Музика як чинник формування психокультури дитини дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музика як чинник формування психокультури дитини дошкільного віку

В статті розглядається музика як чинник збереження фізичного та психічного здоров'я дітей. Мета статті полягає в тому, щоб висвітлити основні методологічні та методичні засади застосування музичного мистецтва для забезпечення психологічного благополуччя дітей в їх подальшому житті. Стаття містить огляд вікових періодів дитинства у зв'язку з формами музичних занять, що можуть використовуватися. Обґрунтовується необхідність введення академічної музики в побут дитини для виховання в неї особистіших якостей, що допомагають подолати вплив нездорового внутрішньо сімейного клімату, тривожність, дезадаптацію в дитячому колективі, а також досягти впевненості у використанні власного життєвого потенціалу. В результаті застосування пропонованих підходів і методів передбачається зміна психологічної організації людини, її залучення до духовного світу, забезпечується профілактика емоційно-стресових станів, гармонізація особистості в контексті загального процесу життєдіяльності людини.

Ключові слова: музика, музична терапія, психокультура, духовність.

Проблема розвитку духовності особистості є зараз дуже актуальною. Внутрішній світ людини, що формується у відповідності до існуючих форм культури, має бути гармонійним. Але неможливо досягнення внутрішньої гармонії, якщо зовнішній світ і внутрішнє життя людини перебувають в розладі. Досягнення гармонії всередині себе і між світом і собою потребує величезних зусиль з боку особистості, і не завжди підтримується оточенням. Психологічні розлади, що породжуються цими процесами, люди намагаються лікувати. Але будь-які психотерапевтичні методики працюють найчастіше з дорослою людиною, і вирішують проблеми «теперішнього часу» (хоча й базуються на аналізі дитинства і минулого досвіду). Отже, метою статті є висвітлення проблеми становлення психологічної культури з дитинства.

Психологічна культура - це «...достатньо висока якість самоорганізації та саморегуляції будь-якої життєдіяльності особистості. У сферу психокультури входять рівень і форми розвитку психологічної компетенії, рівень практичного використання уявлень про психіку, технологія формування психічних якостей у різних сферах психіки» (Ponomarenko 2011, p. 92) [5]. Аспектами психокультури є також світоглядні оцінки, переконання, уявлення про світ і про себе, здатність до самовиховання, моральні та етичні цінності. Я. Пономаренко (2011, p. 93) [5] стверджує, що «.психокультура визначає наскільки людина активна у формуванні своєї духовності».

Глобальна криза людства, зокрема, від'ємний приріст та інвалідізація населення, погіршення загального стану здоров'я людини - негативні тенденції часу. За даними статистики, кожна третя дитини народжується з генетичними дефектами, а кожна сімнадцята - з психічною неповноцінністю. Втім, і дитина, що народилася здоровою, вже в дошкільному віці здатна отримати відхилення в особистісному розвитку: можуть сформуватися психопатичні риси особистості, чому сприяє нездоровий клімат внутрішньо сімейних відносин, неправильне виховання в сім'ї та дитячих закладах. З віком ці проблеми тільки накопичуються, адже до них додаються шкільна тривожність, дезадаптація в колективі. Слід також внести до цього списку негараздів маніпулювання свідомістю, темп життя, який не дає можливості замислитися над вічними питаннями буття та відчути життя в усій повноті та насиченості. Діти внаслідок всього цього доволі безпомічні у своїх життєвих стратегіях, у використанні власних потенціалів, в умінні бути щасливим самому та зробити щасливими інших. І чим далі, тим більше стає ясним, що не науковий прогрес врятує людство, а саме адаптація до світу за допомогою психокультури. Формування потрібних психотехнічних навичок в дитячому віці дає надію, що це шанс людям врятувати самих себе. І одним з найдієвіших засобів формування психокультури є музика. Дон Кеипбелл стверджує, що «.звуки формують нас подібно тому, як горшечник на гончарному крузі ліпить посуд різних форм» (Kempbell 1999, p. 47) [2].

Останнім часом все більшої популярності набувають інтегративні методи відновлення, укріплення та збереження фізичного і психічного здоров'я дітей. Одним з таких перспективних напрямів вважається музична терапія. її можна визначити як контрольоване використання музики в лікуванні, реабілітації, освіті та вихованні дітей та дорослих, що потерпають від соматичних та психічних захворювань чи станів. Музичну терапію широко використовують для лікування та профілактики відхилень в розвитку, при сенсорних дефіцитах, психосоматичних та внутрішніх захворюваннях, психічних відхиленнях, афазії, аутизмі. Як інтегративний метод музична терапія включає в себе медичні, педагогічні та психотерапевтичні методи, що базуються на впливі музики не тільки як художнього феномену, а ще і фізичної структури. Але, основною темою статті є не лікувальні методи, а корекція психоемоційного благополуччя дітей в сучасному соціокультурному просторі. Тому варто сконцентрувати увагу на новітніх глибоких теоретичних пошуках в галузі музичного мистецтва та педагогіки.

