Компетентнісний підхід – концептуальна основа сучасної педагогічної освіти

11

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Компетентнісний підхід - концептуальна основа сучасної педагогічної освіти

О.В.Варецька

Резюме. У статті проаналізовано погляди науковців на запровадження компетентнісного підходу, його значення для розвитку освіти, з'ясовано зміст традиційного розуміння компетентнісного підходу як концептуальної основи сучасної педагогічної освіти, доведено необхідність узгодження (на принципі логічної доповнюваності) з цілями і завданнями інших підходів, зокрема діяльнісним й особистісним.

Ключові слова: компетентнісний підхід, компетентнісна освіта, освітня компетентність, компетентність, компетенція, діяльнісний підхід, особистісний підхід. педагогічний освіта компетентнісний

Резюме. В статье проанализированы взгляды ученых на внедрение компетентностного подхода, его значение для развития образования, выяснено содержание традиционного понимания компетентностного подхода как концептуальной основы современного педагогического образования, доказана необходимость согласования (на принципе логической дополнительности) с целями и задачами других подходов, в частности деятельностного и личностного.

Ключевые слова компетентностный подход, компетентностный образование, образовательная компетентность, компетентность, компетенция, деятельностный подход, личностный подход.

O.V. Varetska

Summary. The article analyzes the views of scientists to introduce competence-based approach, it is important for the development of education. It is shown the contents of the traditional understanding of the competent approach as a conceptual framework of modern teacher education. The necessity of coordination (on the principle of complementarily logic) with the goals and objectives of other approaches, including activity- and personal approaches.

Key words: сompetence-based approach, competence education, educational expertise, competence, activity approach, personal approach.

Постановка проблеми. Соціально-економічні, політичні, глобалізаційні та інтеграційні зміни, експоненціальний ріст наукового знання обумовлюють зміну освітньої парадигми із знаннєвої на компетентнісну. Компетентнісний підхід є ключовим методологічним інструментом реалізації цілей Болонського процесу [18, с.31-33], новим концептуальним орієнтиром щодо формування змісту освіти, зокрема й післядипломної. Саме тому край важливо у вищій школі обирати такі педагогічні форми, методи, засоби, які б у навчальному процесі створювали, моделювали відповідні ситуації, синтезували знання, уміння, способи практичної діяльності, «досвід діяння» (І.Бех), забезпечували вищій рівень компетентності особистості.

Мета. З'ясувати зміст сучасного розуміння компетентнісного підходу в сучасній педагогічній освіті.

Завдання. Проаналізувати погляди провідних вітчизняних та зарубіжних науковців щодо значення, сутності компетентнісного підходу, особливостей запровадження його у сучасній педагогічній освіті.

Виклад основного матеріалу. Слід зазначити, що головним стимулом для розвитку компетентнісного підходу в освіті стали вимоги бізнесу та підприємництва, професійного розвитку особистості. Цій проблемі присвячено роботи В. Ландшеєр, Дж. Равена, Лайн і Сайн Спенсерів та ін.

У російській освітній педагогіці та психології визначення й склад компетентностей й компетенцій викладено у роботах В. Байденка, Е. Зеєра, І. Зимньої, В. Кальней, A. Новікова, А. Хуторського та ін.

Компетентнісний підхід у системі освіті є предметом наукового дослідження український вчених Н. Бібік, І. Гудзик, Я. Кодлюк, В. Лугового, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко, О. Слюсаренко, Т. Смагіної, Ж. Таланової, Г.Терещук та ін.

