Особливості педагогічної і акторської дії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки

Харківський Національний Педагогічний Університет імені Г.С.Сковороди

Факультет «Початкове навчання»

(заочна форма)

Реферат з педагогічної майстерності на тему :

“Особливості педагогічної і акторської дії”

Виконала: Дадашева О.О.

Викладач:Тихонович В.М.

Харків 2017

ВСТУП

« Школа завжди є важливим соціальним інститутом, діяльність якого визначається характером замовлення суспільства щодо формування майбутніх громадян країни. Тому саме від освіти, школи насамперед залежить розвиток нашого суспільства. На нашу думку, яка співвідноситься з думкою багатьох спеціалістів, сучасний стан шкільної освіти вимагає перегляду та усунення причин, що призвели до кризових явищ. Можливо, для цього треба спробувати знайти нові шляхи перебудови освіти, які б не ставили на перше місце зовнішнє, не враховуючи глибинної сутності, не обмежувались би технічною парадигмою, а пов'язували б в єдине ціле громадські запити із забезпеченням самореалізації учнів, гармонійним розвитком їх особистості.»

Жорник О.В.

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.

Педагогічну діяльність слід ототожнювати з театром одного актора. Тому для педагога важливо усвідомити принципи театральної дії, її закони. При цьому може добре прислужитися система К.С. Станіславського, яка розглядає органічну природу театральної творчості через природу людини-творця, актора. У ній вперше розв'язується питання свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в діяльності. Система К.С. Станіславського -- наука не лише про акторську творчість, а й про те, як, спираючись на об'єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, і не лише сценічні.

Вона -- важливий засіб підвищення коефіцієнта корисної дії у творчій діяльності.

“Та не можна просто грати сценічно, зовнішньо. Є якийсь пас, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відбиття “тих процесів, які є в нашій душі”, -- так писав Макаренко.

Отже, метою нашого дослідження є розкрити та показати суміжність, подібність та тотожність акторської і педагогічної діяльності, вивчити стан цієї проблеми в теоретичній літературі.

I. РОЗДІЛ

Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і блискучими лекторами, М.В.Ломоносов, Д.1.Менделєєв, К.А.Тімірязєв, Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема педагогічної майстерності досліджувалась багатьома вченими. У їхніх роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.

Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання, до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу. Що й зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю великих майстрів.

Для педагогічного мистецтва, найбільш спорідненого з театральним у виконавському цілеспрямуванні, є питання "Як поставити рівень підсвідомого в рівень свідомого, і використовувати це для досягнення найефективнішого науково-педагогічного і виховного результату?".

В даному випадку, звичайно, на першому місці в оволодінні майстерністю мистецького впливу на аудиторію, вирішальна роль належить наявності природних задатків виконавців мистецької дії, а лише потім здатність удосконалювати їх, яка набувається в процесі навчання, виховання, практичної діяльності.

Театр - це синтез багатьох мистецтв, зокрема живопису, архітектури, музики, вокалу, танцю. Об'єднувальну функцію щодо всіх цих мистецтв виконує мистецтво актора, в тому числі і педагога.

Якщо драматург, декоратор, музикант говорить із глядачем лише через актора і у зв'язку з актором, то науковці, методисти, провідні теоретики, вчені світу говорять з учнями лише через учителя і в зв'язку з учителем.

Педагог - це одночасно і режисер, і актор, який сам складає і грає, який сам вчиться і навчає. Навчає малу дітвору, яка вже встигла полюбити нас педагогів, перших просвітителів у їхньому житті, полюбити по-своєму, по-дитячому, але щиро і незаперечно.

Адже глибока і незаперечна істина в тому, що саме педагог учить їх жити в цьому широкому світі. Життя вчителя - це одвічна гра, де він актор, а учні - слухачі. І щоб зробити гру цікавою, треба бути досвідченим, талановитим актором і режисером.

