Духовна криза суспільства як проблема освітнього простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовна криза суспільства як проблема освітнього простору

Емілія Костишин, кандидат історичних наук, доцент кафедри соціальних і гуманітарних дисциплін Львівської державної фінансової академії

У статті висвітлюється гуманітарна складова освіти в процесі формування духовної культури майбутнього фахівця і шляхи досягнення якісної освіченості особистості в сучасних соціокультурних умовах.

Ключові слова: духовність, духовний розвиток особистості, масова культура, освітній простір.

В статье освещается гуманитарная составляющая образования в процессе формирования духовной культуры будущего специалиста и пути достижения качественной образованности личности в современных социокультурных условиях.

The article is dedicated to the humanitarian component of education in the formation of spiritual culture of future specialist and the ways to achieve professional quality of education of an individual in modern social and cultural conditions.

Постановка проблеми. Україна переживає сьогодні доленосний поворотний момент у своїй історії, що відділяє її від майбутнього, яке не є в нинішніх умовах визначеним.

Традиційні цінності та норми, які десятиліттями (і навіть століттями) регулювали життя і відносини людей девальвовані, а нові ще не поширилися. Як говорив Ж.-Ж. Руссо, що зміна системи цінностей ідентична зміні Батьківщини.

Прискорення темпів людського життя, насичення його новими, а особливо непізнаними фактами та явищами, кризові явища в економіці, культурі, ідеології, поява псевдокультур, стрімке поширення в суспільстві нав'язаних західних цінностей, дегуманізація особи є свідченням того, що необхідно шукати можливості для подолання згубних для цивілізації витрат технократичної моделі науково-технічної революції й стверджувати розуміння нагальної потреби кардинального збагачення духовності кожної людини і суспільства в цілому.

За цих умов великого значення надається освіті, яка, будучи загальнокультурною умовою становлення особистості, розвитку її духовних сил і здібностей, “.. стає центральною культуротворчою сферою буття людини і суспільства; все більшою мірою залучає інтелектуальні, інформаційні, проектні ресурси людства, виступаючи в свою чергу, найбільш важливим ресурсом розвитку всіх інших складників духовного світу людини” [1; 13]. Таким чином, організація освітньо-виховного процесу у вищій школі на засадах духовності набуває першорядного значення у сучасних парадигмах освіти, що змушує педагогів розглядати різні аспекти її сутності.

Актуальність досліджуваної теми обумовлюється необхідністю пошуку нових моделей розвитку духовних потенцій особистості, переорієнтацією освіти на нові виміри духовності задля збереження духовно-культурних цінностей людства й формування у свідомості людини життєстверджуючих світоглядних орієнтацій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Висвітленням цієї проблематики займаються філософи, психологи та педагоги сучасності (В. Андрущенко, В. Баранівський, І. Бех, М. Боришевський, Л. Губерський, О. Киричук, В. Кремень, О. Сухомлинська, Р. Каралаш, Н. Каралаш, А. Вальчук та ін.). У наукових розвідках висвітлюються зокрема теоретико- методологічні проблеми розвитку духовності, зміст і структура духовної культури особистості, обґрунтовуються нові технології навчання, спрямовані на реалізацію цих завдань у педагогічній практиці.

Метою статті є аналіз освітнього простору, який відображає особливості творення інтелектуального життя молоді, визначення компонентів педагогічного процесу, що забезпечують формування духовно-моральних якостей майбутнього фахівця в умовах сьогодення.

Виклад основного матеріалу. Духовність - це та частина людської сутності, що обумовлює розуміння людини до буття, ставлення, яке базується на моральних засадах та визначає родові, специфічно людські ознаки та цінності вище інтересів, потягів та засобів індивіда [2, 89]. Духовність є багатовимірною системою, складниками якої є такі утворення в структурі свідомості особистості, у яких віддзеркалюються її найважливіші моральні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб'єктивно значущими регуляторами активності [3, 51].