Вважається, що поняття «компетентнісний підхід», «освітня компетентність» прийшло до нас із зарубіжних країн. Так, одними з фундаторів цього підходу називають Лайн та Сайн Спенсерів, які починаючи з 70-х років ХХ століття досліджували значення компетенцій в управлінні персоналом. У США поняття «компетентнісна освіта» використовувалося в процесі вивчення досвіду роботи видатних учителів. У цьому контексті варто наголосити на ґрунтовній праці Дж. Равена, який вивчав проблеми оцінки життєвих навичок (зокрема соціальну адаптивність) та співвідношення між якостями, які формуються загальноосвітньою системою і тими якостями, які реально необхідні дорослим людям для повноцінного продуктивного життя [23, с.16]. Піддаючи аналізу незвичний підхід педагога, яка занадто не переймалася виконанням програми (і за змістом, і за термінами), а була зосередженою на компетентностях, що їх учні могли набути під час виконання певної роботи, Дж. Равен відмічав, що крім стандартних шкільних навичок вищевказані компетентності «передбачали також пошук інформації, необхідної для досягнення мети (частіше в процесі безпосереднього спостереження чи спілкування з людьми, а не читання), винахідливість, уміння переконувати, керувати (лідерство) тощо» [24, с. 16].

Не можна залишити поза увагою роботу В. Ландшеєр «Концепція «мінімальної компетентності», у якій декларувалася ідея компетентнісного підходу [15].

Досить цікавий погляд на походження компетентнісного підходу, компетенцій знаходимо в статті В. Байденка [3, с.3]. Посилаючись на наукові праці періоду 80-х років ХХ ст., він припускає, що «нове» в європейській освіті - це добре забуте «радянське» старе, і справа не в термінах, а в реальності, яку охоплюють вони. Варто погодитися з науковцем, що існує право й на такий погляд у проблемі компетентнісного підходу, адже формування моделі діяльності спеціаліста (Є.Смірнова) [27], розробка профілю спеціаліста (Н.Тализіна, Н.Печенюк, Л.Хихловский) [30], виконані у системно діяльнісній методології, дійсно були випереджуючими рішеннями методистів-дослідників, які описувати ту саму реальність й ті самі напрями оновлення вищої школи, котрі сьогодні асоціюються з використанням запозичених парадигм, зокрема й розробку професійних стандартів. Варто зауважити, що крім професійної діяльності стандарти стосувалися й виконання соціальних ролей у різних сферах діяльності.

На користь цієї думки свідчить введення кваліфікаційних характеристик задля моделювання професійної діяльності (Постанова Ради Міністрів СРСР, 1978 р.), здійснення спроби розробки нового покоління кваліфікаційних характеристик фахівців з вищою освітою і створення фондів комплексних кваліфікаційних завдань за спеціальностями вищої школи (1988 р.) [8, 26, 28] й увага тодішнього міністра освіти СРСР (1980 р.) до потреб у створенні нових форм вищої освіти, раціонального обмеження й концентрації навчальної інформації [28], використання результатів аналізу ринків праці, потреб в розробці методів моделювання професійної діяльності для виявлення предметної й функціональної сторін праці, системи вимог до професійного вигляду сукупного фахівця [9]. Слід зазначити, що у ті роки базисна освіта вважалася передумовою високої адаптованості випускників до практичної діяльності, а вища школа стала орієнтуватися на широкий профіль і укрупнення спеціальностей. У цьому контексті цілком слушним є твердження В. Байденка щодо Державних освітніх стандартів вищої професійної освіти першого покоління, які були одночасно і просуванням вперед, і відповідним кроком назад, адже втрачали певні стратегічні методологічні відкриття радянської вищої школи [3, с.4].

Зауважимо, що й українські науковці відзначають, що компетентнісний підхід «не є цілком новим для російської школи, оскільки орієнтація на освоєння умінь, способів діяльності і, тим більше, узагальнених способів діяльності існувала як напрям розвитку педагогічних досліджень і практики, однак не була провідною» [14, с.18]. Саме тому, запроваджуючи компетентнісний підхід, варто враховувати здобутки наукового та практичного досвіду радянського періоду.

Становлення компетентнісного підходу в освіті, на думку І. Зимньої, відбувається у три основні етапи від введення категорії «компетентність» у науковий обіг до дослідження її як категорії освіти [12, с.14-17].

