Гуманістичні ідеї толерантності в педагогічній спадщині В. Сухомлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманістичні ідеї толерантності в педагогічній спадщині В. Сухомлинського

Н.В. Савінова

Анотації

У статті автор представляє дослідження педагогічної теорії В. Сухомлинського, в основі якої покладені гуманістичні ідеї толерантності, визначає основні завдання виховання у молоді людяності, окреслені видатним педагогом. Зосереджується увага на змістовності понять "толерантність", "педагогічна толерантність". Автор також акцентує увагу на зв'язку поняття "толерантність" як ціннісної категорії із завданнями морального виховання учнів, представленими у творах В.О. Сухомлинського. педагогічний гуманістичний толерантність

Ключові слова: гуманістична концепція В.О. Сухомлинського, толерантність, педагогічна толерантність, принципи толерантності, соціальна толерантність, психологічна толерантність, педагогічна концепція виховання толерантності.

N.V. SAVINOVA Mykolaiv

HUMANISTIC IDEAS OF TOLERANCE IN THE PEDAGOGICAL HERITAGE OF V. SUKHOMLYNSKYI

The author presents a study of Sukhomtynskyi's pedagogical theory, which is based on humanistic ideas of tolerance, defines the main tasks of upbringing humanity in youth outlined by an outstanding pedagogue. The content of such notions as "tolerance" and "pedagogical tolerance" is focused on. The author also pays attention to the connection of concept of "tolerance" as a value category with the objectives of moral education of pupils given in V. O. Sukhomlynskyi's works.

Key words: V. O. Sukhomlynskyi's humanistic concept, tolerance, pedagogical tolerance, principles of tolerance, social tolerance, psychological tolerance, pedagogical concept of tolerance upbringing.

Н.В. САВИНОВА г. Николаев

ГУМАНИСТИЧЕСКИЕ ИДЕИ ТОЛЕРАНТНОСТИ В ПЕДАГОГИЧЕСКОМ НАСЛЕДИИ В. СУХОМЛИНСКОГО

В статье автор представляет исследование педагогической теории В.А. Сухомлинского, в основе которой положены гуманистические идеи толерантности, а также акцентирует внимание на основные задачи воспитания у молодежи человечности, очерченные выдающимся педагогом. Сосредотачивается внимание на содержании понятия "толерантность", "педагогическая толерантность". Автор также останавливается на связи понятия "толерантность" как ценностной категории с задачами нравственного воспитания учащихся, представленных в работах В.А. Сухомлинского.

Ключевые слова: гуманистическая концепция В.А. Сухомлинского, толерантность, педагогическая толерантность, принципы толерантности, социальная толерантность, психологическая толерантность, педагогическая концепция воспитания толерантности.

Постановка проблеми. Сучасне суспільство і взаємовідносини його учасників будуються на основі інформаційно-комунікативного взаємообміну, спілкування, співробітництва, але виникають певні труднощі у здійсненні цього процесу і тим більше в отриманні бажаного результату. За словами філософа Ю. Шрейдера, найстрашнішою із катастроф, що загрожують людству, - це не стільки атомна, теплова і тому подібні, скільки антропологічна - знищення людського в людині [7].

Постановка завдання. Метою статті є висвітлення гуманістичних ідей толерантності, представлених у педагогічній спадщині В. Сухомлинського.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського не одне десятиріччя привертає увагу багатьох вітчизняних та зарубіжних учених (М. Антонець, І. Бех, М. Библюк, А. Богуш, Л. Бондар, Калініченко, М. Мухіна, В. Риндак, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.).

Дослідженню підлягали й окремі педагогічні аспекти толерантності, серед яких: формування ставлення вихованців до толерантності як суспільно значущої цінності (В. Береговий, Бех, Т. Болотіна, Б. Гершунський, В. Глєбкін, О. Грива, О. Гуткін, О. Клєпцова, І. Крутова, В. Лекторський, М. Міріманова, П. Степанов та ін.); формування міжособистісної толерантності учнівської молоді (Г. Безюлєва, Г. Скрябіна, Г. Солдатова, О. Шарова, Г. Шеламова та ін.); розвиток толерантності у контексті педагогічної взаємодії (І. Воробйова, О. Тодоровцева та ін.); толерантність у спадщині В. Сухомлинського (К. Фатєєва та ін.).

Виклад основного матеріалу. Педагогічне осмислення цієї проблеми пропонує вихід із ситуації, що склалася, шляхом виховання толерантної особистості, яка формується засобом вирішення етичних питань, ціннісним ставленням до дійсності, добродійністю людини та її моральністю.

