Вклад В.О. Сухомлинського в розвиток освіти на Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

У моїй доповіді вмістилося тільки дуже мала дещиця всього написаного Василем Олександровичем Сухомлинським. Щодня вставав він у 4-5 ранку, залишав квартиру, входив у свій маленький кабінет та працював до максимально восьми годин - обмірковував свої тогочасні книги й статті, писав їх чітким, дрібним, неквапливим почерком… У 8 ранку він відкривав двері кабінету і виходив просто у шкільний коридор, назустріч до дітей.

Сухомлинський писав двадцять років. У 1956 року вийшов перша велика книга: «Виховання колективізму школярі». Потім виходять книжки: «Педагогічний колектив середньої школи», «Виховання комуністичного ставлення до праці», «Виховання радянського патріотизму».

У 1961 року у Москві вийшла книжка Сухомлинського «Духовний світ школяра». Тут уперше було сформульовано загальні погляди Сухомлинського виховання.

І чим більше читаєш Сухомлинського, то глибше розумієш, що його тогочасні книги й статті об'єднує думка: для гармонійного виховання та розвитку людини необхідно користуватися розумно відібраними гармонійними засобами.

1. Педагогічна діяльність В.О. Сухомлинського

В.О Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що ґрунтується за принципами гуманізму, визнання особистості дитини, вищої харчову цінність процесів виховання й спеціальної освіти, творчої діяльності сплоченного колективу педагогів і учнів. Комуністичне виховання Сухомлинський розумів як формування "мислячих особистостей", а не слухняних виконавців партійних команд. Сухомлинський будував процес навчання як радісну працю; багато уваги приділяв формуванню світогляду учнів; значної ролі у навчанні відводив слову вчителя, художньому стилю викладу, твору разом із дітьми казок, малярських творів тощо. ("Серце віддаю дітям", 1969). Розробив комплексну естетичну програму "виховання красою". Система Сухомлинського протистояла авторитарному вихованню й критикувалася офіційними педагогічними колами за "абстрактний гуманізм". У цілісному вигляді погляди Сухомлинського представлені у ">Этюдах про комуністичному вихованні" (1967) та інших. творах.

Його ідеї втілені в практикум шкіл. Створено Міжнародна асоціація В.А. Сухомлинського і Міжнародне об'єднання дослідників Сухомлинського, педагогічний музей Сухомлинського в Павлиській школі (1975). Книжка його життя - "Серце віддаю дітям". Його життя - виховання, особистості, народження громадянина. У разі жорстокого атеїзму, тоталітарної системи та політичної ксенофобії він виховував у дітей почуття гідності, виховував громадянина. У 1935 року вийшла у світ книжка Антона Макаренка "Путівка у життя". У 1935 року Василь Сухомлинський розпочав своє служіння народу на педагогічної ниві. Він є вихованцем Полтавського педагогічного університету їм. Короленка, прожив яскраву педагогічну життя, залишив багату педагогічну спадщина, дав путівку до життя і успіху як учнівської молоді, так й цілої плеяди талановитих педагогів. Він виклав свою дослідницьку спадщину у книзі "Серце віддаю дітям".

Чи вичерпані його педагогічні досягнення? Вони невичерпні. Багато ідей виявилися надзвичайно корисними суспільству зернами, які і даватиме плоди.

В.О. Сухомлинський мав свої думки в ролі і значення вчителя у життя дитини. У педагога має бути покликання. Сухомлинський говорив: «Я бачу виховний зміст у тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала”. У вашій книзі "Серце віддаю дітям" Сухомлинський дає вчителям Пораду: "Ідіть у поле парк, пийте із джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими; дослідниками, , допитливими людьми і поетами. " Він зазначає, що "вивести дітей на галявину, побувати з ними лісі, у парку - справа значно більш складна, ніж провести уроки. " Трапляється, що вчителі проводять екскурсії "абияк", не готуючись до неї зовсім. Але й для підготовки треба враховувати, що не обов'язково весь час екскурсії має бути зайнято розмовами.