Духовність як здатність людини до духовного життя, як сутнісна межа має атрибутивний характер (вона притаманна всім без винятку людським індивідам), проте цю здатність закладено в людині потенційно. Дух може розвиватись у реальних людських вчинках, у творіннях культури, в духовних переживаннях. При цьому наголошується на тому, що духовність полягає в спрямованості до соціально-позитивних, гуманістичних цінностей [4, 29]. Це зумовлює необхідність перегляду змісту освітніх технологій, дидактичних і виховних концепцій, адже гуманістична освіта виключає статичний, безособистісний підхід до людини, вона спрямована в майбутнє людини, спирається на силу людського розуму, стверджує безмежні можливості її активної натури. Врахування цих факторів необхідне для розв'язання гострих суперечностей між можливостями і потребами духовного розвитку особистості.

Проблема духовного розвитку особистості в сучасному освітньому просторі - це, в першу чергу, проблема нових смислів, які закономірно входять у наше життя. До них належать: нова утилітарна мораль, свідомість постмодерністської епохи, секуляризація інтелекту, втрата одухотвореності, міфологізація знання, зміна історичних акцентів, переорієнтація з об'єктивного на суб'єктивне. Тому зміст процесу формування духовної культури майбутнього фахівця на сучасному етапі розвитку суспільства має включати як освітньо-виховні ресурси духовної культури суспільства, так і потенціал навчально-виховного і соціокультурного середовища ВНЗ, а також духовний саморозвиток та власне духовну самореалізацію особистості студента. Вирішення цих завдань в освітньому процесі ми пов'язуємо з докорінними перетвореннями усієї системи гуманітарної підготовки. Пояснюємо це тим, що в основі гуманітарної освіти зосереджена найвища духовна мета людства - формувати зрілу особистість, життєві інтереси й діяльні прагнення якої відповідатимуть кращим уявленням суспільства про людину, її права, гідне представлення всього, чим вона переймається, які форми шани виявляє до набутків різних соціумів та які усвідомлені заповіти прагне залишити нащадкам. Особлива місія у досягненні поставленої мети належить комплексу культурознавчих дисциплін як інтегратору в галузі суспільно-гуманітарних знань, що концептуально впливають на формування фахівця, його духовного потенціалу і культуротворчої позиції в суспільстві. Культурознавчі дисципліни дозволяють вивчати культуру в усій багатогранності її аспектів, передбачають адресне звернення до особистості, її свідомості, розуму, почуттів через осмислення надбань світової та національної культур, дають розуміння того, що кожна людина робить свій внесок у культуру суспільства, оскільки результати її навчальної і трудової діяльності мають культурне значення. Важливими завданнями таких навчальних курсів є:

- розкриття на теоретико-методологічному рівні сутнісних характеристик духовної культури як світоглядного, культурологічного, історичного феномену людського буття;

- ознайомлення студентів з сучасними науковими підходами до проблем культури й духовного розвитку особистості;

- розвиток орієнтації студентської молоді на гуманістичні ідеали та вічні духовні цінності людства;

- розвиток духовно-чуттєвого світу особистості, емоційно-образного мислення, здатності до сприйняття життя на основі ідеалів краси.

Освіта, несучи в собі якісний зміст, наближається до духовного світу людини. Духовність особистості розкривається в подоланні стереотипів мислення, інертності, консерватизму. Людина з розвиненою духовністю здатна не лише розуміти, а й глибоко переживати культурно- історичний процес, формувати істинну гуманістичну ієрархію життєвих цінностей, у якій виявлені соціальні пріоритети.

Крім того, культурознавчі дисципліни дають студентам уявлення про соціальні функції обраної ними спеціальності, соціальні норми її практикування, про критерії визначення фахового рівня і професійної етики майбутнього фахівця. Тому виховний зміст культурознань можна спрямовувати й на вивчення професійної культури як певного виду діяльності, що має стати для них органічною складовою загальнолюдської культури.