Поняття "толерантність" у різних галузях науки не має однозначного тлумачення та розуміння. Вперше поняття було розроблено біологами як уявлення "про норму реакції у допустимому діапазоні варіантів реагування, притаманних тому чи іншому виду, не порушуючи його генотип". Донедавна цей термін використовувався у психології за змістовою суттю як "відсутність чи послаблення реакції на якийсь несприятливий фактор..." [2, 441].

Толерантність передбачає відмову від насильства, використання мирних засобів для розв'язання суперечностей і конфліктів, що супроводжують історію суспільства і життя кожної людини. У соціальному сенсі - це терпиме ставлення до людей, їхніх думок, культури, вірування, інакомислення [2, 441].

Філософську природну сутність поняття "толерантність" академік В. Тишков визначає, підкреслюючи що толерантність - це осо- бистісна або суспільна характеристика, що припускає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатовимірні, а отже й погляди на цей світ є різними, вони не можуть і не повинні зводитись до одноманітності, або бути на чиюсь користь. Вочевидь, філософські науки знаходять витоки толерантності в гуманізмі, тобто гуманному ставленні до людини.

У педагогіці і психології немає однозначного розуміння толерантності, проте широко представленими є практичні аспекти щодо її застосування.

Ряд учених-педагогів (М. Рожков, Л. Байбородова, М. Ковальчук) визначають толерантність як реалізацію готовності до усвідомлених особистісних дій, спрямованих на досягнення гуманістичних відносин між людьми і групами людей, що мають різний світогляд, різні ціннісні орієнтації [3].

У "Декларації принципів толерантності" зазначається, що толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності. Цьому сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність - це гармонія в різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність - це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою світу [1].

Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це насамперед активне ставлення, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Ні за яких обставин толерантність не може служити виправданням посягань на ці основні цінності, толерантність повинні проявляти окремі люди, групи і держави [1].

Толерантність - це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, що означає відмову від догматизму, від абсолютизації істини і затверджує норми, встановлені в міжнародних правових актах у галузі прав людини [1].

Прояв толерантності, який співзвучний повазі прав людини, не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або поступки чужим переконанням. Це означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і цінностям і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим [1].

Ми розуміємо талерантність як гармонію етичності та вихованості у ставленні до людини, розуміння індивідуальності та повагу прав особистості, обов'язкову високу моральну якість суспільних відносин та людського спілкування, що не дозволяє нехтувати нормами права та закону.

Толерантність у педагогічному сенсі, на нашу думку, - це визнання педагогом прав дитини на створення рівних стартових умов у навчанні та вихованні, розуміння особистої та соціальної відповідальності за подальший розвиток і соціальну адаптацію дітей, у тому числі з порушеннями психофізичного розвитку, спілкування з дитиною та її батьками на оптимістичних, демократичних і гуманістичних засадах, віра в її успіхи та природні можливості.

Сучасні умови розвитку суспільства висувають нові вимоги до педагога, що передбачають формування педагогічної толерантності. Саме це дає змогу розглядати педагогічну толерантність як професійно важливу якість педагога, що формує професійну компетентність, а також упливає на взаємини з усіма суб'єктами освітнього процесу.

В основі поглядів В. Сухомлинського лежать гуманістичні ідеї толерантності. Видатний педагог наголошує: "Ми розглядаємо почуття обов'язку і відносини обов'язку в педагогічному колективі як внутрішню потребу кожного з нас, педагогів, у насиченій, інтелектуально повноцінній і багатій творчій праці, як прагнення до постійного вдосконалення і творчості, як вимогливість до самого себе, що з року в рік зростає і збагачується. Обов'язок немислимий без любові до справи, захоплення нею, без глибокого знання духовного світу дитини, без відчування незахищеності її духовного світу, без розуміння величезного суспільного значення того, що ми робимо. Відчуття і розуміння свого обов'язку у вихованні людини не є чимось незмінним, раз назавжди даним. Це особлива сторона етичної культури особистості і колективу, це якість, що постійно розвивається й поглиблюється. Почуття обов'язку поглиблюється в кожного з нас, педагогів, завдяки тому, що ми активно розвиваємо в собі здатність бачити свої власні зусилля, свій розум, свою творчість у дитині, в її розумі й моральності, у культурі особистості, у духовних багатствах колективу. Розвиток і поглиблення почуття обов'язку нерозривно пов'язані із загальним зростанням педагогічної культури вчителя" [4, 81-82].

Василь Олександрович Сухомлинський в основу своєї педагогічної теорії та практики поклав завдання виховання у молоді людяності та усвідомлення істини, що людина у суспільстві є найвищою цінністю. Міра відповідальності за виховання толерантності у суспільстві яскраво відображена у словах видатного майстра педагогічної справи про те, що виховання дітей - це віддача духовних сил. Людину ми творимо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька й матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де батько й мати по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають людей. Я зразу бачу дитину, у якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини - мир спокій в душі, глибоке душевне здоров'я, чистосерда віра в добро, віра в красу людську, віра в слово вихователя, тонка чутливість до тонких засобів впливу - доброго слова краси [5].