Ставлення дітей до об'єктів природи відомий педагог тісно пов'язував з тим , що природа - це наша рідна край, земля, яка нас виростила і годує, земля, перетворена нашою працею.

Сухомлинський неодноразово зазначав, що сама природа не виховує, виховує лише активний вплив у ній. "Мене вражало, - каже Сухомлинський - що захоплення дітей красою перепліталося байдужістю до долі прекрасного. Замилування красою - це лише перший паросток доброго почуття, які потрібно розвивати, перетворювати на активне прагнення діяльності. " Сухомлинський пропонує для реального втілення цього положення на дію створити живої куточок, де всі діти беруть участь у догляді тварин, організувати "пташині" і "звірячу" лікарні, посадити дерева. Щоб дитина навчалася розуміти природу, відчувати її красу, читати її мову, берегти її багатства, треба прививати всі ці відчуття з раннього віку. Сухомлинський пише: "Досвід свідчить, що добрі почуття повинні йти своїм корінням у власне дитинство, а людяність, доброта, ласка, доброзичливість народжується у праці, турботах, заворушеннях про красу навколишнього світу". І питання екологічного виховання розглядаються багатьма педагогами. Академік І.Дз. Зверев пише: "Гострота сучасних проблем взаємодії суспільства і природи поставила низку інших завдань перед школою і педагогікою, які мають підготувати молоде покоління, здатне подолати наслідки негативних впливів особи на природу, бережно ставитися до неї у майбутньому. Зрозуміло, що справа не можна обмежитися "просвітою" школярів у сфері охорони навколишнього середовища. Весь комплекс екологічних проблем сучасності зажадав нового філософського осмислення, корінного повного та послідовного відображення багатоаспектності екології в шкільній освіті". На думку авторів, висока культура вихователів володіння різноманітними засобами спілкування - ефективний засіб на вихованців, в розвитку їх особистості. Досвід роботи В.А. Сухомлинського показує, діалог розвиває у вихователя і вихованців впевненість у власних силах і критичність у ставленні до собіе, довіру і вимогливість до оточуючих людей.

В.О. Сухомлинський розглядав діалог як «духовне спілкування, обмін духовними цінностями», пробудження взаємного інтересу педагога і учня.

Можна вкотре підкреслити, що В.О. Сухомлинський - талановитий педагог і достойна людина великий душевної щедрості, присвятив своє життя дітям і роздумів про їхнє вихованні. Його книжки з'явилися рідкісним в 60-70-ті рр. XX в. прикладом гуманної педагогіки, знайшла блискучого втілення на практиці роботи його "Школи радості". Педагогічні ідеї Сухомлинського видаються актуальними і до нашого час.

Велика любов і повага до українського просвітителя живе у душах людей із різних куточків Землі.

Щира любов до дітей, романтична спрямованість особистості, пристрасність і переконаність вирізняли видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського.

Чудовий педагог-новатор, жагучий публіцист, продовжив і творчо розвинув кращі традиції радянських педагогів. Ще за життя про Сухомлинського говорили: не людина, а ціла науковий установа. За через два десятиліття - 35 книжок, сотні наукових статей. Творчість Сухомлинського порівнюють із вічнозеленим деревом, яка має гнучкі коріння, міцний стовбур і розкидає крона, галузі які з кожним роком дають нові пагони.

Чільну увагу своєї діяльності В.А. Сухомлинський приділяв вихованню у наступних поколінь комуністичної громадянськості. Розробці цієї основний теми у тому чи іншою мірою були присвячені усі його роботи. Маючи ідеї М.К. Крупської і О.С. Макаренка, В.А. Сухомлинський глибоко проаналізував із сучасних позицій процес розумового, морального, трудового і естетичного формування Особистості у різні періоди хлопчика юності. Він довів, які великі виховні можливості надає навколишня дітей реальна дійсність, особливо за умов сільській місцевості. Активний послідовник і продовжувач ідей О.С. Макаренка В.А. Сухомлинський вніс багато нового континенту в методику роботи з колективом і окремих учнем, цьому він враховував нових умов нашому житті, по-новому сформовані взаємовідносини сім'ї та школи, які від тих, що існували 40--50 років тому вони. Глибоко і оригінально розробляв В.А. Сухомлинський питання виховного впливу традицій, фольклору, природи й багатьох інших.

