Соціально-педагогічна робота у Франції: історичний екскурс

National Technical University of Ukraine «Kyiv Polytechnic Institute» (37 Peremohy Ave., Kyiv, Ukraine).

The article, based on analysis of historical, educational, sociological, philosophical and psychological literature, deals with the stages of formation and development of social and educational work in France. Analysis of France's long-term positive experience in the development and implementation of social and educational work is useful for a deep rethinking of the role of social and educational work in Ukraine. Particular attention is paid to the specifics of socio-educational work with children and youth. As our scientific research shows, this work is an example of well- coordinated cooperation of social institutions, public and private institutions and organizations, and coherence in the work of social sector representatives, teachers, psychologists, doctors, lawyers. France remains the leader country in the successful combination of world leading innovation and preserving its heritage of social and educational activities that are essential for modern Ukraine.

Keywords: social and educational work, associations, specialized social learning, social prevention.

На сучасному етапі розвитку України особливої уваги потребують питання гуманістичних суспільних відносин, підтримки незахищених верств населення, удосконалення соціальної-педагогічної роботи з дітьми та молоддю. У зв'язку з цим актуалізується потреба звернення до досвіду інших країн щодо формування специфічних інститутів «кризового» суспільства (оскільки стан кризи притаманний на тому чи іншому етапі всім суспільствам), запозичення передових технологій та інноваційних ідей щодо соціально-педагогічної підтримки вразливих груп населення.

Соціально-педагогічна робота у Франції має давню історію, а її сучасний стан свідчить про значний прогрес французького суспільства щодо забезпечення загальних прав людини, її соціальної підтримки. Така робота є взірцем скоординованої співпраці соціальних інституцій, державних та недержавних установ і організацій та злагодженої роботи представників соціальної сфери, педагогів, психологів, медиків, юристів та інших фахівців.

Як засвідчив аналіз наукових праць, питання соціально-педагогічної діяльності у Франції активно висвітлюється у доробках сучасних українських і зарубіжних теоретиків та практиків (Г. Лещук, А. Мудрика, З. Багатової, О. Заір-Бек, Є. Мамбекова, В. Туєва та інші). Серед представників французької наукової думки варто викремити Э. Бутру, Ж. Марітена, А. Біне, П. Лапі, Р. Торайя, П. Бурдьє, Ж. Капеля, Л. Кро, Ж. Мажо, Ж. Фурастьє, у працях яких аналізуються головні завдання соціально-педагогічної роботи.

Багатовекторність досліджень та активне впровадження у Франції соціально-педагогічних інновацій свідчить про доцільність вивчення та творчого переосмислення відповідного досвіду. Саме тому метою нашої статті є здійснення історичного екскурсу становлення та розвитку соціально-педагогічної роботи у Франції у ХІХ-ХХ століттях.

Слід зазначити, що у Франції не існує чіткого розмежування між професіями «соціальний педагог» та «соціальний працівник»; ці фахівці у процесі виконання професійних обов'язків органічно поєднують функції допомоги та виховання [1, с. 27].

Соціально-педагогічна робота у Франції як цілісне явище зародилася у вигляді наукової рефлексії на соціокультурні зміни у французькому соціумі кінця XIX -- початку ХХ століть. Трансформаційні процеси кінця ХІХ століття, пов'язані з індустріалізацією країни та урбанізацію населення, призвели до розвалу морально-етичних традицій патріархальної сім'ї та до активізації негативних соціально-етичних тенденцій у житті людей. Не маючи певного досвіду адаптації до змінних умов життєдіяльності, налагодження стосунків з новими соціальними групами, мігранти виявилися не готовими до соціалізаційного процесу, відчули на собі негативне ставлення корінного населення, що призвело до стрімкого зростання злочинності. Церква, яка до цього часу відігравала роль традиційного вихователя, із набуттям чинності 9 грудня 1905 року закону «Про відокремлення церкви від держави» остаточно втратила керівні позиції у вихованні особистості. педагогічний франція соціальний молодь

Усвідомивши реальний стан справ, керівництво Республіки Франція розпочало роботу над зменшенням негативного впливу на особистість через впровадження педагогічних методів превенції. Слід зауважити, що основним об'єктом соціально-педагогічної роботи у Франції того часу стає найбільш незахищена та вразлива група населення -- діти і молодь. На педагогічних конференціях, які організовувались у кожному кантоні країни, починаючи з 1880 року, головною темою дискусій стає гармонійний розвиток дитини, її творчого потенціалу [4, с. 6], а пріоритетним завданням визначається забезпечення галузі відповідними фахівцями. Відтак, з цього часу можна говорити про наявність факту державного замовлення на педагогізацію процесу соціальної роботи у Франції.

Наступною знаковою подією, з погляду ґенези соціально-педагогічної роботи, стає ухвалення Францією у 1901 році закону, за яким дозволялося створювати різного роду організації та асоціації. Вони становили собою громадські об'єднання різного напряму діяльності, призначені здебільшого для забезпечення суспільно корисного проведення дітьми та молоддю вільного часу.

Саме у цей час німецький філософ і педагог П. Наторп виступає з ідеєю об'єднання усіх виховних сил суспільства для реалізації головної мети виховання -- підвищення культурного рівня народу. У своїй доповіді вчений наголошує: «Людина стає людиною тільки завдяки суспільству» [3, с. 8]. Через актуалізацію П. Наторпом питання ваги суспільного оточення фахівці соціально-педагогічної роботи окреслили новий напрям своєї діяльності -- створення виховного середовища.

Варто підкреслити, що на розвиток соціально-педагогічної роботи у Франції вплинула книга американки М. Річмонд «Соціальні діагнози», в якій йшлося про необхідність доповнити суто соціальну допомогу виховним впливом, розвинути методику групової праці і виховання для самодопомоги й ефективнішої соціалізації особистості [6, с. 59]. Для реалізації нових ідей та напрямів соціальної роботи 15 квітня 1909 року було засновано окремий напрям -- спеціалізоване соціальне навчання. Таке навчання, контролюючим органом якого стало Міністерство народної освіти Франції, мало на меті академічну підготовку майбутніх фахівців соціальної роботи та подальший науковий супровід соціально-педагогічної діяльності країни.

Наступний значущий етап соціально-педагогічної роботи після тривалої зупинки розвитку соціальної сфери у період так званої «соціально-економічної депресії передвоєнних років» (1933-1938) пов'язаний із закінченням Другої світової війни. Саме в цей час історики констатують зародження тенденції розширення освітнього простору завдяки змінам у погодинному розкладі шкіл, появі нових комбінацій навчального процесу, форм позашкільної діяльності та проведення вільного часу. Діти отримали можливість навчатися та розвиватися поза школою, відвідуючи гуртки, дитячі об'єднання, дитячі та молодіжні організації різної спрямованості, які у Франції називаються асоціаціями.

Соціально-педагогічна робота у Франції зазнала стрімкого розвитку у зв'язку зі збільшенням державою фінансування цього сектору. Зростання економіки та промисловості періоду 30 «славних років» (1945-1975) змінили та перерозподілили функціональні механізми країни. Так, у кожному місті з'являється центр та передмістя з відповідним розподілом соціальних ролей. Відтоді центр становить собою конгломерат натхнення і великих можливостей, а периферія сприймається як місце соціального виключення. Відомий французький соціолог, професор, редактор журналу Sociologie du travail Ален Турен розкрив сутність феномену соціальної виключності та окреслив три основні показники соціальної нерівності: місце проживання (район), освіта, працевлаштування. Три вказані вектори характеризують матеріальне положення та духовну культуру сучасного європейця, є центром усього його життя [1, с. 22].

Поряд із таким чітким розподілом соціальних ролей виникає проблема делінквентної поведінки молоді. Реакцією держави стало прийняття закону «Про делінквентну молодь» від 2 лютого 1945 року, створення соціальної дитячої юрисдикції, схвалення адміністративного та юридичного захисту дітей із започаткуванням нової професії -- дитячих суддів, поява нового сектору соціально-педагогічної роботи -- спеціалізованої превенції та адаптованого методу соціального втручання (методу соціальної превенції). Головними цілями спеціалізованої превенції було визначено: попередження маргіналізації, забезпечення соціального включення неперспективної молоді та їхніх сімей у суспільство, підвищення життєвого та культурного рівнів життя мешканців периферії.

Із набуттям чинності постанови уряду «Про роботу з делінквентною молоддю» виникла потреба у спеціальних об'єднаннях фахівців високого рівня, які були б здатні зацікавити та згрупувати навколо себе дітей, мобілізувати засоби соціально-педагогічного впливу. У зв'язку з цим у Франції з'являються так звані спеціалізовані «вуличні вихователі», головна мета яких «йти на зустріч дітям вулиці».

