Модель трансляції гуманістичних цінностей у навчально-виховному процесі освітньо-комунікаційного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОДЕЛЬ ТРАНСЛЯЦІЇ ГУМАНІСТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ОСВІТНЬО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

Анотація

У статті проаналізовано проблему трансляції гуманістичних цінностей у навчально-виховному процесі. Визначено компоненти базових загально-гуманістичних цінностей, що впливають на всіх суб'єктів комунікативної діяльності. Запропоновано модель комунікаційної взаємодії у ВНЗ.

Ключові слова: трансляція гуманістичних цінностей, освітньо-комунікаційний простір, навчально-виховний процес, модель комунікаційної взаємодії.

Аннотация

Кухаренко А.Л. Модель трансляции гуманистических ценностей в учебно-воспитательном процессе образовательно-коммуникационного пространства

В статье анализируется проблема трансляции гуманистических ценностей в учебно-воспитательном процессе. Определяются компоненты базовых общегуманистических ценностей, оказывающих воздействие на всех субъектов коммуникативной деятельности. Предлагается модель коммуникационного взаимодействия в вузе.

Annotation

In the article the problem of translation of humanistic values in a teaching and educational process is analyzed. The components of base general-humanism values, that affect all subjects of communication activity, are defined. The model of communication interaction in high school is offered. The creation of a model implies a determination of all elements of a social - communicative processes in the institution of higher education which create the environement of a forming of people.

humanization and humanitarization of educative - communicative environment of institution of higher education;

realization of personal - orientative approach and humanistic - directed communicative technologies in teaching and educative process of educative - communicative space;

concentration of main attention on motivation of humanistic - communicative trainings, implying qualitative teaching and education of personality;

problem of pedagogical communication - in general sense “dialogue of values”, including either communication of lecturer and student or spiritual atmosphere in institutions of higher education and character of social - cultural communication, which happens in teaching and educative process. CONCLUSIONS

Educative - communicative process in institution of higher education is interaction of different communicative directions: organized, teaching, educative, theoretical and practical, provision of general - known educative services happens in the course of interaction.

Teaching and educative process is fundamental dialogue and interaction of two realities which is founded on humanistic values.

Translation of values based on consent of values, exchange of thoughts and ethical norms.

Designed model of translation of humanistic values consists of balance and attitude of interest of subjects inside educative - communicative space. Model comes true on principles of humanization and democratization, science and communication, as well as sense and toleration.

Key words: translation of humanistic values, teaching and educational process, educational and communication scope, model of communication interaction, creation of a model, institution of higher education.

Трансформація поглядів у напрямі глобалізації та інформатизації суспільства на аксіологічні засади людського буття зумовила процес змін у підготовці особистості до життя. Важливу роль у подоланні кризи суспільства, на думку наукової спільноти, відіграє освіта. Практично в усі періоди розвитку людської цивілізації освіта (як інститут соціалізації особистості) була її об'єктивною необхідністю. Сьогодні освіта набирає особливої соціально-комунікативної сили, оскільки вона є ціннісно-методологічним чинником, що визначає проблему гуманістичних цінностей у комунікаційній діяльності ВНЗ. Вона включає спілкування викладача зі студентами й духовний клімат у освітніх закладах, а також характер соціокультурної комунікації, що здійснюється в навчально-виховному процесі. Саме ціннісні орієнтації суспільства й особистості набувають виняткової актуальності та стають однією з провідних груп чинників, які зумовлюють мотивацію освітньо-комунікаційних практик ВНЗ. Тому трансляція гуманістичних цінностей у навчально-виховному процесі освітньо-комунікаційного простору є головним завданням сучасної освіти.

Ефективним вирішенням проблеми особистісного розвитку майбутнього фахівця стає комунікаційна модель трансляції гуманістичних цінностей у навчально-виховному процесі. Створення моделі передбачає визначення всіх елементів соціально-комунікаційних процесів ВНЗ, які утворюють освітній простір - середовище формування людини. Цей простір наповнений соціальним знанням та культурним сенсом для підтримки освіти, комунікації, виховання й культивування таких гуманістичних цінностей, як добро, людяність, відповідальність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість, толерантність. Вони виконують функцію гармонізації особистісних і суспільних інтересів.