Актуальність ролі вчителя. використання елементів режисерської та акторської майстерності у педагогічній діяльності знаходимо перш за все:

у вимірах психології,

у вимірах культури і естетики

у вимірах соціології

Навчально-виховний процес у школі -- явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням, найбільшою, на думку Актуана де Сент Екзюпері, розкішшю на світі. Для вчителя ця розкіш -- не що інше, як професійна необхідність. З її допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправних суб'єктів -- учителя й учня. Щоб цей взаємовплив був ефективним, у вчителя і учня мають переважати позитивні естетичні почуття як показник людяності, гуманності, творчості, а відтак працездатності та її результативності. Цей бік педагогічної професії близько стикається з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту й майстерності. Майстерність, як правило, результат вишколу.

Останній акумулює в собі кращі традиції і досвід багатьох поколінь, розвиває і підсумовує природні задатки учня та вчителя, дає їм необхідні знання й навички, організовує і розвиває талант, робить його гнучким і чутливим до будь-якого творчого завдання.

Неможна стверджувати, що педагоги бувають добрими чи поганими. Адекватно судити про це неможливо миттєво, бо результати їх праці покаже лише подальше життя дитини та її суб'єктивна оцінка: чи захопив її вчитель, викликав позитивні почуття, збудив думки та бажання. А ці професійні уміння досягаються лише постійною працею над собою талановитого педагога. Адже кожний талановитий педагог -- неповторний, і тільки така людина здатна працювати над собою все своє життя, не зупиняючись ніколи, не припиняючи відточення своєї професійної майстерності. Чи не продивляються тут спільності із роботою актора, так само повинного працювати над собою весь час свого життя, ніколи не відчуваючи себе в змозі сказати “Тепер я навчився всього”

Майстерність вчителя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитися, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта.

Що ж таке майстерність? Педагогічна майстерність полягає і в постановці голосу, в умінні керувати своїм обличчям. Але педагог не може не грати в своїй діяльності. Не може бути педагога, який не вмів би грати. Не можна ж допускати, щоб наші нерви були педагогічним інструментом, не можна припускати, що ми можемо виховувати дітей за допомогою наших сердечних мук, мук нашої душі.

Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона хаарктеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керуваати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.

Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоціонально відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі, для педагога - студенти).

У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Викладач передає студентам не лише свої знання, а й своє ставлення.

Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі Д.Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А.Іствуда "Я Вас слухаю". Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитись з ними.

Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!

Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - творчість педагога.

Слід згадати про творче самопочуття викладача. За Станіславським, це така душевна і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє творчому процесу.

Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.

Лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Викладачеві необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.

Велике значення під час спілкування викладача з аудиторією мають пантоміміка і міміка.

Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі. естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо. Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без різних змахів.

Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя. Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача.

Найвиразніші на обличчі людини очі , '' Порожні очі - дзеркало порожньої душі".

Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення,

- не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення ,

- не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег,

- вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності,

- по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому,

- не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на "чорний ящик",

- вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.

Якщо докладніше розглянути якості педагогічної і акторської діяльності,то можна побачити, що жодна з тих, що необхідні актору, не входить в протиріччя з педагогічною діяльністю. Спробуємо довести це.

По-перше, не викликає заперечення, що для акторської діяльності потрібні здібност і- талант.

«Що таке талант?» -- висловлюючи своє міркування , К. С. Станіславський відповідає: «Талант -- це щаслива комбінація багатьох творчих здібностей людини у поєднанні з творчою волею».

По-друге, необхідною якістю обох діяльностей, що порівнюються, є здатність заражати людей, адже саме завдяки цій здатності спрацьовує основний закон міжособистісного спілкування -- сумісництво тих, хто спілкується. Інакше цю здатність можливо назвати сценічним (і вчительським!) чаруванням, яке викликає у

співспілкувача позитивні естетичні чуття і сприяє найбільш повній сумісності об'єкта та суб'єкта процесу навчання-виховання.

По-третє, дуже велику істотність бачимо у спільності засобів дії на “об'єкт”: і в акторському, і в педагогічному мистецтві “дія” значить “спілкування”, тобто збудження відповідних реакцій “об'єкта”, коли він з пасивного сприймана перетворюється на активне зосередження :стає “учасником дії” -- коли вона манить “об'єкта” до процессу співчуття; “суддею” -- коли рушиться відчуження процесу співчуття; або “свідком” -- коли “об'єкт” має сам визначити свою позицію до дії. Отже, істотною якістю є інтенсивність спілкування -- і ця ознака виявляється спільною!

Якщо розглянути вироблені в процесі історичного становлення педагогічного мистецтва елементи педагогічної майстерності, то ми

побачимо, що і вони співвідносяться з відповідними елементами Системи К.С.Станіславського. Це:

1) гуманістична направленість особистості “суб'єкта” -- спрямованість на гармонійний розвиток “об'єкта”, ставлення до нього як до цінності, спрямованість на активну позицію, прагнення до самовдосконалення;

2) професійні знання -- комплексність та вміння синтезувати інформацію за допомогою інтеллекту та особистісна забарвленість цієї інформації, яка подає власне ставлення до неї “суб'єкта”;

3) здібності -- про них вже зазначалося вище -- можна поділити на шість груп:

--комунікативні--доброзичливість, любов і вміння спілкуватися, схильність до людей (в Системі К.С.Станіславського вони співвідносяться з принципом органічної творчості);

--перцеитивні (здібності сприйняття) -- емпатія, інтуіція, увага;

--емоційні -- стабільність, здатність володіти собою;

--організаторські -- здатності до вольового впливу і переконання;

-- оптимістичне прогнозування -- безпосередньо пов'язане з гуманістичною направленістю особистості;

--креативні -- здатності до творчості.

4) техніка -- це психічна і фізична організація, яка впливає на здатності володіти вміннями сприймати, миттєво оцінювати і здійснювати відповідні дії,тобто володіння своєю психікою і тілом,а також органічна і гармонійна взаємодія.

Якщо зробити спробу систематизувати все вищенаведене, можливо подати цей матеріал у вигляді таблиці. В таблиці 1 “Спільне та відмінне в сценічній та педагогічній діяльності” наведені порівняння по таких показниках: природа діяльності; вплив мистецтва; функції; вимоги; засоби; особливості суб'єкта діяльності; елементи майстерності; обумовленість поведінки суб'єкта діяльності. В результаті виявилася можливість зробити такі висновки:

1. Природа діяльності спільна -- як творчій процес в сценічній роботі, так і ефективність навчально-виховного процесу забезпечується постійним розвитком майстерності.

2. Психофізична дія-спілкування є однаково впливовою як в сценічній, так і в педагогічній діяльності.

3. Функції однаково спрямовані на розвиток, виховання, зв'язок з життям, комунікацію.

4. Вимоги частково спільні, в іншому -- східні.

5. Спектакль і урок є дією.

6. Актор і вчитель є особистостями альтруїстичними : віддають себе творчості і глядачам або педагогічному процесу і учням.

7. Елементи майстерності -- східні.

8. Обумовленість поведінки актора і вчителя дещо відмінна : в першому випадку поведінку обумовлює автор, режисер, характер образу, а в другому -- мета уроку, особливості класу, зміст навчання.

Таблиця 1.Спільне та відмінне в сценічній та педагогічній діяльності.

II. РОЗДІЛ

педагогічний професійний сценічний виховний

Відомий донецький вчитель В. Шаталов сказав: «Думка, образ, слово можуть приходити до нас несподіваними комбінаціями. При цьому одні з них можуть переважати, інші відігравати допоміжні ролі, але, будучи взаємопов'язаними, відособитись вони вже не можуть ніколи. Це природні властивості нашої пам'яті, які знаходяться у витоках і наукового, і літературного , і будь-якого іншого сприймання довколишнього світу»!. Хто коли-небудь слухав Шаталова, відвідав його уроки з фізики, історії, географії, не міг не сповнитися поваги до нього за його різнобічні дидактичні пошуки, великий талант об'єднувати аудиторію, добирати собі помічників у відбуванні педагогічного дійства.

Вибудувати педагогічну дію за принципом театральної на уроці зовсім не просто, особливо - в межах школи.

Колективна дія акторського ансамблю на сцені зовсім інша, ніж педагогічна дія в класі, де педагог-актор має відразу ж стати педагогом-режисером, віддавши свої акторські функції учням. Постає питання, як зробити учнів діяльними, не байдужими до вчителя, теми уроку. Більше того, як зробити їх щасливими від перебування на уроці, у школі в цілому, від спілкування з учителем на уроці і учителями в школі.

Для вчителя, починаючи зі студентських років, важливо опанувати курс практичного педагогічного мистецтва. З чого слід починати? З осмислення педагогічної дії, це характерно і для театральної школи.

