Національне виховання майбутніх педагогів засобами народного гумористичного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національне виховання майбутніх педагогів засобами народного гумористичного мистецтва

У статті обґрунтовано значення народного гумористичного мистецтва в національному вихованні майбутніх педагогів, охарактеризовано можливості використання народного гумору в професійній підготовці майбутніх педагогів. Узагальнено, що вивчення студентами прогресивного досвіду використання народного гумористичного мистецтва в навчанні та вихованні дітей і молоді слугує засобом стимулювання їх навчально-пізнавальних інтересів, виховання адекватного ставлення до предметів, процесів і явищ оточуючого світу, позитивних емоцій і почуттів, створення сприятливого морально-психологічного клімату в соціумі, розвитку творчих здібностей.

Ключові слова: національне виховання, професійно-педагогічна підготовка, гумористичне мистецтво, народний гумор.

Аннотация

В статье обосновано значение народного юмористического искусства в национальном воспитании будущих педагогов, охарактеризованы возможности использования народного юмора в профессиональной подготовке будущих педагогов. Обобщено, что изучение студентами прогрессивного опыта использования народного юмористического искусства в обучении и воспитании детей и молодежи служит средством стимулирования их учебно-познавательных интересов, воспитания адекватного отношения к предметам, процессам и явлениям окружающего мира, позитивных эмоций и чувств, создания благоприятного, морально-психологического климата в социуме, развития творческих способностей. Акцентируется внимание на том, что действенным средством положительного влияния на эмоциональную сферу человека является народный юмор как неотъемлемая составляющая фольклора, специфическая черта менталитета, духовности, мировоззрения этноса. Юмористическое искусство является весомой составляющей украинской народной культуры, так как один из существенных признаков менталитета украинцев - их остроумие, веселый нрав и умение добродушно смеяться над своими и чужими ошибками. Автор отмечает, что необходимо формировать у студентов готовность к педагогическому взаимодействию с учениками, развивать у них умение смеяться над собственными ошибками и оптимистично воспринимать окружающую действительность.

Ключевые слова: национальное воспитание, профессионально-педагогическая подготовка, юмористическое искусство, народный юмор.

The importance of folk humorous art in the national education of future teachers is substantiated in the article; the possibility of usage of folk humor in the process of future teachers training is characterized. It is generalized that studying by students of progressive experience of usage of folk humorous art in teaching and upbringing of children and youth is a means of encouraging their educational and cognitive interests, upbringing adequate attitude to objects, processes and phenomena of the world, positive emotions and feelings, creating positive, moral and psychological climate in society, development of creative abilities. Attention is focused on the fact that the effective means of positive influence on the emotional sphere of human is folk humor as an integral component of the folklore, the specific feature of mentality, spirituality, world outlook of ethos. Humorous art is a significant component of Ukrainian folk culture, as one of the essential features of the mentality of Ukrainians - their wit, cheerful nature and ability to laugh genially over their and others' mistakes. The author points out that it is necessary to form the students' readiness to pedagogical interaction with students, to develop their ability to laugh at their own mistakes and perceive reality optimistically.

Keywords: national education, professional and pedagogical training, humorous art, folk humor.

На тлі глобалізації в сучасному освітньому просторі з усією гостротою постала проблема збереження національної самобутності народів, формування в молоді глибоких гуманістичних почуттів, що своїми витоками сягають етнопедагогічних джерел. В основу багатьох моделей педагогічної освіти в країнах Західної Європи покладено національні традиції та стереотипи поведінки. Невипадково в Концепції національного виховання студентської молоді серед основних напрямів національно-виховної діяльності визначено «культивування кращих рис української ментальності», «формування у молоді естетичних поглядів, смаків, які ґрунтуються на українських народних традиціях та кращих надбаннях світової культури»; «вироблення умінь примножувати культурно-мистецькі надбання народу, відчувати і відтворювати прекрасне у повсякденному житті» та ін. [9].

Дієвим засобом національного виховання особистості майбутнього педагога є мистецтво. Рівень культури людини значною мірою залежить від її вміння бачити, відчувати й усвідомлювати прекрасне в мистецтві, зокрема, народному. Необхідною умовою національного виховання, на нашу думку, є формування особистісного художньо-естетичного досвіду, основними складниками якого, на думку І. Зязюна, є потреби, емоції, почуття, смаки, погляди, ідеали. «Естетичний досвід через свої складові - спеціалізовані емоції і почуття, що обов'язково зумовлюють вольову діяльність, регулює людську поведінку, спрямовує дії людини на предмет, здатний задовольнити людську потребу» [4, с. 75].

Вважаємо, що професійна підготовка вчителя в педагогічному навчальному закладі на засадах гуманності, співробітництва і співтворчості з використанням народного гумористичного мистецтва слугуватиме забезпеченню суб'єктної позиції студентів у виховному процесі, стимулюватиме їх до самовиховання, розвитку креативного мислення, комунікативної культури та професійної компетентності.