Феномен соціокультурної комунікації вчені визначають по-різному: як механічний спосіб передачі інформації, як взаємодію з концентрацією на відносинах; як обмін повідомленнями, що формує спільноту. Комунікацію через “обмінні одиниці”, “трансляцію ідей” характеризують російські вчені Ю. Кузнецов, Т. Орлова, В. Підлесних, М. Хорунженко та ін.; загальнотеоретичні питання комунікації систематизовано розглядає О. Соколов; мас- комунікаційні аспекти вивчають М. Атчкова, С. Бориснєв, В. Березін, Л. Федотова. Великий інтерес для нашого дослідження становлять наукові розробки у сфері міжособистісної комунікації Е. Аронсона і П. Вацлавика [1; 9]. Для аналізу соціокультурних комунікацій і різних форм їх інституціонального функціонування основними є положення про утвердження діалогічності комунікації як консенсусної взаємодії (У. Матурана) та ідеї про здатність системи до “самовідтворення” (автопоезису), яка розвинута Н. Луманом [20] у контексті комунікаційної парадигми. Джерела теорії соціальних комунікацій формують гносеологічні основи науки, уточнення онтологічних і феноменологічних основ [6; 16].

Нині помітно зросла кількість досліджень, предметом яких стало використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчальному процесі. Цій темі в Україні присвячені дослідження таких науковців, як В. Биков, Я. Булахова, О. Бондаренко, В. Заболотний, Г. Козлакова, О. Міщенко, О. Пінчук, Ю. Пассов, О. Шестопал та ін. Усе це не змогло не привести до перегляду й модернізації навчально-виховного процесу освітньо-комунікаційного простору, тому що освіта є усвідомлено спрямованим процесом засвоєння гуманістичних цінностей особистості. Комунікаційні технології є важливим чинником виховання студентів у контексті одвічно людських гуманістичних цінностей, формування в них людського (тобто духовного) єства [2; 23].

У цьому контексті слід виокремити праці сучасних науковців: В. Андрущенко, Ю. Ба- банського, Є. Бабошина, І. Беха, Б. Гершунського, І. Зязюна, В. Ільїна, І. Кадієвської, А. Кухаренко, Н. Москаленко, В. Тригубенко, І. Харламова та ін., які зробили акцент на формуванні моральних (гуманістичних) цінностей у вищих навчальних закладах [2-4; 7; 10; 11; 13-15; 17-19; 21; 22; 24; 26].

Незважаючи на досить широкий обсяг публікацій, проблема трансляції гуманістичних цінностей у навчально-виховному процесі освітньо-комунікаційного простору є досить складною й багато в чому не визначеною та не узагальненою, саме тому й необхідно її досліджувати.

II. Постановка завдання

Метою статі є розгляд моделі трансляції гуманістичних цінностей у навчально-виховному процесі сучасного освітньо-комунікаційного простору; виокремлення базових компонентів загально-гуманістичних цінностей; визначення єдиного бачення процесу засвоєння гуманістичних цінностей студентами, викладачами та співробітниками ВНЗ.

III. Результати

Серед цілого ряду умов освітньо-комунікаційної діяльності, які забезпечують трансляцію гуманістичних цінностей у ВНЗ, ми вважаємо доцільним виділити найважливіші, а саме:

- гуманізацію та гуманітаризацію освітньо- комунікаційного середовища вищого навчального закладу;

- реалізацію особистісно орієнтованого підходу та гуманістично-скорельованих комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі освітньо-комунікаційного простору;

- зосередження головної уваги на мотивації гуманістично-комунікаційних практик, що зумовлюють якісне навчання та виховання особистості;

- проблему педагогічного спілкування - у широкому контексті “діалогу цінностей”, включаючи й спілкування викладача з учнем, і духовний клімат у освітніх закладах, і характер соціокультурної комунікації, що здійснюється в навчально-виховному процесі.

Формою співіснування сучасної освітньої системи є соціальна, комунікаційна модель та її структурно-функціональний аналіз. Найбільш повний аналіз зазначеного феномена з позицій соціосинергетики здійснений у працях Г. Хакена, який акцентує моменти різноманітності вибору, здійснюваного суб'єктом як системою, що самоорганізується. На думку В. Ільганаєвої, існують різноманітні засоби трансляції та презентації інформації й знань, які сприяють відходу від ієрархічно організованих структур на користь синергетичних нелінійних рівнів [25].

