Актуальність творчості В. Сухомлинського у формуванні соціальної компетентності вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 371.4. Сухомлинський. Система: 371.13.015.4(045)

АКТУАЛЬНІСТЬ ТВОРЧОСТІ В. СУХОМЛИНСЬКОГО У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

Варецька О.В.

Київ, Запоріжжя, Україна

Анотація

сухомлинський соціальний компетентність вчитель

Автор досліджує погляди В. Сухомлинського на проблему формування соціальної компетентності вчителя по дев'яти сегментах і доходить висновку про актуальність, багатогранність, глибину його творчості у висвітленні проблеми формування соціальної компетентності вчителя.

Ключові слова: соціальна компетентність учителя, творчість В.Сухомлинського

Варецкая Е.В. Актуальность творчества В. Сухомлинского в формировании социальной компетентности учителя.

Аннотация

Автор исследует взгляды В. Сухомлинского на проблему формирования социальной компетентности учителя по девяти сегментам и приходит к выводу об актуальности, многогранности, глубине его творчества в освещении проблемы формирования социальной компетентности учителя.

Varetska O.V. Relevance of V.Sukhomlinsky's work in formation of social competence of teacher.

Annotation

Author investigates V.Sukhomlinsky's views on the problem of formation of social competence of the teacher through 9 segments and comes to the conclusion about the relevance, diversity and background of his work in covering the problem of formation of social competence.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Зміни, які відбуваються в сучасному суспільстві під впливом цивілізаційних процесів стосуються й системи освіти. Ці зміни, як зазначає В.Кремінь, торкаються місця освіти в суспільстві, вимог до змісту освіти, освітнього простору, особистості людини, забезпечення її підготовки до конкурентного життя. Потрібно виховувати духовно багату, комунікативну, самодостатню, розвинену, компромісну, підприємливу, компетентну особистість, здатну, навчатися протягом життя, жити, працювати, самореалізуватися в постійно змінюваному глобальному середовищі [5].

Вирішити ці питання може такий учитель, професіоналізм і рівень особистісного розвитку якого відповідає усім суспільним змінам, запитам, викликам. Можна стверджувати, що в сучасних умовах актуальності набуває формування соціальної компетентності вчителя.

Зрозуміло, що зі зміною суспільства, з досягненням кожного нового етапу оновлюється й педагогіка, старі педагогічні теорії поступаються місцем новим. Однак накопичене педагогічною наукою протягом багатовікової історії розвитку людства, було й залишається ядром сучасної педагогічної думки. У цьому контексті особливе місце посідає спадщина В. Сухомлинського, яка переконує в тому, що виховання тоді має силу, коли воно точно відбиває життя, йде від повноти життя, сповнене життям.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Творчість В.Сухомлинського має багатоаспектний характер. З початку 50-х років його спадщина привертає увагу науковців та освітян. Піддаються аналізу здобутки В. Сухомлинського (О.Губко, Ф.Кузнєцов, Є.Лебедєва, Б.Лихачов, С. Соловейчик та інші), складові його педагогічної системи, етапи її становлення й розвитку (М. Богуславський, А. Розенберг, О.Сухомлинська та інші). Особистість В. Сухомлинського та його творчість стали предметом дослідження науковців в Україні (М. Антонець, І. Бех, А. Богуш, І. Зязюн, В. Кузь, О. Савченко та інші) та поза її межами (А. Борисовський, Б. Кваша, М. Мухін та інші). У 90-ті роки ХХ ст. сформувався напрям в історії педагогіки - “сухомлиністика” (О. Савченко), який об'єднав педагогів з України, Росії, Вірменії, Греції, Китаю, Німеччини, Польщі та інших країн.

Останнім часом увага до педагогічної спадщини В. Сухомлинського зростає. Проводяться Всеукраїнські педагогічні читання “Василь Сухомлинський і сучасність”, видаються неопубліковані праці, статті, висвітлюються раніше невідомі положення його педагогічної системи, нові біографічні відомості, захищаються дисертації (Н. Гупан, Н. Дічек, Л.Заліток, О. Сараєва, Ли Цзихуа та інші). Це свідчить про актуальність творчості науковця, що у свою чергу вимагає глибокого переосмислення його спадщини відповідно до змін у суспільстві.

Мета статті: дослідити питання формування соціальної компетентності вчителя у педагогічній спадщині В. Сухомлинського.

