Виховна субсистема уроку та аналіз її ефективності

Принцип громадської спрямованості виховання базується на визнанні прогресивними педагогами виховання як «громадського інституту» (Г. Сент Джон). З позиції цього принципу виховні системи успішно реалізують ідеологічні установки і політичні доктрини; учителі спрямовують свою діяльність на розв'язання задач виховання підростаючого покоління відповідно до державної стратегії виховання соціально спрямованого типу особистості. Одним зі шляхів реалізації принципу громадського виховання є введення спеціальних навчальних предметів і наповнення відповідним змістом інших навчальних дисциплін, викладання яких сприяло б засвоєнню таких понять, як «конституція», «влада», «авторитет», «закон», «відповідальність», «уряд».

Принцип зв'язку виховання з життям, працею передбачає не лише залучення вихованців до діяльності, але й до участі у розв'язанні актуальних проблем сучасності, зокрема: демократизації суспільства, дотримання прав людини, збереження довкілля. «Громадська праця - це один з важливих засобів соціалізації особистості, залучення її у систему громадських відносин» [37]. Цей принцип орієнтує діяльність учителя на формування розуміння учнями ролі діяльності у житті суспільства; поваги до людей праці; розвиток здатності успішно працювати задля суспільства і власної користі; розуміння загальних основ сучасного виробництва; поєднання особистих і громадських інтересів у трудовій діяльності; бережливого ставлення до громадського надбання і природних багатств; нетерпимого ставлення до проявів безгосподарності, безвідповідальності, порушення дисципліни.

Принцип опори на позитивне у вихованні передбачає виявлення вчителем позитивних рис в учнів, розвиток інших, недостатньо сформованих чи негативно зорієнтованих якостей, доведення їх до необхідного рівня. Філософська основа цього принципу полягає у суперечності людської природи. Необхідно пам'ятати, що «негативних» чи «позитивних» людей не буває. Завдання вчителя полягає в тому, щоб у людині стало більше позитивного ніж негативного. Цього можна досягти у тісному співробітництві щиро зацікавленого долею вихованців вчителя з учнями. Досвідчені вчителі проектують гарну поведінку учня, формують упевненість в успішному досягненні високих результатів у навчанні та вихованні, підтри- 20) мують його у разі невдачі.

Принцип гуманізації виховання передбачає: гуманне ставлення до особистості учня; повагу до прав і свобод; висунення до вихованця посильних і розумно сформульованих вимог; повагу до будь-якої позиції учня; повагу до права людини бути собою; постановка перед учнем конкретної виховної мети; ненасильницьку вимогу до формування певних якостей особистості; відмова від жорстоких покарань та ін. [37].

Принцип особистісного підходу до виховання потрібно розуміти як опору на особистісні якості (ціннісні орієнтири, життєві плани, домінуючі мотиви поведінки тощо). Цей принцип полягає в тому, щоб учитель-вихователь постійно вивчав індивідуальні особливості учня; вмів діагностувати реальний стан сформованості таких особистісних якостей як спосіб мислення, мотиви, інтереси, установки, спрямованість особистості, ставлення до життя, праці; залучав кожного учня до посильної виховної діяльності; усував причини, що можуть завадити досягненню виховної мети; спирався на активність особистості; поєднував виховання і самовиховання; розвивав ініціативу, самостійність, самодіяльність.

Принцип єдності виховних впливів можна назвати принципом координації взаємодії вчителів, які засобами навчального предмета виховують в учнів ті чи інші якості. Якщо зусилля вчителів не примножуються, а протидіють, то учні при цьому відчувають психічні перевантаження, тому що не знають кому вірити, до кого прислухатись. Для цього потрібно, щоб учителі дотримувалися певних правил реалізації принципу єдності виховних впливів. Вони мають пам'ятати, що особистість формується під впливом колективу, вчителів та виховного мікросередовища. Вчителі самі мають бути вихованими, слугувати взірцем для учнів; забезпечити єдність системи виховання на уроці та в позаурочний час; поступово ускладнювати виховні завдання, спираючись на позитивні досягнення.