Увага до компетентнісного підходу серед науковців і практиків обумовлена його значенням для розвитку освіти, адже підхід відповідає на запити виробничої сфери (Т. Ковальова), актуальні потреби суспільства, ринку праці (І. Бех) [6]; забезпечує здатність випускника школи відповідати запитам ринку, мати відповідний потенціал для практичного розв'язання життєвих проблем, пошуку свого «Я» в процесі, у соціальній структурі (В. Байденко, Н. Бібік, А. Субетто) [3; 9; 29]; підсилює практичну орієнтацію освіти, вихід за межі «зунівського» освітнього простору, зміщує кінцеву мету освіти зі знань на компетентність [1, с. 19 - 27; 10, с. 21, 71 - 78; 13;]. (А. Андрєєв, Л. Боголюбов О. Заблоцька, Т. Кобильник, А. Присяжна); може бути визначальним щодо результативно-цільової спрямованості освіти (І. Зимня), адже гарантує високий рівень і результативність підготовки спеціаліста (Г. Лежнина) [16].

Щодо сутнісних характеристик, то у працях вітчизняних й зарубіжних науковців (А. Андреєв, В. Байденко, І. Бех, Н. Бібік, В. Болотов, В. Луговий, В. Гутмахер, Е. Зеєр, І. Зимня, Дж. Равен, О. Пометун, К. Скала, Ю. Татур та ін.) вони досить чітко означені. Зупинимося на деяких тлумаченнях, які орієнтуються на домінуючу освітню парадигму, цілі, оновлення змісту, спрямованість освітнього процесу, результати навчання тощо. Зокрема, компетентнісний підхід (Competence-based approach):

означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважаючою трансляцією знань, формуванням навичок на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій [25, с.138];

є приоритетною орієнтацією на цілі - вектори освіти: навченість, самовизначення (самодетермінацію), самоактуалізацію, соціалізацію й розвиток індивідуальності [11];

має прояв як оновлення змісту педагогічної освіти, освіти у відповідь на соціально-економічну реальність, яка змінюється (І. Фрумін, В. Антипова, К. Колесіна, Г. Пахомова, І. Фрумін) [2, с. 57 - 62 ];

це спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості, результатом якого буде формування загальної компетентності людини [21] (О.Пометун, В. Хименець);

висуває на перше місце не поінформованість учня, а уміння вирішувати проблеми (В. Болотов) [7, с.10];

є підходом до визначення результатів навчання, що базується на їх описі в термінах компетентностей, за своєю сутністю - студентоцентрований [18, с.31-33];

включає в себе «визначення й формування в учнів компетентностей, що дають можливість особистості ефективно брати участь у багатьох соціальних сферах і які роблять внесок у розвиток якості суспільства та особистого успіху [17];

пов'язаний з формуванням здатності або готовності особистості мобілізувати всі свої ресурси (системно-організовані знання й уміння, навички, здібності та психічні якості), які необхідні для виконання певного завдання на високому рівні, а також адекватні конкретній ситуації, тобто відповідно до мети й умов перебігу конкретної дії (Cl. Beelisle, M. Linard, B. Rey, L. Turkal, N. Guignon, M. Joras та ін.) [19, с. 34].

є провідною педагогічною категорією, що передбачає ефективне створення певних педагогічних умов у навчально-виховному процесі, які забезпечують формування уміння вирішувати професійні завдання на основі отриманих знань, умінь та навичок [22];

є узагальненою умовою здібності людини діяти за межами навчальних сюжетів й навчальних ситуацій [7].

Близьку нашому розумінню думку знаходимо в І. Беха, який стверджує, що компетентнісний підхід «повинен забезпечити несуперечливу трансформацію суб'єкта учіння у суб'єкта розвиненої суспільної практики, точніше у суб'єкта практичної діяльності як цілеспрямованого перетворення дійсності. Йдеться про перетворення у формі і суб'єкт-об'єктній (напр., виробничій), і в суб'єкт-суб'єктній (у формі між людських відносин)»[6].

Як бачимо, у тлумаченні поняття «компетентнісний підхід» простежуються різні погляди. Однак, інструментальними засобами досягнення мети [11], метою, кінцевим результатом (О. Заболоцька, Н. Побірченко, О. Пометун та ін.) компетентнісного підходу [10] визначаються компетенції, компетентності, метапрофесійні якості, готовність, здатність, а також «досвід діяння», досвідченість суб'єкта у певній життєвій сфері (І.Бех) [6], у соціальних сферах, навчальній, професійній діяльності, поза межами навчальних сюжетів та ситуацій.