Якщо враховувати, що стратегічна мета системи освіти - це самозбереження (через удосконалення), то слід визнати, що життєдіяльність системи підтримує інформаційний процес, тобто рух інформації, який здійснюється через комунікацію та трансляцію. Освітньо-комунікаційний простір впливає на суб'єктів спілкування не тільки безпосередньо, а й за допомогою засобів трансляції комунікації (вербальних, документальних, інформаційних, електронних), прийнятих у певному середовищі правилами спілкування, цінностей, моральних норм взаємодії, звичаїв тощо. Таким чином, освітньо-комунікаційний простір ми визначаємо як систему соціальних і професійних, ділових і між- особистісних комунікацій типу: “студент - студент”, “студент - група”, “викладач - студент”, “викладач - викладач”, “викладач - група”, “студент - адміністрація”, “група - адміністрація”, “викладач - адміністрація”.

Ми поділяємо думку Є. Бондаренко [8], яка визначає такі завдання сучасного освітньо-комунікаційного простору:

1) створення комфортних умов навчально- виховного процесу й соціокультурної адаптації колективу ВНЗ;

2) забезпечення процесу введення студента в освітньо-комунікаційний простір;

3) формування моделі освітньо-комунікаційного середовища, орієнтованої на формування комунікативної компетентності, творчих якостей особистості, критичного мислення, реалізації художньо-творчого потенціалу студентства.

У зв'язку із цим значно зростає роль гуманітарних дисциплін, які, у свою чергу, збагачують навчально-виховний процес такими формами, уміннями й навиками, які є необхідними для ефективної соціальної взаємодії в сучасному освітньо-комунікаційному середовищі. Підкреслюючи вагомість комунікативної складової сучасного освітнього простору, І. Баєва включає поняття “психологічна безпека освітнього середовища”. Автор тлумачить цей чинник як “середовище взаємодії, яке базується на гуманістичних принципах, вільне від проявів психологічного насилля, має референтну значущість для її учасників та здійснюється в емоційно- \особистісних і комунікативних характеристиках її суб'єктів” [5].

Гуманізація та гуманітаризація освітньо- комунікаційного середовища вищого навчального закладу є необхідною умовою комунікаційної діяльності, яка забезпечує трансляцію гуманістичних цінностей у навчально- виховному процесі. Основу гуманізації освітньо-комунікаційного простору становить людинолюбство, визнання прав людини на всебічний розвиток, створення справді людських умов співіснування. Цього висновку дійшли у своїх працях С. Гончаренко й Ю. Мальований [12].

Таким чином, гуманізація передбачає беззастережне визнання загальнолюдських чеснот (милосердя, доброти, чесності, справедливості, гідності тощо), які формують аксіологічно орієнтовану інтелігентну особистість громадянина - патріота, здатного взаємодіяти на партнерських засадах. Водночас від розуміння сутності гуманізації в освіті до її практичної реалізації значна відстань - виникають суперечності між фронтальними вимогами (наприклад, між правилами внутрішнього розпорядку навчального закладу та їх особистісним сприйняттям і дотриманням; між імперативними нормами поведінки, які нав'язуються навчальним закладом, і тими, що вже усталились між суб'єктами навчально-виховного процесу). Ці суперечності конкретизуватимуться під час безпосереднього виконання студентами своїх обов'язків, реалізації цільових установок у процесі навчання, а саме: між вимогами й реальною готовністю студентів до засвоєння цінностей, між єдиними стандартизованими кінцевими результатами та різними можливостями суб'єктів щодо їх опанування.

Аксіологічний рівень розвитку особистості визначається рангом цінностей, трансформованих у ціннісні орієнтації (установки, переконання, інтереси, прагнення, бажання, наміри), їх багатоплановістю й гармонійністю поєднання. Навчально-виховний процес в освітньо-комунікаційному просторі будується як процес засвоєння цінностей, їх інтеріоризація. Він включає декілька етапів:

- пред'явлення цінності в реальних умовах навчального закладу;

- її первинне оцінювання, забезпечення емоційно позитивного ставлення до цієї цінності;

- виявлення сенсу цінності та її значення;

- схвалення усвідомленої цінності;

- включення прийнятого ціннісного ставлення в реальні умови дій і спілкування;

- закріплення ціннісного ставлення в діяльності та поведінці.