Як відомо, вона впливає на людину на трьох рівнях: фізіологічному, душевному та духовному. Фізичні властивості звуків в першу чергу впливають на фізичну оболонку людини: є дані, що тони певної частоти впливають навіть на форму клітин крові. Часово- просторові співвідношення, властиві комплексам звуків, впливають на нашу душу, занурюючи її в різні стани. Часто саме тут розуміння ролі музики зупиняється: музика - це мова почуттів. Багато в чому це правильно, адже «Емоційна дієвість - основний спосіб реалізації духовно-перетворюючої (магічної) функції музичного мистецтва» (Poberezhnaya 2007, p. 18) [4]. Але дослідники йдуть далі, шукаючи більш узагальнених, сакральних значень музики в житті людини і Всесвіту. Мова йшла і про енергетичну складову вібрації, і про коливання космічних сфер, і про сакральність первинного Звуку («Вначале было Слово»). Лише нещодавно музикознавці-філософи дійшли висновку про те, що музика - це модель світоустрою, в якому панує гармонія.

Історія позитивного впливу музики на людину нараховує не одне тисячоліття. В колисках людської цивілізації - Китаї, Індії, Єгипті, Давній Греції - можна знайти свідоцтва використання музики для нормалізації душевного стану людей та виховання. Поступово музика як терапія та облагороджувальний засіб ставала все більш розповсюдженою, знаходила все більше своїх прихильників. Зараз широкому колу знайомі імена Альфреда Томатіса, Дона Кемпбелла, які досліджували силу музики у відновленні сил душі та тіла. Серед вітчизняних дослідників слід відзначити дослідження нашої колеги по Університету, доктора мистецтвознавства, професора, музикознавця, музикотерапевта, астропсихолога Г. Побережної. Згідно з її концепцією, кожна людина продукує на клітковому (нейронному) рівні свою частоту вібрацій. Більше того, кожна емоція людини має свою частоту. Вона має бути співзвучна, синхронізована з навколишнім простором: як близьким, так і віддаленим. Ця настройка впливає на весь розвиток та саморозвиток особистості, впливаючи на поведінку через соціальну взаємодію дітей з однолітками, дорослими, природою.

Ця концепція спирається на теорію резонансу як загального принципу існування Універсуму. За резонансом ми вловлюємо настрої, притягуємо чи відштовхуємо людей. За принципом резонансу можна «достукатися» до дітей, які страждають на певні психологічні неблагополуччя.

Початок цього резонансу потрібно шукати у перинатальному періоді життя, коли дитя відчуває ритми та тони материнського серця, рухів тіла, подиху, голосу, інших внутрішніх звуків організму. Так дитина ніби готується до сприйняття світу: на «матрицю» постнатального життя наносяться «візерунки» гармонії світу, встановлюється первинний резонанс дитини і світу. Отже, в основі музично-терапевтичного впливу лежить акустико-біорезонансний ефект. Пізніше, у випадку якогось психологічного або емоційного неблагополуччя у дитини виникає розбалансованість коливальних контурів різних органів та систем, яка може бути відновлена за допомогою встановлення єдності коливань. Для цього існують практичні методики, музичні записи, що відновлюють фізіологічний та емоційний резонанс (тобто, гармонізують душу та тіло). Третій пласт існування людини - духовний, і саме він приводить нас до думки, що музика зцілює тому, що повертає нас до поля впливу Божественної гармонії. Отже, не питання «що виражає ця музика?», а питання «що в цьому музичному вираженні окрилює душу, піднімає її до висот вічного і прекрасного?» має цікавити нас. «Так - духовно-заинтересованно - поставленные вопросы побуждают искать недоведомо-прекрасное уже не мертвым невидящим взглядом, ...но адекватно - пламенеющим сердцем» - пише професор В. Медушевський (2001, р. 4) [3].

