Розвиток інтелектуального потенціалу в рамках системи вищої освіти в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В РАМКАХ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Актуальність проблеми. На даний момент в умовах ринкової трансформації вітчизняна економіка вимагає рішення комплексу проблем, пов'язаних з визначенням стратегічних економічних пріоритетів. Сьогодні одним із слабких місць у стратегії економічного розвитку, на наш погляд, є те, що недостатньо уваги приділяється адекватному сучасним вимогам формуванню і використанню інтелектуального потенціалу, зокрема на регіональному рівні. Особливо це стосується питань використання регіональних ресурсів, функціонування закладів вищої освіти з метою задоволення потреб регіону в кваліфікованих кадрах з урахуванням структури розвитку економіки. Дискусійний характер існуючих пропозицій щодо вирішення освітніх проблем на регіональному та загальнодержавному рівнях, а також практична відсутність наукових досліджень, присвячених регіональному аспекту формування та використання інтелектуального потенціалу, обумовлюють актуальність обраної теми дослідження.

Аналіз останніх наукових досліджень. Пошуку теоретичних і практичних підходів до розв'язання проблем інтелектуального розвитку присвячено численні роботи вітчизняних і зарубіжних учених. Серед зарубіжних наукових праць з теорії людського та інтелектуального капіталу можна виділити роботи Бекера Г., Бен-Порета І., Блауга М., Брукінга Є. та інших.

Регіональні аспекти означеної проблеми досліджували Булах Т., Данилишин Б., Долішній М., Дорогунцов С., Єпіфанов А., Заяць Т., Кравченко В., Куценко В., Ларіс Н., Лисецький А., Новікова В., Мельник С., Микасюк І., Патора Р., Сало І., Степаненко А., Хроменкова М., Чернюк Л., Фащевський М. та інші науковці.

Разом з тим залишаються недостатньо дослідженими і потребують подальшого вивчення теоретико-методологічні, методичні і практичні підходи до комплексної оцінки сучасного стану, прогнозування розвитку, створення моделі управління механізмом відтворення інтелектуального потенціалу та ефективного його використання на регіональному рівні.

Відсутність теоретичних напрацювань з означеного кола проблем дає підстави стверджувати про етап становлення поняття інтелектуального потенціалу в регіональному аспекті як об'єкта дослідження у вітчизняній економічній науці. Саме тому актуальність дослідницьких ініціатив у галузі вивчення теорії і практики цієї проблеми є винятково високою і зростатиме в подальшому.

Метою роботи є виявлення сутності та взаємозв'язок категорій «людський капітал», «інтелектуальний капітал» і «інтелектуальний потенціал» суспільства; проведення порівняльного аналізу відповідних показників розвитку вищої освіти Миколаївської й Херсонської областей України.

Викладення основного матеріалу дослідження. Внаслідок глобалізації економічних процесів інтелектуальний потенціал країни є головним фактором економічного та соціального розвитку. У державах з розвинутою економікою існує стійка тенденція до заміщення основних виробничих фондів знаннями, а товарно-матеріальних запасів інформацією. Поява концепції інтелектуальної економіки та інформаційного суспільства стали наслідком посилення впливу цього чинника на економічний розвиток [1]. Інтелектуальний капітал, що визначає можливості застосування матеріального капіталу, стає в наш час основою становлення інтелектуальної економіки.

Для визначення економічної сутності категорії інтелектуальний потенціал необхідно розглянути такі поняття як капітал, людський капітал та інтелектуальний капітал.

В економічній науці існує багато визначень поняття капіталу, різні економічні школи трактують його по-своєму. У класичній англійській політекономії поняття капітал поєднувало два аспекти: власність (контроль над факторами виробництва) і право на отримання майбутнього прибутку. Здатність приносити дохід є аспектом, з яким неокласична теорія пов'язує капітал. Так, капітал - це створені людиною ресурси, що приносять дохід і які використовуються для виробництва товарів і послуг, . Це засоби, цінні папери, нерухомість як засіб одержання прибутку, доходу [2]. Капітал являє собою вартість у вигляді грошей і товарів, що використовуються для одержання її додаткового приросту - прибутку [3]. Згідно з К. Марксом, це вартість, що приносить додаткову вартість. Слід зазначити, що в марксистській теорії капітал розглядається із соціально-класових позицій як відносини власності і контролю над засобами виробництва, тому і поняття людський капітал не знаходить місця в цій теорії. У широкому аспекті під капіталом розуміють цінність, що приносить прибутки [4].

Як економічна категорія, капітал являє собою відносини між суб'єктами економіки щодо ефективного використання робочої сили, грошового капіталу та інших матеріальних і нематеріальних ресурсів з метою власного відтворення, формування конкретних корисностей та прибутку з урахуванням економічного інтересу суспільства. Отже, капітал виражає відносини власності з приводу конкретної сукупності факторів, необхідних для формування, використання й розвитку певної економічної системи.

На нашу думку, у найближчій перспективі єдиним фактором, використання якого має практично необмежений ресурс як за якісно- кількісними параметрами, так і тимчасовими, стане людський капітал.

Категорії «людський капітал» та «інтелектуальний капітал» мають багато спільного, оскільки вони розглядають місце і функції людини в економічній системі, її здатність до праці. У той же час історично їх використовують для дослідження різних аспектів участі людини в економічних відносинах.

Категорія інтелектуальний капітал стосується економічних відносин з приводу відтворення й відчуження результатів інтелектуальної діяльності між носіями інтелектуальних здібностей, що набувають форми інтелектуальної власності, та її потенційними споживачами.