Важливе місце у своєї діяльності займала проблема творчого відносини кожного педагога зі своєю професійної діяльності, має величезна соціальна значення. У книзі “Розмова із молодим директором школи” В.А. Сухомлинський висловив свою глибоке переконання у необхідності цього, він писав: “Коли хочете, щоб педагогічний працю давав вчителю радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворилася на нудну, одноманітну повсякденність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежку дослідження”.

Діяльність В.А. Сухомлинського надає великий вплив в розвитку теорії та практики дошкільного виховання.

2. Вклад в розвиток освіти на Україні

Величезне та не вичерпне джерело методичної думки вкладено у творчості Василя Сухомлинського. Кожного разу вивчаючи роботу цього видатного педагога можна знайти щось незвичайне, нове. Дуже важко назвати проблеми освіти, педагогічної теорії або шкільного виховання, яких би не розглядав у своїх наукових роботах цей педагог. Педагогічна система Василя Сухомлинського - це концептуальна основа особистісно зорієнтованого підходу, що пролонгується у комптентнісно орієнтовану освіту. Саме тому ідеї видатного українського педагога актуальні сьогодні.

Творчість Василя Сухомлинського, починаючи з 1950-х років, привертала увагу не тільки освітян, а й усієї громадськості [3, 45]. Про масштаби вивчення й розповсюдження творчого доробку педагога-новатора свідчать матеріали трьох бібліографічних покажчиків, підготовлені дружиною Ганною Сухомлинською і донькою Ольгою Сухомлинською [4]. Ще за життя педагога в періодичних виданнях з'явилися публікації, в яких аналізувалися його здобутки. Одні вчені високо оцінювали ці досягнення (О. Губко, Ф. Кузнєцов, Є. Лебедєв, А. Левшин, С. Соловейчик тощо), інші - висловлювали критичні зауваження (В. Кумарін, Б. Лихачов та ін.). У 90-ті роки XX ст., за визначенням академіка О. Савченко, сформувався напрям в історії педагогіки - «сухомлиністика», який, спираючись на творчий доробок В. Сухомлинського, досліджує і поширює його спадщину, підтримує досвід реалізації й розвиток його ідей в Україні та за її межами [2, 17-22]. Він об'єднав передусім педагогів України, а також Росії, Вірменії, Греції, Китаю, Німеччини та інших країн. У рамках цього напряму швидкими темпами зростає кількість публікацій, у яких висвітлено життя, діяльність та окремі аспекти педагогічної системи В. Сухомлинського. Розгортання предметного поля педагогічної науки в цьому аспекті зумовило необхідність їх систематизації, а також проведення педагогічного аналізу, що сприятиме визначенню місця цих досліджень у сухомлиністиці, встановленню напрямів подальшого вивчення спадщини В. Сухомлинського. Розв'язати ці завдання можливо шляхом проведення історико-педагогічного пошуку, що стає невід'ємною складовою загально-педагогічних досліджень. Аналіз наукових праць вітчизняних педагогів, присвячених вивченню педагогічної системи В. Сухомлинського, дозволяє простежити загальні тенденції розгляду його педагогічних поглядів та внеску у вітчизняну і світову педагогічну скарбницю.

Педагогічна діяльність і життєвий шлях видатного педагога відображені у історичних нарисах і повістях вітчизняних педагогів-новаторів (Д. Водзинського, І. Цюпи, Б. Рябініна та ін.). Різноманітні аспекти педагогічної діяльності В. Сухомлинського розглядалися в статтях і книгах М. Ярмаченка, М. Красовицького, О. Сухомлинської, М. Сметанського, І. Зязюна, М. Антонця, Г. Калмикова та ін. Такі вчені як М. Мухін, В. Риндак, А. Розенберг, О. Сухомлинська, М. Богуславський, Б. Кваша, В. Кузь та ін. присвятили свої праці аналізу складових педагогічної системи В. Сухомлинського, виділенню етапів їх становлення й розвитку.

