Історія використання проектної діяльності у практиці роботи школи

Ключевые слова: проект, метод проектов, проектная деятельность, проектное обучение, типы проектов.

The article describes historical and pedagogical analysis of the characteristics of emergence and using of project activity in the educational field. Systematizes and analyzes the views of domestic and foreign scholars educators to question the project activity. Identifies pedagogical conditions that ensure the successful organization ofproject activities in the practice of the school.

Keywords: project, project method, the project activity, project training, project types.

Аналіз досліджень і публікацій. Проектне навчання з'явилось наприкінці ХК ст. у сільськогосподарських школах США, його тоді назвали “методом проблем”, а з часом, на початку ХХ ст., воно дійшло до загальноосвітніх шкіл. Для його визначення було вперше вжито термін “метод проектів”. Аналіз літератури свідчить, що теорія та практика проектного навчання почала активно поширюватися паралельно в Росії і США на початку ХХ ст., однак підходи та розуміння сутності цього методу у цих країнах були різні. Російські психологи і педагоги розглядали цей метод як засіб всебічного розвитку особистості. У США проекти виступали метою навчання, пов'язаною з виконанням навчальних завдань в реальних життєвих ситуаціях. Розглянемо кожен підхід в історичному розвитку педагогіки.

Постановка проблеми. Актуальність дослідження теоретичних аспектів використання проектної технології у практиці роботи школи зумовлена тим, що в нових умовах соціально- економічного розвитку України відбувається стрімка переорієнтація ціннісних орієнтирів у суспільстві, перебудова системи суспільного виробництва, що спричиняє відповідні зміни на ринку праці. Тому система освіти має бути гнучкою і пристосованою до технічних, економічних, соціальних потреб суспільства та спрямованою на те, щоб допомогти випускникам загальноосвітніх шкіл у професійному самовизначенні, оволодінні методами творчої діяльності в умовах ринкової економіки.

Метою статті є вивчення історичних аспектів використання проектної діяльності у практиці роботи школи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основою методу проектів були педагогічні концепції американського педагога, психолога, провідного представника філософії прагматизму Джона Дьюї. Практичне застосування цієї теорії здійснювалося ним в експериментальній “школі- лабораторії” при Чиказькому університеті (1896 - 1904 рр.). Його погляди полягали в тому, що вся діяльність учня повинна орієнтуватися на розвиток його мислення, в основі якого лежить особистий досвід. Він розробив теорію виховання, яка спрямована на формування особистості, що пристосована до життя і практичної діяльності в умовах системи “вільного підприємництва”. В трудовій школі, як її розумів Д. Дьюї, творча праця є основою всієї навчально-виховної роботи [3].

Виходячи з основних положень прагматизму, Д. Дьюї вважав за необхідне будувати виховання та навчання на основі особистого досвіду дітей, який доповнюється даними із галузей окремих навчальних предметів, що мають відношення до виконуваної у даний момент діяльності. Метою виховання, згідно з цим напрямом педагогічної думки, було навчання дитини вирішувати реальні життєві проблеми і досягати максимального благополуччя в рамках норм, визначених суспільством, отже, учнів треба привчати не до пасивного пристосування до реальних умов, а до активного пошуку можливостей покращання життя [3].

Розв'язання проблем, що входять у зміст навчання, вимагає й ручної праці. Остання має велике виховне значення. Але сама по собі фізична діяльність не може дати бажаних наслідків щодо інтелектуального розвитку дитини. Навпаки, коли вона набуває механічного, рутинного характеру, вона заважає такому розвиткові. Ручна праця має цінність тільки в зв'язку з розвитком логічного мислення. Дьюї застерігає також від того, щоб навчання не набуло характеру тяжкої праці або не перетворилося в гру У роботі з дітьми треба дотримуватися рівноваги між грою та працею. Характерна особливість гри в тім, що в ній інтерес зосереджується на діяльності без значного відношення до результату. Послідовність образу, дій і емоцій задовольняється сама по собі [2].

Д. Дьюї вважав, що діяльність школи має бути спрямована на задоволення потреб і розвиток здібностей дітей. Він вимагав урахування основних імпульсів природного розвитку дитини: потреби у спілкуванні з іншими людьми, потреби в грі, потреби у самовираженні, потреби у пізнанні. Зміст освіти має бути спрямованим на вирішення різноманітних життєвих завдань, набуття досвіду та його збагачення в умовах навчального середовища. Роль учителя та вихователя полягає лише в спрямуванні учнів відповідно до їхніх потреб, підтримці самостійної діяльності дітей, у розвитку їхньої допитливості.

У 1917 р. професор Е. Коллінгс, розпочав такий педагогічний експеримент: він спробував змінити одну із звичайних сільських шкіл штату Міссурі на засадах методу проектів. Провідними принципами, на яких базувався цей метод, були: врахування природних спонтанних імпульсів дитини та супутнє навчання. Згідно з цією методикою учні повинні були самі проектувати те, чим їм належало займатися. Метою його школи було не набуття дитиною тих чи інших пізнань, які дає звичайна школа, з читання, арифметики тощо, а безпосереднє поліпшення життя дитини; його відправним пунктом було те життя, яке вели хлопці та дівчата 6 - 14 років з усіма їхніми інтересами та бажаннями.

Послідовником школи Джона Дьюї був інший американський педагог В. Кілпатрик. Розроблена ним схема освіти і виховання відкинула принципи класно-лекційної системи і предметне навчання, а ґрунтувалась на інтересах і самостійності мислення дитини. Він вважав, що основою навчальної роботи учнів повинна бути їх активність, яку вони вибирають самі. Дитині може принести користь тільки така діяльність, яка виконується нею з великим захопленням. Тому перевага будь-якого проекту визначалася ступенем зацікавленості, сердечного захоплення учня при виконанні поставленої перед собою мети [5].

У 1918 р. він пише роботу “Метод проектів”, в якій розглядає систему цільових актів педагогічного процесу. Основна ідея цього педагога будувалася на активній діяльності учнів у соціальному оточенні. Він був противником традиційного шкільного навчання, вважаючи, що воно негативно впливає на життя та характер дитини.

В. Кілпатрик дав наступну характеристику методу проектів: “це метод планування доцільної (цілеспрямованої) діяльності в зв'язку з розв'язанням якого-небудь навчально-виховного завдання в реальній життєвій обстановці” [5]. Він визначає його як цільовий акт, діяльність від “усього серця”, що з визначеною метою відбувається в певних суспільних умовах.

В. Кілпатрик виділив три типи проектів: виробництва (продукція чогось), споживання (естетичні враження), проблем (подолання інтелектуальних труднощів) , справності (осягнення справності в якість діяльності). Навчання повинно будуватися в процесі вирішення учнем проблеми, яка його зацікавила. В його основі - дитячі інтереси, що є ефективним засобом формування потрібних суспільству моральних якостей.

Можна виділити два типи проектів, здійснених у ті роки. Перший - робота сільських шкіл, де вдавалося дійсно побудувати систему проектів, які повністю базувалися на реальному житті. Особливо цікавий експеримент був виконаний під керівництвом Е. Колінгса в одній із сільських шкіл у 1917 - 1921 роках, де всю роботу школи побудували за методом проектів. Робота школи за проектною системою носила синтетичний, комплексний характер. Необхідні освітні відомості й навички з рідної мови, математики й інших галузей знань діти одержували під час роботи над проектами.

Другий тип проектів - це проекти, що здійснювалися, в основному, в міських школах. Основна маса їх базувалася більше на самому навчальному предметі (декількох навчальних предметах) і відштовхувалася від них та від інтересів учнів. Це не завжди проекти-справи, частіше вони носили навчальний характер або були проектами “уявних справ”.