В. Сухомлинський, не використовуючи поняття "толерантність", відносить його, на перший погляд, до ціннісної категорії та пов'язує із завданнями морального виховання учнів. При цьому виховання розглядається як постійне духовне збагачення та зростання вчителя та дитини. Якщо на момент закінчення школи, засвоївши шкільну програму, учень не здатен розрізнити добро і зло, правильно оцінити власну поведінку та поведінку інших з позиції "добре-погано", поділити вчинки на погані або добрі, то мета з формування моральних якостей особистості у повній мірі не досягнута.

В. Сухомлинський указує на межі допустимого в безмірному бажанні людини отримати від життя все більше і більше. Він апелює до гідності людини словами про те, що кожна людина має знати, що існує межа між тим, чого ти бажаєш, і тим, що можна. Необхідно перевіряти свої вчинки запитанням до самого себе: чи не робиш ти зле, чи не спричиняєш неподобства людям. "Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям!", - зазначає видатний педагог.

Формування толерантної особистості здійснюється в процесі навчально-виховної роботи, де прищеплюються дитині гуманістичні цінності і розвиваються її інтелектуальні здібності. Виховання толерантної людини є процесом цілісним і системним, але при цьому виступає ще й стихійним процесом саморозвитку, самовиховання, самореалізації. Додатковою умовою виховання толерантної особистості є процес соціалізації в цілому, проте основи моральності закладаються в родині, суспільному оточенні, серед однолітків, у суспільних інституціях тощо.

В. Сухомлинський говорив, що підліток бажає бути хорошим, прагне до ідеалу, водночас, не терпить, щоб його виховували, не терпить тієї оголеності ідей, тенденцій, які стають справжнім лихом шкільного виховання.

Вирішення проблеми виховання толерантної особистості полягає в цілісності педагогічної концепції формування толерантності, збагаченої досвідом педагогічної діяльності видатних педагогів різноманітними засобами, принципами, методами і формами навчально- виховної роботи. Педагогічна концепція виховання толерантності не повинна зводитися лише до засвоєння соціальних цінностей як відбиття соціального. Вона має спиратися на траєкторію індивідуально-творчого саморозвитку, самоствердження, самореалізації особистості. Поняття сенсу як особливого, прискіпливого ставлення людини до життєвих цінностей, сталого регулятора її життєдіяльності та поведінки стає центральним у соціальній теорії та практиці. Толерантність має виступати як спосіб дії в різних ситуаціях, що виникають у процесі спілкування між людьми, відносинами між різними соціальними групами тощо.

Отже, сучасні умови розвитку суспільства висувають нові вимоги до педагога, що передбачає формування педагогічної толерантності. Педагогічна толерантність може розглядатися, з одного боку, як засіб досягнення поставлених виховних та освітніх завдань, а з іншого, - як одна з цілей процесу виховання.

Необхідною умовою успішності педагогічної діяльності є прийняття дитини такою, якою вона є. Толерантний педагог, завдяки особливій тактиці побудови своєї поведінки по відношенню до дітей, домагається більшої результативності.

Учені, аналізуючи особливості толерантності вчителя в педагогічному процесі, визначають наступні види толерантності педагога: соціальну (або соціально-психологічну і психологічну або психофізіологічну (Ю. Поваренков) [3, 115]. Наявність соціальної толерантності дозволяє вчителю ефективно взаємодіяти з усіма учасниками освітнього процесу, а сформованість психологічної толерантності забезпечує високу стійкість вчителя до числених професійних стресів.

Ю. Поваренков пропонує виділяти в соціальній толерантності динамічні й операціональні структурні компоненти. Динамічна сторона толерантності визначається змістом мотиваційної сфери вчителя (готовність прийняти учня, таким, який він є), системою його цінностей, інтересів, переконань і соціальних установок. Операціональну основу соціальної толерантності складають конкретні знання, вміння та здібності (знання про психологічні особливості людей, здатність спілкуватися з різними людьми, здатність контролювати процес спілкування та ін.) [3, 38].

Отже, під педагогічною толерантністю можна розуміти володіння вміннями та навичками толерантної (терпимої, моральної, культурної, ввічливої тощо) взаємодії з усіма суб'єктами освітньо-виховного процесу, що визначає активну життєву позицію педагога, побудовану на принципах гуманізму, соціальної рівноправності, педагогічної деонтології; як норму власної поведінки зі сформованістю та нормативністю проявів педагогічної етики. Сформовані навички педагогічної толерантності як характеристики досвідченого педагога сприяють також оволодінню навичками коректної, безконфліктної комунікації з усіма суб'єктами освітньо-виховного процесу.