Численні дослідження феномену гумору відображено у вітчизняній і зарубіжній філософській і психолого-педагогічній науці. Так, природу гумору, його соціальні функції та вплив на розвиток особистості вивчали Аристотель, Р. Декарт, Ж. Поль; психологічні переживання почуття радості - К. Ізард, Л. Саккетті, З. Фрейд; зв'язок гумору з інтелектуальною діяльністю особистості - Л. Фейєрбах, П. Якобсон; почуття гумору як об'єкт психологічного аналізу - А. Бабаджанова, О. Зайва та ін.

Педагогічний гумор як складову професійної майстерності вчителя розглядають Г. Васянович, Д. Гришин, І. Зязюн, В. Прокопенко, І. Харченко; питання особистісно зорієнтованого виховання в контексті налагодження суб'єкт-суб'єктних взаємин - Ш. Амонашвілі, І. Бех, О. Кононко, І. Підласий, О. Савченко; етнопедагогічні традиції дотепності, кмітливості, оптимізму українців - Р. Скульський, М. Стельмахович, В. Струманський, Є. Сявавко; універсальне та національне в англійському гуморі - І. Беженар, Ю. Рибалкіна; виховання почуття гумору в старших дошкільників і молодших школярів - Н. Старовойтенко, Д. Федоренко. Малодослідженою залишається проблема використання народного гумору з урахуванням його національної специфіки в навчанні та вихованні сучасної молоді.

Отже, метою статті є визначення жанрового розмаїття народного гумору та шляхів його використання у професійній підготовці майбутніх учителів задля формування в них етнопедагогічних цінностей.

Дієвим засобом позитивного впливу на емоційну сферу людини є народний гумор як невід'ємна складова фольклору, специфічна риса менталітету, духовності, світогляду етносу. Усмішка, сміх - це показники здоров'я, життєвих успіхів та емоційного комфорту. Древні мудреці зазначають: «Учись звеселятися!» (Сенека); «Жартувати слід для того, щоб здійснювати серйозні справи» (Аристотель), однак жартувати безперервно означає «брак розуму», про що писав Г. Сковорода: «І найкраще діло нудне без послаби, а тільки байдики бити у сто разів нудніше» [6, с. 290]. Твір філософа «Всякому городу нрав і права» - це класика українського гумористичного жанру.

Психологи вважають, що основа адекватного почуття гумору закладається в дитини у віці восьми-дев'яти місяців, коли формуються уявлення про постійність об'єкта, що дозволяє їй запам'ятовувати предмети навколишнього світу. Найпродуктивнішим віковим періодом для створення дитячих кумедних висловів є вік від двох до п'яти років. Невипадково К. Чуковський опублікував книгу з однойменною назвою. Високий рівень розвитку почуття гумору характерний для обдарованих дітей, які змалку люблять жарти, небилиці, байки, каламбури.

Гумористичне мистецтво становить вагомий пласт української народної культури. Недарма однією з істотних ознак менталітету українців є дотепність, весела вдача та вміння добродушно глузувати над своїми й чужими негараздами. «У гуморі виражається культура інтелекту, людяність думки», - справедливо зазначав В. Сухомлинський [12, с. 585]. Видатними майстрами гумору в українській літературі є Остап Вишня, Є. Дудар, С. Руданський, М. Хвильовий, О. Чорногуз та ін. Дослідженню фольклору, зокрема, дитячого, та його виховного потенціалу присвятили низку своїх публікацій такі вчені, як Г. Виноградов, А. Іваницький, Т. Макарова, М. Мельников, Л. Шулунова та ін. Окремі наукові праці висвітлюють теоретико-методичні основи використання українського фольклору, в тому числі й гумористичних творів, у діяльності позашкільних виховних інституцій (С. Афанасьєва, Л. Лазарєва, Н. Соломко, Л. Шемет).

У багатьох видах мистецтва використання гумору є досить ефективним: у драматургії - комедія («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Марко в пеклі» І. Кочерги та ін.), літературі - сатира («Енеїда» І. Котляревського) та ін.

Гумористичні елементи посідають чільне місце в житті людини. Досить провести спостереження за дітьми, які неформально об'єднуються (без дорослих) у вільний від навчання час, і вслухатися в їхні голоси, щоб переконатись у цьому. Якщо запитати дівчаток-першокласниць, чому вони такі похмурі, то часто отримаємо відповідь: «Ми граємо в дорослих». У шкільному середовищі сумлінний учень майже не має приводу, щоб розвеселитись. А це вкрай необхідно не лише для його «інтелектуального відпочинку», але й для налагодження суб'єкт-суб'єктної взаємодії у процесі засвоєння навчально-пізнавальної інформації, оскільки ефективність виховного впливу на особистість значною мірою залежить від наявного морально-психологічного комфорту. Ставлення педагога до вихованця, яке базується на взаємоповазі, емпатії, людяності, відповідальності, співробітництві та співтворчості, створює оптимістичний настрій і позитивно налаштовує на реалізацію визначених цілей.

