Реформування сучасної системи освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реформування сучасної системи освіти в Україні

освіта фінансовий дистанційний навчання

Summary

Освіта - процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної та творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

З метою вдосконалення правових та організаційних засад розвитку освіти в Україні Указом Президента від 25 червня 2013 р. №344/2013 було схвалено Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 р.

Одним із ключових напрямів державної освітньої політики має стати оновлення законодавчої бази системи освіти, адекватної вимогам часу та удосконалення структури, змісту й організації освіти на засадах компетентнісного підходу, переорієнтації змісту освіти на цілі сталого розвитку.

Позитивним кроком щодо модернізації сучасної освіти в Україні стало прийняття Верховною Радою 1 липня 2014 р. Закону «Про вищу освіту», який набрав чинності 6 вересня 2014 р. Представляючи законопроект, голова Комітету ВР з питань науки та освіти Лілія Гриневич нагадала, що спроби ухвалити цей документ тривали 5 років. «Між першим та другим читанням ми отримали 959 поправок», - сказала вона і додала, що документ став ще більш системним [2].

Законом встановлюється, що власні надходження державних і комунальних вищих навчальних закладів, наукових установ, отриманих від плати за послуги, що надаються згідно з освітньою, науковою та навчально-виробничою діяльністю, благодійні внески та гранти, відповідно до рішення вченої ради цих установ, зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті у територіальному органі центрального органу виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів або на поточні депозитні рахунки установ державних банків. Відповідні доходи можуть використовуватися на придбання майна, його використання, будівництво та ремонт приміщень, покращення матеріально-технічного, навчально-лабораторного оснащення навчальних установ.

В основу закону покладено концептуальні засади інтеграції вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти шляхом реалізації положень та принципів Болонського процесу, зокрема через запровадження рівневої організації вищої освіти відповідно до Національної рамки кваліфікацій; забезпечення умов для реалізації міжнародних освітніх і наукових проектів, академічної мобільності викладачів, науковців, студентів; забезпечення рівності перед законом у правах вищих навчальних закладів усіх форм власності та професорсько-викладацького складу; розвиток студентського самоврядування і покращення соціального забезпечення студентів; забезпечення якості вищої освіти і науки шляхом розвитку незалежної системи забезпечення якості вищої освіти через державні колегіальні органи та незалежні агенції у співпраці з міжнародними організаціями; удосконалення змісту і принципів роботи державних колегіальних органів із ліцензування й акредитації вищої освіти та атестації наукових кадрів вищої кваліфікації; інтеграція освіти, науки та інновації через посилення та розвиток зв'язків освітньої, наукової, науково- технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів, наукових установ і високотехнологічних виробництв; запровадження механізмів захисту та управління інтелектуальної власністю, отриманою в результаті діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ тощо.

Звичайно, що прийняття Закону України «Про вищу освіту» недостатньо для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву в національній системі освіти. Необхідно забезпечити реалізацію комплексних заходів у дошкільній, загальній середній, позашкільній, професійно-технічній та післядипломній освіті.

Зокрема, питання, яке на думку заступника МОН України Павла Полянського, має бути вирішене першочергового, - це прийняття нового Закону «Про професійну освіту», а не нової редакції старого Закону «Про професійно-технічну освіту». Павло Полянський зазначив, що в найближчий час необхідно створити конфедерацію розробників, які об'єднаними зусиллями працюватимуть над вирішенням ключових питань, що потребують врегулювання новим законом: зокрема, Рамка кваліфікацій та фінансова незалежність училищ за зразком університетів відповідно до нового закону «Про вищу освіту» [9].

Окрім того, необхідно оптимізувати мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань та форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці. У реформуванні професійно-технічної освіти варто відходити від традиційної класно-урочної системи, через яку учні часто втрачають мотивацію до навчання. Навчальний процес має виходити за стіни класів чи аудиторій. Так само застарілими є критерії оцінювання якості освітніх закладів. Адже вони вигідні лише для тих, хто приходить перевіряти заклад, і жодним чином не відображають прогрес навчально-методичного колективу.

Окрім того, система освіти потребує забезпечення в достатніх обсягах фінансовими ресурсами. Як зазначає В.А. Муравська, зарубіжна та вітчизняна практика свідчить, що освіта не може в повній мірі розвиватися без суттєвої підтримки з боку держави. Як показує приклад розвинутих держав, вищий рівень освіченості населення свідчить про вищий рівень їх економічного розвитку. Саме тому, всі розвинуті країни світу спрямовують значну частину своїх фінансових ресурсів на підтримку та забезпечення розвитку вищої освіти [5, с. 160]. Щодо України, то вчені і практичні діячі дотримуються думки, що державне фінансування вищої освіти є недостатнім і потребує реформування.

Питання видатків на освіту в Україні зараз є основною проблемою, яка має турбувати галузь. Так, в Законі України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» уряд ані на копійку не збільшив фінансування діяльності в галузі освіти. Як було 2,66 млрд. грн. у 2013 р., так і лишилося. Таким чином, в 2014 р. з такими сумами кожен четвертий співробітник Національної Академії наук України перебував у неоплачуваній відпустці або мав скорочений робочий день.

