Моральні принципи освіти обдарованих дітей у ХХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аннотация

В статье рассмотрены развитие образования как условия создания моральных принципов подрастающего поколения и формирование этих принципов в составную, неотъемлемую часть личности человека.

Ключевые слова: мораль, образование, развитие, моральные ценности, нравственное развитие.

Annotation

The article describes the development of education as a condition for the creation of the moral principles of the younger generation, and the formation of these principles into a component, an integral part of a person's identity.

Key words: ethics, education, development, moral values, moral development.

Совість, чесність, доброта - ці поняття завжди багато означали для людини. Без них немислимим є уявлення про моральність та моральні ідеали. Людство завжди цінувало вірність обов'язку, любов до Батьківщини, душевну чистоту та безкорисливу допомогу. Людина у своєму духовному розвитку подолала довгий та важкий шлях. Вищим вираженням людського духу завжди була моральна свідомість в гуманістичних, історично прогресивних проявах.

Видатний педагог В. Сухомлинський писав: «вік математики, чуєш на кожному кроці, електроніки, космосу... Ці вислови не відображають суті того, що відбувається в наш час. Світ ступає у вік Людини - ось, що головне» [2]. Від того, якою людина хоче бути, якою є система її моральних цінностей, залежить не лише її особиста доля, а й відповідь для неї на важливе питання: чи реалізувалася б вона як особистість, а також, без перебільшення, доля всього світу? В. Сухомлинський справедливо зазначив: «чим більше людина дізнається про оточуючий світ, тим більше вона повинна знати про людину. Зневага до цього важливого правила порушує гармонію між знанням й моральністю. Воно полягає в тому, що людина, маючи значні знання про оточуючий світ, не знає суті людського в: історичному, суспільно-політичному, духовно-психологічному, естетичному аспектах. Без знання, без думки про те, що звеличує людину над світом тваринного, не розвивається емоційна сфера, це призводить до примітивності відчуттів» [3].

З цієї точки зору розглянемо формування та розвиток народної освіти з позиції морального виховання. Початок ХІХ ст. ознаменовано створенням у 1802 р. міністерством народної освіти спеціального державного органу, який надав школам зовнішню стрункість і порядок. Але цей державний орган від початку слугував не стільки органом розвитку народної освіти, «скільки органом нагляду», за висловом П. Каптерева.

У 1804 р. були опубліковані «Статут університетів Російської імперії» і «Статут навчальних закладів, підвідомчих університетам». Відповідно до них вводилася нова система народної освіти та управління навчальними закладами. В основу системи було покладено три принципи:

• безкоштовність;

• безстановість (окрім кріпаків);

• наступність навчальних закладів.

Система народної освіти, підпорядкована міністерству, містила:

1) парафіяльні училища - 1 рік навчання;

2) повітові училища - 2 роки навчання;

3) гімназії в губерніях - 4 роки навчання;

4) університети.

До навчання в гімназіях та університетах, як і раніше, не допускалися діти кріпаків і дівчата.

Особливістю більшості типів шкіл було те, що початкова і середня школи не були зв'язані між собою. Кожен тип школи був відокремленим і вважався закінченим. освіта моральний підростаючий народний

У 1901 р. було здійснено перегляд колишнього Статуту 1871 р. і до гімназій відкрили доступ усім бажаючим, у тому числі, жінкам. У цей період збільшилася кількість середніх загальноосвітніх навчальних закладів. У 1903 р. в Росії діяло 196 гімназій з 81745 учнями і 43 прогімназії з 6844 учнями. Лютнева революція 1917 р. «підвела риску» під гімназійною освітою Росії [4]. Доступність освіти в результаті вищезазначених умов розвитку означає створення сприятливих умов для морального виховання покоління.

Нині виховання моральних цінностей поступово відійшло на другий план. На перший план виступає матеріальне забезпечення, престижність, а моральний розвиток покладається на освітній заклад. Батьки покладають відповідальність за морально ціннісне виховання своєї дитини на навчальні заклади.

