Профорієнтаційна компетентність учнів основної школи, яка формується в процесі трудового навчання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сьогодні особливу роль у формуванні особистості майбутнього громадянина країни відіграє компетентнісний підхід у системі освіти, що передбачено Державним стандартом базової і повної середньої освіти [3]. Використання компетентнісного підходу в системі освіти і профорієнтації залежить сьогодні не від економічного зростання в нашій державі, а, передусім, від рівня всебічної розвиненості та освіченості особистості. Тому важливим постає завдання формування профорієнтаційної компетентності в учнів загальноосвітніх навчальних закладів, що буде сприяти активному, мобільному, свідомому, обґрунтованому особистісно-зорієнтованому професійному самовизначенню випускників школи.

У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти запропоновано модернізацію змісту освіти на засадах компетентнісної парадигми. Традиційно мета шкільної освіти визначалася набором знань, умінь і навичок, якими має оволодіти учень. Сьогодні соціуму необхідні учні та випускники, готові змінюватись і пристосовуватись до нових потреб життя, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись упродовж життя. А це більшою мірою залежить не від отриманих знань, умінь і навичок, а від якостей, для позначення яких використовуються поняття компетенція і компетентність, які найбільше відповідають сучасному розумінню мети освіти. Розглянемо детальніше поняття компетенція і компетентність.

Відомий російський вчений Г.К. Селевко вважає, що компетенція - це результат, який виявляється в підготовленості випускника навчального закладу, в реальному володінні ним методами та засобами діяльності, в можливостях упоратися з поставленими завданнями; форма поєднання знань, умінь та навичок, яка дозволяє ставити і досягати мети в перетворенні оточуючого середовища. Подібні думки є і в інших дослідників, які визначають компетенцію як сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), котрі відносяться до певного кола предметів та процесів, і які необхідні, щоб якісно та продуктивно діяти або як готовність особистості використовувати засвоєні знання, вміння й навички, а також способи діяльності для вирішення професійних завдань. [16]

Аналіз визначень поняття «компетенція» дозволяє тлумачити її в різних контекстах, зокрема як: сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), які є заданими до відповідного кола предметів і процесів та необхідними для якісної продуктивної дії щодо їх, тобто компетенцію розуміють як задану вимогу, норму освітньої підготовки учня (А.В. Хуторський); соціально закріплений освітній результат, оскільки компетенції можуть бути виведені як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, досвіду з певної галузі, ставлень, якостей особистості, яка діє в соціумі (Н.М. Бібік), сферу додаткових знань, умінь і навичок людини (З.В. Залібовська-Ільницька), коло питань, за якими характеризують певну особистісну якість (н. Гаврик). [17] навчальний компетенція профорієнтаційний

Відповідно Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти компетенція - суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини. [3, 2]

Освітні компетенції є інтегральними характеристиками якості підготовки учнів, що пов'язані з їхньою здатністю до цільового осмислення застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності стосовно визначеного міждисциплінарного кола питань; засвідчують рівень розвитку особистості учня, що позначається на якісному опануванні змісту освіти та є заданою соціальною нормою освіченості учня, що є необхідним для подальшого ефективного функціонування в певній сфері людської діяльності. А оскільки набуття цих компетенцій відбувається поступово в процесі навчання, рівень компетентності учня на кожному з цих етапів буде різним, що, в свою чергу, свідчить про рівневий характер компетентнісного підходу в навчанні, про доцільність визначення певних послідовних рівнів у формуванні компетентності учня.

Конкретизуючи останнє, І.В. Родигіна зазначає, що освітня компетенція як ідеальна нормативна категорія моделює властивості учня й у певному розумінні обслуговує термін «освітня компетентність», конкретніше описуючи його смислове наповнення. У порівнянні з іншими результатами освіти компетенція - це інтегрований освітній результат, який проявляється ситуативно, існує як потенціал, який наповнюється конкретним змістом та проявляється в певній ситуації. [12]

Відповідно, суб'єкти процесу навчання мають чітко уявляти структуру освітньої компетенції або основні її інформаційні елементи, які необхідні учневі для набуття певного рівня компетентності. Структурні складові освітньої компетенції подані С.Е. Трубачевою в такому контексті: мінімальний досвід діяльності або попередній етап сформованості компетентності; соціальна, особистісна мотивація необхідності подальшого формування компетентності; знання, уміння, навички, необхідні для подальшого формування компетентності; способи діяльності на певному етапі формування компетентності; рефлексія ефективності отриманого результату [15].

