Формування у старших дошкільників синтаксичної будови мовлення засобами словосполучень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ СИНТАКСИЧНОЇ БУДОВИ МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ

Стаття присвячена проблематиці цілеспрямованого формування у дітей старшого дошкільного віку мовлення, зокрема його синтаксичної будови. В ній обґрунтовується значення роботи над словосполученням в ДВЗ для розвитку мовлення і мислення дітей, становлення їхньої комунікативної компетенції; застерігається від недооцінки систематичного опрацювання різних видів словосполучень при підготовці дошкільників до навчання у школі; подаються дані щодо особливостей синтаксичної будови мовлення дітей, які переходять в школу, її недостатньої розвиненості для успішного навчання у першому класі; пояснюються причини існуючого положення. На конкретних прикладах розкривається суть роботи над словосполученням, зокрема описується специфіка методу аналогії і методу синонімічної заміни граматичних форм, показуються особливості дидактичних ігор із синтаксичним матеріалом та граматичних вправ; подається мовний зміст роботи над словосполученням.

Статья посвящена проблематике целенаправленного формирования у детей старшего дошкольного возраста речи, в частности её синтаксического строя. В ней обосновывается значение работы над словосочетанием в ДОУ для развития речи и мышления детей, становления их коммуникативной компетенции; застерегается от недооценки систематического обучения различным видам словосочетаний при подготовке дошкольников к школе; репрезентируются данные об особенностях синтаксического строения речи детей, которые переходят в школу, ее недостаточной развитости для успешного обучения в первом классе; объясняются причины существующего положения. На конкретных примерах раскрывается суть работы над словосочетанием, в частности описывается специфика метода аналогии и метода синонимической замены грамматических форм, показываются особенности дидактических игр с синтаксическим материалом и грамматических упражнений; предлагается языковое содержание работы над словосочетанием.

Актуальність дослідження

У соціалізації дитини дошкільного віку й становленні її особистості виняткову роль відіграє сформоване усне уявлення, яке виконує комунікативну, пізнавальну, регулятивну та номінативну функції в її життєдіяльності. Те, як дитина вміє говорити, чимало важить і в її підготовці до подальшого успішного навчання у школі.

Оптимальний розвиток усного мовлення неможливий без своєчасного й повноцінного засвоєння мовних засобів (мовних одиниць), за допомогою яких і відбувається спілкування - процес говоріння. Саме в мовленнєвій діяльності функціонують слова, словосполучення, речення, які є головними мовними засобами формування та висловлювання думок, настрою, почуттів, намірів, взаємного обміну інформацією. З-поміж розмаїття мовних засобів розвитку мовлення й мислення, спілкування дітей важливою одиницею для формування у них синтаксичної будови мовлення є словосполучення. Воно - найменша синтаксична одиниця, мовний матеріал, з якого вибудовуються і поширюються речення.

Постановка проблеми

Від того, наскільки кожний дошкільник оволодіє на комунікативному рівні різними видами словосполучень і способами граматичного зв'язку (керування, прилягання, узгодження) між словами в ньому, залежатиме його спроможність висловлюватися, вільно говорити на теми, пов'язані з його життєдіяльністю, продукувати міркування, розповіді, описи з використанням доречного синтаксичного матеріалу, тобто його комунікативно-мовленнєва компетенція.

З певних причин словосполучення ще не увійшло до чинних програм тією мовною одиницею, яку мають засвоїти діти дошкільного віку. Не визначено також у повному обсязі розділ програми щодо формування граматичної будови мовлення з погляду обсягу словосполучень, які повинні використовувати діти у своєму мовленні. Отже, висвітлення методики роботи над словосполученням є важливою проблемою, вирішення якої створюватиме певне лінгводидактичне забезпечення освітнього процесу в ДНЗ.

Аналіз останніх розвідок

Синтаксична будова мовлення дитини, за словами М. Львова є «дзеркалом інтелектуального розвитку». Психологами (Л. Айдарова, Ш. Амонашвілі, Д. Єльконін, Л. Калмикова, В. Літовський, А. Лобок, В. Ляудіс, А. Маркова, І. Негуре, Т. Піроженко, І. Синиця) і лінгводидактами (А. Богуш, М. Вашуленко, К. Крутій, Г. Ляміна, Д. Ніколенко, Ф. Сохін, О. Ушакова, Л. Федоренко, Г. Фомічова, В. Ядешко, В. Яшина та ін.) доведено, що у випадку невідповідності дошкільної мовленнєвої підготовки вимогам навчання у першому, класі учні відчувають значні труднощі у засвоєнні усіх предметів шкільного циклу, погано оволодівають спеціальними навчальними уміннями, важко входять в життя шкільного колективу.

