Підготовка майбутніх соціальних педагогів до співпраці з недержавними організаціями в межах компетентнісного підходу

Постановка проблеми. Одним із завдань підготовки будь-якого фахівця високого рівня, зокрема, соціального педагога, є формування спеціаліста, компетентного щодо вирішення питань в усіх сферах та напрямах професійної діяльності. Цьому має сприяти забезпечення такого навчального процесу майбутніх соціальних педагогів, в ході якого вони матимуть можливість оволодіти якомога ширшим колом теоретичних питань та практичних навичок здійснення соціально-педагогічної роботи.

В українських вузах, як і в більшості європейських вищих шкіл, у підготовці працівників соціальної сфери реалізується компетентнісний підхід, результатом якого є формування загальної компетентності фахівця, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями застосування компетентнісного підходу в соціально-педагогічній теорії та практиці займались В.В. Бедь, який дослідив застосування компетентнісного підходу в системі вищої освіти; С. Архипова, Г.М. Олійник та М.М. Шеремета, котрі досліджували питання впровадження компетентнісного підходу в процес підготовки майбутніх соціальних педагогів; К. В. Ігнатенко (вивчала використання компетентнісного підходу у підготовці майбутніх соціальних педагогів до роботи з прийомними сім'ями); І.М. Богданова, яка розробила компетентнісну модель підготовки соціального педагога; Н.В. Гордієнко (розглядала професійну компетентність як важливий компонент професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів в умовах університетської освіти); Петрюк І.М., котра досліджувала компетентнісний підхід у підготовці соціальних педагогів і працівників до роботи з деза- даптованими клієнтами та ін.

Метою нашої статті є дослідження особливостей підготовки майбутніх соціальних педагогів до співпраці з недержавними організаціями в межах компетентнісного підходу.

Виклад основного матеріалу. Підготовка соціальних педагогів - досить складний і багатогранний процес, одним із першочергових завдань якого є формування професійної компетентності майбутнього фахівця.

Важливою умовою її формування виступає зміст навчання, зміст підготовки фахівців. Досліджуючи перспективи вдосконалення змісту підготовки фахівців із соціальної роботи, С.В. Толстоухова спирається на теорію І.Я. Лернера, згідно з якою зміст освіти має включати: знання та способи дій (вміння та навички), досвід творчої діяльності, досвід емоційно - ціннісного ставлення до засвоюваного, що зумовлює існування певного переліку вимог до знань, умінь, навичок, професійних якостей і властивостей особистості, що відображає готовність до вирішення професійних завдань, а також розвиток освітньої, виховної і розвивальної функцій процесу навчання (підготовки) фахівців.

Ця теорія являється шляхом реалізації особистісного, діяльнісного та компетентнісного підходів до підготовки фахівців. Компетентнісний підхід до підготовки соціальних педагогів дозволяє сформувати: а) ключові компетентності (інформаційні знання, здатність вирішувати завдання професійної діяльності на основі комунікації, соціально-правові, культурні, моральні та інші основи професійної діяльності); б) базові компетентності, які відображають склад професійної діяльності, її специфіку, відмінність від педагогічної, психологічної, правової діяльності; в) спеціальні компетентності, які відображають специфіку конкретної предметної чи надпредметної сфери професійної діяльності, реалізують базові і ключові компетентності в конкретній сфері діяльності, тобто у межах спеціалізації [15, с. 93].

Для кращого розуміння проблематики, спробуємо співвіднести «компетентність» та «компетенції» або ж «компетентності». У тлумачному словнику С.І. Ожегова компетенція визначається, як «коло питань, в яких хто-небудь добре обізнаний; коло чиїхось повноважень, прав» [10, с. 289]. Схоже тлумачення компетенції наведено в «Радянському енциклопедичному словнику»: «Компетенція (від лат. compete - прагну, відповідаю, підходжу) - коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу або посадовій особі; знання і досвід у певній галузі» [13, с. 613]. У «Новому тлумачному словнику української мови» слово «компетенція» трактується, як «добра обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь організації, установи, особи» [8, с. 874]. С.Е. Шишов та В.А. Кальней поняття компетенції визначають через поняття здатності: «компетенція - це загальна здатність, яка ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, які набуваються завдяки навчанню» [18, с. 262].

Як бачимо, в даних визначеннях поняття компетенції особливого значення надається знанням та досвіду роботи. Володіння необхідною сумою професійних знань, навичками та досвідом здійснення діяльності у поєднанні з особистісними якостями формують, зрештою, компетентність фахівця.

Які ж думки науковців щодо визначення компетентності? С. Бондар спочатку подає означення компетенції: «Компетенція - це здатність

розв'язувати проблеми, що забезпечуються не лише володінням готовою інформацією, а й інтенсивною участю розуму, досвіду, творчих здібностей учнів», далі наголошує, що «...компетентність - це здатність особистості діяти. Але жодна людина не діятиме, якщо вона особисто не зацікавлена в цьому [3, с. 9].

М.А.Холодна [16] вважає, що компетентність - це особливий тип організації предметно-специфічних знань, що дозволяють приймати ефективні рішення у відповідній галузі діяльності.

Ю.Г. Татур дає таке означення компетентності: «Компетентність спеціаліста з вищою освітою - це проявлені ним на практиці прагнення здатності (готовність) реалізувати свій потенціал (знання, уміння, досвід, особистісні якості та ін.) для успішної творчої (продуктивної) діяльності в професійній і соціальній сфері, усвідомлюючи її соціальну значущість, особисту відповідальність за результати цієї діяльності, необхідність її постійного удосконалення» [14, с.9].

М.М. Шеремета зазначає, що компетентність - це інтегрована характеристика якостей особистості, результат підготовки випускника вузу для виконання діяльності в певних професійних та соціально- особистісних предметних галузях (компетенціях), який визначається необхідним обсягом і рівнем знань та досвіду у певному виді діяльності.

Компетенція включає знання «розуміння» (теоретичне знання академічної галузі, здатність знати й розуміти), знання «як діяти» (практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій), знання «як бути» (цінності як невід'ємна частина способу сприйняття й життя з іншими в соціальному контексті).

Таким чином, якщо «компетенція» трактується як задана норма, вимога до фахівця, то «компетентність» розглядається як сформована якість, результат діяльності, «надбання» студента [17]. Компетентність виступає умовою розвитку і набуття зрілої форми думок, мотивів, цінностей, спрямованості особистості, яка прагне самоствердитися у власній діяльності, реалізувати творчий потенціал, проявити свої здібності, набути авторитету у своїх колег і самого себе. Це свідчить про мотиваційно-спонукальну функцію компетентності [5].

На думку І.Д. Звєрєвої, компетентність спеціаліста із соціально-педагогічної роботи формується не тільки завдяки отриманим знанням та апробованим навичкам і вмінням, а й на основі власної позиції фахівця, аналізу свого досвіду на рівні теорії, розуміння різних підходів до соціальної ситуації та вибору методів. У сфері соціально- педагогічної роботи компетенцію розглядають як знання та навички, необхідні для виконання специфічної ролі спеціаліста в межах організації або агенції, що допомагають їй виконувати свою місію [6].

Отже, компетентність майбутнього соціального педагога залежить від рівня його мотивації щодо здійснення професійної діяльності, прагнення реалізувати творчий потенціал, його особистісних якостей, які відповідають специфіці соціально- педагогічної роботи, знань, умінь та навичок, які дозволяють вирішувати питання в різних сферах життя і діяльності людини.

Якими ж мають бути ці знання та вміння? Аналіз наукової літератури та різних теоретичних підходів дає можливість визначити перелік базових професійних знань соціального педагога. А саме: нормативно-правової бази діяльності (законів, актів, постанов, розпоряджень, інструкцій, соціально- правових і соціально-економічних основ діяльності соціальних педагогів, системи установ, які надають допомогу, установ, які діють в сфері захисту прав людини); теорії та історії соціальної педагогіки; методик і технологій соціально-педагогічної діяльності з різними категоріями клієнтів; вікової психології, що вивчає особистість дитини (людини), її фізичний, духовний, соціальний розвиток, нормальну поведінку та поведінку з відхиленнями; соціології, що вивчає об'єднання і групи людей (сім'я, мала група, шкільний колектив, колектив ровесників, громадські об'єднання тощо); методів соціального управління і планування професійної дослідної діяльності [7, c. 26].

Професійні знання соціального педагога можна представити, як сукупність трьох компонентів:

Теоретико-методологічні: комплексне знання про людину як про біосоціопсихокосмічну істоту. Знання закономірностей взаємодії особистості і суспільства, соціальної поведінки і формування особистості.

Методичні: знання основ методики, форм, методів, технологій соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення, в різних сферах мікросередовища, в різних соціальних інститутах, зокрема і в недержавних організаціях; знання практичних основ прогнозування, проектування, моделювання соціальної діяльності.

Прикладні: знання способів, прийомів, видів соціальної допомоги дітям, сім'ям, підопічним, таким, що мають особливі проблеми; знання освітньо- виховних, оздоровчих, культурно-дозвіллєвих форм соціально-педагогічної діяльності [9, c. 39-40].

Саме ці знання є основою формування важливих професійних компетентностей соціального педагога.

Крім того, як стверджує Р.В. Овчарова, соціальний педагог має в процесі фахової підготовки оволодіти й певним комплексом умінь та навичок, які забезпечать ефективне виконання професійних завдань. Це вміння: гностичні (пошук, сприйняття і відбір інформації); проектувальні (постановка цілей і завдань, прогнозування майбутньої діяльності); конструктивні (підбір і поєднання змісту, методів і засобів роботи); організаторські (створення умов, що стимулюють цілеспрямовані і природовідповідні зміни особистості дитини); комунікативні (контактність, спілкування, взаємостосунки з клієнтами та колегами); оцінні (сприйняття і критичний аналіз дій суб'єктів педагогічного процесу); рефлексивні (самоаналіз власної значущості в суспільстві, діяльності та спілкування) [9, c. 42-43].

Весь цей комплекс знань, умінь, у поєднанні з особистісними якостями соціального педагога та його професійною спрямованістю і визначає значною мірою його професійну компетентність у різних сферах діяльності.

Однією з таких сфер, як ми вже згадували, є громадський сектор. Недержавні організації, слідуючи запитам суспільства й діючи згідно своїх повноважень, допомагають вирішувати широкий спектр соціальних проблем. Тому здатність соціального педагога організувати співпрацю з відповідними організаціями є досить важливою.

Компетентність соціального педагога щодо співпраці з недержавними організаціями, як і щодо інших напрямів роботи, забезпечується вивченням комплексу дисциплін, що входять до програми підготовки майбутніх соціальних педагогів. Так, І.М. Богданова [2] пропонує компетентнісну модель підготовки соціального педагога, згідно якої дисципліни поділяються на блоки, що забезпечують теоретичну компетентність, організаційну та проектувальну. В рамках цих компетентностей майбутні фахівці оволодівають основами психолого-педагогічної компетенції соціального педагога, особистісно- орієнтованої, сімейно-педагогічної, соціально- комунікативної, соціально-превентивної компетенції, технологічної та проектувальної.

Звісно, компетентність формується не лише шляхом засвоєння знань з відповідних дисциплін, а і шляхом практичної діяльності. Тому, на нашу думку, важливе місце в процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів займає практика, зокрема практика в недержавних організаціях, де майбутні соціальні педагоги матимуть змогу ближче познайомитись з особливостями роботи третього сектору, специфікою організації їх діяльності, налагодження контактів з різними державними і недержавними структурами, окремими громадянами; зі шляхами, формами й методами вирішення тих питань, якими вони займаються. Це дасть змогу не лише вдосконалити свої компетенції, важливі загалом для соціального педагога, а й більшою мірою розвинути ті, які сприятимуть ефективній його співпраці саме з недержавними організаціями. компетентність знання навичка педагогічний

Розглянувши різні наукові підходи до класифікації професійних компетенцій фахівця, ми вважаємо, що у майбутніх соціальних педагогів важливо сформувати ключові, базові та спеціальні компетенції, які дадуть змогу ефективно здійснювати професійну діяльність в різних сферах, зокрема в межах недержавної організації (НДО).

До ключових компетенцій соціального педагога ми віднесли інформаційну (знання соціального педагога про напрями, форми, методи діяльності НДО та свої функції в межах даної організації); комунікативну (використання правил, технік та стилів спілкування відповідно до своїх функціональних обов'язків та особливостей роботи в НДО); соціально-правову (обізнаність соціального педагога з нормативно- правовими актами, що регулюють діяльність недержавних організацій в Україні, з статутом організації та використання цих знань на практиці); соціально- превентивну (використання своїх знань та ресурсів недержавної організації для попередження або зменшення кількості проявів негативних явищ у суспільстві); морально-гуманістичну (в межах співпраці з недержавною організацією та різними категоріями клієнтів, враховувати особливості кожного, толерантно відноситись до представників різних груп, національностей тощо; дотримуватись моральних вимог щодо роботи з різними категоріями населення у відповідності з кодексом етики соціального педагога та статутними вимогами організації) та культурно- просвітницьку (використання в межах НДО необхідних знань для організації просвітницької роботи, організації культурного дозвілля й відпочинку, громадських, соціальних та волонтерських проектів і акцій).

Всі ці компетенції формуються на основі професійних та міжгалузевих знань соціального педагога, виражають його здатність вирішувати завдання завдяки професійній комунікації, відображають його обізнаність з соціально-правовими, культурними, моральними та іншими основами професійної діяльності.

Серед базових визначаємо соціально-розвиваючу (в межах недержавної організації соціальний педагог реалізує комплекс заходів, спрямованих на розвиток членів організації; включає їх в реалізацію заходів та програм, які сприяють соціальному становленню та розвитку молоді, інших категорій населення; спрямовує потенціал соціуму назустріч кожному окремому клієнту; розвиває особисту активність членів недержавної організації та членів суспільства загалом); компетенцію посередництва (працюючи з недержавною організацією, соціальний педагог сприяє встановленню контактів між клієнтом та самою організацією, організацією та державними установами, налагоджує результативну співпрацю між ними); дослідно- діагностичну (дослідження умов та особливостей діяльності недержавної організації, її мікроклімату, процесу взаємодії її членів, залежності функціонування організації від суспільних тенденцій і в той же час вплив діяльності організації на розвиток суспільства і окремих його членів); психолого-педагогічну (консультування членів організації з різних важливих питань; допомога у згуртуванні колективу організації; вживання заходів щодо покращення та підтримання психологічного клімату в межах організації; допомога новим членам у швидкій адаптації до роботи НДО; сприяння продуктивній взаємодії з іншими особами та установами) компетенції. На нашу думку, це провідні компетенції, які відображають склад професійної діяльності соціального педагога, її відмінності від професій педагогічної, соціальної та правової галузей.

Спеціальні компетенції, як ми вже зазначали раніше, реалізують базові та ключові компетенції в конкретній сфері діяльності соціального педагога, тобто в межах спеціалізації, за якою він працює. Спеціальні компетенції - це досить широке коло знань, умінь та навичок. Тому, орієнтуючись на результати досліджень науковців [4], ми розподілили їх на три основні групи:

• спеціальні когнітивні компетенції - пов'язані з вирішенням інтелектуальних завдань з соціальної педагогіки, зокрема в сфері діяльності недержавних організацій. Їх реалізація відбувається з урахуванням специфіки діяльності недержавної організації, контингенту її членів та тих осіб, які долучаються до співпраці з НДО або потребують її допомоги, захисту, представництва інтересів;

• спеціальні практичні компетенції - відображають здатність соціального педагога реалізувати знання, вміння та навички в практичній діяльності в недержавній організації. Полягають у здатності соціального педагога проводити дослідження та спостереження з метою виявлення умов покращення процесу діяльності організації, підвищення ефективності результатів її діяльності; вести необхідну документацію в межах організації; допомагати в написанні та реалізації проектів, грантових заявок, проведенні соціальних акцій тощо;

• спеціальні професійні компетенції - здатність знаходити зв'язок між змістом своєї професійної діяльності та досвідом її здійснення і життєвим досвідом. Це використання соціальним педагогом теоретичних положень та власного професійного і життєвого досвіду в процесі вдосконалення процесу діяльності НДО; здійснення посередництва за необхідності спільного вирішення завдань організації з іншими установами; налагодження співпраці недержавної організації з іншими організаціями, фондами, асоціаціями та державними установами, окремими особами; суб'єкт-суб'єктна співпраця з членами та клієнтами НДО з метою активізації особистісного потенціалу кожного для ефективного здійснення діяльності та виконання завдань; сприяння оптимізації процесу роботи недержавної організації та вміння заручитися підтримкою колег за необхідності.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, ми розглянули різні підходи до визначення компетенції та компетентності фахівців, зокрема- соціальних педагогів. З'ясували, що загальна професійна компетентність - це особлива характеристика людини як фахівця, його надбання в процесі оволодіння професійними знаннями, уміннями, навичками, результат його цілеспрямованості та професійної вмотивованості.

Підготовка майбутніх соціальних педагогів до співпраці з недержавними організаціями в межах компетентнісного підходу - це не лише процес вивчення теоретичних основ діяльності соціального педагога в різних сферах, зокрема і в третьому секторі, а і його включення безпосередньо в діяльність недержавних організацій, набуття ним досвіду та навичок вирішення проблем громадян, виходячи з того, на що спрямована діяльність конкретної організації. Компетентність соціального педагога щодо діяльності в НДО важливо формувати саме через практику співпраці з ними.

Крім того, ми дійшли висновку, що в процесі підготовки соціальних педагогів до співпраці з НДО, в них мають бути сформовані перш за все ключові, базові та спеціальні компетенції. Зокрема, спеціальні компетенції інтегрують в собі ключові та базові в конкретній сфері діяльності соціального педагога.

Сутність визначених компетенцій нами було представлено як загальну їх характеристику, так і особливості їх прояву в межах недержавної організації. Загалом реалізація тих чи інших компетенцій на практиці в межах НДО обумовлюється змістом діяльності цієї організації, її функціями, ролі в ній соціального педагога та контингентом її учасників.

Одним із важливих завдань формування компетенцій майбутніх соціальних педагогів, необхідних для співпраці з НДО та їх готовності до цієї співпраці, є діагностика наявності таких компетенції та рівня їх сформованості на етапі теоретичної підготовки, та перевірка їх сформованості після включення майбутніх соціальних педагогів у роботу недержавної організації. Дана проблема і буде предметом наших подальших досліджень.

Література