Після цього настає друга фаза - перетворення особистості на основі засвоєння цінностей. Завершальною є третя фаза - проектування, формування образу майбутнього. Для характеристики третьої фази можна скористатися поняттям “модель потрібного майбутнього”, введеним Н. Бернштейном для позначення того факту, що людський мозок відображає не тільки події сьогодення та минулого, а й ситуацію майбутнього, причому останню в двох різних формах - імовірного прогнозу та програмування потрібного майбутнього.

Таким чином, аксіологічний підхід щодо формування змісту навчально-виховного процесу освітньо-комунікаційного середовища створює умови для емоційно-ціннісного переживання та становлення ціннісних відносин між суб'єктами, робить освіту компонентом культури, завдяки чому вона набуває особливої значущості, оскільки саме в цьому випадку вона є засобом трансляції.

Багато сучасних дослідників: М. Бори- шевський, О. Гевко, О. Вишневький, Л. Климчик у пошуках нових засад формування структури системи цінностей погоджуються в тому, що одним із важливих критеріїв класифікації цінностей може бути національна гуманістично-особистісна система, в якій навчально-виховний процес засновано на:

- трансцендентних цінностях і спрямованості на наближення до абсолютної цінності - найвищої істоти. Основну увагу приділяють таким цінностям, як душа, безсмертя, віра, надія, любов. Мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і носять загальнолюдський характер (Доброта, Правда, Чесність, Гідність, Краса, Мудрість, Справедливість);

- соціоцентричних цінностях - позитивному ставленні до всіх людей незалежно від соціального стану, національності. Базові цінності: свобода, рівність, праця, мир, солідарність, злагода, творчість;

- антропоцентричних цінностях - піднесення індивідуальності в структурі людських цінностей: спільнота індивідуумів, де кожен розвивається на основі самовиявлення. Ключові цінності: самореалізація, автономність, індивідуальність;

- національних цінностях - втіленні попередніх позитивних елементів, які ґрунтуються на засадах родинного виховання, ідеях і засобах народної педагогіки, є значущими для одного народу й не завжди поділяються іншими народами. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо;

- громадських цінностях - ґрунтуються на визнанні рівності людей і знаходять своє застосування в демократичних суспільствах та житті громад, які визначають принципи демократії. Це поняття прав і свобод людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, повага до закону тощо. Їх антиподами є проповіді расизму, класової ненависті тощо;

- сімейних - моральні основи життя родини, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей та інших членів сім'ї, пам'ять про попередні покоління тощо;

- цінностях особистого життя - що мають значення щонайперше для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, напрям зусиль, її господарський успіх, стиль приватного життя тощо. Запропоновану систему цінностей, що

ґрунтуються на національних цінностях, ми пропонуємо враховувати в процесі розробки моделі трансляції гуманістичних цінностей у навчально-виховному процесі освітньо-комунікаційного простору. Головною метою комунікаційної діяльності стає трансляція гуманістичних цінностей майбутніх фахівців, таких як: людяність, совість і моральність, віра в людину, почуття власної гідності, добробут та альтруїзм, ввічливість і толерантність, працелюбність та бажання бути корисним, відповідальність, творча ініціатива, підприємливість.

Якщо аналізувати навчально-виховний процес як реальний процес життєдіяльності, то виявляється, що він змістовно, формально, організаційно та ідеологічно визначається тим, які відносини існують між його суб'єктами, які конкретні учасники відіграють відведені їм ролі. Навчально-виховний процес є системою, яка містить:

1) безпосередньо навчання, а саме трансляцію знань, умінь, навичок;

2) формальну організацію цього процесу;

3) комунікації різного змісту та різного рівня;

4) ролі, інтереси й ідеали головних суб'єктів.

Поняття “суб'єкт навчально-виховного процесу” потребує чіткого визначення при розробці моделі трансляції. Відповідно до загального розуміння суб'єкта комунікації в освітньо-комунікаційному просторі слід зарахувати всі елементи системи, що володіють спроможністю активного впливу на діяльність навчального закладу. Головним суб'єктом, що стратегічно й ідеологічно визначає мету та напрям вищої освіти, є держава. Саме вона, в особі своєї бюрократичної структури, задає стратегічні, просторово- часові, ідеологічні та змістовні параметри функціонування системи. Далі йде адміністрація освітньої установи, яка визначає ті самі параметри, але для більш локального об'єкта (ВНЗ). Усередині освітнього процесу взаємодіють суб'єкти, що володіють якістю рольової універсальності: адміністрація, співпрацівники, викладачі й студенти. Таким чином, можна структурувати суб'єктів, виходячи з їх глобального становища в просторі освітньої-комунікаційної реальності: студенти, викладачі, владні структури.

