Суб’єктність педагога: теоретичний аналіз проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єктність педагога: теоретичний аналіз проблеми

У статті здійснено теоретичне обґрунтування підходів учених до визначення суб'єктності педагога. Акцентовано увагу на тому, що суб'єктність особистості закладена в ній ще з народження як суб'єктний потенціал, розвивається протягом життя людини і є результатом розвитку її самосвідомості та найвищим рівнем її загального розвитку.

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується переосмисленням сутності та цілей освіти, зміною поглядів на професійну діяльність педагога та вимог до його особистісних якостей. Оскільки завдання, які ставить перед сучасним педагогом держава та суспільство, зможе реалізувати відповідальна і самостійна особистість, яка є суб'єктом особистісної, професійної та соціальної життєдіяльності, то актуальним і своєчасним є дослідження проблеми суб'єктності особистості в цілому й зокрема суб'єктності педагога.

Питання про природу суб'єктності активно дискутується в наукових колах психологів, філософів та педагогів. Особистість вже з народження, маючи суб'єктний потенціал, спонтанно актуалізує його. У суб'єктивній парадигмі наголошується, що бути суб'єктом - означає бути джерелом активності, дії, думки, цінностей, бути спроможним відповідально перетворювати світ і себе в цьому світі за власними проектами, враховуючи соціальні та природні закони світотворення, бути “загальнолюдським вираженням суверенності людини, персонально відповідальної перед собою й іншими за результати своїх діянь” [10, 316].

Слід зауважити, що суб'єктний підхід, котрий розвивається у рамках гуманітарної парадигми освіти, акцентує увагу не стільки на категорії діяльності, стільки на аналізі стійкості особистості, тих її смислових утворень, які забезпечують суб'єктну позицію людини у світі. Психологи Б. Ананьєв, О. Бодальов, Б. Ломов, В. Мясищев, Петровський, С. Рубінштейн визначають особистість як систему суб'єктивних ставлень. Як складна система установок, ставлень та мотивів особистості, котрими вона керується у своїй діяльності, цілей та цінностей, на які спрямована її діяльність, визначається позиція особистості К. Абульхановою-Славською, Б. Ананьєвим, Л. Божович, О. Лєонтьєвим, Ф. Сафіним, В.В. Століним, Н. Боритко, О . Мацкаловою, В. Сєриковим.

Проблема суб'єктності вченими розглядається у наступних аспектах:

- прояви суб'єктності в активності особистості (В. Петровський);

- суб'єктність у контексті особистісної свободи (Г Балл);

- компоненти суб'єктного досвіду та механізми виявлення суб'єктності (O. Осніцький та В. Татенко).

Особливості суб'єктності педагога є в центрі уваги таких вчених як О. Волкова та Т. Маркелова. Водночас, здійснений аналіз філософської, соціологічної і психолого-педагогічної літератури засвідчив про незначну кількість узагальнюючих праць присвячених сутнісному аналізу суб'єктності педагога.

Мета нашого дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні підходів науковців до трактування суб'єктності педагога. У контексті розв'язання окресленого завдання з'ясуємо сутність основних основних понять дослідження - суб'єкт, суб'єктність, суб'єктність педагога.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє констатувати, що в основі вивчення категорії суб'єктності, лежить концепція людини як суб'єкта, розроблена С. Рубінштейном. Учений визначав суб'єктність як якість суб'єкта, як детермінанту здійснюваних ним змін у світі (його активність), його здатність до самостійності, самодетермінації і самовдосконалення [8].

Слід відзначити, що на сьогодні у психології існує два погляди проблеми суб'єктності (суб'єкта): перша - розкриває традиційні уявлення про людину як про суб'єкта життєдіяльності, ініціатора і джерело певних видів предметної діяльності; згідно другої - суб'єкт розглядається як носій активності, який продуктивно виконує певну діяльність; як людина, наділена здатністю до свідомої саморегуляції і саморозвитку в цій діяльності. У контексті нашого дослідженні ми будемо підтримувати другий погляд на проблему, за яким суб'єктність трактується як властивість особистості [1].

Поняття “суб'єкт” трактується як індивід, наділений своїм внутрішнім світом, предметно-практичною активністю та пізнанням [4, 144].

О. Мешко визначає суб'єкта як творця власного життя, розпорядника душевних і тілесних сил, особистість здатну перетворювати власну життєдіяльність, критично ставитись до самого себе, оцінювати способи своєї діяльності, контролювати її хід і результати, змінювати її прийоми [6].

У педагогічному змісті суб'єкт - активно діюча людина або колектив, що має свідомість, здатна до пізнання, може виявити ініціативу і самостійність, прийняти і реалізувати рішення, оцінити наслідки своєї поведінки, визначати перспективу своєї багатовимірної життєдіяльності [7, 562].

Поняття “суб'єктність” в освітній практиці визначається як соціально цінна якість особистості, яку необхідно формувати в процесі педагогічної взаємодії [4, 144]. Г Балл розглядає суб'єктність у контексті особистісної свободи і пов'язує її з такими рівнями активності, в детермінації яких провідну роль відіграють внутрішні фактори особистості. Суб'єктність є “саморушна причина сущого, універсальний принцип переходу можливих станів суб'єкта в дійсність інтенціональних предметностей... це формовияв інтенціонального боління людини з використанням психофізіологічних ресурсів організму і можливостей соціокультурних контекстів” [2, 159].

Суб'єктність як внутрішній інтенційно-потенційний стрижень, який дозволяє індивідові свідомо, цілеспрямовано, креативно включатись у взаємодію з ними і натомість ствердитися у онтичному статусі людини” трактує В. Татенко [10, 333]. Науковець наголошує, що суб'єктність є основною детермінантою саморозвитку внутрішнього світу людини; що властива людині суб'єктність не тільки реалізується нею в результаті її діяльності, але і в ній самій.

Згідно з О. Бондаренком, суб'єктність є якістю особистості, яка “відображає, позначає її здатність перетворити принцип свого особистісного буття на певну умову життєдіяльності, адекватну чи неадекватну, таку, що допомагає або, навпаки, перешкоджає розгортанню, опредметненню персоналізованого індивіда у світі внаслідок його смислогенезу” [3, 57]. Л. Анциферова в основу суб'єктності вкладає ініціативно-творче начало, яке має екзистенціальне значення для людини, виступає умовою її життя. Як зазначає науковець, особистість як суб'єкт “творить” себе, вибудовуючи простір власного життя, унікальний життєвий світ, ставить цілі і намічає життєві плани, обирає стратегії життя, створює умови для розвитку власної особистості, протистоїть тиску несприятливих соціальних і культурних чинників [1].

Цінними у контексті нашого дослідження є думки І. Ожерельної та І. Сиромятнікова, які визначають суб'єктність як інтегральну психічну якість, що виражає усвідомлення людиною своєї здатності довільно і самостійно здійснювати значущі перетворення в об'єкті діяльності, інших людях і самій собі, тенденцію людини до активності (мотиваційний компонент) через пізнання підстав для її прояву в ситуаціях, що характеризуються недостатньою нормативною визначеністю (рефлексивний компонент), здатність до оптимального узгодження внутрішнього і зовнішнього психічного ресурсу і саморегулювання власних станів і дій в процесі вирішення життєвих і професійних завдань (операціональний компонент) [9, 60]. Таким чином, у трактуванні суб'єктності названими вище авторами можемо визначити структуру суб'єктності особистості, а саме її мотиваційний, рефлексивний та операційний компоненти.

Погоджуючись з думкою Л. Ковальчук, акцентуємо увагу на тому, що суб'єктність є комплексною характеристикою особистості, основу якої, окрім активності (здатності бути ініціатором суб'єкт-суб'єктної взаємодії на основі внутрішньої мотивації; вибіркового і творчого ставлення до дійсності), входять такі властивості суб'єкта як його соціальність (первинне включення суб'єкта в структуру навчальних, виробничих, духовних та інших зв'язків), цілісність (єдність, інтегральність усіх видів активності людини), здатність до рефлексії (процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних станів, оцінка власної активності, процесу, результатів діяльності та способів їх корегування), самоактуалізація (прагнення суб'єкта до найповнішого виявлення і розвитку своїх можливостей), відповідальність (внутрішня потреба, добровільне взяття на себе гарантій щодо забезпечення умов діяльності, рівня її якості, готовність відповідати за наслідки своєї діяльності і поведінки; здатність розуміти відповідність результатів своїх дій поставленим цілям, прийнятим у суспільстві або колективі нормам), креативність (творчий потенціал, рівень творчої обдарованості, здібностей до творчості, що виявляються у культурі мислення, спілкуванні, навчальній та професійній діяльності і становлять відносно стійку характеристику особистості) та здатність до саморегулювання (структурування суб'єктом своєї діяльності, визначення її завдань, їх послідовності їх виконання, узгодження видів діяльності зі своїми зусиллями, організація простору діяльності тощо).

Отже, проблема суб'єктності в сучасних дослідженнях пов'язується з формуванням в суб'єкта таких якостей як активність, самостійність, креативність, відповідальність, соціальність, цілісність, здатність до здійснення специфічно людських форм життєдіяльності.

У контексті нашого дослідження вагомим є розкриття сутності суб'єктності як якості педагога. Так, аналіз різних джерел щодо розуміння психологічного змісту суб'єктності (О. Асмолов, К. Абульханова-Славська, В. Давидов, О. Леонтьєв, А. Петровський, К. Роджерс, А. Маслоу й ін.) дає підстави визначити суб'єктність учителя як інтегральну професійно важливу якість особистості, що проявляється у прагненні до самовизначення, самодетермінації, саморегуляції та самовдосконалення у професійній діяльності.

Звертаючись до поняття суб'єктності вчителя, О. Мешко вбачає у ньому особистість, здатну до самовизначення і свідомої саморегуляції своїх дій на основі внутрішньо виробленої професійної позиції. Як важлива й складна характеристика особистості педагога-професіонала, на думку О. Мешко, суб'єктність відображає його активно-вибіркове, ініціативно-відповідальне, перетворювальне ставлення до явищ професійно-педагогічної діяльності, самого себе, до світу і життя в цілому. Вона детермінує особливу форму активності, спрямовану на самоконтроль за особистісними проявами в різних ситуаціях професійної педагогічної діяльності.

Спираючись на положення наукових досліджень [6], можна стверджувати, що суб'єктність педагога безпосередньо пов'язана з такими психологічними механізмами його особистісного розвитку, як індивідуалізація, самовизначення, креативність, самодетермінація, рефлексія. У розвиненому вигляді суб'єктність спонукає вчителя: а) брати на себе відповідальність; б) проявляти надситуативну активність;

в) протистояти шаблонам і педагогічній рутині: г) ламаючи стереотипи, критично ставитись до загальновідомих істин і прийнятих правил та норм; д) відстоювати власну творчу свободу, унікальність й професійну позицію.

Поряд з окресленим вище, суб'єктність педагога постає також і як особлива форма прояву й організації його активного ставлення до себе як суб'єкта відносин з оточенням, ставлення до учнів як унікальних суб'єктів, до професійної діяльності як креативної й інноваційної, у якій відбувається його саморозвиток, реалізації і підтримки себе як автора власного буття у просторі педагогічної діяльності та в світі. У сукупності ці ставлення інтегруються у властивість особистості педагога, що виражає ступінь його захопленості професією, його позицією у професійній діяльності.

У свою чергу, суб'єктна позиція особистості вчителя розглядається як:

- внутрішня позицію, заснована на системі ставлень особистості до світу, інших людей, самого себе, що дозволяє їй свідомо, відповідально і вільно будувати своє життя, робити вчинки і життєві вибори (Г. Москаленко);

- внутрішню позицію, яка базується одночасно на ставленні до організації педагогічного процесу в цілому і на визначенні особистості свого місця і ролі в цьому процесі (О. Агофонова).

Слід зауважити, що суб'єктну позицію педагога також характеризують його ставлення до педагогічної, методичної, наукової та інших видів діяльності, до вихованців, до себе, до навчальних дисциплін, які він викладає, до методики викладання тощо.

Узагальнюючи погляди вчених ( Г. Аксенової, Ф. Блієвої, Н. Боритко, А. Лебедєва, О. Мацкайлової, В. М'ясищева, Н. Терпугової, А. Трещева) можемо визначити такі компоненти суб'єктної позиції педагога як мотиваційний, аксіологічний, діяльнісний та регулятивний.

Отже, на основі аналізу наукових підходів констатуємо, що суб'єктність особистості закладена в ній ще з народження як суб'єктний потенціал і розвивається протягом життя людини. Суб'єктність особистості є результатом розвитку її самосвідомості, найвищим рівнем її особистісного розвитку, основою якого є усвідомлення індивідуальних відмінностей. Суб'єктність педагога визначаємо як його інтегральну якість і необхідну складову професійної позиції, що проявляється у прагненні до саморегуляції, самовизначення, самодетермінації та самовдосконалення у професійній діяльності. Зазначаємо, що якщо суб'єктність розглядається як якість особистості педагога, то суб'єктна позиція характеризується як ставлення його до себе, до світу, але вже з позиції активного професійного пізнання. Суб'єктивну позицію педагога визначаємо як позицію активного суб'єкта професійної педагогічної діяльності, здатного до самостійного прийняття рішень відповідно внутрішнім цінностям, мотивації, переконанням та професійній діяльності.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів аналізу проблеми суб'єктності педагога. У подальшому актуальною залишається вивчення методів формування суб'єктності у майбутніх педагогів.

Література

освіта суб'єктність гуманітарний

1.Анцыферова Л.И. Психологическое содержание феномена субъект и границы субъектно-деятельностного подхода / Л.И. Анцыферова // Проблема субъекта в психологической науке. - М.: “Акад. проект”, 2000. - С. 27 - 42.

2.Балл Г.А. Психологическое содержание личностной свободы: сущность и составляющие / Г.А. Балл //Психологический журнал. - 1997. - Т. 18. - № 5. - С. 7 - 19.

3.Бондаренко О. Ф. Суб'єктність як етичний вимір: у пошуках вітчизняної традиції у психотерапії / О.Ф. Бондаренко // Людина. Суб'єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / За заг. ред. В.О. Татенка. -К.: Либідь, 2006. -С. 52 - 70.

4.Ковальчук Л.О. Концептуальні засади суб'єктно-орієнтованого підходу та педагогічні умови його впровадження у вищій школі/ Л.О. Ковальчук// Електронний збірник наукових праць Запорізької обласної академії післядипломної педагогічної освіти, 2011 р.

5.Коджаспирова Г.М Педагогический словарь: Для студ. высш. и сред. пед. уч. заведений / Г.М. Коджаспирова, А.Ю. Коджаспиров. - М.: Издательский центр “Академия”, 2001. -176 с.

Размещено на Allbest.ru