Андрагогічні домінанти в роботі викладача системи післядипломної педагогічної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Прискорення науково-технічного прогресу, бурхливий розвиток сучасних засобів комунікації докорінно змінили парадигму освіти, в якій на першому місці стоїть неперервна освіта впродовж життя.

Навчання дорослих, особливо педагогів, є доволі складним процесом, адже містить у собі непрості види психічної і практичної діяльності об'єктів та суб'єктів (тих, кого навчають, та тих, хто навчає), а його організація є багатофакторною функцією таких компонентів, як особливості учасників процесу (лектори, слухачі), характеру, змісту, засобів, джерел, форм та методів навчального процесу та умов його організації. Зважаючи на це, питання розробки й реалізації теоретичних та практичних проблем освіти дорослих, урахування при цьому адрагогічних чинників у майбутньому буде надзвичайно актуальним.

Система навчання дорослих, на чиїх плечах, сьогодні лежить відповідальність за формування засад та реалізацію програм соціально-економічного розвитку українського суспільства, ще не стала цілісною розвиненою підсистемою освітніх послуг, проте вже використовує певні усталені аспекти системи освіти попередніх періодів.

В освіті дорослих те, ЯК ми навчаємо, має не менш важливе значення ЧОМУ ми навчаємо. За допомогою навчальних методів ми моделюємо або конформізм, або поведінку, спрямовану на саморозвиток і самовдосконалення.

Рада ЮНЕСКО дає таке визначення освіті дорослих: «Термін «освіта дорослих» означає весь комплекс організованих процесів освіти, формальних і неформальних, які продовжують або доповнюють освіту, отриману в школах або ВНЗ, а також практичне навчання. Завдяки їм дорослі розвивають свої здібності, збагачують знання, поліпшують технічну професійну кваліфікацію або отримують нову орієнтацію, змінюють погляди і поведінку в подвійній перспективі всебічного особистого розвитку та участі у збалансованому і незалежному соціальному, економічному і культурному розвитку» [10].

Досить часто організатори навчання дорослих та автори різноманітних навчальних програм не враховують особливостей мислення дорослих, виходячи з того, що дорослі нібито все ще мислять за допомогою формальних операцій. Такі підходи найчастіше передбачають застосування репродуктивних методів навчання (лекції, робота з літературою, завдання на запам'ятовування, повторення тощо.

Андрагогіка в особі науковців сформувала основні принципи навчання дорослих. Так, С.І. Змєєв визначив основні андрагогічні принципи, які покладено в основу теорії навчання дорослих [2]. Прокоментуємо їх зміст.

Пріоритет самостійного навчання. Самостійна діяльність тих, хто навчається, є основним видом навчальної діяльності дорослих. Під самостійною діяльністю розуміємо не проведення самостійної роботи як виду навчальної діяльності, а самостійне здійснення організації процесу навчання.

Принцип спільної діяльності передбачає спільну діяльність тих, хто навчається, з тими, хто навчає, а також з іншими учасниками щодо планування, реалізації, оцінювання і корекції процесу навчання

Принцип опори на досвід того, хто навчається. Згідно з цим принципом життєвий (побутовий, соціальний, професійний) досвід того, хто навчається, використовується як джерело навчання його та інших.

Індивідуалізація навчання. Відповідно до цього принципу кожен, хто навчається, спільно з тим, хто навчає, а в деяких випадках і з іншими, створює індивідуальну програму навчання, що орієнтована на конкретну освітню потребу і цілі навчання та враховує досвід, рівень підготовки, психофізіологічні й когнітивні особливості того, хто навчається.

Системність навчання передбачає дотримання відповідності цілей, змісту, форм, методів, засобів навчання й оцінювання його результатів.

Контекстність навчання. Відповідно до цього принципу навчання спрямоване на конкретні життєво важливі для дорослого цілі, зорієнтоване на виконання ним соціальних ролей або вдосконалення особистості, будується з урахуванням професійної, соціальної, побутової діяльності того, хто навчається, його просторових, часових, професійних, побутових факторів або умов.