Виклад основного матеріалу. Перш за все, вважаємо доречним зупинитися на сутності поняття “соціальна компетентність”. Цілком слушною є думка науковців щодо комплексності цього поняття, відсутності однозначності у визначенні його сутності, характеристики структури і функцій. У даній роботі ми будемо опиратися на тлумачення поняття “соціальна компетентність” І. Зарубінською, яка розглядає його як “складну, інтегративну характеристику особистості, сукупність певних якостей, здібностей, соціальних знань та вмінь, переживань, емоційно-ціннісних орієнтацій, переконань особистості, що сприяє активній взаємодії із соціумом, налагодженню контактів з різними групами та індивідами, активній участі у соціально значущих проектах, продуктивному виконанню різних соціальних ролей” [3, с.10].

Для нашого дослідження важливим є той факт, що між поняттями “соціальна компетентність” та “соціальний інтелект” крім відмінностей, зокрема у змістовних характеристиках та функціях цих явищ існує взаємозв'язок, на який вказує В. Куніцина. На її думку, ці поняття можна оцінити за проявом таких властивостей зрілої особистості, як адекватність, автономність та автентичність. Розглядаючи соціальний інтелект як пізнання соціальної дійсності, а соціальну компетентність - як продукт цього розпізнавання, В. Куніцина визначає їх спільні риси. Це: забезпечення можливості адекватної адаптації в умовах соціальних змін; забезпечення правильної оцінки ситуації, прийняття та виконання безпомилкових рішень; наявність кількісних характеристик, рівнів, які можуть бути виміряні [6].

Саме тому, нас зацікавила структура соціальної компетентності, подана Т. Бєляєвою, у якій досить чітко простежується вищезазначений зв'язок [1]. Ця структура складається з дев'яти сегментів. Кожна конкретна компетентність являє собою вищевказану багаторівневу структуру, наповнену різним змістом залежно від виду компетентності. Зокрема, складовими структури соціальної компетентності є его-компетентність, психологічна, комунікативна, соціально-психологічна, конфліктна (конфліктологічна), морально-правова, економічна, політична, професійно-трудова з трьома підструктурами (емоційно-ціннісною, когнітивною та операційною). Заслуговує уваги той факт, що науковець включила до складу соціальної компетентності морально-правову, економічну, політичну компетентності, що є вимогою часу. Запропонована науковцем модель доводить, що соціальну компетентність варто розглядати як найбільш важливу ключову компетентність особистості, адже вона являє собою систему компетентностей, необхідних для успішної адаптації особистості до соціуму, забезпечує професійний та особистий успіх. Погоджуємося з думкою Т.Беляєвої про те, що, ця модель дозволяє забезпечити формування соціальної компетентності у різних категорій людей (дітей, що живуть поза сім'єю, випускників шкіл та професійних навчальних закладів, фахівців у системі підвищення кваліфікації), розробляти різні програми формування окремих компетентностей, що входять у структуру соціальної компетентності (дію має бути спрямовано на всі три підструктури компетентності), створювати вимірювальний інструментарій соціальної компетентності.

Проте переконані, що в умовах розвитку інформаційного середовища до структури соціальної компетентності вчителя варто включити також інформаційну компетентність та медіа-компетентність як “рівень медіа-культури, що забезпечує розуміння особистістю соціокультурного, економічного і політичного контексту функціонування медіа, засвідчує її здатність бути носієм і передавачем медіа-культурних смаків і стандартів, ефективно взаємодіяти з медіа-простором, створювати нові елементи медіа-культури сучасного суспільства”[4], а також розглядати економічну компетентність з позиції духовних цінностей.

Спробуємо окреслити думки В. Сухомлинського щодо соціальної компетентності вчителя (з урахуванням вищезгаданої структури). Слід зазначити, що науковець глибоко дослідив соціалізуючу природу виховання, спільну участь школи та родини у соціальному житті (без вживання терміну “соціальна компетентність”). Проте, розмежувати усі складові соціальної компетентності вчителя у творах В. Сухомлинського досить складно: усі вони сповнені духовного й морального змісту, щільно й гармонійно пов'язані, доповнюють один одне. Гармонійною має бути й особистість вчителя, адже, як зазначав В.Сухомлинський, з цієї особистості, її ідейних переконань, багатства духовного життя, освіченості, яка допомагає школярам дійти до вершини моральності, починається справжнє виховання. Наш педагогічний досвід дає підстави стверджувати, що особистість учителя як у дзеркалі відбивається у душах дітей, оскільки поділитися можна тільки тим, чим сам володієш, навчити можна тільки тому, що сам знаєш і вмієш. Підтвердження правильності цієї тези знаходимо у Сухомлинського, який стверджував, що педагогічна діяльність - це в першу чергу, праця думки, спрямована на те, щоб одухотворювати вихованців бажанням знати, думати, мати правильні погляди на навколишній світ [7, с.210].

