Учні "варшавського періоду" Олександра Мишуги - видатні співаки та педагоги

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Олександр Пилипович Мишуга видатний український оперний співак та педагог кінця ХІХ початку ХХ століття, зважаючи на історичні обставини, власні погляди і переконання, не завжди мав можливість працювати на батьківщині. Це стосується як концертної, так і педагогічної діяльності. Через те, що досконало володів кількома мовами, міг вільно спілкуватись з учнями поляками, росіянами, німцями, італійцями тощо. Його педагогічний талант високо цінували у Музичній школі Варшавського музичного товариства, де він працював на посаді професора співу.

Найбільше його учнів ствердились згодом на польській оперній сцені. Це відомі співачки: Яніна Королевич-Вайдова, Зофья Забєлло-Мазуркевич, Галина Лєска-Арндт, Яніна Тіссерант-Паржинська, Євгенія Штрассерн, Ванда Рашковська, Ірена Строковська-Фариашевська та інші. У даній статті торкнемося проблеми трансформації засад школи співу О. Мишуги на творчу і педагогічну діяльність його учнів відомих співаків та вокальних педагогів Польщі.

Значна частина архівних документів, пов'язаних з іменем О. Мишуги, вважається втраченою в часи Другої світової війни. Лише завдяки зусиллям Луки Мишуги (племінника співака), Івана Деркача та Михайла Головащенка дослідників життєвого і творчого шляху видатного земляка маємо зібрані та опубліковані спогади їх сучасників, листи, архівні документи тощо.

Проте у виданих ними матеріалах були враховані далеко не всі джерела з варшавського періоду Мишуги. Тому вивчення діяльності українського педагога у Варшаві передбачало ознайомлення з архівними документами Варшавського музичного товариства, фондами Національної бібліотеки Польщі, бібліотеки та архіву Варшавського музичного університету ім. Ф. Шопена, періодичною пресою початку ХХ ст., що дозволило внести суттєві доповнення до цього важливого етапу творчого життя митця та його учнів.

Польська музична історіографія дуже високо оцінює виконавську майстерність та педагогічний талант Олександра Мишуги. Метою статті є доведення провідної ролі українського співака, автора системи постановки голосу у вихованні відомих оперних і концертних польських співаків, які широко застосовували систему постановки голосу професора О. Мишуги також у роботі зі своїми учнями, досягали значних результатів у педагогічній діяльності.

Професійне становлення співака та вокального педагога Олександра Мишуги розпочалось у класі відомого професора співу Львівської консерваторії Валерія Висоцького. Найкращим свідоцтвом плідності вокальної методи Валерія Висоцького був його феноменальний зірковий клас, який на наступні чверть століття забезпечував чи не половину оперних сцен Європи високопрофесійним співаками. З класу професора вийшли знамениті співаки як польського, так і українського та єврейського походження, серед них: Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Адам Дідур, Юзеф Манн, Філомена Лопатинська, Яніна Королевич-Вайдова (була ученицею і Р.О. Мишуги), Гелена Збоїнська-Рушковська, Євген Гушалевич, Чеслав Заремба та багато інших. Відомий польський музикознавець Юзеф Рейсс відзначає, що “найбільшою його [Висоцького] гордістю був Олександер Мишуга, а потім дві славетні примадонни: Соломія Крушельницька і Яніна Королевичівна” [2].

Висоцький у своєму учневі зумів виплекати артистичну самосвідомість і педагогічну самосвідомість, тобто, свідомість свого призначення як ланки, що пов'язує традицію, успадковану від свого педагога, і її актуалізацію в нових соціоісторичних умовах в проекції на виховання митців наступного покоління. З цієї школи, в якій все творилось в ім'я високого мистецтва і в ім'я духовності людини він зробив той висновок, який концентрує його найвищу життєву мету: “Я хотів би бути апостолом Христовим”...

Перші згадки про уроки сольного співу відносяться орієнтовно до 1894 р., хоча у деяких джерелах йдеться про більш ранні роки. До прикладу, відома польська оперна співачка Яніна Королевич-Вайдова у мемуарах “Життя і мистецтво” пише, що п'ятнадцятирічною дівчинкою розпочала навчання співу у О. Мишуги. Вважаючи достовірною дату народження, яка вказується у книзі (1876 р.), припускаємо, що описані події відбувались 1891 р.

“Неймовірно музикальна, наділена виключної краси і сили голосом великого діапазону, величезним сценічним талантом і темпераментом, гнучка і струнка, неперевершена танцівниця”. Таку характеристику давала Яніна Королевич-Вайдова учениці Олександра Пилиповича видатній польській співачці Яніні Тіссерант-Паржинській [1].

Я. Тіссерант-Паржинська (1896-1989 рр.) навчалась у професора О. Мишуги з 1912 р. до 1914 р., до від'їзду “незрівнянного педагога” до Італії. Про глибоку повагу і любов до вчителя свідчать, зокрема, рядки із листа: “Зараз ми лише маримо про ту щасливу мить, коли розпочнемо лекції” [2, 471]. І Олександр Пилипович не забував своїх учениць, живучи на чужині. В одному із листів Яніна дякує вчителю “за прислані. цінні вказівки щодо дальшого розвитку голосу” [2].

Продовжувала студії співачка у Вацлава Бжезінського. Відомо, що впродовж трьох років він вивчав особливості постановки голосу за методикою Олександра Пилиповича, “вважав його школу досконалою” [2, 151]. Деякі музичні енциклопедичні видання навіть подають інформацію про те, що В. Бжезінський був учнем О. Мишуги та В. Александровича. Я. Тіссерант-Паржинська називає його “продовжувачем засад” професора О. Мишуги. вокальний школа педагог мишуга

Особливості вокальної школи О. Мишуги, за переконанням Я. Тіссерант-Паржинської, полягають у “досконалому володінні апаратом дихання, в умінні концентрувати звук, голос в резонансовому пункті і в надзвичайно великій увазі до виразної і чіткої дикції” [2].

Диплом про закінчення Музичної школи ім. Ф. Шопена співачка отримала 1917 року. Дебютувала на сцені Варшавського оперного театру у партії Кармен з однойменної опери

Ж. Бізе ще у травні 1916 року. Вокально-виконавські навички удосконалювала пізніше у Аделіни Боргі та Вітторіо Подесті (Мілан), у Феліції Кашовської (Варшава).

До 1928 р. була солісткою Варшавського національного оперного театру. Виступала також на оперних сценах Італії, Австрії, Німеччини. В її репертуарі партії з опер “Самсон і Даліла” К. Сен-Санса, “Гугеноти” Дж. Мейєрбера, “Аїда” Дж. Верді, “Лоенгрін” та “Валькірія” Р. Вагнера, “Євгеній Онєгін” та “Пікова дама” П. Чайковського, “Страшний двір” та “Галька” Ст. Монюшка, “Стара казка” Я. Желенського та багато інших. Здійснила велику кількість записів для польського радіо. Це були, зокрема, арії з опер польських та російських композиторів, пісні С. Рахманінова, П. Чайковського, Ст. Липського. Була також героїнею програм польського телебачення.

Варто згадати один епізод з творчого життя співачки. 1966 р. вона прийняла запрошення диригента, тодішнього директора Краківського оперного театру Казимира Корди виступити у ролі Графині в опері “Пікова дама” П. Чайковського. Про виконання співачкою цієї партії відомий оперний критик Юзеф Канський писав: “Насправді великої міри інтерпретацію, яка надовго залишається в пам'яті, правдиво зразковий персонаж з опери Чайковського створила власне одна артистка літня Яніна Тіссерант-Паржинська” [4].

Найбільш вражає те, що, знаходячись у сімдесятилітньому віці, Яніна Тіссерант-Паржинська виходила на сцену впродовж чотирьох сезонів 45 разів. Цей факт можемо розцінювати як найкращий доказ надійності та досконалості вокальної школи, якою володіла співачка. Адже голос її “зберігся... свіжим, дзвінким, незважаючи на те, що. досить часто співала на оперній сцені” [2, 152].

Близько 18 років Яніна Тіссерант-Паржинська присвятила підготовці майбутніх співаків за методикою Олександра Мишуги. Працювала викладачем сольного співу Державної середньої музичної школи, суспільного музичного осередку (Spoczne Ognisko Muzyczne), мала також і приватну практику.

Активно провадила вокально-методичну роботу. Порушуючи різні аспекти виховання співаків, розвитку їх вокально-виконавських навичок, виступала з лекціями, проводила показові уроки. Також впродовж чотирьох років (1954-1958 рр.) входила до складу журі вокальних конкурсів. Яніна Тіссерант-Паржинська була удостоєна звання Заслужений діяч культури.

До своїх учнів педагог ставилась надзвичайно доброзичливо, по-материнськи опікуючись кожним з них. Серед оперних співаків солістів Краківської опери багато учнів Яніни ТіссерантПаржинської. Зокрема, Івонна Боровська, Зофья Яблонська, Олександра Стругач, Збігнев Мелановський, Болеслав Павлуш, Марія Хома, Ян Вілга.

Ще однією ученицею Олександра Пилиповича, видатною співачкою, була Ванда Рашковська (у деяких джерелах Рошковська). На жаль, роки народження та смерті встановити не вдалось. Відомо лише, що період її вокально-виконавської діяльності припадає на 1898-1912 рр. Закінчила Варшавську консерваторію 1903 року, брала приватні уроки у Олександра Мишуги.

Дебют молодої співачки відбувся у Львівському театрі, де вона виступила в ролі Маринки у опері Б. Сметани “Продана наречена” (липень 1898 р.).

Влітку 1903 р. та восени 1905 р. в Петербурзі відбулась постановка “Гальки” Ст. Монюшка за участі О. Мишуги та В. Рашковської. Про майстерність виконання Мишугою партії Йонтека писали чисельні періодичні видання: “Пан Мишуга показав себе великим художником-співаком, що вміє користуватися градаціями, він відшліфовує кожну фразу до найдрібніших деталей. Думка була проспівана так художньо, що після глибоко пережитого і повного злету співу уся зала була охоплена бурхливими оплесками, що змусили співака повторити” [2].

Про Ванду Рашковську читаємо, що вона “гідна учениця свого художника-професора”. “Пані Рашковська, мабуть, дуже подобалась нашій публіці, бо мала великий успіх. У співачки хороший голос, рівний у всіх регістрах, і безперечна музикальність. Особливо удалась їй арія в другій дії, яка й була повторена на загальну вимогу” [2, 335].

Найкращі партії: Баладина (“Гоплана” Вл. Желенського), Венера (“Тангейзер” Р. Вагнера), Ельвіра (“Дон Жуан” В.А. Моцарта), Леонора (“Трубадур” Дж. Верді), партія Аїди в однойменній опері Дж. Верді.

Зробивши блискучу кар'єру оперної співачки, вона стала заслуженою артисткою Татарської Республіки. Викладала сольний спів у “Музичних класах” м.Іркутська (1912 1913 рр.), у Ленінградській консерваторії (1935 1942 рр.), у музичному училищі м. Казань (1943 1945 рр.), з жовтня 1945 року була в.о. професора класу сольного співу і декана вокального факультету Казанської консерваторії.

Учнем О. Мишуги був відомий польський співак та вокальний педагог Едмунд Гейнце (1885-1942 рр.). Можемо зробити припущення, що у Музичній школі Варшавського музичного товариства (клас професора О. Мишуги) він навчався саме в період 1904-1906 рр. До Варшавського музичного інституту (клас проф. Й. Ходаковського) вступив 1907 р., диплом про закінчення отримав 1909 р. Свідченням цього є особова справа Е. Гейнце, що зберігається у архіві Варшавського музичного університету ім. Ф. Шопена. У енциклопедичних виданнях знаходимо інформацію про те, що Е. Гейнце удосконалювався також у В. Александровича в Варшаві (за методикою О. Мишуги) та у Яна Решке в Парижі.

Професором співу Варшавського музичного інституту (з 1918 р. Державної консерваторії) Е. Гейнце працював з 1917 р. до 1939 р., впродовж 1930-1932 рр. викладав емісію голосу Був головою Польського об'єднання педагогів-музикантів, володарем Срібної медалі та Золотого ордену “За заслуги”. Едмунд Гейнце один із найвидатніших випускників Консерваторії [3]. Серед його учнів: М. Будзішевська, М. Булат-Міронович, М. Куделя, В. Прусак, Г. Ружицка, В. Віткевич.

Рядки про педагогічні принципи Е. Гейнце дуже нагадують характеристику діяльності українського професора О. Мишуги. “Едмунд Гейнце... вважався чудовим педагогом. Мав добру руку і чимало запалу у відкритті молодих співацьких талантів; славився притому безкорисливістю. Нерідко навчав задарма, вірячи у свою артистичну місію і талант навіть найбідніших учнів. Співацька Варшава знала його також завдяки незвичайної систематичності в роботі і міцної дисципліни, якої вимагав від своїх учнів” [6].

Серед найбільш здібних і талановитих учнів О. Мишуги періоду 1911 1914 рр. Ірена Строковська-Фариашевська (1890-1977 рр.). Її ім'я часто зустрічаємо у спогадах видатних діячів культури і мистецтва, написаних для видання “Олександр Мишуга король тенорів”.

Про чисельні показові виступи учнів класу професора О. Мишуги писала періодична преса Варшави. Виступ Ірени Строковської в концерті Варшавського музичного товариства, який відбувся 22 червня 1913 року, отримав високу оцінку критиків: “Виконанням складної та водночас чудової пісні Ф. Шопського “Агасфер” продемонструвала наявність хорошого голосового матеріалу і високої музичної культури” [7].

Після закінчення Музичної школи ВМТ, Ірена Строковська удосконалювалась у італійського педагога Вітторіо Ванцо, який захоплювався її співом, “справжньою вокальною школою та італійською емісією звука”, що викликало у неї почуття гордості “за свого незабутнього маестро”. Відшліфовувала майстерність також у російських професорів, пізніше у Феліції Кашовської (м. Варшава).

Ірена Строковська-Фариашевська була відомою камерною співачкою, вела активну концертну діяльність у Польщі та за її межами. Прославилась і як видатний вокальний педагог. Саме їй було доручено вести клас професора О. Мишуги музичної школи ВМТ по його від'їзді на лікування до Італії 1914 р. Пізніше вона писала, яка “була незмірно щаслива, що могла продовжувати науку коханого маестро”, додаючи слова подяки на адресу Маестро [2, 154].

Працюючи педагогом з вокалу, активно займалась науково-методичною та громадсько-просвітницькою діяльністю. З 1946 р. до 1953 р. була вчителем Музичної школи ІІ ст. ім. М. Карловича (м. Катовіци), з 1945 по 1951 рр. викладала сольний спів, історію та методику вокального мистецтва у Катовіцькій державній вищій музичній школі, пізніше у середній музичній школі ім. Ф. Шопена у Варшаві (1958 р.). Була керівником вокальної секції Центрального педагогічного осередку шкільної артистичної справи (w Centralnym Osrodku Pedagogicznym Szkolnictwa Artystycznego) (1958 1967 рр.), який було створено на базі Музичної академії ім. Ф. Шопена у Варшаві. Працювала викладачем на курсах з вивчення проблем навчання сольного співу; займалась вокально-педагогічною діяльністю також у Канаді. Знамениті співачки учениці І. Строковської-Фариашевської: Ядвіга Романська-Габрись і Кристина Шостек-Радкова.

Ірена Строковська-Фариашевська була членом Польської Спілки Митців Музикантів (з 1958 р.), нагороджена Орденом Відродження Польщі (Кавалерський Хрест), їй присвоєно звання Заслуженого діяча культури. За сприяння Спілки молодих вокалістів, організатором та керівником якої була І. Строковська-Фариашевська, було започатковано проведення семінарів з проблем вокальної педагогіки. Також вона виступала редактором фахових видань, одне з яких збірка наукових праць “З питань вокальної педагогіки” (1968 р.).

У газеті “Рух Музичний” (червень 1958 року) було надруковано статтю Ірени Фариашевської “Проблеми сучасної вокальної педагогіки”. Багатий досвід як вокально-виконавської, так і педагогічної та науково-методичної роботи автора статті дозволив зробити деякі висновки щодо стану підготовки вокальних кадрів.

Автор статті закликає педагогів до відмови від традиційно-емпіричних поглядів і переконань щодо підготовки молодих співаків на користь глибокого вивчення основ вокального мистецтва з опорою на передові досягнення суміжних наук: психології, фізіології, фонетики тощо. Розглядаючи процес пошуку вокальними педагогами нових форм та методів роботи у тісному зв'язку зі стрімким розвитком наукової думки,

І. Фариашевська приводить переконливі аргументи на зразок: “не відбувається жодних процесів в живому організмі без чітко визначеної причини, яка має наукове пояснення” [5].

Враховуючи той факт, що багатьом учням професора О. Мишуги, знаним вокальним педагогам, вдалося виховати цілу плеяду відомих оперних та концертних співаків, зрозумілим є наступне твердження І. Фариашевської: “талановитий учень часто робить знаменитим свого доброго учителя”, заперечуючи широковідоме: “хороший учитель робить свого талановитого учня великим співаком”. Приводить тут переконливе пояснення: “Навчання відбувається наступним чином: мудрий педагог чує свого учня апріорі, бо знає, як буде звучати його спів і апостеріорі, бо знає, чому звучав так, а не інакше” [5].

І. Фариашевська підсумовує свої роздуми про проблеми вокальної педагогіки висловом: “Педагог-митець надає своїй повсякденній праці характер геніальної творчості, головним досягненням якої є музика” [5, 11]. Тут пригадується вислів Олександра Мишуги: “Для того, щоб навчитися правильно співати, треба любити мистецтво співу більше, ніж самого себе, і принести в жертву цьому мистецтву навіть свій егоїзм та особисте “я”... [2].

Висновки. Роль, яку відіграв український вокальний педагог у становленні і розвитку польського оперного мистецтва, є вкрай важливою. Велика кількість професійних співаків і співачок, що виступали на оперних сценах Польщі та й усього світу на початку ХХ ст., були учнями Олександра Пилиповича Мишуги. Не обмежуючи себе концертно-виконавською діяльністю, багато хто з них продовжив справу Олександра Мишуги, присвятивши своє життя професорсько-викладацькій діяльності, виховуючи молоде покоління співаків за його системою постановки голосу.

Література

1. Вайда-Королевич Я. Жизнь и искусство / Янина Вайда-Королевич. -- Л.-М.: Искусство, 1965. -- 344 с. -- (Воспоминания оперной певицы).

2. Олександр Мишуга -- король тенорів / [авт.-упоряд. М. Головащенко]. -- К.: Музична Україна, 2004. -- 610 с.

3. 150 lat Panstwowej Wyzszej Szkoiy Muzycznej w Warszawie: praca zbiorowa / pod red. Stefana ledzinskiego. -- Krakow: Polskie Wydaw. Muzyczne, 1960. -- 280 s.

4. Chodorowski J. Janina Tisserant-Parzynska.

5. Faryaszewska I. Problemy wspуіczesnej pedagogiki wokalnej / Irena Faryaszewska // Ruch Muzyczny. -- 1958. -- № 13. -- S. 8--11.

6. Kiepura J. Sukces / Jan Kiepura.

7. Popisy szkoi muzycznych warszawskich // Przeglqd Muzyczny. Dwutygodnik poswiqcony muzyce. -- Warszawa, 1913. -- № 13. -- S. 12 -- 13.