Самовдосконалення особистості як психолого-педагогічна проблема

SELF-IMPROVEMENT AS A PSYCHO-PEDAGOGICAL PROBLEM

Professional self-improvement is a conscious professional work of the teacher in his system of continuous pedagogical education that aims to enhance the professional level, professional fulfillment, further development of professionally significant qualities that improve the efficiency of educational work in schools according to the interests, needs and capabilities of students, as well as the demands of the society regarding socialization, personal and professional development rights. L. Kondrashova argues the need to develop their ability to manage their personal improvement and other improvements. Basic education is the starting point of activity. One of the main purposes is to create forming activity guidelines for self-education. Professional self-education is a systematic and purposeful educational activity of social workers, whose purpose is to meet the social needs of students' education, overcome the contradiction between the growth rates of knowledge obsolescence and update them between the narrow professional work of the teacher and comprehensive harmonious development of personality, ability to solve professional tasks that go beyond the present. The organization of professional self-improvement is reduced to the formation of social pedagogy instruction for selfimprovement, self-education, self-development and reflection through the establishment of appropriate internal and external conditions: the requirements of society, moral and material incentives, monitoring of these processes, creation and optimization of conditions for this activity. The impetus for self-improvement, interest in the process of selfimprovement, learning from experience of leading educators must be needed to be a social educator-master. Prospects for further study of this problem are to study the problems of professional self-improvement on the example of the social pedagogy profession.

Keywords: self-improvement, professional self-improvement, professional self-education.

Постановка проблеми

В контексті дослідження проблема формування професійного самовдосконалення майбутніх соціальних педагогів в процесі фахової підготовки зумовлена необхідністю подальшого розвитку теорії особистості. Модернізація системи освіти висуває нові вимоги до працівників у галузі освіти. Вихідні концептуальні положення професійного самовдосконалення освіти закладено в Законах України «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту» та в Державній програмі «Вчитель». Сучасним закладам освіти потрібен фахівець, який здатен постійно, послідовно і безперервно удосконалювати зміст, засоби своєї професійної діяльності. Що можливо лише завдяки роботі над собою, здатності до професійного самовдосконалення протягом усієї педагогічної діяльності. Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови готовності до роботи над собою, вміння самовдосконалюватись. Отже, існує потреба у подальшому вивченні проблеми професійного самовдосконалення майбутніх соціальних педагогів, визначення суті феномену.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Осо бистісне самовдосконалення, яке розглядалось у контексті компетентісного підходу в освіті, досліджували А. Мітяєва, І. Єрмаков, В. Сєріков та інші. Проблему професійного самовдосконалення майбутніх медиків вивчала Л. Дудікова, майбутніх інженерів - О. Ігнатюк, майбутніх офіцерів - О. Діденко. Питання професійного самовдосконалення майбутніх учителів розглядали О. Борденюк, І. Чемерілова, Т. Шестакова, І. Скляренко. Систему професійного самовдосконалення вчителя хімії середньої школи досліджувала О. Прокопова, Л. Сущенко у своїй роботі вивчала стимулювання професійного самовдосконалення вчителів початкових класів у системі післядипломної освіти. Незважаючи на наявність певного досвіду з дослідження професійного самовдосконалення, відзначимо те, що переважна більшість робіт присвячена вивченню майбутніх фахівців і основні зусилля з її реалізації спрямовані на період фахової підготовки, етап професійної освіти. Водночас практикуючі фахівці в професійній діяльності значно обмежені науковими розробками, які б сприяли їхньому професійному самовдосконаленню. Саме тому подальшому етапу впровадження дієвих механізмів (педагогічних технологій) самовдосконалення має передувати детальний аналіз існуючих визначень і підходів до проблеми професійного самовдосконалення.

Мета статті - проаналізувати та схарактеризувати функції, етапи та складові процесу організації самовдосконалення вчителя.