Мистецтво актора -- це мистецтво сценічної дії. У театрі лише те набуває сили і переконливості, що виражається через дію. Дія є головним засобом сценічної виразності. Через активну цілеспрямовану органічну дію втілюється внутрішнє життя образу і розкривається ідейний задум твору. Цьому завданню мають підпорядковуватись артистична техніка і творчий метод, якщо під дією розуміємо живий органічний процес, спрямований на здійснення визначеної мети.

Педагогічну дію єднає з театральною їхня органічність, що зумовлює процес творчості за законами самої природи. Це означає, що і актор, і педагог, як і в житті, мусять набути досвіду по-справжньому бачити, слухати, мислити, переживати, а не уявлятися такими, що мислять, переживають, діють. Однак в органічності приховується і відмінність між актором і педагогом, а отже, й між відповідними діями. Якщо перший має навчитися правильно сприймати, оцінювати, знаходити рішення і впливати на суб'єктів, що його оточують, в умовах художнього узагальнення, то другий, концентруючи в собі акторсько-режисерські можливості, -- доводити результати свого впливу до художнього узагальнення. Якщо акторові доводиться на сцені по-новому навчатися всього, що йому вже знайоме в житті, то педагогові слід навчатися бути природним, самим собою, тобто вчителем з поглибленим баченням життя через призму своєї професії. Проте і йому не завадить систематично тренувати органічність дії для умов публічності. Досконалість і акторської, і педагогічної професії слід відкривати в їх труднощах. Доказ цього -- слова Станіславського: "Пам'ятайте, моє завдання -- навчити вас важкої праці..."

Молодий педагог уперше переступає поріг класу. "Скільки складнощів його очікує! У нього немає досвіду, і йому ні з чим порівнювати кожну нову педагогічну ситуацію. Він навчається бути і врівноваженим, і суворим, і поступливим, і вимогливим, і незворушним, і життєрадісним... Якщо всі ці якості йому допомогли виробити його педагоги-наставники ще у вузі, то тоді йому необхідно бути самим собою. Але це трапляється, на жаль, не часто. А діти не чекають. У них свої критерії і судження..." Ці слова належать В.Ф.Шаталову. Усі його пошуки мали мету звільнити учня від обов'язку навчатись і перетворити його на інтерес, на мотивоване, естетично значуще самонавчання. У його книгах "Куди і як зникли трійки" (1979), "Педагогічна проза" (1960), "Точка опори" (1987) окреслені основоположні принципи перетворення важкої праці пізнання на радість співпраці з учителем. Пізнати істину в радості -- найважливіше з надзавдань у концепції Шаталова, що ґрунтується передусім на засвоєнні теорії як засобі прогресування кожного учня.

Проблема уваги в педагогічно-театральній дії видається на перший погляд спрощеною. Навряд чи хтось заперечуватиме необхідність для вчителя досконало володіти своєю увагою. Специфічні умови його праці ставлять такі вимоги, виконання яких без здатності керувати увагою неможливе: вчитель має підпорядковувати свою поведінку гуманістичній цілеспрямованості навчально-виховного пронесу, узгоджувати її з правилами педагогічної етики та з власними творчими завданнями; він мусить враховувати реакції класу, чітко усвідомлюючи вікову психологію; він повинен з дотриманням міри сприймання розраховувати кожен порух, жест і міміку, кожний звук свого голосу, домагаючись в усьому граничної виразності з максимальною економією виразних засобів тощо. На думку психологів, структура педагогічної праці налічує понад 200 компонентів. Чи може вчитель виконувати всі ці численні вимоги, якщо не мобілізовано апарат його уваги, якщо очі і вуха не підготовлені до найзагостренішого сприймання всього, що його оточує не лише в класі і в школі, а й поза школою? Щоправда, й тут є свої невирішені питання. Хоч би яким зосередженим був учитель, хоч би як він володів переключенням уваги з одного об'єкта на інший, цим не вичерпується сутність питання. Лише порушенням цього питання ми викликаємо цілу низку нових питань і непорозумінь.