Головне переконання вчителя - це глибока віра в силу виховання. Ця віра повинна стати сумлінням кожного вчителя, прапором, обличчям школи. Вірити в силу виховання - це означає вірити у власну працю, у те, що можна стати володарем дум і почуттів своїх вихованців, що найважчого і найбільш безнадійного можна зробити справжньою людиною, - стверджує В. Сухомлинський.

Педагогічна толерантність має велике значення в роботі педагогів, проте, на жаль, інколи відчувається істотний дефіцит поваги і терпимості. У повсякденній педагогічній практиці нерідко можна зустріти прояви педагогічної інтолерантності - від байдужості до "власної думки" дитини до відвертого і жорстокого її знецінення та знищення, або приниження самого учня за його особисті погляди.

В. Сухомлинський підкреслює, що практика навчально-виховної роботи показує, що вагомих результатів у роботі добиваються лише ті педагоги, які мають перед собою ясну і чітку мету, працюють творчо, не задовольняються так званими "середніми показниками". І навпаки, зустрічаються випадки, коли "педагог байдуже ставиться до своєї роботи, коли його не хвилює доля вихованців, знання учнів незадовільні, ідейний рівень вихованців низький. Безвідповідальне ставлення до роботи виникає там, де наслідками роботи педагога ніхто не цікавиться. Досвід показує, що головною силою, покликаною виховувати відповідальність за роботу, є сам педагогічний колектив. Відповідальність за роботу виховується шляхом розгортання критики - ділової, повсякденної, яка стає органічною складовою частиною стилю роботи школи. Учитель відчуває відповідальність за результати своєї роботи перед всім педагогічним колективом лише тоді, коли критика стає рисою роботи, а не набирає характеру крикливого "викриття", словесної тріскотні, урочистих обіцянок, компанійських авралів" [6, 1].

У педагогічній діяльності толерантних викладачів використовуються такі типи взаємодії, як діалог, співпраця, наставництво, партнерство тощо. У структурі таких взаємодій переважають емоційно-вольові та когнітивні компоненти, які характеризуються високим рівнем емпатії, почуттями партнерства, вмінням прийняти його таким, яким він є, відсутністю стереотипності у сприйнятті інших людей, гнучкістю мислення, вмінням адекватно сприймати та оцінювати свою особистість.

"Є така нехороша, небезпечна річ - лінощі душі. Заглянь собі в душу, зваж, чи немає в ній зернини цієї вади. А є - викинь її, не дай їй прорости буйним дурманом. Лінощі душі - це байдужість до людини. Якщо ти не помічаєш чужого горя, значить, у тебе небезпечна хвороба - лінощі душі. Подолай у собі цю хворобу. Пильно вдивляйся в усе, що відбувається навколо тебе. Пізнавай світ не тільки розумом, а й серцем. Пам'ятай, що найголовніше в оточуючому тебе світі - людина. Людина з усією своєю складністю й багатогранністю, із своїми радощами і тривогами, насолодами й болями", - звертається до вчителів педагог, учений, гуманіст Василь Олександрович Сухо- млинський [5].

Висновки і перспективи досліджень

Отже, ідеї толерантності В. Сухомлинського є близькими і зрозумілими для всіх верств населення. Можливо, в цьому і є їх педагогічна сила, людська мудрість і, водночас, педагогічна вічність у сучасній освітянській та соціальній дійсності.

Список використаних джерел

1. Декларація принципів толерантності // Педагогіка толерантності. - 2000. - № 3--4.

2. Краткий психологический словарь / Сост. Л.А. Карпенко. - М. : Политиздат, 1985. - С. 441.

3. Поваренков Ю.П. Психологическая характеристика профессиональной толерантности учителя / Ю.П. Поваренков // Вопросы психологии внимания: сб. науч. трудов / под ред. проф. В.И. Страхова. - Саратов: изд-во Сарат. ун-та, 2003. - Вып. 21. - 25б с.

4. Рожков М.И., Байбородова Л.В., Ковальчук М.А. Воспитание толерантности у школьников / М.И. Рожков, Л.В. Байбородова, М.А. Ковальчук. - Ярославль: Академия развития: Академия холдинг, 2003. - 192 с.

5. Сухомлинський В.О. Етика взаємовідносин у педагогічному колективі школи / В.О. Сухомлинський // Радянська школа. - 1977. - № 11. - С. 77--89.

6. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В.О. Сухомлинський // Рад. Україна. - 1968. - 8 груд. (284).

7. Сухомлинський В.О. Виховання відповідальності за роботу в педагогічному колективі / В.О. Сухомлинський // Радянська освіта. - 1955. - С. 1.

Размещено на Allbest.ru