Викладення основного матеріалу

Професійне самовдосконалення - це свідома професійна діяльність педагога в системі його неперервної педагогічної освіти, яка спрямована на підвищення фахового рівня, професійну самореалізацію, подальший розвиток професійно значущих якостей, підвищення ефективності навчально-виховної роботи в школі відповідно як до інтересів, потреб і можливостей учнів, так і до вимог суспільства щодо соціалізації, особистісного і професійного розвитку людини [5, с.196].

Самовдосконалення виконує такі функції:

- удосконалення, збагачення знань учителя (предметних, частково-методичних, дидактичних, ви- ховних,психологічних, етичних тощо);

- розвиток світогляду, професійно-ціннісних орієнтацій, переконань, що відповідають задачам суспільства й школи;

- розвиток мотивів творчої діяльності (любов і повага до дітей, захопленість предметом, потреба у самореалізації тощо);

- розвиток стійких моральних якостей особистості (переконаність, гуманізм, педагогічний оптимізм, принциповість, доброта, душевна щедрість тощо);

- розвиток сучасного стилю педагогічного мислення, таких його ознак, як системність, конкретність, гнучкість, економічність, селективність, почуття міри тощо.

Л. Кондрашова стверджує, що необхідно розвивати свої здібності керувати своїм особистим вдосконаленням і вдосконаленням інших, тобто забезпечувати кожному перспективу внутрішнього росту» [3].

Базова освіта служить відправним пунктом у діяльності. Однією ж з основних цілей діяльності повинно бути формування настанови на самоосвіту. Професійна самоосвіта - це систематична і цілеспрямована освітня діяльність соціальних педагогів, мета якої полягає у задоволенні суспільних потреб освіти учнів, подоланні суперечності між темпами застарівання знань і темпами їх оновлення, між вузькопрофесійною діяльністю педагога й усебічним гармонійним розвитком особистості, спроможністю розв'язувати професійні завдання, які виходять за межі сьогодення [5].

Суть самоосвіти полягає у зіставленні свого досвіду з досвідом, нагромадженим у педагогічній науці. На цьому етапі доцільно проаналізувати різні точки зору на вирішення тієї чи іншої проблеми, визначити особисту позицію. Розвиток творчої активності в галузі самоосвіти щільно пов'язаний з проблемою активної життєвої позиції. У процесі самоосвітньої діяльності накопичується творчий потенціал особистості, а результати цієї діяльності, за словами В.Кемерова, «...об'єктивуються не в новому знарядді або культурному винаході, а перш за все у факті становлення цього індивіду як особистос- ті»[2,с.160].

Метою самоосвіти є всебічний розвиток особистості соціальних педагогів для забезпечення високої якості навчання, виховання і розвитку учнів. Педагогічна самоосвіта - це опосередковане практикою розширення отриманих в вищому навчальному закладі знань, творче засвоєння вчителем своєї педагогічної ролі з метою її адекватного виконання [4,с.49].

Самоосвіта розглядається як умова самовиховання особистості педагога (К.Левітан, О.Кочетов). Самовиховання визначається як вища форма самовдосконалення, цілеспрямований процес розвитку власних здібностей у професійній діяльності (О.Кочетов, Л.Нечепоренко), як усвідомлене удосконалення своєї особистості як професіонала (С.Єлканов, В.О.Іщенко) [1;c. 189].

Висновки

самовдосконалення освіта соціальний педагог

Організація професійного самовдосконалення зводиться до формування в соціального педагога настанови на самоосвіту, самовиховання, саморозвиток, рефлексію через створення відповідних зовнішніх і внутрішніх умов, таких, як: вимоги соціуму, моральне і матеріальне стимулювання, контроль за цими процесами, створення і оптимізація умов для здійснення цієї діяльності. Поштовхом до самовдосконалення може бути потреба бути соціальним педагогом-майстром, інтерес до самого процесу самовдосконалення, знайомство з досвідом роботи передових педагогів, спроба повторити їх заходи, а надалі - й удосконалити їх.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямку. Перспективою подальшого дослідження зазначеної проблеми є вивчення проблеми професійного самовдосконалення на прикладі професії соціального педагога.

Література