З метою узагальнення різних наукових підходів вважаємо за доцільне визначити спільні ознаки, притаманні певним концепціям інтелектуального капіталу:

- виокремлення людського капіталу, під яким розуміють суму набутих знань, досвіду, навичок у процесі життєдіяльності та навчання. Така структуризація інтелектуального капіталу не цілком правомірна, оскільки категорія людський капітал ширша, ніж інтелектуальний капітал, остання є складовою людського капіталу. Таке значне недопрацювання характерне для більшості зазначених концепцій, тому цей аспект потребує подальшого вивчення;

- виділення такої складової, що забезпечує органічне поєднання знань, досвіду, здібностей персоналу за допомогою технічних засобів (структурний або організаційний капітал), тобто створює додаткові матеріальні та нематеріальні блага для суб'єкта бізнесу (поліпшення іміджу підприємства, розробка ноу-хау, збільшення прибутку, обсягів реалізації продукції);

- клієнтський або споживчий капітал визначається ступенем прихильності постачальників та покупців до певної торгової марки або продукції (робіт, послуг);

- базування майже всіх досліджень науковців на теоретичних розробках Т. Стюарта, який започаткував виокремлення у структурі інтелектуального капіталу людського, структурного та споживчого капіталів [5].

Економічну сутність інтелектуального капіталу ми характеризуємо як систему відносин різних суб'єктів економіки щодо його ефективного відтворення на основі підвищення рівня освіти і науки з метою зростання прибутків, розвитку держави та її регіонів з урахуванням особистих інтересів економічних суб'єктів.

В умовах інтенсивної інформатизації суспільства питання про інтелектуальний капітал набуває дедалі більшого значення та вимагає розроблення методологічного апарату його ідентифікації, структуризації та управління. Визначення компонентів інтелектуального капіталу, що формують його склад, дають змогу дослідити тенденції інтелектуалізації людського капіталу. Адже саме це уможливить розробку окремих показників, що їх характеризують, полегшить оцінювання та ефективне управління ними.

Ми вважаємо, що головною складовою категорії інтелектуальний капітал є знання, трансформація яких у процесі формування і розвитку останнього відіграє визначальну роль.

Інтелектуальний капітал пов'язаний з якісними властивостями робочої сили. Для його відтворення недостатньо одного творчого потенціалу. Базою його формування є характеристики робочої сили.

При цьому необхідно розуміти різницю між інтелектуальним капіталом та інтелектуальним потенціалом.

Інтелектуальний потенціал - багаторівнева категорія, що може розглядатися на особистісному рівні (потенціал окремих осіб); мікрорівні (потенціал підприємств); мезорівні (потенціал галузей та регіонів), та макрорівні, що характеризує сукупний інтелектуальний потенціал країни.

Загальноприйняте визначення інтелектуального потенціалу суспільства полягає в тому, що це сукупна здатність суспільства до освоєння й осмислення світу, накопичений ним обсяг наукової і культурної інформації, системи виробництва, передачі знань, а також відповідна сукупність робочої сили, яка здатна приймати, переробляти, використовувати, відтворювати і передавати інформацію. Головний недолік цього визначення - відсутність мети власне використання зазначеного потенціалу. На нашу думку, інтелектуальний потенціал суспільства - це спроможність усіх його складових (працівників, підприємств і організацій, регіонів, держави) нагромаджувати та використовувати нову інформацію з метою подальшого економічного, соціального та духовного розвитку.

Слід зауважити, що в сучасній економічній літературі практично не існує визначення поняття інтелектуального потенціалу регіону. В той же час, на наш погляд, це найвагоміший фактор розміщення й розвитку продуктивних сил. Ми вважаємо, що інтелектуальний потенціал регіону - це спроможність усіх його складових (спільнот людей, підприємств і організацій) нагромаджувати та використовувати нову інформацію у вигляді інтелектуальної власності з метою подальшого економічного, соціального, правового та духовного розвитку території.

Ми пропонуємо покласти теорію інтелектуального потенціалу в основу кардинально нової моделі розвитку регіону, адекватної соціально- ринковій економіці. Зазначимо, що соціально-економічний розвиток регіону є умовою формування його інтелектуального потенціалу.

Методологічні засади визначення рівня розвитку інтелектуального потенціалу потребують оцінювання основних тенденцій у професійній підготовці населення регіону, показників діяльності освіти і науки.

Ми вважаємо, що найвпливовішим чинником, який формує методологію визначення ступеня розвитку інтелектуального потенціалу регіону, є рівень загальної та професійної освіти. Тому вдосконалення сфери освіти та професійної підготовки відповідно до потреб майбутнього прогресивного розвитку регіону має стати одним із головних факторів соціально-економічного відродження території.

Основу інтелектуального потенціалу кожного суспільства представляє освітній потенціал як найбільш узагальнене визначення реальних можливостей розвитку, які надаються йому саме освітою.

Для якісного аналізу розвитку системи вищої освіти як фактору формування інтелектуального потенціалу на державному і регіональному рівнях, як правило, розглядаються наступні основні абсолютні і відносні показники в їх динаміці: фінансування науки і освіти; кількість вузів; чисельність студентів, у т.ч. на один викладача з урахуванням його ступеня і звання; відносна кількість доцентів і професорів; наявність аспірантури і докторантури; матеріальна й наукова база тощо.

У своєму аналізі ми розглянули ряд відповідних показників Миколаївської і Херсонської областей, порівняльна характеристика яких показана в таблиці 1.

Отримані вище результати підрахунків дають нам підставу дати деякий якісний аналіз функціонування системи вищої освіти двох областей Південного регіону. Якщо в цілому розглядати ситуацію, що слалася в даній сфері, то можна зробити висновок, що, незважаючи на ряд позицій, Херсонська область, як видно з таблиці, перебуває в трохи кращому положенні, чим Миколаївська.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика показників системи вищої освіти Миколаївської і Херсонської областей за 2011/12 навчальний рік