Роботи нашого видатного земляка також досліджують Х. Франчос і М. Ціандзі (Греція), В. Іфферт, Р. Штайник, Е. Гартман (Німеччина), М. Библюк, С. Лашин (Польща), Л. Мілков (Болгарія), А. Кокеріль (Австралія) та ін. Історіографічний аналіз наукового доробку В. Сухомлинського в контексті вивчення проблеми педагогічних персоналій в історико-педагогічній науці зробив Н. Гупан, а порівняльний аналіз систем В. Сухомлинського та А. Макаренка в англомовних дослідженнях здійснила Н. Дічек.

Особливе місце серед досліджень педагогічних персоналій посідають праці, присвячені вивченню окремих складових педагогічної системи Василя Сухомлинського. Вона є постійним об'єктом уваги науковців не тільки в Україні, а й за кордоном.

Метою статті є вивчення внеску В. Сухомлинського у розвиток педагогічної науки.

Сьогодні визначено головні ідеї, які розвинув педагог у своїх працях: «любов до дитини; розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності і на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб; культ природи, природа як найважливіший засіб виховання почуття - прекрасного і гармонії; формування у дітей «культури бажань» і «культури потреб»; розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання та - виховання (повага, заохочення, зосередження на позитивному, моральне покарання); звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості; розвиток ідей «радості пізнання», тобто емоційного сприйняття процесу навчання; демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі (психологічний і педагогічний семінари, школа для батьків тощо)».

Авторська школа В. Сухомлинського являла собою школу радості, спрямовану на виховання всебічно розвиненої особистості, школу співдружності поколінь. У ній упродовж 1948-1970 років була реалізована оригінальна система навчально-виховної роботи, вибудована з урахуванням наукових надбань вітчизняної науки та педагогічного досвіду. Педагогічна система В. Сухомлинського, як і інші авторські педагогічні системи, носить персоніфікований характер, відображає погляди, ідеї та діяльність її автора.

Василь Сухомлинський обґрунтував теоретичні основи своєї системи, вибудував концепцію і реалізував їх у практичній діяльності, визначив суб'єкти (учитель, учень, родина), мету (формування всебічно розвиненої особистості), складові всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, громадянське, трудове, фізичне, естетичне, патріотичне, ідейно-політичне виховання), що спиралися на гуманістичні основи (окультурення потреб дитини; створення для дитини «радості буття»; формування почуття власної гідності; створення атмосфери успіху; перевага позитивних стимулів і реакцій на поведінку дитини над негативними; взаємодія школи, сім'ї, громадськості тощо). Сутністю педагогічної системи Сухомлинського стали гуманізм, ставлення до дитини як до унікальної особистості, природовідповідність, культуровідповідність, опора на позитивне в дитині, створення ситуації успіху, одухотворення знання, формування радості пізнання, створення «інтелектуального фону школи» тощо.

У педагогічній системі В. Сухомлинського через різні форми організації навчання та виховання дітей було реалізовано принцип культуровідповідності, який спирався на педагогізовані народні традиції, та природовідповідності як складової особистісно орієнтованого і розвивального навчання, які включали «інтелектуальний фон школи», «створення радості пізнання», «емоційний фон», школу під голубим небом, школу радості, уроки в зелених класах, уроки мислення, уроки розвитку мовлення, «вузлики знань» (проблемні запитання), «Книгу природи», дві програми навчання (обов'язкова і розширена) тощо.

Теоретичні положення також реалізувались у спільній, творчій роботі колективу школи і сім'ї (єдині вимоги школи і сім'ї; педагогічна освіта батьків; цінності сім'ї; народнопедагогічна основа; підготовка дітей до школи) через специфічну систему управління (організація і планування науково-методичного забезпечення відповідно до умов роботи сільської школи, створення специфічної матеріально-технічної бази школи, системний і гуманістичний стиль керівництва школою, організація самоосвіти й самовиховання школярів, організація спільної діяльності педагогів, батьків, дітей у досягненні колективних та індивідуальних цілей, підвищення педагогічної кваліфікації вчителів).