Небезпідставно науковець наголошував на тому, що рівень культури педагогічного процесу визначає така риса духовного життя як ставлення до самого себе як до людини [7, с.619]. У повній мірі це стосується всіх учасників навчально-виховного процесу. Саме тому, існує необхідність формування его-компетентності вчителя. Він має навчити вихованця ставитися до себе як до людини, тобто сформувати у нього прагнення до самовиховання, утвердити в ньому силу волі, необхідну для моральної самоорганізації. Правильне включення в життя, правильна соціалізація, наголошує науковець, можливі лише тоді, коли людина свідомо прагне до гармонії власного “я” з інтересами інших людей, не тільки вміє, але й намагається поступатися своїми бажаннями задля суспільного блага.

На користь необхідності формування соціально-психологічної компетентності вчителя свідчить думка науковця про те, що кожне слово вчителя має налаштувати на необхідний лад складний музичний інструмент - колектив. Для цього вчитель має володіти “парною педагогікою” - мистецтвом і майстерністю впливу на особистість і на колектив, вміти відчувати, що відбувається в душі дитини, а відносини, які склалися в конкретних обставинах, вміло використовувати для того, щоб примусити маленьку людину поглянути на себе очима колективу” [7, с.620], щоб та засоромилася і порадувалася за людину, поспівчувала і допомогла їй [7, с.139]. Такий вплив неможливий, як зазначає педагог, без певного активного ставлення вихованців до вихователя.

В. Сухомлинський опосередковано вказує на важливість встановлення духовної, психологічної взаємодії між вчителем і вихованцями: “Мені, вихователю потрібно не лише враховувати, що з боку вихованців до мене є якесь ставлення. Цього мало. Мені потрібно створювати певне, потрібне мені ставлення колективу вихованців як єдиного цілого до мене. Тільки коли я зумію створити необхідне для складного виховного процесу ставлення вихованців до мене, тільки тоді можливий вплив моєї особистості на колектив і через колектив на кожну особистість”. Зрозуміло, що для цього у вчителя має бути розвиненим соціальний інтелект, емпатія, перцептивні, організаторські здібності, він має знати закономірності поведінки людини, тобто володіти соціально-психологічною компетентністю.

Крім цього, вчитель має бути гуманним, доброзичливим, терпимим, толерантним, знати індивідуальні психологічні особливості людей, їхні прояви у поведінці. Саме тому науковець вимагав вдумливого ставлення дорослих до дитини, акцентував на необхідності оволодіння педагогічною культурою. Виховуємо ми, старші, батьки, вчителі, всі дорослі кожним кроком своїм, кожним вчинком. Ніколи не можна забувати, що через вас, вихователів, маленька людина, якій тільки відкривається світ, пізнає людей. З вашої поведінки, з ваших вчинків, особливо з вашого ставлення до інших людей, перш за все до них, вихованців, з того, як і в чому ви виражаєте себе, вона, маленька людина, робить висновок про те, які люди взагалі, чи є добро і яке воно, в чому полягає ідеал [7, с.621].

Особистість вихователя має залучати, захоплювати, одухотворювати вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів. Як бачимо, мова ведеться про психологічну компетентність, яка гармонійно поєднується з соціально-психологічною та морально-правовою компетентністю. Цілком слушно В. Сухомлинський зауважує, що гармонійна єдність ідеалів, принципів, переконань, поглядів, захоплень, уподобань, симпатій і антипатій, морально-етичних принципів у словах і вчинках педагога, його висока освіченість, моральне благородство, щедрість душі, володіння засобами мудрого слова, майстерність виконання місії розкриття людини, її здібностей (знати індивідуальні сили, можливості й здібності вихованців), уміння дорожити довірою, “мудрою владою” - здібністю все зрозуміти є тим вогником, який притягує юні душі, стає для юнацтва дороговказною зіркою”. Така гармонійна єдність, має бути органічною потребою вихователя, законом його душі, бо все, що вихователь віддає своєму вихованцю, проходіть через його душу, несе в собі духовний заряд принциповості, вірності переконанням [7, с.138, 621, 622, 625, 632]. Науковець зазначає, що вчитель також має бути готовим до здійснення спеціальної виховної роботи, розрахованої спеціально на те, щоб у суспільстві не було правопорушників і злочинців [8, с.345]. Сутність такої роботи полягає у розвитку стихійної соціальної прямодушності, ствердження кодексу людської порядності, розуміння цінності людського життя і свободи, запобігання зародження безсоромності, ствердження правди, поваги і довіри. Це твердження не втратило своєї ваги в умовах розбудови сучасної демократично-правової держави й актуалізує формування морально-правової компетентності вчителя.