Найбільш яскравою подією у 1947 році стало створення Національної асоціації вихователів (ANEJI). Водночас багато уваги приділялося й вихованню дітей з фізичними вадами та функціональними обмеженнями. Для забезпечення можливості безболісного залучення дитини до активного соціального життя країни у 1950 році з'являються перші об'єднані асоціації дітей з розумовими розладами та їхніх батьків -- AEIM (Adultes et Enfants Snadaptes Mentaux), у 1960 році засновано Національний союз асоціації батьків дітей з розумовими розладами -- UNAPEI (Union Nationale des Associationes de Parents et d'Enfants Inadaptes).

Наприкінці 60-х років Франція переживає часи суспільно-економічної кризи, яка була безпосередньо пов'язана з проблемами навчання та виховання в країні та призвела до страйкового руху студентів і ліцеїстів (1968). Наслідком страйку стало послаблення ролі держави у процесі виховання та започаткування рад як контролюючого та радчого органу громадськості. У такі ради входили педагоги, соціальні працівники, соціологи, медики, юристи, батьки, громадські організації регіону, представники місцевої влади та інші.

У 70-ті роки XX століття починається період інституалізації, професіоналізації та стабілізації соціальної роботи. Цей етап позначився зростанням кількості практиків у сфері соціальної роботи та поступовим структуруванням конгломерату соціальних «квазі-професій», що певним чином доповнювали одна одну і регулювались на державному рівні [7, с. 178]. Так, з'являються нові соціальні спеціальності -- монітор-вихователь, технічний спеціалізований вихователь, фахівець у галузі соціально-культурної анімації; активізуються нові форми соціально-педагогічної роботи з дитячими організаціями, завдяки яким держава намагається залучити до педагогічного процесу соціалізації дитини якомога більше представників громадськості, фахівців державних і приватних об'єднань та батьків.

Головним напрямом соціально-педагогічної роботи у Франції стає педагогічна анімація. Вона розширює межі своєї активності та виходить «на вулицю», тобто фахівцями цієї галузі надається перевага так званій вуличній формі анімації для можливості охоплення більшої кількості дітей. Юних особистостей вчать вільно висловлювати свої думки, активно включатися в життєдіяльність району, брати безпосередню участь в обговоренні питань стратегії розвитку місцевості тощо.

Середина 70-х років асоціюється з появою спеціальних соціальних центрів (centres sociaux), фінансування яких здійснюється за змішаною системою: більша частина представлена фінансуванням держави, інша -- місцевими фондами.

У цей час зароджується й набуває популярності педагогіка навколишнього середовища. Одним із постулатів такої педагогіки є розкриття потенційних можливостей дитини, що вимагає від педагога максимального розвитку усіх форм активної діяльності учнів. Французькі фахівці намагаються створити ідею нової школи, яка буде відкрита життю та світу, прагнуть перетворити шкільні заклади на виховні осередки, в яких з дітьми, окрім вчителів, будуть займатися спеціально підготовлені громадські та професійні аніматори -- організатори позаурочного часу.

Разом із зазначеним вище у Франції набуває актуальності соціально-педагогічна підтримка мігрантів. Перед фахівцями соціальної роботи постають завдання: вивчення особливостей країн-імпортерів, налагодження соціальних відносин з носіями інших культур та представниками інших народів, організація взаємодії різних субкультур та пошук нових підходів до навчання та виховання дітей-мігрантів.

80-ті роки у Франції умовно пов'язують зі зростанням потреби населення у соціально-педагогічної діяльності, її різноманітті та подальшому вдосконаленні. Саме в цей час збільшується кількість дитячих громадських об'єднань, з'являються нові вузькоспеціалізовані професії, які виникли завдяки поглибленню міждисциплінарних зв'язків і більш тісній співпраці з фахівцями суміжних галузей -- технічний аніматор, асистент техніка-аніматора, спеціаліст з надання медико-соціальної допомоги, спеціалізований вихователь, технік із соціального втручання та інші.

Намагаючись скоротити розрив між соціальними можливостями молоді міст та периферії, уряд Франції розробив нову соціальну програму, яка отримала назву «Політика міста» (Politique de la ville). Ця програма спрямовувалася на розвиток окремого мікрорайону, підтримку всіх його соціальних суб'єктів та пошук рівноваги між профілактикою і подоланням проявів жорстокості й агресії підростаючих особистостей. Для впровадження такої ідеї відбулися зміни у місцевому та департаментальному самоврядуванні: при мерах міст було створено спеціальні комісії з безпеки, муніципальні та департаментальні ради профілактики делінквенції, запроваджено низку за ходів превентивного характеру.