Система роботи В. Сухомлинського та діяльність керованої ним Павлишської середньої школи викликали велику увагу педагогічної громадськості. Його ідеї отримали широкий резонанс у засобах масової інформації, наукових розвідках. Вони почали виокремлюватися в напрям в історії педагогіки 80-х років ХХ ст. й отримали назву «сухомлиністика». Особливості сухомлиністики полягають у різноманітності авторських позицій, з яких висвітлюється, аналізується й розвивається педагогічна спадщина В. Сухомлинського. У своєму становленні та розвитку вона пройшла три етапи:

Перший етап. 1948-1990 рр. - період накопичення досліджень різних аспектів педагогічної системи В. Сухомлинського на засадах радянської ідеології. Джерельну базу сухомлиністики цього періоду становлять як праці самого педагога, так і кандидатські дисертації, публікації в періодичних виданнях (як фахових, так і масових) і перші розвідки, де зроблено аналіз окремих аспектів творчої спадщини педагога. Метою звернення більшості авторів до вивчення різних аспектів педагогічної системи В. Сухомлинського було вивчення спадщини педагога та пошук шляхів для розв'язання проблем, поставлених тогочасними реаліями.

Другий етап. 1991-2000 рр. - період вивчення та інтерпретації педагогічної системи В. Сухомлинського на ґрунті національної ідеології й об'єктивного наукового, гуманістичного підходу, коли було значно розширено джерельну базу та тематику досліджень. Зростає кількість праць (як монографій, так і публікацій у педагогічній пресі), в яких розглядається педагогічна система, створена педагогом, і вона розцінюється як внесок в історію української педагогічної думки.

Третій етап. 2001-2005 рр. - якісно новий період дослідження педагогічної системи В. Сухомлинського, що характеризується інтерпретацією ідей видатного педагога з культурологічних і компаративних підходів та з позицій філософії освіти. Численні дослідження педагогічної системи В. Сухомлинського, його практичної діяльності привели до групування педагогів навколо імені та спадщини Василя Олександровича, які ми представляємо як наукові школи. Серед них виділяємо:

Уманська наукова школа (Уманський державний педагогічний університет ім.П. Тичини), характерними особливостями якої є практична орієнтованість досліджень спадщини Василя Олександровича з експериментальним упровадженням його ідей у практику роботи сучасної школи (чи ВНЗ) та написання праць компаративного характеру, коли ідеї та система В. Сухомлинського порівнюються зі спадщиною С. Френе, Я. Корчака та ін.

Київська наукова школа при лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України. Характерною особливістю її діяльності є органічне поєднання різних форм роботи: керівництво дисертаційними дослідженнями пошукувачів із різних регіонів України з власною науковою роботою (М. Антонець, Л. Бондар) та звернення до аналізу виховних аспектів педагогічної спадщини В.Сухомлинського.

Наукова школа Української асоціації Василя Сухомлинського. Основною формою її роботи є проведення Всеукраїнських і Міжнародних педагогічних читань «Василь Сухомлинський і сучасність», що й визначає особливості її діяльності - колективний характер роботи та зосередження уваги на актуальних проблемах роботи сучасної освіти - початкової, середньої, вищої, діяльності вчителя тощо.

Російська сухомлиністика представлена діяльністю Уральської асоціації В. Сухомлинського, яку очолює учениця Василя Олександровича, професор В. Риндак. Під її керівництвом написано й захищено два дисертаційні дослідження, присвячені різним аспектам виховання [5].

Отже, ми можемо зробити висновок, що сьогодні при перегляді подій того часу ставлення до діяльності та ідей Сухомлинського не змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Найголовнішим у його житті була любов до дітей. У записних книжках Сухомлинського, які він вів все своє життя, 3700 сторінок, кожна з яких присвячена одній людині - його учневі: "Три тисячі сімсот людських доль... Кожна дитина була світом - цілком особливим, унікальним".