Червоною ниткою через усі твори Василя Олександровича проходить думка про розуміння дитини у будь-яких обставинах, нагадування істини, що “в дитини ніколи не буває бажання навмисно коїти лихо” [7, с.652]. Мова йде про мудру здібність старшої людини - матері, батька, вчителя - розуміти і відчувати найтонші спонукальні мотиви, причини дитячих вчинків [8, с.453] і уникати конфліктів. Саме в цьому можна побачити прояв конфліктної (конфліктологічної) компетентності. Вбачаючи позитивним аспектом конфлікту подолання негативного, непристойного, педагог вважав його проявом єдності особистостей, наголошуючи на тому, що тихе, “спокійне” життя колективу, життя без конфліктів і загострень - небезпечне свідчення того, що в юних душах немає напруження сил, необхідних для становлення мужності. Проте, науковець застерігав від конфліктів, які виникають від нерозуміння світу дитинства, сутності дитячих вчинків [7, с.660] (пустощів, дитячої неуважності, забудькуватості). Він радив не ламати, а старанно, мудро виправляти й спрямовувати, берегти від серцевого надлому особистість. У той же час, конфлікт між педагогом і дитиною, між педагогом і колективом В. Сухомлинський вважав великою бідою для школи й одним з крайніх проявів педагогічної неграмотності. Педагог дослідив, що найчастіше конфлікт виникає тоді, коли учитель думає про дитину несправедливо, не бере до уваги той факт, що дитина весь час знаходиться у стані самопізнання, самоствердження, самовиховання. Науковець радив не робити з дитячих пустощів біди, не тренувати дитячих почуттів на співпереживання горя, якого, по суті, не було б, якщо сам вчитель його не викликав. Діти будуть співпереживати і тому, хто попався на пустощах, і тому, хто не зміг втаїти серйозного негожого вчинку. Вчительська помилка може призвести до розбещення колективу, створення викривленого уявлення про дружбу [7, с.662]. Педагог звертав увагу на розвиток в учителя уміння загасити конфлікт, нейтралізувати його в самому його зародку [8, с.453], стримувати себе, оволодівати ситуацією, своїми емоціями, розвивати почуття гумору, не переносити з “дорослої” соціології поняття й закономірності у дитячий світ. Педагог також зауважував про складність та суперечливість шкільно-сімейного виховання, яке насичено тисячами конфліктів. І шкільні конфлікти, і ті конфлікти та засмучування, з якими життя зіштовхує дитину в родині треба розумно, уміло, тактовно вирішувати, згладжувати у шкільному середовищі.

Кожна із вищезазначених складових перегукується з професійно-трудовою компетентністю. Школа, за твердженням В. Сухомлинського, починається з тонкого дотику думки і серця педагога до серця дитини. У свою чергу, професійно-трудова компетентність ґрунтується на особливостях вчительської праці, на тому, що труд вчителя проходить у своєрідному, незрівняному ні з чим світі дитинства. Мало знати цей світ, необхідно вживатися у світ дитинства. У кожному вчителеві має сяяти і ніколи не згасати маленька іскорка дитини. Разом з тим, Василь Олександрович наголошує, що вчительська робота - це робота серця і нервів, це буквально щоденне і щогодинне витрачання величезних духовних сил, постійна зміна ситуацій, які викликають то посилене збудження, то гальмування. Вчитель має знати своє здоров'я, особливості нервової системи і серця, доводити гнучкість нервової системи до ступеня мистецтва володіння над емоціями [8, с.456], навчитися переключати енергію всього колективу разом з власною енергією на справу, яка вимагає духовної єдності, колективної творчості, трудової зосередженості всіх і кожного, взаємного обміну інтелектуальними цінностями. Вчитель має навчитися розумно використовувати час відпочинку і бережливо витрачати нервові сили у повсякденній праці, творчо підходити до конструювання педагогічного процесу. Адже думка живе у творчій праці, завдяки якій освіта робить людину розумною [7, с.100], а розумова вихованість нерівнозначна обсягу набутих знань. Вчитель-професіонал має розуміти, що знання - інструмент, за допомогою, якого вихованець свідомо робить нові кроки у пізнанні навколишнього світу, у творчій праці. Акцентуючи на соціальній важливості знань, їх моральності, В. Сухомлинський стверджує, що “вся сутність у тому, як відбувається життя знань у складній і багатосторонній діяльності людини” [7, с.99]. Він з гіркотою констатує наступне. “Ми ж не вчимо в школі найголовнішого - не вчимо жити. ... Знають наші вихованці силу-силенну корисних і потрібних (а іноді і не дуже потрібних) речей ... але нічого не знають про те, як жити сімейним життям, що це означає - бути дружиною і чоловіком, матір'ю і батьком своїх дітей”… Слід зауважити, що до більшої частини шкільного матеріалу учні ставляться байдужо, поверхове сприймають інформацію, або демонструють небажання її сприймати, привласнювати. Збагачення ж навчального матеріалу соціальним змістом, який ґрунтується на життєвому досвіді дитини, впливає на формування її соціальної компетентності край необхідне і на сьогодні залишається проблемою освіти. Саме тому, вчитель має знаходити шляхи формування соціальної компетентності школярів у навчальному процесі і позашкільній діяльності, дбати про підвищення рівню власної професійно-трудової компетентності.