У середині 80-х років педагогічна система Франції оновилася через втілення освітньо-виховної програми «Освіта майбутнього», спрямованої на формування творчої та критичної особистості дитини, здатної до активного «соціального входження» у доросле суспільство. Тобто, соціально-педагогічна практика розвивалася переважно у системі шкільної освіти [2, с. 244].

90-ті роки -- період чергового економічного росту Франції. У ці роки перед державою постає потреба введення нової стратегії соціально-педагогічної роботи -- прямого або опосередкованого соціального втручання, завдяки якому соціально-педагогічна робота набувала б індивідуальності та спрямовувалася на якісне надання соціальних послуг. Окрім цього, це десятиріччя вважається роками розуміння місця спорту у процесі розвитку суспільства, необхідності пропагування здорового способу життя та здійснення соціально-педагогічної роботи з дітьми за безпосередньої участі молодіжного спортивного руху. У містах Франції з населенням більше ніж 50 тис. мешканців починають діяти муніципальні спортивно-оздоровчі центри. Комуни займаються розвитком спорту в школах, спортивних оздоровчих центрах і неорганізованим спортом серед населення, будівництвом і змістом спортбудов, організацією спортивним заходів. На потреби таких асоціацій витрачається до 5 % комунального бюджету [6, с. 66].

Кінець 90-х років став етапом різкого зростання кількості громадських організацій, зокрема дитячих громадських об'єднань різного профілю навчання. Такий «вибух» відбувся в результаті підписання Закону про відміну 39-годинного та перехід на 35-годинний робочий тиждень.

Наприкінці ХХ століття Державною соціальною програмою Франції окреслено основні напрями діяльності соціальних педагогів на період 2000-2015 років, а саме: всебічне сприяння соціальній адаптації особистості, її інтеграції у сучасне суспільство, поглиблення координації діяльності суб'єктів соціально-педагогічної роботи, організація соціальної, педагогічної та психічної допомоги, сприяння самовдосконаленню та саморозвитку особистості у підготовці до виконання соціальної ролі у суспільстві, педагогізація дозвіллєвої сфери, підтримка соціально значущої діяльності, соціально-педагогічна допомога і підтримка соціально незахищених верств населення, соціальний захист прав особистості та недопущення проявів дискримінації, насильства, жорстокості тощо.

Початок ХХІ століття став продовженням наукової ери соціально-педагогічної роботи, етапом переосмислення ролі та місця освіти в координатах світового суспільства. Так, за Законом від 13 серпня 2004 року було розподілено компетенції, права та обов'язки щодо здійснення соціальної роботи між департаментами та комунами країни, зі збереженням законодавчих та керівних прерогатив за центральними органами влади. Розпочався активний пошук нових моделей соціально-педагогічної роботи шляхом розроблення таких регіональних планів, як «Політика міста» (Politique de la ville), «Місцевий виховний проект» (Projet Educatif local), «Місцевий Проект вдалого виховання» (Le Projet de Rйussite Educative (PRE)), «Місто -- друг дітей» (Ville amie des enfants) тощо. Крім того, активізується міжвідомча діяльність, з'являються спільні програми державних, недержавних установ та громадських організацій: «Муніципалітет -- друг дитинства» (Municipals amie des enfants (MAE)), «Спільна соціальна робота» (Le Contrat Urbain de Cohesion Sociale (CUCS)), проводиться активна робота щодо співпраці департаментів, регіонів та комун у різних напрямах соціальної роботи: «Пакт міст та регіонів щодо запобігання сексуальному насильству дітей» (Pacte des villes et des regions contre la violence sexuelle envers les enfants), «Допомога дітям вулиці» (Aider les enfants de la rue).

Отже, соціально-педагогічна робота у Франції має більш ніж столітню історію. Напрями соціально-педагогічної роботи змінювалися залежно від загально-педагогічної ідеології та освітньо-виховної парадигми країни. Проведений нами історичний екскурс засвідчив, що основне навантаження щодо соціально-педагогічної роботи у Франції бере на себе держава, яка через розгалужену систему соціальних і педагогічних закладів регіональних, департаментальних та комунних рівнів реалізує основні завдання соціальної політики. Крім державних установ, вагому допомогу у здійсненні соціальної роботи надають громадські, благодійницькі організації, асоціації, федерації, волонтерська служба.

Література