Проте мовлення дітей 6 років, які вступають до школи, як засвідчують дослідження цих науковців через об'єктивні і суб'єктивні причини, характеризується недостатнім рівнем сформованості його синтаксичної будови. У багатьох з них висловлювання настільки не відповідають віковим можливостям, що це не дозволяє їм гарно вчитися, розвиватися нарівні з однолітками, грамотно виражати різноманітні синтаксичні (логічні) відношення засобами словосполучень і речень.

Отже мета статті полягає у висвітленні окремих методичних підходів до збагачення мовлення дітей словосполученнями.

Виклад основного матеріалу

Реалізація положень «Базового компоненту дошкільної освіти» неможлива без формування у дошкільників синтаксичної будови мовлення, оскільки саме її сформованість становить передумову оволодіння дітьми зв'язним мовленням, низкою комунікативно-мовленнєвих умінь. Серед них уміння: добору доречних мовних засобів при виражені своїх думок, відтворені побаченого, почутого, пережитого, бажаного тощо; вибору варіантів синтаксичних засобів із числа синонімічних згідно з тією чи іншою ситуацією спілкування; знаходження відповідних для вираженні різних відношень (цільових, причинних, атрибутивних, обставинних, часових, просторових та ін.) синтаксичних конструкцій в процесі творення розповідей, описів, міркувань та ін.

Існує думка, зазначає Л. Калмикова, що вживання різноманітних словосполучень властиве дітям, які розмовляють рідною мовою, а отже, їхній мовний розвиток відбувається, мовляв, завдяки спілкуванню. Однак спостереження показали, що навичка використання словосполучень при побудові висловлювань самодостатньо не формується. Природне спілкування ще не створює необхідного мовного середовища, яке здатне забезпечити засвоєння дитиною достатнього за обсягом мовного матеріалу й спонукати її до оволодіння мовленням. Більшість дошкільнят потребує кваліфікованої лінгвістичної допомоги вихователя й систематичного навчання [1].

Наші спостереження над мовленням дітей, які переходять в школу, також засвідчують, що у них переважають суто дитячі, одноманітні засоби вираження синтаксичних відношень; в їхніх висловлюваннях багато синтаксичних помилок у керуванні і узгодженні слів. Вони із затрудненням будують речення, в яких міститься більше ніж 4 слова, не володіють нормами побудови іменних та інших видів словосполучень тощо.

Пояснення існуючого положення ми вбачаємо в наступному. Щоб визначити роль словосполучення у мовленнєвому та інтелектуальному розвиткові дитини, доцільно пригадати його функції як мовної одиниці. Поза реченням воно, як і слово, належить до номінативних засобів мови. Але якщо слова означають предмети і явища об'єктивного світу, то словосполучення означають явища логічного ряду - зв'язки та відношення, які існують між явищами та предметами: приїхати напередодні свята (відношення часу); сказати для жарту (відношення мети); грати відповідно до правил (відношення способу дії) тощо [2].

Словосполучення членує назву поняття, яке воно відбиває, наприклад: цілеспрямованість - прагнення до мети; диригувати - керувати колективним виконанням музичного твору; крім того, воно звужує, уточнює поняття, тобто багатозначне слово стає конкретним: варення - вишневе варення, сливове варення; йде - рухається пішки (крокує). Скажімо, в реченні «Теплі промені сонця зігрівають і ніжно голублять землю» словосполучення постають, так би мовити, будівельним матеріалом, засобом вираження певних означальних відношень (теплі промені сонця), додаткових (зігрівають землю), обставинних (ніжно голублять).

Вживання в реченнях різних видів словосполучень є показником розвитку мислення дитини, її вміння співвідносити одиниці мови з певними явищами дійсності: зв'язками та відношеннями, що існують реально (часу, місця, причини, об'єкта, особи та ін.).

Спостереження за дитячим мовленням свідчать про те, що без організованого мовного навчання реальні можливості п'яти-, шестирічної дитини у використанні словосполучень вельми обмежені. Арсенал словосполучень, наявний у мовному досвіді старшого дошкільняти, ще надто бідний. Навички використання ним словосполучень у своєму мовленні недосконалі. Це збіднює його пізнавальну активність, обмежує, звужує межі спілкування, гальмує своєчасне зростання як особистості. Так, для вираження відношень причини, мети, способу дій діти охоче користуються складнопідрядними реченнями, а от вживати для цього окремі словосполучення вони не вміють. Дівчинка каже: «У мене синець, тому що я вдарилася», хоча могла б сказати простіше: «У мене синець від удару».

