небезпеки і способи захисту від них.

Програмою передбачено сформувати такі знання та уміння студентів за дисципліною "Безпека життєдіяльності":

- ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їхній вид, визначати просторові та часові координата, величину та ймовірність їх прояву;

- визначати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори, що зумовлені джерелами цих небезпек;

- прогнозувати можливість і наслідки впливу небезпечних та шкідливих чинників на організм людини, а вражаючих чинників на безпеку системи "людина - життєве середовище" тощо.

Міністр освіти і науки України 31 серпня 1997 року затвердив навчальну програму нормативної дисципліни «Основи охорони праці», яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності.

Окрема навчальна програма нормативної дисципліни «Цивільна оборона» за цей час не затверджувалась і її зміст не коригувався.

Наказом МОН України від 07.06.06 № 444 для напряму 0501-«Економіка і підприємництво» було об'єднано три неузгоджених між собою курси: «Охорона праці», «Безпека життєдіяльності» та «Цивільна оборона» на модульному принципі під єдиною назвою БЖД, що призвело до повторів питань, що вивчаються, в різних модулях. Крім того, її викладання передбачено у першому семестрі першого курсу, коли у студентів відсутня достатня фахова підготовка і не викладаються дисципліни фахового спрямування, в основу яких покладені положення з БЖД. Таким чином, основна мета дисципліни «…сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій» безпосередньо під час її вивчення не досягається. Розглянемо можливості студентів досягти цієї мети самостійно, отримавши необхідні базові знання по ідентифікації небезпек та визначенню основних небезпечних та шкідливих факторів.

Ця освітньо-професійна програма, за якою здійснюється підготовка економістів у Тернопільському національному економічному університеті (ТНЕУ), передбачає вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» (144 год./4 кред.) в циклі гуманітарної підготовки (2160год./60 кред.) і складає 1,7% від загального навантаження (8640 год. / 240кред.). Дійсно ж в учбовому навантаженні за попередньою програмою на вивчення трьох окремих курсів виділялось 103 аудиторних години, а при вивченні курсу БЖД - лише 54 години, що майже вдвічі менше, у зв'язку з чим більш ніж половину питань курсу треба планувати на самостійну роботу студента.

На думку багатьох дослідників (І.А.Архіпова, Г.М.Бурденюк, Н.Ф.Коряковцева, П.І.Підкасійний, Т.І.Шамова, С.Ф.Шанилов, І.Е.Унт), формування і розвиток якостей професійної самостійності нерозривно пов'язані із збільшенням об'єму і покращенням якості самостійної роботи в процесі навчання [1,2].

Традиційний підхід до вдосконалення учбової діяльності пропонує і реалізує різні методики проведення лекційних, практичних і лабораторних занять з метою активізації студента, стимулювання його мотивації, підвищення ефективності сприйняття учбового матеріалу. Проте для студентів заочної форми навчання ТНЕУ виділено лише 8 годин аудиторних занять (6 - лекції, 2 - практичні заняття) і основне навантаження перенесено на самостійне вивчення учбового матеріалу. Таким чином, значний резерв підвищення якості процесу навчання пов'язаний з організацією самостійної роботи студентів. оборона безпека самостійний дисципліна

Самостійна робота студента-заочника є одній з найважливіших складових учбового процесу, в ході якої відбувається формування навичок, умінь і знань і надалі забезпечується засвоєння студентом прийомів пізнавальної діяльності, інтерес до творчої роботи і, зрештою, здатність вирішувати наукові і практичні завдання. Крім того, уміння вчитися, здобувати інформацію, отримувати необхідні знання, є необхідною умовою постійного професійного зростання фахівця і, як наслідок, його конкурентоспроможності на ринку праці.

Потужним засобом організації самостійної роботи студентів є сучасні інформаційні технології, що дозволяють істотно розширити творчий потенціал студентів і при цьому вийти за рамки традиційної моделі вивчення учбової дисципліни. Уміння вчитися самостійно отримується з використанням електронних навчально-методичних матеріалів, найбільш ефективними з яких є мультимедійні видання.

Розширення об'єму самостійної роботи студентів з використанням інформаційних технологій супроводжується розширенням інформативного поля, в якому працює студент. Головним результатом подібного роду діяльності є те, що студенти звикають до інформаційного простору з вільним доступом до будь-яких інформаційних ресурсів. Отримавши навики інформаційного пошуку, майбутній фахівець зможе швидко і ефективно знаходити будь-яку інформацію, що цікавить його. Використання матеріалів мережі Інтернет при самостійному пошуку матеріалу вимагає від студента уміння чітко визначати свої інформаційні потреби, необхідну ретроспективу інформації, правильно формулювати критерії пошуку. Також необхідно, окрім знання методів пошуку інформації, необхідно уміти її аналізувати, визначати внутрішню несуперечність.

Студенти Вінницького інституту економіки Тернопільського національного економічного університету (ВІЕ ТНЕУ) з питаннями оцінювання ризику і ідентифікації небезпек під час самостійної роботи можуть ознайомитись в мережі Інтернет та по основним посібникам і підручникам [3-7], в тому числі для дистанційної освіти, які є в бібліотеці.

Відомий постулат французького філософа Р.Декарта «Визначайте значення слів, і ви позбавите людство від безлічі оман» є надзвичайно важливим при вивченні безпеки життєдіяльності, ціль якої полягає у вивченні небезпек, їх класифікації, визначенні ступеня ризику, наслідків впливу на здоров'я людини небезпечних і шкідливих факторів для забезпечення умов стійкого комфортного існування людини [3, с. 21].

Безпека і небезпека - центральні поняття в безпеці життєдіяльності. В Україні та інших країнах існує кілька визначень цих понять, у зв'язку з їх багатогранністю і використанням в різних сферах діяльності.

Так згідно з [3, с. 28; 6, с. 9] «Безпека - це збалансований відповідно до експертної оцінки стан людини, соціуму, держави, природних, антро-погенних систем тощо». Близьким до цього визначення є також те, що використовується в інших країнах: «Безпека - це ступінь свободи від ризику або ж відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдавати будь-якої шкоди життю та здоров'ю людини за будь-яких умов існування».

В [5, с. 19] зазначено, що безпека - такий стан будь-якого об'єкта, за якого йому не загрожує небезпека, або стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека.

Розглянемо, як автори цих підручників трактують термін «небезпека».

Отже, небезпека - це явища, процеси, об'єкти, інформація і самі люди, які можуть викликати небажані наслідки і призводити до погіршення стану здоров'я чи смерті людини, завдавати шкоди навколишньому середовищу й об'єктам господарської діяльності [3, с. 29].

Небезпека - це явище, процеси, об'єкти, які здатні за певних умов завдавати шкоду здоров'ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки [4, с.11].

В [5, с. 19] наведено два визначення: «Небезпека - це умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призводити до небезпечного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення та/чи пошкодження, або це негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричинити шкоду самій матерії, людям, природному середовищі, матеріальним цінностям».

Згідно ж [6, с. 8], небезпека - це загроза безпеці, тобто умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну, психічну, моральну шкоду, поранення різної важкості (від легких до смертельних).

Для коректності їх використання як в науково-педагогічній, так і практичній діяльності, скористаємось визначеннями згідно з ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».

Безпека (safety) - стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. Небезпека (hazard) - потенційне джерело шкоди.

В цих визначеннях наявні терміни «ризик» і «шкода»

Ризик (risk) - імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.

Шкода (harm) - фізичне ушкодження і/або збитки, заподіяні здоров'ю людей і/або майну чи навколишньому середовищу.

Кількісно ризик визначається як добуток імовірності виникнення небезпеки на очікуваний розмір збитку, що може завдати реалізована небезпека:

R = Pa * D,

де Ра - ймовірність виникнення небезпеки;

D - очікуваний розмір збитку, що може завдати реалізована небезпека.

Питання ризику та його оцінки відіграють центральну роль у разі прийняття рішень у різних сферах людської діяльності: управлінні державою, фінансовій діяльності, армії, виробництві тощо. Мінімізація ризику потребує дій по його оцінюванню. Підхід до прийняття конкретного рішення, що базується на оцінці ризику, називається ризикорієнтованим і складається з двох елементів: оцінювання ризику і управління ним [3, с. 39].