За відсутності держбюджету НАНУ мала в першому кварталі 2014 р. 75,0 % коштів на заробітну плату. Науково-педагогічні працівники відмічають, що для нормального існування у галузі теорій і досліджень їм треба щонайменше 4 млрд. гривень. Вони наводять приклад фінансування силових структур за 5 останніх років, зокрема утримання Генеральної прокуратури зросло утричі, міліції - майже вдвічі, а Академії наук - лише на 44,0 % [6].

Напрямами реформування системи управління освітою мають стати також її оптимізація із впорядкуванням завдань, функцій, відповідальності та підзвітності різних ланок управління освітою, посилення ролі громадсько-державного управління, розбудова ефективної системи управління людськими ресурсами та модернізація управлінських процедур.

Результати функціонального аудиту чинної системи органів управління освітою в Україні виявили такі недоліки: нормативно-правова «зарегулюваність» освітньої сфери (понад 56,0 % державних функцій у сфері освіти належить до сфери нормативно-правового регулювання, державні послуги становлять 26,0 %, контрольно-наглядова діяльність - 11,0 %, а управління майном - 7,0 %); наявність функціонального конфлікту в органах управління освітою різного рівня (нераціональне поєднання функцій з нормативно-правового регулювання, надання послуг, контрольно-наглядової діяльності та управління майном в одному органі управління освітою); орієнтація системи управління освітою на контрольно-наглядову діяльність за рахунок надання державних послуг; перевантаженість органів управління освітою надлишковими функціями (19,0 % функцій); наявність в органів управління освітою великої кількості функцій, що дублюються (21,0 % функцій); перевантаженість органів управління освітою діяльністю, що не має функціонального навантаження; перевантаженість повсякденної діяльності органів управління освітою звітними «функціями» [1].

Нова модель модернізації освіти в Україні має забезпечити децентралізацію системи управління освітою, ліквідувати дублювання функцій та розмитість повноважень на різних рівнях управління, підвищити якість надання освітніх послуг, посилити лідерський потенціал управлінців всіх рівнів, а також відкритість та прозорість освітньої «управлінської вертикалі».

На повістці дня залишається й питання розробки ефективної системи інклюзивної освіти. Інклюзивне навчання передбачає перебування дитини з особливими потребами в масовому загальноосвітньому дошкільному чи шкільному закладі, оволодіння нею знаннями, вміннями та навичками в ті ж самі терміни, що і здоровою дитиною.

Проблема, яка стоїть перед інклюзивною школою, полягає в розробці особистісно-орієнтованих педагогічних методів, які б забезпечили успішне навчання всіх дітей, у тому числі й дітей з розумовими чи фізичними розладами.

На основі аналізу практичних досліджень з питань інтегрованого та інклюзивного навчання в Україні та за кордоном можна зазначити необхідні умови його забезпечення: а) позитивна налаштованість не тільки дитини, яка інтегрується, та її родини, а також і учасників навчально-виховного процесу: педагогів, батьків, вихованців, готовність всіх працювати і співпрацювати в нових умовах; б) дитина, яка інтегрується, обов'язково повинна мати висновок психолого-медико-педагогічної консультації щодо її діагнозу та можливості інтеграції в колектив здорових однолітків (це значно знизить ризик виникнення конфліктів та дасть можливість знайти заклад, де дитина може отримати максимальну користь для розвитку та здоров'я при наявності фахівців (масажист, логопед, тощо); в) педагог, в групу якого інтегрується дитина-інвалід, повинен отримати первинну консультацію фахівців, щодо діагнозу, особливостей виховання й фізичних обмежень для особливої дитини, а при необхідності, мати можливість систематично отримувати консультації фахівців та методичні поради; г) необхідно провести роз'яснювальну роботу з батьками вихованців на підставі нормативних актів, щодо можливостей виховання дітей з ОПФР у загальному середовищі; ґ) інтегрувати дитину з ОПФР в загальне середовище необхідно якомога раніше, наскільки дозволяє діагноз та рекомендації фахівців, доки вона ще не усвідомлює своєї «особливості» [4, с. 45].

Серед проблемних аспектів інклюзивного навчання можна виділити: а) не всі вихованці старших дошкільних груп та деякі батьки здорових дітей позитивно налаштовані на допомогу «особливій дитині», на сприйняття її рівною та повноцінною особистістю; б) батьки дитини з ОПФР іноді сприймають виключно свої проблеми й вважають, що всі оточуючі «повинні робити саме так, як їм хочеться», бо вони втомились вдома з такою дитиною; в) педагог масової групи, яка, в останні роки, переповнена вихованцями до 30 дітей у зв'язку з недостатньою кількістю дошкільних закладів, фізично не може приділити «особливій дитині» належну увагу та надати кваліфікаційну допомогу; г) фахівці, які працюють в закладі компенсуючого типу, практично обслуговують «особливу дитину» понад робочий час, бо лікування в спецгрупі йде за розкладом, а «особливу дитину» з масової групи приходиться брати на лікування чи корекційні заняття після виконання своєї роботи; ґ) бракує методичної літератури щодо організації виховання та навчання в групі, де на умовах інклюзивного навчання перебуває малюк; д) низький рівень матеріального забезпечення перебування дитини з ОПФР в загальному середовищі (не передбачено підвищення окладів вихователів та фахівців, які здійснюють інклюзивний супровід дитини з ОПФР, недостатня кількість специфічного обладнання, корекційних іграшок, тощо).