До засобів вираження визначальних відношень, які без спеціального навчання не засвоюються дітьми, належать словосполучення, де в їхній основі лежить граматичний зв'язок керування. Це, наприклад, такі, що означають: (книга товариша, сліди зайця); суб'єкт дії (спів соловейка); носія ознаки (доброта матері, білість снігу); визначальні відношення (стіни з мармуру; риба під маринадом) тощо. Щоб передати додаткові відношення, діти частіше вживають прямий додаток, виражений знахідним відмінком (узяв олівець), або непрямий (допомагати мамі), а також користуюся орудним відмінком (витер рушником, пішов з собакою) із займенником чи без нього.

Інші значення відмінків та займенників без спеціально організованої граматичної роботи дошкільнята, зазвичай, не засвоюють. Причина цього не в складному вживанні тих чи інших граматичних форм рідної мови,а у відсутності правильно дібраного лінгвістичного взірця для наслідування, в недостатньому використанні вихователем зразкових за змістом мовних дидактичних вправ та ігор для вдосконалення граматичної будови мовлення дитини.

Дібрати мовні засоби можна лише тоді, коли в арсеналі довготривалої пам'яті дитини вже накопичена їх достатня кількість. Тоді стає справді можливо вибрати із великого загалу саме те, що забезпечує оптимальний акт говоріння, комунікації, тобто дібрати мовні засоби, адекватні спілкуванню. Коли в дитини надто обмежений запас мовних одиниць, їй видається непосильним оформлення висловлювань, а тому акт комунікації стає неефективним.

Враховуючи ситуацію, що склалася, ми створили методику роботи над словосполученням і реченням у їх єдності, що забезпечує ефективне формування у старших дошкільників синтаксичної будови мовлення. Вона передбачає збагачення мовлення дітей дошкільного віку синтаксичними конструкціями за рахунок забезпечення практичного (комунікативного) засвоєння лексики і морфології на синтаксичній основі; уведення в лінгводидактичний процес такої синтаксичної одиниці, як словосполучення.

В процесі формування у дітей старшого дошкільного віку синтаксичної будови мовлення, використовуючи для цього словосполучення, можна запропонувати такі методи роботи, як метод аналогії і метод синонімічної заміни. Доцільними формами роботи над словосполученнями будуть дидактичні (синтаксичні) ігри і граматичні вправи.

За допомогою методу аналогії вихователь промовляє, наприклад: словосполучення (водій автобуса). Діти складають подібні: водій таксі, водій мотоцикла тощо. Якщо їм важко добирати слова, пропонують пригадати назви інших машин і поміркувати, як можна сказати про водіїв, які сидять за кермом. Активізації мислення й мовлення сприятиме використання предметних картинок. Можна використовувати й інші словосполучення: пара шкарпеток - пара чобіт (рукавиць, лиж тощо).

Значення відмінків добирає вихователь (перехід вулиці; рукавиці на підкладці; печиво з горіхами) - залежно від того, яке дидактичне завдання він ставить для розвитку мовлення дітей. Дошкільнята мають шукати варіанти за аналогією. Багато разове повторення словосполучень однакової структури, але з різним лексичним наповненням (перехід вулиці, майдану, кордону, межі; печиво з родзинками, з цукатами, з повидлом, з горіхами) допомагає оволодіти навичками їх вживання.

Корисні для дітей мовні ігри, які активізують вживання різноманітних словосполучень, допомагають збагнути їхнє значення. Скажімо, «Змальовування одягу»: костюм у клітинку, в смужку; блуза з вишивкою, з ґудзиками, з вирізом; спідниця на щодень тощо.

Вживати в усному мовленні відмінкові закінчення іменників та займенники за літературними нормами також допомагають дидактичні ігри. До того ж дошкільнята мають змогу спостерігати за сполучними можливостями слів. Для прикладу, візьмемо гру «Хто прийшов погратися з Чебурашкою». Вихователь починає розповідати й робить паузу, щоб діти доповнили його розповідь іменами улюблених персонажів. «Чебурашка підстрибуючи, йшов лісом і співав пісеньку». Раптом він зустрів...(Буратіно). Чебурашка запропонував: «Давай пограємо. (у піжмурки)». «Не хочу у піжмурки, - відповів Буратіно. - Чи не краще нам було б пограти.» (у футбол, у шахи). Доки вони розмірковували, прибіг Незнайко й сказав: «Моя найулюбленіша весела гра...» (футбол). Зараз я вас ознайомлю з правилами. (гри). Учасники обох. (команд) зацікавилися розповіддю Незнайка. Команда веселунів зробила розминку перед. (грою), й перша напружена товариська.(зустріч) почалася. Лише в Незнайка швидко пропав інтерес до. (гри). Він вирішив вийти з. (гри), бо зрозумів, що програв, пропустив аж три. (м'ячі, голи).