Оцінка ризику - це аналіз виникнення і масштабів його в конкретній ситуації. Управління ризиком - аналіз ситуації і розробка рішень, спрямованих на зведення ризику до прийнятного мінімуму.

Принципи оцінювання ризику наведені, наприклад, для конструкції устаткування в Національному стандарті України ДСТУ EN 1050:2003 «Принципи оцінювання ризику». Цей стандарт рекомендовано використовувати як на навчальних курсах, так і під час визначення основних вимог безпеки до конструкції устаткування на всіх станах життєвого циклу машини. Оцінювання ризику складається із аналізування ризику, під час якого ідентифікуються небезпеки і визначається ризик, і його кількісного оцінювання.

При ідентифікації небезпеки постає завдання встановити всі види небезпеки, небезпечні ситуації та небезпечні випадки, спричиненні машинами, які кваліфіковані до цього стандарту наступним чином: механічні, пов'язані зі здавленням, прорізанням, ударами, намотуванням; електричні, внаслідок: контакту з деталями, що перебувають під напругою; термічні; внаслідок шуму; внаслідок вібрації; внаслідок випромінювання; спричиненні знехтуванням ергономічних принципів; пов'язані з робочим місцем тощо.

Після ідентифікації небезпеки пропонується (рис. 1) для кожного виду небезпеки визначити складові ризику: тяжкість збитку, ймовірність виникнення цього збитку, що залежить від частоти та тривалості небезпечних ситуацій, ймовірність її появи та можливостей техніки і персоналу по запобіганню шкоди або обмежуванню збитку (зниження швидкості, використання захисних пристроїв, усвідомлення ризику).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 - Визначення складових ризику

На відміну від цієї класифікації в посібниках [3-6] зазначається, що проведення ідентифікації небезпек неможливе без їх класифікації оскільки номенклатура небезпек - перелік назв, термінів можливих небезпек сягає понад 150 найменувань і при цьому не вважати повною і класифікацію (таксономію) небезпек поки що цілком не розроблено.

Залежно від конкретних потреб пропонуються такі системи класифікацій: за локалізацією, походженням, сферою прояву тощо. Якщо в [5] конкретні небезпеки цих класифікацій не визначенні, то в інших наводяться такі приклади: за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера)[3, c. 30; 4, c. 11; 6, c. 16]; за походженням (природна, техногенна, соціальна [4, c. 11; 6, c. 16] і політична [3, c. 30]) ; за типом (соціальна, технічна, екологічна) [3, c. 31]; за сферою виявлення (побутова, виробнича, спортивна, шляхово- транспортна) [3, c. 31]; за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна [4, c. 11], транспортна, службова [6, c. 16]); за результатами (захворювання, травми, загибель, пожежі [3, c. 31]; за наслідками (травми, захворювання, смертельні випадки, аварії, пожежі [4, c. 11] або загибель, травми, захворювання, зниження нормального фізичного, психічного, емоційного рівня життєдіяльності людини [6, c. 16]) тощо;

На думку авторів [5, с. 21] найбільш вдалою є класифікація небезпек за джерелами походження, відповідно до якої вони поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні і комбіновані (подібну класифікацію прийнято й у державних стандартах під час визначення надзвичайних ситуацій).

Перші три групи належать до елементів життєвого середовища, яке оточує людину, - природного, техногенного і соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні і соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Природні небезпеки - це природні об'єкти, явища, природи і стихійні лиха, які можуть завдати шкоди людині чи становити загрозу для її життя чи здоров'я (землетруси, зсуви, селі, бактерії, віруси, заразні хвороби тощо).

Техногенні небезпеки - це, насамперед, небезпеки, пов'язані з експлуатацією транспортних засобів, підйомно-транспортного устаткування, використанням вибухонебезпечних речовин і матеріалів, а також процесів, що відбуваються за підвищених температур і тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання.