У процесі вивчення професійної культури як певного виду діяльності, з культурологічних позицій повинні висвітлюватись актуальні проблеми:

- соціальні функції конкретного виду діяльності і основні критерії професійної культури; історія даної професійної культури, соціально-прийняті форми і наслідки цієї діяльності; механізм суспільного контролю;

- соціальний статус спеціаліста у визначеній сфері; соціокультурні і етичні норми його діяльності; критерії професіоналізму; вітчизняні і зарубіжні моделі підготовки фахівців;

- соціально-професійна кваліфікація фахівців у даній галузі; професійні традиції; етика відношень і взаємодій фахівців; технологія службової взаємодії;

- службова мова і засоби комунікації фахівців в даній галузі професійної культури [5, 325].

Запропонована модель культурологічного навчання у ВНЗ з поступовим переходом від загальнотеоретичних уявлень про механізм соціокультурної організації і регуляції до відповідної проблематики, сприятиме духовному збагаченню студентської молоді.

Становлення духовності студентської молоді відбувається нині в умовах розквіту так званої масової культури. “Масова культура” - поняття неоднозначне й суперечливе, яке розглядається у філософській, культурологічній, психолого-педагогічній науці під різними кутами. Масову культуру трактують як крайнє вираження духовної несвободи, соціальний механізм відчуження і пригноблення людської свідомості (Ф. Ніцше, З. Фрейд, К. Юнг та ін.); як своєрідну ідеологію, в привнесенні якої в масову свідомість зацікавлена правляча верхівка суспільства (У. Ліпман, А. Шлезінгер); як явище цілком позитивне, що розширює можливості освіти й виховання (Е. Шілз, З. Бжезинський), як прибуткова галузь економіки (Х. Ортега і-Гассет). Сьогодні існує широке коло явищ, до якого спеціалісти зараховують елементи, різновиди та засоби вираження масової культури. Це - засоби масової інформації; система національної ідеології та пропаганди, масові політичні рухи; індустрія розважального, оздоровчого, інтелектуального та естетичного дозвілля; система організації стимуляції та управління споживчим попитом на речі, послуги, ідеї індивідуального і колективного користування; різного роду ігрові комплекси; найрізноманітніші словники, довідники, енциклопедії, каталоги, електронні та інші банки інформації та спеціальних знань, Інтернет тощо.

У цій класифікації масова культура розглядається і з боку кількісної характеристики, і з боку якісної. Основний негативний вплив масової культури спеціалісти вбачають саме з погляду якісного підходу, який визначає масову культуру через ринок, адже масова культура - це все, що продається й користується масовим попитом. Слід зазначити, що з перетворенням масової культури в товар вона набуває таких “ринкових ознак” як: простота, примітивність, посередність, розважальність, зорієнтованість на підсвідомість та інстинкти. Основними темами масової культури стають насильство, патологічний страх, жахи, секс, кар'єра тощо. Дуже влучно на негативні наслідки масової культури наголошував А. Швейцер, який зазначив, що культура, яка розвивається як матеріальна сторона без відповідного духовного прогресу, нагадує корабель, який позбавлений управління, який нестримно мчить назустріч катастрофі [6, 218].

Соціально-психологічні особливості, які властиві сучасній молоді, прагнення до новизни, екстравагантності, наслідування однолітків, орієнтація на модні ідеали й стандарти стали благодатним ґрунтом для некритичного сприйняття ідеології масового споживання, яка послідовно нав'язується засобами масової інформації через залучення до масової культури, цілеспрямовано нав'язуючи якусь сублімацію західного способу життя. Культ споживання, притаманний сучасному суспільству, протистоїть природній сутності людини. По-перше, індивід все більше віддаляється від природних матеріалів, постійно відчуваючи негативну дію для здоров'я штучних. По-друге, втрачається повага до праці. Формується стереотип обезлюднення благ, якими користується людина. Виникає усвідомлення того, що річ легко поміняти, викинути, що її зв'язок з людиною короткочасний. По-третє, в очах сучасної людини річ втрачає закладений в ній духовний і естетичний зміст. Основною цінністю стає не сам предмет, а факт його наявності. (Більше половини власників надсучасних мобільних телефонів і відео систем лише на 10% використовують їх можливості). Пагубність цього процесу полягає в тому, що у своєму самоусвідомленні людина витрачає свій статус не інтелектом, а престижною річчю. Виникає патологічна потреба мати все сучасне. Тоді як гончар, вишивальниця коваль виражають у своїй творчості себе як конкретну особистість, так і цілісну людину, яка живе і творить за законами краси, відтворюючи її в кожній своїй дії.