Принцип актуалізації результатів навчання передбачає невідкладне застосування на практиці набутих дорослим знань, умінь навичок і якостей.

Принцип елективності навчання передбачає надання тому, хто навчається, певної свободи вибору цілей, змісту, форм, методів, джерел, засобів, термінів, часу, місця навчання, оцінювання результатів навчання, а також тих, хто з ним навчається.

Принцип розвитку освітніх потреб. За цим принципом оцінювання результатів навчання здійснюється, по-перше, шляхом виявлення реального ступеня засвоєння навчального матеріалу і визначення тих матеріалів, без засвоєння яких неможливе досягнення поставленої мети навчання; по-друге, процес навчання будується за цілями формування у тих, хто навчається, нових освітніх потреб, конкретизація яких здійснюється після досягнення певних цілей навчання.

Принцип усвідомленості навчання передбачає усвідомлення тим, хто навчається, і тим, хто навчає, всіх параметрів процесу навчання і своїх дій щодо організації процесу навчання [7, с. 27-28].

Чи готові ми до запровадження названих принципів, до такого складного роду діяльності? Давайте спробуємо спільно знайти відповідь на це риторичне запитання.

Кожна людина має конституційне право обрати собі будь-яку професію, в тому числі й професію педагога-викладача. При цьому кожен викладач повинен володіти мистецтвом говорити: чітко, ясно, просто, логічно викладати свої думки, навчальний матеріал, тобто володіти основами ораторського мистецтва, риторики, еристики тощо.

Чи володіє цим мистецтвом наш педагогічний загал? Чи кожен із нас має ораторські задатки, здібності, таланти? Відверто кажучи ні. Як і в кожній професії, серед викладачів є талановиті, здібні спеціалісти, проте є й слабенькі, а інколи й бездарні. І цей факт ми повинні розглядати як цілком закономірне явище, а не як якусь трагедію.

Усіх педагогів-викладачів умовно можна поділити на декілька груп. Перша група об'єднує викладачів, які блискуче володіють своїм предметом талановито, емоційно, із захопленням викладаючи свої знання. До другої відносять викладачів, які не володіють ораторськими здібностями, гучним голосом, виразною дикцією, не відчувають і не усвідомлюють свою невідповідність обраній справі (серед них, до речі, можуть бути професори та академіки, які, маючи фундаментальні знання, не вміють донести їх до слухачів). Деякі з них амбіційні, з явно завищеною самооцінкою, проте байдужі до слухачів, студентів, учнів: прийшов в аудиторію, чесно відпрацював відведені години, виклав свій матеріал, а як його сприйняли слухачі це вже не його проблема. Таким викладачам необхідна серйозна корекція, підтримка і докорінна «ломка» існуючих стереотипів поведінки й мислення Третя група це викладачі, тих які розуміють і усвідомлюють свої проблеми, труднощі, переживають за свої недоліки і невдачі, щиро прагнуть стати кращими, оволодіти мистецтвом чітко і доступно висловлювати свої думки. Вони потребують планомірної і серйозної допомоги і підготовки.

Чи можна оволодіти ораторським мистецтвом, а якщо так, то де? Спробуємо дати відповідь на це запитання, спираючись на думку авторитетів, найвідомішим серед яких, безумовно, є великий Сократ, манерою якого було знаходити відповідь у влучно поставлених запитаннях. Сократ запитував співрозмовника: «Щоб промова була доброю, прекрасною, невже розум оратора не повинен осягнути істину того, про що він збирається говорити?» [6, с. 4-5].