У будь-якому разі студент як суб'єкт перебуває в певних відносинах з іншими суб'єктами освітньо-комунікаційного простору: групою, деканатом (для нього втіленням влади) і викладачем. У свою чергу, викладач як суб'єкт навчально-виховного процесу взаємодіє з іншими викладачами, а структура влади для нього втілена в керівництві навчального закладу, яке пов'язано з владними структурами державного рівня.

Наведемо приклад структури навчально- виховного процесу, який можна уявити як систему комунікацій груп, що мають різні функції, статуси, потреби та цінності. Комунікація першого рівня: викладачі і студенти в аудиторіях і в лабораторіях (процес передачі знань); комунікації другого рівня: деканати й студенти, студенти та диспетчерська, викладачі - диспетчерська - деканати (процес організації передачі знань); комунікації третього рівня: викладачі - керівництво кафедрами й факультетами - ректорат (визначення змісту та технології освіти); комунікації четвертого рівня: ректорат - міністерство (визначення стратегії розвитку освіти й регуляторних принципів). Ефективність керівництва забезпечується тим, що до нього активно залучаються студентський комітет, рада студентського містечка, профспілковий комітет. Частина роботи цих структур спрямована на вирішення соціально-побутових питань. У такому сенсі сфери діяльності, потреби, ідеали цінності реальних суб'єктів освітнього процесу ніколи повністю не збігаються.

Зазначимо, що суб'єктами навчально- виховного процесу освітньо-комунікаційного простору є сучасні покоління, а метою - передача інформації, що включає знання й досвід попередніх поколінь. Формула творців будь-якого феномена (звичаю, ритуалу, цінності): “Ми зробимо це так” при передачі знання наступному поколінню змінюється на формулу: “Так це не робиться”. Тобто коли суб'єкт створює щось, створене належить тільки йому і сприймається як суб'єктивна реальність, а коли суб'єкт одержує щось від іншого, воно (щось) набуває статусу об'єктивної реальності, яка протистоїть суб'єкту. Тому трансляція знань, у заданому нами контексті (цінностей), від покоління до покоління примножує об'єктивність соціального досвіду.

Умовою зближення й узгодження різних поглядів поколінь під час навчально-виховного процесу є поширення й збагачення їх загальнолюдськими складовими. Тоді можливо знаходження підвалин для компромісів у взаємодії. Тож трансляція цінностей полягає не в нав'язуванні цінностей, а в їх узгодженні за власним досвідом того, хто наслідує, тобто на основі суб'єктно-діалогової взаємодії.

Комунікаційний процес між викладачами й студентами має бути взаємовпливом та взаємопроникненням двох реальностей, де відбувається не передача інформації, а обмін думками, цінностями, етичними нормами. Один із постулатів педагогічної етики свідчить, що вчителю необхідно любити своїх учнів, а учням, у свою чергу, шанувати своїх учителів. Це рівнозначно біблійній заповіді: любові до ближнього.

У процесі трансляції суб'єкти повинні мати свободу вибору: з боку викладачів - як і чого навчати, а з боку студента - чого й у кого вчитися. Обидва суб'єкти отримують здібності до швидкого реагування на зміну попиту й пропозиції на ринку освітніх послуг. На думку А. Запесоцького, принцип референтації навчально-виховного процесу полягає в забезпеченні самоідентифікації студента відповідно до образу видатної людини, що стимулюватиме духовне сходження особистості, підтримуючи її самовизначення й самореалізацію. При цьому передбачається, що старше покоління може надати молодшому поколінню відповідні зразки для наслідування. Щодо контексту нашої статті, суб'єкти навчально-виховного процесу освітньо-комунікаційного простору можуть ідентифікувати себе і партнера з носіями гуманістичних цінностей.