Щодо політичної компетентності, то у творах В.Сухомлинського багато приділяється уваги її формуванню. Зрозуміло, в умовах політичної системи Радянського Союзу педагогіка була політично спрямованою і мала виховувати ідейних борців за справу Леніна, комунізм, єдину партію - комуністичну. Вчитель мав донести до кожної дитини політичні погляди, систему суспільних цінностей правлячої партії. У проектуванні до сьогодення настанови В.Сухомлинського щодо формування переконань як пізнання краси людини (героїчного духу, безмежної відданості Батьківщині, вірності переконанням, готовності й уміння опанувати усіма багатствами думки задля блага народу) теж мають місце, є досить актуальними. Адже і в мирний час виникають ситуації, які вимагають прояву героїзму, вірності переконанням. Відданість Батьківщині на сьогодні може мати прояв як турбота про духовне, економічне процвітання країни, покращення екологічного становища, зміцнення наукового потенціалу, якості життя та харчування, покращення добробуту населення, державну соціальну підтримку дитинства, людей похилого віку та інших незахищених верств населення. Зростає значення соціального капіталу, розвитку відповідальності людини за політичний вибір в умовах багатопартійності, корпоративної відповідальності, соціальної відповідальності бізнесу, соціальної орієнтації економіки.

Усе вищезазначене, а також соціально-педагогічні аспекти економічного виховання обумовлюють набуття вчителями економічної компетентності, яка в умовах ринкової економіки та духовної кризи набуває духовного забарвлення [2]. Саме тому можна стверджувати про необхідність формування духовно-економічної компетентності вчителя. Підтвердження власної думки знаходимо на багатьох сторінках праць В. Сухомлинського. Зокрема, його ідея виховання дитини - творця духовних цінностей [10, с.172] шляхом залучення дітей до радості безкорисливої праці - творення добра для інших [9, с.66], виховання благородства і любові, яке починається з культури бажань [7, с.83, 196-197] як морального змісту життя, щедрості душі задля щастя інших, гармонії особистого щастя й суспільного блага, інтересів, потреб і бажань [7, с.172]. Суспільною проблемою сьогодення можна назвати “моральне споживацтво”, яке В. Сухомлинський у свій час визнавав величезним пороком, що проникає інколи (сьогодні повсюдно) у світ дитинства, отроцтва, ранньої юності. Внаслідок неправильного, нерозумного підходу старших до молодших, у молодших викривлюється уявлення про те, що повинні старші по відношенню до них, молодших, і що повинні вони, молодші, по відношенню до старших, суспільства [7, с.82]. Саме тому актуальності набуває формування духовно-економічної компетентності вчителя у питаннях “стримування дитячих бажань, виховання моральних потягів, моральної краси людської поведінки, мудрості “долженствованія”, сімейної економіки, ринку, товарно-грошових відносин, проблеми вибору, критичного ставлення до інформації, медіапродукту.