Михайло Миколайович Сперанський, за якого у свій час Наполеон Бонапарт пропонував царю Олександру І будь-яке із завойованих ним королівств, вважав дещо інакше: «Основою красномовства є пристрасть. Сильні почуття і жива уява для оратора потрібні очевидно. Так як сії дари є природними, то оратори народжуються так як і піїти. Серед грубих, неграмотних народів трапляються риси, гідні великих ораторів. Поставте дикого, але народженого з духом патріотизму і незалежності в ті обставини, в яких стояв Демосфен, розчульте його пристрасті і дайте їм вилитись і ви побачите думки високі, чисті, вражаючі; мова його буде переконливою і слухачі отримають той удар пристрастей, які киплять в його душі. Але думки його будуть розсіяні, нестримані, його мова буде сильною, але обтяженою повторами, без гармонії, без пощади для вуха. Тому щоб його вислухати, потрібно мати терпіння, або бути нерозбірливим, або таким же диким. Щоб мова в умах освічених мала свій вплив і дію, мало почуттів і сили, потрібно різні місця зв'язати з іншими, підсилити думки, поставити їх на свої місця, підтримати вислів висловом і слово затвердити словом. І ось чому потрібно вчитися» [8, с. 67].

Розглянемо детальніше поняття «ораторське мистецтво» і «ораторська діяльність».

«Ораторське мистецтво» як прикладна дисципліна є комплексом знань, умінь і навиків оратора з підготовки і виголошення промови з метою здійснення бажаного впливу на аудиторію. На практиці це блискуче, талановите володіння мистецтвом говорити, тоді як ораторська діяльність передбачає будь-який виступ, публічну промову перед людьми [5, с. 8]. У першому випадку ми розглядаємо якість діяльності, а в іншому її вид. Невід'ємними компонентами ораторського мистецтва є талант і природні задатки, ораторської діяльності бажання і завзяття. Не можна виховати оратора всупереч його бажанню, і будь-які видатні здібності втратяться, якщо їх не вдосконалювати. Ораторське мистецтво певною мірою умовно називають мистецтвом, адже це діяльність, оволодіти якою можна навіть за умови, коли людина не має для цього особливих даних.

Подібна думка вперше була сформульована ще Цицероном 2 тис. років тому у його відомій формулі «Поетами народжуються, ораторами стають» [9, с. 58]. Найяскравішим підтвердженням дієвості цієї формули є життя і діяльність найгеніальнішого оратора античності Демосфена (384-322 рр. до н. е.). Маючи від природи слабкий гаркавий голос, Демосфен своїми першими промовами викликав сміх і обурення гонорових і темпераментних афінян. Але могутній дух, фантастичне бажання стати оратором і титанічна наполегливість зробили свою справу: Демосфен довів свою ораторську техніку до досконалості і отримав блискучу перемогу, яку тільки може отримати людина, перемогу над собою. Своїм прикладом він підтвердив найважливіший принцип ораторського мистецтва: оратором може стати кожен, хто не пошкодує для цього ні часу, ні терпіння, ні наполегливості.

До чого себе готує педагог, викладач, оратор?

Відповідь одна до вміння переконувати. Аристотель, який першим дав наукове обґрунтування ораторському мистецтву як особливому виду людської діяльності, визначив риторику як «можливість знаходити способи переконання щодо кожного конкретного предмета» [1, с. 7].

Які основні завдання повинен вирішувати оратор?

Цицерон основними завданнями оратора вважав:

- продемонструвати істинність наведених фактів і аргументів;

- принести слухачу справжнє естетичне задоволення;

- вплинути на волю і поведінку слухача, спонукати його до активної діяльності.

Розглядаючи педагогічні технології, що застосовуються в процесі підвищення кваліфікації педагогів, слід зазначити, що методи класифікуються на неімітаційні та імітаційні [3]. До перших належать засоби активізації пізнавальної діяльності тих, хто навчається на лекційних заняттях, до других здійснення та ініціювання навчально-пізнавальної діяльності дорослих шляхом імітації умінь та навичок, достатніх для їх фахової (спеціалізованої) діяльності.