Роль морального виховання важлива для формування особистості та соціальної адаптації. Моральні цінності - це сукупність принципів і норм, що визначають міжособистісні відносини, поняття про добро і зло. За Українським педагогічним енциклопедичним словником С. Гончаренка, мораль (від латин. moralis - моральний, mores - звичаї) - одна з форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Складовими моралі є моральна діяльність (вчинки, поведінка людини); моральні відносини та моральна свідомість [1].

У період існування СРСР культура була національною за формою (поєднувалися різні національності) та соціалістичною за змістом (однаковою для всіх національностей). Це становило загальний моральний кодекс, який назвали «культурний код».

Головна концептуальна пастка, в яку потрапила сучасна культурна політика - це програмний принцип «все більш повного задоволення особистих матеріальних потреб».

Звідси егоїзм, гедонізм і торжество закону корупції, а на додаток - ставка на «диктатуру закону», тоді як у культурному коді з часів Київської Русі вкоренилося: «Вам латентне - Закон. А нам православним - благодать». Один із дарів благодаті Духа Святого у серці людини - Страх Божий. А коли Страху Божого в душі немає, закон легко долається корупцією і вона перемагає. Що ж робити державній культурній політиці нині, коли знову виникло питання духовного, культурного, морального та національного самовизначення? Відповідь очевидна: потрібно відновити загальний моральний ідеал народів нашої багатонаціональної Батьківщини. Потрібно орієнтуватися не на ідеологію і віровчення, а на моральність.

Для концептуальної основи культурної політики морального будівництва сучасної держави можна застосувати моральні принципи Великої Імперії Чингізхана:

• духовне вище за матеріальне;

• суспільне вище за особисте;

• справедливість вище за закон;

• служба вище за володіння;

• влада вище власності.

Моральне виховання є складовою частиною єдиного процесу суспільного виховання. Необхідність регулювання поведінки людей містить два взаємопов'язані завдання:

по-перше, вироблення моральних вимог, що відображаються та обґрунтовуються в моральній свідомості суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять справедливості, добра, зла тощо;

по-друге, впровадження цих вимог і пов'язаних з ними уявлень у свідомості кожної людини для того, щоб вона могла спрямовувати та контролювати власні дії, а також брати участь у процесі регулювання суспільної поведінки, тобто, висувати вимоги до інших людей і оцінювати їхні вчинки. Моральне виховання формує у людини відповідні переконання, моральні схильності, почуття, звички, стійкі моральні якості особистості.

Згідно з програмою викладання в єдиній трудовій школі у 1920 р., діти в кінці першого концерну розуміли особливості людського життя з боку моральних звичаїв і мистецтва, поетичного образу дійсності: «Ми повинні навчити дитину цілісного сприйняття світу, тому мистецтво в його видах має стати живильним середовищем в якому розвиваються благородні почуття наших дітей. Сформувати в учня любов до поезії, навчити його насолоджуватися красою видів мистецтва. Також необхідно навчити дітей милуватися живописом, скульптурою, звуковими образами музики і співу, виховувати в учнів слух, смак, а головне - почуття прекрасного» [5].

Вступаючи до навчального закладу, дитина потрапляє у нове для неї середовище чужих людей, своїх однолітків, вихователів та вчителів. Завдання класного керівника полягає в тому, щоб, з одного боку, допомогти прояву індивідуальних запитів і нахилів дітей, а з іншого - сприяти зростанню обумовленої свідомості та почуття живої зумовленої солідарності у керованій ним віковій групі дітей. За таких умов, за висловом

В. Ключевського, «під рідним дахом він потроху привчився розуміти і любити своїх близьких. Тут у школі, він повинен застосувати звичку розуміти і любити вироблену на рідних і чужих об'єктах, перетворюючи чужих у своїх близьких» [4]. Перше завдання навчального закладу - навчити дитину жити у шкільному гуртожитку, морально розуміти власні обов'язки стосовно цієї трудової громади. Для цього навчальний заклад не повинен відрізнятися від іншої трудової спільноти за духом, організацією в ній трудового початку, почуттям відповідальності за власну поведінку.

За тих часів органи освіти багато уваги приділяли організації фізичного й естетичного виховання дітей. Заняття з фізичної культури в старших класах середніх і вищих початкових шкіл поєднувались з навчанням військовій справі. Було введено уроки співів, малювання, створено літературні, драматичні, співочі та інші гуртки.