Таким чином, слід зазначити, що педагогічна спадщина Сухомлинського багатоаспектна, її пронизує проблема проектування людини, яка ґрунтується на ідеї всебічного розвитку особистості. Всі сторони виховання (розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне) він розглядав у єдності, вважаючи, що при упущенні чогось одного не розв'яжеться жодне виховне завдання.

3. Які якості треба мати педагогу як вихователеві

Поки існує школа, непорушною істиною залишаться слова К.Д. Ушинського: «У вихованні все повинно базуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був придуманий, не може замінити особистості в справі вихованця... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, яке проникає в характер, неможливе. Тільки особистість може вплинути на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна сформувати характер».

Життя переконує, що вихованець -- дзеркало вихователя. Мистецтво й майстерність виховання полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини. «Освічена людина -- людина, в якій домінує образ людський» -- ці прекрасні слова А.В. Луначарського змушують нас замислитись над справжньою роллю педагога. Освіта людини -- це не тільки її знання, але й уся багатогранність її людського образу. Виховна сила особистості педагога полягає в тому, наскільки органічно зливаються в ньому вчитель і вихователь. Якщо ми говоримо: школа виховує знаннями, то ця виховна сила знань криється насамперед в особі вчителя.

Адже залишити себе в наших вихованцях, мій друже, це не означає механічно перекласти знання із своєї голови в голови тих, кого ми навчаємо. Не можна ні на мить забувати того, що, допомагаючи людині пізнавати навколишній світ, ми самі постаємо перед її розумом і серцем як найважливіший елемент навколишнього світу. Пізнаючи світ, людина не може не пізнавати і нас. Знання, що ми їй даємо, не є чимось невіддільним від нашої особистості. Вони злиті із світом людських почуттів і переживань. У цій злитості криється одна з «таємниць» того, що в навчально-виховній роботі є, по-моєму, одним з найбільш важковловлюваних моментів процесу формування людини -- перетворення знань у переконання. Справа в тому, що ставлення наших вихованців до знань, які набуваються в школі, величезною мірою залежить від того, як вихованці ставляться до вчителя -- світоча знань. У закоханого у свій предмет педагога учні теж проймаються почуттям любові до знань, науки, книги. Слово вчителя несе в собі не тільки смисл, зміст предмета, але й емоційний відтінок думки; емоції, почуття пробуджуються в учнів лише за тієї умови, коли перед учнями людина, палко закохана в науку.

Що ж таке закоханість у предмет? Які її джерела? Як виховувати любов'ю до науки? Це, на моє тверде переконання, насамперед невичерпність інтелектуального багатства педагога. По-справжньому любить свій предмет лише той педагог, який на уроці викладає соту частину того, що знає. Чим багатші знання педагога, тим яскравіше розкривається його особисте ставлення до знань, науки, книги, розумової праці, інтелектуального життя. Це інтелектуальне багатство і є закоханістю вчителя у свій предмет, у науку, школу, педагогіку.

Учитель, який любить свій предмет, має одну надзвичайно цінну якість. Він не тільки передає своїм вихованцям фактичні знання, але й пробуджує в них думку про знання. До цього прагнуть усі викладачі, які хочуть виховувати знаннями, любов'ю до предмета. Вплив своєї особи на учня вони бачать у тому, що людина залишає в іншій людині свою мудрість, ясність свого розуму, невикорінну жадобу і потребу знати. До майстерності виховного впливу особи вихователя на колектив і особу вихованця можна прийти лише тоді, коли на уроці між обов'язковими знаннями і тим, що виходить за межі програми, немов перекидається місток, і вихователь веде свого вихованця по цьому містку. На елементарні знання, які даються учням на уроці, я дивлюсь, як на зернятко, з якого виростає могутня поросль думки, даючи багатий урожай -- жадобу пізнання, прагнення бути розумнішим, розвинутішим, духовно багатшим.

Якщо цього врожаю немає, навчання перетворюється в зубріння, урок -- у перевірку визубреного, учень --у слухняний механізм, який заучує знання. Я вважаю, що педагог стає світочем знань -- і через це вихователем -- за умови, якщо вихованцеві хочеться знати незрівнянно більше, ніж він узнав на уроці, і це бажання стає одним з головних стимулів, що спонукають вихованця до навчання, до оволодіння знаннями.