Методи виховання учнів та аналіз якості їх реалізації на уроці

У педагогіці автори по-різному розкривають поняття «метод» як дидактичну та виховну дефініцію. Ми дотримуємося тієї точки зору, що метод виховання - це сукупність специфічних способів і прийомів виховної діяльності, що використовуються у процесі розвитку потребнісно-мотиваційної сфери і свідомості учнів, вироблення навичок і звичок поведінки, а також його корекції та вдосконалення. І. Харламов розрізняє методи і засоби виховання. На його думку, засоби виховання - це ті конкретні заходи чи форми виховної діяльності (бесіда, збори, політінформація, вечори тощо), види діяльності учнів (навчальні заняття, предметні гуртки, конкурси, олімпіади тощо), а також предмети (картини, фільми, виставки тощо), що використовуються у процесі реалізації того чи іншого методу [28]. У науці та освітянській практиці більш поширеними є методи переконання, позитивного прикладу, вправ (привчання), похвали та осуду, вимоги і контролю.

Метод переконання зумовлює необхідність емоційного і глибокого роз'яснення суті соціальних і духовних відносин, норм і правил поведінки, у розвитку свідомості та почуттів особистості. На думку І. Підласого, особливо важливої значущості набувають ті засоби методу переконання, що застосовуються у процесі формування особистісних якостей учнів (відповідальність, сумлінність у навчанні, організованість, самостійність, переконання тощо).

Метод позитивного прикладу. Теорія і практика свідчать, що розвиток особистості відбувається не лише в результаті впливу словом, тобто, роз'яснення і переконання. Важливими також є зразки поведінки та дій інших людей. Тут доречно скористатися порадами мудреця: для духовного розвитку особистості необхідні три умови: великі цілі, перепони і приклади. З цього приводу Я. Коменський висловився так: діти «вчаться спочатку наслідувати, а потім пізнавати». З цієї точки зору метод позитивного прикладу близький до методу переконання і слугує важливим засобом підвищення дієвості різних форм роз'яснювальної роботи.

Метод вправ (привчання) відіграє важливу роль у формуванні навичок і звичок поведінки та діяльності учня. Цей метод широко використовував у своїй практичній діяльності А. Макаренко, який писав: «...необхідно прагнути до того, щоб у дітей міцніше складалися гарні звички, а для цієї мети більш важливими є постійні вправи у правильному вчинку» [38]. Під методом привчання потрібно розуміти багаторазове повторення дій і вчинків учнів з метою створення та закріплення в них необхідних навичок і звичок поведінки. У процесі формування навичок і звичок в учнів формуються внутрішні стимули, що детермінують поведінку особистості. Тому будь-яка практична діяльність учнів, якщо вона відповідним чином організована, є засобом методу вправ (привчання).

Методи похвали та осуду у навчальному закладі нерідко використовуються як засоби заохочення та покарання. П. Блонський доводив неприйнятність засобів заохочення й покарання. Він застерігав від того, щоб в учителів вони не превалювали [39]. Похвала, як метод виховання, є не що інше як визнання, позитивна оцінка поведінки або якості учня з боку вчителя чи колективу товаришів, висловлені публічно або в особистій формі. У протилежність цьому осуд виражається у несхваленні та негативній оцінці дій і вчинків особистості, що суперечать нормам та правилам поведінки. Похвала, висловлена у будь-якій формі сприятливо впливає на дії й поведінку учня, додає йому снаги на їх удосконалення. Що стосується осуду, то цей метод досягає мети лише тоді, коли він є справедливим і підтримується громадською думкою колективу. Цими методами бажано користуватися лише як допоміжними, що сприяють корекції поведінки учнів [28].

Методи вимоги і контролю передбачають ставлення вимог до поведінки учнів і здійснення контролю за її станом. «Вимога - це спосіб безпосереднього спонукання учнів до тих чи інших вчинків або дій, спрямованих на поліпшення поведінки» [28]. Педагогічними способами цього методу є прохання, тактовна вказівка і розпорядження вчителя. Щодо контролю діяльності та поведінки учнів, то він здійснюється з метою спонукання їх до виконання певних вимог і завдань. Способом контролю є: спостереження, індивідуальна бесіда, звіт учня про результати навчальної діяльності тощо. Переключення як метод виховання доцільно застосовувати у разі негативного впливу на учня певних дій чи поведінки. Особливо позитивно він впливає, коли вчитель наштовхується на опір з боку учня і прямі вимоги не дають бажаних результатів [28].

Необхідно зазначити, що жоден з окреслених вище методів виховання не забезпечує позитивних результатів, якщо вони не використовуються у раціональному комплексі. З цього приводу А. Макаренко писав: «ніякий засіб взагалі, хоч би який ми взяли, не може бути визнаний ні гарним, ні поганим, якщо ми розглядаємо його окремо від інших засобів, від цілісної системи, від цілого комплексу впливів» [38].

Технологія виховання учнів на уроці та її аналіз

Технологія виховання - це система психолого-пе- дагогічних алгоритмів, способів і засобів, використання яких забезпечує реалізацію вчителем змісту навчального матеріалу виховного характеру у взаємодії з учнями у процесі навчання на уроці. Його виховна діяльність пов'язана з моделюванням окреслених способів, реалізацією розробленого плану і моделей виховання учнів, управлінням їхньою діяльністю та поведінкою. У процесі розробки технології виховання учнів учителю необхідно враховувати вимоги, зумовлені його специфікою. Необхідно також пам'ятати, що виховання має цілісний характер, тобто, виховні впливи на учнів здійснюються комплексно. Вчитель має володіти технологічними операціями виховання й забезпечити їх реалізацію на уроці у взаємодії з учнями. Тому кожен учитель має пройти канонічний шлях досягнення виховної мети, концентруючи увагу на «вузлових точках» виховання особистості, що в силу людської природи і ступеня вихованості є досить різноманітними. Сучасні технології виховання базуються на системному підході до виховного процесу, що означає вплив на учнів у трьох напрямах: на свідомість, почуття і поведінку; органічне поєднання виховання і самовиховання особистості; єдність і координація зусиль учителів, які викладають у певному класі; прогнозовані якості особистості формуються завдяки здійсненню системи конкретних виховних справ у процесі навчання та виховання, управління ним.

Отже, системний підхід до виховання учнів на уроці передбачає єдність цілей, змісту, принципів, форм, методів і технологій виховання.

Технологія аналізу ефективності реалізації виховної субсистеми уроку передбачає вивчення і оцінку стану реалізації змісту, принципів, форм, методів і технологій виховного впливу на особистість учня в процесі навчання на уроці відповідно до поставлених мети і завдань. При цьому виховна субсистема уроку виступає як об'єкт переважного спостереження і аналізу. Ефективність її реалізації характеризується відносною величиною суми оцінок реалізації основних її компонентів до їх кількості (табл. 1).

Технологічна карта оцінки ефективності виховної субсистеми уроку

Таблиця 1

За даними оцінювання частоти використання на уроках параметрів виховного аспекту (табл. 1) визначено середньостатистичну величину, що становить 69,4 %, а коефіцієнт ефективності їх реалізації дорівнює: К.еф.В. = (0,7 0+0,7 3+0,7 6+0,6 0) : 4 = = 2,71: 4 = 0,6 8 (4), що відповідає середньому рівню ефективності.

Таким чином,теоретичні та методологічні аспекти аналізу ефективності виховної субсистеми уроку основою розроблення методичних рекомендацій для вчителів, що спрямовані на поліпшення їх реалізації на уроці, самоаналізу і самооцінки його результативності.

Використані літературні джерела

1. Концепція безперервної системи національного виховання // Рід. шк. - 1995. - № 6. - С. 18-25.

2. Державна національна програма «Освіта». Україна ХХІ століття. - К.: Райдуга. - 1994. - 61 с.

3. Азаров Ю. П.Искусство воспитывать / 22 Ю. П. Азаров. - М.: Просвещение. - 1985. - 448 с.

4. Закон України «Про освіту»: Прийнятий 23 березня 1996. - №100-96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 21. - С. 253-278.

5. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2 кн. - К.: Либідь, 2003. - Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. - 342 с.

6. ГапонЮ. А. Соціально-педагогічні основи процесу виховання особистості / Ю. А. Гапон. - Запоріжжя. - 1998. - 217 с.

7. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибр. тв. в 5-ти т. - К.: Рад. шк., 1977. - Т. 3. - С. 7-289.

8. Онищук В. А., Паламарчук В. И. Принципы обучения / В. А. Онищук, В. И. Паламарчук // Дидактика современной школы: Пособие для учителей. - К.: Рад. шк., 1987. - С. 41-54. - (Пед. б-ка).

9. Гнатюк В. М. Управління системою національного виховання учнів / В. М. Гнатюк. - К.: Сталь, 2001. - 300 с.

10. Френе С. Избранные педагогические сочинения / С. Френе. - М.: Прогресс, 1990. - 304 с.

11.

Основи національного виховання. Концептуальні положення / За заг. ред. В. Г Кузя, Ю. Д. Ру- денка, З. О. Сергійчук. - К., 1993. - 149 с.

12. Ушинський К. Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибр. пед. тв.: У 2 т. - К.: Рад. шк., 1983. - Т 1. - 489 с.

13. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибрані твори в 5 т. - К.: Рад. шк., 1976. - Т 2. - С. 149-416.