Отже, ідеї компетентнісного підходу й сьогодні є дискусійними, адже існують його позитивні і проблемні аспекти. Так, прихильники відмічають більшу прозорість, полегшення визнання, кращу інформованість студентів, орієнтованість на навчання, прикладний характер навчальних планів, більш високі характеристики в забезпеченні якості [4, c.81].

У той же час, супротивники визначають обмеженість, яка мінімізує вплив на освітній процес, стримує досягнення високих академічних стандартів, технічну витратність, дорогу реалізацію, суто ринкове спрямування [3; 4], певну роздвоєності, виникнення компромісних подвійних конструкцій, у яких компетентнісний підхід суміщається з «зунівським», наприклад: компетентності надбудовуються над знаннями, уміннями й навичками, формуючи міждисциплінарні зв'язки; обидві моделі співіснують, займаючи різні сектори й рівні освітнього простору [1, с. 21].

Не можна залишити поза увагою слушну думку І. Беха, який з жалем констатує, що «нинішній компетентнісний підхід - це культивування нерозвиненої форми компетентності у порівнянні з її вищою формою. За такого підходу закономірності педагогіки розвитку використовуються лише фрагментарно, що різко знижує його практичну ефективність, тобто ступінь досвідченості суб'єкта» [6]. Науковець рекомендує звернутися до ідей діяльнісного та особистісно орієнтованого підходів, на яких ґрунтується педагогіка розвитку, з метою їх узгодження (на принципі логічної доповнюваності) з цілями і завданнями компетентнісного підходу у його розвиненій формі.

Близьку думку знаходимо в Н. Побірченко [20, с.29], І. Зимньої [12, с.31]. Спираючись на концепцію І. Блауберга та Е. Юдіна про чотирирівневість методологічного аналізу, І.Зимня визначає, що компетентнісний підхід є системним, міждисциплінарним, характеризується як особистісним, так і діяльнісний аспектами, тобто є і практично- (як робити), і прагматично-, (орієнтація на досвід, уміння практично реалізовувати знання) і гуманістично (зорієнтованість на ціннісно-смислову, змістову, особистісну складові освіти) спрямованим [12, с.32, 36].

Висновки. Отже, компетентнісний підхід у науковій літературі розглядається як засіб оновлення змісту освіти, механізм приведення його у відповідність до вимог сучасності. При цьому, він доповнює низку освітніх інновацій і класичних підходів, що допомагають освітянам гармонійно поєднувати позитивний досвід для реалізації сучасних освітніх цілей. Методична реалізація компетентнісного підходу у вищій школі пов'язана з використанням педагогічних засобів, які б своєчасно забезпечували в освітньому процесі створення відповідних ситуацій «досвіду діяння».

Література

Андреев А. Л. Компетентностная парадигма в образовании: опыт философско-педагогического анализа / А. Л. Андреев // Педагогика. - 2005. - № 4. - С. 19 - 27.

Антипова В. М. Компетентностный поход к организации дополнительного педагогического образования в университете / В.М. Антипова, К.Ю. Колесина, Г.Р. Пахомова // Педагогика. - 2006. - № 8. - С. 57 - 62.

Байденко В. И. Компетенции в профессиональном образовании // Высшее образование в России. - № 11, 2004. - С. 3-13.

Байденко В. И. Болонский процесс: проблемы, опыт, решения / В. И. Байденко. - М., 2006. - 111 с.

Бібік Н. М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування // Компетентнісний підхід в сучасній освіті. Світовий досвід та українські перспективи / Н. М. Бібік // під заг. ред. Овчарук О. В. - К., 2001. - 111 с.

Бех І.Д. Компетентнісний підхід у сучасній освіті [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ipv.org.ua/component/content/article/8-beh/56-2012-09-04-22-32-01.html

Болотов В.А., Сериков В.В. Компетентностная модель: от идеи к образовательной программе // Педагогика. - 2003. - № 10. - С. 8-14.