Дослідження цього провідного російського музикознавця, доктора мистецтвознавства та Заслуженого діяча мистецтв Росії базуються навколо теми духовно-морального аналізу музики. Зрозуміло, що для цього аналізу потрібно чути музику, і природа дала нам органи слуху. Але яким шостим чи сьомим чуттям можна відчувати саме духовно-моральну забарвленість музики? Розмірковуючи над цим, В. Медушевський пише роботу «Релігійна природа музичного слуху». Музичний слух розглядається як орган осягнення небесної краси та гармонії музики. Релігійність дає можливість, на думку автора, відчути та зрозуміти ідеальні бажані стани душі, закодовані в прекрасній, величній, піднесеній осмисленій музиці. Якщо не у всьому слідувати християнській доктрині автора, можна спиратися на концепцію давньогрецького філософа Плотіна, який вважав, що в кожному є частка божественної мудрості (ейдос), про яку людина в плині життя часто забуває, не відчуває її у собі. І тільки стремління через Красу приєднатися до загального Єдиного, злиття з ним в гармонії здатне утворити Благо як найвищу ціннісну філософську категорію. В цьому можна прослідкувати пряму паралель з приєднанням до світу Добра через Красу і Гармонію музики.

Можна почути заперечення, що не всі люди володіють музичним слухом, але це не так. Психофізіологічні дослідження свідчать, що для оволодіння мовою та розвитку музичного слуху людині потрібні три однакові здатності: відчуття інтонації, звуковисотності та ритму. Отже, всі люди, що оволодівають мовою, від природи музикальні. Інша річ, що достатньо розвиненим музичним слухом, здатним сприймати не просто «музичний шум», а дещо більше, ніж сполучення звуків, володіють, дійсно, не всі. І, що найважливіше, ця здатність є результатом спеціальної праці. Як і іноземною мовою, мовою музики можна оволодіти тільки через наполегливу працю розуму та серця. Для результативності цієї праці існують певні методики, що є приграничними як для музикотерапії, так і для формування психокультури дитини.

Це рухова релаксація та злиття з ритмом музики; музично-рухові ігри та вправи; дихальні вправи з музикою; психоемоційна та соматична релаксація; вокалотерапія; гра на дитячих музичних та шумових інструментах; ритмічна декламація; музикомалювання; рухова драматизація під музику; ігри з іграшками та ігри на рецептивне (чуттєве) сприймання музики.

Характеризуючи їх, слід сказати, що вони в основному скеровані на корекцію перцептивних дій, розвиток сенсорної сфери, зосередження зорової та слухової уваги, розвиток мисленнєвих процесів, мови та мовлення, стимуляцію рухової активності та поведінкових проявів. Формування психокультури за допомогою музики має бути більш широким і мати за мету збагатити знання та уявлення про навколишній світ, розбудити інтерес до життя, навчити прислухатися й розуміти, як він живе, і про що розповідає музика.

Крім того, слід враховувати, що в роботі з дітьми музика сполучається з таким потужним засобом впливу, як гра. Гра та музика взаємно впливають та збагачують одна одну. Вплив музичних образів робить гру більш цікавою та незвичайною. В свою чергу, гра сприяє повноцінному сприйняттю музичних творів, чий образний стрій ще не має опори в попередньому досвіді дітей. Завдяки такій музиці, новій для дитини, розширюється досвід її емоційних переживань, розвиваються сила та наполегливість розумових зусиль збагнути щось нове, осягнути новий духовний щабель.

У віці від 1,5 до 3 років у дітей починають проявлятися не тільки музичні здібності, а й потреба в музичному самовираженні. Вони можуть слухати невеликі музичні твори і виражати свій емоційний стан голосом, рухами, намаганням відтворити якісь ритми. Вони люблять самі видобувати звуки з шумових інструментів чи синтезатора, а іноді просто зачаровано слухають протяжні, мелодійні звуки. Також вони чутливо реагують на зміну тембру чи появу іншого типу артикуляції (відривчасті звуки замість протяжних) і виражають своє незадоволення. У процесі формування музичного сприйняття стоїть завдання привчати дітей прислухатися до окремих звуків, що поступово складаються в мелодії, а пізніше - упізнавати їх при повторному прослуховуванні. Таким чином поступово стани дитини та музика приходять в якусь первинну гармонічність.

Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика - і найпростіші співзвуччя, і складні образи - насамперед сприймається чуттєво. Але на наступному ступені розвитку психокультури дитини через музику до програми занять може поступово включатися стимуляція емоційного сприйняття (емоційна гімнастика), що привчає до переживання різних станів. Також корисна певна стимуляція інтелектуальної сфери, коли дитині пропонуються знайомі (улюблені) та нові (або менш приємні) співзвуччя, акорди, що виражають якийсь новий для дитини стан, відчуття, рухові реакції.