14. Ващенко Г Виховний ідеал / Г. Ващенко. - Полтава: Полтав. вісн. - 1994. - 190 с.

15. Марьенко И. С. Основы процесса нравственного воспитания школьников / И. С. Марьенко. - М.: Просвещение, 1980. - 183 с.

16. Богданова О. С., Черенкова С. В. Нравственное воспитание старшеклассников / О. С. Богданова, С. В. Черенкова. - М.: Просвещение, 1988. - 206 с.

17. Шилина З. М. Формирование общественной направленности личности школьника / З. М. Шилина. - М.: Просвещение, 1977. - 224 с.

18. Вишневський О. Концепція демократизації українського виховання / О. Вишневський // Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. - К.: Школяр. - 1997. - С. 78-112.

19. Галущинський М. Національне виховання / М. Галущинський. - Львів, 1920. - 34 с.

20. Ступарик Б. М. Національна школа: витоки, становлення / Б. М. Ступарик. - К., 1998. - 333 с.

21. Сірополко С. Національне виховання і позашкільна освіта / С. Сірополко // Діло. - 1925. - ч. 26.

22. Ющишин І. Національне визовання / І. Ющи- шин // Шлях виховання і навчання. - 1929. - ч. 12.

23. Русова С. Моральні завдання сучасної школи / С. Руссова // Рід. шк. - 1938.- № 7.- С. 10-19.

24. Гаврилова Т. П. О воспитании нравственных чувств / Т П. Гаврилова. - М.: Знание, 1984. - 80 с. - (Серія: «Новое в жизни, науке, технике. Педагогика и психология»; № 7).

25. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа // Вибр. твори в 5-ти т. - К.: Рад. шк., 1977. - Т 4. - С. 7-389.

26. АмонашвилиШ. А. Зравствуйте, дети!: Пособ. для учителя / Ш. А. Амонашвили. - М.: Просвещение, 1983. - 208 с.

27. Борисова Е. М., Логинова Г. П. Индивидуальность и профессия / Е. М. Борисова, Г. П. Логинова. - М.: Знание, 1991. - 80 с. - (Серія: «Новое в жизни, науке, технике. Педагогика и психология»; № 11).

28. Харламов И. Ф. Педагогика / И. Ф. Харламов. - М.: Высш. шк., 1990. - 576 с.

29. Ушинский К. Д. Сочинения: В 2-х т. / К. Д. Ушинский. - М.-Л., 1950. - Т 2. - С. 52-53.

30. Экономическое образование и воспитание учащихся / Под ред. Н. И. Горлача и др. - К.: Рад. шк., 1989. - 336 с.

31. Нисимчук А. С. Экономическое воспитание школьников / А. С. Нисимчук. - М.: Просвещение,^. - 127 с.

32. Падалка О. С. Професійно-економічна підготовка вчителя / О. С. Падалка. - К.: Четверта хвиля, 2001. - 122 с.

33. Концепція неперервної екологічної освіти в Україні // Інформ. зб. МОН України. - 1995. - № 14. - С. 2-18.

34. Горащук В. Здоров'я учнів. Від чого воно залежить? // Рід. шк. - 1997. - № 3/4 (808-809). - Бере- зень-квітень. - С. 55-80.

35. Програма інтегративного курсу «Основи ва- леології та медичних знань» // Інформ. зб. МОН України. - 1994. - № 17-18. - С. 2-49.

36. Гончарова М. Винахід Чижевського // Валео- логія. - 1999. - № 7. - Квітень. - С. 4-5.

37. Подласый И. П. Педагогика. Новый курс: Учеб. для студентов высш. учеб. заведений / И. П. Подласый. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - Кн. 2. «Процесс воспитания». - 256 с.

38. Макаренко А. С. Сочинения: В 7 т. / А. С. Макаренко. - М., 1958. - Т 5. - 588 с.

39. Блонский П. П. Педагогика / П. П. Блонский. - М., 1924. - 174 с.

Аннотация

Воспитательная система является органической составляющей урока. Она объединяет цель, содержание, принципы, методы, технологии воспитания учащихся в учебно-воспитательном процессе. Их реализация направлена на формирование черт компетентности и социально ориентированной личности. Все аспекты и нюансы воспитания учащихся как динамичного процесса раскрываются в статье.

Ключевые слова: воспитание, эффективность виспитания, система воспитания, национальное воспитание, виды воспитания.

Key words: education, effectiveness of behavior, system of education, national education, types of education.

Размещено на Allbest.ru