Я прагну до того, щоб після уроку, де я кинув зернятко знань у добре зораний грунт, почалось багате інтелектуальне життя, в якому мої вихованці випливають з ріки в океан знань. Я не міг би стати вихователем і знання не виховували б, якби навчання обмежувалось уроком, підручником, домашніми завданнями від такої-то сторінки до такої і т. д. Зернина знань проростає і з'являється могутня поросль думки тоді, коли після уроків, за бажанням самих вихованців, загоряються незліченні вогники живої, допитливої думки.

Це передусім індивідуальне читання, духовне збагачення в світі книг (до цього питання ми ще повернемося). Другим дуже важливим вогником думки, завдяки якому викладач стає вихователем, а учні -- вихованцями, є гурток. На моє тверде переконання, без цього вогнища духовного життя і урок стає нудним, похмурим перекладанням знань з голови вчителя в голову учня. Усі ми -- і педагоги, і вихованці мандрівники в океані наукових знань. Ми готуємо доповіді й повідомлення про найновіші досягнення науки, анотуємо статті з наукових журналів.

Хочу порадити вам, мій друже: ваші знання, ваша жадоба пізнання, пристрасть до читання -- це могутнє джерело виховної сили вашої особистості. Умійте підійти до цього джерела самі й підвести до цього своїх вихованців. Будьте господарем у своєму навчальному предметі. Хай шкільна програма і шкільний підручник будуть для вас такою ж елементарною справою, як азбука Для людини, яка володіє тонкощами стилістики. Безупинно, завжди поповнюйте свої наукові знання. У вашій особистій бібліотеці з тієї науки, основи якої ви викладаєте в школі, має бути багато книжок. Так багато, щоб кожному своєму вихованцеві протягом чотирьох-п'яти років ви могли давати кожного місяця (а декому, можливо, і щотижня) нову книжку.

Знаходьте, виховуйте своїх вихованців. Виховуйте споріднені з вами юні душі -- споріднені за інтересами, захопленнями, нахилами, здібностями. Хай у кожному класі будуть захоплені вашою галуззю знань вихованці. Хай у кожного педагога будуть свої вихованці: у словесника -- свої, в історика -- свої, у географа -- свої, у біолога -- свої, у математика -- свої.
Чим глибше закохані ваші вихованці в предмет, який ви викладаєте, тим кращий ви педагог, тим органічніше зливаються у вашій особі вихователь і викладач. Проблему виховання здібностей, нахилів, покликання не можна розв'язати практично без безпосереднього впливу особистості педагога та особистість вихованців. Здібності виховуються тільки здібностями, нахили -- нахилами, покликання -- покликанням.

Тут, відхиляючись трохи вбік, треба сказати, що гарні педагоги починаються за шкільного партою; вогник любові до професії педагога здатна запалити тільки та людина, яка любить дітей, володіє найбільшою педагогічною мудрістю -- постійно пробуджувати в юному серці бажання бути хорошим, бажання стати сьогодні кращим, ніж учора, почуття поваги до самого себе. Я уявляю собі ідеальною ту школу, в якій у кожного педагога є свої вихованці,-- у тому розумінні, яке витлумачене вище. Може виникнути питання: а чи не послабить первинний і загальношкільний колектив те, що кожний педагог прагне створити для своїх вихованців якоюсь мірою відособлений інтелектуальний світ? Тут не тільки немає ніякої небезпеки, але навпаки, якщо в кожного педагога є свої вихованці -- люди, в яких він залишає сам себе,-- лише за таких умов можливий справжній колектив як виховна сила.

Список літератури

педагогічний сухомлинский комптентнісний

1. С. Соловейчик «В.А. Сухомлинський вихованням», М., 1975 р.

2. В.А. Сухомлинський «Павлиська середня школа», М., 1969 р.

3. В.О. Сухомлинський. Сто порад учителеві. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 559 - 562.

Размещено на Allbest.ru