Традиційними неімітаційними формами занять, котрі активно повинні використовуватися викладачами в системі післядипломної освіти, є:

- лекція-бесіда або діалог з аудиторією, що дозволяє встановити діалог зі слухачами;

- лекція-консультація, побудована на роз'ясненні найбільш складних проблем з теми;

- проблемна лекція, у ході якої вирішуються проблеми, сформульовані лектором під час заняття;

- лекція-прес-конференція за участю фахівців, експертів, консультантів (іноді означена форма занять проходить у вигляді «круглого столу»).

Отже, інтерактивне навчання у післядипломній освіті це навчання, що базується на взаємодії. Запропонованим технологіям повинна належати левова частка аудиторних годин у навчальних планах. За словами М. М. Бахтіна, «тільки в спілкуванні, у взаємодії розкривається людина в людині як для інших, так і для себе... Бути значить спілкуватися діалогічно. Коли закінчується діалог, закінчується усе» [4].

При цьому важливо поєднувати теорію і практику з досвідом роботи слухачів і визначати цінність цього досвіду у навчанні. Досягнути цього можна, йдучи від відомого до невідомого, заохочуючи обмін досвідом, використовуючи практичні завдання, сфокусовані на професійному досвіді. Дорослі слухачі повинні відчувати необхідність у навчанні. У зв'язку з цим важливого значення набуває мета навчання, що повинна відповідати запитам слухачів. Мету необхідно визначати на початку курсової підготовки, обговоривши зі слухачами. Як правило, дорослі не зацікавлені в знаннях заради знань.

Система навчання дорослих ґрунтується на засадах андрагогіки, доступній та відкритій щодо запитів та інтересів особистості, гнучкій, варіативній, орієнтованій на потреби суспільства і держави в творчих, ініціативних, гармонійно розвинених особистостях. Ефективність андрагогічних принципів досягається за умови, якщо:

- в основі розуміння змісту та технологій навчання дорослих освітньоінституційні принципи розвитку знань про закономірності формування креативності особистості професіонала;

- при проектуванні змісту навчальних програм для дорослих враховуються аксіологічна, технологічна й кваліметрична домінанти, забезпечується пріоритет їх фундаментальності та випереджальної спрямованості;

- при проектуванні технологій післядипломного навчання враховується історія становлення і розвитку цього поняття, аналізується об'єктивний зарубіжний досвід щодо використання технологій навчання дорослих, а проектування здійснюється через систему суб'єкт-суб'єктних відносин (викладач-андрагог та фахівець).

Практика організації курсової підготовки, підвищення кваліфікації у міжкурсовий період у нашому закладі (до речі, як і в багатьох аналогічних закладах України) свідчить про недостатнє врахування в процесі навчання андрагогічних чинників. У ході формування навчальних груп рідко враховується стаж педагогічної діяльності слухачів, категорія, рівень професійної майстерності, мотивації, психічно-емоційні особливості. При проведенні вхідної діагностики, як правило, діагностується рівень знань із предмета та володіння методикою його викладання. Андрагогічні чинники при цьому не з'ясовуються.

Аналіз змісту навчально-тематичних планів занять навчальних груп свідчить, що безпосередньо з проблеми андрагогіки читається лише декілька лекцій і далеко не в усіх групах. Крім того, у міжсесійний період, у процесі самоосвіти та науково-методичної роботи безпосередньо у загальноосвітніх закладах андрагогічним принципам приділяється досить мало уваги. Це серйозна прогалина в цілому у системі післядипломної педагогічної освіти.

Вплив андрагогіки на ефективність підвищення професійної майстерності педагогічних кадрів очевидний і потребує серйозних науково-теоретичних та практичних досліджень, експериментів.

Деякі поради недосвідченим, а можливо, і досвідченим викладачам, лекторам, просто ораторам, тобто людям, які мають сміливість виступати перед іншими.

Що потрібно лектору, викладачу?