Учитель не може водночас з однаковим рівнем уваги, з однаковою внутрішньою активністю стежити за виразністю власної поведінки на уроці і за поведінкою всіх учнів. На що ж передусім слід звертати увагу? Що саме має бути об'єктом уваги в цю мить його творчого життя?

Так виникає питання про правильний вибір об'єкта уваги.

Хто обізнаний з особливостями педагогічної професії, розуміє, що вчитель уособлює в самому собі і творця уроку, і виконавця, і режисера виконання творчого задуму для отримання найвагомішого результату -- глибокого знання учнями опрацьовуваної на уроці теми. Однак це станеться лише тоді, коли своєю творчою активністю він змоделює естетично впливовий образ для об'єднання всіх учнів позитивним естетичним почуттям, викликавши таке почуття в кожного учня зокрема. Створений учителем образ живе своїм життям і за логікою цього життя в кожний період його існування має певний визначений об'єкт уваги. Це змушує нас ретельно проаналізувати суб'єкт уваги, тобто розв'язати питання про те, як увага педагога поєднує в собі виконавця-актора і створений ним образ.

Психологи поділяють увагу на мимовільну й довільну залежно від співвідношень зовнішніх і внутрішніх чинників1. Мимовільною є така увага, яка складається в ході взаємовідносин людини з середовищем незалежно від її свідомого наміру. Довільна увага свідомо спрямовується і регулюється особистістю

Залежно від характеру дій людини увага її буває зовнішньою і внутрішньою. Перша пов'язана з об'єктами поза людиною, друга -- з відчуттями образів, створюваних уявою, фантазією. Види й форми уяви завжди взаємозумовлені, взаємоперехідні, взаємозалежні і важливі для педагога, на думку К.Д.Ушинського, з трьох причин:

· як барометр, за яким він може судити про розвиток вихованця;

· як ворота, через які тільки він має доступ до душі вихованця;

· як матеріал для опрацювання

До числа об'єктів, які незалежно від волі вчителя чи навіть всупереч їй оволодівають його увагою, належить передусім учень. В руках учнів -- доля вчителя.

Доки увага була прикута до учнів, вона була зовнішньою. Тепер, переключившись на власну свідомість, вона стає внутрішньою. Зовнішній світ неначе перестав існувати. Щось там роблять учні, посміхаються, кашляють -- учителеві немає до них діла: він нічого не бачить і не чує.

Увага вчителя тяжіє до трьох об'єктів: учня, самого вчителя, матеріалу теми уроку. Запитаймо себе, чи бажані, чи необхідні ці об'єкти з точки зору педагогічного мистецтва. Звичайно, ні. Однак вони завжди й неминуче намагаються оволодіти увагою вчителя початківця, не здатного цьому щось протиставити.

Не лише початківець, а й досвідчений учитель, що добре володіє законами свого мистецтва, часто-густо піддається загрозі підпасти під владу цих шкідливих для творчості об'єктів. Це особливо стосується тих випадків, коли вчитель змушений тримати відповідальний для себе творчий іспит.

Тримати безперервну лінію уваги, зосереджує увагу учнів і об'єднує їх позитивними естетичними почуттями. Це допомагає переключати увагу вчителя з одного об'єкта на інший, не створюючи розривів у цьому безперервно плинному процесі. Вчителеві досить розірвати безперервну лінію уваги, і в утворену щілину ввіллється один із шкідливих об'єктів -- першопричина знищення творчого самоутвердження вчителя, а через нього -- і самоутвердження учня.

Тримати безперервну лінію уваги надзвичайно важко, якщо вчитель не підготувався до виконання педагогічної дії, не розробив партитури уроку, не встановив чітко визначеної послідовності в чергуванні об'єктів і не збагнув тих причин, за допомогою яких увага образу переключається з одного об'єкта на інший.

На перший погляд здається, що коли увага вчителя цілком захоплена власним “Я” і рівнем фахової підготовки, то учнівський клас перестає для нього існувати. Насправді це не так. Клас, наповнений учнями, -- це те середовище, яке безперервно підтримує, розвиває своїми реакціями позитивну домінанту педагогічної уваги вчителя. Клас необхідний для педагогічної творчості, як повітря для життя людини. Спробуйте змусити вчителя проводити урок без учнів, і він одразу задихнеться від творчої безпорадності; його педагогічна увага, позбувшись стимулюючих впливів реакцій учнів, почне різко згасати. Жодна реакція в класі, навіть незначна, не залишається поза увагою вчителя, вона неодмінно впливає на його творчу увагу, вона допомагає чи заважає. У тому разі, коли допомагає, вчитель може відволіктися від класу, не усвідомлювати його, але це якраз і свідчить про наявність домінанти педагогічної зосередженості, тієї психофізіологічної установки, що зумовлює творчість і характеризує її як неусвідомлену.