У цей час до Чебурашки підійшли Буратіно, Знайко (Шпунтик, Гвинтик та ін.). Вони долучилися до. (гри).

Для розвитку дитячої уяви педагог може запропонувати вихованцям продовжити його розповідь або скласти нову, ще цікавішу.

На відміну від мовно-дидактичних ігор граматичні вправи потребують мовного завдання на змістовій основі й розвивають довільність у дитини. Для розширення лексичного запасу та запам'ятовування норм сполучуваності слів доцільні такі завдання:

1. Вихователь називає дієслово або іменник і пропонує до нього слова можливого змісту залежно від запитань, а потім вимовити все словосполучення:

Ділити (кого? що?) групу.

Ділити (як?) чесно, по-товариському, порівну пополам, між усіма.

Ділити (з ким?) з другом, з подругою, з братом, із сестрою.

Заняття (чим?) спортом, малюванням, музикою, співом, майструванням.

Заняття (кого?) школярів, спортсменів, дітей, студентів, музикантів.

Заняття (де?) в школі, в групі, вдома, на спортивному майданчику, тощо.

2. Вихователь промовляє дієслово та іменник у певному відмінку, випускаючи у словосполученні прийменник - діти мають самі дібрати його за змістом: вирушати.(в) мандрівку; вітатися. (із) знайомими; йти.(до) майдану; йти.(по) сходинах.

Для ускладнення можна пропонувати дітям два іменники в називному відмінку: шлях (.) пристань; дорога (...) ліс; гроші (...) морозиво; сукня (...) горошок; варення (...) смородина; джем (.) вишні.

Діти мають дібрати третє слово (прийменник) і відповідне відмінкове закінчення другого іменника. Завдання дається так: «Я скажу два окремих слова (прислухатися, звук), а ви знайдіть таке третє слово, щоб вимовлені мною слова можна було поєднати за змістом. Тоді всі зрозуміють, про що йдеться, що саме називається».

3. Вихователь промовляє іменник, а діти, щоб побудувати словосполучення, добирають до нього інше слово за змістом і об'єднують їх у словосполучення: казки (Лесі Українки, Івана Франка, про тварин,з пригодами, без автора); картина (художника, про природу, старовинна, без підпису, у рамці, на полотні); каша (з гречки, з ячменю, з пшона, на молоці, на воді, з маслом, з цукром, з горіхами, без солі, без цукру). Якщо дітям важко дібрати потрібне за змістом слово, можна допомогти їм навідними запитаннями: «А як іще можна сказати про казки» (Цікава казка, українська народна казка); або поставити формально граматичне запитання: про кого? яка? чия?

дошкільний синтаксичний мовлення словосполучення

Висновки

Використання пропонованих методів та прийомів сприяє розвиткові мислення дітей, правильному вживанню ними граматичних форм з урахуванням конкретної ситуації мовлення, забезпечує достатній лексико-граматичний запас для висловлювань.

Література

1. Калмикова Л. О. Формування мовленнєвих умінь і навичок у дітей: психолінгвістичний та лінгвометодичний аспекти: навчальний посібник для студентів ВНЗ / Лариса Олександрівна Калмикова. - К.: НМЦВО, 2003. - 300 с.

2. Калмикова Л. О. Розвиток мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку: діагностико-розвивальна програма: монографія / Лариса Олександрівна Калмикова. - Переяслав-Хмельницький: ПП «СКД», 2010. - 212 с.

1. Kalmykova L. O. Formuvannya movlennyevykh umin' i navychok u ditey: psykholinhvistychnyy ta linhvometodychnyy aspekty: navchal'nyy posibnyk dlya studentiv VNZ / Larysa Oleksandrivna Kalmykova. - K.: NMTsVO, 2003. - 300 s.

2. Kalmykova L. O. Rozvytok movlennyevoyi diyal'nosti ditey doshkil'noho viku: diahnostyko-rozvyval'na prohrama: monohrafiya / Larysa Oleksandrivna Kalmykova. - Pereyaslav-Khmel'nyts'kyy: PP «SKD», 2010. - 212 s.

Размещено на Allbest.ru