Государственные образовательные стандарты высшего профессионального образования: перспективы развития / Под ред. Я.И. Кузьминова, Д.В. Пузанкова, И.Б. Федорова, В.Д. Шадрикова. - М., 2004.

Елютин В.П. Высшая школа общества развитого социализма. - М., 1980.

Заблоцька О. С. Компетентнісний підхід як освітня інновація: порівняльний аналіз / О. С. Заблоцька. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: eprints.zu.edu.ua/2473/1/63-68.pdf

Зеер Э., Сыманюк Э. Компетентностный подход к модернизации профессионального образования // Высшее образование в России. - 2005. - № 4. - С. 22-28.

Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно-целевая основа компетентностного подхода в образовании. Авторская версия. - М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. - 42 с.

Кобильник Т. П. Компетентнісний підхід при вивченні «математичної інформатики» у педагогічному університеті / Т. П. Кобильник. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em2/content/ 07ktpupa.html

Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В.Овчарук. - К.: “К.І.С.”, 2004. - 112 с.

Ландшеер В. Концепция «минимальной компетентности» / В. Ландшеер // Перспективы. Вопросы образования. - 1988. - № 1.

Лежнина Г.В. Компетентностный подход: теоретический анализ понятия / Г. В. Лежнина. [Електронний ресурс]. - Режим доступа: // http:// www.eduhmao.ru/info/1/3760/83683/

Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.09.2007 року №800 «Про проведення дослідно-експериментальної роботи на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 123 м. Харкова» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/laws/MON_800_07.doc

Національний освітній глосарій: вища освіта / авт.-уклад.: І.І. Бабин, Я. Я. Болюбаш, А.А. Гармаш й ін.; за ред. Д.В. Табачника і В. Г. Кременя. - К. : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2011. - 100 с.

Онопрієнко О. В. Концептуальні засади компетентнісного підходу в сучасній освіті / О. В. Онопрієнко // Шлях освіти. - 2007. - № 4. - С. 32 - 37.

Побірченко Н.С. Компетентнісна освіта у вищій школі: теоретичний аспект // Освіта та педагогічна наука № 3 (152), 2012. - С.24-31.

П'янковська І. В. «Компетенція» та «компетентність» як провідні поняття компетентнісного підходу / І. В. П'янковська // Наукові записки. Серія «Психологія і педагогіка»: матеріали міжнародної науково-практичної конференції [«Міжкультурна комунікація: мова-культура-особистість»], (Острог, 22-23 квітн. 2010 р.). - Острог: Вид-во національного університету «Острозька академія», 2010. - Вип. 15. - С.66.

Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / О. І. Пометун // Компетентнісний підхід у сучасній освіті. Світовий підхід та українські перспективи / під заг. ред. О. В. Овчарук. - К., 2004. - 111 с.

Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация / Пер. с англ. - М., «Когито-Центр», 2002. - 396 с.

Равен Дж. Педагогическое тестирование: Проблемы, заблуждения, перспективы / Пер. с англ. - М.: “Когито-Центр”, 1999. - С. 16.

Селевко Г. Компетентности и их классификация // Народное образование. - 2004. - № 4. - С. 138-143.

Селезнева Н.А. Качество высшего образования как объект системного исследования: Лекция доклад. 3 е изд. - М., 2003.

Смирнова Е.С. Формирование модели специалиста с высшим образованием. - Томск, 1984.

Сравнительные исследования образовательных стандартов высшего образования Республики Беларусь, Российской Федерации и Украины: Аналитич. доклад / Под науч. ред. В.И. Байденко. - М., 2003.

Субетто А. И. Онтология и эпистемология компетентностного подхода, классификация и квалимитрия компетенций / А. И. Субетто. - СПб.-М., 2006. - 72 с.

Талызина Н.Ф., Печенюк Н.Г., Хихловский Л.Б. Пути разработки профиля специальности. - Саратов, 1987.

Размещено на Allbest.ru