Стає зрозумілим винятково велике значення у творчості і вихованні вчителя безперервної уваги і її зосередженості. Важливо виховати вчителя зі здатністю швидкого і легкого створення в собі стійкої домінанти педагогічної зосередженості, іншими словами, здатністю швидко й легко захоплювати свою увагу об'єктами педагогічного життя.

У буденному житті кожної людини, зокрема і вчителя, об'єкти захоплюють увагу і приковують її до себе. У поодиноких випадках увага до об'єкта цілеспрямовується силоміць. Як правило, це відбувається у випадках, коли необхідно прочитати важку для сприймання книгу, підготувати нецікавий урок, уважно прослухати непопулярну лекцію, тобто коли ми зайняті важкою і складною роботою, яка ще не стала предметом нашого захоплення.

Інакше буває на уроці. Об'єкт педагогічної уваги сам по собі не становить для вчителя ніякого інтересу, особливо коли він його відбуває десятий, п'ятнадцятий, сотий раз. У цьому випадку всі об'єкти уваги і педагогічне середовище вчителеві знайомі, вивчені, не обіцяють ніяких несподіванок. Але ж на уроці все повинно бути цікавим і захоплюючим. Ось чому вчитель зобов'язаний поставити перед собою вимогу: навчитись зосереджувати свою увагу, робити її стійкою і безперервною. Лише за таких умов увага, на думку К.С.Станіславського, стає "провідником почуття".

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки нашого дослідження, хотілось би перш за все чітко усвідомити один із важливих життєвих постулатів: акторська чи педагогічна творчість основа лише для інших, її цінні ознаки окреслюються лише іншими, її цінний потенціал уможливлюється реалізацієюлише через інших. Мистецтво, як вид людської творчості, завжди педагогічно значуще, бо виконує низку важливих педагогічних функцій:пізнавальну, виховну, комунікативну, чуттєву. Зокрема це стосується і театрального мистецтва.

Якщо теорію можна опанувати відносно легко й швидко, то методом і технікою слід оволодівати поступово, поетапно, напруженим тренуванням як основою професійної підготовки і актора, і вчителя. Систематичним тренуванням техніку слід доводити до рівня підсвідомої, рефлекторної діяльності. В оволодінні майстерністю мистецького впливу на аудиторію вирішальну роль відіграють як природні задатки виконавців мистецької дії, так і здатність удосконалювати їх, яка набувається у процесі навчання, виховання, практичної діяльності. Працездатність - невід'ємна риса таланту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дидактика средней школы /под редакцией М.А.Данилова, М.Н. Скаткина. -- М., 1975. -- 356с.

2. . Електронне джерело. Режим доступу: http://lisnovychi.info/?p=2875

3. . Електронне джерело. Режим доступу: http://www.info-works.com.ua/referats/pedagogika/1151.html

4. Макаренко А.С. Mетодика організації виховного процесу. // Твори: У 7 т.- К., 1954. - Т.5, С. 76-80.

5. Педагогічна майстерність: Підручник / І. А, Зязюн, Л. В. Крамущенко, Ї. Ф. Кривонос та ін.; За ред.. І. А. Зазюна. - Вища шк.., 1997. - 349 с.: іл..

6. Педагогіка: Хрестоматія/Уклад.: Кузьмінський А.І., Омеляненко В.О. - К.:Знання-Прес, 2003. -- С. 382-385.

7. Станіславський К.С. Робота актора над собою. - К.: Вища шк.. 1992. - С.267.

8. Сухомлинський В.О. Сто порад учител. // Вибр. Твори: У 5 т. - К., 1976.- Т.2. С. 425-432.

9. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання // Вибр. твори. - К.,1983. - Т.1. - С.248--249

Размещено на Allbest.ru