Одним з більш гострих і спірних питань ХХ ст. є питання про зміст шкільної освіти, адже, за висловом К. Ушинського, педагогіка мало піклувалася про те, «для чого будь-хто вчиться». У процесі вибору предметів навчання, як правило, керувалися рутиною, модою. «Ми валимо в дитячу голову будь-що, ні до чого не придатне, мотлох, з яким людина не знає, що потім робити, як у той же час освічені люди не знають того, що необхідно було б їм знати ...» [5]. Більш відповідними навчальними дисциплінами для досягнення цієї мети міністерство народної освіти вважало класичні та іноземні мови, вправи з яких розвивали формальні здібності. Ці «формальні здібності» розвивали у дитини широту світогляду, привчали до аналізу інформації, що надходить.

Зміст шкільної освіти спрямований розвиток у дитини психологічної витривалості в роботі з матеріалом, формує в учня певні психологічні якості, моральні принципи.

Освіта формує загальну ціннісну основу культури, що спрямовує людську активність на ствердження самоцінності особистості, рівності людей в їхньому прагненні до гідного та щасливого життя. У процесі навчання в учнів формується мораль, що полягає у задоволенні потреби людей об'єднуватися і жити за законами, мирним спільним життям, обов'язковим для всіх.

Стосунки людей завжди є предметними і предметно різними. Мораль - це те, що залишається в людських відносинах після виключення конкретного і предметного, обумовленого змісту, тобто, їх громадська форма. Мораль ґрунтується на автономії людського духу. Ствердження загального братства мораль пов'язує зі своєрідним вибором особистості та її самоствердженням. Піднесення людини до рівня роду виявляється його самовизначенням. У школі мораль дитини розвивається автоматично, зовнішнього типу. Дитина вчиться моралі, як вчать вірші. Проте внутрішнє життя дитини та її розвиток залишаються без уваги вчителів, а іноді й батьків. У такому випадку необхідно визнати, що ні діти, ні дорослі не мають моралі. Наша мораль є теоретичною й автоматичною.

У процесі оволодіння шкільними предметами в учня необхідно розвинути спостережливість, вміння аналізувати факти, формувати умовиводи. Це є важливою метою освіти, але недостатньою. Внутрішні складові розвитку дитини (уява, фантазія, здатність до самостійного набуття знань, самопізнання) - не менш важливі для людини і також повинні розвиватися під час навчання. Звідси однією з цілей освіти, як її розуміє К. Ушинський, можна назвати розвиток мислення, загальних розумових здібностей людини, що є розвитком їхніх численних складових обдарованості. Разом із розумовим розвитком навчальний заклад повинен допомогти в розвитку пам'яті, волі та інших психічних властивостей особистості учня.

Зміст середньої освіти містить навчальні плани, програми, батьківсько-психолого-педагогічний супровід учнів. Адже дитина - не маленький дорослий, а її розум не є маленьким розумом дорослого. В основу цієї простої істини, яку на додаток до дитячого мислення розкрив і обґрунтував фактами Ж. Піаже, покладено просту в сутності - ідею розвитку.

Отже, можна зробити висновок, що формування моралі у дитини - процес тривалий і далекий до кульмінації. Можна сказати, що мораль у власному розумінні цього поняття перебуває у процесі формування і становлення. Це свідчить про складність та довготривалість становлення в людині людського, глибинність історичного процесу і великої значущості у цьому процесі освіти.

Використані літературні джерела

1. Гончеренко С. У Український педагогічний енциклопедичний словник [Текст] / С. У Гончаренко. - 2-ге вид., доп., перероб. - Рівне: Волинські обереги, 2011. - 252 с.

2. Сухомлинский В. О воспитании [Текст] / В. О. Сухомлинский. - М., 1975. - С. 212.

3. Сухомлинский В. О воспитании [Текст] / В. Сухомлинский. - М., 1975. - С. 226.

4. Сірополко C. Історія освіти в Україні [Текст] / С. Сірополко. - К.: Наук. думка, 2001. - С. 669.

5. Гончаров Н. К. Педагогічна система К. Д. Ушинського [Текст] / Н. К. Гончаров. - М., 1974. - С. 182.

Размещено на Allbest.ru