1. Любити свою справу, жити нею, постійно самовдосконалюватися, страждати і насолоджуватися нею одночасно.

2. Потрібно горіти тим, чим хочеш поділитися з іншими. М. В. Гоголь щодо цього зазначав: «Слог профессора должен быть огненным».

3. Потрібно хвилюватись (обов'язково), але вміти опановувати себе. Людина, яка не хвилюється, як правило, занадто самовпевнена та вважає, що вона все знає і вміє, тому припиняє працювати над собою. Не можна одночасно бути схвильованим і байдужим, пристрасним і спокійним.

4. Бути надзвичайно відповідальним перед аудиторією та з величезною повагою ставитися до присутніх, зокрема до педагогів, професія яких також навчання інших.

5. Викладач і слухачі повинні бути переконані у важливості та потрібності навчального матеріалу. Звідси вимога необхідності забезпечувати доказовість викладеного матеріалу. Викладач повинен володіти мистецтвом переконувати своїх слухачів в істинності, потрібності, актуальності та практичній корисності викладеного матеріалу. Вміння переконувати формуються шляхом оволодіння викладачем мистецтвом еристики.

6. Уміти готувати аудиторію до сприйняття свого виступу, лекції. Ні для кого не секрет, що хороший настрій відкриває двері для навчання, сприйняття і спілкування, а поганий їх закриває. Великого мистецтва вимагає вміння викладача чи лектора декількома вступними фразами викликати до себе симпатію і налаштувати аудиторію на роботу. Для цього необхідно просто і доступно, а іноді навіть із легким гумором сформувати свою мету і завдання, які ви плануєте реалізувати під час виступу, лекції.

7. Уміти підбирати навчальний матеріал таким чином, щоб кожен його елемент працював на реалізацію поставленої мети і завдань, був цікавим, мав логічний зв'язок, був зрозумілий, доступний і потрібний для кожного слухача.

8. Бути не «над» слухачами, а поряд; тримати цю дистанцію постійно, не порушуючи її ні на мить. Пам'ятаймо, що ми з нашими слухачами на одному рівні.

9. Уміти пристосовуватися до аудиторії. З однією і тією ж темою в різних аудиторіях викладати по-різному, намагаючись максимально задовольнити професійні фахові та особистісні інтереси та потреби слухачів. Кожна аудиторія повинна відчути та переконатися, що ця лекція розрахована саме на них. Якщо тема дещо далека і носить загальний або філософський характер, то слухачі повинні відчути, що лектор готувався до зустрічі саме з цією аудиторією, знайомий із специфікою їх роботи, знає і розуміє їх потреби, може дати якісь поради.

10. Вільно володіти фактичним матеріалом. Аудиторія завжди схвально реагує на те, коли лектор легко і невимушено користується показниками, фактами, датами, по пам'яті наводить цитати, з легкістю їх класифікує, обґрунтовує, вміє переконати або ж навіть змінити хибну думку (хоча останнє вимагає не тільки професіоналізму, а й неабиякого таланту викладача).

11. Уміти постійно переключати увагу слухачів, підсилювати її цікавими фактами, повідомленнями, даними. Корисно також періодично давати можливість слухачам розслабитися за допомогою коротенького анекдоту чи цікавої історії до теми. Також не нашкодить лекції сміх слухачів із вашого дотепного слова, коротенька музична пауза або відеоролик.

12. Вести зі слухачами діалог, давати їм можливість висловити свою думку, поділитися досвідом або враженнями, адже високим рівнем викладацького мистецтва є такий, коли викладач використовує знання, ерудицію та досвід слухачів із метою реалізації порушеної ним проблеми.

13. Уміти спонукати слухачів до мислення, пробуджувати в них нові думки, породжувати сумніви у власних позиціях та змушувати їх дещо переосмислювати, переоцінювати; самостійно звернутися до додаткових джерел, увести слухача в стан постійних роздумів вищий пілотаж будь-якого викладача.