І на кінець, розвиток суспільства, впровадження інноваційних, інформаційних технологій у навчальний процес школи, збільшення ступеню доступності медіа-ресурсів, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні медіа (комп'ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) обумовлює розвиток інформаційної компетентності та медіа-компетентності як рівня медіа-культури, що забезпечує розуміння особистістю соціокультурного, економічного і політичного контексту функціонування медіа, засвідчує її здатність бути носієм і передавачем медіа-культурних смаків і стандартів, ефективно взаємодіяти з медіа-простором, створювати нові елементи медіа-культури сучасного суспільства [4]. Як видно з визначення, медіа-компетентність впливає також на формування інших компетентностей. У творах В. Сухомлинського ми можемо знайти думки щодо впливу художнього тексту на розвиток особистості школяра [7, с.104, 206, 412 та ін.]. Різновидом такого тексту сьогодні є аудіовізуальний медіатекст. Крім цього, школа - це перш за все читання - вдумливе, зосереджене, захоплююче розум і серце індивідуальне читання, читання як творчий процес, у якому вихованець наповнює слово пристрастю свого серця [7, с.104], дізнається про деякі закономірності розвитку суспільного життя, відшукує відповіді на питання, які його хвилюють. В. Сухомлинський визначав однією з найактуальніших педагогічних проблем школи - надання учневі життя у світі книг. Ця проблема не втратили своєї актуальності. Змінилася форма подання інформації, в життя увійшли мультимедійні книги у вигляді роликів з накладанням тексту, звуку, графіки. Говорячи про медіатексти, не можемо обійти поза увагою рекламу, яка сьогодні стала невід'ємною складовою сучасного способу життя населення. Крім того, що реклама виконує певні функції, а саме інформує про нові товари, послуги, події, нагадує, переконує реклама впливає на формування соціокультурних моделей споживання матеріальних благ, на смаки, уподобання, нормативно-ціннісні орієнтації та стереотипи поведінки людей, провокує зростання потреб, зображує стиль життя середнього та вищого класів як життєву норму. Саме тому, перед вчителем постає завдання навчитися бути упередженим, прискіпливим, думати, аналізувати виробляти захисну реакцію та критичне ставлення, і, відповідно, виховувати духовно-економічну стійкість у школярів.

Таким чином можна стверджувати, що вчитель має підготувати учня до його головного іспиту - іспиту життям, соціумом. “Головний іспит - не те, що юнак відповів на всі питання екзаменаційних білетів, головне свято школи - не вручення атестатів. Головний іспит - чи може бути вихованець справжнім громадянином, працівником, жити в любові та вірності” [8, с.431].

Висновки

Не претендуючи на вичерпність аналізу проблеми актуальності спадщини В. Сухомлинського, зазначимо на її багатоплановості, сучасності, глибині у висвітлені проблеми формування соціальної компетентності вчителя. Надбання педагога надають можливість черпати нові ідеї, творчо осмислювати його думки і впроваджувати їх у життя школи як інституту, у якому оптимально поєднуються та взаємодіють педагогічні та соціальні процеси.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні впливу медіа-освіти на формування соціальної компетентності вчителя.

Література

1. Беляева Т.Б. Модель социальной компетентности // Вестник Новгородского государственного университета. - 2005. - №31. - С.10-12.

2. Варецька О.В. Підготовка учителів початкових класів до економічного виховання школярів у системі післядипломної педагогічної освіти: автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / О.В. Варецька ; Класич. приват. ун-т. -- Запоріжжя, 2008. -- 20 с. -- укp.

3. Зарубінська І. Б. Теоретико-методичні основи формування соціальної компетентності студентів вищих навчальних закладів економічного профілю: автореф. дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.04 / І. Б. Зарубінська ; Ін-т вищ. освіти НАПН України . -- К., 2011. -- 36 с. -- укp.

4. Концепція впровадження медіа-освіти в Україні [Електронний ресурс] - Режим доступу : // http://ispp.org.ua/news_44.htm

5. Кремень В. Освіта в контексті цивілізаційних змін // Шлях освіти. - 2012. - №4(58). - С.2-4.

6. Куницына В.Н. Межличностное общение / В.Н.Куницына, Н.В.Казаринова, В.М.Погольша. - Изд-во «Питер», 2002. - 544 с.

7. Сухомлинский В.А. Избранные произведения: В 5 т.- К.: Рад. школа, 1979. - Т. 1. - 686 с.

8. Сухомлинский В.А. Избранные произведения: В 5 т.- К.: Рад. школа, 1979. - Т. 2. - 718 с.

9. Сухомлинский В.А. Избранные произведения: В 5 т.- К.: Рад. школа, 1979. - Т. 3. - 719 с.

10. Сухомлинский В.А. Избранные произведения: В 5 т.- К.: Рад. школа, 1979. - Т. 5. - 678 с.

Размещено на Allbest.ru