В більш старшому віці можна вводити певні різновиди музично-дидактичних ігор з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звуку. Так, дитина за допомогою музичного (або шумового) інструменту спочатку разом з педагогом чи батьками, а потім і сама вчиться видобувати звуки певного забарвлення, тривалості, характеру, артикуляції. До речі, це обов'язково позитивно позначиться на стимуляції мовленнєвої активності, коли приспівування певного характеру (з боку батьків, арт-педагога) спонукає дитину пасивно реагувати мовним апаратом на зміну інтонації, тембру голосу, мовної артикуляції. Свої відчуття (спокій чи збудження) дитина може передавати різною артикуляцією та тонуванням (інтонуванням звуку без певної висоти). Вправи розвиваються залежно від поставленого завдання й від психофізичних можливостей кожної дитини.

Дітям після третього року життя пропонуються більш різноманітні дитячі інструменти та самозвучні іграшки, з якими вони можуть відтворити тихе й гучне звучання. Ці ігри можна сполучати з руховими вправами. Наприклад, тихе звучання асоціюється з рухами сидячи чи лежачи на підлозі, а гучне - спонукає встати й піднятися навшпиньки. Виконанню поставлених завдань із музикотерапії сприяє добре підібраний репертуар, причому він не обов'язково має складатися тільки з творів для дітей. Це можуть бути цілком «дорослі» твори або навіть просто приємні звукосполучення, імпровізації. Зараз існують вже створені арт-терапевтами диски з записами різноманітної музики. Можна по-різному ставитися до такого підбору творів. Важливо пам'ятати, що людина неповторна та індивідуальна, і тому використання «один раз назавжди» підібраного репертуару просто неможливе і навіть шкідливе. Кожна дитина потребує індивідуальної вдумливої роботи, а отже, педагог, що береться за розвиток психокультури дитини, має володіти великим музичним репертуаром.

Крім того, слід зауважити, що найкращим засобом виховання психокультури є живе звучання і виразне виконання музичного твору. Краще акустичних інструментів ніщо не може вступити в резонанс з людиною. Тому ще більш бажано, щоб батьки або арт-педагог працювали саме за допомогою акустичних інструментів.

Серед найбільш уживаних прийомів роботи музикотерапевтів з дітьми - проективні методи, художня експресія: малювання та ліплення під музику, домальовування сквігглів. Зазвичай для цих методів також підбираються музичні твори в запису. Але зробити це досить складно, оскільки не завжди можна провести пряму паралель між сприйняттям музичних звуків та емоційним переживанням людини. Крім того, спонтанність дитячого малюнку не дає можливості підібрати ілюстративний музичний матеріал. Таким чином, найкращим музичним матеріалом має бути імпровізація музикотерапевта, який безпосередньо спостерігає за проявами дитини, задає темп та ритм роботи, дає вихід емоціям.

Метод медитації, який навчає зосереджуватися, концентруватися на чомусь, може супроводжуватися звучанням інструментів, в яких звук поступово затухає (звук фортепіано на взятій педалі, гітари, звук китайського «чарівного вітру», трикутника). Діти намагаються слухати звук до того моменту, коли він зовсім розтане. Ця вправа є гарним тренуванням довільної уваги.

Іншими розповсюдженими методами є методи релаксації. Діти так же потребують зняття напруженості (як фізичної, так і психічної) як і дорослі. їм треба допомогти розслабитися, використовуючи або окремо методи релаксації під музику, або поєднуючи їх з іншими методиками. Наприклад, метод скерованої візуалізації, коли, розслабившись, діти вибудовують певні приємні образи, оживлюють приємні спогади, що допомагають позбутися негативу або фобій. До цього методу долучається метод скерованих фантазій. Фантазії є цінними для розвитку дітей, оскільки дозволяє безпечно виразити почуття, що пригнічуються. Метафорична сила музики дозволяє тонше, обережніше дістатися до потаємних куточків психіки. Яскрава, образна, ілюстративна - вона може бути відправною точкою для польоту фантазії. Придумані сценки можуть бути розказані, намальовані, поставлені в ролях за допомогою ляльок чи самих дітей.