14. Прагнути до збалансування теоретичної і практичної складової навчального матеріалу лектор-викладач повинен орієнтуватися, у яких реальних умовах працюють слухачі тієї чи іншої групи, цікавитися їхніми потребами і проблемами та намагатися бути корисним не лише в теоретичному, а й у практичному плані.

Наведемо декілька застережень щодо того, чого ніколи та ні за яких обставин не повинен робити викладач, особливо у роботі з дорослою аудиторією, педагогами (ми знаємо ці застереження, про деякі здогадуємось, але рідко озвучуємо та ще рідше дотримуємося):

1. Хизуватися своєю грамотністю, ерудицією, культурою або знаннями; намагатися приголомшити слухачів своїми знаннями та викликати в них почуття нікчемності порівняно з вами. Це зумовлює в будь-якій аудиторії вкрай негативну реакцію та породжує в слухачів бажання різноманітними запитаннями поставити лектора на місце, що за бажанням не так уже й важко зробити. Ваші знання, ерудицію і культуру слухач повинен відчувати, а не дізнаватися про них від вас.

2. Вживати перед дорослою аудиторію нудні, нецікаві, застарілі факти, штампи, видаючи їх за останні досягнення світової науки. Хто говорить штампами той не мислить.

3. Бути категоричним у своїх знаннях, позиціях, судженнях та переконаннях. Що сьогодні нове, вже завтра може застаріти. У деяких спірних ситуаціях краще сказати: «Можливо, Ви маєте іншу думку, але я вважаю так».

4. Читати лекцію монотонним голосом із папірця, не піднімаючи голови та не переймаючись тим, як її сприймає аудиторія. Зчитувати матеріал з інтерактивної дошки чи монітора комп'ютера. Проте це можна робити у двох випадках: коли потрібно щось прокоментувати, звернути особливу увагу або тоді, коли аудиторія не вміє читати.

5. Дивитися на аудиторію і не бачити облич або читати лекцію одному-двом слухачам, які найактивніше реагують на вашу промову. Кожен слухач повинен бути переконаним, що лектор його бачить, відчуває його реакцію на почуте і веде діалог саме з ним.

6. Читати аудиторії мораль, робити зауваження. Якщо слухачі шумлять, займаються своїми справами під час лекції, це свідчить про те, що Ваша лекція їм нецікава і непотрібна. Також негативним є те, коли аудиторія ніяк не реагує на вашу лекцію, окремі перли, що, на Вашу думку, повинні були викликати особливу реакцію слухачів. Це свідчить про те, що вони сказані не в той час, не для тих людей і не в тому місці, або, можливо, це і не перли взагалі, а якась нісенітниця (таке, на жаль, буває).

7. Перевантажувати слухачів фактичним матеріалом. Потрібно відчувати, який обсяг інформації слухач може в середньому засвоїти, щоб не робити марну справу. Важливо вчасно переключати увагу слухачів на нову інформацію, що підсилює їх увагу. Лектор, наводячи будь-які факти або цифри, повинен завжди враховувати, чи потрібні вони слухачеві, чи може він їх засвоїти і використати в практичній роботі. До речі, перші десять хвилин слухачі сприймають 50-70% інформації, останні 10 хвилин від 5-20%. То чи варто марно втрачати час? Можливо, варто розподіляти час таким чином, щоб матеріал, важкий для засвоєння, прозвучав у першій частині лекції, а легший у кінці.

8. Бути надто суворим і серйозним, викладати матеріал «сухо», безапеляційно, створюючи в слухачів враження, що Ви є єдиним джерелом цієї інформації та отримали її з деяких закритих джерел або завдяки Вашим титанічним зусиллям.

9. Боятися чогось не знати за будь-яких обставин потрібно намагатися дати відповідь на поставлені Вам запитання. Відповіді на всі запитання знає тільки Бог та українські політики. Правильніше буде визнати, що Ви чогось не знаєте, але обов'язково поцікавитеся. Аудиторія на це краще зреагує, ніж на Ваше «викручування» перед нею.