У довідковій психологічній літературі зазначено, що «почуття гумору - це здатність людини помічати в явищах їх комічні сторони, емоційно реагувати на них» [10, с. 447]. У народі кажуть, що про обличчя незнайомої людини важко судити, доки вона не посміхнеться. Сміх яскраво ілюструє не тільки те, як і над чим людина сміється, але й те, як вона здатна переживати інші емоційні стани (настрої, стреси, фрустрації, пристрасті тощо).

І. Беженар та Ю. Рибалкіна визначають шість теорій гумору, що групуються за двома основними напрямами - позитивним і негативним: теорія негативної якості об'єкта насміхання (Аристотель) та переваги над комічним предметом (Т. Гоббс, К. Убер- хорт); теорія деградації (А. Бен, А. Стерн); теорія контрасту (І. Кант, Г. Спенсер); теорія відхилення від норми (К. Гросс, Е. Обуе); теорія перехрещення мотивів (А. Бергсон, 3. Фрейд); теорія протиріччя (Г. Гегель, А. Шопенгауер) [2, с. 204-211].

Н. Старовойтенко обґрунтувала критеріальні характеристики почуття гумору, а саме: інтелектуально-емоційний (розумові здібності, знання про моральні принципи й культуру спілкування, здатність співпереживати, емпатійні здібності, позитивне сприймання довкілля), мотиваційний (мотиви пізнання, мотиви встановлення контактів, мотиви самоствердження, ігрові мотиви) і комунікативний (уміння визначати об'єкти гумору, сприймати, розуміти і творити гумор, виходити з конфліктних ситуацій за допомогою гумору, критично оцінювати свою поведінку тощо) [11].

Одним із аспектів педагогічної діяльності, спрямованої на підготовку майбутніх учителів до формування та розвитку почуття гумору в учнів, є їхнє психолого-педагогічне діагностування. На сучасному етапі значного поширення набули тестові методики, які містять запитання такого типу: чи любите ви сміятися; чи вмієте з гумором виходити з неприємних ситуацій; коли ви в поганому настрої, чи дратує вас сміх оточуючих; з усіх жанрів ви надаєте перевагу комедії; чи смієтеся наодинці із собою, коли читаєте щось смішне тощо?

На нашу думку, рівень щасливого дитинства в суспільстві залежить від того, як часто сміються наші діти, тому майбутнім педагогам радимо ретельно вивчати своїх учнів задля формування в них позитивного ставлення до шкільного життя. За допомогою батьків, учнів, їхніх товаришів, друзів варто з'ясувати низку питань: із чого найчастіше сміється дитина; як часто вона сміється; чи є її сміх щирим; чи завжди сміх приносить їй радість і задоволення; чи буває в неї «чорний сміх»; якщо так, то що його зумовлює; чи варто сміятися над собою; як часто дитина це робить; чи впливають її позитивні емоції на ставлення до навчання; чи розуміє учень зміст народних гуморесок, усмішок, анекдотів, жартівливих пісень; чи подобаються вони йому; чи намагається їх запам'ятати; як часто дитина розповідає щось смішне; чи пов'язано це з її шкільним життям; чи смішно дитині, коли бачить, як упав її товариш; чи вміє вона з гумором виходити з неприємних ситуацій та ін.

Обґрунтування результатів опитування уможливлює вироблення теоретико-методичних орієнтирів щодо практичної діяльності з формування у студентів готовності до педагогічної взаємодії з учнями, розвитку в них уміння сміятися над власними помилками та оптимістично сприймати довкілля. Засобом вирішення цих завдань є народний гумор Гумор (від лат. humor - волога, рідина) - різновид комічного, коли про серйозне говориться з доброзичливою посмішкою. Звідси народний гумор - це гумор, творцем якого є народ., отож майбутнього вчителя варто якомога ширше знайомити з розмаїттям жанрів української сміхової культури - жартівливими піснями, анекдотами, усмішками, бувальщинами, байками та ін.

Гострою дотепністю відзначаються жартівливі народні пісні («Грицю, Грицю до роботи», «Господиня гарна я», «Ой що ж то за шум учинився» тощо), у яких засуджуються негативи побутового життя - ледарство, байдужість, безгосподарність. Вони доступні для різних вікових категорій своїм лаконізмом, поетичністю, простотою, легкістю запам'ятовування, містять невичерпний виховний потенціал.

Відносній безтурботності парубочого та дівочого життя український народ жартівливо протиставляє відповідальність і працьовитість молодиць:

- А парубкам усе воля,