Розглядаючи історію методу проектів, не можна не відзначити його використання та впровадження у вітчизняній педагогічній теорії і практиці. Так, в 20-х роках проектний метод був широко застосований у практиці радянської школи. За розробленою системою вчитель повинен був під час навчання вказувати на перспективи, встановлювати зв'язок з життям, але недоліком проектної системи було те, що вона переставила акценти з пізнання наук на суспільно корисну роботу школярів, тобто радянськими педагогами робилася принципова опора на суспільно корисну, трудову, ідеологічну спрямованість усіх проектів і менше уваги приділялося навчальним проектам, що призвело, зокрема, до ослаблення змістового наповнення діяльності учнів, що в результаті і викликало на початку тридцятих років різке засудження системи як буржуазне перекручення.

У 1905 р. С. Шацький створив невелику групу співробітників, яка працювала над активним використанням проектного методу в практиці викладання.

У праці С. Шацького “Діти - працівники майбутнього” визначені основні вимоги для ефективного навчання учнів:

- відносини між викладачем та учнем будуються на співпраці та довірі;

- наголос на самостійність учнів;

- робота у групах;

- наявність “простору для ініціативи”;

- обов'язково враховувати інтереси дітей [12].

Також С. Шацький визначив послідовність елементів цього навчання: реальний досвід дитини, який має бути виявлений педагогами; організований досвід (педагог будує заняття на основі того, що знає про досвід дитини); зіткнення з накопиченим людським досвідом (готові знання); вправи, які дають дитині нові навички.

У 20-х роках ХХ ст. метод проектів застосовувався і в школах селянської молоді. Метою його було створення умов, які об'єднували навчання з життям. Основними принципами тут при виборі проектів були:

1) політична і економічна обгрунтованість проекту; зв'язок з суспільними кампаніями, які проводяться в селі; спрямованість проекту на покращення економічного стану села на основі колективізації;

2) наявність в проекті достатнього навчального матеріалу і можливість отримання навичок;

3) педагогічна обгрунтованість.

У план роботи школи входили інші завдання:

- аналіз процесу роботи за проектом, виявлення методики;

- обладнання і знаряддя, посібники: що повинна мати школа, яка працює за проектним методом;

- самоуправління у проектній роботі;

- облік роботи за методом проектів;

- метод роботи в школі колективного сектору господарювання.

1920 - 1930 рр. можна назвати першим періодом використання методу проектів у навчанні учнів на Україні, яка входила до складу Радянської Росії. З'явилися статті, книги С. Тюберта, С. Янжул, Н. Попової, Е. Кагарова, І. Трояновського, що пояснюють суть методу проектів і його використання у практичній діяльності.

Приблизно в такому дусі проводилась робота і в окремих школах. Прикладом цього може бути Полтавське дитяче містечко. У 1925 р. учні перед посівною і посадочною кампанією поділилися на групи, кожна з яких розробила певний проект сільськогосподарських робіт, пов'язавши їх з теоретичним шкільним навчанням. Спроба дала хороші наслідки і дуже зацікавила дітей. Аналогічні ідеї було реалізовано і в інших дитячих будинках та колоніях на Полтавщині.

У 20-ті роки було правильно вказано на переваги проектного методу навчання. Е. Кагаров у книзі “Метод проектів в трудовій школі” зазначав: “Значення проектного методу полягає в тому, що він виконує два основні завдання шкільної роботи: прищеплює дітям любов до знань та дає їм можливість задовольнити допитливість” [4].

Е. Кагаров пропонував увесь процес роботи за методом проектів розбити на такі етапи:

1. Складання плану.

2. Виконання даного проекту:

а) збір конкретних фактів, які учні самостійно спостерігають та вивчають;

б) групування матеріалу та встановлення загальних положень;

в) застосування отриманих знань на практиці.

3. Підбиття підсумків зробленої роботи, колективне обговорення, оцінка та складання звіту про неї.

Звертаючись до іноземного досвіду, українські та російські вчені насамперед шукали технологічних підходів до розв'язання основних завдань, що були актуальними для освітньої системи радянської держави.

Як ми бачимо, теорія методу проектів мала певні успіхи, проте для успішного використання цих досягнень у школі необхідно було підготувати майбутніх учителів до інноваційних ідей у педагогіці.

Однак результати впровадження даної системи були вкрай негативні. Перш за все, вона не давала учням систематичних знань і не виробляла у них умінь та навичок.

Аналіз літератури свідчить, що в освітніх закладах майбутніх учителів не могли ефективно навчати організовувати метод проектів у школі з таких причин:

- теорія використання методу проектів тільки розроблялась і не було єдиних розумінь цього поняття у радянській педагогіці;

- не було розроблено методичних посібників, рекомендацій для навчання студентів методу проектів;

- від учителя очікували якості пропагандиста комуністичних ідей й найменше - дослідника педагогічних інновацій.

Н. Крупська зазначала, що сама установка - перевести усю педагогічну працю на метод проектів - помилкова. Метод проектів, який було задумано як поєднання теорії з практикою внаслідок ігнорування сил та рівня розвитку дитини перетворився на підміну теоретичних знань вузьким практицизмом. При цьому вона підкреслювала, що для корисного використання методу проектів не дотримано ряд моментів:

- ретельна організація методу проектів;

- усебічне його обговорення учнями;

- неважкий для виконання проект;

- розподіл часу;

- розподіл сил;

- визначення типу проекту;

- визначення послідовності виконання проекту [10].

Наприкінці 80-х років, у період пошуку нових форм і методів навчання та загального захоплення “нестандартними уроками” у Радянському Союзі відлуння проектної системи можна помітити в технології колективних вправ, привнесеній з методики виховної роботи.

Нині завдяки поширенню світового педагогічного досвіду метод проектів відроджується та розвивається і в українській педагогіці, доповнюються його теоретичні й концептуальні положення. Розробляються та впроваджуються нові експериментальні програми, що базуються на організації проектно-технологічної діяльності учнів на уроках трудового навчання.

Соціально-економічні зміни у країнах колишнього Радянського Союзу, які пояснюються наявністю кризових явищ у всіх галузях суспільного життя, включаючи сферу освіти, призвели до заміни авторитарної парадигми навчання на особистісно-орієнтовану і в Україні.

Проектна технологія навчання починає вивчаться разом з іншими інноваційними технологіями: вальдорфська педагогіка, методика Монтессорі, технологія колективного творчого виховання тощо. Відтепер ідеї Д. Дьюї розглядають у новому ракурсі, як основу для успішного впровадження педагогічних інновацій, тому вивчається вплив ідей Д. Дьюї на українську школу й педагогіку 1920 - 1930 років з тим, абу не допустити помилок минулого.

Починаючи з 2001 року в Україні визнається другий етап використання методу проектів у вітчизняних школах. У цьому році вийшли шкільні програми “Трудове навчання. 5 - 9 класи”, де проектній діяльності учнів приділяється багато уваги [1]. Відтепер учні повинні займатися проектуванням під час вивчення тем з обробки деревини та металу, а варіативна частина програм обов'язково виконується у формі проекту. З'являються публікації українських вчених, педагогів і викладачів про вплив методу проектів на освітній процес, вивчається сутність проектної діяльності учнів.

У 2001 році у періодичному виданні “Трудова підготовка в закладах освіти” друкується стаття О.Коберника “Проектування на уроках трудового навчання” [6], це була перша спроба донести до учителів трудового навчання сутність понять “проект”, “метод проектів”, визначення типів проектів. На початку 2002 року О. Коберник у статті “Розробка творчих проектів на уроках технічної праці” дає пояснення кожного з трьох визначених етапів проектної діяльності учнів: організаційно-підготовчого, технологічного, заключного. Саме такий поділ етапів був прийнятий в Росії на уроках “Технології”, але з часом, починаючи з 2003 року, деякі українські вчені стали визначати чотири етапи проектної діяльності учнів на уроках трудового навчання.

Починаючи з 2002 року друкуються статті з методичними порадами щодо проведення окремих тем трудового навчання. О. Коберник і С. Ящук досліджували можливості проектної діяльності учнів з модулю “Проектування і виготовлення виробів з металу” [8]; В.Харитонова розглядає, як організувати проектну діяльність школярів з теми “Проектування і виготовлення виробів у техніці в'язання гачком” [11]; О. Коберник, В. Бербец, В. Сидоренко, С. Ящук розробили методику навчання учнів 5 - 9 класів проектуванню в процесі вивчення технології обробки деревини і металу [7]. Багато з цих авторів підкреслюють, що використання методу проектів у шкільній практиці дає можливість: активізувати пізнавальну діяльність учнів; формувати у школярів специфічні вміння та навички загальнонаукового і комунікативного характеру.

З 2003 року проектне навчання в Україні набуває популярності з багатьох шкільних предметах: історія, іноземна мова, література.

Реформа шкільної освіти сприяє використанню проектного методу у вітчизняній шкільній практиці. Ми поділяємо думку Н. Котелянець, яка вважає, що впровадження цього методу в навчальний процес дуже важливе для початкової школи, оскільки при цьому найбільш повно реалізуються завдання розвитку учнів та підготовки їх до життя [9]. Вже в молодших класах, враховуючи вікові особливості, можна планувати виконання учнями практичних, творчих завдань-проектів. Метод проектування сприяє формуванню самостійної, творчої особистості і є одним з інноваційних методів навчання. У старших класах шкільні проекти можуть поглиблюватись і ускладнюватись.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Дуже важливо, щоб будучи студентами, майбутні учителі вже були підготовлені до організації проектної діяльності учнів. Як свідчить аналіз повноти та достовірності цього питання, недоліки у підготовці педагогічних кадрів, відсутність методичного комплексу підготовки до застосування методу проектів призводять до негативних наслідків.

Отже, вивчення зарубіжного та минулого вітчизняного досвіду дасть змогу сучасному змісту освіти правильно спрямувати діяльність учнів та вчителів при виконанні творчих проектів, що має набрати рис справжньої продуктивної праці.

***

1. Денисенко Л. Про нові експериментальні програми з трудового навчання для 5 -- 9 класів / Л. Денисенко, Г. Левченко // Трудова підготовка в закладах освіти. -- 2001. -- № 2. -- С. 44 -- 45.

2. Дьюи Д. Дальтоновский лабораторный план / Д. Дьюи. -- М., 1925. -- 172 с.

3. Дьюи Д. Школы будущего / Д. Дьюи. -- Берлин: Госиздат, 1922. -- 179 с.

4. Кагаров Е. Метод проектов в трудовой школе / Е. Кагаров. -- Л.: Брокгауз -- Ефрон, 1926. -- 88 с.

5. Кілпатрік В. Метод проектов. Применение целевой установки в педагогическом процессе / В. Кілпатрік -- Л.: Брокгауз -- Ефрон, 1925. -- 43 с.

6. Коберник О. Проектування на уроках трудового навчання / О. Коберник // Трудова підготовка в закладах освіти. -- 2001. -- № 4. -- С. 12 -- 14.

7. Коберник О. Методика навчання учнів 5 -- 9 класів проектуванню в процесі вивчення технології обробки деревини і металу: Навчально-методичний посібник / О. Коберник, В. Бербец, В. Сидоренко, С. Ящук // -- Умань: УДПУ, 2004. -- 114 с.

8. Коберник О. Проектування і виготовлення учнями виробів з металу / О. Коберник, С. Ящук // Трудова підготовка в закладах освіти. --2002 -- №3. -- С. 29 -- 32.

9. Котелянець Н. Проектний метод навчання молодших школярів / Н. Котелянець // Рідна школа. -- 2001. -- № 10. -- С.47 -- 48.

10. Крупская Н. Педагогические сочинения / Н. Крупская / Под ред. А.М. Арсеньева, Н.К. Гончарова, П.В. Руднева. -- М.: Педагогика. -- 1979 -- 480 с.

11. Харитонова В. Проектування і виготовлення виробів у техніці в'язання гачком / В. Харитонова // Трудова підготовка в закладах освіти. -- 2003-- №2. -- С. 18 -- 21.

12. Шацкий С. Педагогические сочинения в 3-х томах / С. Шацкий. -- М.: Издательство академии пед. наук РСФСР. -- Т. 1. -- 1963. -- 504 с.

Размещено на Allbest.ru