Компетенція, на відміну від компетентності як особистісного утворення, є відчуженою від суб'єкта, наперед заданою соціальною нормою освітньої підготовки учня, вчителя, іншого спеціаліста, яка необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері. Результатом набуття компетенцій є компетентність, котра передбачає особистісну характеристику, ставлення до предмету діяльності. Компетенції виводяться як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлення до певної галузі, якостей особистості, яка діє в певному соціумі. Вони втілені в Державних стандартах освіти, в програмах, критеріях навчальних досягнень тощо. Ознакою компетенцій є їх специфічний предметний або загальнопредметний характер, що дає змогу визначити пріоритетні сфери формування (освітні галузі, навчальні предмети, змістові лінії). [12]

Основна відмінність між поняттями «компетенція» і «компетентність» полягає в тому, що перше визначається державою, певними установами або окремими особами, які організовують той чи інший вид діяльності, а друге набувається в процесі оволодіння знаннями, вміннями, навичками (компетенціями) і вказує на здатність і нахил індивіда до виконання певного виду діяльності.

Відповідно Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, компетентність - набута в процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці. [3, 2]

Дещо специфічні підходи до тлумачення поняття компетентності розробляються в професійній педагогіці, де останнім часом дедалі більшого поширення набувають ідеї підготовки кадрів, орієнтовані на розвиток компетентності. Як зазначають дослідники, поняття «компетентність» є ширшим за поняття «кваліфікація». Воно означає не тільки професійні знання, навички й досвід у певній спеціальності, а й ставлення до справи, здатність ефективно використовувати знання та вміння, а також особистісні якості для досягнення необхідного результату на конкретному робочому місці в певній робочій обстановці. Компетентність - реальна здатність досягти мети чи результату. [2]

Виходячи з цих позицій і розглядається профорієнтаційна компетенція й компетентність, які ґрунтуються на розумінні професійної орієнтації як цілісної системи соціально-економічних, правових, психолого-педагогічних, медико-фізіологічних і виробничо-технічних заходів, спрямованих на забезпечення активного, мобільного, свідомого особистісно-зорієнтованого професійного самовизначення та трудового становлення людини з урахуванням своїх можливостей та індивідуальних особливостей і кон'юнктури ринку праці для повноцінної самореалізації та самоствердження в професійній діяльності. Вона є інтегрованою, динамічною науково-практичною системою взаємодії особистості і суспільства (різноманітною на різних вікових етапах розвитку людини), яка об'єднує процеси пізнання та аналізу професій, діагностики психофізіологічних якостей особистості, самоаналізу, самовиховання, професійних проб, вибору або перевибору певного виду трудової діяльності чи конкретної професії, адаптації в професії і тим самим забезпечує формування у молоді професійної перспективи, тобто планування і здійснення особистісного професійного й кар'єрного розвитку. [16] Профорієнтація здійснюється послідовно і цілеспрямовано в усіх загальноосвітніх навчальних закладах при вивченні всіх навчальних дисциплін, але безпосередньо вона закладена в одному із 4-х змістових ліній освітньої галузі “Технологія” - “Професійна орієнтація”, яка передбачає наступний зміст профорієнтаційної освіти в основній школі:

- сфери людської діяльності та види праці;

- професійна діяльність людини в умовах ринку праці;

- вимоги професії до людини. [3]

Цим і обумовлюється зміст профорієнтаційної компетенції учнів, яка розглядається як сукупність знань, умінь та індивідуальних особливостей (рис) у межах змісту професійної орієнтації, необхідних для виконання особистістю певних дій з метою розв'язання проблеми професійного самовизначення.

Професійне самовизначення - це не одноразовий вибір професії, а перманентний, активний, особистісно-зорієнтований процес самопізнання, формування інтересів, нахилів, основних та резервних професійних намірів щодо вибору форм навчання та навчального закладу, професійної перспективи, визначення напрямів перекваліфікації, який проходить через всі етапи навчальної та трудової діяльності людини. Складовими компонентами професійного самовизначення виступають: потреби, навчальні та професійні інтереси, нахили, переконання, установки, ідеали, ціннісні орієнтації, досвід, здібності, професійні наміри. Таким чином, структура професійного самовизначення включає в себе потребу, зміст якої складають мотиви. Потреба породжує різнопланові протиріччя. Діяльність особистості з усунення протиріч формує професійну спрямованість і професійну самосвідомість, котрі, в свою чергу, формують і розвивають професійний інтерес, який визначає нахили. Нахили спонукають особистість до перетворювальної діяльності. У процесі активної проби сил проходить перевірку самооцінка професійної придатності людини. Кінцевим результатом цього процесу є виникнення відповідного професійного наміру, який полягає у змісті індивідуального професійного плану особистості. [5; 10; 11; 13; 18]

Таким чином під профорієнтаційною компетентністю розуміють набуту в процесі життя і навчання професійну інформованість, яка складається зі знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно відображатись у практичній реалізації особистого професійного плану.

Зміст профорієнтаційної компетентності школярів визначається змістом професійної орієнтації на відповідних етапах цієї роботи, що обумовлено відповідними державними документами [8] та результатами наукових досліджень [1; 4; 9; 10; 11; 13; 14; 18 та ін.]. Отже «персональний пакет» профорієнтаційної компетентності учнів основної школи повинен включати наступні компоненти: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний. Розглянемо зміст вказаних компонентів: