Вітчизняні освітні концепції кінця XX - початку XXI ст. як стратегічні орієнтири модернізації системи освіти

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Вітчизняні освітні концепції кінця XX - початку XXI ст. як стратегічні орієнтири модернізації системи освіти

Катерина Кучина, аспірантка

Анотація

У статті висвітлюються вітчизняні освітні концепції кінця XX - початку XXI ст., які є основою модернізації системи освіти України. Розкриваються особливості соціально орієнтованих (комуністичної, комунарської) та особистісно орієнтованих концепцій.

Ключові слова: концепції, модернізація, реформування, комуністичне виховання, комунарська методика, компетентнісний підхід, національне виховання.

Аннотация

В статье освещаются отечественные образовательные концепции конца XX начала XXI cm., которые являются основой модернизации системы образования Украины. Раскрываются особенности социально ориентированных (коммунистической, коммунарской) и личностно ориентированных концепций.

Ключевые слова: концепции, модернизация, реформирование, коммунистическое воспитание, коммунарская методика, развивающее обучение, компетентностный подход, национальное воспитание.

Annotatіon

The article highlights the national education concept of the end of XX beginning of XXI centuries, which are the basis of modernization of the education system of Ukraine. Special features of socially oriented (communistic, communitarian) and personality-oriented concepts.

Key words: conceptions, modernisation, reformation, communist education, de\!eloping studies, competence approach, national education.

Постановка проблеми. Соціально-економічні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її у світове співтовариство вимагають модернізації національної системи освіти. Незважаючи на велику кількість наукових публікацій з актуальних питань освіти, сьогодні потребують подальшого аналізу проблеми модернізації освіти в умовах сучасного інформаційного суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх років ці та пов'язані з ними питання привертають увагу багатьох фахівців (В. Андрущенка, В. Астахової, С. Довгого, Г. Калінічевої. Л. Крамаренка, В. Кременя, О. Кукліна, В. Литвина, В. Лугового, В. Молодиченка, Л. Новікової, М. Окси, В. Рукасова, Т. Троїцької, В. Шинкарука та ін.).

У 60-80-ті роки проблему освіти в Радянському Союзі досліджували відомі теоретики дидактики О. Арсеньев, Ю. Бабанський, М. Данилов, Л. Занков. Краєвський, І. Лернер, М. Скаткін, М. Сорокін. Б. Єсіпов та ін. Згодом в Україні А. Алексюк. Гончаренко, М. Гриценко, Г. Костюк, В. Онигцук, В. Помагайба, Б. Ступарик, І. Федоренко, С. Чавдаров, М. Ярмаченко та ін.

Загалом у наукових розвідках радянського часу через відсутність інтелектуальної свободи ідея виховання об'єктивно не аналізувалася. Протягом останніх років не було створено узагальнюючої праці про виховання моральної особистості у контексті програм та концепцій.

Не слід ототожнювати поняття «реформація» та «модернізація». Реформувати означає змінювати що-небудь шляхом реформ, перетворювати, перебудовувати, а модернізувати означає зміцнювати, удосконалювати відповідно до сучасних вимог і смаків.

Формулювання цілей статті. Серед складових модернізації структури освіти України: зміни у системі законодавчого і нормативно-правового регулювання системи освіти з урахуванням вимог системи стандартів і сертифікації; запровадження в навчальний процес новітніх досягнень освіти і науки; запровадження національної системи кваліфікацій та її узгодженість із системою кваліфікацій Європейського простору вищої освіти; оптимізація навчальних закладів. На нашу думку, одна з умов модернізації врахування позитивних надбань вітчизняного досвіду.

Виклад основного матеріалу. В «Основних напрямах наукових досліджень із педагогіки і психології України» вказано: «Осмислення прогресивних ідей минулого з погляду сьогодення є необхідною передумовою всебічного розуміння дослідниками нових проблем, що постали перед педагогічною наукою і практикою у зв'язку зі створенням національної системи освіти» [5, с. 5-33].

У педагогіці поняття «концепція» трактується по-різному. Однак загальновизнаними є наступні тлумачення: «концепція» система поглядів, ідей, принципів, що спрямовують педагогічний процес на досягнення певних глобальних цілей на концептуальній основі. Дидактична концепція (лат. conception система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів) система поглядів на процес навчання. Під педагогічною концепцією розглядається сукупність узагальнених положень або система поглядів на розуміння суті, змісту, методики і організації навчального процесу, а також особливостей навчальної діяльності суб'єктів у ході його здійснення.

З точки зору Б. Коротяєва, педагогічна наука - галузь специфічної діяльності, пов'язана з вивченням та пізнанням реальних явищ виховання, освіти і навчання, що покликана давати цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки реальності [3, с. 6]. Педагогічна думка є сукупністю педагогічних фактів, поглядів, уявлень, ідей, теорій, закономірностей, накопичених та розроблених представниками педагогічної громадянськості.

У педагогіці існувало чимало дидактичних концепцій. Перша була створена сотні років тому Я. Коменським. Концепція може містити кілька напрямів та педагогічних теорій. Залежно від розуміння процесу навчання концепції поділяють на традиційні, педоцентричні й сучасні. У традиційній системі основну роль відіграє викладання (діяльність учителя), у педоцентричній учіння (діяльність дитини). Сучасна дидактична система виходить з того, що обидві сторони викладання й учіння є взаємопов'язаними. освіта виховання моральний навчальний

На думку українських дослідників П. Матвієнка і С. Огієнка, розмаїття педагогічних теорій, систем, концепцій, кожна з яких має свої переваги, вимагає осмислення нових конструкцій, які не втрачаючи природних здобутків, слід модернізувати в сучасність [4].

До 80-х років на етапі розвитку вітчизняної методології основною тенденцією в цільових, змістовних, процесуальних основах морального виховання була соціально орієнтована концепція, яка декларувала необхідність виховання моральних якостей, визначала зовнішні поведінкові прояви особистості; не висвітлювала внутрішньої архітектоніки завдань морального виховання; досить обмежено вказувала на системно-структурні зв'язки між компонентами; не забезпечувала можливості визначити критерії і рівні моральної вихованості. Основними положеннями діяльнісних, соціальноорієнтованих підходів до морального виховання є: формування моральних відносин як основи морального виховання; формування моральних відносин як основи розвитку: моральні відносини як такі, що визначають соціальну сутність особистості: джерело формування об'єктивні відносини, що мають місце в діяльності та спілкуванні: необхідність переходу моральних відносин у моральні якості.

Основними особливостями комуністичної концепції виховання було ствердження про те. що всі психічні якості особистості є набутими, тобто такими, що формуються і розвиваються прижиттєво в процесі взаємодії організму із середовищем. Радянські вчені виходили з марксистського положення про соціальну сутність людини, непов'язану з генетичною програмою, при цьому соціальна спадковість притаманна лише людині.

У той же час набула розвитку тенденція системного підходу до практико-орієнтованих технологій комплексний підхід (М. Поташник); оптимізаційний підхід (Ю. Бабанський); концепції соціально-педагогічних та навчально-виховних комплексів (М. Плоткін). Вважали, що саме комплексний підхід забезпечить формування комуністичної моральності [1].

Відтак концепція комуністичного виховання, що склалась і втілилась у радянській школі в другій половині XX ст., повністю відображала ідеї тогочасного суспільства, проголошувала авторитаризм. дисципліну, заідеологізованість (пріоритет марксистсько-ленінське вчення), декларативність (проголошувалися завдання виховання будівника комунізму, всебічний гармонійний розвиток, які не були реальними), пріоритет інтересів суспільства, номінальність колективу. Перед школою і суспільством ставилися завдання всебічного гармонійного розвитку нової людини соціального типу, вірної КПРС. що відповідає моральному кодексу будівника комунізму. Виховні тенденції спиралися на теоретичні доробки творців: Н. Крупської, А. Луначарського, Ф. Дзержинського. Ідеологічною основою проголошувався марксизм-ленінізм та принципи комуністичної моралі. В основі виховних впливів ідейно-політичне виховання, праця на благо суспільства. суспільна спрямованість, ігнорування індивідуалізації. Наукові доробки та дослідження спиралися на систему поглядів, що вважались аксіоматично вірними: матеріальність світу, класова боротьба, побудова комуністичного суспільства, шкода релігії, радянський патріотизм тощо.

Серед методів найбільш поширеними були методи комуністичної суспільної свідомості: переконування. спрямоване на догматичне ствердження комуністичної ідеології: пояснення тих чи інших вимог і наведення прикладів (в першу чергу, з діяльності великих вождів). Широкого розповсюдження набули ці форми і в системі виховної роботи школи і вищих навчальних закладів, більше того, мали місце і в політосвіті молодих фахівців. Серед методів формування суспільної поведінки найбільш поширеними були організація діяльності дітей згідно з нормами і правилами поведінки радянської людини, доручення колективу. Умовами використання методів були традиційність, стереотипізація. режимність. Досить різноманітними були методи стимулювання. Так. метод заохочення використовувався у вигляді подяк, грамот, вимпелів, значків, занесення прізвищ у книгу пошани тощо. Соціалістичне змагання багато років поспіль сприяло досягненню загальних і формальних успіхів (у навчанні, спорті, праці тощо).

Структуру технології комуністичного виховання складали політичні організації: Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді (ВЛКСМ), Всесоюзна піонерська організація імені Леніна, загони жовтенят. Колективи виконували декілька функцій: були осередками планування роботи, часто формально необхідної, використовували авторитаризм, тиск, насаджування ідеологічних постулатів тощо.

Концепція комуністичного виховання до 80-х років відображала тенденції тоталітарної політики держави. Теоретичним підґрунтям розвитку педагогічних ідей виховання були тогочасні педагогічні доробки Н. Болдирєва «Классний руководитель». Б. Лиханова «Теория коммунистического воспитания».

В історії педагогіки 60-80-х років досить помітною є постать І. Іванова автора концепції комунарського виховання, що поєднувала однодумців Ф. Шапіро. Л. Борисову. І. Коннікову та інших педагогів, які з позиції діяльнісної, суспільно орієнтованої творчої співпраці та технології співробітництва проголошували мету виховання людини, творця, гуманіста, члена колективу, що піклується про інших. Особливостями концепції є варіативно-програмний підхід до діяльності, діалектична єдність завдань соціалізації (соціальної адаптації, виховання колективу та індивідуальності, патріота та інтернаціоналіста): соціальна автономність, активність особистості і колективізм, соціальне загартування.

Соціально орієнтована концепція розкривала лише соціальний аспект і соціальні механізми моральних відносин і обмежувалася формально-логічними конструктами про єдність мети, змісту і процесуальних основ без доказів сутності цілісності виховного процесу, тому в пострадянський період на етапі переосмислення наукових підходів вчені зосередили свої зусилля на розробці особистісно орієнтованих концепцій морального виховання.

Представниками особистісно орієнтованих концепцій є науковці В. Коротов. Б. Лихачов. Л. Рувінський, Г. Щедровицький, А. Кочетов. І. Харламов, які акцентували увагу на дослідженнях психологічної структури особистості, що уможливить визначення змісту і механізмів формування моральності, розкриття сутності морального виховання як інтегративного процесу формування якостей особистості, спираючись на те. що особистість являє собою не тільки соціальне, а й психологічне утворення, систему якостей, цілісну структуру, що активно взаємодіє із соціумом.

Відтак, на нашу думку, в педагогічній реальності вказані концепції є слушними. Тим більше, що для радянського періоду доречною і логічною була соціально орієнтована концепція як така, що розкривала соціальні механізми, суспільні впливи, педагогічні форми та методи, а в пострадянському просторі стало можливим встановлення структурно-генетичних зв'язків між компонентами процесу морального виховання, яке поєднує потребово-мотиваційну. інтелектуально-почуттєву і поведінкову сфери особистості.

Досить оригінальною і продуктивною була і є концепція розвивального навчання В. Давидова і Д. Ельконіна, яка акцентувала навчальну функцію, сутність якої полягає в озброєнні школярів системою наукових знань, умінь і навичок, досвідом творчої діяльності; розвивальну функцію, що означає, що в процесі навчання, засвоєння знань відбувається розвиток учня. Дещо спрощено, на наш погляд, висвітлювалася виховна функція, спрямована на формування в дітей моральних й естетичних уявлень, системи поглядів на світ, здатності дотримуватися норм поведінки у суспільстві і виконувати закони.

На сьогодні концепція розвивального навчання ще не стала провідною. Орієнтація школи наприкінці 80-х на початку 90-х років на особистісно розвивальне навчання призвела до відродження цієї концепції. Але. як засвідчує практика, запропоновані дидактичні принципи, на жаль, враховуються частково і поверхнево.

На сучасному етапі однією з концепцій є компетентнісний підхід, що припускає створення нової освітньої моделі освіти, яка забезпечує оволодіння компетенціями. Заслуговує на увагу також концепція проблемного навчання, що забезпечує можливості творчої участі школярів у процесі засвоєння нових знань, формування пізнавальних інтересів і творчого мислення, високий ступінь органічного засвоєння знань і мотивації.

Особистісно орієнтоване навчання має давню історію і декілька інших назв: гуманістична педагогіка. екзистенціалізм, неопрагматизм. неопедоцентризм. вільне виховання, педагогіка співробітництва. Ідея всіх цих концепцій створення умов для повноцінного прояву і розвитку особистісних функцій суб'єктів освітнього процесу. Освіта створює ситуацію розуміння особистістю власного життя, життєвих смислів тощо.

У нових концепціях особистісно орієнтованого навчання підсилюється гуманістична спрямованість процесу навчання; розглядається особистість, яка крім соціальних якостей наділена суб'єктними властивостями; особистість є системоутворювальним началом педагогічного процесу; головними цілями освіти стає створення умов для розвитку індивідуально-особистісних здібностей, властивостей; поряд з інтеріоризацією важливого значення набуває персоналізація, прагнення до самоактуалізації. самореалізації та інші внутрішні механізми індивідуального саморозвитку.

У 80-х роках гуманно-особистісний підхід у вихованні обґрунтував і практично реалізував відомий грузинський психолог і педагог ПІ. Амонашвілі. Сучасні концепції виховання моральної особистості спираються на те. що виховання є цілісним процесом розвитку особистості, мотиваційно-моральної сфери, фундаментальних знань, духовної культури (В. Андрущенко, Г. Балл, С. Гончаренко, І. Зязюн. В. Путай, В. Сластьонін, В. Цапок); базується на культурно-антропологічній моделі самозростання педагога.

Провідними методологічними підходами сучасних освітніх і виховних концепцій є: гуманістичні, природовідповідні, валеологічні, маніпулятивні: системні, комплексні, інтегральні; групові, диференційовані. індивідуальні; знаннєві. ціннісні, компетентнісні; особистісно орієнтовані, практико-орієнтовані; ситуативні, тактичні, стратегічні; алгоритмічні, пошукові, дослідницькі, творчі; соціокультурні. середовищні. детерміністські, синергетичні; інформаційні, комунікативні, діагностичні та інші [6, с. 45].

Отже, науково-методологічними платформами освітніх систем є їх відображення в концепціях. На початку XXI століття розроблені нові концепції: гуманістичного виховання (ПІ. Амонашвілі); всебічного розвитку особистості (3. Малькова); національного виховання (О. Сухомлинська); виховання практичної соціалізованої особистості (О. Бондаревська); вільного виховання (на початку XX століття започаткував С. ІПацький; продовжив розвиток ідей О. Леонтьев); стратегії виховання як процесу формування відносин зі світом (І. Зимня); фізичного і валеологічного виховання (Л. Татарнікова); громадянського виховання (А. Резник). Крім того, науковці розробили концепції формування і використання колективу як засобу виховання: виховання дітей у суспільних організаціях (Є. Чекурних, М. Рожков. В. Волков, С. Тетерський); системної побудови процесу виховання (В. Караковський, Л. Новікова. Н. Селіванова); системно-рівневої побудови процесу виховання (Є. Степанов); співробітництва (С. Соловейчик); педагогіки проживання (В. Бедерханова). Змістовними і результативними є концепції, що базуються на використанні певних засобів виховання: залучення до творчої діяльності (І. Волков, Є. Сазонов); системно-рольового виховання (Н. Таланчук): трудового виховання (П. Шаповаленко); розвитку субкультуры (А. Тубельський); естетичного виховання (Б. Йєменський). Широкого впровадження на практиці набули такі, що спираються на організацію виховного середовища: розвивального середовища (Л. Новікова); організація виховної культурно-дозвіллєвої діяльності (В. Бочарова); виховного простору (Н. Селіванова). Не залишаються поза увагою теоретиків і практиків виховання концепції, що базуються на пріоритетах індивідуального підходу та врахуванні потреб і можливостей дитини: особистісно орієнтованого (Ш. Амонашвілі); індивідуалізації виховання (Ю. Орлов); формування способу життя (Н. Щуркова); педагогічної підтримки (О. Газман); виховання в адаптивній школі (Є. Ямбург); тьюторської підтримки (Т. Ковальова): самовиховання, саморозвитку (Л. Рувінський. А. Кочетов. Г. Селевко).

Слід згадати, що ще на початку XX ст. визначилися певні напрями вітчизняної гуманістичної педагогіки: освітньо-гуманістичний (П. Каптерєв); соціально-гуманістичний (С. Шацький); вільно-гуманістичний (К. Вентцель); освітній науково-педагогічний (П. Блонський). духовно-гуманістичний (М. Демков), які безпосередньо чи опосередковано впливали на розвиток гуманістичних ідей у подальшому. Саме тому для створення нових гуманістичних педагогічних освітній концепцій необхідне всебічне вивчення доробку минулого століття [2. с. 135].

Висновки

На часі виникнення Національних концепцій вітчизняної освіти і виховання, які. враховуючи культурно-історичний досвід свого та інших народів, головними завданнями ставлять не лише вивести справу навчання і виховання з кризи, в якій вона перебуває, а й докорінно реформувати її. піднести до вищих світових стандартів.

Потребують подальшого запровадження концепції виховання національної самобутності, національного спрямування виховання, виховання практичної соціалізованої особистості, виховання вільної особистості, вільного вибору життєдіяльності. фізичного, валеологічного виховання.

Список використаної літератури

1. Болотін Ю. П. Тенденції та закономірності становлення загальнопедагогічних дисциплін в Україні / Ю. П. Болотін, М. М. Окса. Мелітополь,1997. 256 с.

2. Гришин Д. М. Конспективный курс педагогики : учебное пособие / Д. М. Гришин, Г. П. Панарина, В. И. Прокопенко. Издание 2-е. Калуга. 1997.135 с.

3. Коротяев Б. И. Педагогика как совокупность педагогических теорий / Б. И. Коротяев. М. : Просвещение, 1986. 176 с.

4. Матвієнко П. Методологія та практика аналізу педагогічних парадигм / П. Матвієнко. С. Огієнко // Шлях освіти. 2003. № 4.

5. Основні напрями наукових досліджень із педагогіки і психології України // Педагогіка і психологія. 1994. № 1. С. 5-33.

6. Селевко Г. К. Воспитательные технологии / Г. К. Селевко. М. : НИИ школьных технологий. 2005. 320 с.

Размещено на Allbest.ru