Потребує вирішення питання розроблення, затвердження та впровадження в освітню практику положень про дистанційну форму навчання в системі загальної середньої, позашкільної та вищої освіти. Дистанційне навчання - це одержання освітніх послуг без відвідування закладу освіти за допомогою сучасних інформаційно-освітніх технологій і систем телекомунікації, таких як електронна пошта, телебачення та Internet.

Серед стратегічних напрямів розвитку дистанційного навчання можна виділити: розробку стратегії забезпечення якості (формування інформаційної культури населення, фінансування розробок), доступність та гнучкість дистанційного навчання (забезпечення конкурентоспроможності дистанційних курсів, взаємна акредитація курсів, врахування потреб інвалідів), організацію співробітництва та наповнення інформаційного простору дистанційними курсами (корпоративна мережа, інформація про курс, викладача, критерії оцінювання, можливість реєстрації, робота у ресурсному центрі).

Упровадження дистанційної освіти дозволить забезпечити: унікальну доступність навчання (досягається широкою мережею регіональних опорних пунктів, навчанням без відриву від основної роботи, максимально спрощеною процедурою прийому); високу варіативність навчання (забезпечується модульною конструкцією навчальних планів і свободою вибору слухачами послідовності та порядку їх навчання); більш повне задоволення пізнавальних запитів слухачів у залежності від їх підготовленості і можливостей (реалізується завдяки індивідуалізації підходів до структури і змісту робочих навчальних планів, порядку їх виконання); значну економію фінансів за рахунок малої кількості очних занять і менших витрат на транспорт, проживання, харчування (дистанційна форма навчання у 1,5-2 рази дешевша від стаціонарної).

На сьогодні дистанційне навчання у вищих навчальних закладах Європи стало повсякденною практикою. Найвідоміши- ми в галузі відкритої дистанційної освіти стали такі вищі навчальні заклади: Національний університет дистанційної освіти, Іспанія (Universidad Nacional de Education a Dictancia, Spain), Відкритий університет Нідерландів (Open University of the Netherlands), Центр відкритого навчання, Іспанія (Cento de Ensenanza a Distancia, Spain), Дистанційний університет Хагена, Німеччина [3].

Хоча дистанційна форма навчання знаходиться у центрі уваги наукових кіл, актуальним залишається вирішення наступних питань: відсутність ресурсних центрів, недостатність технічних комунікацій можливостей користувачів, невелика швидкість Інтернет-доступу, відсутність програмних засобів або персональних комп'ютерів у студентів, які проживають у сільській місцевості; невідповідність потребам дистанційного навчання технічної бази аудиторного фонду ВНЗ; захист інтелектуальної власності, авторських прав на електронні навчальні курси, розроблені викладачем; відсутність методик створення і використання дистанційних курсів у навчальному процесі на основі сучасних педагогічних, інформаційних та комунікаційних технологій.

З огляду на вищезазначене, пріоритетного значення на нинішньому етапі реформування освіти набуває: оптимізація мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань та форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці; забезпечення системи освіти в достатніх обсягах фінансовими ресурсами; децентралізація системи управління освітою, ліквідація дублювання функцій та повноважень на різних рівнях управління; підвищення якості надання освітніх послуг; розробка ефективної системи інклюзивної освіти; затвердження та впровадження в освітню практику положень про дистанційну форму навчання в системі загальної середньої, позашкільної та вищої освіти.

Неухильна реалізація положень Національної стратегії розвитку освіти забезпечить підвищення якості вітчизняної освіти, її інноваційний розвиток відповідно до світових стандартів, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості. У результаті цього відбудуться відчутні позитивні зміни в соціально-економічному та політичному житті країни, розвитку науки, культури, духовності.

Література

1. «Модернізація системи управління освітою в Україні: дорожня карта реформ»

2. Верховна Рада проголосувала за Закон «Про вищу освіту», який не могла ухвалити 5 років: УНІАН інформаційне агентство.

3. Сумський національний аграрний університет, Україна Дистанційна освіта за кордоном Л.М. Жарікова, Н.В. Марченко

4. Лобайчук Галина. Забезпечення права на освіту дітей з інвалідністю // Дефектологія. - 2011. - № 2. - С. 45-46.

5. Муравська В.А. Тенденції фінансування вищої освіти в Україні та за кордоном / В.А. Муравська // Облік і фінанси АПК: наук.-вироб. журн. - 2011. - № 1. - С. 160-163.

6. Науковці обурені фінансуванням галузі у 2014 році: Вища освіта в Україні.

7. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки

8. Проблеми та перспективи дистанційного навчання

9. У МОН заявляють про необхідність модернізації професійно-технічної освіти в Україні

Размещено на Allbest.ru