Запропонована нами модель трансляції гуманістичних цінностей, у свою чергу, змінює відносини учасників фахової підготовки: “студент - студент”, студент - викладач”, “студент - група”, “викладач - викладач” і т. д. - утверджує не рольове, а особистісне спілкування, зумовлює потребу діалогу, дискусій, обміну цінностями, дуками, враженнями, конструювання життєвих ситуацій, стимулює розвиток критичного мислення. Вимагає використання досконаліших інформаційно- комунікативних технологій (ІКТ) у навчально-виховному процесі, що забезпечують високій рівень інформаційного обслуговування, доступність до джерел інформації, візуалізацію поданої інформації, правдивість використаних даних. ІКТ пов'язані також зі створенням нових засобів навчання й збереження знань, до яких належать електронні підручники та мультимедіа; електронні бібліотеки й архіви, глобальні та локальні освітні мережі; інформаційно-пошукові й інформаційно-довідкові системи.

Особливу роль у навчально-виховному процесі відіграють гуманітарні кафедри, бібліотека із читальними залами, музей історії університету й рада ветеранів, інститут кураторів-наставників, університетська преса, студентський клуб. Важливим чинником функціонування запропонованої нами моделі є створення стимулювального й розвивального середовища на основі визначення мети, цінностей, норм, принципів, завдань, напрямів навчально-виховної діяльності відповідно до потреб, інтересів усіх суб'єктів освітньо-комунікаційного простору, а також створення організаційно-діяльнісної структури, що забезпечує розв'язання таких завдань:

- відбір засобів, методів і способів трансляції гуманістичних цінностей;

- створення умов для різнобічної життєдіяльності учасників комунікаційного процесу;

- стимулювання ініціативи всіх суб'єктів навчально-виховного процесу;

- забезпечення успішності засвоєння всіма суб'єктами гуманістичних цінностей, особистісного самоствердження, захищеності та підтримки;

- створення різноманітних комунікаційних ситуацій сповнених позитивних емоційних переживань, спрямованих на суспільно значуще особистісне самовизначення та інтелектуально моральний розвиток;

- врахування моніторингу змін індивідуальних якостей суб'єктів навчально-виховного процесу;

- створення умов для прояву суб'єктом життєвої активності вищого рівня, установка на позитивний суб'єктний досвід - досвід самовизначення, досвід творчості, досвід комунікації як кооперації.

Цілком зрозуміло, що успішна реалізація запропонованої моделі, перш за все, залежить від головних учасників комунікаційного процесу: особистості викладача й особистості студента. Перший усвідомлює свою гуманістичну місію - допомагати студентам в опануванні цінностей, професійних знань, формуванні вмінь і навичок, а другий - майбутній фахівець, який має певний рівень психофізіологічного розвитку, вихованості та відповідні гуманістичні ціннісні орієнтації, у процесі трансляції набуває нових цінностей, знань, умінь і навичок.

Освітньо-комунікаційний процес у ВНЗ - це взаємодія різних комунікаційних векторів: організаційного, навчального, виховного, теоретичного й практичного, - під час якої здійснюється надання загальновідомих освітніх послуг.

Навчально-виховний процес є фундаментальним діалогом і взаємовпливом двох реальностей, який засновано на гуманістичних цінностях.

Трансляція цінностей базується на узгодженості цінностей, обміні думками та етичними нормами.

Розроблена модель трансляції гуманістичних цінностей побудована на збалансованості й співвідношенні зацікавленості суб'єктів у межах освітньо-комунікаційного простору. Вона реалізується за принципами гуманізації та демократизації, науковості й діалогічності, а також емоційності та толерантності.

комунікативний освіта навчальний гуманістичний

Список використаної літератури

1. Аронсон Э. Эпоха пропаганды: Механизмы убеждения - повседневное использование и злоупотребление / Э. Аронсон, Э. Пратканис. - М.: Прайм-Еврознак, 2002. - 384 с.

2. Андрущенко В.П. Духовна сутність освіти / В.П. Андрущенко // Вища освіта України. - 2007. - № 1. - С. 5-10.

3. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. Методологические основы / Ю.К. Бабанский. - М.: Просвещение, 1982. - 192 с.

4. Бабошина Е.Б. Культурологическая модель гуманистической образовательной среды / Е.Б. Бабошина // Школа. - 2002.

- № 6. - С. 22-26.

5. Баева И.А. Тренинги психологической безопасности в школе / Ирина Александровна Баева. - СПб.: Речь, 2002. - С. 27.

6. Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф.С. Бацевич. - К.: Довіра, 2007. - 205 с. - (Словники України).