Далі визначена класифікація тільки соціальних небезпек, а джерела - соціальних і політичних. Розглянуті також комбіновані небезпеки, які в [3, с. 31-32] повторюють природні. Природно-техногенні небезпеки: зсуви, селі, землетруси, смог, кислотні дощі, озонові «діри» та ін., які виникають через людську діяльність. Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

Ця класифікація стосується лише небезпек, тому в [5, с. 255] та в іншій главі [3, с. 203] з посиланням на Постанову кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» визначено чотири класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного, воєнного характеру.

Техногенного характеру - транспортні аварії (катастрофи), пожежі, раптове руйнування споруд та будівель тощо. Природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин тощо. Соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту, захоплення заручників тощо. Воєнного характеру, пов'язані з наслідками зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні наслідки ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій тощо.

Автори [4, с. 14; 6, с. 16] пропонують наступну класифікацію:

група чинників небезпеки природної сфери: кліматичні, ґрунтові, геоморфологічні, біотичні; техногенної: санітарно-гігієнічні, організаційні, психофізіологічні, технічні; соціальні: державно-правові, етносоціальні, інформаційні (інформаційно-психологічні [6, с. 17]), психологічні.

Небезпека виявляється у результаті дії на людину небажаних чинників або факторів, які діляться на вражаючі, небезпечні та шкідливі.

Вражаючими факторами автори [5, с. 23] вважають такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків, в [3, с. 32] вражаючі фактори призводять до руйнування систем життєзабезпечення і загибелі людини, а в [6, с. 15] ці фактори призводять тільки до загибелі людини. За своїм походженням вони можуть бути: фізичні, хімічні, біологічні, соціальні та психофізіологічні.

Залежно від наслідків вони, наприклад, в охороні праці поділяються на шкідливі та небезпечні. Шкідливі фактори [3, с. 32] можуть спричинити захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і в прихованій формах і можуть викликати смерть як результат захворювання. Небезпечні фактори [3, с. 32] призводять до травм, раптового погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного і фізичного стану) і навіть до раптової смерті.

Таким чином, як згідно класифікації, так і визначень цих факторів, групи небезпечних та шкідливих факторів є не окремими, а складовою частиною вражаючих факторів (вражаючі: небезпечні та шкідливі).

Згідно класифікації за ГОСТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділяються по природі дії на наступні групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні. До групи фізичних відносяться підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони, підвищена або знижена рухливість повітря, підвищена або знижена вологість повітря, недостатня освітленість робочої зони, підвищена напруженість електричного поля тощо. Хімічні фактори по характеру дії на людину поділяються на токсичні, подразнювальні, канцерогенні, мутагенні. До біологічних відносяться патогенні мікроорганізми і продукти їх життєдіяльності. Психофізіологічні поділяються на фізичні (статичні, динамічні) та нервово-психічні перевантаження (розумова перенапруга, перенапруга аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Автор [6, с. 8] додає до відомої класифікації ще духовні: релігія, незнання сутності та місії людини. Таким чином, релігія визначена небезпечним і шкідливим чинником середовища проживання людини. Фізичними чинниками, на його думку, є фізичні явища: «вологість повітря, рухливість повітря, освітлення» тощо, а не їх шкідливі чи небезпечні рівні. До складу хімічних додані наркотики та лікарські речовини, які теж мають певну дію на людину, а біологічних - «якісний і кількісний склад речовин, необхідних для життєдіяльності людини (повітря, харчових продуктів тощо) та представники флори і фауни та продукти їх життєдіяльності». Психофізіологічними визначені: інформація, нервово-психологічні перевантаження, розумова перевтома та стреси.

На відміну від попереднього автора, автори [7, с. 20] до класифікації за стандартом додали ще соціальні: неякісна організація роботи, понаднормова робота, соціальна ізольованість з відривом від сім'ї, насильство та його ризик тощо. Але ці соціальні фактори не відповідають аналогічним за назвою факторам з наведених вище класифікацій. Крім того, на додаток до стандартної класифікації, внесені: фізичні: підвищена або понижена температура поверхонь приміщення, слизька підлога; хімічні: задушливі, наркотичні тощо.