Масова культура, несучи в собі зовнішньо привабливі й легко засвоювані ідеї та символи, апелює до віянь сучасної моди, стає еталоном престижного споживання, не потребує напружених роздумів, дозволяє розслабитись, відволіктись, не навчає, а розважає, проповідує гедонізм як основну духовну цінність. І як наслідок, виникають ризики:

- активне несприйняття інших людей, що веде до формування байдужості;

- жорстокості як риси характеру;

- збільшення насильницької і корисливої злочинності;

- збільшення кількості алко та наркозалежних;

- антипатріотизм;

- байдужість до цінностей сім'ї і як наслідок соціальне сирітство й проституція.

На думку Г. Костіної, “...причиною затребуваності масової культури в сучасному суспільстві є те, що багато авторів позначають як “культурну корозію”, тобто втрату системного характеру ціннісних орієнтацій, соціальної адекватності і культурної компетентності, що призводить до змін природи масової культури, яка функціонує як адаптаційна система, як механізм соціалізації” [7, 27].

Тому нове покоління важливо з дитинства навчити шукати і цінувати прекрасне, знайомити зі справжнім мистецтвом, виховуючи естетичні смаки та духовні ідеали. Основна робота в цьому напрямку належить сім'ї та закладами освіти, зокрема вищої, за умови активного використання виховного змісту культурознання. Культурологічна підготовка повинна також допомогти особистості повноцінно увійти в існуючий навколо неї світ, не втрачаючи при цьому своєї індивідуальності та неповторності. І цей світ треба шукати у власних національно-історичних, соціально-психологічних та культурних особливостях.

Адже саме в надрах багатої етнічної культури приховані об'єктивні закономірності історико- культурних процесів. Тому важливим фактором впливу на формування духовної культури майбутнього фахівця стає українознавчий компонент, активне впровадження у навчально- виховний процес ВНЗ українознавчих цінностей. Тільки зазирнувши у глибинне коріння, зрозумівши витоки національної філософії, духовності, культури, специфіку національного світосприйняття, сучасний студент вийде на шлях, що приведе його до найцінніших надбань гуманістичної думки свого народу, зможе гідно оцінити внесок у духовну скарбницю інших націй. Етнокультура має достатньо широкий спектр впливів і застосувань у сфері освіти, але слід уникати вузького розуміння українознавчого компоненту і не зводити проблему до вирішення лише мовних питань у системі викладання культурознавчих дисциплін. Для того, щоб інтелектуалізувати навчальний процес, необхідно збагачувати його зміст національно-духовними цінностями, охоплюючи різноманітне коло проблем, що дасть можливість пізнати сутність своєї нації, утвердити культуру і духовність на рівні розвинутих країн світу

Серед базових норм і цінностей української нації на перший план виступає українська національна ідея як духовна концентрація національної свідомості, розуміння народом сенсу свого існування, свого призначення. Національна ідея виводиться з пануючої ідеології та менталітету і реалізується в політичному житті. Без національної ідеї нема нації, а без нації держави. Дуже слушною є думка А. Вальчук: “Для України як поліетнічної держави вироблення та реалізація національної ідеї має ряд серйозних зауваг. Безумовно це держави українського етносу, але поліетнічність населення впливає як на розробку, так, особливо, на способи та механізми втіленння її в життя.Тому потрібна виважена державна політика з цього питання” [8, 512 - 513]. Але на жаль, поки що ми не спостерігаємо на рівні держави позитивних спрямувань. А навпаки, з кожним навчальним роком зменшується кількість загальногуманітарних дисциплін у навчальних планах вищих навчальних закладів. Особливо жахає зменшення аудиторних годин на вивчення філософії, історії України, культурології, логіки, соціології тощо. При підготовці фахівців популярної зараз професії менеджера часто керуються суто економічними підходами, що призводить до дегуманітаризації.

