Пластичні властивості мовної і музичної інтонації та значення інтонаційної теорії для музичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАСТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ МОВНОЇ І МУЗИЧНОЇ ІНТОНАЦІЇ ТА ЗНАЧЕННЯ ІНТОНАЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ ДЛЯ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Іван Околович,

старший викладач кафедри культурології та українознавства Любомир Мартинів, викладач кафедри культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

У статті розглянуто проблеми музикознавства, музичної освіти, а також вплив музичної інтонації на навчання і виховання підростаючого покоління. Проаналізовано інтонаційні форми, що є важливим компонентом у музичному мистецтві, схарактеризовано значення музичної та мовної інтонації, що відображає внутрішній світ людини.

Ключові слова: інтонація, інтонування, інтонаційність, пісня, діапазон, жанр, інструментальна музика, мелодія, мистецтво, текстура, звукова лінія, динамічні відтінки, артикуляція, мова, лад, гармонія, метр.

музична мовна інтонація виховання

В статье рассмотрены проблемы музыковедения, музыкального образования, а также влияние музыкальной интонации на обучение и воспитание подрастающего поколения. Проанализированы интонационные формы, является важным компонентом в музыкальном искусстве, охарактеризовано значение музыкальной и речевой интонации, котороя отражает внутренний мир человека.

Ключевые слова: интонация, интонирования, интонационность, песня, диапазон, жанр, инструментальная музыка, мелодия, искусство, текстура, звуковая линия, динамические оттенки, артикуляция, речь, лад, гармония, метр.

The article deals with the problem of musicology, music education, and the impact of musical intonation on training and education of the younger generation. Analysis of intonation form, which is an important component in the musical arts, music and meaning are characterized speech intonation that reflects the inner world of man.

Keywords: tone, intonation, intonational, song, band, genre, instrumental music, melody, art, texture, sound line, dynamic nuances, articulation, language, order, harmony, meter.

Постановка проблеми. Інтонаційна природа музики та теорія інтонації дає у розпорядження вчителя могутній методичний інструмент, що убезпечує від ремісницького підходу до музичного твору як до якоїсь комплексної суми окремих виражальних засобів, що нібито націлені самі на себе.

Правильні інтонаційні уявлення розкривають природні основи музики, допомагають осягнути її життєвий смисл. Вони відповідають і цілісному сприйняттю музичного образу, адже інтонація - синкретична єдність усіх її виражальних елементів, що означає єдність звука і смислу в музиці. Розуміння інтонаційної природи музики дає всеохоплюючу основу для музичного вихованнядитини, допомагає відкрити її глибину й красу образного змісту музичного мистецтва.

Мета статті - розкрити значення мовної та музичної інтонації, а також показати роль інтонації у розумінні та сприйняті творів музичного мистецтва.

Аналіз музичної та мистецтзнавчої літератури свідчить, що останніми роками цією проблемою цікавилися: Б. Асафьев, В. Медушевский, І. Гадалова, О.Правдюк, О. Ростовський, О. Рудницька, Е. Тайнель та інші.

Виклад основного матеріалу. Інтонація, інтонування, інтонаційність, інтонаційний - ці слова часто доводиться бачити у назвах книжок, заголовках наукових і методичних статей,зустрічати у підручниках, чути у педагогічній практиці. Та, незважаючи на таке велике поширення, термінів “інтонація” не має симетричної однозначності. Від вузького, звичайного до неохопленого - такий широкий діапазон використання цієї категорії, що свідчить про її виняткове значення в музичному мистецтві.

Що ж таке інтонація? Чим зумовлена її “багатоістинність”? Щоб відповісти на ці запитання, слід розглянути інтонацію на різних рівнях її виявлення.

Перший рівень музично-технологічним, найчастіше використовується в музичній педагогіці. Він пов'язаний із методичними проблемами, що виникають у процесі музичного виховання, освіти, розвитку. Так, йдеться про “чисту” (або “нечисту”) інтонацію скрипаля, співака: про сольфеджування та виховання інтонаційного слуху або ж про зіставлення в активізованій мелодії її окремих “інтонацій”. У цих та подібних випадках, інтонація зводиться до двох різних та взаємопов'язаних понять:

а) інтонація - це звуковисотний бік мелодії чи іншого голосу;

б) інтонація - це найпростіший мелодико- ритмічний зворот (мотив).

Таке вузьке розуміння інтонації цілковито природнє, оскільки воно акцентує звуковисотність як головний специфічний засіб, виділяє у звуковому комплексі його провідний компонент - звуковисотну лінію. Про це не пояснює ні величезної популярності, довгого життя одних і швидкого здобуття інших інтонацій, ні дбайливого зберігання легенд про неповторно-індивідуальну виразність виконавської інтонації Н. Паланіна, Ф. Шопена, Ф. Шаляпіна, С. Крушельницької, ні численних проблем музичного життя, пов'язаних із творенням, виконанням і сприйняттям музики. Ймовірно, що за музичною інтонаційністю стоять не просто висотні співвідношення і мелодійні вияви, а дещо значно більше, глибше, що випливає із самої сутності музичного мистецтва, його призначення. Для з'ясування цього звернімося до генезису поняття “інтонація”, яке прийшло в музику з мови.

Термін “інтонація” походить від латинського слова “intono” - “голосно промовляю” й означає озвучування мови. Його головним виразником, так само як і в співі, є модельний голос. Здатність людини виражати голосом свій внутрішній емоційний стан, реалізацію та взаємодію із зовнішнім світом, його оцінку і ставлення до нього - той спільний корінь, з якого виростає і мовне і музична інтонація.

Звукові засоби емоційного відображення світу людиною формувались у тісному зв'язку з фізіологічними та фізично-акустичними властивостями людського організму, як джерела звуку. Процес дихання й механізм звуковидобування водночас і спільні для всіх людей, і індивідуалізовані: адже природа не створює двох абсолютно ідентичних, біологічних матриць. Зріст, вага, об'єм тулуба, грудної клітки, легень, товщина та довжина голосових зв'язок, діяльність м'язовим і кісткових тканин, будова гортані, рото-глоткової, носової і лобової порожнин, губи, язик - усе це впливає на силу, тембр, діапазон, артикуляцію звуків, створюючи їх неповторну палітру - матеріальне джерело інтонації [3].

Змістовим “наповнювачем” і збудником розвитку інтонаційної, звукової форми стало психічне життя людини, здійснюване механізмом безумовно - рефлекторної діяльності. Так з'явились первинні праінтонації - сміх, крик, плач, подихи, стогони, вигуки тощо. У концентрованому вигляді ми чуємо їх у дитячому лепетанні, яке не є ні говором, ні співом, проте надзвичайно виразне й для чутливого материнського вуха містить дуже насичену інформацію. В еволюційному розвитку свідомості людини кожна з праінтонацій, сягаючи в глибину підсвідомості ставала базою для розмаїття умовно-рефлекторних інтонацій, що випливали з неї і набували дедалі багатого емоційного балансування, психічної і ситуаційної багатоваріантності, закріплюючись у мові й у музиці. Наприклад, із праінтонації плачу розвинулись інтонації душевного страждання безлічі індивідуальних відтінків: скорбота, відчай, безвихідь, безнадійне упокорення, сум, жаль, каяття. Праінтонації сміху - інтонації радості, що відображають настрої веселощів, безтурботності, життєлюбства, або ж інтонації, в яких відчувались простий гумор, витончена дотепність, тонка іронія, сарказм, пародіювання.

Ускладнення самовираження людини супроводжувалось процесом інтонаційного докору, тобто закріплення суспільній свідомості виражальних та емоційно-значущих інтонацій. Так з'явились засадові інтонаційні формули з яких складався арсенал художніх засобів музики та мистецтв, пов'язаних зі словом (поезія, театр). Причому сила їхнього впливу, їх життєвість, довголіття, щирість та загальна значущість забезпечувались саме взаємовпливом умовного і безумовного, біологізованого й соціального, чуттєвого й раціонального, повагою й традицією. Ці типові інтонації формували інтонаційні словники епох, напрямів, стилів, жанрів, складали підґрунтя художнього спілкування [4].

Численність психофізіологічної природи й соціально-комунікативної функції мовної і музичної інтонацій зумовлює їх глибоко внутрішню спорідненість. У чому конкретно вона виражається?

Наведемо цікаві фрагменти спогадів О. Мандельштама про інтонацію з якою поет читав чужі і власні вірші: “Було дивно чути знайомі рядки в стрімкому темпі й патетичній інтонації Мандельштама... У нього взагалі був свій мотив. Одного разу у мене вдома якимось вітром підняло неочікувано його з місця й занесло до рояля, він заграв знайому мені з дитинства сонатину Моцарта з точно такою ж інтонацією, що злітала вгору Як він цього досягнув у музиці я не розумію, тому що ритм не порушувався в жадному такті. Мабуть, тут вся справа у незвично швидкому темпі й фразуванні”. І далі: “Він вів вірші як мелодію, від форте до піано, з підвищенням. і зниженням., строфа звучала як баркарола” [10].

Характеристична функція інтонації виявляється у створенні “образу мовця”. Відомий афоризм Сократа: “Говори, аби я тебе бачив” - безпосередньо вказує на це. Справді, мовна інтонація дає максимум інформації про неповторну індивідуальність людини. У наведених спогадах про О. Мандельштама характеристична функція інтонації настільки яскрава, що викликає у нашій уяві цілісні враження про зовнішній і внутрішній образ поета: стрімкі, поривчасті, різкі рухи, активне чоловіче соло, розкута артистична манера поводження і водночас - внутрішня музикальність, витонченість і чутливість сприйняття, підвищена збудженість, відкрита емоційність, нервовість, яскравий художній талант [10].

Музична інтонація ще й інформативна. Вона здатна в стислій звуковій формі дати образ людини в єдності її біологічної (стать, вік, темперамент, фізичний і психологічний стан) і соціальної (національність, соціальний стан, історична епоха, в якій вона живе).

Емоційна функція інтонації щільно пов'язана з характеристичною. Часто являючи собою її невід'ємну частину.

У мові емоційність має два прояви: як інформація про внутрішній психологічний стан мовця і про його ставлення до того, про що він каже (прихований підтекст виголошуваних слів), і як чинник емоційного впливу на співбесідника - слухача, що сприяє засвоєнню змісту словесного тексту. В музиці ця подвійність зникає, оскільки в музичній інтонації поєднано функції і слова (тексту), і мовної інтонації (підтексту).

Тому емоційна функція музичної інтонації виявляється надто сильно. “Інтонація - прямий провідник людського почуття”, - писав Б. Асаф'єв. Будь-яка повість найбільш абстрагована, інтонаційна формула завжди емоційно забарвлена, хоча звичайно, далеко не рівною мірою: чим ближча інтонація до первинного безумовно-рефлекторного (вродженого) начала, тим сильніший у ній чуттєвий бік [9].

У процесі свого розвитку музичне мистецтво виробило дивовижне багатство інтонаційних форм, які виражають різноманітні емоційні стани. При цьому кожна епоха має своє коло типових інтонацій з стійкою тематикою (закладене у ній образно-смислове начало).

Емоційна функція музичної інтонації покладає свій відбиток на всі інші функції. Особливо тісна її взаємодія з логічно-смисловою функцією. Саме цей зв'язок став основою інтонаційної теорії Б. Асаф'єва, для якого музика є “мистецтвом інтонованого смислу”. Річ у тому, що звукова емоційна реакція на навколишній світ є й у тварин. Один лише в людини інтонаційний вияв пов'язаний із мовою з її конкретним змістом, логікою розгортання думки, вольовим спрямуванням [9].

Інакше кажучи і у мові й у музиці смисл завжди має емоційний підтекст, а емоція завжди осмислена. Про інтелектуальні емоції, які може викликати музика, писав Б. Асаф'єв. Багатство інтонаційно-виражених засобів (темп, ритм, образність тембру, паузи, довжина звукових хвиль, текстура, характер звукової лінії, динамічні відтінки) допомагає засвоєнню змісту мови. Інтонаційні смислові акценти виділяють у мові особливо важливі слова, а в музиці у загальному інтонаційному потоці - його окремі, найяскравіші, найзначущі елементи [9].

Логічно-смислова функція виявляється й у формуванні певних смислових типів інтонації: питальних, стверджувальних, окличних, резюмуючих тощо. Особливого значення в музиці набуває логічний інтонаційний зв'язок “запитання - відповідь”, формалізований класичним стилем як типова питально-відповідальна структура, що набула широкого розвитку і в інших стилях.

В епоху романтизму питально-відповідальна логіка зазнає трансформації. Смисловий і емоційний акцент переноситься на питальну інтонацію, яка стає болюче напруженою, насичується безліччю найточніших емоційно- психологічних поясів, символізуючи тугу за недосяжним ідеалом, тендітність і нездійсненність мрії [10].

Логічно-смислова функція інтонації прямо пов'язана з її синтаксичною функцією, яка роздрібнює й упорядковує інтонаційний рух, посилюючи комунікативний вплив мови. Синтаксична організація у європейських мовах досягла високого розвитку і набула функції у вигляді розділових знаків писемної мови. Досвід сприйняття людиною мовного синтаксису відбився на становленні та розвитку синтаксису в музиці, що не тільки логічно організує процесуальний бік музичного інтонування, а й суттєво впливає на формування граматичних систем музичної мови - ладу, гармонії, метра. Спільність синтаксису в мові й у музиці привело до збігу понять фрази й речення, а також до частих аналогій між словом і мотивом, між абзацом і періодом. Це пояснює і особливе значення мотиву як інтонаційної одиниці музичної мови.

Спорідненість синтаксичного розподілу проявляється не тільки у власній, а й в інструментальній музиці. Цікавим, наприклад, є той факт, що дослідження середньої довжини мовних і музичних фраз засвідчили майже буквальне збігання їх: шість-сім складів мовної фрази відповідають семи звукам фрази в інструментальній музиці. Вочевидь, синтаксис мови у процесі еволюції музики відіграв роль прообразу музичного синтаксису І в цьому ще раз виявляється звичайний фізичний смисл закономірностей дихання, голосу, руху, які формували і виразність, і логіку передачі думки. Наростання, кульмінації, згасання, гальмування, зупинки - все це, увібравши в себе руховий, енергетичний досвід людини, реалізувались у логічному розгортанні крупних контурів мелодичного руху (як у мові, так і в музиці), допомагало виявленню плану думки, активізувало, налаштовувало увагу співбесідника [9].

Жанрово-ситуаційну функцію визначають умови і характер спілкування, чисельність його учасників, життєвий контекст. Зміст спілкування впливає на вибір інтонаційних засобів, загальний емоційний тонус, синтаксис, форму мови. Так виникають характерні жанрові типи інтонації: ораторська чи оповідна, інтонація бесіди чи монологу, сварки чи примирення, художньої прози чи поезії тощо. У жанровій характеристиці можуть яскраво виявитись соціально-історичні й національні риси особистості. Жанр у мистецтві відіграє надзвичайно важливу роль. Складання системи жанрових класів, родів, видів та різновидів породжує свої стійкі типи інтонацій, що узагальнюють систематику жанру, вбирають його видову сутність [10].

У мовної інтонації музика запозичила принципи логічної організації (синтаксис), а також більшу конкретність і деталізованість семантики (слово виступає в ролі уточнювального чинника). Єдність музичної і мовної інтонації мають велику концентрацію емоційної виразності, єдності слова і його звукової форми.

Слова оперують значеннями, які потрібно знати, а музична інтонація - цілісним смислом, який слід уміти сприймати. Для розуміння мови важливі значення, для розуміння інтонації вражальності в музиці необхідна загальна художня культура людини, її життєвий досвід, уява, розвиток конкретно-чуттєвого мислення та сприйняття. Тому музична і мовна інтонації завдяки своїй єдності й синкретичності мають невичерпний смисл і надають людині надзвичайних можливостей для виражання її особистісної неповторності.

Мова виявилась для музичної інтонації найважливішим джерелом смислу, виразності й краси. Комунікативні здатності слова - голосу, своєрідно синтезовані музичною інтонацією, зумовили внутрішній зв'язок двох “мов” - словесної, музичної, - що стали основою для найліричніших видів мистецтва - поезії й музики [5].

Інтонація - це синкретична єдність її виражальних елементів. Синкретична єдність їх, втілена у високому мистецтві давньогрецької трагедії, через два тисячоліття відродилася в оперному жанрі Відродження - митцями Флорентійської епохи. У ХХ ст. правічні зв'язки музичної інтонації зі сценічним мистецтвом (тобто з театрально-візуальним началом) посилились та розширились внаслідок бурхливого розвитку театру, опери, а також впливу нових художньо-візуальних засобів кіно, телебачення.

Висновки. Отже, підкреслимо, що зазначені функції проявляються різноманіттю й комплексно. Важливість їх полягає в тому, що вони утворюють відповідні типи музичної інтонації: емоційні, характеристичні, логічно-смислові, синтаксичні, жанрові. Ці типи формують інтонаційний словник епохи, важливі ознаки стилів і художніх напрямів. Усвідомлення їх значно поглиблює сприйняття музичного змісту.

Близькість функцій музичної та мовної інтонацій допомагає з'ясувати єдину сутність їх, пов'язану з відображенням внутрішнього світу людини, пояснює їх тісну взаємодію і взаємовплив не тільки на початку становлення європейської художньої культури (наприклад, у синкретичному мистецтві Давньої Греції), а й у наступні епохи, коли музичне мистецтво вже набуло своєї самостійності. Зацікавлення втіленням мовної інтонації в музиці то згасало, то спалахувало з новою силою, зумовлене або вимогами жанру (в опері чи інших вокальних жанрах), або особливою естетичною позицією композитора, або пошуками нових засобів вираження цілого художнього напряму.

Синтез мовної та музичної інтонації полягає в тому що він має глибоку спорідненість між собою, хоча музичне інтонування має деякі відмінності і виконується за своїми системними закономірностями. Закони інтонаційного мислення об'єднують усі види мистецтва. Занурення в глибини інтонаційної природи мови та музики і її розуміння допоможе бути тактовним, духовним наставником у процесі осягнення визначних творів музичного мистецтва.

***

1. Гадалова І.М. "Музика та співи методика викладання”. Навчальний посібник 1 ч. -К.: 1996р.

2. Правдюк О.А. Українська музична фольклористика. - К., 1976.

3. Ростовський О.Я. Взаємозв'язок різних видів мистецтва на уроках музики. - К.: Освіта, 1991. - 98 с.

4. Рогозіна В. Особливості методики розвиткутворчих здібностей молодших школярів // Мистецтво та освіта. -1997. - Яв 2 - С. 8.

5. Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. -К.: ІЗМН, 1997. - 256 с.

6. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька: Навчальний посібник. - К: ТОВ Інтерпроф: 2002. - 270 с.

7. Савченко О.Я. Вимоги до якості початкової освіти //Початкова школа, 1995.

8. Тайнель Е. Музичне виховання за методом відносної сольмізації. Ч-1. - Дрогобич: Коло, 2001. - 212 с.

9. Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс. - Л., 1971. -Кн. 2. Интонация. - С. 211 - 365.

10. Медушевский В.В. Интонациональная форма музыки. -М., 1993.

11. Медушевский В.В. Человек в зеркале интонациональной формы // Сов. музыка. - 1980. - №9. - С. 39 - 48.

Размещено на Allbest.ru