Наведений вище аналіз основних посібників по курсу БЖД і їх невідповідність практичним вимогам нормативної документації ставить під сумнів можливість і необхідність самостійного опанування студентами, особливо заочної форми навчання, запропонованої таксономії небезпек і факторів, що породжуються джерелами цих небезпек.

Певну уяву про сприйняття даної проблеми майбутніми фахівцями економічного спрямування дають дослідження, які проведені у Вінницькому інституті економіки Тернопільського національного економічного університету (ВІЕ ТНЕУ). Вивчення безпеки життєдіяльності у 2008/2009 н.р. здійснювалось у відповідності з програмою модульної дисципліни БЖД на І курсі, навчальною програмою нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» на ІІІ-IV курсі та у перший рік навчання при отриманні другої вищої освіти. На рис.2 наведені результати опитування студентів ВІЕ ТНЕУ: І курс (І) та ІV курс (IV) денної форми навчання, І курс (Із) та ІІІ курс (ІІІз) заочної форми навчання і першого року підготовки (2в) другої вищої освіти по вимогам до форм викладання матеріалу для покращення рівня знань: а - лекція, б - розповідь, в - лабораторно-практичне заняття, г - бесіда, д - дискусія.

Результатом впровадження модульної дисципліни БЖД стало те, що бажаними формами подання матеріалів у студентів І курсу денної та заочної форми навчання переважно стало пасивне отримання знань через малоінформативні лекції та розповіді, коли засвоюється 5-10% матеріалу, і їх майже не цікавлять лабораторно-практичні заняття для отримання необхідних практичних навичок, а рівень набутих знань дозволяє лише одному із семи студентів вільно спілкуватися з викладачем. У студентів ІІІ-IV курсів та фахівців, що отримують другу вищу освіту, які навчались за програмами нормативних дисциплін бажаними формами покращення знань є дискусії та лабораторно-практичні заняття, що свідчить про підвищення професійності студентів і можливості третини з них вільно спілкуватись з викладачем.

Рис. 2

Попередній аналіз проблеми по організації самостійної роботи студентів у процесі вивчення безпеки життєдіяльності при підготовці фахівців економічного спрямування дає змогу визначити низку суперечностей між:

задекларованою державою позицією щодо необхідності розвивати підготовку фахівців у відповідності з вимогами освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм та галузевих стандартів вищої освіти з безпеки життєдіяльності і необгрунтованим скороченням навчального навантаження на цю підготовку, не відповідністю змісту, часу, послідовності викладання модулів дисципліни БЖД, що призвело до втрати інтересу при її вивченні;

необхідністю формування у майбутніх фахівців економічного спрямування уміння ідентифікувати потенційні небезпеки та готовності до оцінювання цих ситуацій та виховання культури безпеки і відсутністю єдиної класифікації чи нормативної бази цих небезпек та неможливістю, в результаті цього, використання сучасних інформаційних систем.

Література

1. Шамова Т.И. Управление образовательными системами: [учеб. пособ. для студ. высш. пед. заведений] / Т.И. Шамова, Т.М. Давыденко, Г.Н. Шибанова. - М.: Изд. центр «Академия», 2002. - 384 с.

2. Унт Э.И. Индивидуализация и диференциация образования / Э.И. Унт. - М.: Педагогика, 1980. - 128 с.

3. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: [навч. посіб. для дистанційного навчання] / Є.П. Желібо, В.В. Зацарний. - К.: Університет «Україна», 2005. - 264с.

4. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності: [підручник] / В.С. Джигирей, В.Ц.Жидецький. - Львів: Афіша, 2001. - 256 с.

5. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: [навч. посіб.] / Є.П.Желібо, Н.М.Заверуха, В.В.Зацарний. - К.: Каравела, Львів: Новий Світ-2000, 2001. - 320 с.

6. Якім Р.С. Безпека життєдіяльності людини: [навч. посіб.] / Р.С. Якім. - Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005. - 304 с.

7. Основи охорони праці: [підручник] / К.Н. Ткачук, М.О. Халимовський, В.В. Зацарний та ін. - 2-ге видання, доповнене та перероблене. - К.: Основа, 2006. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru