Використання синергетичного підходу у навчанні майбутніх учителів інформатики

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Інтенсифікація інформаційних потоків як oднoгo із гoлoвних чинників вхoдження глoбалiзoванoгo світу в еру iнфoрмацiйнoгo суспільства відображає кризу класичнoї освітньої парадигми та зумoвлює пoширення тенденції сучаснoї освіти дo експoнентнoгo зрoстання і пoнoвлення знань, пoстiйнoгo рoзширення та пoглиблення сфер наукoвoгo дoслiдження.

Все це зумoвилo рoзвитoк педагогічної синергетики - системи педагогічних поглядів, орієнтованих на синергетичну парадигму пізнання світу та оптимізацію освітніх систем за допомогою теоретичних та практичних ресурсів цієї науки. Незважаючи на те, що проблемам синергетики в освіті присвячено чимало робіт, такі категорії як “педагогічна синергетика”, “синергетичний підхід у освіті” ще не отримали в педагогіці однозначного тлумачення та перебувають у стадії розроблення та обґрунтування.

Фундаментальні результати в цій галузі здобули В. Буданов [1], С. Курдюмов [4; 5], Г. Малинецький [4; 5], М.М. Нікітєнков [6], І. Пригожин [8; 9], Г. Хакен [10]. Синергетика вивчає складні системи, які містять багато підсистем різної природи, маючи на меті виявити, в який спосіб взаємодія таких підсистем приводить до виникнення нових стійких просторових, часових чи просторово-часових структур або режимів функціонування, а також досліджує характерні масштаби й швидкості перехідних процесів.

Синергетика акцентує увагу на явищах, що виникають завдяки спільній дії кількох (багатьох) факторів, кожний з яких окремо до цього явища не приводить. Синергетику часто визначають як науку про самоорганізацію. Під самоорганізацією розуміють мимовільне, спонтанне самоускладнення форми (у загальнішому випадку - структури системи та законів її функціонування) унаслідок повільної та плавної зміни її параметрів. Іншими словами, самоорганізація - це утворення впорядкованих структур із хаосу. Отже, синергетика являє собою нову узагальнювальну науку, що вивчає основні закони самоорганізації складних систем, прямі і зворотні переходи систем від стабільності до нестабільності, від хаосу до порядку, від руйнування до створення.

Системи, що є предметом її вивчення, можуть бути різної природи (хімічні, фізичні, біологічні, економічні, соціальні, дидактичні, методичні).

Актуальною є кардинальна трансформація освітньої галузі України, яка потребує врахування синергетичних принципів її самоорганізації як відкритої освітньої системи. Тому на сучасному етапі розвитку педагогічної науки концепція синергізму в навчанні та вихованні набуває інтенсивного розвитку, а ідеї синергетики знаходять широке застосування в освітньому просторі, коли педагогічні системи починають аналізуватися в термінах синергетичної теорії самоорганізації.

Основною суперечністю сучасної освіти є суперечність між потребою людини в розвитку себе як природної, суспільної і культурної суті і неможливістю задовольнити цю потребу засобами сучасної освіти повною мірою. У сучасній освіті продовжує домінувати орієнтація на підготовку фахівця як “засобу виробництва”, як відтворення “продуктивної сили”. Ця проблема може бути розв'язана тільки об'єднаними зусиллями вчених, педагогів, суспільних діячів світового співтовариства. Адже найкращі і глибокі педагогічні роздуми проекти і концепції завжди базувались на особистій гуманітарній культурі, на передових досягненнях науки і на нових філософських ідеях.

Реформування національної освітньої системи збігається із загальною світовою тенденцією до зміни основної парадигми освіти та класичної моделі освіти. Традиційна система навчання зорієнтована на навчальний предмет, а не на особистість студентів, на репродуктивний характер діяльності, вербальні методи навчання, авторитарний стиль спілкування, жорстоку регламентацію навчального процесу, наочно демонструє свою неспроможність виконати завдання, які постають перед сучасною освітою.

Більшість складних систем, які існують у природі і здатні до самоорганізації, за синергетичним баченням світу є відкритими. Шляхи розвитку систем, що самоорганізовуються, не визначені, бо між ними постійно відбувається обмін енергією, речовинами та даними, тому для них характерна постійна мінливість. Традиційна система освіти, яка спирається на принципи класичної науки, не може ефективно відігравати роль засобу освоєння людиною світу Звідси виникає необхідність розроблення нової парадигми освіти - синергетичної. Порівняти раціональну (традиційну) і синергетичну моделі освіти можна за допомогою рис. 1 (за Б. Житником) [3].

Глибокі зміни суспільних, культурних і освітніх цінностей потребують глобального перевороту у свідомості кожного викладача, в його системі ціннісних орієнтацій синергетичного підходу до змісту освіти через демократичні та гуманістичні принципи, підвищення загально-педагогічної і професійної культури, рефлексію діяльності.

Відповідно до такої методології викладачеві потрібно не нав'язувати студентові шляхи його особистісного розвитку, а надати йому якомога більше можливостей для саморозвитку в межах соціокультурних норм, сприяти власним тенденціям розвитку. У кожний конкретний момент цей рух має випадковий, імовірнісний характер. Розвиток нових освітніх технологій сприяє збагаченню психолого-педагогічної, теоретико-методологічної та науково-методичної підготовки учителя.

Для традиційної парадигми характерні:

- лінійний характер навчання (без можливості повернутися назад і розглянути ту саму проблему, але на вищому рівні);

синергетичний студент освітній

Рис. 1

- орієнтація на досягнення якнайвищих результатів (оцінки і рейтинги є самоціллю, не використовуються для прoгнoзування і передбачень навчальних досягнень);

- створення ситуації, коли вміння аргументувати власні думки фактично заперечується регламентацією діяльності студентів (студента розглядають як об'єкт зовнішнього впливу);

- логічний розподіл та послідовність у викладанні окремих предметів (предметоцентризм), догматизація знань;

- централізований контроль над ресурсами (навчальними планами та тривалістю навчання);

- авторитарний тип мислення та відносин (фактично не визначено пізнавальну активність з боку студентів, а їх безпосередні живі інтереси розглядають як прояви стихійності та дезорганізованості);

- батьки виступають як сторонні особи (недовіра до ВНЗ, виникнення конфліктних ситуацій).

Характерні особливості синергетичної парадигми:

- визнання першорядності процесу пізнання (знаходження кожним істини), залучення студентів до процесу пошуку (особливого значення набуває індивідуальне, суб'єктивне знання, яке має свого автора);

- цінність співпраці (навчально-виховний процес має бути побудований як діалог або полілог і бути багатим на імпровізації);

- орієнтація на процес навчання (важливі не

- лише результати, а й процес досягнення цих результатів);

- рівність і довіра до пізнавальних можливостей усіх студентів, віра в їхні творчі можливості;

- нова модель керування освітнім процесом за рахунок допомоги і забезпечення лідерства та передбачливості (відчуття радості в процесі співпраці та постійного самовдосконалення );

- тривимірне навчання (широкий світогляд, глибина знань, постійне їх оновлення), яке не обмежується навчальними програмами; студенти усвідомлюють, що є продуктом їх власної діяльності, розширюючи коло своїх інтересів, розвиваючи свої здібності та характер, допомагаючи іншим робити те саме;

- викладач виступає як менеджер, студент- як працівник, займаючи активну позицію;

- використання сценарних варіантів занять, забезпечених різноманітними джерелами даних;

- методи оцінювання знань студентів різноманітні і допускають право їх вибору їх самими студентами;

- батьки - партнери ВПНЗ.

Однозначно можна стверджувати, щосинергетична парадигма призвела, в першу чергу, до зміни освітнього процесу та самоактуалізації, самоідентифікації та рефлексії педагогів (рис. 2).

Рис. 2

Наразі ми спостерігаємо феномен “звернення соціальної системи до особистості” (за С.І. Подмазіним [7]). Суть цього феномену розроблена І.Р. Пригожиним як філософія нестабільності і синергетики - теорії саморозвитку складних систем, згідно з якою складні системи є не рівноважними [8]. При цьoму нерiвнoважнiсть веде не тільки дo пoрядку чи безладу - хаосу, а також відкриває можливість для виникнення унікальних подій, адже спектр можливих способів існування об'єктів у цьому випадку значно розширюється. Тому в будь-який момент часу може виникнути новий тип виходу на новий рівень - в точках біфуркацій - може відбутися зміна просторово-часової організації об'єкта. Це відбувається наступним чином: при досягненні максимальної нестабільності системи, що переходить у нову якість (точка біфуркації - точка імовірного розвитку наступних подій), виникає можливість подальшого розвитку системи у різних напрямках.

Однак не можна стверджувати, що кількість варіантів розвитку системи розвитку нескінченна. Той напрямок еволюції системи, що реально здійснюється, називається атрактом - найстійкішим станом оновлення системи. У природних системах пошук атрактів здійснюється за рахунок взаємодії внутрішніх елементів системи. Те саме відбувається і в соціальних системах, з тією різницею, що люди шукають атракти - можливі оптимальні системи - свідомо, цілеспрямовано.

У синергетиці на відміну від класичної педагогіки акцент робиться не на процесах управління навчальним процесом та обміну навчальною інформацією, а на принципах побудови, організації, розвитку та самоускладнення систем і їхній еволюції. Синергетика досліджує принципово нерівноважні (такі, що перебувають далеко від стану рівноваги) системи, принципово нелінійні (такі, що за певних умов деякі збурення - внутрішні або зовнішні - можуть привести систему до принципово нових станів, до виникнення нових стійких структур), процеси еволюції систем.

Структура навчально-виховного процесу у вищих педагогічних навчальних закладах (ВПНЗ) є усталеною і складається з лекцій, практичних, лабораторних занять, контрольних заходів та самостійної роботи студентів. Однак сучасні інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) динамічно розвиваються, з'являються нові експериментальні дані і теорії, що в свою чергу вимагає додаткового часу на їх вивчення. Цілком очевидно, що потрібно вдосконалювати існуючу стабільну методичну систему навчання, розробляти і впроваджувати нову - динамічну. Розв'язання цієї проблеми має теоретичне і практичне значення у зв'язку з інноваційними процесами в сучасній освіті, її технологізацією та інформатизацією. Успішне функціонування такої методичної системи залежить від того, наскільки адекватні зміст, форми, методи і засоби цілям і завданням навчання.

Основу створення динамічної методичної системи навчання становить синергетичний підхід до навчально-виховного процесу, що дозволяє по-новому поглядути на цю проблему. Методологічні засади концепції за результатами наших досліджень складають такі положення:

- підготовка майбутніх учителів інформатики у ВПНЗ розглядається як динамічна методична система, що містить цілі, зміст, методи, форми і засоби навчання;

- провідним принципом динамічної методичної системи навчання майбутніх учителів інформатики є принцип інтеграції самоорганізації та професійної спрямованості;

- зміст курсів дисциплін слід змінювати і доповнювати новими відомостями;

- методи, форми і засоби навчання, поряд з традиційними, мають включати й адекватні майбутній професійній діяльності вчителя інформатика сучасної школи.

При цьому під терміном “динамічна методична система” ми розуміємо взаємозв'язок і єдність чотирьох елементів: цільового (конкретизованих на рівні системи цілей навчання), суб'єктного (студентів інформатичних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів), змістового (змісту освіти на рівні навчального матеріалу) і процесуального (діяльності студентів і викладачів з вивчення матеріалу). У свою чергу, кожен із названих елементів слід розглядати як динамічну підсистему. Наприклад, діяльність студентів, як підсистема, характеризується взаємозв'язком і єдністю таких елементів, як мотивів навчання; узагальнених способів діяльності і механізмів (процедур) засвоєння змісту навчання; діяльності викладача його засобами; умов і організаційних форм навчання; засобів підтримки навчальної діяльності (засобів навчання в аспекті способів діяльності студентів з ними). Вона є підсистемою єдиної системи підготовки вчителів інформатики побудованої згідно з концепцією інтеграції фундаментальних і професійних знань, навичок та умінь.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших досліджень у даному напрямку. Таким чином, застосування принципів синергетики до розвитку рoзрoбленoї нами метoдичнoї системи навчання майбутніх учителів інформатики, забезпечує її постійне оновлення, динамічний розвиток, а в перспективі - трансформацію та перехід на новий рівень.

Нами визначено всі компоненти, розроблено концепцію створення динамічної методичної системи, схеми підсистем, які згідно положень системного аналізу об'єднуються разом на основі інтеграції змістового та процесуального блоків в модель динамічної методичної системи навчання майбутніх учителів інформатики.

Отже, встановлені й обґрунтовані компоненти об'єднані нами в ціле на основі концепції інтеграції фундаментальності та професійної спрямованості навчання в моделі динамічної методичної системи навчання майбутніх учителів інформатики.

Література

1. Буданов В. Методология и принципы синергетики.

2. Гончаренко С.У. Український педагогічний енциклопедичний словник. Вид. друге, доп. й виправл. /Гончаренко С.У. - Рівне: Волинські обереги, 2011. - 552 с.

3. Житник Б.О. Методичний порадник: форми і методи навчання /Житник Б.О. - Х.: Основа, 2005. - 128 с.

4. Курдюмов С.П. Синергетика - теория самоорганизации.

5. Малинецкий Г.Г. Новое в синергетике взгляд в третье тысячелетие синергетика и системный синтез.

6. Никитенков Н.Н. Синергетика для инженеров: учебное пособие /Н.Н. Никитенков, Н.А. Никитенкова; Томский политехнический университет. - Томск: Изд-во ТПУ, 2009. - 168 с.

7. Подмазін С.І. Особистість і її сутнісні сили в умовах інформаційного суспільства / С.І. Подмазін // Стратегія управління закладами освіти в умовах формування інформаційного суспільства: Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції. - Ніжин: НДУ, 2005. - С. 137- 143.

8. Пригожин И.Р. Философия нестабильности /И.Р. Пригожин //Вопросы философии. -- 1991, № 6, С. 46 - 52.

9. Пригожин И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. /Пригожин И., Стенгерс И. - М.: КомКнига, 2005. - 240 с.

10. Хакен Г. Синергетика. - М.: Мир, 1980. - 404 с.