- Бех І.Д. Виховання особистості / І.Д. Бех. К.: Либідь, 2003. - 344 с.

7. Бондаренко Е.А. Информационно-коммуникативная середа современного образования: Этнокультурные аспекты медиаобразования / Е.А. Бондаренко // Образовательные технологи ХХ века. ОТ08 / под ред. С.И. Гудилиной, К.М. Тихомировой, Д.Т. Рудаковой. - М.: Изд-во Инта содержания и методов обучения РАО, 2008. - С. 23-28.

8. Вацлавик П. Прагматика человеческих коммуникаций: Изучение паттернов, паталогий и парадоксов взаимодействия / П. Вацлавик, Д. Бивин, Д. Джексон; пер с англ. А. Суворовой. - М.: Апрель-Пресс: ЭКСМО-Пресс, 2000. - 320 с.

9. Гевко О.І. Національно-патриотичне виховання студентів вищих навчальних закладів засобами декоративно-ужиткового мистецтва: автореф. дис.... канд. пед. наук: 13.00.07 “Теорія і методика виховання” / О.І. Гевко. - К., 2003. - 20 с.

10. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века: В поисках практико-ориентированных образовательных концепцій / Б.С. Гершунский. - М.: Совершенство, 1998. - 607 с.

11. Гончаренко С.У. Гуманізація загальної середньої освіти / С.У. Гончаренко, Ю.І. Мальований. - К.: АПНУ, 1994.

13. Зязюн І.А. Освітня парадигма - тип культурно-історичного мислення і творчої дії суб'єктів освіти / І.А. Зязюн // Педагогіка і психологія професійної освіти: результати досліджень і перспективи: зб. наук. праць. - 2003. - № 2. - С. 15-29.

14. Ільїн В.В. Трансформація гуманізму в контексті української історико-філософської традиції (культурологічна інтроекція) / В.В. Ільїн // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.

- 2000. - № 2. - С. 11-16.

15. Ільганаєва В.О. Формування професійного світогляду фахівців у галузі культури / В.О. Ільганаєва // Культура України: зб. наук. пр. - Х., 2000. - Вип. 6. - С. 48-53.

16. Ильганаева В.А. Социальные коммуникации (теорія, методология, деятельность): словарь-справочник / В.А. Ильга- наева. - Х.: Городская типография, 2009. - 392 с.

17. Кадієвська І.А. Гуманістичні цінности освіти гуманізму в контексті глобалізації суспільства: монографія / І.А. Кадієвська. - Одеса: Астропринт, 2010. - 176 с.

18. Курлянд З.Н. Лекції з педагогіки: навч. посіб. / З.Н. Курлянд. - Одеса: Південноукраїнський держ. пед.ін-т ім. К.Д. Ушинського, 1999. - 192 с. - (Розд. Сутність процесу виховання).

19. Кухаренко А.Л. Роль медіаосвіти у формуванні гуманістичних цінностей особистості / А.Л. Кухаренко // Вісник ХДАК. - Х., 2013. - Вип. 41.

20. Луман Н. Почему необходима “системная теория?” [Электронный ресурс] / Н. Луман.

21. Молодиченко В.В. Модернізація цінностей в українському суспільстві засобами освіти (філософський аналіз): монографія / В.В. Молодиченко. - К.: Знання України, 2010. - 383 с.

22. Москаленко Н.М. Гуманістична спрямованість функції вищої освіти / Н.М. Москаленко // Культура і мистецтво у сучасному світі: наук. записки КНУКМ. - 2009. Вип. 10. - С. 79-84.

23. Пассов Е.И. Коммуникативное иноязычное образование: готовим к диалогу культур / Е.И. Пассов. - Минск, 2003. - 181 с.

24. Тригубенко В.В. Формування гуманістичних цінностей особистості - сутність педагогічного процесу / В.В. Тригубенко // Освіта і управління. - 1999. - Т. 3. - № 3. - С. 35-40.

25. Хакен Г. Синергетика. Иерархия неустойчивостей в самоорганизующихся системах и устройсвах / Г. Хакен. - М., 1985. - 398 с.

26. Харламов И.Ф. О педагогическом мастерстве, творчестве и новаторстве / И.Ф. Харламов // Педагогика. - 1992. - № 7-8. - С. 11-15.

Размещено на Allbest.ru