Крім національної ідеї для української нації мають важливе значення демократична ідея - народовладдя і захист основних прав та свобод людини, а також соціальна ідея - соціальна справедливість, забезпечення гідного існування представникам усіх класів і верств суспільства, рівності економічних, політичних і культурних можливостей для кожного громадянина. Особливу увагу потрібно приділяти формуванню у молодого покоління моральної і соціальної відповідальності. Поява неолібералізму породила у людей псевдоцінності і приводить до моральної деградації. Споглядаючи за життям типового українського бізнесмена, який володіє особистою охороною, заміським будинком, престижною квартирою, дорогими автомобілями, неформальними зв'язками з органами влади, депутатська недоторканість і всі пов'язані з нею матеріальні блага й переваги над простими смертними, у молодої людини деформується розуміння поняття відповідальність у широкому значенні. Для людини показовим має стати осмислення відповідальності як гарантованого дотримання певних моральних зобов'язань у смисловому полі, яке має дві вісі координат - відповідальність “перед ким” і “за що” [9, 260]. Тому в центрі уваги викладачів мають бути сюжети, пов'язані із забезпеченням прав людини, поширенням процесу демократизації, пропагандою національних і соціальних цінностей, ідей толерантності й поваги один до одного. При цьому необхідно прагнути до гранично виваженої інтерпретації фактів минулого і сучасного.

Висновки

Отже, на сучасному етапі розвитку українського суспільства, яке ще продовжує відчувати на собі тягар минулого, переживає духовно-моральну деградацію, особливу роль має відігравати гуманістична складова освіти, яка має бути наповнена загальнолюдськими і національними цінностями (релігійно-моральні, професійно-педагогічні), що тісно пов'язані із провідними життєвими цілями: християнською мораллю, активною діяльністю, громадянською позицією і формуватимуть духовну основу особистості.

Література

1. Зязюн І.А. Філософія поступу і прогнозу освітньої системи / ІА. Зязюн // Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки, перспективи: Монографія, - К, Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. - С. 10 - 18.

2. Каралаш Н.Г., Каралаш Р.М. Проблема духовності в трансформаційних процесах сучасного українського суспільства /Н.Г. Каралаш, Р.М. Каралаш // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Філософія. - 2004. - Випуск 198. - С. 89 - 91.

3. Боришевський М.Й. Духовні цінності як детермінанти розвитку й саморозвитку особистості / М.Й. Боришевський // Педагогіка і психологія. - 2002. - №3 (36). - С. 49 - 57.

4. Кант И. Основы метафизики нравственности: в 6 т. /И. Кант. - М. - Т 1. - 1965. - 544 с.

5. Михневич А.Е., Левяш И.Я. Культурология. Поиск модели преподавания А.Е. Михневич, И.Я. Левяш // Культурология. Проблемы преподавания. - Минск, 1995. - 524 с.

6. Кравець М.С. Культурологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів І - IV акредитації / М.С. Кравець. - Львів: Новий Світ - 2000, 2007. - 320 с.

7. Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества /А Костина. М.: КомКнига, 2006. - 350 с.

8. Вальчук А.М. Духовна криза суспільства та проблема реалізації національної ідеї в сучасній Україні / А.М. Вальчук // Університетські наукові записки. - 2006. - №3 4 (19 - 20). - С. 511 - 513.

9. Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества / А. Костина. - М.: КомКнига, 2006. - 350 с.