Більш різноманітний музичний репертуар для 4-6-річних дітей допомагає зацікавити дитину музикою, викликати й підтримати її радісне переживання. У цьому віці засвоєнню музики допомагають короткі пояснення, які виділяють найяскравіші художні засоби. Це допомагає закріплювати в психіці дитини певну асоціацію з музичним образом та її переживаннями. Але ніколи не слід вимагати від дитини (або й навіть нав'язувати їй) певну «картинку», образ, який вона нібито «має» уявити під час прослуховування музики. Перш за все дитина має відчувати резонанс з емоційним підтекстом музики: увійти в її настрій чи навпаки, відсторонитися від нього. Таким чином заняття з розвитку психокультури через музику стають для дітей «школою почуттів», які формуються завдяки особливій властивості музики - викликати співпереживання. А звідси вже не так далеко і до загальнолюдського співпереживання та емпатійної співдії.

Ще один момент, на який хочеться звернути увагу. Музикознавці добре знають, що в музиці немає негативних емоцій: сам по собі музичний звук заряджений позитивом. Лише людське сприйняття схильне приписувати музичним звукам ті настрої, які люди переживають самі. Тому музика несе позитивний заряд - «життя прекрасне». Якщо образна, насичена позитивними емоціями та високим інтелектуальним смислом музика з наймолодшого віку увійде в життя, стане його невід'ємною чистиною, людина вже ніколи не зможе абсолютно «відхреститися» від неї. Навіть коли в юності чи зрілості більшість часу навколо неї буде звучати лише «диявольський шум» музики без художнього образу та змісту, ця людина буде знати, що в житті є й інша музика. Індикатором нормального розвитку дитини в такому випадку буде задоволення, радість, спокій, що переростуть в подальшому у впевненість та життєрадісність.

В період від 3 до 5 років, коли у дитини пробуджується свідома зацікавленість світом, відбувається «навала» нових знань, уявлень, відчуттів. їх треба якось впорядковувати. І тут на допомогу можуть прийти музика, оскільки саме в ній панує універсальний та довічний порядок, який, однак, не заважає спонтанним проявам почуттів. Тому класична музика (особливо музика барокко), побудована за логічними принципами, здатна впорядковувати враження, не перенапружуючи свідомість. Після 6 років, коли дитина починає вчитися, музика має задовольняти зовсім інші її потреби - в русі, грі, виявленні заблокованих навчанням емоцій. Тому і характер музики має бути іншим. Дуже корисним є звернення до автентичної, народної музики, яка пробуджує глибинні резервні можливості мозку.

Всі ці моменти, як і багато інших, треба вводити в життя дитини до 12 років: все, що не було посіяне до цього віку, вже ніколи не зійде. Тому слід намагатися до цього віку познайомити дитину з такою музикою, що допоможе їй в майбутньому знайти гармонію між «хочу» та «можна», компенсувати нереалізовані бажання, пережити розчарування, біль, нерозуміння іншими, і т. д. Все це може допомогти соціалізації, дати можливість більш-менш безболісно вписатися в сучасне життя.

Отже, в результаті цілеспрямованого та послідовного впливу музики відбувається зміна психічної організації людини, її залучення до духовного світу. Музика дає можливість дитині видалити її негативні переживання, наповнитися позитивними емоціями, а на цій основі - правильно оцінити ті життєві труднощі та проблеми, які є наявні. Музика може подолати психологічний захист дитини, допомагає пережити катарсис, узвисити почуття. Контакт за її допомогою відчувається дітьми як безпечний, ненав'язливий, такий, що дає впевненість в собі.

В процесі розвитку психокультури за допомогою музики пробуджуються й активізуються емоційні процеси дітей, їх соціально-комунікативна взаємодія на невербальному рівні, що допомагає подолати порушення поведінки та регулювати стани психофізичного напруження. Все це дає змогу дітям не тільки переживати естетичну насолоду, приємні враження, а й ставати на шлях самовиховання та самоактуалізації в подальшому житті.

Література

методологічний психологічний музика

1.Ворожцова О. А. Музыка и игра в детской психотерапии / О. А. Ворожцова. - М. : Изд-во института психотерапии, 2004. - 90 с.

2.Кэмпбелл Д. Эффект Моцарта / Дон Кэмпбелл // Пер. с англ. Л. М. Щукин. - Мн. : ООО «Попурри», 1999. - 320 с.

3.Медушевский В. Духовно-нравственный анализ музыки [Електронний ресурс] / В. В. Медушевский.

4.Побережная Г. И. Музыка в детской душе / Г. И. Побережная. - К. : Українське агентство інформації та друку «Рада», 2007. - 80 с.

5.Пономаренко Я. І. Духовність як специфічна сфера зростання особистості [Електронний ресурс] / Я. І. Пономаренко.

Размещено на Allbest.ru