10. Використовувати терміни, яких не розуміє більша частина аудиторії, а іноді й сам лектор. Якщо без них не обійтися, то до роз'яснення потрібно підійти дуже тактовно, наприклад: «Ви, звичайно, це знаєте, але цілком ймовірно, дещо забули. Хочу Вам нагадати, що сучасне трактування даного терміна наступне...». Те ж стосується надзвичайно складних для великої аудиторії положень, концепцій, теорій, гіпотез, обґрунтувань якщо роз'яснення окремих не є метою лекції.

11. Використовувати пафосні, надзвичайно пишномовні фрази, лозунги, тим паче гасла. Висловлені невчасно і не в тому місці вони можуть викликати будь-яку реакцію, але не ту, на яку Ви розраховуєте від обурення до сміху. М.М. Сперанський зазначав: «Иногда ведите своих слушателей по цветам, только всегда оглядывайтесь, захотят ли они по ним идти». Часто за високими, красивими словами, висловленими навіть емоційно і з пристрастю, приховується повна відсутність змісту і будь-якої логіки.

12. Використовувати неперевірену, недостовірну інформацію або чутки. Також це стосується й некоректного використання правдивої інформації; вибіркова, вирвана із контексту вона іноді перетворюється на брехню.

13. «Загравати» з аудиторією, говорити не по темі, розповідати про свою або ж членів своєї родини геніальність, героїчні сторінки свого життя, особисті досягнення; жалітись аудиторії, шукати в ній підтримки у власних негараздах.

14. Вести пропаганду будь-якої ідеології чи релігії, підігрівати нездорові інтереси, грати на тимчасових труднощах, закликати до акцій непокори або підтримки якихось політичних сил.

Отже, будь-яка публічна діяльність, зокрема викладацька, висуває до кожної особи надзвичайно високі вимоги, які стають ще складнішими, коли мова йде про роботу з дорослими. Проте в системі післядипломної педагогічної освіти одночасно об'єктом і суб'єктом навчання є особа, яка за своєю професійною діяльністю також навчає і виховує. Усе це вимагає від викладача додаткових професійних і специфічних зусиль, знань основ андрагогіки, до яких додаються морально-етичні, культурні та навіть духовні чинники. Робота з викладачами системи післядипломної педагогічної освіти вимагає не лише високого професіоналізму, а й насамперед великої відповідальності.

Література

післядипломний педагогічний неімітаційний

1. Аристотель. Риторика / И. Прудовский. М., 2007. С. 7.

2. Змеев С.И. Андрагогика: основы теории, истории и технологии обучения взрослых / С.И. Змеев. М.: Perse, 2007. 271 с.

3. Інтерактивні методи навчання: навч. посібник / за ред. П. Шевчука, П. Фенриха. Щецин: WSAP, 2005. 170 с.

4. Кларин М.В. Интерактивное обучение инструмент освоения нового опыта / М.В. Кларин // Педагогика. 2000. № 7.

5. Ножкин Е.А. Основы советского ораторского искусства / Е.А. Ножкин. М.: Знание, 1973. С. 8.

6. Платон. Федр // Логика и риторика: хрестоматия. Минск, 1997. С. 4-5.

7. Сорочан Т. Об'єктивна необхідність і суб'єктивний сенс / Т. Сорочан, О. Рудіна // Управління освітою. 2007. № 22. С. 27-28.

8. Толмачев А.В. Об ораторском искусстве / А.В. Толмачев. М., 1963. - С. 67.

9. Цицерон. 2000 лет со времени смерти. М.: МГУ, 1959. С. 58.

10. The General Conference Adopts a Recommendation on Adult Education / UNESCO // Adult Education Information Notes. Paris, 1977. № 1. P. 2.

Размещено на Allbest.ru